< Запитання щодо Біблії з книги Буття

Питання: Як ми можемо знати, що Книга Буття має бути в Біблії?

Відповідь: Серед інших причин — тому що Ісус та багато інших персонажів Біблії підтверджували автентичність Старого Завіту і посилалися на «Книгу Буття» як на Святе Письмо. Дивіться Матвія 19:4 та Марка 10:4-9 — це два приклади, де Ісус цитує «Книгу Буття» як Святе Письмо.

Питання: Хто першим відповідав на запитання щодо Книги Буття?

Відповідь: Наскільки мені відомо, першою людиною, яка написала відповіді на запитання щодо Книги Буття, був Філон — елліністичний єврей з Олександрії, що жив приблизно з 20 р. до н. е. до 50 р. н. е. Сьогодні ми маємо вірменський переклад його праці. Він написав тритомну працю «Запитання та відповіді щодо Книги Буття». Збереглися його відповіді на 244 запитання з 1-го до 17-го розділів Книги Буття, викладені з точки зору благочестивого єврея, на якого значний вплив справила грецька платонічна філософія. Цю працю можна знайти у збірці «Твори Філона: повне й неповне видання» — новій оновленій версії, перекладеній К.Д. Йонгом, видавництво Hendrickson Publishers, 1993 р., четверте видання — 1997 р.

Питання: У 1-му розділі Книги Буття, оскільки деякі речі мусять бути істинними, наприклад, 1 = 1 і 1 + 1 = 2, чи створив Бог математику та числа? Як інакше Він міг би їх створити?

Відповідь: Бог створив усе; однак тавтологія — тобто те, що за визначенням є істинним, як-от те, що червоні речі мають червоний колір, — не є «реччю». Ми можемо припустити, що Бог створив кожну «реч» у математиці, яка не є тавтологією.

Питання: У 1-й главі Книги Буття, оскільки Бог створив усе, чи створив Він темряву, зло та ями в землі? Якщо Він створив зло, то це не схоже на Бога, який є досконало добрим. Якщо ні, то той, хто це зробив, також здається творцем.

Відповідь: Бог створив усе. Темрява — це не річ, а відсутність або зменшення світла. Зло — це не річ, а відсутність або спотворення добра. Діри, темрява та зло не були безпосередньо створені Богом, але вони виникли як тавтології, або «екзистенційні побічні продукти» матерії, світла та добра. Так само тінь не є самостійною річчю, що має матерію, енергію чи дух. Проте рослини можуть гинути в тіні. Отже, тіні мають «паразитичне існування», але вони все одно реально існують.

Питання: У 1-й главі Книги Буття сказано, що Бог створив усе добрим, то чому ж трапляються торнадо, пошесті та інші лиха?

Відповідь: Спочатку все було добрим. Однак у Посланні до Римлян 8:20–22 розкривається, що після Гріхопадіння земля також була «піддана марноті». Весь світ перебуває під владою злого (1 Івана 5:19), а князем цього світу є сатана, згідно з Івана 12:31; 14:30.

Питання: У 1-му розділі Книги Буття, у чому полягає космологічний аргумент?

Відповідь: По-перше, ось простий, логічно не надто чіткий спосіб сформулювати це.

З нічого нічого не може виникнути. Кожна створена річ мала бути створена. Навіть перша створена річ (або речі) мала бути створена чимось або кимось, хто вже існував. Отже, щось або хтось мав бути нествореним і вічним.

Ось більш строго сформульований варіант; визначення наведені мною.

Ми припускаємо, що кожен має достатньо знань для того, щоб мати відповідні визначення таких понять, як логіка, суперечність і несуперечність, подія, процес, «в», об’єкт, сукупність, час, послідовність, матерія, енергія, дух, причина, піддається впливу та впливає.

Фактичне існування тут визначається як перебування в цьому Всесвіті, здатність зазнавати впливу чогось у цьому Всесвіті або здатність впливати на щось у цьому Всесвіті. Це було б занадто вузьким визначенням «існування», оскільки воно не враховує ідей, закономірностей та інших речей. Тож назвемо це «фактичним існуванням» і обмежимо наше обговорення тут саме фактичним існуванням.

Реальна річ тут визначається як об’єкт або сукупність матерії, енергії, духу чи їхньої комбінації, що має фактичне існування. Логічні істини, логічні суперечності та математичні доведення тут не вважаються речами.

До речі, паразитичне існування визначається як фактичне існування речей, які не є реальними речами. Діри, темрява, нестача, неправильність та зло не є матерією, енергією чи духом, проте, так само як тінь може вбити рослини, що потребують сонця, або нестача їжі може вбити людину, тіні та нестача їжі мають фактичне існування, не будучи реальними речами.

У цьому контексті Всесвіт визначається як сукупність реальних речей, що насправді існують. Зверніть увагу, що за цим конкретним визначенням Всесвіт є самодостатнім, а Бог (якщо припустити, що Бог існує, є духом і може впливати на речі) перебуває у Всесвіті.

Ніщо тут визначається як те, що ніколи насправді не існує або не має фактичного існування в певний момент часу. Іншими словами, до того, як реальна річ буде створена [або після того, як вона буде знищена], вона не перебуває у Всесвіті, не впливає на Всесвіт і не зазнає впливу з боку Всесвіту.

Причину визначають як те, що має реальне існування, оскільки вона впливає на інші речі у Всесвіті, які мають реальне існування. Причина є реальною річчю за визначенням, якщо вона може мати матерію, енергію, дух або поєднання вищезазначеного.

Створення тут визначається як подія або процес створення нової реальної речі. Створення відрізняється від «модифікації», яка не обов’язково вимагає наявності причини поза самою річчю. Створення нової реальної речі може включати модифікацію або знищення вже існуючої реальної речі, але це не є обов’язковим. Однак див. наступний пункт.

Щось не може виникнути з нічого. Кожна створена реальна річ потребує причини для свого створення. Іншими словами, ніщо не може бути створене, якщо його не створила якась річ (речі) або істота (істоти). Щось не може бути створене без будь-якої причини.

Щось не може створити саме себе. Ніщо не може створити саме себе. Хоча реальні речі іноді можуть змінюватися або знищуватися, ніщо не може бути власною причиною свого створення.

Перша причина. Хоча створені реальні речі можуть створювати інші створені реальні речі, в кінцевому рахунку мала існувати перша причина. Іншими словами, у ланцюжку причин хоча б одна причина мала існувати раніше за всі інші причини, які потребують причини.

Нестворена. Оскільки принаймні одна причина не може мати попередньої причини, а кожне творіння потребує причини, принаймні одна річ або істота, що насправді існує, є нествореною й існувала від вічності, оскільки вона не мала створення.

Підсумок: Кожна реальна річ, що існує, або мала певний момент часу чи період, коли вона вперше з’явилася, або ж ні. Якщо ні, то вона є вічною та нествореною. Якщо ж так, то якась реальна річ була причиною її існування.

Обмеження: Цей аргумент не доводить, що перша причина є живою істотою, або що існує лише одна нестворена причина, або чи існують ще якісь нестворені причини. Він просто доводить, що існувала принаймні одна річ, яка реально існує (особиста чи безособиста), що існувала вічно, не будучи створеною.

Одним із перших авторів, який чітко усвідомив космологічний аргумент і говорив про Бога як про першопричину, був Філон Єврей, який жив в Олександрії (Єгипет) з 15/20 р. до н. е. до 50 р. н. е. Р. С. Спроул і Норм Гайслер мають багато хороших матеріалів щодо космологічного аргументу.

Питання: Аргумент про те, що «складність світу вказує на те, що має існувати творець», звучить переконливо, доки його не довести до логічного завершення. А як щодо складності самого Бога? Якщо складна істота потребує творця, то Бог, у свою чергу, повинен потребувати ще більшого творця, і так далі по ланцюжку. Де це закінчується? Аргумент зводиться до «нескінченного регресу», і відповіді на нього немає. Чи є вона?
Відповідь: Перш ніж відповісти на цей аргумент, дозвольте мені спочатку детальніше зупинитися на «проблемі». Окрім складності, це також проблема, пов’язана з недосконалою формою космологічного аргументу. Якщо все має причину, то й Бог теж повинен мати причину. Але, звісно, Бог не потребує причини для Свого творіння, якщо Він є вічним і нествореним.

Оскільки щось має мати кінець або ж не мати його, існує лише дві можливі відповіді:

а) регресія в минуле не має кінця

б) регресія назад має кінець — безпричинну першу причину.

Якщо а), тобто регресія назад не мала кінця, то не все має причину, оскільки сама регресія, зрештою, не мала причини. Отже, у будь-якому разі існує хтось/щось, що не має причини.

Якщо б) регресія назад має кінець, то має існувати перша причина, складності якої не визначено. Звісно, це означає, що Бог не є істотою, що має причину, продуктом будь-якого творіння.

Проте мені цікаво, чи не вважає Бог весь цей аргумент надто спрощеним, адже ми мислимо про причини в часі. Якщо Бог існує як поза часом, так і в ньому, і якщо час теж є творінням Бога, то говорити про те, як було в часі до існування Бога, є оксимороном.

Питання: Чи міг Бог у 1-й главі Книги Буття створити інших істот та світи?

Відповідь: Він, безперечно, створив інших істот: ангелів і демонів. Щодо створення інших світів з істотами на них, Біблія не розповідає нам усього, що ми прагнемо знати, а лише те, що нам потрібно знати — і ми маємо переконатися, що принаймні це прочитали. Бог міг би створити інші всесвіти, і, можливо, саме цим є Небо та Пекло.

Питання: Чому в 1-му розділі Книги Буття Бог створив Адама й Єву, якщо Він заздалегідь знав, що вони не послухаються Його?

Відповідь: Незважаючи на те, що Бог заздалегідь знав, що вони згрішать, Він розповідає нам про низку причин, чому Він створив людей.

Для Своєї слави: Бог створив Своїх дітей для Своєї слави. Ісая 43:7; 61:3.

Щоб любити людей: Бог дуже любить нас. Псалом 145:9, 17; 1 Івана 3:1.

Щоб вони стали Його дітьми: 1 Івана 3:1-2; Галатів 3:28, Римлян 8:15-17

Щоб жити в нас: 1 Івана 4:12-16; Римлянам 8:9-11

Бог бажає, щоб ніхто не загинув. Єзекіїль 18:23, 32; 33:11; 2 Петра 3:9. Проте Бог не шкодує про те, що створив тих, хто, маючи можливість, добровільно вирішив відкинути Його. Бог заздалегідь знав, що вони згрішать, і все ж вирішив не втручатися в їхній вибір і не «знищити» їх.

Можливо, одна з причин, чому Бог вирішив створити істот за Своїм образом, подібна до тієї, з якої батьки вирішують мати дітей. Так, діти будуть коштувати дорого — підгузки та їжа, і так, діти будуть завдавати болю своїми недугами, образами та непокорою, але попри все це любов робить це вартим зусиль.

Питання: У Бут. 1:1, чи створив Бог світ тому, що Йому це було потрібно?

Відповідь: Біблія не підтверджує цю гіпотезу. Бог не має потреб у тому сенсі, що Йому могло б бути завдано шкоди або Він міг би перестати існувати, якби не створив чогось. З іншого боку, Боже бажання полягало в тому, щоб творити, і Бог здійснив Своє бажання у величному, дивовижному масштабі.

Питання: Чи було, згідно з Бут. 1:1, ще більше творінь після того, що описано в Книзі Буття?

Відповідь: Писання не дає однозначної відповіді, і Бог вільний чинити так, як Він бажає. Якщо Бог створив інших істот, вони могли бути подібними до ангелів, до Адама й Єви до Гріхопадіння, до нас, до демонів, до тварин або ж чимось зовсім іншим.

Питання: У Бут. 1:2, якщо дух Божий ширяв над водами, чи означає це, що Святий Дух не є розумною, живою істотою, а є активною силою, як стверджують Свідки Єгови?

Відповідь: Ні. Той факт, що Святий Дух не має фізичного тіла і може рухатися над водами, не суперечить тому, що Святе Письмо показує: Святий Дух є живою істотою з особистістю.

Нижче наведено копію обговорення 1 Івана 5:6–8.

Свідком може бути як жива істота, так і неживий предмет. Помилка Свідків Єгови полягає в тому, що, оскільки Святий Дух має багато властивостей, яких не має людина, то (за певною натягнутою логікою) Святий Дух не може мати особистості. 1 Івана 5:6-8 показує, що існує три свідки того, що Ісус мав фізичне тіло. Кров стосується Його розп’яття, а Дух є внутрішнім свідченням для християн. Вода вказує або на хрещення Ісуса від Івана, або, можливо, на воду, що оточує немовля під час народження.

Нижче наведено різні факти, які Біблія вчить нас про особистість Святого Духа.

Параклетос (Утішитель, Той, хто поруч із нами). Івана 14:16, 26; Івана 15:26

Може знати найпотаємніші думки Бога. 1 Коринтян 2:10-11

Говорить до нас. Дії 13:2, Євреїв 3:7

Нагадує нам. Іоанна 14:26

Як батько, так і ми не будемо сиротами (грец. «орфанос»). Іоанна 14:18

Направляє нас. Івана 16:13

Навчає нас. Івана 14:26; 1 Коринтян 2:13

Живе в нас. 1 Коринтян 3:16, 2 Тимофія 1:14, Римлянам 8:9,11, Ефесянам 2:22

У наших серцях. 2 Коринтян 1:22, Галатів 4:6

Він заступається за нас (неживі предмети не моляться і не заступаються). Римлянам 8:26-27

Його можна образити. Євреїв 10:29

Свідчить про Христа. Івана 15:26

Має розум. Римлянам 8:27

Може засмучуватися. Ісая 63:10, Ефесян 4:30

Робить вибір. 1 Коринтян 12:11

Має любов. Римлянам 15:30

Може вважати щось добрим. Дії 15:28

Досліджує глибокі речі Божі. 1 Коринтян 2:9-10

Стогне (а отже, піклується) за нас. Римлянам 8:26

Питання: Як у Бут. 1:10 Бог міг створити землю, якщо земля вже була створена в Бут. 1:1?

Відповідь: Єврейське слово (eres) в обох випадках одне й те саме. Як і в англійській мові, (eres) може означати світ під небом, а також землю або сушу. Отже, у Буття 1:1 Бог створив планету, а в Буття 1:10 — сушу. Див. «Енциклопедію біблійних труднощів», с. 65–66.

Питання: Чому в 1-му та 2-му розділах книги Буття, здається, є два описи створення світу?

Відповідь: Зверніть увагу на те, що було створено в кожному з цих оповідань. У 1-му розділі Книги Буття йдеться про створення небес і землі, а в 2-му розділі — про створення людей у Едемському саду.

Питання: Чому в 1-й главі Книги Буття та в інших місцях Бога називають Елохім, тоді як в інших місцях, наприклад у 2-й главі Книги Буття, Бога називають Яхве?

Відповідь: У Біблії Бог має безліч імен та титулів. Схоже, що ім’я Яхве акцентує увагу на особистих стосунках Бога з нами, на відміну від імені Елохім, яке підкреслює Його неупереджені, трансцендентні аспекти. У 1-й главі Книги Буття немає імен для Адама, Єви чи будь-яких тварин, тоді як у 2-й главі Книги Буття вони є. Цей контраст настільки явний, що мав бути навмисним.

У стародавніх культурах було звичним мати більше ніж одне ім’я для одного й того самого бога. Ось кілька прикладів:

Осіріс — Веннефер, Хент-Аментіус, Неб-Абду

Бел — Енліл, Нунамнір

Сін — Нанна

Ель — Латпан

Баал — Ларпан

Питання: Чи міг Бог у 1-й главі Книги Буття створити землю за шість буквальних 24-годинних днів?

Відповідь: Незалежно від того, вважають вони Землю стародавньою чи молодою, усі християни повинні відповісти на це запитання «так».

Замість шести днів Всемогутній міг би створити її за шість секунд, якби захотів. Питання полягає не в тому, як Бог мав створити, а в тому, як Писання та природа розкривають, що Він вирішив створити.

До речі, у 1-й главі Книги Буття Писання не вказує, скільки триває день у Бога. Повт. Закону 9:1 показує, що «день» може означати проміжок часу, довший за 24 години, як це розумілося за часів Мойсея. Псалом 90:4 та 2-й лист Петра 3:8 вказують, що Божі дні можуть бути дуже довгими.

Питання: Чи свідчать подібності між оповіддю про створення у 1-й главі Книги Буття та вавилонськими оповідями про створення про те, що вони мають спільне людське походження?

Відповідь: Вавилонські оповіді схожі за багатьма фізичними деталями, але майже діаметрально протилежні щодо причини. На відміну від Мардука, який бореться проти хаосу, що його уособлює дракон Тіамат, Бог керує тим, що відбувається. Якщо в небіблійній культурі є якась істина, це не повинно бути несподіванкою. Крім того, стиль 1-ї глави Книги Буття, здається, є навмисним контрастом із язичницькими уявленнями.

Питання: Чому в Бут. 1:26 та 3:22 для позначення Єдиного Істинного Бога вживається слово «нас»?

Відповідь: Є дві можливі відповіді.

1. «Нас» стосується Єдиного Істинного Бога, але множина є правильним вживанням у контексті розмови всередині Трійці.

2. «Царське ми» використовувалося королями та богами для позначення однієї особи. Як приклад цього в близькосхідній релігії ісламу, мусульманський Коран використовує «нас» і «ми», коли Аллах звертається до себе. Мусульмани та немусульмани можуть погодитися, що вживання «царського ми» в Корані не означає, що Мухаммед вчив, ніби Аллах — це багато богів.

Однак Філон Єврей (15/20 рр. до н. е. — 50 р. н. е.) тлумачив це не як «ми» королівського типу, а як те, що Бог використовував помічників у творі «Про створення», розділ 24, № 75, с. 11.

Питання: Чи означає Бут. 1:26, що нас слід навчати, аби ми набули божественної досконалості та стали об’єктом божественних благословень, як вчать бахаї у книзі «Деякі відповіді на запитання», с. 8, 9?

Відповідь: Ні, оскільки в Буття 1:27 сказано, що Бог зробив те, про що говорив у Буття 1:26. Коли Адам і Єва були створені, вони були досконало безгрішними до гріхопадіння і не потребували виховання. Хоча ми й досі створені за образом Божим, Буття 1:26–28 стосується того, що Бог уже здійснив.

Питання: Чи означає Бут. 1:26, що люди самі є «малими богами», як стверджують Кеннет Хейгін та деякі проповідники «слова віри»?

Відповідь: Ні. У Книзі Буття вжито слово «подібні», а не «є». Навіть проповідники «слова віри» погодилися б, що створіння, подібні до нас, ніколи не мали бути об’єктом поклоніння. Тілам Адама та Єви було дано безсмертя, яке можна було втратити, праведність, яку можна було зруйнувати, та досконалу любов до Бога, яку можна було відкинути, наче старий плід.

Питання: Чи була розмова в Бут. 1:26–27 між членами Трійці чи між створеними істотами, такими як ангели?

Відповідь: Хоча ангели, можливо, теж підслухали ці слова, це була розмова між членами Трійці. Наше створення було не ділом ангелів, а ділом Бога в Трійці. Першим християнським письменником, який, як відомо, зауважив, що це не могли бути ангели, був Юстин Мученик (писав приблизно 138–165 рр. н. е.) у своїй праці «Діалог із Трифоном-євреєм», розділ 62, с. 228.

Питання: У Бут. 1:26–27, оскільки Бог створив людей вищими за ангелів, чи міг би Бог згодом створити істот, вищих за людей?

Відповідь: Писання не дає однозначної відповіді на це питання, і Бог вільний робити все, що Він бажає. Однак Писання говорить, що віруючі є «синами Божими» і що ми будемо «царювати з Христом» та «сидіти разом із Христом» (Ефесян 2:6). Кінцевій істоті важко бути набагато вищою за це.

Питання: Чи був Адам у Бут. 1:26 «надлюдиною» зі здібностями, у мільйон разів більшими за наші, як вчив Вотчмен Ні у книзі «Прихована сила душі» (1933, с. 15)?

Відповідь: Писання ніколи не вчить цієї дивної спекуляції. Воно також ніколи не вчить, що Адам уже був подібний до Бога за зовнішнім виглядом, як вчив Вотчмен Ні в тій самій книзі на сторінці 18. На жаль, люди часто намагаються додати власне вчення до того, що насправді сказав Бог.

Питання: Якщо, згідно з Бут. 1:26, ми створені за Божим образом, чи не доводить це, що Бог (або принаймні Отець) має фізичне тіло людини? (Про це згадують мормони.)

Відповідь: Більшість погодиться, що Святий Дух не має фізичного тіла, і що Ісус на той час також не мав фізичного тіла. Якщо слово «нас» стосується розмови з Отцем, Сином і Духом, то «образ» не може означати лише фізичне тіло. До речі, Буття 9:6 показує, що після Гріхопадіння ми все ще маємо Божий образ.

Питання: Чи, згідно з Буття 1:27, люди й після Гріхопадіння створені за образом Божим?

В: Так. У 9-му розділі книги Буття, 6-му вірші, після потопу показано, що, незважаючи на те, що ми зіпсовані гріхом, ми все ще носімо Божий образ.

П: У Книзі Буття 1:28 сказано, що людина мала наповнити землю і підкоряти її. Чи давало це людині дозвіл руйнувати навколишнє середовище?

В: Зовсім ні! Ми ніколи не чули про християнина чи іудея, який би так тлумачив Біблію. Це нове тлумачення, вперше висунуте в 1967 році [див. посилання на Кайзера в кінці], здається логічним лише тоді, коли читати лише частину 1-ї глави Книги Буття і тлумачити слово «підкорювати» як «руйнувати», а не як «мудро керувати». Насправді Біблія говорить шість важливих речей про піклування про землю та тварин.

1. Вони були «орендарями» землі, яка насправді належала Богу

1а. Отже, землю не можна було продавати назавжди (Левит 25:23)

1б. Усе належить Богу (Псалом 24:1)

2. Бог буде судити тих, хто загалом оскверняє землю

2а. В Ісаї 24:5 сказано, що землю осквернили її мешканці.

2б. Захарія оплакував знищення могутніх лісів і родючих пасовищ. Більше того, він оплакував духовне лихо, алегорією якого є ці природні катаклізми (Захарія 11:1-3)

3. Бог засуджує фізичне осквернення землі

3а. Бог знищить тих, хто руйнує землю. (Об’явлення 11:18).

3б. Бог судитиме «овець», які не лише їдять те, що їм потрібно, але й топчуть решту пасовища. Вони не лише п’ють чисту воду, але й каламутять решту води своїми ногами (Єзекіїль 34:17-22).

3в. У Числах 5:3 йдеться про те, щоб не оскверняти табір, у контексті інфекційних хвороб.

3d. Навіть під час війни не слід вирубувати плодові дерева, які роблять землю родючою (Повторення Закону 20:19-20). Оливкове дерево може жити понад 1 000 років.

4. Бог засуджує осквернення землі злом

4а. Числа 35:33-34 наказують нам: «не оскверняйте землю» у контексті вбивства людей.

4б. Не оскверняйте землю ідолопоклонством (Єремія 16:18).

4в. У Єремії 32:34 згадується, що люди оскверняли долину Тофет жертвопринесенням немовлят.

4г. У Єзекіїля 7:22 сказано, що безбожні осквернять Боже святе місце.

5. Божий Закон передбачає мудре управління ресурсами

5а. Адама було поставлено «в Еденський сад, щоб обробляти його й доглядати» (Буття 2:15).

5b. Не садити разом два види культур (Второзаконня 22:9). Натомість чергування культур зменшує кількість шкідливих комах.

5в. Давати землі відпочинок кожні сім років та під час Ювілею (Левит 25:3-7, 11-12, 18).

5г. Бог судитиме Ізраїль за порушення цього правила (Левит 26:34-35).

6. Тварини: належать Богові, створені для нашого користування, але ми повинні ставитися до тварин лагідно

6а. Тварини належать Богові (Псалом 50:10), і Він піклується про них (Псалом 36:6; 104:11,14; 147:8-9).

6б. Вживати м’ясо — це нормально, а в деяких випадках це навіть наказано (Буття 9:2-5; Дії 10:13).

6в. Ісус був безгрішним (Євреїв 4:15; 7:26; 1 Петра 2:22; 1 Івана 3:5). Він їв рибу (Лука 24:42-43) і, будучи добрим євреєм, їв м’ясо, як було наказано під час Пасхи (Вихід 12:8-10).

6d. Носити шкіряні речі — це нормально, оскільки Іван Хреститель мав шкіряний пояс (Марка 1:6).

6e. Полювання — це нормально (Левит 17:13).

6f. Вбивати тварин для жертвопринесення навіть було наказано (Вихід — Повторення Закону).

6g. Ми маємо бути добрими до тварин (Приповісті 12:10).

Питання: У Бут. 1:28, хоча Біблія й не каже прямо, що ми маємо марнотратити Божий дар — наше довкілля, чи не вчить християнство непрямо, що ми можемо руйнувати довкілля?

Відповідь: Ні. Не можна звинувачувати християнство в екологічних проблемах, спричинених жадібністю та перенаселенням, так само як не можна звинувачувати в цих проблемах анімістів в Африці, індуїстів в Індії, атеїстів у Китаї та мусульман в Індонезії та на Близькому Сході. Екологічні проблеми існують на кожному континенті, так само як на кожному континенті є люди, які готові пожертвувати навколишнім середовищем заради особистої вигоди. Щодо обговорення того, що саме Біблія говорить про навколишнє середовище, див. попередню відповідь.

Питання: Чи було Адаму й Єві в Бут. 1:29 дано кожну рослину, що дає насіння, чи вони не могли їсти плоди з дерева пізнання добра й зла, як сказано в Бут. 2:17?

Відповідь: Хоча ми не знаємо, чи мало дерево пізнання добра і зла насіння, це тут не має значення. У будь-якому разі, суть полягала в тому, що вони могли їсти всі насіннєві рослини, за винятком дерева пізнання добра і зла.

Питання: Якщо, згідно з Бут. 1:29, люди могли їсти всі рослини, то як Біблія може бути логічною та розумною, адже існують отруйні рослини та насіння, які ми не можемо їсти? (Це питання поставив мусульманин)

Відповідь: У Корані, сура 5:46–48, сказано, що Ісус підтвердив Тору та Євангелія. Для мусульманина це дуже серйозне звинувачення — стверджувати, що Ісус підтвердив щось неправильне і не від Бога. Але щоб відповісти на це заперечення: незалежно від того, чи це слід розуміти як кожну окрему рослину, чи кожну траву та зерно, Бог сказав це Адаму до гріхопадіння, до того, як земля була проклята. Природа радикально змінилася, коли Адам і Єва згрішили. До гріхопадіння Бог надав Адаму й Єві владу над землею, але коли вони згрішили, послухавшись наради змія, сатана став князем (хоча й не царем) цього світу. Однак гріхопадіння піднімає цікаве питання: якщо сучасні мусульмани стверджують, що пророки безгрішні, а Адам і Єва згрішили й накликали на нас усі прокляття своїм гріхом, то чому мусульмани вважають Адама пророком?

Питання: Чому в Бут. 2:2-3 Бог відпочивав від своєї праці на сьомий день?

Відповідь: «Відпочинок» тут означає припинення творіння. Бог не втомлюється (Ісая 40:28). Писання ніде не говорить, що Богу потрібно було відпочивати, але що Він вирішив це зробити.

Питання: Чи походить поняття суботи, згадане в Бут. 2:2, з вавилонської традиції, яка пізніше була додана до єврейської?

Відповідь: Дві відповіді: одна для християн, а інша — для нехристиян.

1. (для християн): Якщо ви виходите з того, що Ісус походив від Бога, про що свідчить його воскресіння, і враховуючи, що Ісус визнавав первинну точність та збережену достовірність Старого Завіту, а також те, що можна довести: згадки про суботу в «Книзі Буття» та «Книзі Єремії» були написані до появи Ісуса, то це не було вавилонським винаходом, і більше нічого додати не потрібно.

2. (для нехристиян): Вавилоняни називали 15-й день місяця «саппату». Звісно, це лише один день на місяць, а не чотири. На стор. 19 Азімов проникливо зауважив, що субота, здавалося, не мала великого значення для ізраїльтян у довигнанні часи, натомість набула великої ваги у післявигнанні часи. Однак припущення, що вавилонських та післявигнанських євреїв одностайно «обдурили», змусивши їх: а) повірити, що їхнє вигнання було наслідком невиконання заповіді, якої не було в їхніх Писаннях, і б) що ця заповідь була додана в 59 місцях (35 з яких — у Торі), причому ніхто не помітив появи цього нового поняття, — не є правдоподібним. До речі, не всі євреї вирушили до Вавилонії. Єремія зазначає, що деякі з них замість цього пішли до Єгипту. Саме нащадки тих євреїв переклали Старий Завіт грецькою мовою, і грецький переклад «Септуагінта» також містить вірші про суботу.

Будь-які спекуляції щодо помилок у Біблії можуть здаватися цілком правдоподібними тому, хто вважає за дуже важливе довести, що в Біблії є помилки і що не обов’язково дотримуватися її. Однак навіть Айзек Азімов принаймні визнав хисткість цієї теорії, не згадуючи її як щось більше, ніж спокусу.

Питання: У Бут. 2:4, 5:1, 6:9, 10:1, 11:10, 11:27, 25:12, 25:19, 36:1, 36:9 та 37:2, Чис. 3:1; Книзі Рут 4:18, чи є гебрейське слово (Tol^edot) початком розділу чи його завершенням?

Відповідь: Воно або завжди вказує на початок, або завжди — на кінець, або іноді може означати те й інше.

Неоднозначні випадки: Ось кілька «тол^е дот», які можна тлумачити по-різному: Буття 2:4; 5:1; 36:9; 37:2.

Початок: Ось кілька «тол^е дот», які, з огляду на контекст, мають стояти на початку: Буття 6:9; 10:1; 11:10; 11:27; 25:12; 25:19; 36:1; Числа 3:1. Філон Єврей (15/20 р. до н. е. — 50 р. н. е.) згадує Буття 2:4 як «підсумок його [Мойсея] розповіді про створення світу» у праці «Про створення» 44:129, с. 18.

Наприкінці: Немає жодного «тол^е дот», який би достеменно належав до кінця розділу. Тому неоднозначні розділи, ймовірно, містять «тол^е дот» на початку.

Найпереконливішим доказом того, що «точка толе» знаходиться на початку розділу, є Буття 25:19, де сказано, що це розповідь про Ісаака. У наступному розділі йдеться про дітей Ісаака. У попередньому розділі йдеться про Ісмаїла, і він жодним чином не пов’язаний з Ісааком.

Питання: У Бут. 2:5–7 Бог створив рослини після людини чи до неї, як сказано в Бут. 1:12, 26? (Це запитання поставив атеїст на ім’я Капелла.)

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Спочатку рослини: у 1-й главі Книги Буття чітко сказано, що рослини були створені на землі раніше за людину. До них, звісно, належать і предки всіх сучасних рослин.

2. Світ проти Саду: 1-а глава Книги Буття — це розповідь про створення небес і землі, тоді як 2-а глава — розповідь про створення Едемського саду.

3. Рослини після людини: 2-й розділ Книги Буття показує, що польові кущі з’явилися після людини, принаймні в Едемському саду. В обох випадках використовується гебрейське слово «поле» — «садай», а не просто «рослини».

До речі, у «Словнику біблійної археології» Вікліфа (Wycliffe Dictionary of Biblical Archaeology, с. 23) зазначено, що в Беер-Шеві було знайдено обпалені зерна пшениці, ячменю, сочевиці та винограду, що датуються 4000 роком до н. е.

Питання: Які зернові культури, що ми використовуємо сьогодні, а також які використовувалися в минулому, згадуються в Бут. 2:5–7?

Відповідь: Люди часто вважають зерновими лише три найбільші продовольчі культури: пшеницю, рис та кукурудзу, але насправді можна їсти три рази на день протягом тижня, і при кожному прийомі їжі вживати різні зернові культури.

Кукурудза: Археологи стверджують, що кукурудзу одомашнили в Новому Світі приблизно 5000 р. до н. е. До Колумба кукурудзи не було ні в Європі, ні на Близькому Сході, ні в Африці, ні в Азії. Кукурудза походить від зернової рослини під назвою теосінте. Теосінте мав близько 50 вільно розташованих зерен, а довжина качана не перевищувала одного дюйма. На відміну від цього, сучасна кукурудза має від 500 до 1000 щільно прилеглих зерен на кожному качані. Оскільки зерна щільно прилягають одне до одного, сучасна кукурудза не може рости в дикій природі без допомоги людини.

Пшениця: Археологи виявили предків пшениці на Близькому Сході, в Іраку, приблизно за 7 000 років до н. е. Її називають «еммер», і вона розсипає насіння під дією вітру. Сьогодні існують тисячі сортів пшениці. Камут (= хорасан, = пшениця фараона Тутанхамона) — це, ймовірно, різновид твердої пшениці. До речі, деякі вважають, що 2 000-річна різниця між часом початку культивування пшениці та кукурудзи є однією з двох причин (іншою причиною є коні), через які, коли іспанці прибули до Америки, індіанська культура відставала від європейської на 1 000–2 000 років.

Рис був «новачком» серед трьох основних зернових культур. Його одомашнили приблизно 3500 р. до н. е.

Еммер (= пшениця еммер, = фаро) був знайдений на докерамічних пам’ятках на Близькому Сході ще в 9800–8800 рр. до н. е. Одомашнений еммер відрізняється від дикого еммера, але походить саме від нього. Пізніше еммер поширився в Європі та Індії.

Походження спельти є дещо загадковим. Її вирощували в Римській імперії, Великій Британії та Азії ще до початку культивування пшениці. Можливо, це гібрид емера та пшениці, або емера та дикої козиної трави (Aegilops tauschii), а може, вона має два джерела походження. Дехто вважає, що спельта з’явилася приблизно 6000 р. до н. е.

Сорго походить від африканської трави. За зовнішнім виглядом воно дещо нагадує кукурудзу. Сорго є однією з восьми основних зернових культур, що вирощуються сьогодні; зараз його використовують як корм для тварин, але, ймовірно, це також п’ята за обсягом культура, призначена для споживання людиною.

Ячмінь, ймовірно, вперше почали вирощувати близько 8 000 р. до н. е. в районі Ізраїлю та Йорданії. Згодом він поширився на схід аж до Гімалаїв.

Вважається, що вирощування жита почалося в районі гори Арарат та озера Ван на сході Туреччини незабаром після одомашнення пшениці. Воно росте там, де не ростуть пшениця та ячмінь.

Про овес ми знаємо небагато, окрім того, що його залишки було знайдено в єгипетській гробниці, датованій 2000 роком до н. е., і що, ймовірно, його вирощування почалося в Малій Азії.

Гречка (Fagopyrum esculentum) вперше почала вирощуватися в китайських провінціях Юньнань і Сичуань близько 1000 року н. е. Вона не дає високих врожаїв, але швидко дозріває і добре росте в посушливих та прохолодних кліматичних умовах. Існує щонайменше 14 сортів.

Трава Палмера (= ніпа, = Distichlis palmeri) вирощувалася виключно в пустелі Сонора на заході Мексики та на заході США. Вона була основним джерелом їжі для племені кокопа. Ця рослина дещо схожа на пшеницю, за винятком того, що може рости в посушливих умовах, а також здатна поглинати морську воду й виділяти сіль.

Просо — це група, що налічує щонайменше 13 видів їстівних трав з дрібним насінням, які добре ростуть у посушливих умовах. Такі види проса, як мітлове просо, у давні часи також були основним зерновим культурою в Китаї та Кореї. До просових належать такі види: просо звичайне, просо мітлове, просо коричневе, просо пальчасте, фоніо, просо лисохвосте, японське просо, сльози Йова, просо кодо, дрібне просо, перлове просо, просо просо та теф. Більше інформації див. на сайті http://en.wikipedia.org/wiki/Millet.

Картопля не є зерновою культурою, але сьогодні посідає четверте місце серед продовольчих культур. Вважається, що її вирощування почалося приблизно 6 000 р. до н. е. в Перу та Болівії в районі озера Тітікака.

Іншими незерновими культурами є квасоля, бобові, соя, арахіс, маніока, батат, горох, хлібне дерево, кокоси, банани, плантани та таро. Насіння кесарі вирощували в Індії, але воно має тривалі паралізуючі ефекти.

Питання: У Бут. 2:7 Бог створив матерію чи просто «впорядкував» її, як вчать багато мормонів, чи матерія не була створена, оскільки вона не є реальною річчю, як вчать Християнська наука та деякі східні релігійні групи?

Відповідь: Ні. Те, що Бог є всемогутнім, означає, що Він може зробити будь-що, а те, що Бог є Творцем, означає, що Він створив усе. Бог створив Всесвіт «ex nihilo», тобто з нічого. Отже, якщо бути точним, Бог не лише створив «речі з матерії та енергії», але й саму матерію та енергію.

Питання: У Бут. 2:7, 19 Бог створив людину до тварин чи після тварин, як сказано в Бут. 1:24, 27? (Це запитання поставив атеїст (Капелла)).

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

На землі Бог створив людину після тварин, як сказано в Бут. 1:24, 27.

У Едемському саду Бог, мабуть, створив людину, перш ніж показати їй тварин.

Навіть у Саду тварини, можливо, були там ще до появи людини. Буття 2:19 згадує тварин, які на той час уже були створені. Це не означає, що тварини були створені лише тоді.

Питання: Чи доводить Бут. 2:7, що люди не мають безсмертної душі, як стверджують Свідки Єгови?

Відповідь: Ні. Єврейське слово «нефеш», що вживається тут, в одних місцях означає «душа», а в інших — «життя», як-от у цьому випадку. Як би віруючі під жертовником у «Одкровенні» 6:9–10 могли перебувати під жертовником, якби вони не мали існування після смерті?

Питання: У Бут. 2:10–14, де знаходяться річки, що витікали з Едемського саду?

Відповідь: По-перше, Едемський сад сьогодні на землі не існує. Ми не знаємо, де знаходилася річка Пішон, а річки Тигр та Євфрат протікають у Туреччині, Сирії та Іраку. Зазвичай вважається, що Гіхон — це річка Ніл, яка витікала з регіону Куш, на південь від Єгипту. Однак це могла бути й менша річка, що брала початок у «Куші» (Кашшу) на заході Еламу, що знаходиться дуже близько до Тигру та Євфрату. Саме звідти походили кассіти (грец.: коссаї).

Питання: Чому в Бут. 2:15 Бог сказав: «Ти (однина) можеш їсти будь-які плоди саду, але ви (множина) не повинні їсти плодів з дерева пізнання добра і зла»?

Відповідь: Кожен із них міг вибрати будь-яке конкретне дерево; їм не обов’язково було їсти одну й ту саму їжу. Однак жодному з них не дозволялося їсти плоди з того одного дерева. Форма множини додає наголосу; ця заповідь була адресована не лише Адаму, а всім.

Єврей Філон (15/20 р. до н. е. — 50 р. н. е.) першим відповів на це питання у праці «Питання та відповіді щодо Книги Буття», т. I, с. 794.

Питання: Чому в Бут. 2:16 Бог створив Адама, знаючи, що той впаде?

Відповідь: Бог може зробити що завгодно, але логічна неможливість не існує. Бог не може створити істоту, яка обирає любляче послух Богу, якщо ця істота не здатна зробити вибір на користь послуху Богу. Здатність обирати послух Богу означає здатність обирати непослух Богу.

Питання: Оскільки в Бут. 2:17 сказано: «У той день, коли ти з’їси з нього, ти неодмінно помреш», то як Адам і Єва померли «того дня»?

Відповідь: Духовно та юридично. У відповіді слід врахувати три моменти.

Того дня настала духовна смерть.

З юридичної точки зору того дня проти них були винесені вироки як на вічну, так і на фізичну смерть. У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), на сторінках 91–92, Вальтер Кайзер-молодший показує, що ця гебрейська ідіома означає неминучість їхньої смерті, а не її негайність.

Ще один приклад вживання цієї мовної ідіоми див. у 1 Царів 2:37, де Соломон виголосив подібне попередження Шімею в день, коли той покидав Єрусалим.

Першою людиною, яка, як нам відомо, дала відповідь на це питання, був Філон Єврей (15/20 р. до н. е. — 50 р. н. е.) у працях «Питання та відповіді щодо Книги Буття», т. I, с. 794, та «Алегоричне тлумачення», т. I, 33 (105), с. 46–47, де він згадує про смерть душі.

Другим античним автором, який дав іншу відповідь, є Іриней у праці «Проти єресей», книга 5, розділ 23 (182–188 рр. н. е.), с. 551–552. Оскільки Іриней зазначає, що один день у Господа дорівнює 1 000 років, він тлумачить це як один із Божих днів, і вважає значущим той факт, що в «Буття» 5:5 сказано, що Адам помер у віці 930 років, що менше ніж 1 000 років.

Питання: Чому в Бут. 2:18 сказано, що людина була сама, якщо вона перебувала як з Богом, так і з тваринами?

Відповідь: Адам справді панував над тваринами і поклонявся Богу, але у нього не було нікого, схожого на нього. Він був самотній у тому сенсі, що не мав нікого, з ким міг би спілкуватися на рівних.

Питання: Чи показує Бут. 2:18-22, що жінки були створені як щось другорядне, як стверджує «Born Again Skeptic» на стор. 164?

Відповідь: Ні, це свідчить саме про протилежне. Бог приділив цьому багато часу, змусивши Адама давати імена тваринам та інше, щоб продемонструвати Адаму його потребу в подрузі. Більшість речей у 1-й та 2-й главах Книги Буття були просто створені без особливих пояснень. Однак перед тим, як створити Єву, Бог спочатку «підготував грунт» і пояснив її призначення як співпрацівниці Адама.

Питання: Чи свідчить Бут. 2:18 про те, що жінки поступаються чоловікам, оскільки Єва була створена інакше, ніж Адам?

Відповідь: Ні, не свідчить. У відповіді слід врахувати шість моментів.

1. Різниця не доводить нерівності. Різні люди розмовляють різними мовами, але це не означає, що кожна мова є нижчою або вищою за іншу. Як сказав один християнин, Єву не було створено з ноги Адама, щоб вона була нижчою за нього, і не з його голови, щоб вона була вищою за нього, а з його боку, щоб вона була з ним.

2. «Помічниця» не означає «нижча». Дехто може подумати, що Єва була меншою за Адама, оскільки в Буття 2:18 вона названа «помічницею». Однак у Псалмі 70:5 Бог є нашим помічником (те саме гебрейське слово), і це не означає, що Бог нижчий за нас! Отже, переклад гебрейського слова як «помічниця» є досить неточним. Кращим перекладом є «Я створя силу [або міць], що відповідатиме чоловікові», згідно з докладним дослідженням івриту, проведеним Вальтером Кайзером у праці «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 92–94. Отже, жінка має бути «повноправним партнером», а не лише помічницею.

3. Буття 1:27 показує, що обоє створені за образом Божим. Не лише Адам був створений за образом Божим, а й чоловік, і жінка — обидва створені за образом Божим. До речі, бути «за образом Божим» аж ніяк не означає, що Бог обмежений двома ногами, двома руками, шлунком тощо. Натомість, так само як двовимірне зображення є недосконалим контуром реального, тривимірного об’єкта, так і характер нескінченного Бога та наше скінченне буття мають певні подібності.

4. Рівні за своєю природою, цінністю, важливістю тощо. У Біблії, у Посланні до галатів 3:28, сказано: «Немає вже ні юдея, ні грека, ні раба, ні вільного, ні чоловіка, ні жінки, бо ви всі одне в Христі Ісусі» (BSB).

5. Проте різні за роллю: у Посланні до Ефесян 5:22–24 показано, що дружини мають підкорятися своїм чоловікам, бо чоловіки є головою дружини. Чоловіки мають любити своїх дружин так, як Христос полюбив Церкву (Послання до Ефесян 5:25–26). У 1-му Посланні до Тимофія 2:12 Павло сказав, що жінки не мають навчати чоловіків чи мати над ними владу.

6. Як це виглядає на практиці?

6.1 Дебора була благочестивою суддею Ізраїлю (Книга Суддів, 4–5). З огляду на це, немає жодних перешкод голосувати за жінку на посаду президента чи прем’єр-міністра.

6.2 Вони могли успадковувати майно, зокрема землю (Числа 36:8 та Йов 42:15).

6.3 Щоб дізнатися більше про те, як дружина має бути повноцінною партнеркою свого чоловіка, прочитайте Приповісті 31:10–31. Серед іншого там сказано:

Вона працює своїми руками (Приповісті 31:13, 22) і отримує від цього користь (Приповісті 31:24, 31).

Вона купує продукти (Притч. 31:14) і готує їжу. Притч. 31:15

Вона керує іншими. Притч. 31:15

Вона сама вирішує придбати нерухомість (Притч. 31:16).

Вона садить виноградник. Притч. 31:16 (Зверніть увагу, що сім’я не володіє цілим виноградником лише для власного споживання; це було джерелом прибутку.)

Вона фізично сильна. Прип. 31:17

Вона також займається торгівлею, не лише для задоволення потреб, а й для отримання прибутку. Прип. 31:18

Вона сама роздає милостиню бідним. (Щоб це робити, вона мала контролювати фінанси.) Притч. 31:20

Вона веде господарство. Прип. 31:21

Вона мудра і навчає мудрості. Прип. 31:26

Підсумовуючи: жінки не поступаються чоловікам за своєю природою, цінністю чи важливістю. Вони справді виконують іншу роль, ніж чоловіки, про що може розповісти будь-яка майбутня мама.

Див. також «Сучасний посібник з вирішення біблійних труднощів», с. 191–193, де детальніше роз’яснено, як жінка була створена «подібною» до чоловіка та рівною йому.

Питання: Чому в Бут. 2:19 Адаму потрібно було оглянути всіх тварин?

Відповідь: У Бут. 1:26 Бог надав Адаму владу над усіма тваринами, і в Бут. 2:19 Бог хотів побачити, як Адам назве тварин.

Крім того, могла бути й більш прихована причина. Ще до створення Єви Бог усвідомлював, як важливо заповнити те, чого бракувало Адаму, але сам Адам цього не розумів. Таким чином, Адам міг дізнатися про тварин три речі, що мали значення для його поточної ситуації.

Сім’я:

а) Показавши Адаму, що всі вищі тварини мають самців і самок, Бог продемонстрував, як Він створив їх досконалими та здатними продовжувати свій рід.

б) Адам міг дивитися на всіх істот і бачити, що серед них не було нікого, схожого на нього.

в) Адам міг побачити, що йому теж потрібна інша істота, щоб стати досконалим.

До речі, навчання дітей про те, як розмножуються рослини та тварини, є хорошим підходом до того, щоб пояснити дітям, як Бог визначив спосіб створення дітей.

Спільнота:

а) Навіть собаки та олені живуть у спільнотах.

б) Адам бачив, що в його спільноті немає нікого, схожого на нього, з ким він міг би ділитися своїм життям, а людям потрібні інші люди поруч.

Лідерство:

а) Оскільки Бог надав Адаму владу над землею, Адаму потрібно було знати тварин, що мешкали на землі.

б) Оскільки Адам мав владу, Бог вшанував його, доручивши йому давати імена тваринам. Про це згадує Філон Єврей у «Творах Філона», с. 882.

Питання: Які докази з ранніх мормонських писань у Бут. 2:19–3:19 свідчать про те, що мормони вірили в божевільну доктрину, ніби Адам був Богом?

Відповідь: Ось цитати з мормонського «Журналу промов», а також дванадцять інших текстів як докази.

а. «Журнал промов», т. 1, с. 50. (Проповідь Брігама Янга) «Тож слухайте, о мешканці землі, євреї та язичники, святі та грішники! Коли наш батько Адам увійшов до Еденського саду, він увійшов туди у небесному тілі й привів із собою Єву, одну зі своїх дружин. Він допоміг створити й упорядкувати цей світ. Він — Михаїл, Архангел, Древній Днів! Про якого писали й говорили святі люди- Він — наш Отець і наш Бог, і єдиний Бог, з яким ми маємо справу. Кожна людина на землі, чи то визнає себе християнином, чи ні, мусить це почути й рано чи пізно дізнається про це». (курсив і малі великі літери наведені з оригіналу)

б. «Журнал проповідей», т. 1, с. 51. (та сама проповідь) «Ісус, наш старший брат, був породжений у плоті тією самою Істотою, яка була в Едемському саду і яка є нашим Небесним Отцем».

Зверніть увагу, що мормони часто відповідають, ніби це друкарська помилка. Цікаво зазначити, що томи великого християнського проповідника Чарльза Г. Сперджена були опубліковані приблизно в той самий час, і в працях Сперджена не було жодних друкарських помилок, які б стверджували, що якась створена істота є Богом. Нижче наведено підтверджуючі докази того, що мормонський пророк справді сказав це.

1. Щоденник Вілфорда Вудраффа за 19 лютого 1854 року. (Див. у бібліотеці Університету Брігама Янга)

2. «Deseret Evening News», 14 червня 1873 р.

3. «Deseret Evening News», 18 червня 1873 р.

4. Щоденник Хосеа Стаута: «На кордоні», т. 2, с. 438.

5. «The Millennial Star», т. 16, с. 543.

6. «The Millennial Star», т. 15, с. 769–770. Через півтора року після цього.

7. «Журнал Джона Натталла», т. 1, с. 18–21.

8. Щоденник Авраама Г. Кеннона, т. 11, с. 39 (викладав протягом 50 років)

9. «Священні гімни та духовні пісні для Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів», 1856 р., с. 375

10. «Жінки мормонського світу», с. 179

11. «Журнал промов», т. 4, с. 1 (президент Хебер К. Кімбалл виступає 29 червня 1856 року)

«…і я також знаю, що якщо ми не єдині з братом Брігамом, нашим провідником, то ми не єдині з Христом. Так, я знаю це, і мої почуття завжди були й залишаються з братом Брігамом. Я на власному досвіді переконався, що для цього народу існує лише один Бог, і це Бог, який належить цій землі- , перший чоловік. Той перший чоловік послав свого власного Сина, щоб викупити світ, щоб викупити своїх братів».

12. Нарешті, книга, що вийшла значно пізніше:

«Місце Адама в Писаннях та теології Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів»: «Ідентифікація Адама з Богом-Отцем президентом Брігамом Янгом є незаперечним фактом». С. 58

Питання: Як у Бут. 2:20 Адам міг назвати всіх тварин, якщо заборонений плід не був комп’ютером Apple Macintosh?

Відповідь: Хтось колись жартома зауважив, що якби Адам мав назвати всі види тварин (включно з 1,5 мільйонами комах та комах) протягом 24 годин на шостий день, то не дивно, що ми плутаємо заборонений плід із «Apple», жорсткими дисками та всім іншим!

З іншого боку, Пол С. Тейлор правильно зауважив, що фраза «дав імена всій худобі, птахам небесним і кожній тварині польовій» у Буття 2:20 не обов’язково означає надання імен кожному виду на землі. Це могло бути просто надання імен родам і родинам тварин, що перебували в безпосередній близькості від Адама.

Для тих, хто полюбляє цікаві факти: на Землі налічується близько 26 000 живих видів хребетних наземних тварин і птахів та 9 500 відомих викопних видів. (Серед викопних видів майже половина — це рептилії, а 1 000 — птахи).

Налічується приблизно 5 600 живих родів наземних тварин, у тому числі 1 900 родів птахів. Існує близько 6 500 родів відомих викопних наземних тварин, у тому числі майже 1 000 родів птахів і 1 500 родів рептилій.

Питання: Чи був Адам у Бут. 2:21–23 одночасно чоловіком і жінкою до створення Єви?

Відповідь: Ніщо в Писанні на це не вказує. У Книзі Буття 3:16 сказано, що чоловік буде головою дружини. Оскільки це сталося після гріхопадіння, те, наскільки «чоловічим» був Адам до створення Єви, ніяк не впливає на ситуацію. Однак, що стосується церковної влади загалом, Павло в 1 Тимофія 2:13 вважає важливим той факт, що Адам був створений раніше за Єву. Аргумент Павла був би оманливим, якби Адам був одночасно і чоловіком, і жінкою.

Питання: Чи походить розповідь у Бут. 2:21–23 про те, як Єва була створена з ребра, взятого з шумерського поеми про Ділмун?

Відповідь: Ні. Спочатку — трохи довідкової інформації, потім — відповідь, і наостанок — два уроки, які ми можемо винести з цієї відповіді про те, як Бог надихнув Біблію.

Б1. Самуель Ной Крамер у праці «Шумери» (Університет Чикаго, 1963) згадує, що шумерське слово для позначення ребра, «ті», також означає «оживляти», і в поемі «Ділмун» Нін-ті була «пані ребра», а також «пані, що оживляє», яка зцілила хворе ребро бога Енкі.

B2. У шумерській мові це гра слів, але не в івриті, що робить цю подібність досить вражаючою.

B3. За винятком «пані, яка зцілила ребро» проти «Єви, створеної з ребра Адама» у «Книзі Буття», між цими двома історіями немає жодних інших подібностей. Див. «Шумери», с. 148–149, або «Складні вислови Біблії», с. 94–95, для ознайомлення з шумерським оповіданням.

B4. Клинописні таблички з поеми про Ділмун датуються 2400 р. до н. е. або пізніше. У будь-якому разі, вони все одно передують Аврааму, який покинув Ур до 2050 р. до н. е.

Б5. Ця історія, можливо, була добре відома в давнину.

Відповідь складається з чотирьох пунктів.

A1. Це лише один із багатьох прикладів подібних оповідей про події, згадані в Книзі Буття. Іншим прикладом є понад 200 оповідей про всесвітній потоп, що існують у різних народів по всьому світу.

A2. Гра слів щодо ребра може свідчити про те, що інші давні культури зберегли принаймні неповні знання про створення людства.

A3. Більше того, інші частини 1-ї глави Книги Буття, здається, написані майже навмисно так, щоб контрастувати з шумерськими, аккадськими та іншими оповідями. В інших оповідях боги сваряться; у Книзі Буття Єдиний Бог спокійно творить. В інших оповідях герой бореться з хаосом. У Книзі Буття Бог рухається над «безоднею/водами», наказуючи та розпоряджаючись.

A4. Деякі подібності в деталях між «Буттям», поемою про Ділмун та іншими стародавніми творами можуть вказувати на спільні знання про певні події. Однак не можна стверджувати, що одне було скопійовано з іншого, не лише тому, що спільних деталей небагато, а й тому, що майже немає подібності у значенні, яке стоїть за цими деталями.

Висновки, які можна зробити з цієї відповіді:

Урок 1. «Буття» не було написано у вакуумі. Бог не просто відкриває нам істину, Він відкриває вічну істину, але робить це практичним чином, що відповідає конкретному часу та культурі. Однією з причин (але не головною) того, що Бог, можливо, дав «Буття», було виправлення хибних уявлень про походження людини, які існували серед людей, водночас визнаючи деякі правильні уявлення, що збереглися.

L2. Бог використовує культуру. Бог використовує навіть злі вчинки людей для Своєї слави (Буття 50:20). Як ми можемо навіть намагатися заборонити Богу використовувати культуру так, як Він бажає? Мойсей був освіченою людиною, і, можливо, він читав цю історію, а Бог використав те, що Мойсей прочитав, щоб показати йому, що є правдою, а що — ні.

L3. Найголовніше — не слід тлумачити вислів «Писання є безпомилковим» так, ніби Біблія мала бути продиктована механічно. У 2 Петра 1:21 сказано, що пророцтва — це слова людей, які говорили під натхненням Святого Духа. Отже, коли різні частини Біблії очевидно відображають різні людські стилі письма, це не виключає божественного авторства. Це лише свідчить про те, що Бог використовував різні стилі письма людей так, як вважав за потрібне.

Питання: Хто така Ліліт у Бут. 2:22?

Відповідь: Ім’я Ліліт у Біблії жодного разу не згадується. У Середньовіччі існувала легенда про жінку на ім’я Ліліт, яка була першою дружиною Адама. Вона відмовилася підкорятися Адаму, і тоді Бог створив Єву. Згідно з міфом, Ліліт перетворилася на демона, який вбиває новонароджених дітей.

У шумерській міфології Ліліт також була вампіром, як зазначено у книзі «Шумери» (The Sumerians), с. 198, 258. У праці «Цивілізації Стародавнього Близького Сходу» (Civilizations of the Ancient Near East), с. 1890, згадується, що незаміжні померлі ставали особливим класом демонів, яких називали Лілу (чоловіки) та Ліліту (жінки). Вони просили живих одружитися з ними, обіцяючи багатство, але якщо жива людина погоджувалася, вона передчасно помирала.

У жодному біблійному рукописі — ні єврейському, ні християнському — немає про Ліліт навіть натяку, так само як і про Дональда Дака.

Питання: Як у Бут. 2:22 Бог міг створити Єву з ребра?

Відповідь: Так, як забажав Всемогутній Бог. Якщо Бог мусив використати ребро, і якщо ви вважаєте, що Бог мусив відібрати ціле ребро, то, мабуть, ви могли б зробити висновок, що Єва щоранку перераховувала б усі ребра Адама!

А якщо серйозно, то, можливо, Бог і не використав усе ребро; однієї клітини могло б вистачити.

У книзі «735 відповідей на загадкові біблійні питання» (с. 23) додається, що якби Бог створив її з глини, можна було б стверджувати, що жінки є суттєво іншими (і, можливо, нижчими за чоловіків). Однак, оскільки Єва була створена з ребра, вона мала таку саму рівноправну ідентичність із чоловіком.

Питання: Чи повинні чоловіки, згідно з Бут. 2:22–23, мати на одне ребро менше, ніж жінки?

Відповідь: Ні. Якщо чоловікові відрубати руку, його майбутні діти та онуки не народжуватимуться без однієї руки. Так само, якщо взяти кілька клітин із ребра людини, і батьки, і їхні діти все одно матимуть однакову кількість ребер.

Тертуліан, який писав у 198–220 рр. н. е., тлумачить це як те, що Бог «позичив ребро», у праці «Заклик до цнотливості», розд. 5, с. 53. Він також додає, що Бог міг би позичити більше ребер для більшої кількості дружин, але вирішив цього не робити, як приклад того, що нормою була моногамія, а не полігамія.

Питання: У Бут. 2:25, чи були чоловік і жінка спочатку створені голими, і чи мали вони носити одяг?

Відповідь: Так, вони були створені голими і не відчували сорому. Однак після Гріхопадіння Бог одягнув їх, і відтоді ми завжди носили одяг.

Питання: У Бут. 3:1-24, оскільки Бог створив людей, щоб вони в кінцевому підсумку були вищими за ангелів, чи могло це бути одним із чинників, що спонукали сатану до гріхопадіння?

Відповідь: Святе Письмо не дає однозначної відповіді, але це, безперечно, є можливим.

Питання: У Бут. 3:1-24, чи були Адам і Єва білошкірими, чорношкірими, коричневошкірими, жовтошкірими чи червоношкірими?

Відповідь: Біблія про це взагалі не згадує. Оскільки Адам і Єва були предками нас усіх, це не має значення. Усі ми однаково є нащадками Адама й Єви. Можливо, Бог навмисно не хотів про це говорити, щоб ніхто не стверджував, ніби Бог показав, що якась раса є ближчою чи далі від Адама й Єви.

Питання: Чому в 3-му розділі Книги Буття Бог дозволив Адаму та Єві піддатися спокусі?

Відповідь: Біблія про це не згадує. Однак ми можемо припустити, що Бог прагнув не просто людей, які Його люблять, а таких, яким було надано можливість вибору, але які все одно вирішили любити Бога.

Питання: Якщо, згідно з 3 розділом Книги Буття, Єва принесла первородний гріх, то як же Сатана вчинив гріх гордості проти Бога? Чи я щось тут не розумію?

Відповідь: Сатана згрішив і впав ще до Адама та Єви. Але гріх Єви та Адама привніс гріховну природу в людський рід.

Питання: У 3-му розділі Книги Буття у мене є питання, на яке я так і не зміг знайти відповіді. У Біблії написано, що Бог створив Людину. Бог каже людині не їсти заборонений плід — плід з дерева пізнання, бо цей плід відкриє твої очі, щоб ти усвідомив, що є правильним, а що неправильним, що є добрим, а що поганим. Людина їсть заборонений плід і змінюється. Тепер людина бачить, що бути голою — це неправильно. Як може бути гріхом непослух Богу, якщо на момент, коли людина з’їла заборонений плід, вона не мала знання про те, що є правильним, а що — неправильним?

Відповідь: Я з радістю відповім на ваше запитання. Дозвольте мені розпочати відповідь на ваше запитання з іншого запитання: як після гріхопадіння людина дізнається, що є правильним, а що — неправильним? Ми знаємо це безпосередньо завдяки всьому, що Бог нам відкрив щодо того, що є правильним, а що — неправильним, і кожен має приблизне уявлення завдяки своїй совісті. (Звісно, людина може притупити свою совість.)

Після гріхопадіння Адам і Єва мали совість — почуття провини за те, що вчинили неправильно, не послухавшись, — і вони та їхні нащадки мали гріховну природу. Наслідки гріхопадіння були глибокими.

До гріхопадіння у них не було нічого з цього, і вони не мали уявлення про добро і зло. Їхня природа була доброю, і все, що вони робили, було правильним — майже завжди. У них не було заповідей, про порушення яких вони мали б турбуватися, за винятком однієї: не їсти плодів із забороненого дерева пізнання добра і зла. Їхній вибір — їсти чи ні — не був вибором між добром і злом, бо вони не знали, що це таке. Натомість їхній вибір полягав просто в тому, чи слухатися Бога, чи ні.

Іноді сьогодні люди можуть мати дивні уявлення про добро і зло, наприклад, мусульманські батьки вважають правильним вбивати своїх дочок, бо вірять, що ті принесли ганьбу родині, зокрема, вийшовши заміж за когось, кого батько не схвалював. Навіть християни іноді можуть надто зациклюватися на питанні: «Чи дозволяє це Біблія?». Важливіше, ніж запитувати «чи це правильно чи неправильно», є питання «чи хоче Бог, щоб я це зробив» або «чи це подобається Богу». Відповідь, власне, буде такою самою, як і на запитання «чи це правильно чи неправильно», але суть полягає не в тому, щоб робити щось лише для того, щоб заспокоїти свою совість, або дотримуватися низки правил, а в тому, щоб догодити Богу.

Отже, коротка відповідь на ваше запитання полягає в тому, що Адам і Єва не згрішили, обравши зло замість добра, бо вони не знали, що таке зло і добро. Вони згрішили, знаючи просту Божу заповідь, яку Він їм дав, і вирішивши не слухатися Бога.

Питання: Чи було це в 3-му розділі Книги Буття несправедливим випробуванням, оскільки Адам і Єва ще не мали знання про добро і зло, як стверджує атеїст (Капелла)?

Відповідь: Ні. Чи є несправедливим випробуванням заборонити комусь вживати незаконні наркотики, такі як кокаїн, доки ця людина не мала можливості їх спробувати? Звичайно, ні. Так само не було несправедливим, що вони отримали цю заборону, не зазнавши ще зла та провини. Хоча можна стверджувати, що на той час вони не знали всього про добро і зло, вони знали, що їхній Творець наказав їм не їсти плодів з того дерева, і цього знання було достатньо, щоб зробити це випробування справедливим.

Сьогодні ми не знаємо кожної окремої причини, чому Бог забороняє нам щось робити, але якщо Бог наказав нам цього не робити, ми знаємо все, що потрібно знати, щоб слухатися Бога.

Питання: У 3-му розділі Книги Буття, що саме було поганого в тому, щоб їсти плоди з того дерева?

Відповідь: Справа не в тому, що якийсь конкретний плід був злим; можливо, вони могли б з’їсти плід з того дерева пізніше. Як написав Теофіл, єпископ Антіохії (168–181/188 рр. н. е.), у своєму листі «Теофіл до Автоліка», книга 2, розділ 25, стор. 104: «Адже не дерево, як дехто думає, а непокора містила в собі смерть». «Отці донікейські», т. 2, с. 104. Дехто також вбачає у фразі «бути як Бог, знаючи добро і зло» бажання людей привласнити собі Божу прерогативу визначати добро і зло.

Питання: Чи було це випробування в 3-му розділі Книги Буття схожим на те, якби батьки поставили у вітальні батарею на 40 000 вольт і сказали своїй дитині не торкатися її?

Відповідь: Ні, небезпека полягала в їхній непокорі, а не в дереві. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. На відміну від небезпечного акумулятора, смертельним було не дерево. Смертельним було непослух Богу, який призвів до їхньої духовної смерті того дня, а згодом — і до фізичної.

2. Адам і Єва не були немовлятами. Вони могли міркувати, як дорослі, і повністю усвідомлювали, що роблять, а також які наслідки, за словами Бога, це матиме.

3. Усі потреби Адама та Єви були задоволені, і вони не мали жодного способу не послухатися Бога, окрім як з’їсти плід з того дерева. Подобається нам це чи ні, але Бог дає людям можливість вибору: служити Йому чи ні. Дехто може подумати: «Бог не мав би так чинити, Бог мав би створити нас усіх роботами, нездатними на непокору». Незалежно від того, що думають люди, Бог може чинити так, як Він бажає, і Бог вирішив надати кожному вільну волю, щоб той міг не слухатися Його та жити з наслідками своєї слухняності чи непокори.

4. Плід, можливо, все одно був би з’їдений з часом. Єпископ Антіохії Теофіл (168–181/188 рр. н. е.) вчив, що якби Адам і Єва не згрішили, вони б дозріли, стали досконалими й піднялися на небо, здобувши безсмертя. Людство мало проміжну природу — не цілком смертну, але й не цілком безсмертну, або ж Рай знаходився між землею та небом. Теофіл до Автоліка, книга 2, розд. 22, с. 24, с. 104

Питання: Чи слід нам, як каже Лора Шлесінгер, пишатися тим, що Єва з’їла яблуко, як описано в 3-му розділі Книги Буття?

Відповідь: Ні. Докторка Лора має рацію в багатьох речах, але в цьому випадку вона помиляється. Ось що вона сказала в журналі «Modern Maturity» за вересень-жовтень 1999 року, с. 67.

«Я дуже пишаюся тим, що вона з’їла плід з дерева пізнання. Бо якби вона цього не зробила, ми б досі були тваринами в Саду. Бог не посадив те дерево там лише для тіні. Цим кроком ми стали людьми».

По-перше, це було не просто дерево пізнання, а дерево пізнання добра і зла. Шлесінгер має рацію в тому, що люди вже не були такими, як раніше. Усі вбивства, війни, гноблення та моральна безвідповідальність, яких припускалися люди, сталися після цього. Однак у Небесах люди все одно залишаються людьми, коли вони вже не грішитимуть. Бути повністю людиною і не грішити — це не неможливо, як це було з Адамом і Євою до того, як вони з’їли плід, і як це є з Ісусом Христом.

Пізніше в інтерв’ю, коли докторка Лаура сказала, що Адам помилився, намагаючись звинуватити Єву, Шлесінгер мав рацію, адже в Книзі Буття 3:6 сказано, що Адам був із Євою, коли вона з’їла плід.

Питання: Чи був плід з дерева в 3-му розділі Книги Буття метафорою незаконного духовного статевого союзу між Євою та Сатаною, як вчить пастор Мун із Церкви Об’єднання (муністи) у «Божественному принципі» (п’яте видання, 1977 р., с. 75–79)?

Відповідь: У дереві, плоді чи Сатані не було жодної сексуальної метафори. Якби пастор Мун мав рацію, то:

То що ж це були за інші дерева, плоди з яких дозволялося їсти?

Єва проігнорувала Сатану, коли з’їла плід з дерева

У «Буття» 3:13 Єва, намагаючись звалити всю провину на змія, лише сказала, що змій її обманув. Вона ніколи не казала, що змій щось їй зробив.

Див. також попереднє запитання.

П: Чи є в інших культурах подібна до Книги Буття 3 історія про перших людей у саду, які з’їли заборонений плід?

Відповідь: Так. Ось принаймні три приклади.

Народ с’гау-карен зі східної Бірми: всемогутній, всезнаючий Бог на ім’я Й’ва створив усе. Він створив двох людей — чоловіка на ім’я Танай та жінку на ім’я Еу — і помістив їх у сад із сімома видами плодових дерев. Однак один вид плодів вони не могли їсти. Злий Му-кав-лі обдурив цих двох людей, сказавши їм, що вони отримають чудодійні сили та піднімуться на Небо. Му-кав-лі переконав їх з’їсти плід з дерева випробування. Вони з’їли його і стали схильними до хвороб, старіння та смерті.

Дон Річардсон розглядає можливість того, що це могло бути наслідком несторіанського чи римо-католицького впливу, але доходить висновку, що це не так, оскільки Річардсон не знайшов у цій традиції поняття втілення або Спасителя, який помер за людей і воскрес із мертвих.

Сантал з північного сходу Індії: Вони вірили в «Такура Джіу» (Такур = справжній, Джіу = Бог), який створив першу пару — чоловіка на ім’я Харам та жінку на ім’я Айо — і поселив їх у Хіхірі-Піпірі, що на заході Індії. Злий Літа спокусив їх зварити рисове пиво і вилити частину його на землю як жертву Сатані. Вони так і зробили, а рештою пива сп’яніли. Прокинувшись, вони усвідомили, що голі, і відчули сором. Пізніше у них народилося сім синів і сім дочок. Їхні нащадки зіпсувалися, тож Такур Джіу сховав «святу пару» на горі Харата (= Арарат?), а решту знищив потопом. Зрештою їхні предки подорожували (на схід) від лісу до лісу, аж поки не дійшли до високих гір, які перекрили їм шлях. Врешті-решт вони пробралися крізь них (можливо, через перевал Хайбер) і дісталися своєї батьківщини поблизу Калькутти.

Шумери: Шумери вірили, що походять із Раю, який вони називали Ділмун. Однак інших паралелей з Едемським садом небагато. Ділмун був місцем, де перебували всі боги, а також Зіусудра — людина, яка досягла безсмертя. Поема про Ділмун датується приблизно 2400 роком до н. е.

Питання: У 3-му розділі Книги Буття сказано, що Адам і Єва були досконалими. Як же досконалі істоти можуть робити недосконалі речі, такі як гріх?

Відповідь: Незалежно від того, як хтось визначає поняття «досконалість», Біблія ніде не стверджує, що Адам і Єва були досконалими. Вона також ніде не стверджує, що вони були нездатні грішити. Натомість Біблія лише показує, що вони були дуже добрими і були «безгрішними» в тому сенсі, що ще не згрішили. Вони все ще мали здатність користуватися свободою волі та могли робити вибір щодо гріха.

Климент Олександрійський у праці «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 6, розділ 12, стор. 502, був одним із перших, хто відповів на це питання. Він, серед іншого, зазначив, що людина «не була досконалою у своєму створенні, але пристосована до сприйняття чесноти. … А схильність — це рух до чесноти, а не сама чеснота. Отже, як я вже казав, усі за своєю природою створені для набуття чесноти».

Питання: У 3-му розділі Книги Буття, оскільки досконалий Бог створює лише досконалих істот, як Адам і Єва могли згрішити?

Відповідь: У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

Тертуліан відповів на це питання ще в 207/208 р. н. е. у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 2, розділи 5–9. Довгу відповідь Тертуліана можна підсумувати його власними словами: «Тому було доречно, щоб [людина], образ і подоба Бога, була створена з вільною волею та самоконтролем; щоб саме це — а саме свобода волі та самоконтроль — вважалося в ній образом і подобою Бога». Іншими словами, для досконалого Бога було доречно створити істот, подібних до Нього, що володіють вільною волею.

Єпископ Антіохії Теофіл (168–181/188 рр. н. е.) відповів на пов’язане з цим питання — чи були Адам і Єва смертними чи безсмертними — показавши, що вони перебували в процесі становлення і були здатні піти будь-яким шляхом. (Теофіл до Автоліка, книга 2, розд. 27, с. 105)

Не роботи: чи хотіли б ви, щоб досконалий Бог був обмежений створенням роботів і не мав можливості створити людей, наділених вільною волею? Бог не створює логічних неможливостей, і щоб створити людей, які вільно обирають любити Його та слухатися Його, Бог також створив їх здатними не любити Його та не слухатися Його. Біблія ніде не говорить, що Адам і Єва були «досконалими» в тому сенсі, що ніколи не могли згрішити. Натомість Біблія говорить, що вони були «дуже добрими» і «безгрішними» в тому сенсі, що вони ще не згрішили.

Досконалість Бога: Щодо людства та демонів Біблія цілком чітко показує, що Божа досконалість не обмежує Його у створенні істот, здатних не слухатися Його.

Чиє визначення? Якщо чиєсь визначення досконалого Бога полягає в тому, що Він не здатний створити людей, здатних робити моральний вибір, то на цій людині лежить тягар доведення — вона повинна знайти хоча б один вірш, який підтверджує цю думку. В іншому разі таке визначення не відповідає Богу Біблії. Основне питання тут полягає в наступному:

а) чи слід намагатися нав’язати своє визначення «Божої досконалості» Богу Біблії, чи

б) дозволити Богові самому розповісти в Біблії про те, яким Він є досконалим і як Він вирішив творити.

Щодо того, чому Бог вирішив «займатися» створенням Адама й Єви, знаючи, що вони згрішать, див. обговорення в 1-й главі Книги Буття.

Питання: Чому в Бут. 3:1 та 2 Кор. 11:3 Адам і Єва були спокушені сатаною у вигляді змія, а не у вигляді чогось іншого, наприклад, лева чи кролика?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо висунути припущення. Великі тварини могли б лякати людей і змушувати їх бути насторожі. Крихітних тварин, можливо, ігнорували б як незначних. Змія, можливо, натякає на те, що «хитрість» — це нормально. Щоб багато людей у суспільстві масово вчинили гріх, спочатку їх треба переконати, що гріх — це не погано.

Деякі люди розглядають змію як символ розуму, позбавленого совісті. Змія вражає тим, як вона хитро підстерігає свою здобич і підкрадається до неї. У Матвія 10:16 сказано, що ми маємо бути мудрими, як змії, і невинними, як голуби.

Питання: Як у Бут. 3:1 нерозумна, німа тварина, така як змія, могла спокусити Адама й Єву?

Відповідь: Це була не звичайна змія. Сатана прийняв вигляд змії, і Сатана міг говорити та є надзвичайно розумним. Сатану також називають змієм в Об’явленні 12:9, 14, 15 та Об’явленні 20:2. Є два можливі способи, як Сатана міг стати змією, і найпростіше тлумачення передбачає, що обидва вони є правдивими.

Фізичне перетворення: Сатана або сам перетворився, або його перетворили на фізичну подобу змії, яка могла говорити.

Одержимість: Можливо, Сатана увійшов у вже існуючу тварину і говорив через неї.

Незалежно від того, чи змій, якого побачила Єва, був самим Сатаною, чи просто звичайною змією, Сатана «говорив з-за» цієї форми, що вказує на хитрий, підступний підхід змії.

Питання: Що загального ми можемо дізнатися про гріх із цього прикладу в Бут. 3:1–16?

Відповідь: Ми можемо дізнатися багато чого, але ось лише кілька з них.

1. Гріх приносить смерть. Адам і Єва ніколи б не померли, але того дня, коли вони згрішили, вони опинилися на шляху до смерті.

2. Гріх має наслідки навіть після прощення. Бог пробачив їх, але вони все одно мали померти, і вони не отримали назад дар дерева життя (принаймні до Об’явлення 2:7; 22:2,14).

3. Писання не згадує, чи бачили вони смерть до того, як Бог зарізав деяких тварин, щоб одягнути їх у шкури. Гріх не можна було прикрити купою листя, яке відросте наступного року. Його можна було прикрити лише кров’ю тварини, що померла.

4. Вони могли їсти плоди майже з будь-якого дерева в саду, але вважали Бога скупим за те, що Він заборонив їм їсти плоди з того єдиного дерева. Після гріхопадіння Бог милосердно пробачив їх і одягнув їх у звірині шкури, але на них чекали труднощі, бо земля тепер стала для них скупою.

5. Навіть наслідки їхнього гріха були милістю від Бога. Хеддон Робінсон зазначає, що біль вбиває прапор реальності у фортеці бунтівного серця.

6. Навіть після гріха у Бога все ще є план спасіння. Навіть після того, як ми сильно налажали, обіцянка з Римлян 8:28 залишається істинною. Навіть у цьому темному розділі Бог дав обіцянку в Буття 3:15.

Питання: У Бут. 3:1, 14, оскільки змія була проклята повзати на череві, чи означає це, що змії колись мали ноги?

Відповідь: Ні. Хоча деякі амфібії (сирени) мають передні лапи, але не мають задніх, тут мається на увазі не це. Хоча Писання не дає конкретних пояснень, сатана був проклятий тим, що його спосіб пересування став обмеженим і принизливим. Сатана прийняв вигляд ницого змія, і Бог покарав сатану прокляттям, згідно з яким частина рис змії залишилася з сатаною.

Коли люди грішать, потреба у прощенні за зовнішній вчинок є лише частиною проблеми. Природа гріха часто така, що частина гріха прилипає до наших сердець зсередини, і нам потрібне не лише прощення, а й очищення.

Питання: У Бут. 3:1, 14–15: чи мала змія ноги до прокляття, чи ні?

Відповідь: Існують дві основні точки зору.

Так: Можливо, ця конкретна «змія» в саду могла нагадувати варана, який тримає живіт над землею, і Бог змінив цю істоту так, щоб вона втратила всі сліди ніг. Вона не могла просто перейти від «вараноподібної» позиції до повзання на череві, як крокодил, оскільки вживання загального слова «змія» означало б відсутність ніг. У «Біблії для вивчення Нельсона» (Nelson Study Bible), с. 10, сказано: «Текст… натякає на те, що до цього змія мала якусь іншу фізичну форму».

Ні: У «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 117, висловлюється думка, що «покарання змії (вірш 14) не слід розуміти так, ніби колись вона мала ноги. Натомість те, що колись здавалося природним і прекрасним, тепер стане вічним нагадуванням про те, що вона колись вчинила». У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), т. 1, с. 55, сказано: «Це прокляття не обов’язково означає, що змія раніше ходила на ногах, як інші наземні тварини. Справа скоріше в тому, що до кінця свого життя, внаслідок прокляття, коли змія повзатиме на череві, як це роблять змії, вона буде «їсти пил». Наголос робиться на тому, що змія «їсть пил» — вираз, який в інших місцях має значення «повної поразки» (пор. Іс. 65:25; Міх. 7:17)».

Проте, у будь-якому разі, суть полягає в тому, що змія, яка була такою хитрою («арум» у Бут. 3:1), тепер проклята («арур» у Бут. 3:14). Слово «проклята» вживається стосовно змії та землі, але не стосовно чоловіка чи жінки.

Питання: Чому в Бут. 3:3–24 Адам і Єва були покарані суворіше, ніж багато людей сьогодні?

Відповідь: Бог покарав їх не просто за те, що вони зірвали плід; адже вони могли зірвати плід з інших дерев. Бог покарав їх за те, що, не маючи гріховної природи, вони все ж не послухалися Бога.

Суворість їхнього покарання видається обґрунтованою, якщо врахувати, що Бог карає з огляду на те, що люди знають, і на те, на що вони були здатні. На відміну від сучасних людей, вони перебували у безпосередній присутності Бога, але все одно не довіряли тому, що Бог знає, що для них найкраще. На відміну від сучасних людей, вони не мали гріховної природи, яка б постійно спонукала їх до гріха.

Питання: Чи з’їли Адам і Єва яблуко в Бут. 3:3-6?

Відповідь: Писання ніде не згадує, що вони з’їли яблуко. Це був заборонений плід — плід пізнання добра і зла, якого, ймовірно, сьогодні на землі вже не існує.

Дехто вважає, що плутанина між забороненим плодом та яблуком у Середньовіччі виникла через те, що латинське слово для позначення зла — malum, а латинське слово для позначення яблуні — malus. Як би там не було, у цій ідеї немає біблійного коріння, як би на неї не дивитися. ;-)

Питання: Чи в Бут. 3:5–22 Адам символізує небесний дух, Єва — земну душу, а змій — прив’язаність до людського світу, як вчать бахаї у книзі «Деякі відповіді на запитання» (с. 123)?

Відповідь: Ні. Протягом століть люди намагалися знайти духовні значення, що суперечать прямому змісту Книги Буття. Адам — це, безперечно, чоловік, а Єва — жінка, і додавання цього необґрунтованого тлумачення робить чоловіків вищими «небесними духами», а жінок — «земними душами». Натомість істина полягає в тому, що чоловіки й жінки є рівними й мають однакову цінність в очах Бога (Галатів 3:28).

Питання: У Бут. 3:5, 22 сказано, що Адам і Єва стануть «як боги», якщо з’їдять плід. Чи означає це, що існує більше ніж один Бог, як вчать мормони?

Відповідь: Лише після цього вони мали б здобути знання добра й зла. У Буття 3:5 сказано «як Бог». Слово «боги» з літерою «s» є лише в КJV; в івриті це «Елохім» — ім’я Бога. Отже, Буття 3:5 не доводить жодної фактичної множинності.

Питання: Чи могли б люди, згідно з Буття 3:5, 22, знати все, як Бог?

Відповідь: Ні. Сатана навіть не натякав, що вони стануть подібними до Бога в усьому (поклоніння, Всемогутність, Трійця тощо). Натомість Сатана обіцяв, що вони стануть подібними до Бога в тому, що пізнають і добро, і зло. Звісно, до того, як вони з’їли плід, вони знали лише добро. Після того, як вони з’їли плід, вони пізнали і добро, і зло. Отже, у тому сенсі, про який Адам і Єва глибоко пошкодували, змій мав рацію. Подібну відповідь див. у книзі «Складні вислови Біблії», с. 95–96.

Є ще п’ять уривків, де згадується знання добра і зла: Повторення Закону 1:39; 2 Самуїла 14:17; 19:35; 1 Царів 3:9; та Ісая 7:15. Вони показують, що саме Бог визначає, що є добром, а що злом, і, можливо, сатана обіцяв їм «декларацію свободи», за якою вони самі вирішували б, що є добром, а що злом. Ця «декларація незалежності» насправді завела їх у пастку осуду. Див. книгу «Відповіді на 735 загадкових біблійних питань», с. 24–25, щоб дізнатися більше про цю точку зору.

Сатана дає подібну обіцянку й сьогодні. У багатьох течіях індуїзму метою є не встановлення стосунків із Богом чи прагнення бути «добрим». Натомість метою є набуття «досвіду», переживання як добра, так і зла. Іноді люди дивуються, коли виявляють, що індуїстський гуру є нечесним і когось обманює. Можливо, цей гуру не суперечить своїй релігії. Для деяких метою є оволодіння як добром, так і злом.

Питання: Чому в Бут. 3:6 Єву покарали за те, що вона прагнула мудрості, з’ївши плід, адже здобуття мудрості завжди вважається добром?

Відповідь: Пошук мудрості сам по собі не є добром. Пошук мудрості від Бога є добром, але мудрість, здобута через непокору, не є добром. Християни, як правило, не пізнали й не пережили всіх різноманітних проявів зла, та й не прагнуть цього.

Як писав Теофіл, єпископ Антіохії (168–181/188 рр. н. е.), у своєму листі «До Автоліка», книга 2, розділ 25, стор. 104: «Адже не дерево, як дехто вважає, а непокора містила в собі смерть. Адже в плоді не було нічого, крім знання; але знання є добром, коли ним користуються розсудливо. Однак Адам, будучи ще немовлям за віком, з цієї причини ще не був здатний гідно сприймати знання». «Донікейські отці», т. 2, с. 104.

Питання: У що, згідно з Бут. 3:6, спокуси сатани щодо Єви схожі на спокуси сатани щодо Ісуса в Мт. 4:1–11 та Лк. 4:1–13?

Відповідь: Хоча вони не є ідентичними, сатана часто використовує подібні тактики знову і знову, і це, ймовірно, тому, що вони не перестали діяти.

Єва побачила, що заборонений плід був

1. Придатний для їжі [фізичний апетит],

2. приємним для ока [краса, пожадливість очей],

3. Бажаним для здобуття мудрості [очі відкриються, і, як Бог, ви пізнаєте добро й зло] [божественна сила після виконання наказу сатани].

Ісуса, який постив, спокушали

1. перетворення каменів на хліб [фізичний апетит],

2. Кинутися з крила храму [показуха],

3. Владою над усіма царствами землі [божественною силою під владою сатани].

1 Івана 2:16 згадує три види гріхів у світі: пожадливість тіла, пожадливість очей та гордість життя.

Питання: У Бут. 3:8, оскільки Бог є всюди (Пс. 139), як Адам міг бути далеко від Божої присутності?

Відповідь: Те, що Божа присутність є всюди, не заважає Богові мати пряму, локалізовану присутність, щоб взаємодіяти з нами. Як зазначено на сторінці 36 книги «Коли критики запитують», існує багато інших прикладів того, як Бог проявляє Себе в певних місцях через різні речі. До них належать троє відвідувачів Аврама (Буття 18:1-33), палаючий кущ (Вихід 3:2-22), густа хмара (Вихід 19:9), гора Синай (Вихід 19:11-12), Ковчег Завіту (1 Царів 8:11-13), вихід Божої присутності з храму (Єзекіїль 10:3-18) та прихід Ісуса на землю.

Питання: У Бут. 3:8, оскільки Бог є всюди, як Адам і Єва могли почути, як Бог ходив у саду?

Відповідь: Бог є всюди, і Він може все; «все» включає й локалізовану присутність. Це міг бути Бог у Трійці, але ранні християни, такі як Теофіл Антіохійський (168–181/188 рр. н. е.) у своєму «Листі до Автоліка», книга 2, розділ 22, стор. 103, стверджують, що це був Ісус Христос. Теологи називають явлення Христа до Його непорочного зачаття «христофаніями».

Питання: У Бут. 3:9, 11, оскільки Бог знає все, чому Йому довелося питати, де був Адам і що він зробив?

Відповідь: Бог дійсно знає все. Подібно до батьків, які спілкуються зі своїми дітьми, Бог іноді ставить запитання, відповіді на які Він уже знає, щоб дати людям можливість зізнатися перед Ним.

Тоді Бог поставив їм чотири запитання:

1. Де ти?

2. Хто вам сказав (де ви це дізналися)?

3. Чи їли ви (чи не послухалися)?

4. Що ви зробили?

Божі запитання лагідно підвели їх до покаяння. Бог, звичайно, пробачив їх, але вони все одно зазнали наслідків і не отримали назад дар дерева життя.

Сьогодні Бог ставить людям ті самі чотири запитання!

1. Де ти? Люди, що живуть у гріху, часто не усвідомлюють, де вони перебувають, хоча і Бог, і оточуючі бачать, як вони роблять своє життя нещасним. «Бо колись і ми були нерозумними, непокірними, заблуканими, рабами всяких пожадливостей та насолод — жили в злобі та заздрості, були ненависними й ненавиділи одне одного. Але коли з’явилася доброта Бога, нашого Спасителя, та Його любов до людства» (Тит 3:3–4а, BSB).

2. Хто вам це сказав (де ви це дізналися)? Сьогодні люди часто вірять у надто багато неправди замість істини від Бога. «Я ж боюся, що, як Єва була обманута хитрістю змія, так і ваші думки можуть бути відвернені від вашої простої й чистої відданості Христу. Бо якщо хтось прийде й проповідуватиме іншого Ісуса, ніж Той, кого ми проповідували, або якщо ви приймете іншого духа, ніж Той, якого ви прийняли, або інше Євангеліє, ніж те, яке ви прийняли, то ви дуже легко це терпите» (2 Коринтян 11:3-4, BSB)

3. Чи ви їли (не послухалися)? Чи то джерело забороненого (і часто брехливого) знання, чи заборонені переживання, чи серце, налаштоване на менш важливі речі, Святий Дух запитує: «Чи ви не слухаєтеся?»

4. Що ви зробили? Трагедії, спричинені власною провиною (як моральні, так і фізичні), зазвичай не трапляються раптово, наче лопнуло повітряне кульку, але мають фундамент гріха, що накопичувався з часом, наче кулька, з якої повільно витікає повітря. У Якова 1:15 сказано, що коли бажання зачалося, воно народжує гріх; а гріх, коли дозріє, народжує смерть. Хоча винна людина не має виправдання, все ж озирніться назад і подивіться, які рішення та настрої серця призвели до цієї катастрофи.

Ранньохристиянські автори також розглядали Божі запитання як таке, що відкриває їм їхнє становище та закликає до покаяння.

Теофіл (єпископ Антіохії, 168–181/188 рр. н. е.) у своєму «Листі до Автоліка», книга 2, розділ 26, стор. 105, був першим, хто порушив це питання. Він сказав: «А щодо того, що Бог покликав і запитав: „Де ти, Адаме?“, — Бог зробив це не тому, що не знав про це, а тому, що, будучи довготерпеливим, Він дав йому можливість покаяння та визнання гріха».

Тертуліан у своїй праці «П’ять книг проти Маркіона» (207/208 р. н. е.) відповідає на це питання таким чином: «…Бог не був ані невпевнений щодо скоєння гріха, ані не знав, де перебував Адам. Безумовно, було доречно покликати грішника, який ховався від усвідомлення свого гріха, і вивести його перед обличчя свого Господа — не просто окликаючи його по імені, а завдаючи влучного удару по гріху, який він у той момент скоїв. Адже це запитання не слід читати суто в запитальному тоні: «Де ти, Адаме?», а з вражаючим і серйозним голосом, з відтінком звинувачення. «О, Адаме, де ти?» — що означає: «Тебе більше немає тут, ти в погибелі», — так що цей голос є висловлюванням Того, Хто водночас докоряє й сумує». («П’ять книг проти Маркіона», книга 2, розд. 26, с. 317). Тертуліан також відповідає на це запитання (коротше) у праці «Проти Праксея» (бл. 213 р. н. е.), розд. 16, с. 612.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) стверджує, що Бог запитав Адама «не тому, що хотів дізнатися, а щоб нагадати йому [Адаму] про щось». «Діалог про істинну віру», перша частина, строфа 17, с. 61.

Атанасій (331 р. н. е.) також відповів, що Бог запитував, знаючи відповідь. Він також додає, що якщо хтось вважає, ніби Бог не знає відповіді, коли ставить запитання, той уже належить до маніхеїв. «Чотири промови проти аріан», промова 3, розд. 28.50, с. 421

Питання: У Бут. 3:14–15 Господь Бог прокляв змія, сказавши: «Ти будеш їсти порох усі дні свого життя». Мені важко погодити це з зоологічними даними, згідно з якими змії є хижаками і харчуються жабами, птахами тощо. Я не намагаюся сказати, що Бог помиляється; я вірю, що Він непомильний, але чи не могли б Ви пояснити, що насправді означає цей вірш? Чи мається тут на увазі метафора?

В: Давайте спочатку розглянемо змій, а потім — метафору. На відміну від черв’яків, змії є хижаками і не отримують поживних речовин, харчуючись пилом. Але більшість змій повзають по землі; їхня їжа — це лише те, що падає в пил, і вони не можуть уникнути того, щоб разом із їжею проковтнути трохи бруду. Не лише їхня їжа, а й усе життя змії є низьким, оточеним брудним і незначним. Івритське іменник «накаш» (nacash) — це загальновживане слово, що означає «змія», і походить від дієслова, яке означає «шипіти» або «шепотіти». Воно має відтінок магії шепоту. Отже, це слово підкреслює шепіт змії, а Книга Буття наголошує на пилу, тож образ тут такий: «раз став шептуном бруду — і на всі дні своїм життям залишаєшся шептуном бруду».

У «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), с. 13, зазначено, що пил може означати «принизливе приниження». У «Навчальній Біблії NIV» (NIV Study Bible), с. 10, сказано, що пил також може бути символом смерті.

Тепер змій, який спокусив Адама й Єву, не був звичайною змією; це був сам Сатана. Є два варіанти: або Сатана з’явився у вигляді змії, або він використав тіло вже існуючої змії. Хоча Книга Буття 3:14–15 може стосуватися всіх змій або однієї амфібії/ящірки/змії та всіх її нащадків, вона також може стосуватися того, що Сатана якимось чином прив’язаний до цього фізичного вигляду, оскільки він використовував його тоді.

Найважливішим акцентом у Буття 3:14-15 є вирок проти Сатани. Так само, як змія повзає низько й ганебно, харчуючись лише тим, що брудне, так і Сатана, який вирішив прийняти вигляд змії, ніколи не зможе уникнути повзання в пилу, втративши своє колишнє високе становище на небі.

Люди, які бачать, як змія повзає й їсть пил, можуть сприймати це як нагадування про гріхопадіння.

Під час Тисячоліття, про яке йдеться в Ісаї 65:25, вовк, ягня та інші тварини будуть перетворені й благословенні, але змій все одно буде «їсти пил». Хоча ніхто не завдаватиме шкоди, і на Божій святій горі не буде хижаків, змій все одно буде «їсти пил». В Об’явленні 20:1-10 сказано, що віруючі царюватимуть із Христом на землі протягом 1 000 років, але наприкінці цих 1 000 років сатана все одно вийде і буде «шепотіти», підбурюючи народи проти Бога.

Питання: Чи означає Бут. 3:15, що Діва Марія буде безгрішною, як стверджують деякі католики?

Відповідь: Ні, з двох причин.

Тут йдеться про Єву, а не про Марію. Звичайно, Єва не була безгрішною, але в цьому немає проблеми, оскільки цей вірш ніде не стверджує, що вона була безгрішною.

Нащадок, тобто Ісус, є головним героєм цього вірша. Ні тут, ні деінде в Біблії не сказано, що мати Ісуса буде безгрішною. Крім того, у майже 4 200 сторінках збережених донікейських християнських писань немає жодного згадування про те, що Марія була безгрішною.

Питання: У Бут. 3:15, хто саме є нащадками сатани?

Відповідь: У Євангелії від Івана 8:41, 44 Ісус вказує, що це ті, хто відкидає Ісуса.

Питання: У Бут. 3:15, 23–24 у чому полягає іронія слів, що тут вживаються?

Відповідь: Це гра слів. Адама було поставлено в сад для поклоніння (le’obdah) та послуху (lesomrah), але після гріхопадіння він мав працювати (la’abod) і бути утриманим (lismor) від шляху до дерева життя.

Іноді одні й ті самі обставини можуть стати для нас благословенням або прокляттям, залежно від нашої покірності Богу.

Питання: Чи слід перекладати Бут. 3:16 як «Пастка збільшила твій біль і зітхання», чи традиційно — «Я значно примножу»?

Відповідь: Приголосні в івриті в обох випадках майже однакові. Голосні дуже відрізняються, але знаки голосних були додані лише через багато років після Христа. Єдина відмінність у приголосних полягає в тому, що в традиційному перекладі бракує двох приголосних. Або ці пропущені приголосні були друкарською помилкою, або ж інший переклад є правильним.

Якщо інший переклад («пастка») є правильним, то Сатана був би тією пасткою. У будь-якому разі, народження дітей не є злом, і спочатку це було частиною Божої волі щодо них (Буття 1:28), і Гріхопадіння цього не змінило.

Питання: Чи слід тлумачити Бут. 3:16 так, що жінка була проклята непереборним [сексуальним] бажанням до свого чоловіка? Або ж замість слова «бажання» слід вжити «навернення/контроль»?

Відповідь: Хоча саме слово може означати те й інше, контекст вказує на «навернення», «контроль» або «панування». З усіх 120 випадків, коли в Старому Завіті вживаються англійські слова «desire» («бажання»), «desiring» («бажаючий») та «desirous» («жадаючий»), це конкретне гебрейське слово для позначення бажання — «тешука» (teshuqah, номер Стронга 8669) — вживається лише тричі: у Буття 3:16; Буття 4:7 та Пісні над Піснями 7:10. У Пісні над Піснями 7:10 йдеться про бажання одного до своєї коханої, а в Буття 4:7 Бог попереджає Каїна, що гріх прагне заволодіти ним.

За словами Вальтера Кайзера, автори ранньої церкви — Климент Римський (96–98 рр. н. е.), Іриней (182–188 рр. н. е.), Тертуліан (198–220 рр. н. е.), Оріген (225–254 рр. н. е.), Епіфаній, Єронім та Філон Єврей перекладали це як «відвернення», і вони не були знайомі з тлумаченням слова «бажання». Отже, цей уривок означає, що жінки відвернуться від довіри до Бога і замість цього довірятимуть своїм чоловікам. Кайзер згадує, що Кетрін К. Бушнелл виявила, що вперше слово «бажання» у цьому уривку вжив італійський домініканський чернець на ім’я Пагніно. Хоча Біблія Вікліфа була перекладена раніше, на жаль, усі інші англійські Біблії — від версії Ковердейла до Біблії короля Якова — відтоді перекладали це як «бажання».

П’ять причин вказують на те, що це означає «повернення», «контроль» або «панування», а не сексуальне бажання:

1. Симетрія виразів «бажання до свого чоловіка» та «він пануватиме над тобою».

2. Близькість того самого значення у Книзі Буття 4:7

3. Якби це означало сексуальне бажання, чому тоді не згадується також про бажання чоловіків до жінок?

4. Новий Завіт: дружини мають підкорятися чоловікам, а чоловіки — любити своїх дружин, як Христос полюбив Церкву (Ефесян 5:22–33). У 1 Тимофія 2:11–14 навіть йдеться про те, що жінки не повинні навчати чоловіків чи мати над ними владу, оскільки саме Єва була тією, кого обманули.

5. Зло в історії: чоловіки також часто панували над жінками експлуататорськими та неналежними способами. Коли помирав шумерський чи китайський імператор, його дружин іноді вбивали разом із ним. До приходу британців, коли помирав індуїст, його дружину зазвичай спалювали живцем на його похороні (це називалося «сутті»). Греки не ставилися до жінок набагато краще, ніж араби та мусульмани: коли людині дарують жінку, слугу чи худобу, вона повинна взяти її за чоло й помолитися Аллаху. Ібн-і-Маджа, т. 3, № 1918, с. 157. Згідно з мусульманським шаріатом (законом), свідчення жінки дорівнює половині свідчення чоловіка, «через недосконалість розуму жінки». (Бухарі, т. 3, книга 48, розд. 12, № 826, с. 502)

Питання: У Буття 3:16 йдеться про те, що жінка зазнаватиме великих болів під час пологів, чи ж народження дітей було благословенням, як сказано в Буття 1:28?

Відповідь: І те, і інше є правдою. У відповіді слід врахувати три моменти.

До гріхопадіння Адама й Єви народження дітей було б благословенням, що не супроводжувалося б ні фізичним, ні емоційним болем.

Після гріхопадіння, як сказано в Буття 3:16, з’явився фізичний біль. Крім того, з’явився б біль, який приносили б діти через свій гріх. У книзі «Відповіді на 735 загадкових біблійних питань» (с. 25) сказано, що, найімовірніше, цей біль — це весь процес виховання дітей до повноліття. Біль, який Єва відчула під час народження Каїна та Авеля, мабуть, був незначним порівняно з болем, коли вона дізналася, що Каїн вбив Авеля.

До речі, тварини зазвичай не відчувають такого сильного болю під час народження дитинчат через розмір голови немовляти порівняно з тазом матері.

Проте благословення не зникло повністю. Діти й досі є благословенням від Господа (Псалом 127:3-5).

Питання: Чому в Бут. 3:16 у всьому звинуватили Єву? (Так стверджував один мусульманин.)

Відповідь: Не все було покладено на Єву. Хоча Єва з’їла першою і саме вона була покарана, Адам також був покараний. Йому довелося важко працювати, щоб добути з землі те, що раніше давалося легко.

У біблійній теології немає жодних натяків на те, що Єва стала «дурнішою». Однак, оскільки мусульманин підняв це питання, ранній мусульманський теолог та історик аль-Табарі зазначав, що Єва спочатку була розумною, але Аллах зробив її (а не Адама) дурною після гріхопадіння Адама та Єви. Аль-Табарі, т. 1, с. 280, 281. Крім того, Мухаммед у хадисах зазначав, що сеча хлопчика чистіша за сечу дівчинки. Ібн-і-Маджа, т. 1, № 522, 525, 526, с. 284, 285, 286. Причина полягає в наступному: «Він (Пророк) сказав: „Воістину, Всевишній Аллах створив Адама, а Єву (Хавву) — з його маленького ребра. Таким чином, сеча хлопчика утворилася з води та глини, а сеча дівчинки — з плоті та крові“». Зверніть увагу, що це пов’язано не з Гріхопадінням, а з самим створенням Єви.

Питання: У Бут. 3:20, зважаючи на те, наскільки люди відрізняються між собою, як усі раси могли походити від Адама та Єви?

Відповідь: У Буття 3:20 сказано, що Єва стане матір’ю всіх живих. Зріст, колір волосся та шкіри — це незначні відмінності, які спостерігаються не лише у людей, а й у собак, котів та коней. Генетично всі люди дуже схожі. Генетичне дослідження 67 порід собак, опубліковане у червневому випуску журналу «Science» за 1997 рік, вказує на те, що собаки також мають спільне походження.

Інші вірші, які підтверджують, що всі походять від Адама та Єви, — це Матвія 19:4-5; Римлян 5:12-19 та 1 Тимофія 2:13-14.

Питання: У Бут. 3:20, якби Адам і Єва не згрішили, чи мали б вони все одно дітей? (це запитання поставила моя дружина)

Відповідь: Так. Ми не знаємо, скільки років було Адаму та Єві, коли вони згрішили; вони могли бути дітьми, підлітками або дорослими. Той факт, що до Гріхопадіння дітей не було, не означає, що Бог створив їх нездатними мати дітей, якщо вони не згрішили.

Два різних уривки з Писання доводять, що вони могли мати дітей незалежно від Гріхопадіння.

У Буття 1:28, ще до Гріхопадіння, Бог наказав їм бути плідними й розмножуватися. Якщо тільки Бог не мав на увазі математику, то Він наказав їм мати дітей.

У Книзі Буття 3:16 Єва була проклята посиленням болю під час пологів. Вона була проклята посиленням болю чи страждань під час пологів, а не самими пологами.

Питання: Чому в Книзі Буття 3:21 Бог одягнув Адама та Єву в звірині шкури?

Відповідь: Писання прямо цього не вказує, але ми можемо розглядати цю першу жертву тварин як символ того, що Бог використовуватиме жертву живої істоти як покриття для нашого гріха.

Питання: Чому в Книзі Буття 3:21 Богу «потрібен» був пил із землі, щоб створити Адама, і ребро, щоб створити Єву?

Відповідь: Біблія говорить, що Бог вирішив використати саме це, але ніде не сказано, що Бог був зобов’язаний використовувати пил і клітини з ребра. Бог може використовувати все, що забажає.

Питання: Чому в Бут. 3:22 Бог заборонив Адаму та Єві надалі їсти плоди з дерева життя?

Відповідь: У цьому є три аспекти.

Дисциплінарне покарання: це мало показати Адаму та Єві, а також нам, всю серйозність непокори Богу.

Судове покарання: Бог пообіцяв їм, що того дня, коли вони з’їдять заборонений плід, вони помруть. Того дня вони померли духовно, і доступ до дерева життя був у них відібраний, щоб вони померли фізично.

Милосердя та благословення: Якби вони й надалі могли їсти плоди з дерева життя, то назавжди несли б із собою провину та прокляття свого гріха. Тож те, що їм було дозволено померти та почати все спочатку, що завершилося приходом Христа та принесенням спасіння для всіх, було милосердям. Новатіан розглядав це у своєму «Трактаті про Трійцю», розд. 1, с. 612.

Питання: Чому в Бут. 4:3-6 Бог відкинув жертву Каїна?

Відповідь: Хоча, можливо, Авель приніс найкраще, а Каїн — ні, у «Буття» немає жодних вказівок на це.

У Посланні до Євреїв 11:4 сказано, що Авель приніс жертву з вірою. Окрім того, що Каїн мав погане ставлення (як показали його подальші дії), можливо, Бог бажав кровних жертв, а не овочів, як передвіщення смерті Христа.

Це може бути контрастом між щирим поклонінням Авеля та формалістичним поклонінням Каїна. Жертви Авеля з «найкращих частин» «первістків» були найвишуканішими частинами первістків. Каїн просто приніс «деякі» овочі, а не перші плоди.

Питання: У Бут. 4:7 чи слід перекладати займенник як «воно», маючи на увазі спокусу до гріха, чи як «його», маючи на увазі Авеля?

Відповідь: Я вважаю, що це має бути «воно». Єврейське слово вживається у третій особі однини, що саме по собі може означати «він», «вона» або «воно». Щоб визначити, чи означає воно «він», чи «воно», потрібно звернути увагу на контекст.

Якби воно означало «він» (тобто Авеля), це було б єдиним місцем, де про старшого брата можна було б сказати, що він потенційно має «панування» над молодшим братом. У часи Старого Завіту старший син зазвичай отримував подвійну частку, але це не є пануванням. Насправді, якби це означало «він», можна було б стверджувати, що або Бог наказав Каїну вбити (панувати?) над своїм братом, або ж Каїн, вчинивши протилежно до того, що порадив Бог, мав панування над Авелем.
Якщо ж це означало «воно», то Бог звертається до Каїна про те, щоб той опирався тому, що причаїлося (як тварина) біля дверей, тобто спокусі до гріха. Я чув лише це тлумачення, іншого — ніколи.

Мені було цікаво, що вчили щодо цього вірша отці Церкви до Нікейського собору. Єдиним автором до Нікейського собору, який торкався цього питання, був Іриней (182–188 рр. н. е.) у праці «Проти єресей», книга 3, розд. 23.4, с. 456, та книга 4, розд. 18.3, с. 485. Іриней, грецький автор, очевидно, користувався Септуагінтою. Хоча він обговорював Буття 4:7, не цитуючи його, його роздуми показують, що він, очевидно, тлумачив це як «він». На думку Іринея, Каїн не хотів справедливо поділити майно зі своїм братом, а прагнув панувати над ним.

На мою думку, це «воно», оскільки Бог каже Каїну, що той повинен панувати над «ним/ним». Іриней повністю переплутав суть цього вірша. Каїн повинен панувати над спокусою до гріха, а не над Авелем.

Питання: Як у Бут. 4:10 кров Авеля могла «кричати»?

Відповідь: Це метафора несправедливості щодо Авеля та провини Каїна. Тлумачити Біблію буквально означає читати її так, як це мали на меті автори. Нерозуміння метафор та алегорій у Біблії називається гіпербуквальним тлумаченням. Дивіться Вступ для детальнішого обговорення гіпербуквального тлумачення проти тлумачення Біблії так, як це було задумано, і як це робив Ісус.

Питання: Чому в Бут. 4:12 Каїна не стратили за вбивство? (це запитання мені поставила моя дружина)

В: Смертна кара була заповідана в Старому Завіті не лише в Десяти Заповідях, а й одразу після потопу в Буття 9:5-6 та в Повторенні Закону 13:10,11. Однак усі ці заповіді з’явилися вже після часів Каїна та Авеля. Крім того, Бог знає всі обставини, і Сам Бог не обмежений Своїми законами, встановленими для нас.

На той час Каїну не було повідомлено про жодний закон щодо страти за вбивство, і Бог покарав його, вигнавши його з землі.

Питання: Чи виявилося пророцтво з Книги Буття 4:12 невиконаним, оскільки Каїн збудував місто, як зазначено в Книзі Буття 4:17?

Відповідь: Ні, це не є пророцтвом, яке не справдилося, з двох причин.

Фізична: У Бут. 4:12 просто сказано, що Каїн буде неспокійним мандрівником; там не сказано, коли він буде мандрувати, як довго він буде мандрівником, чи завжди він буде мандрівником. Ми мало що знаємо про подальше життя Каїна. У Буття 4:17 сказано, що Каїн збудував місто й назвав його на честь свого сина Еноха. Можливо, Каїн намагався збудувати місто, незважаючи на Боже пророцтво, а після цього його вигнали, і він став мандрівником.

Духовний аспект: Каїн вважався представником «проклятого» роду, і немає жодних свідчень того, що він коли-небудь повернувся до слідування за Богом. Отже, це пророцтво могло стосуватися як духовного, так і фізичного стану Каїна.

Питання: Чому в Бут. 4:13 Каїн думав, що кожен, хто його знайде, захоче його вбити?

Відповідь: Дуже цікаво, що Біблія ніде не згадує, ніби Бог чи хтось інший сказав це Каїну. Щодо багатьох моральних провин, зокрема вбивства, люди мають у собі совість, яка підказує їм, що це неправильно. Каїн, можливо, міркував так: якщо він вбив ближнього, створеного за образом Божим, то справедливо було б, щоб його в свою чергу вбили. У Бут. 4:15 Бог, здається, підтвердив це міркування, і саме тому Бог подбав про те, щоб поставити на Каїна знак, аби інші знали, що так чинити не слід.

Питання: Яку позначку Бог наклав на Каїна у Книзі Буття 4:13-16?

В: У Святому Письмі про це не сказано, окрім того, що це було щось, що інші могли б розпізнати. Однак це не було частиною прокляття Каїна. Навпаки, це була Божа благодать, яка дала Каїну знак, щоб інші знали, що не повинні його вбивати.

П: У Бут. 4:13, чи був на землі хтось ще, крім Адама, Єви та Каїна?

В: Тут йдеться не лише про можливих дочок, з-поміж яких Каїн обрав собі дружину, а й про людей, що народилися після вбивства. Хоча всі люди походять від Адама та Єви (Буття 3:20; Дії 17:26; Римлянам 5:14-15), Адам і Єва мали й інших синів та дочок, як зазначено в Буття 5:4.

Питання: У Бут. 4:16-22, де сини Адама та Єви взяли собі дружин? Хіба інцест не заборонений?

Відповідь: У Буття 5:4 сказано, що Адам і Єва мали й інших синів та дочок. Інцест тоді не був заборонений: якби наші гени були вільні від генетичних вад, інцест не спричиняв би жодної з понад 2 000 генетичних хвороб людини, які спостерігаються сьогодні.

Як історична довідка: Августин Гіппонський відповів на це питання практично так само у праці «Місто Боже», книга 15, розділ 16, стор. 297 (413–426 рр. н. е.).

Питання: Як у Бут. 4:16–17 Каїн знайшов собі дружину з землі Нод?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Навіть якщо припустити, що Каїн дійсно взяв собі дружину з землі Нод, вона все одно була б нащадком Адама й Єви, оскільки всі люди походять від Адама (Дії 17:26), а Єва була матір’ю всіх живих (Буття 3:20).

2. Біблія ніде не зазначає, що Каїн зустрів свою дружину в Ноді. Цілком можливо, що Каїн уже був одружений, і його дружина подорожувала разом із ним до Ноду.

Питання: Чи є генеалогія Адама наведена в Бут. 4:17–24, чи це генеалогія Адама, наведена в Бут. 4:25–5:32? (Один ліберал підняв це питання як приклад дублювання, що свідчить про множинне авторство книги Буття)

Відповідь: Буття 4:17–24 — це родовід Каїна, у якому не згадується Сет. Одразу після цього, у Буття 4:25–5:32, наводиться родовід Сета, у якому не згадується Каїн. Тут немає ніякого перекриття чи дублювання.

Якщо це не зовсім зрозуміло, можна розглянути ще один приклад. У 1-й книзі Хронік 5:1-10 наведено родовід Рувима, одного із синів Якова. Одразу після цього, у 1-й книзі Хронік 5:11-22, наведено родовід Гада, іншого сина Якова.

Питання: Як у Бут. 4:22 метали могли використовуватися так рано?

Відповідь: Бронзу було знайдено в: Таїланді — 4500 р. до н. е., колишній Югославії — 4000 р. до н. е., Греції — 3000 р. до н. е. та Анатолії — до 3000 р. до н. е. Єгиптяни використовували залізо з метеоритів для виготовлення прикрас та кинджалів ще до 3000 р. до н. е. Також у місті Ешнунна, поблизу Вавилону, археологи знайшли залізне лезо, датоване 2700 р. до н. е.

Питання: Чи пов’язане ім’я «Тувал-Каїн» у Бут. 4:22 з регіоном «Тувал» у сучасній Туреччині, як стверджується у книзі «Посібник Азімова з Біблії» (с. 33)?

Відповідь: Хоча це неможливо довести в жодному з випадків, ймовірно, це не пов’язано. Тувал також був ім’ям сина Яфета, і народ тувалів, ймовірно, був пов’язаний з ним. Народ «тувалів» згадувався в ассирійських літописах за часів Салманасера III (859–824 рр. до н. е.) та Саргона близько 732 р. до н. е.

Питання: Чому, згідно з Бут. 4:23–24, той чоловік поранив Ламеха?

Відповідь: Існують три припущення щодо цього чоловіка:

Самосудник вважав, що робить правильну справу, намагаючись убити нащадків Каїна. Однак у Буття 4:15 Бог чітко вказав, що ніхто не повинен мститися Каїну, тож мається на увазі, що не слід мститися й його синам.

Виправданням для розбійника, який намагався забрати майно Ламеха, було те, що Ламех був нащадком Каїна.

Не мало значення, чиїм нащадком був Ламех; цей чоловік просто намагався пограбувати та/або вбити Ламеха.

Проте Писання не надає значення тому, чому саме цей чоловік намагався поранити Ламеха. Суть Буття 4:23-24 полягала в тому, щоб продемонструвати, що після першого вбивства Каїн та його нащадки жили у ворожнечі до інших.

Питання: Яке походження мав чоловік, що поранив Ламеха (Бут. 4:23–24), і коли народився Сет?

Відповідь: Писання про це не згадує, тому існує три однаково ймовірні варіанти.

Авель мав дітей до того, як його вбили.

Сет був його предком. Ніщо не вказує на те, що події, описані в Буття 4:23-24, хронологічно відбулися раніше, ніж події, описані в Буття 4:25-26.

Каїн був предком того юнака.

Питання: Чи могли роки, згадані в Бут. 5:1-32, насправді бути місяцями?

В: Ні. Якби це було так, то Енох мав лише 65 місяців (приблизно 5½ років), коли став батьком Мафусаїла! Див. книгу «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 323, де наведено практично таку саму відповідь.

Питання: Чи припускає Книга Буття у розділі 5:1-32, що до Авраама всі говорили івритом?

Відповідь: Ні, навпаки. У 11-му розділі Книги Буття, де розповідається про Вавилонську вежу, сказано, що після потопу різні народи розмовляли мовами, незрозумілими один для одного. До будівництва Вавилонської вежі немає жодних вказівок на те, що люди розмовляли івритом. Сам Авраам, ймовірно, не розмовляв івритом. Він походив з Уру, шумерського міста. В івриті є деякі запозичення з шумерської мови, які потрапили туди через аккадську.

Світські лінгвісти вважають, що більшість західних мов, включаючи санскрит в Індії, мали спільне походження приблизно 4000 р. до н. е.

Питання: Що означають усі ці імена в івриті у Бут. 5:3–29?

Відповідь: Ось їхні значення, засновані на етимології (походженні слів), взяті з «Конкорданції Стронга», а в деяких випадках — на тому, що про їхнє значення сказано в Книзі Буття.

Адам — людина. «Конкорданс Стронга» вказує, що це означає «рум’яний» або «людина». Книга Буття 2:23 вказує, що Адам = людина.

Сет — поставив/розмістив/призначив/замінив. У Книзі Буття 4:25 сказано, що Єва назвала його Сетом, бо Бог призначив іншого замість Авеля.

Енош — смертний. У «Навчальній Біблії NIV» (NIV Study Bible), с. 13, зазначено, що це ім’я, як і «Адам», означає «чоловік».

Каїнан/Кенан — «закріплений» (як гніздо чи оселя)

Махалалеїл — «Хвала Богу», «Слава Богу».

Яред — нащадок

Енох — посвячений, відданий, вихований

Мафусаїл — людина-стріла

Ламех — від невикористаного кореня з невизначеним значенням

Ной — або «спокій», або «втіха»

Ірад — втікач

Хам — гарячий

Шем — ім’я?

Яфет — розширення. За переказами дохристиянських греків, Япет був їхнім предком.

Одне, чого ми можемо навчитися від Яфета, — це те, що етимологія чи значення кожного імені не обов’язково є важливими.

Другий урок, який ми можемо винести з історії Сета та Ноя, полягає в тому, що значення деяких імен є важливим.

Питання: Чи є в Бут. 5:21–27 причина, чому Мафусаїл був найстарішою людиною в Біблії?

Відповідь: Можливо. Потоп стався в той рік, коли помер Мафусаїл. Можливо, це було знаком Божого милосердя, яке дозволило відстрочити потоп, давши йому довге життя.

Питання: Чому, згідно з Бут. 5:24, Бог забрав до Себе праведного Еноха?

Відповідь: Можливо, з тієї ж причини, з якої ми приносимо додому красиві квіти. Енох не обов’язково помер; Бог просто забрав Еноха до Себе на небо, подібно до Іллі в 2 Царів 2:11-12. Інша ілюстрація така: як добрі друзі, Енох і Бог пішли на прогулянку, стало пізно, і Бог сказав: «Оскільки ти ближче до Мого дому, ніж до свого, чому б тобі просто не зайти до Мене зараз?». Проте більшість Своїх слуг Бог дійсно забирає через смерть, щоб вони потрапили до неба. Це не безсердечна байдужість, але в Псалмі 116:15 сказано: «Дорога в очах Єгови смерть Його святих» (Дослівний переклад Гріна).

Питання: Чому в 6-му розділі Книги Буття є подібності між Ноєвим потопом та іншими оповідями?

Відповідь: Вони мають бути схожими, якщо описують одну й ту саму подію. Вавилонський переказ схожий у деталях, але дуже відрізняється у наведених причинах. Згідно з цим переказом, боги знищили людей, бо ті надто галасували, але згодом вони пошкодували про це й голодно зібралися навколо жертв «Ноя».

Цікавою подібністю є те, що Біблія говорить, що трьома синами Ноя були Хам, Сим і Яфет. «Арійські інститути Ману» стверджують, що Сатьяврата пережив потоп разом із трьома синами: Джапетою, Шармою та Чармою. Грецький письменник Арістофан зафіксував грецьку традицію, згідно з якою Япет (титан Япет) був предком греків. Усе це є підтверджуючими доказами спільної події.

Питання: Чи означає Бут. 6:3, що Божий Дух може покинути людину і ніколи не повернутися?

Відповідь: Ні. У Буття 6:3 йдеться про те, що дух, даний Богом, покине фізичне тіло людини через 120 років.

Питання: Чи означає Бут. 6:3, що відтепер тривалість життя людини становитиме лише 120 років, чи що перед потопом буде 120 років милості?

Відповідь: Можливо обидва варіанти, оскільки немає доказів проти жодної з цих точок зору. Згідно з «NIV Study Bible» (с. 14) та «New International Bible Commentary» (с. 120), правильним може бути будь-який з них. «The Expositor’s Bible Commentary», т. 2, с. 77, схиляється до того, що йдеться про тривалість життя людини. Там зазначено, що точку зору, згідно з якою це був час до потопу, висловлювали Лютер, Кальвін та «Біблія Скофілда». «Нова Женевська навчальна Біблія» (с. 18) згадує обидві точки зору, але схиляється до того, що це були роки до потопу.

Питання: У Бут. 6:3 чи встановив Бог тривалість нашого життя на 120 років, чи лише на 70–80 років, як сказано у Пс. 90:10?

Відповідь: Деякі речі важко зрозуміти, доки не усвідомиш, що Бог має свободу встановлювати різні правила в різні часи. Середня тривалість життя людей змінилася. Бог встановив середню тривалість життя на рівні 120 років безпосередньо перед потопом. Набагато пізніше Псалом 90:10 показує, що вона скоротилася. Там сказано, що людина живе до 70 років, а якщо має сили — до 80. Графік тривалості життя, наведений у Книзі Буття, спадає за експоненціальною кривою.

Вчені не до кінця впевнені у всіх механізмах старіння: мікроорганізми не старіють. Хоча одним із механізмів може бути деметилювання ДНК, домінуючим механізмом, здається, є скорочення ланцюгів ДНК. Кожного разу, коли ДНК у клітині тварини ділиться, деякі з її кінців укорочуються. На кінцях з’являється сторонній матеріал, і мікроорганізми мають фермент — теломеразу, який відновлює ці кінці. Однак, схоже, що теломераза не відновлює кінці ДНК у тварин.

Питання: Як уривок з Буття 6:3 узгоджується з твердженнями палеонтологів, які стверджують, що стародавні люди жили коротше?

Відповідь: У цьому конкретному твердженні наукового скептицизму, що видає себе за науку, є деякі недоліки.

1. Зверніть увагу, що вони ніколи не згадують, на якій підставі вони стверджують, що люди мали коротший термін життя.

2. Вони не наводять жодних доказів того, що мають статистично обґрунтовану та неупереджену вибірку. Наприклад, гіпотетичний майбутній палеонтолог, через кілька століть, міг би викопати відходи з кількох клінік абортів і «довести», що наша середня тривалість життя становила менше одного року. Цей «доказ» також був би статистично упередженим.

3. У оцінках тривалості життя слід вказувати, чи враховується в них дитяча смертність, чи ні. Наприклад, у 1970-х роках тривалість життя в багатьох країнах Центральної Африки становила менше 30 років. Проте, відвідавши цю країну, ви все одно побачили б багато людей похилого віку. Якби існувала гіпотетична країна, де кожна дитина доживала до 60 років, але 2/3 всіх немовлят помирали, середня тривалість життя становила б лише 20 років.

Питання: У Бут. 6:3 сказано, що Бог ніколи не міг би стати плоттю, тож як Ісус міг прийти на землю? (Це запитання поставив атеїст)

Відповідь: У Буття 6:3 нічого такого не сказано. Там просто сказано, що люди справді є тілом. Дійсно, Бог є Духом, і Ісус зрекся Себе, щоб прийти на землю у плоті, але сам текст Буття 6:3 ні підтверджує, ні заперечує нічого щодо приходу Бога у плоті.

Питання: У Бут. 6:2, 4–5, хто такі нефіліми або «сини Божі»?

Відповідь: Нефіліми, що означає «попалі», також називали «синами Божими», і ось кілька теорій щодо того, чому люди так їх називали.

Богобоязливий рід Сета, або віруючі, які згрішили, одружившись із невіруючими з роду Каїна. Ця точка зору сягає часів Юлія Африкана, який писав у 232–245 рр. н. е., у праці «Донікейські отці», том 6, фрагмент 2, с. 131.

«Могутні царі» — це тлумачення арамейського Таргуму.

Інша раса, така як неандертальці, денисовці або, можливо, Homo erectus.

Технологічно розвинені: скептик вважає, що ізраїльтяни називали їх велетнями через їхні високі стіни та технологічно досконалі зброї.

Діти жінок та чоловіків, одержимих демонами.

Деякі демонічні істоти могли схрещуватися — у це вірили євреї Філон, Йосип Флавій (<100 р. н. е.) та автор «1-ї книги Еноха» (глава 6). Серед християн, які викладали це вчення, були: «Друга апологія» Юстина Мученика, розд. 5, с. 190; Тертουліан, «Про покриття голови дівиць», розд. 7, с. 32 (198–220 рр. н. е.), «Настанови Коммодіана» (бл. 240 р. н. е.), розділ 3, с. 203, та Амброзій Міланський (бл. 378 р. н. е.). Августин Гіппонський у праці «Про місто Боже» (413–426 рр. н. е.), книга 15, розділ 23, с. 303–304, визнає, що ранні християни дотримувалися цієї думки, але вказує, що Буття 6:3 суперечить цій точці зору, оскільки Бог каже, що Його дух не буде вічно змагатися з людиною, що не мало б сенсу, якби ці речі робили лише демони.

Можливо, це була спроба сатани змінити наш генофонд. Однак, якби демони могли схрещуватися, як би Ісус міг наполовину спокутувати гріхи напівлюдей-напівдемонів?

Питання: Як у Бут. 6:6 Бог кається?

Відповідь: Це слово також можна перекласти як «засмутився». Бог висловлює Свої емоції в міру того, як відбуваються події. Про це докладно йдеться в Єремії 18:8. Див. також обговорення Буття 20:3, 6 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Бут. 6:9 Ной був досконалим у своєму поколінні?

В: Немає жодних ознак того, що слово «досконалий» тут означає безгрішну досконалість. Натомість це гебрейське слово означає «відповідність стандарту», і, цілком можливо, що первісне значення полягало в тому, щоб бути «прямим». Те саме слово, з іншим позначенням голосних, вживається в Левит 19:15 у значенні «судити свого ближнього справедливо».

П: У Книзі Буття 6:12 сказано, що всі зіпсували свої шляхи, тож як Ной міг бути бездоганним, як зазначено в Книзі Буття 6:9 та 7:1?

Відповідь: З контексту чітко випливає, що «всі» означає «за винятком Ноя та його родини». Зверніть увагу, що батько Ноя, Ламех, також помер у рік потопу.

Питання: Як у Книзі Буття 6:13 та 7:1 Ной міг знати, що Бог промовляє до нього, адже він ніколи не бачив Бога?

Відповідь: Часто люди, які мають багаторічні стосунки з Богом, знають, коли Бог звертається до них. Інший приклад див. у 1 Царів 19:11–13.

Єдиним попередженням про потоп для людей був Ной — той чоловік, який будував ковчег у пустелі. З точки зору Ноя, він мав би бути або найбільшим героєм, або найбільшим дурнем, якого коли-небудь бачило його покоління. Нічого посередині не могло бути. У цьому полягає суть великої віри в Бога. (Проповідь Білла Каунтса від 5 листопада 2005 року)

Питання: Як, згідно з Бут. 6:14, Ной зміг побудувати такий великий ковчег?

Відповідь: У нього було 100 років, щоб побудувати її разом зі своїми трьома синами та, можливо, з допомогою найманих робітників. Ковчег мав приблизно 450 футів у довжину, 75 футів у ширину та 45 футів у висоту. Це становить 1 518 750 кубічних футів, якби це була ідеально прямокутна коробка. За 100 років вони могли побудувати 45/100 = менше ніж півфута у висоту на рік. Стійло розміром 10 футів на 15 футів на 6 2/3 футів має об’єм 1 000 кубічних футів. Корабель «Квін Елізабет 2» має довжину 963 фути (294 м), ширину 105,3 фути (32,09 м) і висоту 171,3 фути (52,5 м). Отже, ковчег був меншим за «Квін Елізабет 2», за винятком того, що ковчег не мав глибокого кіля.

Питання: У Бут. 6:14 згадується про довжину деяких інших стародавніх човнів. Якою вона була?

Відповідь: У давнину в Британії було знайдено римський човен довжиною 100 футів, а пізніші кораблі вікінгів також були довгими, найдовшим із відомих був корабель «Роскілле» довжиною 115 футів. В епоху великих географічних відкриттів лінійні кораблі могли досягати 200 футів у довжину, а пізніші кліпери зазвичай мали довжину 150–250 футів. Найдовший кліпер, який називався «Грейт Репаблік», мав довжину 302 фути. Хоча в Європі було кілька металевих кліперів, більшість кліперів були дерев’яними з металевими підсиленнями на шпангоутах та внутрішньому кілі.

Звісно, у них не було 100 років на будівництво цих суден. Крім того, хоча більшість суден будують із дуба через його міцність, інші породи деревини, такі як тик, ебоні, бразильське «чорне серце» та кокоболо (у Південній Америці), є набагато міцнішими. Ковчег був побудований не з дуба, а з гофервуду. Ми не знаємо напевно, що таке «гофервеуд»; існує дві теорії. Одна з них полягає в тому, що це була дуже тверда деревина (можливо, вона існує й досі під іншою назвою або, можливо, на сьогодні вимерла). Друга теорія полягає в тому, що «гофервеуд» — це механічний спосіб пресування деревини для її зміцнення, щоб вона краще витримувала навантаження. Зрештою, те, що ковчег був збудований з гофер-дерева, не означає, що в ньому не було інших елементів, таких як, наприклад, металеві цвяхи, підпори тощо. У книзі Буття 4:22 зазначено, що задовго до Ноя люди мали бронзові та залізні (ймовірно, метеоритні) знаряддя.

Питання: Звідки ми знаємо, що в Бут. 6:14 «лікоть» дорівнює 17,5 дюймів?

Відповідь: Коли цар Єзекія наказав побудувати Силоамський тунель, приблизно у 700 р. до н. е., його робітники викарбували напис, у якому зазначалося, що його довжина становить 1 200 ліктів. Якщо поділити довжину в дюймах на 1 200 ліктів, виходить приблизно 17,5 дюймів на лікоть. Звісно, лікоть за часів Мойсея міг бути дещо більшим або меншим. Це означало б, що ковчег був би дещо більшим або меншим.

П: Як, згідно з Бут. 6:14, ковчег зміг вистояти під час Ноєвого потопу?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

Деревина гофер, можливо, була міцним сортом деревини, але це могла бути й спеціально оброблена деревина. Важка деревина — це хороший вибір, оскільки вона має гнучкість. У Буття 4:22 показано, що ще до Ноя люди мали бронзу та залізо.

Форма ковчега була ідеальною для бурхливих вод (1 на 1,67 на 10).

Звісно, Бог міг також надприродним чином захищати ковчег за потреби.

Питання: У Бут. 6:19 чи мав Ной взяти по дві особини кожного створіння, чи сім пар кожної чистої тварини, як сказано в Бут. 7:2? Але чи увійшла лише одна пара кожного виду, як зазначено в Бут. 7:8–9?

Відповідь: Усе це правда; у Буття 6:19 не згадуються конкретно чисті тварини. Ной мав взяти по дві особини кожного виду, а крім того — ще по сім чистих тварин. У Буття 6:19 сказано «по дві»; там не сказано «не більше двох». Додаткові тварини призначалися для їжі та для жертвоприношення, як зазначено в Буття 8:20. Це не стільки неточність з боку Біблії, скільки приклад того, як Бог нас навчає. Бог дбає про те, щоб ми зрозуміли загальну концепцію «двоє для відновлення популяції», а потім додає другу концепцію: «сім додаткових для жертвоприношення». Це схоже на те, як учні вивчають арифметику. Спочатку вони вчаться віднімати менше число від більшого. Лише пізніше вони дізнаються про від’ємні числа і про те, що можна віднімати більше число від меншого.

У Буття 7:8-9 не йдеться саме про одну пару кожного виду тварин. Там сказано «по дві», що включає як одну пару нечистих тварин, так і всі пари чистих.

Питання: Чи походить Бут. 6:19–20 із «священицького» джерела близько 450 р. до н. е., а Бут. 7:2–3 — із «яхвістського» джерела близько 850 р. до н. е.?

Відповідь: Немає жодних доказів того, що це колись були дві окремі історії, за винятком повторюваності. Однак повторення є літературним прийомом для підкреслення певної думки. У ті часи, можливо, ще не існувало сучасного прислів’я: «Скажи їм, що ти збираєшся сказати, скажи їм, а потім скажи їм, що ти сказав», але люди, безперечно, усвідомлювали ефективність повторення, про що свідчить навіть побіжний погляд на Псалми чи Притчі.

Лібералам важко стверджувати, що історія про Ноїв потоп походить або з 850 р. до н. е., або з 450 р. до н. е., оскільки шумерський «Епос про Гільгамеша» містить кілька таких самих деталей про всесвітній потоп, а він був написаний ще до 2500 р. до н. е. (Вавилонська копія 11-ї таблички з 12-табличного епосу зберігалася в палаці Ашшурбаніпала в Ніневії.)

Однак, щоб бути справедливим, слід зазначити, що ліберальна теорія JEPD, згідно з якою Ноїв потоп походить із двох джерел, з’явилася у XIX столітті, ще до того, як сучасний світ дізнався про «Епос про Гільгамеша». Єдина причина, чому це питання розглядається в цій праці, полягає в тому, що досі існує чимало ліберальних «християн», які вірять у теорію JEPD.

Питання: Чи кидає Бут. 7:1–24 тінь на характер Бога та Його уявлення про справедливість? Бог знищив усе людство, бо «покаявся» у тому, що створив його. По суті, Бог визнав, що припустився помилки, і щоб виправити цю помилку, Він виступає в ролі судді, присяжних та ката, знищуючи все людство на кшталт «Робокопа» без суду, тим самим вчиняючи геноцид. Я не маю сумнівів, що зло існувало, але наскільки злим є однорічна дитина чи ненароджений плід?
В: Зовсім ні, хоча це може зруйнувати «м’які» уявлення деяких людей про Бога. Усі, хто коли-небудь жив, якщо вони зараз не перебувають на землі, померли (за двома винятками). Питання не в тому, що вони померли, а в тому, коли вони померли, і чи було їм дозволено мати нащадків. Бог відчував скорботу, бачачи, яким був світ за часів Ноя. Подобається це чи ні, але Бог є суддею. Він також є присяжним, і так, катом. Бог має право, і Він користується цим правом, визначати, коли і як люди помирають.

Питання: Чи, як стверджують атеїсти, у інших людей, згаданих у Бут. 7:1, «не було шансу» покаятися?

Відповідь: Ні, століття — це цілком достатній час для покаяння. Спостерігаючи за будівництвом ковчега, вони могли слухати Ноя, «проповідника праведності» (2 Петра 2:5). На будівництво ковчега пішло 100 років, а понад сто років — це достатньо часу, щоб мати можливість навернутися до Бога. Можливо, саме це є однією з причин, чому в 1 Петра 3:20 сказано, що Бог терпляче чекав, поки будувався ковчег.

Питання: Як у Бут. 7:2 Ной міг знати, яких чистих тварин брати, адже тоді ще не існувало Старозавітного Закону?

Відповідь: Ной не мав Старозавітних Писань; натомість до нього звертався Сам Бог. Хоча ми не знаємо точно, наскільки Бог навчав Ноя про те, що буде в Мойсеєвому Законі, Бог, безперечно, знав Себе і міг повідомити Ною, яких тварин той мав взяти по сім.

Ми не знаємо, чи використовував Бог у цій особистій розмові з Ноєм саме те визначення «чистого», яке міститься в Мойсеєвому Законі. У будь-якому разі, Ною було сказано, яких тварин взяти.

У цьому питанні для нас є урок. Коли Бог каже нам щось робити, ми зазвичай не знаємо всіх деталей щодо кожного аспекту. Ми можемо зволікати або просто підкоритися тому, що знаємо, і довіряти Богу, що Він виправить нас, якщо це буде потрібно, поки ми виконуємо Його волю. Якщо ми будемо чекати, поки не дізнаємося спочатку кожну дрібницю, ми, ймовірно, ніколи не підкоримося.

Питання: У Бут. 7:2 Ной мав взяти сім пар чистих тварин чи лише дві пари чистих тварин, як стверджує біблійний критик Барт Ерман (книга «Ісус, перерваний», с. 10), посилаючись на Бут. 7:9–10?

Відповідь: Ерман, можливо, переплутав тут свої нотатки. У Буття 7:2 йдеться про сім пар чистих тварин і одну пару нечистих тварин. У Буття 7:8–10 сказано: «І увійшли вони до Ноя в ковчег: самці й самки чистих тварин, а також нечистих тварин, птахів і всього, що повзає по землі, (9) по двоє, як Бог наказав Ною. (10) І з часом, через сім днів, води потопу з’явилися на землі» (Дослівний переклад Гріна).

У Буття 7:9-10 нічого не сказано про те, скільки було тварин. У Буття 7:8-9 сказано, що тварини (у множині) увійшли «по дві», тобто парами (у множині). Було кілька пар — по одній на кожен вид нечистих тварин. Було також кілька пар чистих тварин. У Буття 7:8 не було потреби уточнювати кількість пар, оскільки шість віршів раніше вже було зазначено, скільки їх було.

Питання: У розділах Бут. 7:4 — 8:12, чим незвичайна літературна структура цього уривка?

Відповідь: Це називається хіазмом — прийомом, поширеним у стародавній єврейській літературі, за якого кожне речення (за винятком, іноді, середнього) має симетричне дзеркальне відповідне речення. Ось ця структура:

7:4 — 7 днів очікування потопу

7:10 — — 7 днів очікування потопу

7:17а — — — 40 днів потопу

7:24 — — — — 150 днів підйому води

8:3 — — — — 150 днів спадання води

8:6 — — — 40 днів очікування

8:10 — — 7 днів очікування

8:12 — 7 днів очікування

Крім того, Буття 7:21-23а є хіазмом у межах цього хіазму.

- Уся плоть загинула

- - Птахи

- - - домашні тварини та дикі тварини

- - - - комахи

- - - - - Люди

- - - - - - усе, що на суші

- - - - - - усі живі істоти на поверхні землі

- - - - - Люди

- - - - Тварини

- - - повзучі рослини

- - птахи в повітрі,

- вони були знищені.

Питання: У Бут. 7:12, 24, чи тривав потоп 40 днів, чи 150?

Відповідь: У Бут. 7:12 сказано, що дощ падав з неба 40 днів, але води затоплювали землю загалом 150 днів. Див. «Коли критики запитують», с. 42, та «Хронологічні та історико-контекстуальні таблиці Старого Завіту», с. 36.

Питання: Чому в 8-му розділі книги Буття Біблія, здавалося б, вчить, що історія людства налічує лише близько 6 000 років?

Відповідь: Згідно з методами радіоізотопного датування, анатомічно сучасні люди, яких багато хто називає кроманьйонцями, вперше з’явилися між 350 000 і 300 000 років тому.

Однак, незалежно від того, коли Бог створив людину, генеалогії в Книзі Буття допускають невизначені проміжки часу, оскільки слово «син» також означає «нащадок», а слово «батько» — «предок». В Ісаї 51:2 сказано, що Авраам є батьком євреїв, і євреї сказали Ісусу, що Авраам є їхнім батьком (Івана 8:39).

До речі, ми можемо з упевненістю сказати, що світ був створений за шість днів, але скільки триває один Божий день? У 2-му Посланні Петра 3:8 сказано, що один день у Господа — як тисяча років, а тисяча років — як один день. У Псалмі 90:4 сказано, що тисяча років в очах Бога — як один день або як нічна варта. Іриней у праці «Проти єресей», книга 5, розділ 23.2 (182–188 рр. н. е.), с. 551–552, тлумачить один із днів Господніх у Книзі Буття як 1 000 років.

Питання: Як у Книзі Буття 8:1 та Вихід 6:5 Бог міг «згадати», якщо Він спочатку не забув?

Відповідь: Бог є всезнаючим. Хоча Ной, можливо, відчував себе забутим, це лише вираз, що означає: Бог не забув Ноя. Коли ми згадуємо когось у річницю чи в день народження, це не означає, що ми забуваємо цю людину решту року. Див. подібну відповідь у книзі «Коли критики запитують», с. 43.

Питання: У Бут. 8:11, у чому полягає значення оливкового листка?

Відповідь: Листок, ймовірно, проріс після потопу, а оливкові дерева не ростуть на великих висотах. Оливкове дерево часто є символом Божого народу.

Питання: Чи всі народи походять від Ноя (Бут. 8:15)?

Відповідь: З боку батька — так, а з боку матері — ні. Дружина Ноя, троє його синів та їхні дружини також були на ковчезі. Ці відмінності не такі вже й великі, зважаючи на те, що в змішаних шлюбах двоє братів можуть мати дуже світлу та дуже темну шкіру.

Питання: Які паралелі між Бут. 8:15-21 та Бут. 12:1-7?

Відповідь: Існує щонайменше сім паралелей між тим, як Бог покликав Ноя, і тим, як Бог покликав Аврама.

Бог каже [йому] Бут. 8:15 Бут. 12:1

Вийди з ковчега/країни (Бут. 8:16; 12:1)

Тож [він] пішов (Бут. 8:18; 12:4)

Потім [він] збудував жертовник Бут. 8:20 Бут. 12:7

Бог благословив [його] (Бут. 9:1; Бут. 12:2)

Розмножуйся/стань великим народом (Бут. 9:1; Бут. 12:2)

Уклав завіт / Бог дав їм землю (Бут. 9:9; Бут. 12:7)

Питання: Чи, згідно з Бут. 8:21-22, води знову покриють усю землю?

Відповідь: Ні, бо Ісая 54:9 нагадує нам, що цього не станеться. Це ще один аргумент проти локального потопу, адже Бог сказав, що більше ніколи не буде потопу, який би знову покрив землю. Якби Ноїв потоп був лише локальним, то мали б бути й інші жахливі локальні потопи.

Питання: Чи, згідно з Бут. 8:21, Бог знову знищить усе живе, чи все буде знищено, як сказано у 2 Пет. 3:7, 10?

Відповідь: У Бут. 8:21 сказано, що Бог пообіцяв не знищувати все живе «...як Я зробив», а в Бут. 8:22 додається: «...поки існує земля». Бог знищить землю вогнем, пощадивши віруючих.

Питання: Чому, згідно з Бут. 8:22, у нас досі трапляються голоди?

Відповідь: У Буття 8:22 сказано, що жнива та час посіву не припиняться. Хоча було багато голодів, всесвітнього, постійного голоду ще не було.

Питання: Як у 9-му розділі Книги Буття всі тварини змогли повернутися туди, звідки прийшли?

Відповідь: Християни розходяться в думках щодо того, чи відбувся потоп у 2600–3000 рр. до н. е., приблизно у 7000 р. до н. е., приблизно у 14 000 р. до н. е. чи майже мільйон років тому. Ті, хто вважає, що потоп стався між 2600 і 3000 рр. до н. е., переконані, що археологічні дані та радіоізотопні методи датування плутаються, тому немає даних, які б дозволили стверджувати, чи повернулися тварини туди, звідки прийшли, чи ні.

Однак, якщо потоп стався приблизно 14 000 років тому, не всі тварини залишилися на тому самому місці. Між Америкою та Азією існував сухопутний міст. Після цього мамонти та коні вимерли в Америці.

Проте, незалежно від того, коли стався потоп, усі християни можуть погодитися з тим, що Бог має силу впливати на тварин, щоб вони йшли туди, куди Він хоче.

Питання: Чи можуть люди, згідно з Бут. 9:3, їсти м’ясо, чи лише овочі?

Відповідь: У Буття 1:29 сказано, що Адам міг їсти фрукти та овочі. Після потопу, згідно з Буття 9:3, ми тепер можемо їсти м’ясо. Див. обговорення Буття 1:28 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи заборонено сьогодні їсти кров, як зазначено в Бут. 9:4 та Дії 15:28-29?

Відповідь: Дехто каже, що ні, оскільки Христос замінив Закон, а в Діях 10:11-16 усі «страви» були названі чистими.

Дехто каже, що так, оскільки це було встановлено ще до Мойсеєвого Закону в Буття 9:4. У Діях 15:20, 28–29 рання апостольська церква вірила і навчала, що християни повинні утримуватися від крові. Звичайно, незначні кількості крові допустимі, оскільки євреям було дозволено їсти дичину, яку вони вполювали і [швидко] знекровили на полюванні, як зазначено в Левит 17:13.

Питання: Чи означає заборона вживати кров, про яку йдеться в Бут. 9:4, Лев. 7:26–27, Лев. 17:11–12 та Втор. 12:16, 23–25, що люди ніколи не повинні робити переливання крові, як вчать Свідки Єгови?

Відповідь: Ні. Ми не повинні бути канібалами, але пересадка органів — це нормально. Так само людям було сказано не їсти кров, але переливання крові — це нормально.

Як зазначено у книзі «Як Свідки Єгови відповідають на кожний вірш» (с. 22–23), навіть організація «Сторожова вежа» Свідків Єгови не забороняла переливання крові аж до 1944 року. У 1967 році вони також заборонили трансплантацію органів (журнал «Сторожова вежа» від 15.12.67, с. 702–704). Потім вони змінили свою думку і дозволили їх у 1980 році (журнал «Сторожова вежа» від 15.03.1980, с. 31). Вони також не дозволяли вакцинацію з 1931 по 1952 рік.

Питання: Чи забороняє Буття 9:6 страту злочинців сьогодні?

Відповідь: Зовсім ні. Буття 9:6 і забороняє вбивство, і наказує страту як покарання для вбивць. Пам’ятайте, що «Буття» було однією з книг Мойсея, і в книгах від «Виходу» до «Повторення Закону» за низку злочинів передбачалося покарання у вигляді страти. Див. також наступне запитання.

Питання: Чи йдеться в Бут. 9:6 про смертну кару?

Відповідь: Безумовно, йдеться про смертну кару. Мається на увазі страта, а не просто фізична смерть, яка однаково спіткає як тих, хто не вбив, так і вбивць.

Питання: Чи вказує веселка як знак Божого завіту в Бут. 9:12-13 на те, що до потопу веселок не було?

Відповідь: Це натякає на це, але не доводить. Як зазначено у книзі «Сучасний посібник з вирішення біблійних труднощів» (с. 220–221), те, що Бог використовує якийсь знак, не доводить автоматично, що його не існувало раніше. Наприклад, обряд обрізання практикувався ще до Авраама іншими народами, зокрема єгиптянами та ефіопами (Геродот у своїй «Історії», книга 2, розд. 104, с. 69). Єгиптяни практикували його, згідно з «Посланням Варнави» (бл. 70–130 рр. н. е.), гл. 9, с. 142: «Так, єгиптяни також практикують обрізання».

Питання: Як у Бут. 9:20–21 такий благочестивий чоловік, як Ной, міг сп’яніти?

Відповідь: По-перше, Біблія не приховує того факту, що Божий народ теж грішить. По-друге, через нижчий атмосферний тиск біля вершини гори після потопу легше сп’яніти.

Питання: Чому в Біблії, у Бут. 9:20–21, міститься ця сумна історія про те, як Ной сп’янів?

Відповідь: Біблія не тільки показує нам, чому важливо чинити правильно, але й наводить реальні приклади наслідків неправильних вчинків. Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) дає на це дуже чітку відповідь: «П’янство Ноя було зафіксовано в Писанні для того, щоб, маючи перед собою чіткий і письмовий опис його гріха, ми могли всіма силами оберігатися від пияцтва». Книга «Інструктор», том 2, розділ 2, стор. 246.

Питання: Чи є уривок з Буття 9:21–25 скороченою версією оригінальної історії, в якій Хам кастрував Ноя, щоб той не міг мати більше синів, подібно до грецького міфу про Кроноса, який кастрував свого батька Урана, як припустив атеїст (Капелла)?

Відповідь: Ні, тут немає жодних натяків на кастрацію. Щодо грецької культури, слід пам’ятати, що єдиною грецькою культурою за часів Мойсея були ранні мікенські греки. Більша частина того, що ми знаємо про грецьку міфологію, з’явилася вже після того часу. Для довідки: Троянська війна Гомера відбулася приблизно 1200 р. до н. е., приблизно через 250 років після Виходу.

Отже, ймовірно, запозичення тут не відбулося. Якщо хтось все ж наполягає на тому, що запозичення було, то пізніша культура мала запозичити від ранішої, а грецька історія в цьому випадку, ймовірно, з’явилася пізніше за Мойсея.

Питання: У Бут. 9:22 що було неправильного в тому, що Хам побачив свого батька нагого?

Відповідь: Сини не повинні вільно розголошувати недоліки своїх батьків, і поведінка Хама в Буття 9:22 була неповажною. Хам дізнався, що його власний син стане для нього ганьбою. Поведінка Хама була глузливою, як стверджують Методій (270–311/312 рр. н. е.) у праці «Бенкет десяти дів» (Розмова 10, розд. 2, с. 348) та Юстин (бл. 138–165 рр. н. е.) у «Діалозі з Трифоном» (розд. 139, с. 269).

Питання: Що робити, якщо вам соромно за своїх батьків (Бут. 9:22–23)?

Відповідь: Спочатку з’ясуйте, чому вам соромно. Чи справді ваші батьки роблять щось аморальне, чи це просто ви надто прискіпливі, чи щось посередині? Ви повинні шанувати своїх батьків (Вихід 20:12; Ефесян 6:2), але все ж не повинні потурати гріху. Ви повинні слухатися своїх батьків у Господі (Ефесянам 6:1). Це означає, що ви повинні слухатися їх, але коли вони наказують щось, що суперечить Богу, ви повинні насамперед слухатися Бога.

Питання: Що робити, якщо ваші діти соромляться вас, як описано в Бут. 9:22–23?

Відповідь: Є щонайменше чотири причини, через які вони можуть соромитися:

1) через вашу правильну моральну позицію,

2) через щось, пов’язане зі стилем, особистими уподобаннями чи іншою морально нейтральною темою, яка є прийнятною,

3) через те, що ви зробили щось неправильне,

4) через щось, що саме по собі не було неправильним, але є нетактовним або не поважає їхні почуття.

Щодо першої причини, ви можете просто пояснити, чому ви дотримуєтеся своєї позиції. Щодо другої причини, ви не повинні дозволяти, щоб те, що добре, називали злом (Римлянам 14:16), але з любові ви можете піти їм назустріч (Римлянам 14:14-15).

Питання: Чому, згідно з Бут. 9:22-23, діти іноді не шанують своїх батьків?

Відповідь: Існує давня китайська історія про мандрівника, який побачив чоловіка, що віз свого старого батька на тачці, а його маленький син йшов позаду. Мандрівник запитав чоловіка, що той робить, і той відповів, що, оскільки його батько вже не може сам про себе дбати і є тягарем для родини, він збирається кинути його в річку, щоб той потонув. Мандрівник був цим вражений і не знав, що сказати, аби відрадити чоловіка від цього злочину. Зрештою він просто сказав: «Не забудь повернути тачку!» Іншими словами, тим, що він робить зі своїм батьком, він вчить власного сина робити те саме з ним.

Коли діти не шанують своїх батьків, це може бути зумовлено принаймні однією з п’яти причин.

а) Вони не бачать потреби слухатися Бога, який наказує нам шанувати батьків (Вихід 20:12; Ефесян 6:2).

б) Як діти, вони не хочуть слухатися своїх батьків у Господі, як наказує їм Ефесянам 6:1.

в) Можливо, раніше вони шанували їх, бо вважали, що батьки можуть їм допомогти. Тепер вони більше не бачать у батьках тих, хто здатний матеріально їм допомогти, тож навіщо їх шанувати? Це можуть бути діти, які вирушають до університету, або дорослі, які не бачать жодних перспектив отримати багатство від своїх батьків.

г) Вони невдячні за жертви, на які пішли їхні батьки, щоб вони виросли.

e) Можливо, вони вирішили зневажати авторитет взагалі.

Тачка завжди буде поруч. Коли ваші діти чи інші люди вирішуватимуть, як вони будуть ставитися до вас, вони згадають те, що ви зробили з тачкою, а також ті стосунки, в яких ви, можливо, вже не будете головним бенефіціаром.

Питання: Як, згідно з Бут. 9:22-23, ми повинні реагувати на гріх інших?

Відповідь: У будь-якому разі ми не повинні створювати враження, ніби виправдовуємо гріх, але все одно можемо любити грішника. Ми не повинні опинятися в ситуації, де самі піддаємося спокусі. Крім того, є різниця в тому, чи є грішник вашою дитиною, вашим батьком чи матір’ю, людиною старшою за вас, християнином чи невіруючим.

Якщо наш брат згрішить проти нас, то, згідно з Матвія 18:15-17, ми повинні спочатку спробувати поговорити з ним наодинці, і якщо це допоможе, то на цьому справа закінчується. Але якщо він не послухає, то йдіть ще раз, візьміть із собою ще одну або двох осіб. Якщо це не допоможе, то повідомте про це церкві. Якщо й це не допоможе, то його слід виключити з церкви.

Не приймайте звинувачення проти пресвітерів, якщо воно не підтверджене двома або трьома свідками (1 Тимофія 5:19).

Фізичне покарання (шльопання) можна застосовувати до своїх дітей, але не до інших людей (Приповісті 22:15; Євреїв 12:7-11).

Не докоряйте суворо літньому чоловікові (1 Тимофія 5:1).

Питання: Чому в Бут. 9:25 було проклято Ханаана, а не Хама?

В: Хам дізнався, що його нащадки стануть прикладом наслідків гріха. У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 2, с. 97, зазначено, що гебрейська форма дієслова є недоконаною, а не наказовою, «тож, швидше за все, це має значення передбачення («Він буде»), а не прокляття («Нехай він буде»). Таким чином, слова Ноя передбачають центральну тему наступних оповідань — відокремлення обраного насіння від насіння ханаанеїв». Те саме зазначено у книзі «Відповіді на 735 загадкових біблійних питань», с. 32.

Див. «Діалог з Трифоном» Юстина Мученика [бл. 138–165 рр. н. е.], розділ 139, с. 268–269, для більш детального обговорення.

Питання: Яким було прокляття Ханаана в Бут. 9:25–26?

Відповідь: У Книзі Буття сказано лише: «Він буде рабом рабів своїх братів». Зверніть увагу, що прокляття накладено не на Хама, а на Ханаана. Жоден грецький чи гебрейський рукопис не вказує, що це був Хам; про це згадується лише в арабському перекладі. (Згідно з книгою «Походження Біблії», с. 307, першу арабську версію П’ятикнижжя переклав Саадія Гаон, який жив у 892–942 рр. н. е.)

Як Хам приніс сором своєму батькові Ною, так і Ханаан та його нащадки принесуть сором Хаму, його батькові. Більш розгорнуту відповідь див. у книзі «Складні вислови Біблії», с. 116–118.

Питання: Хто ці 68 народів і 16 міст, згаданих у 1-й книзі Буття, 10-му розділі?

Відповідь: Це найдавніший етнографічний документ, що зберігся до наших днів, згідно з книгою «Відповіді на 735 загадкових біблійних питань» (с. 32). Вчені вважають, що можуть ідентифікувати 51 із 68 народів, а археологи знайшли 11 із 16 міст. Содом і Гоморра були настільки повністю зруйновані, що їх так і не вдалося знайти. Однак на еблаських табличках, написаних у 2400–2250 рр. до н. е., згадуються міста Сі-да-му (Содом) та І-ма-ар (Гоморра). Крім того, у «Словнику біблійної археології» Вікліфа (с. 124) зазначено, що на південь від Мертвого моря було знайдено святилище під назвою Баб-ед-Дхра. Його датують періодом між 2800 і 1800 роками до н. е.

Ось народи, про які відомо або які припускаються.

Яфет — греки вважали своїм предком Япета

|->Гомер — Гімірра/ассирійський кіммерійський/грецький

| |->Ашкеназ — Ас-гу-за-а/ассирійці = скіфи

| |->Ріфат — ? мешкав у Росії?

| |->Тогарма — або місто Тегарама в

| Малій Азії, або предки вірмен,

| або й те, й інше.

|->Магог — скіфи? за Йосипом Флавієм

|->Мадай — мідійці

|->Яван — іонійські греки

| |->Еліша — еолійці? за Йосипом Флавієм

| |->Таршіш — місто в Малій Азії або, можливо, в Іспанії

| |->Кіттім — Кіпр

| |->Доданім/Роданім — острів Родос

|->Тубал — народ табалів у Каппадокії

|->Мешех — мушки/ассирійці, які спочатку проживали між

| Кілікією та Каспійським морем

|->Тирас — ймовірно, труси (=Tw-r’w-s3), які вторглися до Єгипту у 1250 р. до н. е.

Хам — не плем’я, а лише нащадки

|->Куш — суданці (Куш у давнину)

| |->Себа — Північна Ефіопія. Назва цього

| | місця, ймовірно, походить від сабейських колоністів

| | які прибули пізніше.

| |->Хавіла — або поблизу річки Інд у

| | Пакистані, або ж поблизу Шеби та Хадрамаута

| |->Сабта — ? ймовірно, мешкали на північ від Шеби

| |->Раама — ймовірно, рамманіти на південному заході

| | | Аравії (Страбон 16.4.24)

| | |->Шеба — Шеба у південно-західному куті

| | | Аравійського півострова

| | |->Дедан — на північному заході від Перської затоки.

| | Згадується халдеями та ассирійцями

| |->Сабтека — ? про неї більше нічого не відомо

|->Мізраїм — Єгипет

| |->Людити — ? про них більше нічого не відомо

| |->Анаміти — ? відомі лише в 1 Хр. 1:11

| |->Лехабіти — Рбв/Лібу були ворожим

| | плем'ям на захід від Єгипту

| |->Нафтухіти — ? більше ніде не згадуються

| |->Патрусити — Патрос був на півдні Єгипту

| |->Каслухіти — філістимляни походили звідти

| |->Кафторити — Крит / Егейські острови

| | (Аккадська/Марі/Угаритська/Єгипетська)

|->Пут — Лівія згідно з вавилонськими та перськими джерелами.

|->Ханаан — ханаанеї

| |->Сідон — фінікійське місто

| |->Хетти — мешкали на північ від Єрусалима

| |->Євусеї — мешкали в Єрусалимі

| |->Амореї — мешкали в Ханаані. Амурру в

| | аккадській мові означає «західняк»

| |->Гіргашіти — мешкали в Ханаані, ймовірно, це були

| | кіркішіти/ассирійці

| |->Хівіти — мешкали поблизу Тиру, Сидону та Шехему. Соломон залучив їх до будівництва храму

| |->Аркіти — порт «Арка» на півночі Сирії

| |->Сініти — північно-канаанський порт Сіанну

| |->Арвадіти — північне фінікійське місто Арвад

| |->Земаріти — ханаанське місто Сімура, розташоване за 6

| | миль на південь від Арвада

| |->Хаматці — одне з найдавніших сирійських міст

Шем — ймовірно, Шумер

|->Елам — еламці, столиця — Сузи

|->Ашшур — перша столиця Ассирії

|->Арфаксад — ? Птолемей згадував регіон Аррапахітіс між озерами Ван і Урмія

| |->Шела — племені не відомо, лише нащадки

| | |->Ебер — племені не відомо, лише нащадки

| | |->Пелег — плем'я невідоме, відомі лише нащадки

| | |->Йоктан — багато арабських племен, або ж

| | | південноаравійське плем’я Кахтан (аль-Табарі

| | | т. 6, с. xxii; т. 20, с. xv)

| | | |->Альмодад — можливо? південноарабське плем’я

| | | |->Шелеф — єменське південноарабське плем’я

| | | |->Хазармавет — Хадрумаут в Аравії

| | | |->Джерах — ймовірно, арабське плем'я?

| | | |->Хадорам — ? про нього більше нічого не відомо

| | | |->Узал — ? про нього нічого більше не відомо.

| | | | Однак Узал/Аузал був стародавнім

| | | | назва міста Сана в Ємені.

| | | |->Дікла — означає «пальмовий гай». Вони

| | | | можливо? оселилися у Ваді-Сірхані,

| | | | приблизно за 250 миль на південний схід від Мертвого моря.

| | | |->Обал — невідомий поза межами 1 Хр. 1:22

| | | |->Абімаель — ? більше ніде не згадується

| | | |->Шеба — сабеї на півдні Аравії

| | | |->Офір — можливо, Сомалі або південний захід

| | | | Аравії. Йосип Флавій та Єронім вважали,

| | | | що це була Індія.

| | | |->Хавіла — ймовірно, центральна Аравія

| | | |->Йоав — ? про це більше нічого не відомо

|->Луд — або лідійці, або земля

| Любді між верхів’ями Тигру та Євфрату

|->Арам — арамеї Сирії

|->Уз — плем’я аусітів? мешкало на захід від Євфрату

|->Хул — ? про нього більше нічого не відомо

|->Гет — ? про це більше нічого не відомо

|->Маш/Мешех — ? Або сиро-арабська пустеля Маш, відома ассирійцям, або ліванська гора Масіус, або Мешех був поєднанням двох родоводів

Питання: Чому в 10-му розділі Книги Буття індійці та китайці не згадані в таблиці народів?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Хоча згадуються синіти, це, ймовірно, не китайці, а мешканці ханаанського порту Сіанну на півночі Сирії. Йосип Флавій та Єронім вважали, що Офір — це Індія, але, швидше за все, це Африка.

Відповідь: Усі походять від Адама, оскільки всі були прокляті природою Адама. Книга Буття не претендує на перелік усіх народів, і з-поміж сотень народів вона згадує лише ті народи, які могли бути знайомі деяким ізраїльтянам.

Питання: Чи згадуються в 10-му розділі Книги Буття шумери з Месопотамії?

Відповідь: Так, ймовірно, згадуються, як «Шем». Назву країни Шумер часто вимовляли без літери «р», і «Шум» легко могло перетворитися на «Шем». Наукове обґрунтування цього можна знайти у праці Самуеля Ноя Крамера «Шумери» (The Sumerians), с. 297–298. Крамер також посилається на «Американський журнал семітських мов» (American Journal of Semitic Languages), т. 58 [1941], с. 20–26.

Питання: Хто був народом Гомера, згаданим у Бут. 10:2?

Відповідь: Це був народ, якого ассирійці називали «Гімірра», а греки — кіммерійцями. Гомер мешкав на території сучасної України та південної Росії.

Питання: Чому в Бут. 10:2 згадуються мідійці (Мадай), якщо про цей народ ніде більше не згадувалося аж до 836 р. до н. е. у тексті Салманасара III?

Відповідь: Текст Салманасера III датується пізніше за час Мойсея (1407 р. до н. е.), але відсутність згадок у збережених ранніх писаннях не доводить неіснування. Ассирійці згадували про медів лише тоді, коли воювали з ними або торгували з ними конями. Згідно з книгою «Персія та Біблія» (с. 35), «І. М. Дьяконофф вважає, що прибуття індо-іранських племен на Іранське нагір’я відбулося в першій половині другого тисячоліття до н. е. [2000–1500 рр. до н. е.]. Однак найдавніші археологічні свідчення про прибуття нових поселенців, здається, датуються початком другої половини другого тисячоліття до н. е. [1500–1300 рр. до н. е.]».

На відміну від цього, могутній народ міні згадується в Єремії 51:27. Однак історія народу міні сягає лише 1200 р. до н. е., і про нього не згадується в Книзі Буття, оскільки вона була написана раніше.

Підсумовуючи, археологія підтверджує існування мідян за часів Мойсея.

Питання: Хто такий народ Яван, згаданий у Книзі Буття 10:2?

Відповідь: Це іонійські греки, які мешкали на островах та в Малій Азії. У гебрейській мові це слово звучало як «яван», що ототожнюється з грецьким «іаонес» або «іавонес» у «Іліаді» Гомера (8.685), а також із «яману» у написах Саргона II та Дарія I. Про іонійців згадується в Єгипті ще з часів Рамзеса II (близько 1300 р. до н. е.). Про них згадується в Ісаї 66:19 та Єзекіїля, а у перекладі Септуагінти це слово перекладено як «Еллада».

Питання: Хто такі тубальці, згадані в Бут. 10:2?

Відповідь: Ассирійці називали їх «Табал» (або «Табалі»); вони мешкали на території сучасної Туреччини, у регіоні Каппадокія. Грецький історик Геродот знав їх під назвою «Тібареної». Про них згадується в Єзекіїля 27:13; 38:2–3; 39:1 та Ісаї 66:19.

Ассирійський цар Салманасар III (859–824 рр. до н. е.) отримував данину від двадцяти чотирьох царів Тубалу. Ассирійці скинули царя Тубалу з престолу в 732 р. до н. е. Саргон згадує, що з Тубалу надходили посудини з дорогоцінних металів. Саргон також придушив повстання, підняте Тубалом, мушками (Мешехом) та Араратом.

Питання: Хто був народом Мешех, згаданим у Бут. 10:2?

Відповідь: Ассирійці вперше згадали їх як «Мус-ка-а-ія», що мали армію чисельністю 20 000 воїнів за часів Тіглат-Пілесера I (близько 1100 р. до н. е.). Вони також згадуються за часів Салманасера III (859–824 рр. до н. е.). Спочатку вони мешкали між Кілікією та Каспійським морем, але за часів Саргона II (722–705 рр. до н. е.) вони мешкали в регіоні Фрігії на території сучасної Туреччини. Геродот у 3:94 згадує їх як «Москоїв», які становили одну з 19 сатрапій Дарія. Їх також ототожнюють із фрігійцями.

Питання: Хто такі тіраси, згадані в Бут. 10:2?

Відповідь: Про тірасів відомо небагато. Хоча Йосип Флавій стверджує, що фракійці походять від них, сьогодні вважається, що це були турсеніхи/тирсені, які були піратами. Єгиптяни згадують народ «Труса» (Tw-rw-s3), що вторгся до Єгипту близько 1250 р. до н. е. Апокрифічна «Книга Ювілеїв» стверджує, що тіраси мешкали на чотирьох островах.

Питання: У книзі Буття 10:3, де знаходилася Тогарма?

Відповідь: Тогарма знаходилася приблизно за 70 миль (113 км) на захід від міста Малатья в Малій Азії. Хетти називали її Тегарама. Ассирійці називали його Тільгаріману і завоювали його в 695 р. до н. е. Греки називали його Гаурена. Вірмени стверджують, що походять від Гаїка, сина Торгома, тож, можливо, вони є нащадками Тогарми.

Питання: У Бут. 10:5, 20, 31 йдеться про те, що існували різні мови, тож чому, згідно з Бут. 11:1, уся земля мала одну мову?

Відповідь: 10-й розділ Книги Буття є загальним оглядом, а 11-й розділ розповідає про одну подію в рамках того, що описано в 10-му розділі. У 10:5 сказано: «від них...», а в 10:18 — «Пізніше...». Це вказує на те, що 10-й розділ описує, як нащадки згодом розселилися. У 11:1 йдеться про подію, пов’язану з Вавилонською вежею, яка відбулася до того, як люди розселилися.

Цікавий фрагмент глиняної таблички, знайдений у Вавилоні, розповідає про один храм, який образив богів. Вони зруйнували його за одну ніч і розсіяли людей, наділивши їх дивною мовою.

Питання: Чому в Бут. 10:6, 13, 1 Хр. 1:8, 11 Єгипет не згадується серед цих народів? (Християнин, здивований цим)

Відповідь: Він згадується; єврейське слово для позначення Єгипту — «Мізраїм».

Питання: Чи були вчинки Німрода в Бут. 10:8–12 поєднанням подвигів Лугал-Заггасі, Саргона з Агаде, Хаммурапі та Салманасера I, як стверджує «Посібник з Біблії» Азімова (с. 52)?

Відповідь: Ні. Хоча ми не знаємо багато про цих стародавніх шумерських царів, окрім того, що збереглися десятки тисяч шумерських табличок, подібність між цими завойовниками та Німродом є дуже віддаленою. Біблія лише згадує, що Німрод був могутнім мисливцем перед Господом, що його кар’єра розпочалася у чотирьох містах у Шинарі (Шумері), а згодом він вирушив до Ассирії й збудував там чотири міста, розташовані неподалік одне від одного, які згодом стали дуже впливовими. Біблія більше нічого не говорить про Німрода, тому важко проводити порівняння. Німрод не міг бути Хаммурапі, оскільки Хаммурапі (1803/1793–1760/1750 рр. до н. е.) жив набагато пізніше за Авраама. Німрод, можливо, є біблійною згадкою про Саргона, але ми знаємо занадто мало як про Саргона, так і про Німрода, щоб стверджувати це.

Питання: У Бут. 10:9 Німрод був добрим мисливцем «перед Господом» чи безбожним хижаком, що «виступав проти Господа»?

Відповідь: Ймовірно, найкращим перекладом єврейського слова «панійм» у цьому контексті є «перед». Подібно до англійського слова «before», «панійм» вживається в багатьох контекстах. Наприклад, у книзі Йошуа 20:6, 9 лідер міг стояти перед громадою; у 1 Самуїла 4:2 Ізраїль зазнав поразки перед філістимлянами, а в 1 Самуїла 4:17 Ізраїль втік перед філістимлянами.

У цьому випадку «панійм», ймовірно, означає нечестивий опис, як-от «воюючи перед». Ім’я Німрод пов’язане з єврейським словом «марад», що означає «бунтувати» або «ми будемо бунтувати». Після Вавилонської вежі Німрод збудував місто Вавилон, кинувши виклик Господу.

Те, що Німрод був «могутнім мисливцем перед Господом», має негативний, безбожний відтінок для Німрода.

Питання: У 1-й книзі Буття 10:9, до якої саме етнічної групи належав Німрод/Німруд?

Відповідь: Є три можливості.

Ассирія називається землею Німруда в Міхея 5:6, місто Калах також називається Німрудом, а вавилонське місто Борсіппа також називається Бірс-Німруд.

Нащадок каситів з Кіша, які жили в Месопотамії та правили Вавилоном близько 3200 р. до н. е., а в Буття 10:8 сказано, що Куш був батьком Німрода. Нін-Марадда — це несемітська назва міста на південному заході від Кіша, згідно з «Біблійним словником» Унгера, с. 794. Ця точка зору також узгоджується з першою.

Убайдійці були дуже ранніми (близько 3800–3500 рр. до н. е.) несемітськими мешканцями Шумеру та Месопотамії, які жили там ще до приходу шумерів з півдня. У Книзі Буття 10:8–10 зазначено, що Німрод спочатку перебував у Вавилонії, а потім рушив на північ, до Ассирії. Ми знаємо дуже мало про убайдійців, але, з огляду на їхній зв’язок із Хамом, вони, можливо, були споріднені з темношкірими мешканцями Хараппи в Індії. Див. «Біблійний словник Вікліфа», с. 1207–1208, щоб дізнатися більше про цю точку зору.

Питання: У Бут. 10:14 звідки походить термін «Палестина»?

Відповідь: Ми не знаємо напевно, але, ймовірно, він походить від назви країни Філістія.

Грецький історик Геродот (бл. 484 — бл. 425 рр. до н. е.) пише: «Самі фінікійці та сирійці з Палестини зізнаються, що перейняли цей звичай від єгиптян; а сирійці… кажуть, що нещодавно запозичили його від колхійців. Ось ці народи є єдиними, які практикують обрізання, і очевидно, що всі вони в цьому наслідують єгиптян». «Історія», книга 2 (Евтерпа), розд. 104, с. 69

Грецький філософ Аристотель (384–322 рр. до н. е.) Знову ж таки, якщо, як розповідають легенди, у Палестині є озеро, в якому, якщо зв’язати людину чи тварину й кинути її туди, вона плаває, а не тоне, це підтверджувало б те, що ми сказали. Кажуть, що це озеро настільки гірке й солоне, що в ньому не живе жодна риба, і що якщо замочити в ньому одяг і витрусити його, він очищається. «Метеорологія» II.3

Філон Олександрійський (20 р. до н. е. — 50 р. н. е.) пише: «Крім того, Палестина та Сирія також не позбавлені зразкової мудрості та чесноти», «Кожен добрий чоловік є вільним», розд. XII (75), с. 689

Римський географ Страбон (23 р. н. е.) розглядає Вихід євреїв з Єгипту до Палестини, про який він почув від євреїв в Олександрії.

Йосип Флавій (бл. 100 р. н. е.): «щодо того, що сталося з євреями як у Єгипті, так і в Сирії та Палестині, і чого ми зазнали від ассирійців та вавилонян...» — «Старожитності євреїв», книга 20, розд. 11, с. 426

Крім того, десять християнських авторів до Нікейського собору (усі після 135 р. н. е.) згадують Палестину. Це Юстин Мученик, Теофіл Кесарійський (у заголовку листа), Климент Олександрійський, Тертуліан, Іполит, Оріген, Юлій Африканський, Діонісій Олександрійський, Григорій Чудотворець та Памфіл.

Коли римський імператор Адріан придушив друге повстання Бар-Кохби 132–135 рр. н. е., він вигнав євреїв з цієї землі та перейменував цю територію на Сирію-Палестину (Кріс Дж. Сіман, «Юдея», «Словник контексту Нового Завіту» [Даунерс-Гроув, Іллінойс: InterVarsity Press, 2000], 624).

Питання: Чи, як стверджується у скептичному «Посібнику з Біблії» Азімова (с. 88), Арам, про якого йдеться в Бут. 10:22 та Бут. 22:21, нібито народився двічі?

Відповідь: Ні, але є два можливі варіанти відповіді:

Кілька осіб: У Біблії було не дві, а три особи на ім’я Арам.

1. У Бут. 10:22 сказано, що Арам Сирійський був нащадком Сема. (У гебрейській мові слово «син» і «нащадок» є одним і тим самим, так само як і слова «батько» та «предок».)

2. У Книзі Буття 22:21 згадується Арам, який походив від Кемюеля (племінника Авраама), який походив від Нахора, який походив від Тераха, який походив від Сима.

3. Набагато пізніше, у 1-й книзі Хронік 7:34, згадується Арам, син Шамера з племені Ашера.

У «Біблійному словнику Вайкліфа» (с. 122) та «Новому міжнародному словнику Біблії» (с. 74) також згадуються три особи.

Одна особа: Зверніть увагу, що обидва Арами, згадані в Буття 10:22 та 22:21, є нащадками Сема. Отже, насправді вони могли бути однією особою, а в «Таблиці народів» Сем згадується як предок Арама.

Питання: Чи мали люди в 11-му розділі Книги Буття настільки «низьке» уявлення про небо, що намагалися збудувати до нього Вавилонську вежу?

Відповідь: Це була не точка зору Мойсея, а людей, які будували вежу. У 11-му розділі Книги Буття без схвалення зафіксовано деякі безглузді ідеї людей. Звісно, те, що для широких мас є безглуздою ідеєю, для священиків могло бути хитрим ходом, щоб люди ставилися до них із повагою.

У «Біблії для вивчення» (NIV Study Bible), на сторінці 23, перелічено інші піраміди/зіккурати, які археологи знайшли з подібними пишномовними назвами.

Ларса: Дім Зв’язку між Небом і Землею

Борсіппа: Дім семи провідників Неба й Землі

Ашшур: Дім Гори Всесвіту

Вавилон: Дім Фундаменту-Платформи Неба та Землі

У вавилонському епосі «Енума Еліш» (VI, рядки 55–64) сказано, що Вавилон був збудований богами на небі як небесне місто. «Бабілі» означає «ворота Бога».

Питання: У 11-му розділі Книги Буття, у чому полягав гріх будівництва Вавилонської вежі?

Відповідь: Гріхом було не саме будівництво споруди, а зарозуміла мотивація — (безглузде) переконання, що вони можуть самостійно піднятися до Неба. В основі більшості видів ідолопоклонства лежить віра в те, що люди повинні бути релігійними так, як їм заманеться, «по-своєму», замість того, щоб шукати Єдиного Істинного Бога. Реакція Бога, здається, полягає не в покаранні, а в тому, щоб запобігти подальшому злу. Мудрі батьки не хочуть, щоб їхні діти повністю ігнорували закон і їхні власні настанови, і Бог також не хоче, щоб люди, яких Він створив, робили це.

Питання: Що ми знаємо про шумерську мову з 11-го розділу Книги Буття?

Відповідь: Шумерська мова записувалася клинописом і не належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Вона має певні подібності до турецької, угорської та деяких мов Кавказу. Сучасні вчені можуть читати шумерську мову і знають, як вимовлялися слова. У шумерській мові не було звуків «f», «i», «j», «th», м’якого «ch», «v», «w» та умляуту. У них був звук «ng» (як у кантонському та в’єтнамському), і вони не мали флективних закінчень слів, як у більшості індоєвропейських мов. Існувало також кілька шумерських діалектів. Так само, як існували стародавні версії англійської та китайської мов, у шумерській мові було чотири періоди: архаїчний, класичний, новий та постшумерський. Авраам жив у той час, коли люди розмовляли «новою шумерською».

В івриті є деякі запозичення з шумерської мови, які потрапили туди через аккадську. Як і в шумерській, в івриті не було звуку «j».

Питання: Чи була 11-та глава Книги Буття подана не в хронологічному порядку?

Відповідь: Ні, ніщо не вказує на те, що вона була розміщена не за хронологічним порядком. Подумайте про це. Якби все людство було знищено, за винятком 8 осіб, пов’язаних кровними або шлюбними зв’язками, дуже ймовірно, що вони всі розмовляли однією мовою. Однак з часом люди почали б розмовляти різними мовами, і це сталося б приблизно тоді, коли вони стали б географічно ізольованими. Цікаво, що нерелігійні лінгвісти вважають, що можуть простежити походження всіх індоєвропейських мов (від кельтських до німецької, грецької і навіть санскриту) до спільного джерела, яке, на їхню думку, існувало в Україні приблизно 4 000 р. до н. е.

Питання: Чому в Бут. 11:1–9 йдеться про те, що до Вавилонської вежі існувала одна мова, якщо в Бут. 10:5, 20, 31 сказано, що після потопу з’явилося багато мов?

Відповідь: Обидва твердження є правдивими, оскільки 10-й розділ Книги Буття розповідає про те, як племена розселялися як до, так і після Вавилонської вежі. У відповіді слід врахувати три моменти.

У Буття 10:5 зазначено, що йдеться про те, як «народи моря» «розпорошилися по своїх територіях». Це розпорошення відбулося після Вавилонської вежі.

У Буття 10:20 також зазначено, що йдеться про території синів Хама, і переселення хамітів на свої території відбулося б після будівництва Вавилонської вежі.

Буття 10:31 майже ідентичний Буття 10:20, за винятком того, що там йдеться про синів Сима.

Питання: У Бут. 11:5 та Бут. 18:21, оскільки Бог є всюди, як «Господь зійшов, щоб подивитися на місто...»?

Відповідь: Це вираз, що вказує на те, що Бог звернув особливу увагу на це місто.

Питання: У Бут. 11:7, наскільки нам відомо, чи завжди ранні вірування були політеїстичними, а монотеїзм став пізнішим явищем, як стверджує скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 18)?

Відповідь: Ні. Наскільки нам відомо з історії, рання китайська релігія була монотеїстичною, як і деякі інші культури Південно-Східної Азії. Ранньокитайська назва цього монотеїстичного Бога — Шан-ді, і саме це ім’я сьогодні вживається для позначення Бога в китайських Бібліях.

Питання: Чи було змішання мов біля Вавилонської вежі, про яке йдеться в Бут. 11:7–9, запозичене з грецької історії про Алоадів?

Відповідь: Оріген (230–254 рр. н. е.) досліджував це питання у своїй праці «Оріген проти Цельса», книга 4, розділ 21, стор. 505, і дійшов висновку, що це неможливо, оскільки:

а) йому (та й нам) не відомий жоден грек, який би чув про це до Гомера;

б) Гомер жив на кілька століть пізніше за Мойсея.

До речі, існують суперечливі дані щодо часу життя Гомера. Стародавній грецький історик Арістарх вказує на 1044 рік до н. е., авторитетні джерела у Філострата — на 1159 рік до н. е., а псевдо-Геродот у творі «Життя Гомера» вказує на 1102 рік до н. е. На противагу цьому історик Теопомп стверджував, що Гомер жив аж до 685 року до н. е. Геродот зазначає, що це було не раніше ніж приблизно 730 року до н. е. Вихід відбувся приблизно 1447 р. до н. е.

Теофіл у творі «До Автоліка» (168–181/188 рр. н. е.), книга 3, розділ 20, стор. 117, також зазначає, що «доведено: Мойсей та його послідовники жили за 900 або навіть 1000 років до Троянської війни». Однак Троянська війна насправді відбулася приблизно через 250 років після цього, а не через 900–1000 років.

Висновок: або греки запозичили цю історію у давніших євреїв, або греки запозичили її звідкись поза межами Греції, або ж грецькі та біблійні оповіді ґрунтуються на одній і тій самій події.

Питання: Чи було помилковим походження назви «Вавилон» (Babel) від єврейського слова balal, що означає «змішаний, заплутаний або збитий з пантелику», як стверджується у скептичному посібнику «Азімова до Біблії» (Asimov’s Guide to the Bible, с. 55), оскільки у вавилонській мові Bab-ilu означає «ворота Бога»?

Відповідь: Ні. Азімов припускає, що Вавилон розташований на місці міста Вавилон. Біблія не стверджує, що вавилоняни чи шумери називали його так через те, що мови були змішані, заплутані чи сплутані. Натомість у Книзі Буття йдеться про те, що де б не знаходився Вавилон, люди, які жили після цього (включно з євреями, які читали Книгу Буття), могли називати це місце Вавилоном, оскільки там мови були заплутані.

Питання: У Книзі Буття 11:10, скільки років було Шему, коли стався потоп?

Відповідь: Ось що можна висновувати зі Святого Письма, а потім — висновок:

У Книзі Буття 11:10 сказано, що через два роки після потопу Сему було 100 років.

У книзі Буття 5:32 сказано, що Хам, Сим і Яфет народилися, коли Ною було 500 років.

У 7:6 книги Буття сказано, що Ною було 600 років, коли на землю прийшов потоп.

Ніщо в Писанні не вказує на те, що Хам, Сим та Яфет були трійнею. Число 5:32 у Книзі Буття було округленим; ці троє народилися, ймовірно, по одному, коли Ною було приблизно 500–600 років.

Питання: Чи існують у Бут. 11:18–24 якісь позабіблійні згадки про Реу, Серуга та Нахора?

Відповідь: Ніхто не може очікувати, що ми маємо незалежні згадки про кожну окрему особу. Однак у цьому випадку ми, ймовірно, маємо таку незалежну згадку. Ассирійські хроніки згадують села на території сучасної Сирії під назвами Палігг, Реу, Саругі та Нахур. У марійських записах також згадується Нахур.

Питання: У Бут. 11:27 та Бут. 17:5, яке походження мають імена «Аврам» та «Авраам»?

Відповідь: Походження цього імені не є достеменним. Це західносемітське ім’я, яке, ймовірно, означає «батько є величним» або «величний батько». На глиняних табличках, що збереглися з міста Марі (2800–1760 рр. до н. е.), зустрічаються імена Ноя, Аврама, Лавана та Якова. Ім’я «Авраам» означає «батько народів» або «батько великого народу».

Питання: Як у Бут. 11:27 та 17:5 імена, прізвиська та титули по-своєму впливають на людей?

Відповідь: Вони можуть робити щонайменше вісім речей:

Інформувати та створювати у незнайомця перше враження про посаду чи важливість людини. В одній компанії, де я працював, більшість людей, а також усі, хто мав чималий досвід, мали титул «віце-президента».

Переконувати людей у тому, що ви здатні виконувати цю роботу. Навіщо наймати на роботу людину зі ступенем магістра, якщо можна найняти доктора наук? Цікаво, що серед усіх завойовників в історії «Вільгельм Завойовник» був одним із небагатьох, кому дали це прізвисько. Хоча він завоював Англію, Шотландію, а згодом і Ірландію, було безліч випадків, коли до останнього залишалося невідомим, чи переможе його армія, чи буде знищена.

Нагадуйте собі та іншим, хто саме ми є.

Пояснювати тим, хто вже нас знає, що саме є нашою основною ідентичністю.

Приховувати від інших, чим саме ми займаємося. Згадайте «консультанта» з організації «Плановане батьківство» або спадкові суди з питань здоров’я та нацистський «Закон про шлюбне здоров’я».

Принижуйте інших, неправильно вимовляючи їхні імена або даючи їм зневажливі прізвиська. «Кривава Марія», або Марія I (1516–1558), була дочкою Генріха VIII і католицькою королевою Англії. Після того, як деякі протестанти спробували її вбити, вона спалила на вогнищі 280 протестантів і намагалася вбити або вигнати ще більше. Після її смерті від хвороби більшість католиків в Англії було вигнано або вбито.

Будьте об’єктом жартів, як, наприклад, друг Робін Гуда «Маленький Джон» або футболіст команди «Чикаго Беарс» «Холодильник Перрі» (звалити його з ніг було все одно, що звалити холодильник). У кантрі-співака Джонні Кеша була цікава балада під назвою «Хлопчик на ім’я Сью».

Підніміть самооцінку інших у їхніх власних очах або в очах оточуючих. Згадайте Олександра Великого, Альфреда Великого, Отто Великого, Сулеймана Пишного або Івана Великого (якого вороги називали Іваном Грозним). З іншого боку, можна підкреслити їхню жорстокість. Румуни намагалися переконати мусульман не намагатися вторгнутися до Румунії, оскільки їхнього короля звали Влада Цепеша. Був також турецький правитель Селім Суворий, який влаштував масове вбивство багатьох алавітів.

Іноді китайська мати може дати своєму останньому дитині прізвисько «дуо дуо», що означає «більше». Це може означати додаткове благословення, а може — ненавмисний, небажаний додатковий тягар.

Питання: Чи вчить Бут. 11:27, що Аврам, Нахор і Харан народилися в якомусь конкретному порядку?

Відповідь: Хоча деякі люди помилково вважають, що перелік у Біблії завжди вказує на те, хто народився першим, це неправда. Наприклад, у 1-й книзі Хронік 3:15 Седекія зазначений як третій син Йосії, а Шалум/Йоахаз — як четвертий. Проте коли Йоахаз став царем у 609 р. до н. е., йому було 23 роки, а Седекії — лише десять. Інший приклад: Хам згадується раніше за Яфета, проте Буття 9:24 показує, що Хам був молодшим. Отже, якщо Біблія наводить перелік, не вказуючи на порядок, ми не повинні намагатися вбачати в Біблії те, чого там немає.

У цьому конкретному випадку, оскільки Авраму було 75 років, коли він покинув Харан після смерті Тераха (Буття 12:4), а Терах помер у віці 205 років (Буття 11:32), Аврам не був тим сином, який народився, коли Тераху було 70 років. Аврам народився лише тоді, коли Тераху було щонайменше 130 років.

Питання: У Бут. 11:28 згадується, що Аврам був родом із міста Ур, чи, як зазначено в Бут. 24:4, він був родом із міста Харан?

Відповідь: Аврам походив із Уру Халдеїв на півдні Месопотамії, але перед тим, як прибути до Ханаану, Аврам та його родичі спочатку оселилися в містечку Харан на території сучасної Сирії.

Питання: Чому в Бут. 11:28 згадується Ур Халдеїв, якщо Ур був шумерським містом?

Відповідь: Це дає нам підказку щодо того, коли це було написано. Халдеї та шумери Іраку були асимільовані за часів Мойсея, і Мойсей згадав землю сучасного Іраку так, як її знали за його часів. Крім того, в ебльських документах згадується місто під назвою Уру, яке розташовувалося в Падані-Арамі (сучасна Сирія). Тож, щоб уникнути помилки, замість простого «Ур» було вказано «Ур Халдейський».

Питання: Чи міг Авраам у Бут. 11:28 вийти з іншого міста під назвою Ур?

Відповідь: Ні. Біля Харана було місто під назвою Ур/Урфа (сучасна Едесса), хетське місто під назвою Ура на північному сході Анатолії / Вірменії, а також хетський морський порт, що також називався Ура, поблизу Тарсу. Однак ці міста вперше згадуються через 500 років після Авраама.

Питання: Що ми знаємо про месопотамське місто Ур, крім того, що зазначено в Біблії (Бут. 11:28)?

В: Ми знаємо про Ур чимало завдяки масштабним розкопкам. Це місто, ймовірно, було найбільшим у світі на той час, а його населення оцінювалося у 180 000, 200 000 або 300 000 мешканців. Воно мало овальну форму, а його пагорб мав довжину 3000 футів і ширину 800 футів. У ньому був триярусний зіккурат, що підносився на 70 футів над рівниною. Стіни міста мали висоту тридцять футів. Це було заможне місто з вражаючими творами мистецтва. Жителі Уру були відносно освіченими: у них збереглися математичні тексти, що містять обчислення кубічних коренів.

Географія: З одного боку Ура протікала річка Євфрат, а з інших боків — канали. Ґрунт був дещо лужним, але завдяки зрошенню чудово підходив для вирощування пшениці та ячменю. У річках Тигр та Євфрат мешкало близько 50 видів риб. Навколо не було дерев, тому деревину доводилося завозити з відстані 400 миль.

Цивілізація: Приблизно 40 % усього зерна йшло на виготовлення пива. Було знайдено настільну гру. У них були одно- та двоповерхові будинки з глиняної цегли та немощені вулиці. Часто під будинком знаходилася родинна гробниця.

Література: Перші шумерські письмові пам’ятки датуються приблизно 3 200 р. до н. е., за 1 200 років до Авраама. У Урі, Уммі, Лагаші, Пузріш-Дагані та Ніппурі було знайдено 100 000 глиняних табличок.

Наука: Була знайдена математична табличка з кубічними коренями. У них не було десяткової системи числення, натомість вони використовували числа 1, 10, 60, 600, 3600, 36 000 тощо. Свідченням цього є те, що ми ділимо коло на 360 градусів. Їхній календар мав 360 днів, і вони займалися астрологією. Головний зіккурат був дуже добре збудований.

Храми: Головний зіккурат був присвячений богу Місяця (а не богині) на ім’я Нанна/Наннар у шумерській мові та Сін в аккадській/семітській. Головний зіккурат мав три яруси. Найнижчий, розміром 210 на 140 на 20 футів, був збудований Ур-Намму та Дунгі. Ур-Намму жив приблизно в часи Авраама. Набонід (бл. 560 р. до н. е.) збудував другий ярус, а третім ярусом була невелика споруда. Там були храми, присвячені Е-нум-маху, Ніргалу/Нінгалу (дружині Нанни), а також святилище Наннара.

Історія: У Першій династії Ура (2600–2500 рр. до н. е.) правили царі на ім’я Месанепада та Аанепада. Гуті завоювали Ур і правили ним з 2150 по 2070 р. до н. е., поки Ур-Намму не вигнав їх і не заснував Третю династію Ура. Приблизно через 50 років мешканці Ура розграбували Сузи — столицю Еламу. Авраам покинув Ур до 2000 р. до н. е., коли Ур, ймовірно, здавався одним із найбезпечніших місць для життя. У 2004 році до н. е. (дехто вважає, що в 1950 році до н. е.) еламці розграбували Ур, і місто Ур так і не відновило свого колишнього значення. Отже, якби Авраам не послухався Бога й залишився в Урі, то, ймовірно, або він сам, або його нащадки були б поневолені чи вбиті.

Питання: У Бут. 11:31 Аврам вирушив до Ханаану з Уру чи з Харана, як сказано в Бут. 12:5?

В: У 12-му розділі книги «Буття» не сказано, що Аврам перебував у Харані, коли Бог покликав його. Немає жодної згадки про те, що 11:31 книги «Буття» хронологічно передує 12-му розділу. Багато сучасних біографій побудовані суто за хронологічним принципом, але це не є обов’язковою вимогою, і часто в Старому Завіті та Євангеліях хронологія не дотримувалася суворо. Ми можемо бути впевнені, що текст мав бути викладений у хронологічному порядку, лише тоді, коли автор стверджує, що він саме такий. У Буття 24:4 на івриті не сказано «земля мого народження», а «моя країна», що означає місце, де Аврам деякий час мешкав і де досі жили його найближчі родичі.

Питання: Чому в Бут. 12:1, 28:10–15; 32:22–32 Бог обрав саме євреїв, а не китайців чи когось іншого?

Відповідь: По-перше, Бог має право обирати кого завгодно. Тут Бог обрав не народ, а одного чоловіка — Авраама. Пізніше завіт і нащадки були пов’язані з Ісаком у Буття 17:21 та 21:12. Згодом у Буття 28:10-15 був обраний Яків. Авраам був готовий залишити свою культуру та місто (Ур), яке, ймовірно, було найбільшим (від 100 000 до 180 000 мешканців) і найцивілізованішим містом на землі на той час. Багато людей мають певне бажання чинити правильно, але мало хто з заможних людей був би готовий пожертвувати своїми зв’язками зі своєю культурою та релігією, щоб слідувати за Богом понад усе, навіть у місце, якого він не знав (Євреїв 11:8).

Сьогодні Римлянам 10:12 та Галатів 3:28 вчать, що для Бога немає різниці між віруючими-євреями та неєвреями.

Питання: Чи є в Бут. 12:1 якісь докази, окрім Біблії, того, що істинний Бог відкривав Себе комусь іншому за часів Авраама або раніше?

Відповідь: Так. Спочатку два факти з Біблії, а потім відповідь.

Б1. У Буття 14:18–20 Мелхіседек був царем Салема та священиком Всевишнього Бога, якого він називав Ель-Еліон. Однак ми не будемо брати до уваги Мелхіседека, оскільки про нього згадується лише в Біблії, і Мелхіседек міг бути довтіленим проявом Христа.

Б2. У Книзі Буття 24:50 родичі Аврама в Сирії (серед арамеїв) вірили в Господа.

Відповідь:

A1. Угаритські тексти (з культури, що існувала на території сучасної Сирії та Лівану) також згадують особистого Бога на ім’я «Ель» і вживали вираз «Ель-Еліон» для позначення Всевишнього Бога, як це робив Мелхіседек. На жаль, угаритська культура зазнала впливу синкретизму, і зрештою вони поклонялися «Елю» лише як одному з багатьох богів.

A2. У Китаї до приходу буддизму, що відбувся одразу після Христа, та до конфуціанства й даосизму, які з’явилися за кілька сотень років до Христа, люди поклонялися низці ідолів. Однак до цього вони поклонялися одному Верховному Богу, якого називали Шан-ді. Найдавніші письмові згадки про Шан-ді в Китаї датуються 2600 роком до н. е., тобто приблизно на 400–500 років раніше за Авраама! На жаль, за часів династії Чжоу, приблизно 1000 року до н. е., було вирішено, що ніхто, крім імператора, не гідний поклонятися Шан-ді, і поклоніння Шан-ді серед широких мас згасло. Кілька століть тому християни в Китаї мали серйозні розбіжності щодо того, чи слід у китайській Біблії завжди вживати загальний термін для позначення божества «Шень», чи також використовувати стародавнє слово «Шан-ді». Перемогла друга думка, і в китайських Бібліях вживаються як «Шан-ді», так і «Шень».

Китайський імператор поклонявся Шан-ді, приносячи в жертву бика на вівтарі з білого мармуру під час «Прикордонної жертви», про яку згадував Конфуцій у «Шу Цзин» («Книзі історії»), де він зазначав, що імператор Шунь (2256–2205 рр. до н. е.) дотримувався цього обряду. Ця традиція припинилася в 1911 році н. е. Ось уривок із того, що промовляли під час жертвопринесення:

«У давні часи, на початку, панував великий хаос — безформний і темний. П’ять елементів [планет] ще не почали обертатися, а Сонце й Місяць — світити. Ти, о Духовний Володар, першим відокремив грубіші частини від чистіших. Ти створив небо. Ти створив землю. Ти створив людину. Усе, що має здатність до відтворення, отримало своє буття». Більше інформації про Шан-ді див. у статті Етель Нельсон у журналі «Creation ex Nihilo», т. 20, № 3, червень–серпень 1998 р., с. 50–53.

Корейці мають подібну давню традицію про Шан-ді, якого вони називають Хананім. Стародавня корейська традиція про Тан-гуна свідчить, що у Хананіма був син, який прагнув жити серед людей. Більше про Шан-ді, Хананіма та інші ранні одкровення, які, очевидно, стосувалися істинного Бога, можна прочитати в книзі «Вічність у їхніх серцях».

Питання: Як у Бут. 12:1–3, 7 Бог виконав Свої обіцянки, дані Аврааму?

Відповідь: Бог виконав їх беззастережно, незалежно від того, що робив Авраам.

Бог зробив Авраама великим народом. Насправді Авраам був предком як ізраїльтян, так і багатьох арабів. (Буття 12:2)

Бог благословив Авраама. Авраам прожив і помер дуже заможним чоловіком, а також мав багато нащадків. (Буття 12:2)

Бог прославив ім’я Авраама. Його ім’я користується великою повагою скрізь, де є християни, євреї та мусульмани. (Буття 12:2)

Бог благословить тих, хто благословляє Авраама, і прокляне тих, хто проклинає Авраама. Країни, які приймали євреїв, отримали велике благословення, а ті, що проклинали їх, як-от нацистська Німеччина, зазнали великих страждань. (Буття 12:3)

Нащадки Авраама володіли землею Палестини. (Буття 12:7)

Питання: У Бут. 12:1-5 Бог звертається до Аврама, чи це повторення того, що Бог сказав Авраму в Бут. 12:4б-9?

Відповідь: Це не дубль. У Буття 12:1-4а Бог наказав Авраму щось зробити, не кажучи, чи виконав Аврам це чи ні. Буття 12:4б-9 повідомляє нам, що Аврам зробив те, що сказав Бог, за винятком того, що Аврам взяв із собою також Лота.

Питання: Чи міг Авраам у 12-му розділі Книги Буття написати те, що мормони вважають Святим Письмом, а саме «Книгу Авраама»?

Відповідь: Ні. Спочатку — трохи інформації про мормонську «Книгу Авраама» та важливість цього шахрайства, а потім — докази того, що це шахрайство. Цей матеріал взято з раніше написаних матеріалів про мормонізм.

Історія питання:

Мормонська «Книга Авраама» є частиною мормонського Святого Письма «Перлина великої цінності». Вона є основою для мормонської античорношкірої доктрини, яка не дозволяла чорношкірим ніколи отримати мормонське священство. Античорношкіра доктрина була змінена (мормонським богом?) у 1978 році.

Мормонська «Книга Авраама» була написана на основі давньоєгипетських сувоїв, які Джозеф Сміт отримав у липні 1835 року і які, за його словами, містили писання Авраама та Йосипа. Він не знав давньоєгипетської мови, яку в той час мало хто міг читати. Він проголосив, що Бог божественним натхненням спонукав його перекласти деякі з цих сувоїв англійською мовою, і саме так з’явилася мормонська «Книга Авраама».

Колись вважалося, що ці єгипетські сувої загубилися й були знищені, але одинадцять із них було знайдено в Музеї Метрополітен у Нью-Йорку й передано мормонській церкві в 1967 році.

Значення цього обману:

Казали, що «Книга Мормона» була перекладена з тієї самої мови, що й «Книга Авраама». Якщо Джозеф Сміт не зміг перекласти одну, то він не переклав і іншу, і жодному з його писань не можна довіряти. Більше того, якщо цей сувій є язичницьким писанням, присвяченим ідолу, то Джозеф Сміт був би пророком, провидцем і одкровником свого наставника — ідола, згаданого в сувої.

Ось що Джозеф Сміт заявив про переклад: «Переклад деяких стародавніх записів, які потрапили до нас із катакомб Єгипту. — Писання Авраама, написані його власною рукою на папірусі». «Перлина великої цінності», с. 29.

Докази шахрайства:

Є три підстави, завдяки яким ми знаємо, що це саме ті єгипетські сувої, які Джозеф Сміт намагався перекласти.

1. У трьох із чотирьох рукописних оригіналів «Книги Авраама» на полях були єгипетські ієрогліфи. З-поміж приблизно вісімдесяти єгипетських ієрогліфів на сувої 20, 13 та 10 ієрогліфів було записано відповідно в рукописах № 1, № 2 та № 3. У місцях, де на сувої були пропуски, до трьох рукописів було додано 7, 6 та 6 відновлених ієрогліфів. З цього ми можемо з упевненістю стверджувати, що саме цей єгипетський сувій використовував Джозеф.

2. Джозеф вигадав граматику єгипетської мови. Зброшурована книга на тридцять чотири сторінки під назвою «Єгипетський алфавіт і граматика» досі перебуває у володінні церкви. Ця мовна книга ілюструє багато єгипетських ієрогліфів зі свитка. У «Єгипетському алфавіті та граматиці» міститься дуже схожий англійський «переклад», як і в «Книзі Авраама». Дехто вважає це одним із найбільш компрометуючих фактів проти натхнення, яке, за твердженням Джозефа, він мав.

3. Ілюстрації на початку як єгипетського сувою, так і «Книги Авраама» Сміта є однаковими. Єдина відмінність полягає в тому, що на єгипетській ілюстрації є місце, накреслене олівцем, яке на мормонській ілюстрації було зафарбоване. Не тільки самі ілюстрації скопійовані однаково, але й підписи до ілюстрацій № 2 та № 3, що стосуються єгипетських ідолів, також скопійовані в мормонське писання.

Фактичний переклад:

Сміт вважав, що перекладає ці ієрогліфи. Прочитайте фактичний переклад доктора Клауса Баера на наступній сторінці. («Dialogue: A Journal of Mormon Thought»: осінь 1968 р., с. 119–120.)

«Осіріс буде перенесений до Великого басейну Хонса — і так само Осіріс-Хор, виправданий, народжений від Тіхебіт, виправданий — після того, як його руки будуть покладені на серце, а Дозвіл на дихання (який [Ісіда] створила і на якому є написи зсередини та зовні) буде обгорнутий у царське полотно та покладений під його лівою рукою біля серця; решту бинтів мумії слід обгорнути навколо нього. Людина, для якої було скопійовано цю книгу, дихатиме вічно, як це роблять «бас» богів» (бас — це душі). На стор. 111 д-р Баер зазначив: «Джозеф Сміт вважав, що його папірус містив Книгу Авраама».

Сміт переклав тисячі англійських слів з цих ієрогліфів. Джозеф стверджував, що це було писання Авраама та слово його бога. Насправді ж це був варіант «Книги мертвих» — язичницької єгипетської магічної книги, наповненої язичницькими богами та богинями, яку часто ховали разом із муміями.

Доктор Річард Паркер із Браунського університету в особистому листі до Марвіна Коуена від 9 січня 1968 року написав: «5. Я бачив „Єгипетський алфавіт і граматику“ Джозефа Сміта. Тлумачення знаків, які нібито є єгипетськими, не має жодної подібності до значення, яке їм надають єгиптологи».

П’ятдесят років тому доктор А. Б. Мерсер сказав: «Жоден із моїх учнів, який би виявляв таку абсолютну необізнаність щодо єгипетської мови, як Сміт, не міг би розраховувати на те, що отримає більше, ніж нуль, на іспиті з єгиптології» («Improvement Era», т. 16, с. 615). Це залишається правдою й сьогодні.

Доктор Джон А. Вілсон сказав: «...щодо мене, то я бачу фрагменти двох або, можливо, трьох різних папірусів, і кожен із них виглядає як традиційна „Книга мертвих“» (лист від 5 січня 1968 р.).

Деталі зображень

Далі розглянемо три ілюстрації з «Книги Авраама» та супровідні підписи з одного зі сувоїв і 3-го тому видання «Times and Seasons».

Написи та ілюстрації зображують типові єгипетські похоронні сцени з єгипетськими ідолами. Джозеф навчав, що ці зображення символізують Авраама та Справжнього Бога.

Факсиміле № 1:

Хор, праведний син того, хто носить ті самі титули.

Факсиміле № 2

Нехай душа Осіріса Шешонка живе

Я (Мін) — неперевершений бик, що спаровується.

Нехай ця гробниця ніколи не буде осквернена.

Факсиміле № 3

О боги …, боги Печер, боги півдня, півночі, заходу та сходу, даруйте благополуччя Осірісу Хору, виправданому

Висновок:

Бог Сміта обдурив його. Переклад Джозефа Сміта не має ніякої цінності. Якщо ти шукаєш Господа, дорогий мормоне, я молюся, щоб ти покинув Церкву мормонів, відкинув обман Джозефа і віддав своє життя Всевишньому Богу через Його Сина Ісуса Христа.

Питання: Як у Бут. 12:4 Аврам міг мати 75 років, коли він покинув місто Харан після смерті Тераха? У Бут. 11:26 сказано, що Терах мав 70 років, коли у нього народилися троє синів; у Дії 7:4 зазначено, що Аврам покинув Харан після смерті Тераха, а Терах помер у віці 205 років (Бут. 11:32), отже, його трьом синам було б по 135 років.

Відповідь: Якщо тільки Аврам, Нахор і Харан не були трійнетами (що малоймовірно), то у Книзі Буття 11:26 йдеться про те, що Терах мав 70 років, коли у нього почали народжуватися діти. Аврам народився лише тоді, коли Тераху було щонайменше 130 років.

Питання: Чи знайшли археологи місто Ай, згадане в Бут. 12:8?

Відповідь: Ні. Вони не знайшли залишків того невеликого міста, яке, як стверджується, було повністю зруйноване.

Питання: Чи існують позабіблійні свідчення про те, що в Бут. 12:10–19 люди з Ханаану чи інших частин Близького Сходу прибували до Єгипту?

Відповідь: Так, є. На гробничному розписі в Бені-Хасані в Єгипті зображені «азіати». У гробниці № 3, що належала Хнумхотепу, зображено 37 семітів, які прибули до Єгипту з метою торгівлі. Вони мали чорне волосся, загострені бороди, довгі плащі, луки та метальні палиці. У «Словнику біблійної археології» Викліфа (Wycliffe Dictionary of Biblical Archaeology, с. 139) зазначено, що це зображення датується 1892 роком до н. е.

Вперше про використання алфавіту семітами в Єгипті стало відомо у 1800 р. до н. е. або ще раніше на північ від Луксора. (Див. BAR, січень/лютий 2000 р., с. 12)

Верблюди на настінних розписах у храмі Хатшепсут поблизу Фів також датуються часами Авраама.

Питання: Чи в Бут. 12:10–19 Авраам сказав у Єгипті, що його дружина є його сестрою, чи це зробив Ісаак у Герарі в Бут. 26:2–11? (Один ліберальний християнин підняв це питання як приклад дублювання, щоб показати, що «Книгу Буття» писали кілька авторів.)

Відповідь: Це не дублювання; це дві окремі події. Ісаак, ймовірно, перейняв цю погану ідею з прикладу свого батька.

Питання: Чи виправдовував Бог у Бут. 12:10-20 та Бут. 20:1-18 брехню Аврама?

Відповідь: Ні. Біблія чесно зафіксувала, але ніколи не схвалювала брехню Аврама, спричинену його браком віри в Божий захист. Навіть великі Божі люди грішать, тож нам не слід зневірятися, коли ми грішимо.

Бог благословив Авраама завдяки його вірі, не тому, що він був безгрішним, а попри його гріх.

Тільки Бог є досконалим. Наша мета — прагнути до досконалості, якої ми досягнемо лише на Небі. Див. обговорення Бут. 19:30-36.

Питання: Які ще докази наявності верблюдів на Близькому Сході, за межами Єгипту, у цей період ми маємо, крім тексту з Буття 12:16?

Відповідь: Ми маємо щонайменше чотири докази:

1. У шумерському тексті сказано: «О Думмузі, дай мені верблюже молоко — молоко верблюда солодке, верблюжа вершка солодка» (Оппенгейм, А. (1960) «Чиказький ассирійський словник», т. 7)

2. На табличці з Телль-Асмара в Іраку, що датується 2500–2000 рр. до н. е., зображено вершника на дромадері (Достал, В. (1959) «Розвиток життя бедуїнів в Аравії у світлі археологічних даних». У: А. Абдалла та ін., «Дослідження з історії Аравії», т. 1, с. 16, 13)

3. На печатці з Сирії, що датується XVIII століттям до н. е., зображено двох людей, які їдуть верхи на бактрійському верблюді (Porada, E. (1977) «Циліндрична печатка з зображенням верблюда у Художній галереї Волтерса». Journal of the Walters Art Gallery 36).

4. У сирійському списку XVIII століття до н. е. згадується «одна [міра] як корм для верблюда» (Wiseman, D. (1950) «Списки пайків з Алалаха VII». Журнал досліджень клинопису 13).

Див. Стівен Цезар «Наука, наукові дослідження та Святе Письмо — одомашнені верблюди в Книзі Буття» у «Christian News» від 6 серпня 2001 р., с. 17.

Питання: У Бут. 13:1–18, чи Лот вибрав місце, де мав жити Авраам, чи Бог дав Аврааму Обітовану Землю для проживання?

Відповідь: І те, і інше. «Співпадіння» — це вчення про те, що Бог використовує події та людей, навіть тих, хто збився зі шляху чи є злими, щоб здійснити Свою волю та дотримати Своїх обіцянок. Аврам (Авраам) дозволив Лоту вибрати східний або західний берег Йордану, і Лот обрав східний берег. Хоча Бог і направив Аврама в цей загальний регіон, Він також конкретно запланував, що Аврам отримає західний берег річки Йордан. Бог використав вибір Лота, щоб здійснити Свою волю.

Питання: У Бут. 13:1–18, що робити, коли між двома людьми або двома сторонами виникає суперечка, і ви не бачите надії на її вирішення?

Відповідь: Спочатку варто спробувати разом вирішити цю суперечку. Допоможе, зокрема, спроба подивитися на ситуацію з точки зору іншої людини. Потім спробуйте допомогти їй подивитися на це з вашої точки зору. Покажіть їй, який варіант ви вважаєте найкращим, якщо не вдасться дійти згоди. Запитайте її, що б вона зробила на вашому місці. Іноді, як при «протягуванні нитки в голку», можна знайти компроміс і дати кожній стороні майже все, чого вона прагне.

Іноді компроміс або вирішення неможливі. Іноді найкращим варіантом є розставання, і залишається лише розійтися як друзі. Коли ви розлучаєтеся, робіть це на найкращих можливих умовах, пробачивши один одному, якщо це потрібно. Хоча між Авраамом і Лотом не було жодних розбіжностей, у одній місцевості не вистачало пасовищ для обох їхніх стад разом. Тож їм довелося розійтися; іншого виходу не було.

Звісно, примирення краще за розставання. Але щоб примирення відбулося, обидві сторони, а не лише одна, мають бути готові до нього.

Питання: У Бут. 13:8 та 29:15, у якому сенсі ці чоловіки були братами?

Відповідь: У Буття 13:8 Аврам називає Лота своїм братом, тоді як у Буття 29:15 Лаван називає Якова своїм братом. Біблія зазначає, що Аврам і Лаван висловлювали як свої близькі почуття, так і кровне споріднення, але насправді вони не були братами.

Скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 819–820) не вбачає в цьому жодної проблеми, але додає, що в таких випадках зазвичай наводиться достатньо генеалогічних даних, щоб ми знали точний характер спорідненості. Це не стосується братів Ісуса, тож, ймовірно, вони були біологічними зведеними братами.

Питання: У Бут. 13:12 Лот розбив свій намет поблизу Содому, чи, як зазначено в Бут. 14:12, він мешкав у самому Содомі?

Відповідь: Найімовірніше, обидва варіанти є правдивими, але стосуються різних періодів. Кочовий спосіб життя означав, що можна було легко пересуватися. Перед тим, як відокремитися від групи Аврама, Лот, безперечно, мав свій намет далеко від Содому. Потім він, безперечно, мав його поблизу Содому, а згодом — у прилеглих районах, що перебували під контролем Содому (Великий Содом). Потім він мешкав у Содомі (або в наметі, або в будинку). Пізніше, у Бут. 19:3, Лот мав будинок у Содомі.

П: Хто ці царі, згадані в Книзі Буття 14:1-2?

Відповідь: Ці події відбулися близько 2000 р. до н. е., тож не дивно, що ми не можемо знайти деяких із цих правителів. Однак Елам був великою державою, яка близько 2004 р. до н. е. завоювала місто Ур, звідки походив Аврам. «Шінар» — це слово, яке як у Старому Завіті, так і єгиптяни вживали для позначення Вавилонії. Ім’я «Хедерлаомер» звучить подібно до «кудур» (еламське слово, що означає «слуга») та «Лагамар» (ім’я еламської богині). «Хедер» (= «Кудур») було першою частиною імені багатьох еламських царів. Ім’я «Тідал» здається пов’язаним із хеттським ім’ям «Тудхалія», і пізніше було щонайменше п’ять хеттських царів на ім’я Тудхалія. Міста Сі-да-му (Содом) та І-ма-ар (Гоморра) згадуються в ебльських табличках, написаних у 2400–2250 рр. до н. е. Ми не маємо згадок про Аріоха з Елласара, але існують незалежні історичні свідчення про царя Аріоху з Ларси — великого шумерського міста. Крім того, у книзі «Історія Ізраїлю» (с. 61) зазначено, що ім’я Арріюк(кі) або Аррівук(кі) відоме як хуррійське ім’я як у Марі, так і в Нузі.

За словами Джона Уорвіка Монтгомері у праці «Докази віри» (с. 157), раніше Амрафела ототожнювали з Хаммурапі, але це невірно. Він також зазначає, що ім’я «Аріох» вважається кращим за «Аріоху», оскільки «Аріох» було поширеним ім’ям того часу. Це було хуррійське ім’я, а також ім’я царя Марі (близько 1750 р. до н. е.) та ім’я, що зустрічається на табличках у місті Нузі (1500 р. до н. е.). Оскільки це було поширене ім’я, його могли мати безліч царів із безлічі незначних провінцій, невідомих сучасному світу.

Підсумовуючи, ці дивні імена використовувалися лише протягом цього короткого періоду часу. Дуже малоймовірно, що хтось міг би записати ці імена, не маючи точних знань про історію того часу.

Питання: Як у Бут. 14:1–2 могли воювати «союзи» царів?

Відповідь: До падіння могутнього міста-держави Ур у 2004 р. до н. е. існувало дуже мало конфедерацій царів. Після приходу до влади Хаммурапі в Старому Вавилоні близько 1700 р. до н. е. таких конфедерацій також було дуже мало. Однак у період між тим, як еламці зруйнували Ур у 2004 р. до н. е., і тим, як еламці вторглися до Вавилону в 1725 р. до н. е., Монтгомері зазначає, що союзи були поширеним явищем.

Ніхто за часів Мойсея не намагався б вигадати правдоподібну історію про конфедерації царів, оскільки тоді панували монолітні імперії. Те, що хтось згадує про такі конфедерації, свідчить про те, що він мав точні знання про той історичний період. Згідно з книгою «Докази віри» (Evidence for Faith), с. 157–164, у листі, знайденому в Марі, згадуються коаліції з десяти, п’ятнадцяти та двадцяти царів. Крім того, відомо щонайменше про п’ять інших конфедерацій.

Питання: Чи є в Бут. 14:1–17 якісь позабіблійні свідчення про Содом, Гоморру та інші міста?

Відповідь: Так. Раніше їх не було, доки археологи не знайшли еблаські таблички. У них згадуються si-dam-mu (Содом) та sa-ba-i-im (Зебоїм). (Юлій Африканський [200–245 рр. н. е.] називає це місце Себоїм.) I-ma-er, ймовірно, є Гоморрою.

Питання: Що означає «Аштерот-Карнаїм» у Бут. 14:5?

В: Є два варіанти.

1. Можливо, це означає Аштарту з двома рогами, оскільки ця богиня зображувалася з двома рогами в Гезері та Бет-Шані.

2. Більш імовірно, що це означає місто Аштерот, яке розташоване поблизу Карнаїма, щоб відрізнити його від інших міст, названих на честь богині.

Питання: Хто такі хоріти, згадані в Бут. 14:5-6, 36:20 та Втор. 2:12, 22?

Відповідь: Хоріти походили з території сучасної Вірменії. Вперше про них згадується за часів Саргона Аккадського у XXIV столітті до н. е.

Питання: Як у Бут. 14:14 Аврам та його союзники, всього 318 чоловіків, змогли перемогти армію-загарбника, що складалася з союзу чотирьох великих царів?

Відповідь: Буття 14:15 наводить на думку, що це не було повномасштабне полеве битва. Ймовірно, це був нічний раптовий напад кінних військ на непідготовлену армію. У пустелі було мало коней, і на схід від Єгипту мало хто мав верблюдів, за винятком Авраама. Тож блискавичний напад кінних військ з пустелі був би цілком несподіваним. По-друге, Авраам був у союзі з трьома іншими вождями, і їхня участь у розподілі трофеїв свідчить про те, що вони також брали участь у нальоті. Звісно, можливо, Бог теж допоміг.

Питання: Як напад Аврама, описаний у Бут. 14:14, порівнюється з іншими раптовими атаками в історії?

Відповідь: Військо, очевидно, відступило від Дану до Дамаска, що за 40 миль (64 км), тож військо Аврама здобуло перемогу на «полі бою». Давайте розглянемо раптові напади, напади на більші війська, і, нарешті, подивимося на це з точки зору ворогів. Деякі з цих цифр взяті з «Британської енциклопедії».

Спочатку розглянемо раптові атаки.

У битві при Сан-Хасінто 1836 року Сем Г’юстон із 743 недосвідченими бійцями здійснив денний рейд проти 1 800 мексиканських солдатів і здобув перемогу.

У битві під Трентоном Вашингтон вночі переправився через Делавер, заставши зненацька гессенських найманців і взявши в полон 1 000 з них.

У Тевтобурзькому лісі германець Арміній у несподіваній битві знищив 14 000 досвідчених римських воїнів.

А тепер розглянемо перемоги, здобуті всупереч величезній чисельній перевазі супротивника.

У битві при Марафоні в 490 р. до н. е. 10 000 греків перемогли 20 000 персів.

У Каннах у 216 р. до н. е. 56 000 карфагенян (завдяки ефективному використанню кавалерії) розгромили 86 000 римлян.

У битві при Аль-Кадіссіят у 636/637 р. н. е. 30 000 мусульман розгромили 120 000 персів.

Біля Фарсалу в 48 р. до н. е. Юлій Цезар із 20 000 воїнів розгромив Помпея та його 45 000 воїнів.

У Дорилеї в 1097 році 70 000 хрестоносців розгромили 250 000 мусульман, вбивши близько 30 000 з них. (Хрестоносці мали обладунки, але, з іншого боку, солдати Авраама, можливо, теж мали обладунки, тоді як армія загарбників зняла свої.)

Олександр Великий проти персів, Юлій Цезар проти галлів та гельветів, Белісарій, Наполеон та інші також розгромили значно переважаючі сили, хоча й у більшому масштабі. Ми не маємо даних щодо чисельності цих армій, за винятком того, що Юлій Цезар мав лише 10 000 воїнів, коли вторгся до Британії.

Погляд з боку ворога: уявіть, що ви — еламський воїн, якого обрали до елітного загону для далекої місії з покарання Содому. Ви знаєте, що прямо біля вашого намету перебуває велика кількість ворогів, але це полонені: беззбройні й під пильною охороною. Серед ночі вас будять кінні війська нового, невідомого ворога, які налітають і вбивають ваших товаришів. Вони не лише це роблять, але й якщо вони розігнають вашу худобу або звільнять і озброять полонених, то ви приречені. Ви чините розсудливо і тікаєте в напрямку, протилежному до атаки, щоб пізніше перегрупуватися зі своїми товаришами.

Звісно, окрім усіх цих чинників, Бог, ймовірно, допоміг війську Аврама, щоб викликати паніку й розгромити ворога. Ще яскравіший приклад того, як Бог допомагає здійснити успішний раптовий напад, див. у битві Гедеона з мідіанитянами в Книзі Суддів 7:6-25.

Питання: Що цікавого в структурі тексту в Бут. 14:17–20?

Відповідь: У Буття 14:17-20 йдеться про спокусу перемоги та зустріч із двома царями. Це подано у формі хіазму — поширеного єврейського поетичного прийому.

Цар Содому 14:17

- Цар Салема зустрів Авраама 14:18

- - Цар Салема благословив Авраама 14:19-20

Цар Содому запропонував Аврааму здобич (14:21)

Можливо, Аврааму було б легше відхилити пропозицію царя Содому після благословення Мелхіседека.

Питання: Як у Бут. 14:18-19 Мелхіседек, який, ймовірно, був проклятим ханаанеєм, міг благословити Авраама?

Відповідь: Мелхіседек — загадкова постать у Біблії. Дехто вважає, що Мелхіседек був довтіленим проявом Христа. Інші кажуть, що Мелхіседек був благочестивим чоловіком (можливо, ханаанеєм, а можливо, й ні), який просто був прообразом Христа. Навіть якщо Мелхіседек і був ханаанеєм, це не обмежує Бога у навчанні та освяченні людей будь-якої національності.

До речі, єврейська секта в Кумрані надавала великого значення Мелхіседеку як небесному визволителю, який проголосить Боже спасіння.

Питання: У Бут. 14:18 вказано, скільки років місту Єрусалиму?

Відповідь: Ми вважаємо, що воно було засноване приблизно у 3000 р. до н. е. Ранні єгипетські хроніки називають місто «Урусалім», що означає, що частина назви «Салем» у слові «Єрусалим» сягає щонайменше так само далеко в минуле, як і частина «Євус».

Питання: Чи вчить Бут. 14:18 про «священство Мелхіседека» серед людей, як проповідують мормони?

Відповідь: Ні. У 14-му розділі Книги Буття згадується лише одна особа на ім’я Мелхіседек. У Посланні до Євреїв 7:23–24 сказано, що цей Мелхіседек був прообразом Ісуса. Ніщо в Біблії не вказує на те, що сьогодні нам потрібні ще якісь священики, окрім Ісуса.

Питання: Що саме в 15-му розділі Книги Буття мається на увазі під «завітом» і чим завіт між Богом та Авраамом був незвичайним?

Відповідь: Завіт — це взаємна угода між сторонами; сторони можуть бути рівними, як-от у торговельній угоді, або ж це може бути угода між верховним царем і нижчим васалом. Окрім того, що це був завіт між людиною та Богом, цей завіт був незвичайним, оскільки являв собою односторонню обіцянку з боку Бога; Авраам не мав нічого робити.

Питання: У 15-му розділі Книги Буття: чи уклав Бог завіт з Аврамом саме тут, чи в 17-му розділі після народження Ісмаїла? (Один ліберальний християнин навів це як доказ того, що Книгу Буття писали кілька авторів.)

Відповідь: І первісний завіт у 15-му розділі Книги Буття, і пізніше підтвердження у 17-му розділі є істинними. Можливо, через кілька десятиліть, у 15-му розділі Книги Буття, Бог уклав офіційний завіт з Аврамом, супроводжуваний жертвопринесенням, і пообіцяв йому сина. У 17:2 Книги Буття, після народження Ісмаїла, Бог підтвердив Свій завіт з Аврамом, і знаком цього став обряд обрізання. Підтвердження завіту було тут надзвичайно важливим, оскільки Бог мав виправити мислення Аврама. Аврам помилково вважав, що обіцянки завіту здійсняться через Ісмаїла.

Другий приклад підтвердження завіту: після того, як Бог дозволив ізраїльтянам зазнати поразки біля Аю, вони підтвердили завіт, укладений на горі Евал (Ісус Навин 8:30–35).

Іноді християнину, який уже уклав завіт з Богом, також слід знайти час для підтвердження свого завіту.

Цікаво порівняти, що Бог уклав завіт з Авраамом і підтвердив його безпосередньо перед народженням Ісаака. Пізніше Бог дав обітницю послати Месію і підтвердив її через Івана Хрестителя безпосередньо перед початком публічного служіння Ісуса.

Питання: Що незвичайного в імені Еліезера, згаданому в Бут. 15:2?

Відповідь: Можливо, нічого, але у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 2, с. 131–132, зазначено, що «навряд чи це може бути збігом», що сума значень літер імені Еліезера на івриті становить 318 — саме стільки воїнів було в Авраама (Бут. 14:14).

Питання: Чи було у Бут. 15:2 поширеним явищем призначати спадкоємця, який не належав до вашої родової лінії?

Відповідь: Ми не знаємо, наскільки це було поширеним, але на нузьких табличках зазначено, що в Урі подружжя могло усиновити сина, який допомагав би їм у старості, а натомість син ставав спадкоємцем.

Питання: Чи помилився Авраам у Бут. 15:10, не розрізавши птахів навпіл, як вчить фальшивий християнський вчитель рев. Мун у «Божественному принципі» (5-те вид., 1977 р., с. 269, 507)?

Відповідь: Ні. Згідно з Левит 1:17 та 5:9, священики ніколи не мали розрізати птахів навпіл.

Питання: У Бут. 15:13 ізраїльтяни перебували в Єгипті 430 років чи були пригноблені 400 років?

Відповідь: Обидва твердження є правдивими. Див. обговорення Діянь 7:6, де пояснюється, як ізраїльтяни прожили в Єгипті 30 років, перш ніж їх поневолили на 400 років.

Питання: Як у Бут. 15:16 ізраїльтяни могли перебувати в рабстві лише чотири покоління, якщо, згідно з Бут. 15:13, вони були в рабстві 400 років?

Відповідь: У Бут. 15:13, 16 Аврааму, який, ймовірно, розумів під поколінням 100 років, було сказано: 400 років, 4 покоління. Наприклад, Мойсей прожив 120 років.

Питання: У Бут. 15:16 чи відбувся Вихід у четвертому поколінні, чи в шостому, як натякають 1 Хр. 2:1-9 та Мт. 1:3-4?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Усе залежить від того, скільки років ви вважаєте одним поколінням. Авраам і Сара народили Ісаака, коли їм було 100 і 90 років. У цьому уривку Бог звертався саме до Авраама.

2. Гіпотетично, помилки не було б, навіть якби в Біблії було вказано будь-яке число, за умови, що в тому самому уривку покоління було б визначено належним чином. Насправді «чотири покоління» у Бут. 15:16 визначаються як перебування в рабстві саме «400 років», як зазначено в Бут. 15:13.

Питання: Чому в Бут. 15:17 та Бут. 19:23 Біблія стверджує, що сонце «заходить» і «сходить»?

Відповідь: Я розповім вам після заходу сонця. А якщо серйозно, то так само, як ми використовуємо поширені ідіоми та сленг для самовираження, Біблія також використовує ідіоми з івриту та грецької мови.

Питання: Що в Бут. 15:18 мається на увазі під «річкою Єгипту»?

Відповідь: Ймовірно, це не річка Ніл, а невеликий струмок під назвою Ваді-ель-Аріш, що знаходиться у східній частині Синайського півострова. Це може бути або Ваді-ель-Аріш, або східна гілка річки Ніл.

Питання: У Книзі Буття 15:18 Бог дав нащадкам Аврама всю землю аж до річки Євфрат, то чому ж вони не отримали цю землю?

Відповідь: Царства Давида та Соломона дійсно простягалися аж до Євфрату. Крім того, вони можуть отримати цю землю в майбутньому Тисячолітті.

Питання: У Бут. 16:1 сказано, що Авраам і Сара не мали дітей, тож як Авраам міг мати ще дітей після Ісаака? (Це запитання поставив мусульманин)

Відповідь: Буття 16:1 показує, що саме Сара, а не Авраам, була безплідною. Авраам мав ще дітей (від своєї дружини Хетури), а Сара — ні.

Питання: Чи вчинив Авраам перелюб з Агарою (Бут. 16:1-4)? (Це питання поставив мусульманин)

Відповідь: Ні, Ісмаїл не був плодом перелюбу; він не був позашлюбною дитиною. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

Наложниці були законними: у Старому Завіті дозволялася багатоженство, і Сара віддала Агару Аврааму як наложницю. Отже, те, що зробив Авраам, було «законним» як згідно з тим, що Бог йому відкрив, так і згідно з пізнішим Законом Мойсея, а також згідно з месопотамським правом того часу.

Подібні приклади: Крім того, це не настільки незвичайне, як може здатися деяким сучасним читачам. Подібні приклади, коли служниця заміняла безплідну дружину, можна знайти в законах Кодексу Хаммурапі, на Нузьких табличках, Алалахських табличках та Марійських табличках. Однак те, що щось є і загальноприйнятою практикою, і «законним», не обов’язково означає, що це подобається Богу. Буття 16:4-5 показує, що Сара незабаром пошкодувала про свій вчинок.

Агар пишалася своїм статусом: Агар не мала жодних заперечень проти того, щоб стати дружиною Аврама. Насправді, пізніше Агар навіть глузувала з Сари (Буття 16:4,5). У Старому Завіті, хоча одруження з полонянкою вважалося прийнятним, ніде позашлюбні статеві стосунки не виправдовувалися інакше, як лише як гріховна аморальність.

Натомість мусульманам дозволено примушувати своїх полонених до статевих стосунків, навіть якщо вони не перебувають з ними у шлюбі. Див. Бухарі, т. 3, книга 46, розд. 13, № 717, 718, с. 431–432, с. 432; т. 9, книга 93, розд. 18, № 506, с. 372; Сахіх Муслім 2:3371–3374; Абу Дауд, т. 2, № 2150, 2167 для отримання додаткової інформації.

Підсумовуючи, можна сказати, що Бог є святим, Авраам не був перелюбником, а християни дотримуються вищих стандартів святості, ніж ті, які Мухаммед встановлював для своїх сподвижників у хадисах.

Питання: У Бут. 16:1–4, які способи, про які ви знаєте або які відомі з історії, використовували віруючі, щоб піти на компроміс?

Відповідь: Коли Костянтин став імператором, здавалося, що на землі розпочався золотий вік християнства.

Авраам двічі назвав Сару своєю сестрою (Буття 12:11-20; 20:1-2)

Прекрасна вавилонська мантія Ахана, 200 шекелів срібла та золотий зливок (Йошуа 7:20-23)

Христос до Петра: «Іди за Мною, сатано!» (Матвія 16:23)

Юда за 30 срібних монет. Можливо, щоб змусити Ісуса теж діяти. (Матвія 26:14-16)

Ананія та Сапфіра, які продали поле і стверджували, що віддали всі гроші. (Діяння 5:1-11)

Демас, бо він полюбив цей світ (2 Тимофія 4:10)

Мартін Лютер і євреї

«Нормальність» рабства в Америці. 1/3 жителів півдня були рабами. Прокламація про звільнення рабів звільнила близько 3 мільйонів рабів.

Частина церкви в Німеччині та материковому Китаї пішла на компроміс через страх

Місіонери C5: Трійця

У Буття 25:1 Авраам одружився з Кетурою. Її діти, мідіани, згодом стали терном у боці для ізраїльтян. Коли Авраам помер, Ісаак та Ісмаїл поховали його, а інші сини навіть не з’явилися.

На національному рівні

Загалом, люди, здається, краще виконують накази, ніж запитують, чи слід їх виконувати.

Корінні американці: Порушення договорів із племенем сіу після відкриття золота в Чорних горах у 1874 році, з племенем Нез-Персе та іншими.

Порушення племені Нез-Персе Угоди у Валла-Валла 1855 року, яка надавала племені 7,5 мільйонів акрів на їхніх прабатьківських землях та право полювати й рибалити на землях, переданих уряду. Однак пізніше було знайдено золото, і білі поселенці незаконно заснували місто Льюїстон на землях племені Нез-Персе. Війна з племенем Нез-Персе, червень–жовтень 1877 року

Відсутність будь-яких дій щодо 1,5 мільйона людей, загиблих під час геноциду вірмен, що розпочався 5 червня 1915 року. У 1939 році Гітлер використав цей привід, щоб розпочати винищення євреїв.

Аборти: скільки абортів було зроблено в США з 1970 року? Правильна відповідь — ми цього не знаємо, оскільки деякі штати не подавали звітів. Але з 1970 по 2012 рік їх було понад 44 мільйони. Це становить приблизно від 1/5 до ¼ усіх вагітностей. У Канаді з 2007 по 2014 рік — 720 тисяч. У Європі — приблизно 1/3 вагітностей. В Азії цей показник також високий.

Питання: Які уроки ми можемо винести з того, чому інші християни пішли на компроміс, як описано в Бут. 16:1–4?

Відповідь: Компроміс часто відбувається через якийсь спонукаючий чинник. Це може бути прагнення безпеки, грошова жадібність або інші погані мотиви. Ми можемо йти на компроміс і не подобатися Богові навіть з добрих мотивів, таких як бажання привернути більше людей до нашого послання.

Питання: Як виглядає гріховний компроміс у житті християнина, про що йдеться в Бут. 16:1-4?

Відповідь: Компроміси можуть бути як смертельними, так і ледь помітними. Якщо жаба, кинута в казан з киплячою водою, має достатньо розуму, щоб негайно вистрибнути, то жаба, кинута в теплу воду, яку поступово доводять до кипіння, залишиться там, доки не звариться на смерть.

Спокуси піти на компроміс подібні до бруду чи піску, що потрапляють у ваше життя, і їх неможливо уникнути. Але що ви робите з цим піском? Чи дозволяєте йому заразити вас, чи даєте йому перетворитися на перлину та частину вічного скарбу? Коли у вас виникає спокуса піти на компроміс, радійте! Ваша перемога над нею — це нагода догодити Господу й отримати нагороду на небі.

Питання: У Бут. 16:1-4 саме слово «компроміс» не є поганим; іноді компроміс — це нормально. У чому різниця між хорошим компромісом і поганим компромісом?

Відповідь: Не всі простіші шляхи є поганими. Компроміс часто полягає в тому, щоб погодитися на щось або вчинити так, як ви зазвичай не хотіли б, аби заручитися співпрацею іншої людини. У питаннях, що не стосуються моралі, у стосунках, а також часто на роботі компроміс є доброю й необхідною річчю. У церкві компроміс може бути доречним у питаннях, які не є ані біблійними, ані антибіблійними, наприклад, щодо вибору музики. Однак коли компроміс передбачає явне вчинення того, що не подобається Богу, або зречення своєї віри, краще втратити переговори, угоду, стосунки чи роботу, ніж йти на компроміс. Але компроміс може також неявним чином передбачати вчинення того, що не подобається Богу. А як щодо добровільного надання свого часу, грошей чи навичок для допомоги благодійній організації, яка фінансує «Плановане батьківство»? «Плановане батьківство» — це велика організація, що надає послуги з абортів.

Питання: У Бут. 16:1–4, які сили в нашому сучасному житті спонукають нас йти на компроміси, що ведуть до зла?

Відповідь: Існує багато впливів.

ЗМІ: Інтернет, телебачення, кіно, газети тощо. Скільки з вас знали, що «Facebook» застосовує певну цензуру щодо консервативної інформації? Якщо ви користуєтеся «AOL», скільки з вас знають, що «AOL» намагається висвітлювати все негативне щодо християнства чи християнських пасторів?

Закони: Конгрес не має права приймати закони щодо встановлення релігії.

Суди: Чи слід дозволити пивній компанії звільнити водія, якщо релігійні переконання водія-мусульманина заважають йому розвозити алкоголь? Чи повинен суд у 2015 році винести рішення проти християнської подружньої пари, яка володіє пекарнею в штаті Орегон, і змусити їх виплатити понад 136 000 доларів за те, що вони відмовилися виготовити торт для весілля гомосексуальної пари?

Робота: На деяких робочих місцях існує тиск, що змушує брехати та бути нечесним. Одного християнського менеджера, якого я знаю, його начальник взяв із собою до стрип-клубу. Іноді трапляються майже обов’язкові вечірки, де багато алкоголю, і людина може відчувати тиск, щоб випити або випити шот.

Іноді друзі: я зустрів у Дубліні, Ірландія, християнина, який більшу частину свого життя був алкоголіком. Ставши християнином, він розумів, що не повинен напиватися, але йому було важко відмовитися від старих звичок, оскільки друзі завжди запрошували його піти з ними до пабу. Зрештою він вирішив цю проблему, переставши брати з собою гроші. Коли друзі запрошували його, він відповідав, що може піти, але платити доведеться їм, бо грошей у нього з собою немає. Після одного-двох разів вони перестали його запрошувати.

Іноді це стосується сім’ї: у Північній Африці підліток-мусульманин став християнином, тож його мати підсипала йому в їжу щурячу отруту. Іноді один із подружжя подає на розлучення через те, що інший став християнином або перестав відвідувати свою релігійну громаду. У штаті Юта Сандра Таннер розповіла, що деякі чоловіки-мормони, з якими вона розмовляла, зізнавалися, що розуміють: мормонізм не є істиною, але не можуть публічно відректися від нього, бо їхні дружини розлучаться з ними й заберуть дітей із собою. Я особисто знаю одну нерелігійну пару, яка одружилася багато років тому, і коли чоловік став християнином, дружина цілий рік відмовлялася вступати з ним у інтимні стосунки, доки він не відмовиться від християнства. Зрештою проблема вирішилася, коли вона сама стала християнкою. Іноді це відбувається більш тонко, наприклад, коли завжди планують поїздку на озеро чи інші заходи в неділю вранці.

Питання: У Буття 16:1–8, оскільки Агар була рабинею, чи був статевий зв’язок Авраама з нею примусовим зґвалтуванням, як це дозволено деяким мусульманам їхньою релігією? (Див. Хадиси Бухарі, т. 3, книга 46, розд. 13, № 717, 718, с. 431–432)

Відповідь: У Книзі Буття 16:3 сказано, що Агар стала дружиною Аврама, і, судячи з усього, вона не заперечувала. Насправді Агар пишалася своєю вагітністю й глузувала з Сари (Книга Буття 16:4, 5). У Старому Завіті, хоча одруження з полонянкою було прийнятним, ніде статеві стосунки поза шлюбом не виправдовувалися інакше, як лише як гріховна аморальність.

Питання: Чи вказує те, що Агар є матір’ю Ісмаїла (Бут. 16:3; 17:20; 21:13), на пророка Мухаммеда?

Відповідь: У Біблії згадуються Агара, наложниця Авраама, та її син Ісмаїл. Однак існує певна невизначеність щодо того, чи походить Аднан (предок Мухаммеда) від Ісмаїла. Відомий ранньоісламський історик аль-Табарі у 6-му томі на сторінці 37 пише: «Генеалоги не розходяться щодо походження нашого Пророка Мухаммеда аж до Маада ібн ‘Аднана, … вони розходяться щодо того, що йде після цього». Однак, зрештою, це відволікаючий маневр, оскільки присутність Ісмаїла в Біблії не доводить, що Мухаммед походить від Бога.

Питання: Що саме означає ім’я Бога «Ель-Шаддай» у Бут. 17:1; 28:3; 35:11; 43:14; 48:3; Вих. 6:3?

Відповідь: «Ель-Шаддай» — це ім’я Бога, яке, за «Біблійним словником» Унгера (с. 1000–1001), «Новим словником Біблії NIV» (с. 309–310) та «Біблійним словником Вікліфа» (с. 695), буквально означає «Ель» («Бог») «Шаддай» («Всемогутній»). Це ім’я було одним із головних імен Бога, які знали Авраам, Ісаак та Яків. Навіть якщо їх навчали «особистому» імені Бога — Яхве, Сам Бог не відкрив Себе їм як Яхве, як це зробив Мойсею згідно з Виходом 6:2,3.

Імена Бога застосовуються до Ісуса як до члена Святої Трійці, але немає жодних підстав вважати, що ім’я «Ель-Шаддай» стосується Ісуса більше, ніж Отця чи Святого Духа.

Єврейське слово «ель» вживалося дуже подібно до того, як ми сьогодні вживаємо англійське слово «God/god». Ми називаємо Єдиного Всемогутнього Творця «God», а ідола — «god» тощо. Слово «Шаддай» (Всемогутній) без «ель» вживається в Книзі Буття 49:25; Числа 24:4, 16; Рут 1:20, 21; 31 раз у Іова 5:17–40:2; та Псалмів 68:14; 91:1.

Деякі ліберальні критики стверджують, що «Ель-Шаддай» походить від язичницького терміна, що означає «бог гори», але немає жодних доказів того, що Біблія має на увазі саме це.

Ім’я «Ель-Шаддай» у Книзі Буття вживається стосовно Авраама в 17:1; Якова в 28:3; 35:11; 43:14; 48:3; та Мойсея у Виході 6:3.

Схожими іменами Бога є «Ель-Еліон» («Бог Всевишній»), яке вживає Мелхіседек (Книга Буття 14:18; Числа 24:16; Повторення Закону 32:8; 2 Самуїла 22:14; Псалом 9:2; Ісая 14:14; Плач Єремії 3:35, 38), «Ель-Хай» («Живий Бог») — у книзі Йошуа 3:10, або просто «Ель» («Бог») у багатьох місцях.

Питання: Що означає у Бут. 17:3 те, що Бог є Всемогутнім? Бог може вирішити не робити деяких речей, але які чотири речі Бог не може зробити?

Відповідь: Бог міг би створити нас усіх просто роботами, якби захотів. Однак Бог хотів створити істот, які мали б вільну волю, щоб вибрати: любити Його чи ні. Це означає, що такі люди, як Йошуа, могли вирішити «служити Господу» (Йошуа 24:15). Такі люди, як фарисеї, могли відкинути Божий задум щодо себе, оскільки вони «відкинули Божий задум щодо себе» (Лк. 7:30). Дехто міг «триматися марних ідолів» і «відвернутися від Його любові» (Йона 2:8).

Ось чотири речі, яких Всемогутній Бог не може зробити.

Брехати (Євреїв 6:18)

Піддаватися спокусі зла (Якова 1:13)

Зректися/заперечити Себе (2 Тимофія 2:13)

Присягати на когось, хто більший за Нього (Євреїв 6:13)

Питання: Яке значення має зміна імені Аврама на Авраама в Бут. 17:5?

Відповідь: Походження імені Аврам не є певним. Це західносемітське ім’я, яке, ймовірно, означає «батько є величним» або «величний батько». Ім’я «Авраам» означає «батько народів» або «батько великої кількості людей».

Це можна вважати «жартом, що став реальністю». Хоча ім’я Аврам означає «батько» — що є іронічним для бездітного чоловіка, — ім’я Авраам справді перевершує все, означаючи «батько безлічі». Як зазначено на сторінці 39 книги «735 загадкових біблійних питань та відповідей»: «Ми майже чуємо хихикання, коли бездітний Аврам оголосив своїм численним пастухам та їхнім сім’ям, що відтепер його слід називати Авраамом». Наявність дітей була особливо важливою в стародавньому суспільстві, тож можна уявити, як бездітний Авраам, завдяки своїй вірі в Бога, міг стати об’єктом насмішок. Проте Бог виконав Свою обіцянку, і Авраам у небі міг посміхатися з того жарту, який Бог зіграв, щоб виконати щире бажання Авраама.

Питання: Як ви гадаєте, наскільки серйозно Бог ставиться до того, як нас називають, і як ми називаємо інших людей (Бут. 17:5)?

Відповідь: Я б ризикнув припустити, що Бог ставиться до імен, які ми даємо собі або іншим, серйозніше, ніж більшість людей.

Буття 35:10 — Якова назвали новим ім’ям: Ізраїль.

В Ісаї 62:2 Бог обіцяє Своєму народу нове ім’я.

Лука 1:13, 60–63. Бог справді хотів, щоб Івана Хрестителя звали Іваном.

Лука 1:31 — Ангел наказав Марії назвати свого сина Ісусом. Ім’я Ісус/Йошуа малося на увазі в Захарії 3:8–9.

Матвія 5:22, де людей називають порожньоголовими, тупими або легковажними

Матвія 12:35-37: ми будемо судимі за кожне марне слово, яке вимовимо

Об'явлення 3:12 – тим, хто належить до церкви у Філадельфії, буде дано нове ім'я.

Питання: У Бут. 17:5 є християнська пісня зі словами: «Скажи мені ще раз, ким я є в Тобі». Чому нам потрібні нагадування про те, ким ми є?

Відповідь: Це не тому, що ми втрачаємо уявлення про те, хто ми є. Швидше, наша первинна ідентичність — як дітей Божих — може бути затінена всіма тими другорядними ролями, які ми виконуємо. Ми можемо бути подружжям, батьками, дітьми, друзями, колегами, покупцями, шанувальниками та ще тисячею інших речей. Це не обов’язково погано. Але як віруючі ми насамперед є дітьми Божими. Важливо не забувати про це, виявляти те, що змушує нас про це забувати, та пом’якшувати їхній вплив.

Питання: Чому в Бут. 17:12 Бог наказав робити обрізання саме на восьмий день?

Відповідь: Святе Письмо цього не пояснює. Однак у новонароджених кров не згортається так само добре, як у дорослих. Після прийому їжі та вітаміну К у їхній крові підвищується рівень протромбіну, який бере участь у згортанні крові. У немовлят, яким не роблять ін’єкції вітаміну К, рівень протромбіну досягає піку саме на восьмий день. Отже, це був ідеальний день для проведення обрізання.

До речі, у «Біблійному словнику Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary, с. 354) зазначено, що єгиптяни практикували обрізання хлопчиків; на одній ілюстрації показано, як його проводять 13-річному хлопчику. Там також сказано, що, судячи з усього, більшість семітських народів практикували обрізання. Пізніше обрізання практикували також ефіопи. Араби, які ведуть своє походження від Ісмаїла, також практикували обрізання до появи ісламу. Обрізання не практикували філістимляни, вавилоняни, ассирійці та пізніше едомляни.

Питання: Які ще народи, згідно з Бут. 17:12, практикували обрізання?

Відповідь: Грецький історик Геродот у своїй «Історії», книга 2, розділ 104, стор. 69, зазначає, що обрізання практикували лише єгиптяни, ефіопи та колхійці. Він стверджує, що колхійці емігрували з Єгипту. Він також зазначає, що деякі фінікійці та сирійці практикували це, стверджуючи, що навчилися цього від єгиптян.

Ранній автор Бардесан/Бардесанес (154–224–232 рр. н. е.) зазначає, що мешканці римської провінції Аравії практикували обрізання, але римляни змусили їх припинити це після завоювання провінції. Про це йдеться у «Книзі законів різних країн», с. 730. Після падіння Єрусалима в 70 р. н. е. на цьому місці в 130 р. н. е. римський імператор Адріан збудував храм на честь Юпітера, а також заборонив євреям практикувати обрізання.

Питання: У Бут. 17:17 та Бут. 18:12 Авраам і Сара сміялися з недовіри, чи Сара сміялася від радості в Бут. 21:6?

Відповідь: Обидва уривки доповнюють один одного. Авраам і Сара сміялися з недовірою ще до зачаття Ісаака. Іноді, коли людина чогось дуже прагне, а хтось пропонує їй це дати, людська природа може бути такою, що вона не вірить і сміється, аби захистити себе від розчарування.

Однак Сара знову сміялася від радості, коли народився Ісаак.

Питання: Чому в Бут. 17:17 та Бут. 18:12-15 Бог дорікнув Сарі за сміх, а не Аврааму?

В: Сміх від здивування, коли ти вперше дізнаєшся про щось, відрізняється від скептичного сміху, коли тобі вже про це розповідали. Єврейське слово «сміх» — «сахак» — означає обидва ці значення.

Питання: У Бут. 17:19 чи було тут названо обіцяного сина Аврама Ісааком, чи в Бут. 21:3?

Відповідь: Ще до народження Ісаака Бог сказав у Буття 17:19, що його слід назвати Ісааком. Цей вірш не вказує, чи дали йому це ім’я, чи ні. Після народження Ісаака у Буття 21:3 сказано, що вони дійсно назвали його Ісааком. Це схоже на те, як ангел Гавриїл сказав Марії назвати свого сина Ісусом, і після його народження вони виконали те, що сказав ангел.

Питання: Чому в Бут. 17:27 Авраам обрізав усіх чоловіків, народжених у його домі, — як рабів, так і вільних?

Відповідь: Авраам прагнув, щоб не лише його власне потомство стало частиною Божої завітної сім’ї на землі, а й усі члени його дому. Це означало б, що їхні нащадки також стануть частиною Божого завітного народу.

Філон Єврей (15/20 р. до н. е. – 50 р. н. е.) дав практично таку саму відповідь у праці «Питання та відповіді щодо Книги Буття», III (62), с. 863.

Питання: Як ви вважаєте, у Бут. 18:1–10 Авраам проявив гостинність тому, що впізнав у гостях Бога, чи тому, що взагалі був гостинним?

Відповідь: Ми не бачимо точного моменту, коли Авраам усвідомив, що це були не звичайні гості, окрім того, що це сталося до віршів 13 і 14. Послання до Євреїв 13:2 може вказувати на те, що спочатку Авраам цього не усвідомлював. Загалом ми маємо бути гостинними, як сказано в 1 Петра 4:9.

Питання: Які ризики міг би понести Авраам, проявивши гостинність, як описано в Бут. 18:1-10?

Відповідь: Авраам був надзвичайно багатим, тож, можливо, було б безпечніше не допускати незнайомців, щоб вони не розвідали його табір, кількість охоронців та місця зберігання цінностей. Спочатку, можливо, було б безпечніше, якби хтось із слуг Авраама поговорив з ними, замість того, щоб ризикувати потрапити в засідку. Нарешті, можливо, було б безпечніше піти до них, а не чекати, поки вони прийдуть до нього. Однак, судячи з усього, Авраам про це не думав. Авраам був гостинною людиною.

Проте Римлянам 12:13; Євреїв 13:2; 1 Петра 4:9 та 1 Тимофія 5:10 наказують нам бути гостинними до чужинців. Найбезпечніше, можливо, було б ніколи не проявляти гостинності, але в такому разі нам доводиться обирати між тим, що здається найбезпечнішим, і послухом Божим заповідям.

Питання: Що в 18-му розділі Книги Буття означають терміни «христофанія» та «теофанія» у Старому Завіті?

Відповідь: «Христофанія» — це термін, що описує явлення Христа на землі до Його народження від Марії. «Теофанія» — це явлення Бога, будь то Отець, Син, Дух або Трійця. Оскільки деякі не погоджуються щодо відмінності між христофанією та теофанією, а іноді незрозуміло, чи є ангел явленням Христа чи просто ангелом, ось перелік можливих теофаній Старого Завіту.

У Едемському саду до гріхопадіння. (Буття 1:29–3:24)

Можливо, Мелхіседек (Буття 14:18-20)

Розмова з Агарою, яка побачила ангела (Буття 16:8-14)

Троє відвідувачів Авраама (Буття 18:1-33)

Бог, що з’явився Авраму (Буття 17:1-2)

Ймовірно, це не Яковова драбина, оскільки це був лише сон (Буття 28:12-15)

Ймовірно, це не боротьба Якова з ангелом (Буття 32:30)

Бог, що з’явився Якову в Бетелі (Буття 35:9-15)

Мойсей і палаючий кущ (Вихід 3:2-22)

Густа хмара (Вихід 19:9)

На горі Синай (Вихід 19:11-12; 24:9,10)

Мойсей, який бачить Бога ззаду (Вихід 33:19-20)

Йошуа та воєначальник Господнього війська (Йошуа 5:13-15)

Гідеон бачить ангела (Суддів 6:11-24)

Явлення ангела матері Самсона (Суддів 13:3-5)

Хмара над Ковчегом Завіту (1 Царів 8:11-13)

Ілля в ущелині скелі (1 Царів 19:9-18)

Вихід із Храму (Єзекіїль 10:3-18) та Ісая 6, ймовірно, не враховуються, оскільки це були видіння.

Ключовим моментом є те, що в деяких із цих випадків, наприклад, у випадку з Йошуа та воєначальником, людина спочатку не усвідомлювала, що це був Бог.

Питання: 18-й і 19-й розділи книги Буття складаються з двох чітко відокремлених частин: 18:1-19 та 18:20-19:33. Які дві речі одночасно пов’язують і протиставляють ці дві частини?

Відповідь: Це два візити; у першому — благочестиве подружжя прагнуло мати дитину, але не могло. У другому — люди хотіли вчинити гомосексуальне зґвалтування. У першому випадку Авраам проявив велику гостинність; у другому — мешканці міста були вбивчо негостинні, а Лот виявив гостинність дивним, відчайдушним чином.

Питання: У Бут. 18:2 Авраам вклонився перед царями. Чи підтверджує це католицьку та православну практику вклоніння перед образами?

В: Ні, поклоніння образам є небіблійним, оскільки згідно з Другою заповіддю нам не слід мати різьблених образів для поклоніння. Однак, незалежно від того, як людина ставиться до поклоніння образам, цей вірш не можна використовувати як аргумент на користь поклоніння образам. На відміну від образів,

1. Авраам вклонився, щоб висловити повагу до реальної людини.

2. Авраам виявляв повагу до язичницького царя; тут не було ні поклоніння, ні будь-якої релігійної шани.

3. Авраам не молився до цих царів. Він також не молився до Бога через цих царів, як православні стверджують, що моляться до Бога через образи.

Один читач стверджував, що поклоніння в православному християнстві нічим не відрізняється від поваги. Однак це неправда, оскільки східні православні моляться до (а точніше — через) образи до Бога та різних святих. Проте вони не взяли б свою дружину, дитину, батьків чи когось іншого, кого поважають, не поставили б їх перед собою і не молилися б до них.

Питання: У Бут. 18:2, коли ми повинні кланятися, а коли — відмовлятися кланятися?

Відповідь: Ми не повинні кланятися жодним релігійним зображенням; це стосується індуїстських картин, статуй або настільних композицій під час свята Дівалі. Кланятися, щоб висловити повагу до когось, як це часто роблять японці, — це нормально.

Питання: У Бут. 18:6 сказано, що Богу належить худоба на тисячі пагорбів, і якби Бог якимось чином зголоднів, Йому не потрібно було б нікому про це говорити (Пс. 50:10-12). Якби Бог захотів щось з’їсти, Йому, безперечно, не потрібно було б, щоб Сара й Авраам випробовували свої кулінарні здібності та навички обслуговування. Як ви гадаєте, чому Бог «опустився» до того, щоб вони Його обслуговували?

Відповідь: Бог хотів взаємодіяти з ними. Це наче батько та його восьмирічний син, які разом будують паркан. Чи потрібен батькові хлопчик? Чи не зміг би батько зробити це швидше, навіть без присутності хлопчика? Чи не виглядав би паркан краще без «внеску» маленького хлопчика? Ці запитання не влучають у суть; суть у тому, щоб батько й син разом, як команда, щось побудували. Батько це розуміє. Іноді дитина може це усвідомити, а іноді — ні.

Звісно, у житті людей не завжди все йде за планом. Одного разу, коли одна з моїх дочок навчалася у четвертому класі, вона сказала мені, що хоче разом зі мною зробити творчий проект. Я подумав, що це чудова ідея, тож ми разом зробили «сову» з паперового пакета, як вона хотіла. Мені здалося, що кінцевий результат виглядав непогано, але коли все було готово, вона заплакала й запитала, чому вона не народилася у тієї пані з-по іншої сторони вулиці, яка була вчителькою малювання. Іноді ми можемо зіпсувати момент і з Богом теж, плачучи через те, що щось не виправдало наших очікувань або не вразило так, як ми того хотіли.

Питання: У Бут. 18:16–33, що саме зробило Содом і Гоморру не просто поганими, а настільки поганими, що Бог збирався їх знищити?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім три відповіді, кожна з яких може бути важливою.

Хоча в цих містах не було суттєвого свідчення про Бога, його не було й у багатьох інших містах, тож саме це не було єдиною причиною.

а) Канаанеї загалом практикували жертвопринесення немовлят та релігійну проституцію. У Буття 18:32 сказано, що в місті не було навіть десяти праведних людей.

б) Але мешканці Содому та Гоморри також займалися гомосексуальними практиками, і їхня розгульна гомосексуальність була огидною для Бога.

в) Вони хотіли гомосексуально зґвалтувати ангелів, які з’явилися у вигляді людей. Однак Бог уже вирішив знищити місто ще до прибуття ангелів. Проте їхнє загальне недружнє ставлення до гостей додало їм нахабства, щоб спробувати їх зґвалтувати.

Питання: Як у Бут. 18:16-33 вдалося переконати Бога відмовитися від знищення Содому та Гоморри? (Біблійний критик Барт Ерман зазначає, що Маркіон згадував про це у книзі «Загублені християнства», с. 196)

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Бога не переконали відмовитися від знищення Содому та Гоморри; Він все-таки знищив їх.

2. Бог не потребував благань Авраама, так само як і не черпає знання з наших молитов.

3. Натомість Бог взаємодіє з нами у спосіб, який ми розуміємо. Хоча іноді Божа воля, що відкривається нам, змінюється, коли змінюємося ми, навіть у цьому випадку Буття 18:16–33 не дає жодних вказівок на те, що Бог змінив Свій задум внаслідок розмови з Авраамом. Іноді Бог милостиво дозволяє нам дізнатися, про що Він думав і чому.

Питання: Чи вказують уривки з Книги Буття 18:10, 14 та 21:1, 2 на те, що Бог запліднив Сару, як стверджується на сторінці 217 книги «Born Again Skeptic»?

Відповідь: Ні. Атеїст не зрозумів, що Бог повертався не для того, щоб запліднити Сару, а повернувся вже після народження сина. Бог сказав лише три речі про сина Сари.

1. Бог знову відвідає їх наступного року, як сказано в Буття 18:10, 14.

2. Бог виконає Свою обіцянку щодо народження у Сари сина, як сказано в Буття 21:1.

3. Найголовніше — син походитиме від Авраама (Буття 17:15, 17). Точніше кажучи, син походив із власного тіла Авраама, як сказано в Буття 15:4.

Питання: Чому в Бут. 18:27 Авраам особливо наголошує, що він є лише порохом і попелом?

Відповідь: Авраам, досвідчений переговорник і дипломат, усвідомлює, що звертається до Бога з дуже сміливим проханням. Авраам хоче спочатку визнати, що він ніщо перед Богом і не має жодних підстав зобов’язувати Бога чимось, перш ніж попросити Бога змінити те, що Він вже відкрив.

Питання: Чи справді гріхом Содому та Гоморри, як сказано в Єзекіїля 16:49, була відсутність гостинності?

Відповідь: Це лише частина історії. Деякі гомосексуалісти цитують Єзекіїля 16:49, але ігнорують Єзекіїля 16:50, де сказано, що вони «вчиняли огидні речі». Буття 19:5-7 наголошує на гомосексуалізмі. Юда 7 також згадує про тих, хто «потурав розпусті та прагнув чужого тіла». Буття 13:13 показує, що нечестивість Содому існувала ще до приходу Лота.

П: Чому ж у 19-му розділі Книги Буття така людина, як Лот, взагалі вирішила жити в цьому місці?

Відповідь: Про що думав Лот? Можливо, перебування в місті давало економічні стимули. Можливо, Лота шанували як одного з провідних громадян міста. Можливо, він втратив усе своє багатство після того, як царі полонили мешканців Содому.

Про що ж не думав Лот? Немає жодних вказівок на те, що Лот коли-небудь задавав собі питання: «Чи є це для мене сприятливе середовище з духовної точки зору?» Він, очевидно, також ніколи не запитував: «Чи є це сприятливе середовище для моїх дітей?»

Питання: Як у Бут. 19:1-3 «троє чоловіків» з Бут. 18:2 перетворилися на двох ангелів/чоловіків у Бут. 19:1, і чому здавалося, що їм потрібний притулок?

Відповідь: Це були теофанії, тобто явлення Бога. Бог міг легко змінювати кількість тих, кого бачили. Двоє незнайомців могли здаватися такими, що потребують притулку. Хоча Авраам, до якого раніше приходив Бог, міг швидко зрозуміти, що ці троє не були звичайними людьми, Лот, можливо, не зміг розпізнати, що вони не були звичайними людьми. Ми цього не знаємо. Але вони могли здаватися просто звичайними чоловіками. Лот міг би просто проігнорувати їх, знаючи, що міська площа в тому місті була досить небезпечною. Коли вони сказали йому, що не потребують його допомоги, Лот міг би просто подумати: «Ну, я намагався допомогти, але якщо вони хочуть наражатися на небезпеку, мені байдуже». Але Лот так не вчинив; він наполягав, щоб вони отримали його захист від небезпечної ситуації.

Хто захищав кого? Як не дивно, спочатку здавалося, що вони прийшли до дому Лота лише тому, що той наполягав на тому, щоб захистити їх. Ангелам на небі, мабуть, здавалося кумедним спостерігати, як цей смертний вирішив захищати цих ангелів. Але виявилося, що саме ангели захистили Лота та його родину тієї ночі, а згодом врятували від смерті всю родину Лота, за винятком його дружини.

Питання: Чому в Бут. 19:8 Лот запропонував натовпу своїх незайманих дочок?

Відповідь: Писання не розповідає нам про мотиви Лота щодо цього злого вчинку, але ми можемо побачити три речі.

1. Лот опинився у відчайдушній ситуації, і, можливо, він запанікував та взяв справу у свої руки.

2. Він знав, що чоловіки Содому не були зацікавлені в його дочках.

3. Лот довгий час мешкав у Содомі й, ймовірно, знав, що ці чоловіки не мають інтересу до його дочок. Лот, мабуть, намагався затримати їх.

Поєднання всіх вищезазначених причин. Дочки вже були заручені, і якби чоловіки зґвалтували його дочок, то і вони, і Лот знали, що клани, до яких належали майбутні чоловіки, помстяться цим чоловікам. Якщо клан не домігся справедливості чи не здійснив відплату за очевидну кривду, заподіяну йому, він міг би виглядати слабким, і інші клани не поважали б його. Отже, у пізніші часи вбивство чи зґвалтування могло спричинити кланову війну, якщо тільки винних не видавали для покарання або якщо постраждалий клан не домовився про виплату «ціни крові», яку мав сплатити клан-порушник.

Біблія не виправдовує вчинок Лота в цьому епізоді; вона лише його описує. Якби Біблія була лише «пропагандою», то можна було б очікувати, що вона описуватиме лише позитивні речі й ніколи не згадуватиме нічого негативного. Однак Біблія — це не пропаганда, а істинне Слово Боже, і вона чесно розповідає про життя людей, з усіма їхніми вадами.

Питання: У Бут. 19:23–26 ангели захистили не лише Лота, а й усю його родину. Тож, якщо дружина Лота насправді була під захистом, чому ж вона загинула й перетворилася на соляний стовп?

Відповідь: Ангели справді захищали їх усіх, включаючи дружину Лота. Але дружина Лота вийшла з-під їхнього захисту. Або, якщо бути точнішим, вона залишилася на місці, коли мала рухатися далі. Іноді, коли Бог наказує нам піти кудись або щось зробити, нам може здаватися набагато безпечнішим просто залишитися на місці. Але Бог знає краще. Другий приклад, коли залишатися на місці виявилося небезпечним, стосується самого Авраама. Авраам покинув Ур — ймовірно, одне з найбільших міст у всьому Близькому Сході, а можливо, й у світі, — приблизно 2000 р. до н. е. До 1950 р. до н. е. еламці знищили все місто у відповідь на те, що раніше місто Ур зруйнувало еламську столицю Сузи. Непослух Богу та залишання в Урі призвели б до смерті або поневолення Авраама. Звісно, на той час Авраам про це не знав.

Питання: Як саме, згідно з Бут. 19:24–26, були знищені Содом і Гоморра?

Відповідь: Біблія просто каже, що Господь пролив сірку й вогонь, а дружина Лота, яка озирнулася, перетворилася на соляний стовп. Хоча ми не маємо більше подробиць, ми знаємо, що ця місцевість багата на смолу (нафту) та асфальт на поверхні. Уявіть собі бурю, вітер і блискавки, які могли б запалити смолу. Пожежа, що виникла б у результаті, спричинила б власний вітер, і вся ця місцевість стала б місцем, де ніхто не хотів би опинитися. З іншого боку, це могло бути насамперед виверженням вулкана, щось на зразок міні-версії гори Сент-Хеленс у штаті Вашингтон у 1980 році.

Питання: Чи відомо нам з 1-ї книги Буття 19:26 про інших людей, крім дружини Лота, які з того часу перетворилися на «соляний стовп»?

Відповідь: Фізично люди та собаки гинули миттєво, а їхні тіла зберігалися, покриті попелом у Помпеях під час виверження Везувію. Безсумнівно, це траплялося й під час інших великих вивержень.

У переносному сенсі дружина Лота стала байдужою через свою любов до життя, яке вона залишила позаду. З того часу багато хто також став байдужим через свою любов до світу. Яскравими прикладами є наркоман, який шукає дозу, та алкоголік, який шукає випивку: вони насправді не усвідомлюють простих радощів життя, що їх оточують. Гріх загалом, або бажання чогось понад Бога, може зробити вас менш уважними до добрих речей, які Бог нам дав. Климент Олександрійський (писав у 193–217/220 рр. н. е.) був одним із перших, хто побачив це застосування у творі «Настанова до язичників», розд. 10, с. 201.

Питання: Чому в Бут. 19:30–36 Біблія вчить, що Лот вступив у статеві стосунки зі своїми дочками? Я просто не можу повірити, що це було правильно.

Відповідь: Добре, що Біблія не каже, ніби це було правильно. Інцест і розпуста — це зло, і Біблія чесно зафіксувала те, що зробив Лот.

На захист Лота Іриней у праці «Проти єресей», розд. 31 (182–188 рр. н. е.), вказує, що Біблія показує: Лот вчинив так не через хтивість, а тому, що втратив самоконтроль після надмірного вживання алкоголю.

Оріген (225–254 рр. н. е.) зазначав, що такі історії, як історія про Лота та його дочок, містяться у Святому Письмі, щоб продемонструвати прагнення до істини авторів Біблії, які не приховували навіть того, що кидало на них тінь. Оріген у праці «Проти Цельса», книга 4, розділ 45, с. 518

Питання: Як у 20-му розділі Книги Буття та 23:31 Книги Виходу філістимляни могли перебувати в Ізраїлі за часів Авраама, приблизно у 2000 році до н. е.?

Відповідь: Хоча у 1200 р. до н. е. відбулася масштабна міграція, найдавніші шари Ашдода були заселені ще в XVII столітті до н. е. (Г. Ф. Вос, «Археологія на біблійних землях»). Тоді на цій родючій землі хтось мешкав, і немає жодних історичних доказів того, що це були не філістимляни. Після того, як єгиптяни розгромили філістимлян у 1190 р. до н. е., ті масово прибули до Палестини, і цілком логічно, що вони відступили туди, де вже мали міста.

Питання: Чому в Бут. 20:3, 6 Бог сказав, що Авімелех — мертвий, хоча Авімелех залишився живим?

Відповідь: Бог не змінюється (Малахія 3:6; Якова 1:17; Євреїв 13:8). Однак Єзекіїль 33:12–20 показує, що Божа воля, яку Він відкриває людям, може змінюватися, коли змінюються самі люди.

Див. обговорення у Вихід 33:5-6; Повторення Закону 20:17; Єремія 15:6; Йона 3-4; Йона 3:10; та Йона 4:1-2 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що означає ім’я «Авімелех» у Бут. 20:3, 8–10, Бут. 26:1, Суд. 8:31 та Суд. 9:1?

Відповідь: «Аб» означає «батько», а «мелех» — «цар» або «правитель». Це може означати або «батько царя», або «батько є царем». Окрім того, що це ім’я двох царів Герару та сина Гедеона, Сіріл Олдред у книзі «Ехнатон, цар Єгипту» (с. 186) зазначає, що Абімілкі був правителем Тиру, згаданим у Амарнських листах (1400–1370 рр. до н. е.).

Питання: Чому в Бут. 20:12 Аврам одружився зі своєю зведеною сестрою Сарою?

Відповідь: У ті часи інцест не був прямо заборонений. Крім того, Аврам не обов’язково був віруючим, коли одружився.

Питання: Чи правильно вчинив Авраам, відіславши Агару (Бут. 21:8–14)?

Відповідь: Зазвичай було б неправильно з боку Авраама відіслати Хагар, матір своєї дитини, та її підлітка-сина самих, без захисту та з невеликою кількістю води, навіть попри те, що Хагар насміхалася над Сарою (Буття 21:9). Саме тому прохання Сари дуже засмутило Авраама (Буття 21:11). Однак у цьому конкретному випадку Бог сказав Аврааму, щоб той так і вчинив, і що все буде добре. Сам Бог дав Хагарі та Ісмаїлу воду (Буття 21:17-19), і Бог був з Ісмаїлом, коли той дорослішав (Буття 21:20).

До речі, «Агара» — це насправді семітське ім’я. У північній частині Єгипту мешкало багато семітів.

Питання: У Бут. 21:14. Якщо читати Старий Завіт, стає зрозуміло, що в Книзі Буття первістком (тобто Божим обраним, спадкоємцем свого батька) є ІШМАЕЛЬ, а брехня, вставлена євреями в Старий Завіт з метою позбавити його спадку (чому? Тому що вони не могли прийняти когось із-поза меж свого племені), стають очевидними, коли вони написали, що ІШМАЕЛЬ разом зі своєю матір’ю ХАГАР були назавжди вигнані з племені АВРААМА? Але коли ми читаємо далі Книгу Буття, то бачимо, що справжня історія полягає в тому, що «ІШМАЕЛЬ помер у присутності всіх своїх братів» (родичів), а далі «ІСААК» помер у присутності всіх своїх братів». Ці твердження з Біблії чітко вказують на ще одну єврейську інтерполяцію, а саме: їм довелося вигадати історію про постійне вигнання Хагар та Ісмаїла, щоб замінити Ісмаїла, який був первісним «єдиним сином Авраама» у той час, коли АБРААМ був готовий пожертвувати чим завгодно заради любові до Бога та послуху Його волі; це також свідчить про те, що обіцянка про Спасителя людства була дана через ІШМАЕЛА (первістка), а не через ІСААКА (другого сина). (Це сказав один мусульманин)

В: По-перше, деякі мусульмани, можливо, не знають, що в Корані не вказано, чи саме Ісмаїл, чи Ісаак був тим сином, якого принесли в жертву.

Ваше твердження, що Ісмаїл помер у присутності «своєї родини», не доводить, що його не було вигнано. Єдине, що Біблія говорить з цього приводу, — це Буття 25:17б, де сказано: «Тоді він випустив дух і помер, і був зібраний до свого народу». Це був поширений евфемізм, що означав, що він помер. Звісно, його діти та родичі могли бути поруч із ним. Це не може довести, що його поховали разом із його предками, адже Авраам теж був «приєднаний до свого народу» у Книзі Буття 25:8, і це не означає, що його поховали в Урі Халдеїв.

На відміну від того, що ви запитуєте, ніде не сказано, що Авраам мав принести в жертву свого первістка. Натомість Авраам мав принести в жертву свого єдиного сина, оскільки Ісмаїл уже був відісланий, а Ісаак був єдиною дитиною обітниці.

Однак у мене до вас є запитання: чи може Коран помилятися?

1. Сура 32:23: «Ми справді раніше дали Книгу Мойсею. Тож не сумнівайся в тому, що вона дійшла до тебе: і Ми зробили її дороговказом для синів Ізраїля». Отже, чи погоджуєтеся ви, що Тора, у тому вигляді, в якому вона була спочатку дана, була правильною і походила від істинного Бога?

2. Сура 5:46: «І слідом за ними [пророками] Ми послали Ісуса, сина Марії, підтверджуючи Тору, що прийшла перед ним; Ми послали йому Євангеліє; у ньому було керівництво та світло. І підтвердження Тори, що прийшла перед ним: керівництво та настанова для тих, хто боїться Аллаха». Отже, чи погоджуєтеся ви, що Тора за часів Ісуса, яку він підтвердив, була істинним словом Аллаха?

3. Сувої Мертвого моря містять багато копій рукописів Старого Завіту часів Христа та попередніх періодів. Три моменти, у яких, на вашу думку, Біблія містить помилки, такі:

3.1. Ісаак був дитиною обітниці, завіту. Буття 17:19, 21

3.2. Ісмаїл та Агар були вигнані. Буття 21:8-19

3.3. Авраам приносить в жертву Ісаака, а не Ісмаїла. Буття 22:1-18

У Сувоях Мертвого моря згадується, що Ісаак є дитиною обітниці. Філон був єврейським вченим, який жив в Олександрії, Єгипет, і помер у 50 році н. е. Він написав коментар до Книги Буття, і його коментар свідчить про те, що Книга Буття за його часів була такою самою, як і та, що ми маємо сьогодні.

Климент Римський був ранньохристиянським єпископом, ймовірно, тим самим Климентом, про якого згадує Павло, який написав лист до коринтян у 96–98 рр. н. е. Він зазначає, що син, якого Авраам запропонував принести в жертву, був сином його старості. [Хоча він, власне, не називає його Ісааком].

4. Ви не можете звинувачувати християн у тому, що вони судять ваші звинувачення проти Євангелія як часів Ісуса, так і часів Мухаммеда, спираючись на суру 5:47. У ній сказано: «Нехай народ Євангелія судить за тим, що Аллах відкрив у ньому...». Отже, чи погоджуєтеся ви, що християни повинні судити за Євангелієм, копії якого ми маємо ще задовго до часів Мухаммеда? Якщо ні, то чи є Коран помилковим?

У сурі 5:48 сказано: «Тобі (Люди Книги) Ми послали Писання в істині, підтверджуючи Писання, що прийшло перед ним, і охороняючи його в безпеці: тож суди між ними за тим, що Аллах відкрив, і не слідуй за їхніми марними бажаннями, що відхиляються від істини, яка прийшла до тебе...». Якщо ви мусульманин, який не погоджується з цими словами, то як Аллах розрізняє Свої слова, які Він дозволяє побожним віруючим вивчати лише у спотвореному вигляді, та Свої слова, що залишаються незаплямованими?

Більшість мусульман вірять у хадиси — авторитетні збірки висловлювань і вчинків Мухаммеда — як у найвищі авторитети після Корану. З шести основних визнаних збірок хадисів найвищим авторитетом користується «Бухарі». Я подумав, що вам буде цікаво прочитати, що там сказано про Хаджар [Агару] та Ісмаїла.

Бухарі, т. 4, книга 55, розд. 9, № 583, с. 373: «Авраам привів її [Хагар] та її сина Ісмаїла, якого вона ще годувала груддю, до місця біля Кааби під деревом на місці Зам-зам, що на найвищій точці мечеті. У ті дні в Мецці не було нікого, не було й води. Тож він посадив їх там і поклав поруч із ними шкіряний мішок із фініками та невеликий бурдюк із водою, а сам вирушив додому. Мати Ісмаїла пішла за ним, кажучи: «О, Аврааме! Куди ти йдеш, залишаючи нас у цій долині, де немає нікого, з ким ми могли б насолоджуватися товариством, і немає нічого (щоб насолоджуватися)?» Вона повторювала це йому багато разів, але він не озирався на неї. Тоді вона запитала його: «Чи наказав тобі це Аллах?» Він відповів: «Так». ... (с. 374, той самий хадис) «Пророк сказав: „Ось звідки походить традиція ходіння людей між ними (тобто Сафою та Марвою). Коли вона дісталася до Марви (востаннє), то почула голос, затамувала подих і прислухалася уважно. ... Вона побачила ангела на місці Зам-зам, який копав землю п’ятою (або крилом), аж поки з того місця не потекла вода». Отже, ваша думка не узгоджується ані з Бухарі, ані з Біблією.

Відомий ранньоісламський історик аль-Табарі (839–923 рр. н. е.) досліджував, чи то Ісмаїл, чи Ісаак був майже принесений у жертву, і він стверджував, що це був Ісаак, а не Ісмаїл (аль-Табарі, т. 2, с. 68). Він присвятив десять сторінок обговоренню мусульманських авторитетів, які стверджували, що це був Ісаак, та тих, хто вважав, що це був Ісмаїл (аль-Табарі, т. 2, с. 82–92), дійшовши висновку, що це був Ісаак.

Однак я вважаю, що це питання — хто з синів Авраама був ким — є дрібницею порівняно з можливістю відповісти на запитання з Приповістей 30:4 і далі: «Хто підняв усі кінці землі? Як Його ім’я, і як ім’я Його Сина? Ти ж, безперечно, знаєш» (Дослівний переклад Гріна).

Питання: Чому в Бут. 22 Бог заохочував Авраама та Ісаака до людської жертви?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Авраам уже довів, що любить Бога більше, ніж свій народ і свою культуру, але Бог випробував Авраама, щоб побачити, чи любить він Бога більше, ніж свого улюбленого сина.

2. Десять заповідей (не вбивай тощо) були дані лише Мойсею на горі Синай.

3. Навіть у цьому єдиному випадку, коли Бог спочатку наказав принести жертву, Він сам зупинив її виконання. Ніхто не загинув.

4. Бог-Отець не просив від Авраама нічого такого, чого Він Сам не зробив, принісши в жертву Ісуса за нас.

Як написав Чіп Інгрем (20.05.2007): «У якийсь момент Бог попросить у вас вашого Ісаака. Ви відкриєте для себе найбільшу силу Бога, коли підкоритеся. … Підкорення Богу — це те, чого сьогодні бракує в церкві».

Питання: Чи міг хлопчик, якого Авраам ледь не приніс у жертву (Бут. 22:1–18), бути Ісмаїлом, а не Ісаком, як стверджують мусульмани? Інакше як Ісак міг бути «єдиним сином» Аврама?

Відповідь: Саме Ісаак, а не Ісмаїл, ледь не став жертвою, і на це є щонайменше п’ять причин:

Навіть у Корані не сказано, що це був Ісмаїл: у Буття 22:2 сказано, що це був Ісаак. Щодо мусульман, то хоча мусульманський Коран обговорює це в сурі 37:99–111, ніде в усьому Корані не вказано, чи це був Ісмаїл, чи Ісаак.

Єдиний син, якого Авраам мав на той час: Ісмаїл мав 14 років, коли народився Ісаак, згідно з Буття 17:25 та Буття 18:10. Агару та Ісмаїла відіслали в інше місце того дня, коли Ісаака відлучили від грудей (Буття 21:8-10). Авраам був випробуваний «через довгий час» після цього (Буття 21:34), а на вівтарі лежав «хлопчик» (Буття 22:12).

Єдиний син в очах Бога: Бог проголосив, що саме через Ісаака, а не Ісмаїла, буде зараховано потомство Авраама (Буття 21:12). Ісмаїла не було з Авраамом, оскільки Ісмаїл і його мати були «вигнані», тобто відіслані, згідно з Буття 21:10-12.

Єдиний спадкоємець у цьому світі: Ісаак був єдиним спадкоємцем, а «єдиний син» також означає «улюблений син». Хоча культура того часу допускала взяття наложниць для продовження роду, спадщина та право первородства переходили до синів законних дружин, а не до синів наложниць.

Єдиний син обітниці: у Книзі Буття 21:12 сказано: «Через Ісаака буде налічено твоє потомство». У Авраама були й інші сини, але вони народилися пізніше.

Питання: Як Ісаак у Бут. 22:2 став «єдиним сином» Аврама?

Відповідь: Хоча Ісмаїл народився першим, на той час його вже відіслали, і Ісаак був єдиним сином, який ще залишався з Аврамом. Ісаак був єдиним спадкоємцем, а «єдиний син» також може означати «улюблений син». У Буття 21:12 сказано: «Через Ісаака буде налічено твоє потомство». У Авраама були й інші сини, але вони народилися пізніше. Хоча в культурі того часу було прийнято брати наложниць для продовження роду, право на спадщину та право первородства переходило до синів законних дружин, а не до синів наложниць.

Питання: Чи веде Святий Дух у Бут. 22:2 людей до непокори тому, що було відкрито в Біблії?

Відповідь: Ні. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Звісно, Бог не спонукав Авраама робити нічого, що суперечило б відкритому Писанню, оскільки за часів Авраама ще не було записано жодного Писання.

2. Оскільки Писання вже було відкрите, Бог нікому не наказує робити те, що суперечить Його відкритим заповідям. Навіть коли Святий Дух вивів Ісуса в пустелю, де Ісус зазнав спокуси від сатани, Святий Дух не спокушав Ісуса і не наказував Йому робити нічого поганого.

3. Бог не бажає, щоб хтось вчиняв дії, що суперечать Його волі. Навіть коли Бог наказав Аврааму принести Ісаака в жертву, Він не дозволив Аврааму вбити Ісаака.

Отже, Бог міг сказати це Аврааму тоді, оскільки Мойсеїв Закон ще не був записаний. Але як тоді, так і сьогодні, Бог ніколи не хоче, щоб хтось приносив людину в жертву.

Питання: У Бут. 22:12, оскільки Бог сказав: «Тепер Я знаю, що ти боїшся Бога», чи не знав Бог, що зробить Аврам?

Відповідь: Звичайно, Бог знав, але це висловлювання означає, що саме в цей момент Авраам довів, що він зробить.

Ісаак був найважливішим природним надбанням Авраама в житті. Але чи був Ісаак важливішим за Бога? Авраам показав, що Бог був на першому місці в його житті. У Посланні Якова 1 сказано, що випробування нашої віри породжує терпеливість. Але хоча ми, можливо, прагнемо віри, яка ніколи не ризикує, це не та віра, яку Бог розвинув в Авраамі чи інших. Авраам не мав вибору щодо виду, обставин чи часу випробування своєї віри, і ми зазвичай теж не маємо.

Питання: Як хетти могли опинитися в Палестині, згадані в Бут. 23 та Вих. 3:8?

Відповідь: Хетти були народом, що проживав на великій території, і одна з їхніх колоній оселилася в горах Палестини. Індоєвропейські хетти розграбували Вавилон у 1590 році до н. е. Інші вважають, що тут йдеться про хатті — неіндоєвропейський народ, який був підкорений ще до 2000 року до н. е. Слова «хатті» та «хетти» пишуться однаково в івриті.

Питання: Чому в Бут. 23:2 зазначено, що Кіріат-Арба також називається Хевроном?

Відповідь: Є дві можливі взаємодоповнюючі причини, чому тут згадується Хеврон.

Слід пам’ятати, що хоча Авраам жив приблизно у 2000 р. до н. е., Книга Буття була написана за часів Мойсея, 1447–1407 рр. до н. е., тож це місто, можливо, називалося Хевроном ізраїльтянами та/або ханаанеями за часів Мойсея. Ізраїльські розвідники знали географію Ханаану і, можливо, використовували цю назву для міста за часів Мойсея.

У будь-якому разі, незабаром після завоювання під проводом Йошуа ізраїльтяни називали місто лише Хевроном, а не Кіріат-Арба. Ця проста пояснювальна примітка, в якій зазначено, що Кіріат-Арба тепер є Хевроном, могла бути додана незабаром після цього.

Питання: У Бут. 23:2 переговори зазвичай полягають у взаємних поступках. Наприклад, продавець називає ціну 300 доларів. Покупець пропонує 100 доларів. Продавець каже 250 доларів; покупець — 150 доларів. Можливо, вони домовляються про 200 доларів. Чим це відрізняється від звичайних переговорів?

Чому Авраам сказав: «Я чужинець і приходько серед вас»?

Бут. 23:5-6 Хетти: Ти — князь серед нас. Поховай свого померлого в будь-якій з наших гробниць безкоштовно.

Бут. 23:7-9 Авраам, схилившись, просить: «Будь ласка, заступися за мене перед Ефроном, щоб він дозволив мені купити печеру на його землі».

Бут. 23:10-11 Ефрон: Ти можеш отримати печеру безкоштовно.

Бут. 23:12-13 Авраам, вклонившись, каже: «Я хочу заплатити за печеру. Яка ринкова вартість цієї ділянки?»

Бут. 23:14-15 Ефрон: Вона коштує 400 шекелів.

Бут. 23:16 Авраам не сперечався й не торгувався, а просто погодився заплатити 400 шекелів.

Шекель у той час був одиницею ваги, а лише згодом став грошовою одиницею.

У книзі Йошуа 7:21 Ахан вкрав 200 шекелів срібла. За часів Авраама вартість чоловіка-раба становила приблизно 20 шекелів. Кілька століть раніше раб коштував від 10 до 15 шекелів. За часів Мойсея, приблизно через 500 років, раб коштував 30 шекелів. Отже, ціна поля дорівнювала вартості приблизно десяти рабів.

Відповідь полягає в тому, що, хоч Авраам і був багатим, він не переймався цією невеликою сумою грошей. Йому було важливіше, щоб вони побачили, що Авраам заплатив за неї ринкову ціну, і були більш схильні залишити гробницю недоторканою. Іноді вигідніше не тиснути на свою перевагу щосили, а поступитися частиною іншій стороні, щоб завоювати прихильність, особливо коли ви не можете бути присутніми, щоб переконатися, що вони дотримаються своєї частини угоди.

Питання: У Бут. 23:2-3, незважаючи на те, що Авраам плакав за Сарою, як він проявив милосердя до хеттів?

Відповідь: Авраам вшанував їх у своїй промові. Щодо грошей, він не тільки не намагався домогтися найнижчої ціни, але й дозволив їм взяти ініціативу та встановити ціну. Іноді навіть із нашими маленькими дітьми добре давати їм можливість проявляти ініціативу.

У Євангелії від Луки 14:9-11 Ісус сказав, що на бенкеті слід займати нижче місце. Коли ви влаштовуєте бенкет, запрошуйте бідних, калік та інших, хто не може віддячити вам тим самим.

Питання: У Бут. 23:3-20 Авраам був дуже успішним у бізнесі. Але тут, якщо він хотів отримати землю безкоштовно або за дуже низькою ціною, він, здавалося б, не був хорошим переговорником. – Або ж був?

Відповідь: Варто пам’ятати одне прислів’я: «не відволікайся від мети». Іноді досвідчений бізнесмен розуміє, що найнижча ціна — не єдина мета. Хто б доглядав за землею та могилою, коли Авраам і його родина були далеко? Краще не вести жорстких переговорів, які можуть залишити гіркоту, а залишити після себе добру волю. Він завжди прагнув, щоб хетти добре його пам’ятали, щоб вони не осквернили чи не переобладнали місце поховання після його смерті. У Буття 25:9–10 Авраам був похований у тій самій печері, поруч із Сарою, як і Яків у Буття 50:12–13. У Буття 50:25 Йосип не хотів, щоб його поховали в Єгипті.

Питання: Чому, згідно з Книгою Буття 23:5, хетти вважали Авраама могутнім князем серед себе?

Відповідь: Авраам був дуже багатим. Крім того, Авраам, очевидно, налагодив з ними тісні стосунки, і вони вважали його не лише другом, а й одним із своїх.

Питання: Чи справді існували хетти, про яких йдеться в Книзі Буття 23:7?

Відповідь: Сучасні археологи дізналися про хеттів ще в 1892 році. Однак деякі вчені все ще сумнівалися в їхньому існуванні навіть через десять років (1902 р., Е.А.В. Бадж). Сьогодні про хеттів написано цілі книги.

Питання: Чому в Бут. 23:15–16 Авраам мусив зважити срібло?

Відповідь: Шекель був одиницею ваги, а лише згодом став також грошовою одиницею. Авраам мусив «зважити» срібло, оскільки монети почали використовуватися лише близько 800 р. до н. е., як зазначено у книзі «Чи може археологія довести існування Старого Завіту?» (с. 27). Так само Ахан вкрав золото та срібло, що «важили» 50 і 200 шекелів. Перші відомі монети з’явилися в Лідії приблизно 700 р. до н. е. У книзі також зазначається, що латинське слово pecunia (від якого в англійській мові походить слово pecuniary, що означає «грошовий») походить від латинського слова pecus, яке означає «худоба».

Питання: Як, з огляду на Бут. 23:15–16, нам уникнути ситуації, коли ми під час переговорів «економимо на дрібницях, а марнуємо на великому»?

Відповідь: У британській валюті «пенс» або «пенні» — це аналог американського «пенні». Фунт коштує трохи більше, ніж американський долар, хоча донедавна його вартість становила майже 2 долари.

Один із прикладів, коли цього не дотрималися, — це компанія, в якій я працював кілька років тому. Там вирішили запровадити «захисні пільги». Цей термін означав, що якщо ви одружені, а день народження вашого чоловіка чи дружини припадає на місяць і дату, що передують вашим, то пільги більше не надаватимуться вашому чоловікові чи дружині та дітям, а лише вам. Під час наради співробітників, на якій представниця відділу кадрів без ентузіазму пояснювала це, я поставив запитання. Скільки приблизно грошей, на їхню думку, це дозволить заощадити компанії? Вона відповіла, що це дасть значну економію — близько 50 000 доларів на рік. Гадаю, ніхто не врахував, що навіть якщо через це щороку компанію покидатимуть лише три-чотири особи, а для їхньої заміни доведеться залучати рекрутерів, це вже коштуватиме більше ніж 50 000 доларів.

Питання: Як, згідно з Бут. 23:15-16, ми маємо виявляти милосердя у своїх стосунках?

Відповідь: Ми можемо швидко прощати, але не дозволяти людям зневажати нас. Любіть їх не лише на словах, а й виявляйте свою любов турботою та діями.

Питання: У Бут. 24:1; 25:8, чому Бог дозволяє деяким Своїм дітям страждати від старості?

Відповідь: У Небесах ми не страждаємо від старості, а вічна блаженність у Небесах змусить наш короткий час земних негараздів здаватися незначним. Відповідь див. у обговоренні Ісуса Навина 13:1.

Питання: Чому в Бут. 24:4 Авраам наполягав на тому, щоб дружина була з його власного народу?

Відповідь: Канааніти вважали за належне й релігійне приносити своїх немовлят у жертву вогню та практикувати релігійну проституцію. Хетти були іншими. Вони належали до індоєвропейців і становили колонію Хеттської імперії в Анатолії (сучасна Туреччина). Не так очевидно, чому Авраам не хотів, щоб його невістка була з хеттів, окрім того, що вони теж не вірили в Єдиного Істинного Бога.

Питання: У Бут. 24:5–8, що було такого поганого в тому, що Ісаак повернувся жити до Араму [Сирії]?

Відповідь: Тоді все, що стосувалося Божої обітниці Аврааму — залишити свій народ і піти до обіцяної землі — було б марним, оскільки нащадки Авраама відмовилися б від цієї обітниці.

Питання: У Бут. 24:5-8, що було б поганого в тому, щоб Ісаак повернувся до Араму лише з візитом і щоб вибрати собі дружину?

Відповідь: З огляду на його родинні зв’язки та багатство, його родичі, ймовірно, хотіли б, щоб Ісаак залишився, так само як Лаван утримував Якова у себе протягом чотирнадцяти років. Авраам, ймовірно, не хотів би, щоб Ісаак піддався спокусі повернутися й оселитися назавжди там, де перебувала його дружина.

Питання: Які стосунки були між Ісаком і Ребекою, про що йдеться в Бут. 24:15?

Відповідь: Ребека була дочкою племінника Авраама, що робить її дочкою двоюрідного брата Ісаака.

Ісаак та Ребека не могли порушити Левит 18, оскільки ця книга ще не була написана. Однак виявляється, що їхній шлюб все ж таки відповідав майбутнім правилам, викладеним у Левиті.

Питання: У Бут. 25:1 Кетура була дружиною чи наложницею?

Відповідь: Наложниця вважається різновидом дружини. У Книзі Буття 25:1 це слово може означати як дружину, так і наложницю.

Питання: Що сталося з синами Кетури від Авраама, про яких йдеться в Бут. 25:2?

Відповідь: Авраам і Кетура мали шість відомих синів.

Зімран, ймовірно, є предком арабського племені зімрі, згаданого в Єремії 25:25. Сьогодні на березі Червоного моря, на захід від Мекки, розташоване місто Замбран.

Про Йокшана більше ніде не згадується, за винятком того, що він був предком Шеби та Дедана. Шеба — це народ, що мешкав у південно-західній частині Аравійського півострова. Дедани, про яких йдеться в Ісаї 21:13, були арабами, які, ймовірно, походили як від Йокшана, так і від Хама через Куша (Буття 10:7; 1 Хроніки 1:9). Місто Дедан розташовувалося за 100 миль (160 км) на південний захід від Теми в оазі Ель-Ула, за 175 миль (280 км) на північ від Медини. Дедан також згадується в протоарабських сабейських та мінейських написах.

Медан, можливо, згадується й поза Біблією. У «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 1093) зазначено, що приголосні «м» і «б» в арабській мові часто взаємозамінні, тож, можливо, йдеться про плем’я Бедана, яке завоював ассирійський цар Тіглат-Пілесер III.

Мідіан — це добре відоме плем’я, яке гнобило ізраїльтян (Книга Суддів, 8).

Ішбак заснував плем’я, яке оселилося на півночі Сирії і згадується в ассирійських літописах Шалманасера III (858–824 рр. до н. е.).

Шуа, очевидно, було тим племенем, з якого походив Білдад Шухіт, згаданий у книзі Йова 2:11.

Питання: Якщо, згідно з Бут. 25:2, Авраам і Сара були безплідними, як Авраам міг мати дітей після Ісаака?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: безплідною була Сара, а не Авраам. Адже Авраам мав сина Ісмаїла від Агари. Таку відповідь надав Августин Гіппонський у своїй праці «Місто Боже», книга 16, розділ 28, стор. 327.

Відповідь: Сара завжди була безплідною, але до того часу, як Аврааму виповнилося 100 років, обоє були природно нездатні мати дітей, згідно з Римлянам 4:19 та Євреям 11:12. Отже, після того як Бог надав Аврааму дар плодючості, Він його не відібрав.

Питання: Скільки дружин і наложниць мав Авраам, як зазначено в Бут. 25:6?

Відповідь: Хоча це насправді не має великого значення, точної кількості ми не знаємо. Після смерті Сари Авраам взяв за дружину Кетуру (Бут. 25:1). Агар була однією з його наложниць, але Бут. 25:6 вказує, що Авраам мав більше ніж одну наложницю.

Питання: Як у Бут. 25:8, 17 та Бут. 49:33 патріархи «віддали дух»?

Відповідь: Це приблизний переклад єврейського слова «гава», яке буквально означає «видихнути» або «померти». Точнішим перекладом було б «видихнув останній подих».

Питання: У Бут. 25:8, 17 та Бут. 49:33 сказано, що Авраам та Яків «приєдналися до свого народу», тож як може існувати життя після смерті?

Відповідь: Це вираз, що означає, що людина померла, і він звучить набагато краще, ніж «відійшов у вічність».

Питання: Чи стосуються згадки про Кедара в Бут. 25:13 пророка Мухаммеда?

Відповідь: У Бут. 25:13 згадується Кедар, син Ісмаїла, але існують сумніви щодо походження Мухаммеда від Ісмаїла та Кедара. Проте, незважаючи на це, згадка у Бут. 25:13 про дванадцять синів Ісмаїла, включаючи Кедара, не містить ніяких позитивних чи негативних оцінок щодо них. Аль-Табарі, т. 6, с. 6, зазначає три речі:

1) Серед генеалогів існують розбіжності щодо походження Мухаммеда після Аднана (с. 37)

2) Багато, але не всі генеалогії включають Мухаммеда… ‘Аднана… Набта бін Кайдхара [Кедара?], сина Ісмаїла [Ісмаїла]

3) «Ці розбіжності виникають тому, що це давня наука, запозичена від народу Першої Книги (Старого Завіту)».

Отже, якщо ранній мусульманський історик аль-Табарі визнає, що вони запозичили генеалогічні імена у євреїв та зі Старого Завіту, це не є цілком незалежним свідченням.

Питання: У Бут. 25:22–23 питання Ребеки стосувалося сьогодення та найближчого майбутнього, проте Божа відповідь говорила про далеке майбутнє. Чому Бог так робить?

Відповідь: У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. Бог, очевидно, хотів відкрити цю пророчу істину про Якова та Ісава.

2. Як і добрі людські вчителі, Бог знає, що певну думку запам’ятають краще, якщо вона є відповіддю на запитання учня.

3. Незалежно від того, чи Бог змусив немовлят штовхатися лише для того, щоб спонукати Ребеку поставити це запитання, це штовхання справді спонукало її до нього.

4. Можливо, Ребека в той момент не думала про довгострокову перспективу, але її запитання було достатньо відкритим, щоб Боже одкровення все ж дало на нього відповідь.

5. Коли ми просимо Бога про щось, ми повинні просити «відкрито», а не лише на своїх умовах. Ми повинні бути готові до того, що Бог відкриє нам істини, яких ми не очікували і про які ми безпосередньо не просили.

Питання: У Бут. 25:31–33 Яків здобув первородство шляхом купівлі чи шляхом брехні?

Відповідь: І тим, і іншим.

1. Яків «купив» його в Ісава за миску сочевиці (Буття 25:29-34).

2. Пізніше Яків обдурив Ісаака, щоб той дав йому благословення первородства, від якого Ісав уже вирішив відмовитися (Буття 27:19).

Зверніть увагу, що Яків купив лише первородство, але збрехав, щоб отримати благословення.

Незалежно від купівлі та обману, Бог вирішив, що Його народ, євреї, походитиме від Якова (Буття 25:23-34).

Питання: У Бут. 26:2 ізраїльтянам слід було спуститися до Єгипту чи ні?

Відповідь: В Буття 26:2 Ісааку було сказано не спускатися до Єгипту. Якову, а не Ісааку, було наказано піти туди в Буття 46:3. Подібно до цього, у 2 Самуїла 7:5, 12-13 Давиду було сказано, що не він, а його син мав збудувати Храм у Єрусалимі. Висновок тут полягає не в тому, що йти до Єгипту — це добре чи погано, а в тому, що ми повинні йти туди, куди Бог хоче, щоб ми йшли, і тоді, коли Бог хоче, щоб ми йшли.

Питання: Чи благословив Бог Авраама в Книзі Буття 26:3-5, 12:1; 17:1, 9-14 та 22:16 завдяки його діянням?

Відповідь: Ні. Як для Авраама, так і для людей загалом, тут є два окремі питання: спасіння та благословення.

Спасіння: Дії Авраама не були важливими в тому сенсі, що вони не привели його до Неба. Дії Авраама були дуже важливими як видимий прояв його віри в Бога і були нерозривно пов’язані з його вірою в Бога.

Благословення: Завдяки ділам і Авраам, і ми часто отримуємо благословення в цьому житті та нагороди в наступному.

Яків наводить Авраама як приклад того, що Авраам був виправданий ділами. Авраам «повірив Богові, і це було зараховано йому за праведність» за десять чи двадцять років до того, як він ледь не приніс в жертву Ісаака.

Божий завіт мав як незмінний елемент, так і умовний. Левит 26:44-45 показує, що навіть якщо Божий народ не виконує умовний елемент, незмінний елемент все одно залишається в силі.

Питання: Чому в Бут. 26:6-7 Ісаак є для нас зразком для наслідування, якщо він тут збрехав?

Відповідь: Ні. Див. відповідь на питання щодо Буття 12:10-20.

Питання: Чи був Авімелех із Герару, згаданий у Бут. 26:8-9, тим самим Авімелехом, що й у Бут. 20:2-3?

Відповідь: Судячи з імені, ймовірно, ні. Авімелех означає «Батько — цар». З одного боку, є багато випадків, коли батько та син або нащадок мають одне й те саме ім’я. З іншого боку, тут, ймовірно, йдеться про титул, а не про власне ім’я, як зазначено на сторінці 42 книги «735 Baffling Bible Questions Answered» («Відповіді на 735 загадкових біблійних питань»).

Іншими правителями з таким самим ім’ям були Товія I, II, III, IV і V (590–200 рр. до н. е.), Санбаллат I, II і III (445–330 рр. до н. е.), Шалманасер I, II, III, Антіох I, II, III, IV, а також Тіглат-Пілесер I, II і III.

Питання: У Бут. 26:33 місто Беер-Шеба назвав Авраам чи Ісаак?

Відповідь: У Книзі Буття 21:31 це місто називалося Беер-Шеба за часів Авраама через клятву між Авраамом та Авімелехом. Ісаак, безперечно, знав про це, оскільки мешкав у Беер-Шебі разом зі своїм батьком, як зазначено в Книзі Буття 22:19. Щоб нагадати Авімелеху (який, ймовірно, був сином того Авімелеха, що жив за часів Авраама) про попередній завіт, він назвав нову криницю схожою назвою — «Шіба».

Питання: Хто були чотири дружини Ісава, згадані в Бут. 26:34 та Бут. 36:2-3?

Відповідь: Дружини 1–2: У віці 40 років Ісав одружився з двома хеттянками — Юдитою та Басематою, дочкою Елона (Буття 26:34–35).

Ада, дочка Елона-хетта (Буття 36:2), ймовірно, є іншим ім’ям Басемат.

Дружина № 3: Після того, як Яків пішов, Ісав одружився з ісмаїліткою Махалатою, сестрою Набайота (Буття 28:8-9).

Басемат, дочка Ісмаїла та сестра Набайота (Буття 36:3), ймовірно, є іншим ім’ям Махалати.

Дружина 4: Ісав одружився з Охолібамою, дочкою Ани (Буття 36:3).

Юдита, ймовірно, не згадується в родовідах у Буття 36, оскільки вона не мала дітей.

Питання: Чому, як стверджується, у 27-му розділі Книги Буття Бог схвалив те, що Яків обдурив Ісаака, а в 31:20 — те, що він обдурив Лавана?

Відповідь: Бог не схвалював брехні Якова. По-перше, Біблія точно й чесно фіксує як злі, так і добрі вчинки людей. По-друге, навіть Божий народ у Біблії чинив неправильні вчинки. Як зазначено на сторінці 43 книги «Відповіді на 735 загадкових біблійних питань»: «Бог благословив Якова не тому, що той збрехав і вдався до обману, а всупереч цьому».

Питання: Чому в 27-му розділі книги Буття благословення було таким важливим?

Відповідь: Зазвичай благословення отримував первісток, що означало подвійну частку спадку, а також статус глави родини. На табличці з Нузі, що датується XV століттям до н. е., розповідається про судовий спір між трьома братами щодо того, хто одружиться з жінкою на ім’я Зулуліштар. Один із братів переміг, оскільки зміг довести, що його батько на смертному одрі дав згоду на цей шлюб.

Питання: Що буквально означає гебрейське слово, перекладене як «господар», у Бут. 27:29?

Відповідь: Єврейське слово gebiyr (вимовляється як «геб-ІР») тут можна перекласти двояко: «господар» або «герой». У випадку з Ісавом та його нащадками це був [небажаний] господар. У нашому житті, якщо Бог поставив над вами когось, кого ви не любите, ви можете вибрати, чи ставитися до цієї людини як до небажаного господаря, чи як до героя.

Питання: Чому в Бут. 27:39-40 Ісаак не міг благословити Ісава так само, як благословив Якова?

Відповідь: Біблія не пояснює, чому Ісаак дотримувався переконання (правильного чи помилкового), що він не може благословити обох. Однак, згідно з табличками того часу, знайденими в місті Нузі, заповіти, складені на смертному одрі, вважалися дійсними та непідлягали скасуванню. Див. також відповідь на наступне запитання.

Питання: Чому в Бут. 27:39-40 Бог не благословив Ісава так, як благословив Якова?

Відповідь: Є три взаємодоповнювальні причини.

1. Римлянам 9:10-15 показує, що Бог може чинити так, як Йому заманеться, не пояснюючи нам Своїх причин.

2. Ісав був язичником (безбожним) (Послання до Євреїв 12:16), а Яків — обманщиком; Бог мав би право проклясти їх обох. Натомість обидва отримали благословення (Послання до Євреїв 11:20).

3. Бог має право вирішувати, кому надати особливу милість і любов, як Він вважає за потрібне — просто запитайте Павла.

Питання: У Бут. 27:42–44 Яків пішов до міста Харан, щоб втекти від Ісава, чи щоб знайти дружину?

Відповідь: І те, і інше. Іноді є кілька причин для одного й того ж вчинку. У Буття 27:42–46 Ребека сказала Якову, щоб він пішов, аби втекти від Ісава, але в Буття 27:46 вона сказала Ісааку, що причиною було знайти дружину. Причиною, з якої Ісаак відправив Якова, було знайти дружину (Буття 28:1–6).

Питання: У Бут. 27:45 слово «обидва» стосується Якова та Ісаака чи Якова та Ісава?

Відповідь: З лінгвістичної точки зору це може означати будь-що. Однак це був Ісаак, а не Ісав, оскільки Ісаак був при смерті, Ісав міг би вбити Якова одразу після цього, і для Ісава не було жодної загрози. На жаль, Ребека, можливо, думала про «обох», кого вона любила, а не про «двох із трьох».

Питання: У Бут. 27:46 дружини Ісава були хеттянками чи ханаанянками?

Відповідь: Чи може хтось бути одночасно техасцем і американцем? Хетти в Ханаані були одним із народів Ханаану.

Питання: Чи вдалося Ребеці та Якову в 28-му розділі книги Буття отримати те, чого вони прагнули?

Відповідь: На перший погляд — так, але насправді — ні. Вони хотіли, щоб Яків отримав первородство, і, вдавшись до нечесних засобів — брехні та обману, — вони цього досягли, тож у цьому сенсі їм пощастило.

Однак син із первородством зазвичай згодом займав почесне місце в родині; а Яків мусив тікати, рятуючи своє життя. Ребеці вдалося допомогти своєму улюбленому синові; проте вона більше ніколи не побачить Якова на землі. Як зазначає книга «Жінки в Біблії», Ребеці доведеться до кінця життя жити з сином, якому вона заподіяла кривду.

Питання: Чи є вираз «на ній/на ньому» у Бут. 28:12 двозначним?

Відповідь: Не зовсім. Вираз «на ній» деякі рабини тлумачили як «на ньому». Іншими словами, або ангели небесні піднімалися й спускалися по драбині/сходах, або ж вони піднімалися й спускалися на самого Якова. Про це згадується тому, що Ісус у Євангелії від Івана 1:51 сказав, що Натанаїл побачить ангелів Божих, які піднімаються й спускаються на Сина Людського [Ісуса].

На користь тлумачення «на ній»: ця аналогія має сенс, оскільки драбина (або сходи) присутня, а Яків уві сні бачить, як численні ангели виконують свої справи. У метафоричному сенсі Ісус є тією драбиною, по якій Божі благословення спускаються на землю, і тією драбиною, по якій нас підносять до неба.

Проти варіанту «на ньому»: чи ангели топчуть Якова, щоб дістатися до драбини? Чи ангели піднімаються по Якові, щоб дістатися до неба? Тоді для чого потрібна ця драбина/сходи? Ісус походив від Якова, але Ісус більше схожий на драбину, ніж на Якова, який часто обманював людей.

Питання: Чому в Біблії, у Бут. 29:15-25, ми маємо захоплюватися Лаваном, якщо він обманював і брехав Якову?

Відповідь: Хто сказав, що ми маємо захоплюватися Лаваном? Ми не маємо. Це запитання передбачає, що Біблія може говорити про Божий народ лише у вакуумі й не може згадувати інших людей, з якими їм доводилося мати справу. Звісно, Біблія говорить як про злих, так і про добрих людей. Більше того, Біблія показує нам, що навіть добрі люди не завжди були добрими.

Тут може допомогти аналогія. Хтось може сказати: «Не можна захоплюватися американськими героями. Подивіться, наприклад, на Джона Вілкса Бута, який застрелив Авраама Лінкольна». Ну, ми можемо прочитати, як Джон Вілкс Бут відіграв значну роль в американській історії, але він не був американським героєм.

Лаван відіграв певну роль в історії Ізраїлю, але він теж не був героєм. Аналогія з Бутом може здатися дещо безглуздою, оскільки ніхто не вважає Бута героєм, але згадувати Лавана, щоб критикувати людей, яких ми повинні шанувати в Біблії (як це насправді зробив один атеїст), теж видається недоречним.

Питання: У Бут. 29:21–30, коли Рахіль була віддана Якову?

Відповідь: Яків працював сім років, отримав Лію, почекав тиждень, а потім отримав Рахіль в обмін на обіцянку ще семи років праці.

Питання: Чому в Бут. 29:28 Яків одружився з двома сестрами, адже Левит 18:18 забороняє одружуватися з двома сестрами, поки обидві живі?

Відповідь: Левит 18:18 був частиною Мойсеєвого Закону, який був даний через понад 400 років після того, як Яків одружився зі своїми дружинами. Звичайно, не можна було вимагати від Якова дотримання закону, про який він не чув, і який Бог ще не заповідав.

Питання: Чому в Бут. 29:31 Бог просто не сказав Якову любити й Лію, замість того, щоб зробити Рахіль безплідною?

Відповідь: Іноді люди можуть засвоїти уроки лише важким шляхом. Чи ми чимось відрізняємося від них?

Питання: У Бут. 30:14-15, чи не виглядає використання мандрагори як забобон?

В: Більшість засобів народної медицини не діє. Той факт, що Рахіль ще довгий час після цього не могла народити, чітко вказує на те, що мандрагори не мали жодного стосунку до того, що Бог відкрив лоно Рахілі. Цей уривок показує, що навіть віруючі можуть помилятися та покладати надію на безглузді засоби лікування.

П: Як у Бут. 30:27 Лаван зміг за допомогою ворожіння дізнатися про Якова?

В: Якщо припустити, що Лаван тут говорив правду, то іноді люди отримують правильні відповіді за допомогою ворожіння. Однак навіть якби ворожіння давало суцільну правду, а не суміш правди й помилок, віруючі не повинні наслідувати приклад Лавана, оскільки Бог у Повторенні Закону 18:10, 14 заборонив займатися ворожінням. До речі, ворожіння Лавана не дало йому бажаного результату, як показано в Буття 31:1-2, 9.

Питання: У Бут. 30:37–43 чи не виглядає те, що Яків «змушував» овець і кіз стати плямистими, як забобон?

Відповідь: Тут немає ні найменшого натяку на забобони, а лише хибні уявлення про генетику тварин. Бог благословив Якова, не зважаючи на це, про що Яків сам знав (Буття 31:7-13).

Питання: Чи є Гілеад у Бут. 31:23 та Бут. 37:25 анахронізмом, оскільки в Чис. 26:29 сказано, що Манасія був дідом Гілеада?

Відповідь: Зовсім ні. Спочатку зауваження, яке не має прямого стосунку до відповіді, а потім сама відповідь.

Не є частиною відповіді: ім’я «Гілеад» було досить поширеним. Гілеад був не лише нащадком Манасії (Числа 26:29-30 та Йошуа 17:1), але й інший Гілеад був батьком Єфта (Суддів 11:1), а третій Гілеад походив із племені Гада (1 Хроніки 5:14).

Відповідь полягає в тому, що слово «Гілеад» вказує на час написання. Яків і Йосип не називали б цей регіон Гілеадом, але ніхто не стверджує, що Книга Буття була написана за часів Якова та Йосипа. Натомість Книга Буття була написана за часів Мойсея. Два з половиною трансіорданські племена вже мали отримати свою землю ще до смерті Мойсея.

Анахронізм — це коли в документі, який, як стверджується, був написаний у певний час, використовуються слова чи терміни, що застосовувалися лише пізніше. Використання слів, що існували на час написання, для опису попереднього періоду не є анахронізмом. Наприклад, це не є анахронізмом, коли хтось у ХХ столітті каже, що регіон Гілеад знаходився на території сучасної Йорданії. Яків, Йосип і Мойсей не знали про сучасну державу Йорданію, але ж ніхто й не стверджує, що вони знали.

Питання: Як у Бут. 31:32, 34 Біблія [нібито] схвалює те, що Рахіль вкрала ідолів у свого батька?

Відповідь: Біблія не схвалює крадіжку Рахілі. Домашні божества не лише мали релігійне значення, але й володіння ними означало право на спадщину, згідно з табличками, написаними приблизно за часів Мойсея, які було знайдено в місті Нузі.

У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), на сторінках 130–131, наведено текст нузької таблички, але там також висловлюється думка, що тут могла відігравати роль релігійна прив’язаність Рахілі до цих ідолів.

Хоча дехто може співчувати злісній поведінці Рахілі, Біблія цього не виправдовує; вона лише фіксує цей факт. Рахіль померла під час пологів лише через кілька років після того, як забрала ідолів (Бут. 35:17–19), тож ці домашні боги, безперечно, не принесли їй ніякої користі. Біблія — це не книга про досконалих супергероїв, а про цілком реальних людей, які мали багато вад — так само, як і ми.

Питання: У Бут. 31:47, з огляду на те, що Книга Буття була написана в давні часи, чому в цьому вірші є два арамейські слова?

Відповідь: Це свідчить про те, що арамейська мова існувала поряд з івритом ще в давні часи. Пам’ятайте, що арамеї жили в Сирії, де мешкав Лаван. Дружини Якова були родом звідти. З іншого боку, ці слова могли бути загальними для давнього івриту.

Питання: Як у Бут. 32:1-2; 33 Бог готує нас до конфлікту?

Відповідь: Справа не лише в силі для протистояння, а й у витривалості. Ми можемо зміцнитися принаймні трьома способами.

1) Нам потрібно нагадувати, на що слід спрямовувати свій погляд, на яку мету, що стоїть перед нами, та на любов, яка додає нам сил, щоб іти далі.

2) Бог може зміцнити нас, даруючи нам нові духовні дари та поглиблюючи ті, які ми вже маємо. Можливо, нам доведеться опанувати нові навички та відточувати щойно відкриті здібності.

3) Але, як це не парадоксально, у 32-му розділі Книги Буття Бог ослабив Якова. Вивихнувши йому стегно, Бог зробив так, що Яків мав ще менше шансів фізично протистояти Ісаву. Бог хоче допомогти нам позбутися зайвого багажу, який нам не потрібен і який обтяжує нас у служінні Йому. Іноді щось саме по собі не є поганим, але якщо ми надто покладаємося на це замість Бога, Бог може захотіти, щоб ми служили Йому без цього.

Питання: Як ви гадаєте, які дві мети переслідував Яків, відправляючи посланців до Ісава (Бут. 32:1-6)?

Відповідь: Оскільки Бог послав до нього ангельських посланців, можливо, саме так Яків і надумав послати посланців до Ісава. Минуло 20 років з того часу, як Яків та Ісав бачилися востаннє. Який прийом чекав на Якова? З одного боку, Яків боявся це дізнатися, але з іншого боку, він знав, що не хоче тікати від цього й залишатися з Лаваном назавжди. Зверніть увагу, що Яків не називає Ісава «твоїм братом», а скоріше «твоїм слугою».

Питання: Як ви гадаєте, які дві причини, наведені в Бут. 32:6-7, спонукали Ісава зустріти Якова з 400 чоловіками?

Відповідь: По-перше, звідки у Ісава взялося 400 воїнів? Ісав, ймовірно, був досить заможним, і, можливо, йому потрібна була ця армія для боротьби з хоритами, які мешкали на тій землі.

На той час, можливо, Ісав збирався виконати те, що раніше пообіцяв: вбити Якова. А може, Ісав ще не визначився, що саме робитиме, але хотів мати достатньо воїнів, щоб залишити собі всі варіанти відкритими. У будь-якому разі, Ісав хотів чітко показати, що він тримає ситуацію під контролем. Якщо він мав намір налякати Якова, то йому це вдалося; Яків був наляканий до смерті.

Питання: Як ви гадаєте, яке перше враження про Ханаан та про Якова склалося у дружин Якова, згаданих у Бут. 32:6-7?

Відповідь: Згадайте, що Яків ледь уникнув неприємностей із Лаваном. Можна замислитися, наскільки близькими й довірливими були стосунки між Рахіль та Лаваном, зважаючи на те, що він спочатку віддав Якову Лію. Тож, можливо, вона відчула полегшення, що між нею та Лаваном з’явилася певна відстань. Країна виглядала схожою, за винятком того, що там було багато укріплених міст ханаанеїв, з якими Якову доводилося миритися.

Питання: Які три стратегії Яків одночасно застосовував у Бут. 32:7–23?

В: По-перше, Яків намагався підготувати ґрунт, підкупивши Ісава великими дарами. По-друге, Яків розділив свою родину на групи; якщо одну групу атакують і вб’ють, інші, можливо, зможуть розбігтися й утекти. Нарешті, Яків вирішив йти останнім. Яків тут справді відчував відчай і те, що залишився сам на сам. Але, як сказано в «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 68): «За допомогою людських систем безпеки ми часто захищаємо себе від динамічного молитовного життя. Чому ми робимо собі таку кривду?»

Питання: У Бут. 32:22–32 Якова перейменували на Ізраїль, чи це сталося в Бут. 35:9–10? (Один ліберальний християнин згадав це як доказ того, що «Книгу Буття» писали кілька авторів.)

Відповідь: Книга Буття 32:22–32 є дуже детальною і розповідає про те, як Яків боровся з Богом, і як Бог перейменував його на Ізраїль. Книга Буття 35 містить підсумок життя Якова, а два вірші, 35:9–10, згадують про перейменування Якова, щоб ми могли визначити, де саме відбувалися події, описані в Буття 32. Так, ці два вірші є повторенням, але це слугує на користь розповіді, а не є випадковим включенням чогось двічі. Сьогодні, коли люди пишуть, вони часто повторюють у висновку те, про що йшлося в основній частині твору, але це не означає, що різні частини твору були написані різними авторами.

Питання: Чому в Бут. 32:27–28 Якова перейменували на Ізраїль?

Відповідь: Хоча Біблія про це не згадує, існує дві можливості, і обидві можуть бути правдивими.

Акт перейменування показав, що Бог керує всім їхнім життям, навіть їхнім ім’ям, і що завдяки Богу вони стали іншими людьми з іншою долею. Гадаю, коли ми потрапимо до неба, ми зможемо просто запитати про це Аврама, Симона та Савла з Тарсу, або, краще сказати, Авраама, Петра та Павла.

У ті часи імена мали велике значення, і, судячи з усього, «Ізраїль» означає «Бог витримує» або «Він витримує з Богом», і пов’язане з висловом «ти боровся з Богом».

Питання: У Бут. 32:24, 27 Яків боровся з чоловіком, який виявився ангелом або Богом. Тож чи є Бог ангелом чи людиною?

Відповідь: Бог може з’являтися навіть у вигляді палаючого куща, але це не робить Бога рослиною. Будучи всюдисущим, Бог також може мати локалізовану присутність у будь-якій формі, якої Він забажає.

Ось що думав Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.): «Знову ж таки, коли Він [Ісус] говорить від свого імені, Він визнає Себе Наставником: „Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської“… І Він найясніше з’являється як Наставник Якова. Відповідно до цього Він каже йому: «Ось, Я з тобою, щоб берегти тебе на всьому шляху, яким ти підеш; і Я приведу тебе назад у цю землю; бо Я не залишу тебе, доки не виконаю те, що тобі сказав». Кажуть також, що він боровся з Ним. «І Яків залишився сам, і там боровся з ним чоловік (Наставник) аж до ранку». Це був той чоловік, який вів, приводив, боровся та помазував атлета Якова проти зла». «Наставник», книга 1, розд. 7, с. 223

Питання: У книзі Буття 32:24–32 Яків боровся з справжнім ангелом чи просто намагався подолати якусь проблему?

Відповідь: Ніщо не вказує на те, що ми можемо додати до Писання, що це був не справжній ангел.

1. Буквальне тлумачення Біблії — це єдиний чесний спосіб її інтерпретації

2. Буквальне тлумачення Біблії не означає нав’язування жорсткого, конкретного буквалізму

3. Буквальне тлумачення Біблії означає інтерпретацію книги так, як вона була написана.

Хоча євреї Йосип Флавій та Філон тлумачили боротьбу Якова як сон, сни не залишають тазостегнові суглоби назавжди вивихнутими.

П: У Бут. 32:24-30, чи є Аллах [Бог] християнства настільки слабким, що Йому знадобилася ціла ніч, щоб боротися з Яковом, як зазначив один мусульманин?

Відповідь: По-перше, боровся ангел Божий (якого Яків назвав чоловіком), а не Сам Бог. Яків сказав, що бачив Бога віч-на-віч, але насправді він зустрівся з Богом лише через ангела. Проте, незважаючи на це, Бог послав цього ангела, який мав силу розчавити Якова.

Якщо батько бореться зі своїм вольовим дворічним сином і навіть іноді дозволяє йому перемогти, це не робить його слабким батьком. Так само Божим наміром було протистояти впертості Якова, а не знищити Якова та його наполегливість. Бог хотів привести Якова до розуміння того, ким він є, а не вбити його.

Уявіть, як було б чудово, якби ваше тіло було таким самим, але в 1 000 разів сильнішим. Ви могли б досягати видатних результатів у легкій атлетиці, пробивати стіни й бігати надзвичайно швидко. Однак щоразу, коли ви намагалися підняти квітку, ви її розчавлювали; щоразу, коли ви брали за руку маленьку дитину, ви ламали їй руку; і щоразу, коли ви обіймали свою дружину, вона потрапляла до лікарні. Можливо, мати м’язи, які в 1 000 разів сильніші, — це все-таки не так уже й добре.

Бог всемогутній, але в Нього є також лагідність і витонченість. Бог нескінченно могутніший за нас, але Він має більший контроль над Своєю силою, ніж ми — над своєю. У книзі Софонії 3:17 наведено приклад того, як Всемогутній виявляє лагідність: «Господь, твій Бог, серед тебе; Він могутній, щоб спасти. Він радітиме тобою з радістю; Він заспокоїть тебе Своєю любов’ю; Він радітиме тобою співом».

У 1 Царів 19:11-13 Бог каже Іллі, що той відчує присутність Господа. Це сталося не в потужному вітрі, що настав після цього, не в землетрусі чи вогні, а в тихому, ледь чутному голосі.

Отже, підсумовуючи, християни поклоняються Богові, який є лагідним, не втрачаючи при цьому Своєї Всемогутності.

Питання: Чи може хтось побачити Боже обличчя в Бут. 32:30, оскільки в Вих. 33:20 сказано, що ніхто не може цього зробити й залишитися живим?

Відповідь: Яків побачив постать ангела; спочатку він подумав, що це людина, і, звичайно, він не бачив Бога у Його славі віч-на-віч.

Питання: Чому, на вашу думку, у Бут. 32:26 Яків так наполегливо прагнув отримати Боже благословення?

Відповідь: Яків міг би просити про більше багатства, про безпеку або про те, щоб Ісав ставився до нього прихильно, але Яків прямо не просив ні про що з перерахованого. Він лише просив, щоб Бог благословив його. Яків не очікував, що Бог дасть йому змогу уникнути зустрічі з Ісавом, але він хотів, щоб Бог благословив його, щоб він зміг живим зустрітися з Ісавом.

Питання: У 33-му розділі книги Буття та в 36:7 — чи розійшлися Ісав та Яків через те, що їхнє майно було занадто великим, чи через страх Якова перед Ісавом?

Відповідь: І те, і інше.

Питання: У Бут. 33:18–19 та Йош. 24:32 Яків придбав землю в Сихемі, чи Авраам придбав її, як сказано в Дії 7:15–16 та Бут. 23:16–20?

Відповідь: У 23-му розділі книги Буття, 16–20-х віршах, Авраам придбав землю в Мамре поблизу Хеврона для Сари, але це не те саме місце. Щодо землі, придбаної в Сихемі, є три можливі відповіді.

Її придбали Яків та Авраам: як у книзі Йошуа 24:32, так і в книзі Буття 33:18-19 сказано, що саме Яків, онук Авраама, був тим, хто придбав землю поблизу Шехема. Незалежно від того, чи приїжджав Авраам, щоб бути свідком придбання землі за гроші, які він передав Ісааку, чи ні, можна сказати, що землю придбав рід Авраама. Навіть сьогодні підліток, за згодою батька, може придбати автомобіль на ім’я батька.

Степан міг помилитися: оскільки Яків придбав землю, на якій були поховані його сини, а сам Яків був похований у Мамре разом з Авраамом, Степан міг випадково поєднати ці дві окремі події. Навіть якби Степан помилився, Біблія все одно залишалася б безпомилковою. Біблія просто безпомилково записала те, що сказав Степан, разом із помилкою.

Перепоховання: Коли вони остаточно оселилися на цій землі, вони вирішили перепоховати Авраама, Сару, Ісаака та Ребеку, щоб вони були всі разом.

Питання: Що ще ми дізнаємося про місто Сихем у Бут. 33:18-19?

Відповідь: Хоча за часів Авраама місто лежало в руїнах, місце його розташування було відоме. Авраам не придбав саме місто, а землю поблизу Шехема.

Воно постійно відбудовувалося, оскільки розташовувалося на пагорбі, який можна було укріпити, і мало чудове джерело. Шехем було відбудовано близько 1900 р. до н. е., але фараон Сенусерт III (бл. 1880–1840 рр. до н. е.) захопив його. Шехем було знову зруйновано близько 1750 р. до н. е. Його відбудували, але єгиптяни знову зруйнували його близько 1550 р. до н. е. Місто було відбудовано за часів Амарнських листів (1400–1370 рр. до н. е.), у яких воно згадується як центр царя Лабаю, який перебував у союзі з завойовниками-«хабіру». Місто було відбудовано, але зруйновано арамеями, ізраїльським царем Менахемом та ассирійцями у 723 р. до н. е.

Питання: Як у Бут. 34:13–17 Бог міг [нібито] виправдати синів Якова, які дали обманливу відповідь щодо Діни?

Відповідь: Бог не виправдовував цього, і двох синів Якова, які вбили мешканців Сихема, було за це проклято.

Питання: Як у Бут. 34:25-30 Симеон і Левій самотужки змогли знищити ціле місто?

Відповідь: Вони очолювали напад, але під їхнім керівництвом були інші слуги, наймані воїни та/або родичі.

Питання: У Бут. 35:1-5, якою була послідовність подій?

Відповідь: Ось послідовність подій.

1. Яків, очевидно, був недбалим щодо дозволу на наявність чужих ідолів серед своєї кочової групи.

2. Бог сказав Якову, що хоче, щоб той оселився у Бетелі й збудував там для Нього жертовник.

3. Яків правильно зрозумів, що якщо вони збираються спорудити вівтар Богу, то не можна, щоб серед них були якісь ідоли.

4. Як тільки вони повністю присвятили себе Господу, їм не було чого боятися від навколишніх народів.

П: У Бут. 35:21, чи всі сини Якова народилися в Мігдал-Ебері, чи вони народилися раніше, як зазначається в інших частинах книги Буття? (Один ліберальний християнин підняв це питання як суперечність.)

Відповідь: У Книзі Буття 35:21–26 не сказано, що кожен син Якова народився в Мігдалі-Ебері, тим більше що, як зазначено в Книзі Буття 35:19–20, Рахіль, мати двох синів, щойно померла перед тим, як вони переселилися туди. У Книзі Буття 35:21–26 просто перелічено синів після розповіді про те, як Ізраїль (=Яків) розбив свій намет за Мігдалом-Ебером.

Питання: Чому в 36-му розділі Книги Буття нащадки Ісава перелічені так детально?

Відповідь: Слід визнати, що це не найважливіший розділ у Біблії. Хоча окремі імена не мають великого значення, ми дізнаємося з нього шість речей.

1. Це свідчить про претензію Біблії на історичну точність та увагу до історичних деталей.

2. Нащадки Ісава (едомляни) та ізраїльтяни були знайомі один з одним. У книзі Йова Еліфаз був теманцем, нащадком Темана, згаданого в Буття 36:11, 15, 42 та 1 Хронік 1:45. Пізніше в Єремії 49:7, 20 Теман поетично вживається як синонім Едома.

3. Ці два споріднені народи, хоч і жили окремо, ставилися один до одного дуже дружньо, принаймні на той час. Пізніше в Амоса 1:9–11 йдеться про «братський союз», який едомляни порушили. Це був не офіційний союз, а неформальні стосунки, що сягали часів Буття 33:4–16.

4. Едомляни, по суті, об’єдналися з хоритами, які вже мешкали на цій землі (Буття 36:20-29). Це об’єднання, ймовірно, було схожим на те, що шехемляни пропонували ізраїльтянам. Століттями пізніше насправді існувала потужна близькосхідна держава під назвою Мітанні, яку також називали хуррітами, що була об’єднанням двох народів. Домінуючою групою в цьому союзі були хурріти, які, судячи з усього, походили з Індії.

5. Оскільки Ханаан був відданий ізраїльтянам, едомляни отримали Едом і гору Сеїр. У Повторенні Закону 2:5 Бог сказав, що віддав гору Сеїр синам Ісава.

6. Кількість нащадків Ісава, а також їхня асиміляція з хоритами та ранній початок державотворення свідчили про те, що едомський народ стрімко розвивався і згодом міг стати потужним суперником.

Ось перелік битв між Едомом та Ізраїлем.

1 Самуїла 14:47 Вони воювали за часів Саула

1 Царів 11:14-22 Едомляни під проводом Хадада воювали за часів Соломона

2 Хроніки 20:1-23: Едомляни уклали союз і воювали за часів Йосафата

2 Царів 8:21 Едомляни воювали за часів Йорама

2 Хроніки 28:17 Едомляни воювали за часів Ахаза

Псалом 137:7; Плач Єремії 4:21-22; Овадія 10-14 Едомляни допомагали вавилонянам проти Юдеї.

Малахія 1:2-5: близько 433 р. до н. е., після повернення з вигнання едомляни все ще були ворогами.

У Єзекіїля 25:12-17, після падіння Єрусалима, едомляни чекали на роздоріжжях, щоб вбивати й грабувати євреїв, які втікали.

Питання: У Бут. 36:2 — чи було Сібеон містом хівітів, чи містом хорітів, як зазначено в Бут. 36:20?

Відповідь: Є дві можливості:

Орфографічна помилка: Багато вчених припускають, що це орфографічна помилка в Масоретському тексті, оскільки в івриті «хівіт» — це h[i]wwt, а «хоріт» — h[o]rrt. У Септуагінті в Буття 34:2 та Ісуса Навина 9:7 згадуються хоріти.

Дві назви для однієї групи або двох об’єднаних груп: хоріти (хурріти) також оселилися в Палестині в районах, де жили хівіти, про що свідчать хуррітські особисті імена. Навіть князь Єрусалима у XIV столітті до н. е. мав хуррітське ім’я Абді-Гепа.

Питання: Чи вказує вираз «до того, як будь-який цар став царювати над ізраїльтянами» (Бут. 36:31) на те, що твір був написаний за часів Саула або пізніше?

Відповідь: Ні. Мойсей не тільки міг знати, що над Ізраїлем буде цар (Второзаконня 17:14-15), але й усі ізраїльтяни, починаючи з часів Якова, знали, що Ізраїль матиме царя з племені Юди, завдяки пророцтву Якова в Буття 49:10.

Питання: Що в Бут. 37:1-11 призвело до погіршення стосунків Йосипа з його родиною? Як ви гадаєте, чи усвідомлював Йосип це?

Відповідь: Було п’ять причин.

1. Донесення на своїх братів у Буття 37:2

2. Яків любив Йосипа більше, ніж інших, як зазначено в Книзі Буття 37:3.

3. Те, що Яків подарував Йосипу, але не іншим братам, оздоблену мантію (Буття 37:3-4).

4. Не те, що Йосип мав сон, а те, що він розповів братам свій сон про снопи зерна (Буття 37:5–8).

5. Йосип розповів своїм братам і батькові ще один сон про сонце, місяць та одинадцять зірок, що вклонялися йому (Буття 37:9–11).

Йосип, сімнадцятирічний юнак, здавався абсолютно несвідомим того, як інші люди сприймуть його слова. Яків, який був набагато старшим, очевидно, також ніколи не замислювався над тим, як він може розпалювати заздрість між братами. Можна було б подумати, що Яків мав би щось знати про це. Очевидно, Яків засвоїв «поганий урок» щодо улюбленості одного з дітей, але не «хороший урок» про те, що улюбленість одного з дітей має погані наслідки.

Питання: Чому саме брати Йосипа ненавиділи його в Бут. 37:1-11?

Відповідь: Брати Йосипа, ймовірно, вважали, що його сни походили від нього самого. Легко було б подумати, що Йосип був гордим та егоїстичним, оскільки батько любив його (та його матір Рахіль) більше.

Питання: У Бут. 37:1–11, які вчинки людей сьогодні призводять до погіршення стосунків з іншими?

Відповідь: З гордості, заздрості чи злоби вони можуть намагатися керувати іншими, хвалитися, обмовляти чи пліткувати. Через брак співчуття вони можуть бути байдужими. Через невпевненість у собі вони можуть підставляти інших. Іноді вони роблять це навмисно, а іноді навіть не усвідомлюють, що так чинять. Ми від природи маємо егоїстичні серця.

Нам потрібен Ісус, щоб любити ближніх, як самих себе, і щоб продовжувати любити ближніх, як самих себе.

Питання: Чи є в Бут. 37:3, 23, 32 якісь позабіблійні свідчення про різнокольоровий плащ?

Відповідь: Так, хоча це не саме плащ Йосипа. Археологи виявили, що на стінах гробниці єгипетського вельможі на ім’я Хнумхотеп були зображені «азіати» у різнокольорових плащах. Див. книгу «Фараони та царі: біблійний пошук» (Pharaohs and Kings: A Biblical Quest), с. 332, 360, де наведено ілюстрації та додаткову інформацію.

Питання: Чи є в Бут. 37:17 якісь позабіблійні свідчення про те, що людей змушували «зникати», кидаючи їх у колодязі?

Відповідь: Так. У книзі «Чи може археологія підтвердити Старий Завіт?» (Can Archaeology Prove the Old Testament?), на сторінці 29, йдеться про те, що в Дотані (за 13 миль на північ від Сихема) було знайдено цистерну, в якій лежало кілька скелетів. До речі, брати Йосипа перебували поблизу Дотана.

Питання: У Бут. 37:17, якби ви запитали братів Йосипа, чому вони мали намір убити його, що б вони відповіли?

Відповідь: Йосип втягує їх у неприємності (Яків послав Йосипа, щоб той доніс на них). Йосип передав Якову погану (ра’а) звістку про них, а вони збиралися повідомити Якову, що Йосипа з’їла злісна (ра’а) тварина.

Вони називали Йосипа мрійником.

Егоїзм, заздрість до того, що батько більше любив Йосипа. Якщо сни були від Бога (як це зрештою й виявилося), то навіть Бог більше прихилявся до Йосипа.

Шехем знаходився приблизно за 50 миль на північ від Хеврона, де перебував Яків. Дотан був приблизно за 13 миль на північ від нього. Тож вони, ймовірно, були занадто далеко від Якова, щоб хтось міг розповісти йому про те, що сталося.

Іронічно, що на початку свого життя Яків використовував одяг, щоб обдурити власного батька Ісаака, видавши себе за Ісава. Тепер одяг буде використано, щоб обдурити його власними синами.

Питання: У Бут. 37:17 чи брати Йосипа планували вбити його, чи вони вирішили продати Йосипа мідіанським торговцям, як сказано в Бут. 37:28-29?

Відповідь: І те, і інше вірно, адже люди можуть змінювати свої плани. Спочатку вони планували вбити Йосипа, хоча Рувим мав намір його врятувати. Однак, побачивши мідіанських торговців, вони вирішили, що можуть заробити трохи грошей завдяки Йосипу, і змінили свої плани. З людської точки зору можна було б подумати, що Йосип мав би «право» озлобитися через це. Проте Йосип слідував за Богом, і важкі часи не зробили його озлобленим, а лише кращим.

Питання: У Бут. 37:25 торговці були ісмаїльтянами чи мідіанитами, як сказано в Бут. 37:28?

Відповідь: Здалеку брати не могли розрізнити, хто саме наближався, чи, можливо, там були представники обох народів. Для братів це не мало значення; вони просто хотіли грошей. Слово «ісмаїльтяни» або «мідіани» може бути помилкою переписувача. Або ж брати вважали їх ісмаїльтянами, хоча насправді це були мідіани.

Питання: Чи 20 срібних шекелів у Бут. 37:28 були приблизно справедливою ціною за такого раба, як Йосип?

Відповідь: Так. Згідно з К. А. Кітченом у праці «Стародавній Схід та вступ до Старого Завіту» (с. 52–53), це була правильна ціна приблизно у 1800 р. до н. е. Кілька століть раніше ціна становила від 10 до 15 срібних шекелів, за часів Мойсея — 30 срібних шекелів, а пізніше раби коштували дорожче. У книзі Осії 3:2 раб коштував приблизно 30 шекелів. Див. журнал «Biblical Archaeology Review», том 21, № 2, с. 53, де наведено графік зміни ціни на раба з плином часу.

Питання: Чому в Бут. 37:28 Бог не полегшив ситуацію Йосипу?

Відповідь: Бог міг би значно полегшити Йосипу життя. Він міг би не давати Йосипу тих снів, міг би змусити Йосипа врятувати своїх братів, щоб ті були йому вдячні. Бог використав Йосипа, щоб врятувати його родину під час великого голоду, але Бог міг би зробити й щось інше, щоб врятувати їх від голоду.

Ми не знаємо, чому Бог обрав саме такі засоби для здійснення Своєї волі. Проте ми можемо помітити, що втіха Йосипа не була головною метою Бога; Бог використав час перебування Йосипа на землі, щоб здійснити певні плани в житті Йосипа та його братів.

Питання: Чому в Біблії, у Бут. 38:1-21, міститься ця історія про Юду та Тамару?

Відповідь: Якщо оцінювати за шкалою від найнижчого (не так вже й погано) рівня 1 до найвищого (найгірше) рівня 10, де сексуальна розпуста дорівнює 10, як би ви назвали навмисне невиконання обіцянки, на яку хтось покладався до кінця свого життя? — Це, безперечно, більше, ніж 1. З цього ми можемо винести щонайменше три уроки.

1. Щоб ми не думали, ніби Юда та інші патріархи були праведнішими за всіх інших, ця та інші історії повертають нас до реальності: вони не були особливо праведними.

2. Біблія дає нам відвертий і точний опис того, як жили люди в ті часи. Біблія анітрохи не прикрашає їхню історію. Ми можемо вчитися як на їхніх помилках, так і на їхніх правильних вчинках.

3. Це показує тип гріха, який існує й сьогодні, але про який не часто говорять: ухилення від відповідальності. У Божих очах це вважається дуже серйозним гріхом, оскільки Онан був убитий саме через це. Юда теж не вчинив відповідально щодо своєї невістки й порушив власне слово. Юда не віддав свого сина за Тамар у шлюб, бо боявся за життя свого сина, бо не довіряв Божій доброті. Очевидно, що Юда не вважав, що Онана заслуговував на смерть за те, що відмовився виконати свій обов’язок.

Питання: Що означають імена Зера/Зара та Перец/Фарез у Бут. 38:29-30?

Відповідь: Спочатку про їхнє значення, а потім про два тлумачення. Словник Стронга, біблійні словники та коментарі одностайні в тому, що «Перец/Фарез» означає «прорив» або «пролом». Він прорвав або відкрив лоно. Щодо «Зерах/Зарах», однак, існують незначні розбіжності в думках.

«Шкарлатовий»: Оскільки на його руці була пов’язана шкарлатова нитка, «Зера» може означати «шкарлатовий». На думку деяких вчених, це також може означати «яскравість» або «червоність».

«Сходження»: На думку інших вчених, «Зера» походить від єврейського слова «зерах», що означає «сходження».

Причину розбіжності думок можна знайти у «Вичерпній конкорданції Стронга» (слово 2226). Там зазначено, що це те саме, що й 2225 «зерах, зе-рах» від 2224; сходження світла: — сходження». У слові 2224 сказано: «зарах, за-рах»; первинне Корінь; власне — випромінювати (або випускати промені), тобто сходити (як сонце); зокрема — з’являтися (як ознака прокази): — виникати, сходити (вгору), щойно з’явиться». Отже, слово «Зера» походить від сходу сонця і може стосуватися як самого сходу, так і червоно-багряного кольору світанку.

У месіанському родоводі в Матвія 1:3 коротко згадується народження як Переца, так і Зераха. Під час Свого першого приходу Ісус сказав, що Він принесе розділення (Лк. 12:51). Павло говорить про яскравість другого приходу Христа у 2 Сол. 2:8. Отже, близнюки з’явилися у порядку двох приходів Христа. Однак, з іншого боку, у Ів. 1:5, 9 згадується, що Ісус був істинним світлом, яке освітлює кожну людину, і що Він прийшов у світ.

Ахан, якого стратили в книзі Йошуа 7, був нащадком Зераха. Отже, наявність особливого чи благочестивого походження не гарантує, що людина обов’язково є праведною або зможе уникнути суду. Кажуть, що «у Бога немає онуків». Іншими словами, або ти є дитиною Божою, або ні. Але ти не можеш претендувати на стосунки з Богом лише завдяки вірі своїх батьків, а не своїй власній.

Питання: У Бут. 39:7–10, оскільки Десять Заповідей ще не були записані, що було б поганого в тому, якби Йосип спав із дружиною свого господаря?

Відповідь: Йосипу не потрібні були Десять Заповідей, щоб знати: такий вчинок повністю зрадив би довіру, яку його господар покладав на нього. Йосип також сказав, що це було б гріхом проти Бога.

Деякі люди керуються лише буквою закону. Однак Йосип діяв не так, і саме так не повинні діяти християни. Замість того, щоб просто запитувати: «Чи можна мені це зробити без наслідків?» або «Чи існує щодо цього якась абсолютна чорно-біла заборона?», ми повинні запитувати: «Що було б приємним для Бога?».

Йосип уже двічі втрачав свій плащ! Але, як хтось колись сказав, краще втратити плащ і зберегти свій характер, ніж втратити характер і зберегти плащ.

Є цікава арабська казка, яка ілюструє менталітет, що полягає у суворому дотриманні лише букви закону. Одного разу чоловік уклав угоду зі злим джином. Вони обоє підписали документ, за яким джин зобов’язувався надати йому за дружину найпрекраснішу жінку, яку той міг собі уявити, і не завдавати йому шкоди. Джин зник, а згодом з’явилася прекрасна жінка, яка захотіла стати його дружиною. Чоловік не знав, що ця жінка — це переодягнений джин. Однієї ночі «жінка» попросила чоловіка показати угоду. Коли чоловік взяв угоду до рук, джин змусив віск зі свічки покрити слово «не» у фразі «не завдавати шкоди чоловікові», після чого вбив його.

Цікаво, що для декого достатньо було лише трохи свічкового воску, щоб виправдати порушення обіцянки, яку дали ці двоє. Сьогодні деякі люди вважають цілком нормальним і правильним порушувати угоду з причин, які навряд чи є більш вагомими. Справжні віруючі в Бога не лише дотримуються свого слова дослівно, але й зберігають його суть, і не дозволяють надуманим причинам слугувати виправданням для нечесності.

Питання: Чи є в Бут. 39:7–20 інші подібні історії?

Відповідь: Нічого дуже схожого на це немає, але є одна вигадана історія з невеликою подібністю. Ідея про те, що дружина зраджує, коли чоловіка немає поруч, не є унікальною для Йосипа. Приблизно через 600 років після цих подій, у XIII столітті до н. е., існувала єгипетська історія під назвою «Казка про двох братів», яка мала кілька схожих моментів. Під час відсутності чоловіка дружина намагалася спокусити його брата, який відхилив її залицяння. Коли чоловік повернувся, дружина висунула проти його брата фальшиве звинувачення. Зрештою правда вийшла на світло, і в кінці дружину стратили.

Питання: Як, згідно з Бут. 40:15, Йосипа вивезли з землі євреїв?

Відповідь: З одного боку, Йосип походив із землі, яка була обіцяною і майбутньою власністю ізраїльтян-євреїв. З іншого боку, ми вважаємо слово «єврей» синонімом слова «ізраїльтянин», але тоді це не було так. Слово «єврей», або «апіру», також означало кочівника, і Аврама називали євреєм. Отже, слово «Йосип» могло означати або його походження від Авраама та проживання на новій землі Авраама, або те, що він походив із землі кочівників, або й те, й інше.

Питання: У Бут. 40:20–22, Мт. 14:6 та Мк. 6:21 чи погано святкувати дні народження, оскільки єдині дні народження, про які [нібито] згадується в Біблії, — це ті, коли фараон стратив пекаря, а Ірод — Івана Хрестителя?

Відповідь: Ні. Свідки Єгови намагаються використати аргумент мовчання, щоб заборонити святкування днів народження. І фараон, і Ірод були жорстокими, деспотичними правителями, які вбивали людей і в дні, що не були днями народження, але є дві вагоміші причини, чому святкування особливого дня народження когось є прийнятним.

Йов був благочестивим чоловіком, і його сини «по черзі влаштовували бенкети у своїх домах» (Йов 1:4). У гебрейському тексті буквально сказано, що кожен робив це «у свій день», і цей вираз означає день народження, про що свідчить прокляття Йова «свого дня» (гебрейською), яке у перекладі BSB подано як «день його народження» у Йов 3:1-3.

Крім того, ангел Гавриїл оголосив, що багато хто радітиме з нагоди народження Івана Хрестителя (Лк. 1:14), і якщо ангели могли святкувати народження Ісуса (Лк. 2:13-14), то й нам цілком припустимо святкувати Його народження.

Питання: Як у Бут. 40:23 виночерпій міг так легко забути Йосипа?

В: Тоді виночерпій турбувався про те, що означав той сон. Але після того, як його поновили на посаді, він дійшов висновку, що це не Йосип повернув йому посаду, і що Йосип зараз не приносить йому користі, тому він зосередився на тому, що і хто може принести йому користь. Він забув і свою вдячність Йосипу, і свою обіцянку Йосипу пам’ятати про нього та згадати його перед фараоном. Йосип зазнав знущань, наклепів і був забутий своїми братами, дружиною Потіфара та виночерпієм. Але Бог все одно міг діяти, незважаючи на забудькуватість виночерпія; просто на це знадобилося два повних роки. Цікаво, що первістка Йосипа назвали Манасією, що, згідно з «Євангельським коментарем до Біблії» (с. 33), означає «забувати». Заздрість братів Йосипа, наклеп з боку дружини Потіфара та забудькуватість виночерпія були незначними порівняно з визначальним віршем цього розділу: Буття 41:32, де сказано, що ця справа «була визначена Богом».

Питання: Чому в Бут. 41:18 корови опинилися в річці?

Відповідь: У більшості місць корови не залишалися б у річці. Але в Єгипті корови часто перебувають там, щоб знайти прохолоду та певний захист від мух. Однак автор мав би жити в Єгипті, щоб знати це.

Питання: Чому у Бут. 41:32 фараон призначив неєгиптянина своїм заступником?

Відповідь: Хоча королі інколи можуть робити дивні речі, у цьому випадку це було цілком логічно. Якби Йосип спробував повстати, єгиптяни не пішли б за ним. Зафіксовано, що ханаанеї, такі як Мері-Ра, Бен-Мат-Ана, а також семіт Янхаму, заступник Аменхотепа III, обіймали високі посади при єгипетському дворі. (Аменхотеп III став фараоном після того, як ізраїльтяни покинули Єгипет.) Набагато пізніше турецькі османи часто призначали вірмен на високі посади при дворі, розуміючи, що народ ніколи не підтримає немусульманина, який спробує захопити владу.

Питання: У Бут. 41:45 єгипетське ім’я Йосипа, Зафенат-Панеах, було титулом чи єгипетським ім’ям?

Відповідь: Ймовірно, воно означало «той, кого називають життям» або щось подібне. Немає жодних свідчень про те, що хтось із єгиптян мав такий титул, тож, ймовірно, це було ім’я. Фараон, мабуть, хотів, щоб Йосип виглядав більш єгипетським у очах багатьох своїх чиновників. Це, однак, не означає, що Йосип відмовився від свого справжнього імені. Це схоже на те, як люди, що приїжджають із Китаю на Захід, часто беруть собі західне ім’я, а ті, хто їде із Заходу до Китаю, часто беруть собі китайське ім’я.

Питання: Чи існують у Бут. 41:45 якісь позабіблійні свідчення щодо єгипетського імені Йосипа — Зафенат-Панеах?

Відповідь: Так. Хоча вчені не знають жодного імені візирів Єгипту, що жили в ті століття, коли жив Йосип, археологи знайшли певний зв’язок.

Зафенат: Єгипетське ім’я Йосипа, згадане в Книзі Буття 41:45, ймовірно, дійшло до нас із переставленими літерами «т» і «п». «Зат-ен-аф» означає «той, кого називають», що було поширеним виразом. Папірус Бруклін 35.1446 містить багато прикладів, коли азіатам давали єгипетські імена. У багатьох із цих імен перша частина — «той/та, кого називають».

Панеа: «Па» або «Пе» відповідало б єгипетському «Іпі» або «Іпу». «Анеа» схоже на єгипетський «анх», що означає «життя», або «анху», що означає «живий». У книзі «Фараони та царі: біблійний пошук» (с. 350) робиться висновок, що ім’я «Іпіанху» та його варіації були поширеними за часів Йосипа, але не були дуже поширеними ні раніше, ні пізніше.

Питання: У Бут. 41:45, згадуючи, як Ісаак знайшов собі дружину, і як Яків знайшов собі дружину, чим відрізняється те, як Йосип знайшов собі дружину? Як Йосип з цим впорався?

Відповідь: Фараон не був віруючим, і дружина Йосипа, ймовірно, теж не була, принаймні спочатку. Ми не бачимо, щоб віруючі люди дбали про вибір дружини для Йосипа; але Йосип все одно впорався. Як Бог дав Адаму владу над землею та дружину, так і фараон дав Йосипу владу над землею та дружину.

До речі, Потіфар і Потіфера, ймовірно, не є однією й тією ж особою. В Єгипті є пам’ятник, який називають стелою Потіфара, на якій написано: «Потіфар, син ‘Анк-хор». Це, ймовірно, не жоден із цих чоловіків; скоріше, Потіфар було поширеним ім’ям.

Питання: У Бут. 41:53–57, у чому Йосип був прообразом Христа?

Відповідь: Йосип сам зазнав страждань, щоб забезпечити прожиток усьому Божому народу. Від того часу, як Йосипа продали в рабство, до того, як він став другим після фараона, минуло близько 13 років. Протягом цього часу Йосип мусив бути терплячим, хоча не мав жодних зовнішніх ознак того, що його становище коли-небудь покращиться. Подумайте, яким терплячим є Бог до нас!

Питання: Чи те, що сталося з Йосипом, зрештою пішло йому на користь (Бут. 41:57)?

Відповідь: У цьому випадку це принесло йому вторинну користь, оскільки він не перебував у Ханаані, коли настала голодна лихоліття. Але насамперед це не було для користі Йосипа; зрештою, Йосип міг просто втекти до Сирії й жити там самотньо, як це зробив Яків. Ні, головна користь була для 70 осіб з його роду. Бог не наслав цю біду на Йосипа насамперед для його ж користі, а для користі його родини.

З іншого боку, Йосип дійсно отримав велику користь іншим чином. Уявіть, що Йосип залишився в Ханаані чи Сирії й нічого не робив усе своє життя. Він, можливо, все одно мав би праведний характер, але не вважався б великим героєм віри в Біблії без цих випробувань, які його сформували, хоча це формування часом було болісним.

Питання: У Бут. 41:57 сказано, що голод був тяжким у всьому світі, то чому ж не всі місця на землі зазнали голоду?

Відповідь: Ця фраза вказує на те, що голод був тяжким не лише в Єгипті, а й за його межами.

Питання: Що сім’я дізналася про упередженість у Бут. 42:3-4?

Відповідь: У випадку Якова, судячи з усього, нічого. Він не відправив Веніаміна разом з іншими в цю подорож, бо, здавалося, любив Веніаміна більше, ніж їх. У свідомості Якова його покійна дружина Рахіль, його (як вважалося) покійний син Йосип та Веніамін були пов’язані між собою, і він не хотів втратити останнього з них. Очевидно, інших братів вважали більш зайвими. Це був жахливий спосіб бути батьком.

Проте брати відчували докори сумління після того, як відправили Йосипа й приховували це від батька всі ці роки. Але з того часу, з огляду на те, що Яків ставився до них несправедливо, і це не збиралося змінюватися, вони навчилися з цим жити.

Питання: Чому в Бут. 42:7 єгипетські чиновники продавали зерно?

Відповідь: Під керівництвом Йосипа Єгипет накопичив запаси їжі на випадок сильного голоду. Або єгипетський уряд забрав у селян більше, ніж було потрібно, або деякі єгиптяни мали менше, ніж їм було потрібно, оскільки продавали народне зерно з метою отримання прибутку. Тисячоліття потому експорт продовольства з метою отримання значного прибутку став надто поширеним явищем, тоді як селяни, які вирощували цю їжу, помирали від голоду.

Питання: Чому в Бут. 42:8 брати Йосипа не впізнали його?

Відповідь: Ніщо не вказує на те, що це було дивом чи надприродним явищем. Востаннє вони бачили безпорадного, переляканого сімнадцятирічного хлопця з бородою, а тепер бачать заможного, впливового тридцятирічного чоловіка, який, якби дотримувався єгипетських звичаїв, не мав би бороди. Навіть коли люди помічають схожість, вони часто поспішно доходять висновку, що це не може бути та сама людина, якщо обставини, здається, унеможливлюють те, що це та сама людина.

Питання: Чому в Бут. 42:6-20 Йосип так поставився до своїх братів, з якими не мав стосунків?

Відповідь: Хоча Біблія ані не схвалює, ані не критикує цю стратегію, вона виявилася розсудливою з боку Йосипа. Йосип хотів дізнатися, яке ставлення вони мали до іншого сина своєї матері, і чого вони навчилися за ці роки. Він хотів побачити, що було в їхніх серцях, перш ніж відкрити їм своє серце.

Хоча сьогодні, ймовірно, ніхто не опиниться в такій самій ситуації, загальний принцип, що полягає в тому, щоб спробувати дізнатися щось про те, що є в серці людини, перш ніж довіряти їй свої таємниці, залишається актуальним. У іншому контексті Ісус у Матвія 7:6 сказав, щоб не кидати перли перед свинями.

Питання: Чому в Бут. 42:21–23 вони відчували тут таку сильну провину?

Відповідь: Це була велика таємниця, про яку знали лише брати. (Вони не знали, що Йосип стояв перед ними і розумів гебрейську мову.) Уявіть собі, що у вашому минулому гниє таємниця про те, що ви зробили з кимось близьким, про що не можете йому розповісти. Подумайте, як важко було братам усі ці роки через їхній гріх.

У Рувима ще в Буття 37:21-22 з’явилася ідея врятувати Йосипа. Рувим не погодився продати Йосипа в Буття 37:29, але погодився взяти Йосипову одежу й занурити її в кров. Тут Рувим, як і інші, все ще відчував провину, але також мав ставлення «я ж казав», звинувачуючи їх.

Питання: У Бут. 42:25–28, після того як вони пережили шок від того, що мусили залишити Симеона у в’язниці, як, на вашу думку, вони почувалися, коли побачили срібні монети, що повернулися у мішок?

Відповідь: У Буття 42:28б, мабуть, занизили значення цього моменту, сказавши: «їхні серця занепали». Їм було шкода Симеона, їм було шкода свого батька, і вони боялися розповісти про це своєму літньому батькові. Пізніше Яків сказав, що якщо Бенджамін теж зникне, «ви у горі заберете моє сиве волосся до Шеолу» (Буття 42:38б).

План Рувима полягав у тому, щоб повернутися до Єгипту сам, лише з Веніаміном і сріблом, і спробувати повернути Симеона. Але Яків любив Веніаміна більше, ніж прагнув повернути Симеона.

Питання: Чому в Бут. 42:37 Рувим сказав: «Ви можете вбити моїх двох синів, якщо я не приведу його до вас»?

Відповідь: Яків не мав жодного бажання вбивати когось із своїх онуків. Рувим сказав це для більшого ефекту, щоб переконати Якова. Але це дещо дивні стосунки, коли Рувим пропонує Якову таку угоду. Схоже, що, хоча Яків і не знав правди про Йосипа, між ним і його синами не було великої довіри. На жаль, це може бути правдою і в деяких сучасних сім’ях.

Питання: У 43–44 розділах Книги Буття братів піддавали випробуванню. Чому їх випробовували?

Відповідь: Давайте розглянемо цю ситуацію з точки зору Йосипа. Одного дня, через стільки років, брати Йосипа з’явилися в його палаці, просячи допомоги. Що на той момент Йосип знав про них та їхній характер? Єдине, що Йосип знав на той момент, — це те, що це були ті самі брати, які, як вважалося, мали любити його, але які обговорювали, як його вбити, а потім продали в рабство. А ще вони добре вміли зв’язувати людей. Ми не знаємо, чи спадала Йосифу на думку ідея помсти, але для інших людей це, мабуть, було б цілком природно. Що мав робити Йосип?

Йосип не відчував жодного задоволення від того, що обманював своїх братів. Але Йосипу треба було прийняти серйозне рішення: якщо його брати не змінилися з того часу, як продали його в рабство, то він не бачив жодної причини рятувати їх.

У «Коментарі до Біблії: Старий Завіт» (с. 93–94) сказано: «Йосип, який уже блискуче зумів створити напругу під час їхніх двох візитів, тепер зробив свій майстерний хід. Він перевірив їхню турботу про Веніаміна, щоб змусити їх усвідомити своє зло. Якби вони не пройшли це випробування, якби не мали співчуття до цього другого сина Рахілі, то вони не мали б участі у виконанні обіцянок. Бог міг би почати все спочатку і зробити Йосипа великим народом, якби інші виявилися негідними (див. Вих. 32:10)».

Питання: У 44-му розділі книги Буття, коли ми повинні випробовувати інших? Як, зазвичай, ми повинні випробовувати інших?

Відповідь: Чи ви зазвичай випробовуєте своїх братів і сестер таким чином? — Сподіваюся, що ні. Хоча ми не бачимо, щоб благочестиві люди випробовували інших так суворо, як це робив Йосип, людям потрібно ставити запитання та випробовувати їх на лідерські якості. Люди можуть вчитися, коли їх випробовують, але це не є головним. Головне — побачити, чи можна довірити цій людині якесь завдання, чи можна довірити їй навчати здорового вчення.

У 1 Тимофія 3:10 сказано: «Крім того, їх спочатку треба випробувати. А якщо вони бездоганні, нехай служать дияконами». В Об’явленні 2:2 схвально згадується Ефеська церква: «Ви випробували й викрили як брехунів тих, хто неправдиво називає себе апостолами». У Посланні до Римлян 16:10 Апел був випробуваний і визнаний гідним; однак, ймовірно, саме Бог провів це випробування.

З іншого боку, якщо людина пройшла випробування, намагатися обдурити її під приводом подальшого випробування — неправильно. Фарисеї помилялися, коли прийшли випробувати Ісуса, просячи про знамення (Мк. 8:11; Лк. 11:16).

Вони випробовували Ісуса запитаннями в Мт 16:1; 22:35.

Наомі випробовувала Руф і Орпу в Книзі Руф 1:11-15. Не було сенсу їм їхати до Ізраїлю, землі, якої вони ніколи не бачили, лише тому, що їм подобалася Наомі. Якщо вони не поклонялися тому самому Богу, то їм слід було просто залишитися там, де вони були.

Царя Саула випробовували в 1 Самуїла 13:7б-14, але незрозуміло, чи Самуїл випадково запізнився на кілька годин, чи Самуїл навмисно запізнився на кілька годин.

Я колись читав, що за часів Радянського Союзу одного разу кілька солдатів без форми, озброєних рушницями, увірвалися на підпільне богослужіння саме тоді, коли воно мало розпочатися. Вони запитали, хто з присутніх є християнами, і сказали, що всі нехристияни можуть піти. Потім вони опустили зброю й теж почали молитися; вони хотіли вигнати з богослужіння всіх шпигунів.

Питання: У Бут. 44:2-13, у чому схожість срібного кубка у мішку Веніаміна з тим, як Рахіль вкрала ідолів свого батька?

Відповідь: Брати, можливо, знали історію про те, як Рахіль вкрала ідолів свого батька Лавана. Лаван і Яків домовилися, що того, у кого знайдуть ці ідолів, буде вбито. На той час вони не знали, що їх вкрала Рахіль. Якщо Лаван і Яків домовилися про таке покарання, то яке покарання призначив би високий чиновник єгипетського суду за крадіжку речі, яка була (очевидно) йому дорога і мала високу грошову цінність?

Питання: Як у Бут. 44:5 Йосип, благочестивий чоловік, міг стверджувати, що використовує ворожіння?

Відповідь: Там не сказано, що Йосип коли-небудь користувався тим кубком, а лише те, що він сказав своїм братам, нібито використовував його для ворожіння. Згідно з Буття 44:15, Йосип, очевидно, не дуже переймався тим кубком. Ми не повинні вдаватися до ворожіння (Второзаконня 18:10) і повинні уникати навіть видимості зла (2 Коринтян 8:21; 1 Солунян 5:22), і навіть Йосип не був досконалою людиною.

У «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 34) сказано, що ворожіння на воді було поширеним у Єгипті. Люди дивилися на краплі води й робили передбачення.

Питання: У Бут. 45:3 наведено чотири причини, через які брати Йосипа могли втратити дар мови. Які саме?

Відповідь: Брати були 1) безмовні, бо перебували в шоковому стані не лише від того, що побачили Йосипа, а й від його становища; 2) безмовні, бо їх викрили; 3) безмовні, розмірковуючи над тим, що з ними тепер станеться; 4) вони колись сказали: «Чи ти маєш намір панувати над нами?» (Бут. 37:8). А тепер Йосип правив усім Єгиптом (Бут. 45:8).

Питання: У Бут. 45:5, 8; 50:19–20 хто, за словами Йосипа, послав його до Єгипту? Чому?

Відповідь: Скільки разів ви чули, що коли хтось планував вбивство, це закінчувалося для нього добре? Для братів все закінчилося добре.

Йосип чітко сказав, що це були не брати, а Бог. Йосип бачив, що його труднощі та важкі часи походили від Бога, і він славив Бога за це, бо саме тепер, і тільки тепер, Йосип побачив результат.

Питання: У Бут. 45:6 та Бут. 47:28 ізраїльтяни стали рабами ще за життя Йосипа?

В: Так. Якщо поглянути на Бут. 37:2; 41:1; 41:29-39; 45:6; 47:28, то ізраїльтяни перебували в Єгипті 71 рік із 110 років життя Йосипа. Отже, євреї стали рабами ще за життя Йосипа, оскільки вони були рабами в Єгипті 400 років, а загалом пробули в Єгипті 430 років.

Питання: У Бут. 45:8, 50:19 чи Бог робить благочестивих людей рабами? Чи Бог зробив рабами Йосипа або братів Йосипа?

Відповідь: Це приклад богословського поняття, яке називається «співдія». Бог не тільки знав про зло, яке вони вільно й добровільно вирішили б вчинити, опинившись у тій ситуації, але й дав їм можливість опинитися в ній та здійснити наміри їхнього серця. Більше того, Бог запланував і використав їхнє зло, щоб привести до добра. Як сказано в Римлянам 8:28: «...Бог усе співдіє на добро тим, хто Його любить...» «Усе» включає навіть зло.

Питання: У Бут. 45:25-28, які дві причини здивували Якова, коли він почув, що Йосип живий?

Відповідь: По-перше, він був переконаний, що Йосип мертвий; зрештою, він бачив заплямовану кров’ю різнокольорову сорочку. По-друге, він був би приголомшений — чи то зараз, чи пізніше — дізнавшись, що всі його десять синів змовилися, аби обманювати його понад двадцять років.

Питання: У Бут. 46:3-4 Бог звертається до Якова як до окремої особи чи до його нащадків?

Відповідь: І до того, і до іншого. Бог поєднує ці два аспекти, коли говорить Якову, що «ви» станете великим народом. Хоча Яків і помер у Єгипті, його тіло було повернуто до Палестини для поховання. Це було знаком того, що «ви» (у множині) вийдете з Єгипту через 430 років.

Питання: Як Яків відреагував на цю шокуючу новину (Бут. 46:1-6)?

Відповідь: Спочатку він погодився піти до Єгипту, як радили його сини. Можливо, він не бачив іншого виходу через голод у Ханаані. Але перед тим, як вирушити, Яків спустився до Беер-Шеви, де вони збудували вівтар і принесли жертви Богові (Бут. 46:1). Беер-Шева знаходилася приблизно в тому ж напрямку, що й Єгипет, тож, ймовірно, він лише ненадовго затримався, щоб відвідати вівтар. Тієї ночі Бог дав Якову видіння, в якому наказав йому не боятися вирушати до Єгипту (Буття 46:3). Це контрастує з Буття 26:2, де Бог наказав Ісааку не йти до Єгипту. Тоді Яків та його рід поспішили до Єгипту. Пізніше Яків з’явився перед фараоном і благословив його (Буття 47:7, 10).

Цікаво, що в Книзі Буття 46:4 сказано, що Якова знову виведуть з Єгипту. Звичайно, з Єгипту вивели як його нащадків, так і його тіло, хоча Яків там і помер. Але Бог згадав, що Яків помре, бо Він сказав, що Йосип покладе руку на очі Якова, щоб закрити їх востаннє (Книга Буття 46:4).

Питання: Чому в Книзі Буття 46:4 Яків помер у Єгипті, якщо Бог обіцяв, що виведе його звідти?

Відповідь: Люди думали не лише про себе, а й про своїх нащадків. Нащадків Якова вивели з Єгипту. Крім того, тіло Якова було вивезено з Єгипту, як зазначено в Книзі Буття 50:13-14.

Питання: У Бут. 46:8-27 згадується 12, 13 чи 14 племен?

Відповідь: Було 12 синів Ізраїля (10 + Леві + Йосип)

Було 12 бойових підрозділів і племен, яким належала земля (10 + двоє синів Йосипа — Манасія та Ефрем, а не Леві).

Питання: У Книзі Буття 46:8-27 я хотів би дізнатися, хто були ті 11 синів, яких Яків мав у землі Ізраїлю, і хто були їхні дружини? У Біблії, у книзі Вихід, підтверджується, що до Єгипту вирушило 70 осіб, включаючи Якова. Чи можете ви перелічити їх для мене?

В: Насправді «Вихід» — це інша подія: коли вони вийшли з Єгипту. Але щоб відповісти на ваше запитання, одинадцять синів Якова — це:
Рувим, Симеон, Левій, Юда, Іссахар, Зебулун, Гад, Ашер, Веніамін, Дан і Нефталі. Звичайно, Йосип був сином Якова, але він мешкав у Єгипті, а не на землі Ізраїлю.

Нащадки Якова, які вирушили до Єгипту, перелічені в Книзі Буття 46:8–27; однак там не вказані ті, хто не мав біологічного споріднення з Яковом. Синів та чоловічих нащадків Якова, які тоді вирушили до Єгипту, було 64 чоловіки. Також вирушили дочка Якова Діна та дочка Ашера Сера. Якщо додати ще чотирьох осіб — Йосипа, його двох синів Ефраїма та Манасії, а також самого Якова, — то загалом налічується 70 осіб. Звісно, дружини та інші люди також, ймовірно, вирушили з ними, і Біблія не стверджує, що поїхало не більше 70 осіб, а лише те, що поїхало 70 нащадків Якова, включаючи самого Якова.

Питання: Чи існують якісь позабіблійні свідчення того, що єгиптяни зневажали пастухів (Бут. 46:33)?

Відповідь: Ми не маємо жодних прямих доказів, але маємо кілька відомостей.

1. Коли Єгиптом правили чужоземні гіксоси, пізніші єгиптяни називали цих зневажуваних чужоземних правителів «цар-пастухами».

2. Археологи стверджують, що за часів Йосипа у дельті Нілу мешкала чисельна група азіатів. Аналіз скелетних решток овець показав, що саме в цей час азіатські поселенці вперше завезли довгошерстих овець у регіон дельти Нілу в Єгипті.

П: Як, згідно з Бут. 47:11, родина Якова могла жити в околицях Рамесеса, якщо місто Рамесес ще не було збудовано?

Відповідь: Вони оселилися в регіоні дельти Нілу, де пізніше єврейські раби збудували місто Рамесес. Хоча воно ще не було відоме під цією назвою, коли Яків там оселився, місто Рамесес було вже збудоване на той час, коли Мойсей писав Книгу Буття.

Питання: Як у Бут. 47:20-21 Бог міг схвалити те, що Йосип зробив народ Єгипту рабами фараона?

Відповідь: Бог не коментував цього, але дозволив цей податок у розмірі 20% у Книзі Буття 47:23-26.

Питання: У Бут. 47:31 Яків поклонявся, сидячи на краю свого ліжка, чи спираючись на свою палицю, як сказано в Євр. 11:21?

Відповідь: Хоча людина могла сидіти в ліжку, спираючись на посох, щоб підвестися й говорити, є простіше пояснення. Приголосні для слів «ліжко» та «посох» в івриті однакові, а Старий Завіт спочатку писався лише приголосними. У Масоретському тексті були додані голосні, щоб утворити слово «ліжко», тоді як у Септуагінті це слово перекладено як «палиця». У грецькому тексті Послання до Євреїв 11:21 вказано «палиця».

Питання: У Бут. 48:5 яке значення мало те, що Яків сказав, ніби Манасія та Ефрем належали йому?

Відповідь: Очевидно, під час майбутнього поділу землі Манасія та Ефрем вважалися такою самою категорією, що й безпосередні сини Якова. Таким чином, нащадки Йосипа отримали дві частки землі, а не одну. Часто первісток отримував подвійну частку. Хоча Йосип хронологічно не був первістком, йому було надано право первістка.

Питання: Як у Бут. 49 та Втор. 33 збулися ці пророцтва?

В: Для кожного сина наводиться короткий виклад пророцтв, а потім — їхнє виконання. Загалом у 49-му розділі Книги Буття міститься багато пророцтв, а в Книзі Повторення Закону є лише кілька натяків на майбутнє в молитвах Мойсея.

Рувим, хоча й був біологічним первістком, більше не мав переважати інших. Рувим оселився на східному березі річки Йордан і ніколи не був великим племенем. Згідно з «Енциклопедією біблійних труднощів» (с. 103), Моав підкорив Рувима в IX столітті (900–800 рр. до н. е.), як свідчить напис на Моавитському камені (850 р. до н. е.). Це сталося після часів Соломона, між правліннями Аси та Йоаша в Юдеї.

Плем’я Симеона мало розсіятися по Ізраїлю. Симеон оселився в центрі Юдеї (Суддів 1:3), і, розсіявшись по Юдеї, воно значною мірою втратило свою племінну самобутність.

Левій також мав бути розсіяний по Ізраїлю. Левітам не було дано землі, лише міста для проживання по всьому Ізраїлю. Вони мали бути вчителями Ізраїлю. У часи розділеного царства багато з них переселилися на південь, до Юдеї.

Юда отримає похвалу від своїх братів, його рука буде на шиї його ворогів, а інші сини схиляться перед ним. Юда буде подібний до лева. Скіпетр не відійде, доки не прийде Шило. Давид і наступні правителі південного царства походили з племені Юди. Ісус походив від нащадків Давида — як біологічно через Марію, так і «юридично» через Свого прийомного батька Йосипа. Уривки з Буття 49:10–12 мають месіанський характер згідно з Таргумом Йонатана, Псевдо-Таргумом Йонатана, Таргумом Онкелоса та Вавилонським Талмудом.

Завулон житиме біля моря, а його межі простягатимуться аж до Сидону у Фінікії. Це пророцтво щодо їхнього розташування справдилося.

Іссахар перебуватиме в гарному й затишному місці відпочинку, але виконуватиме примусову працю. Іссахар, разом з іншими північними племенами, перебував у підпорядкуванні чужинців — ассирійців — у 732 р. до н. е.

Дан буде вершити правосуддя, немов люта змія. Немов левеня, він вискочить із Башану. Дан успадкував землі в центральній частині (далеко від Башану), але коли вони жорстоко напали на Лаїш у 18-му розділі Книги Суддів, вони переселилися на північ, поблизу Башану.

Гад зазнає нападу, але у відповідь сам нападе на ворогів. Благословенні ті, хто розширюють володіння Гада. Це може пророчо стосуватися Єфта, гадця, який переміг аммонітян.

Ашер матиме багату й вишукану їжу. Ашер буде сильним усі свої дні. Ашер мав небагато труднощів у війнах, хоча його народ дещо асимілювався у фінікійську культуру.

Нафталі буде подібний до лані, що народжує прекрасних оленят. Нафталі успадкує землі на південь аж до озера. Нафталі не відігравав значної ролі в багатьох війнах, і його народ оселився біля Галілейського моря.

Йосип буде плодоносною виноградною лозою, гілки якої піднімаються над стіною. Лучники стрілятимуть у нього, але його лук залишиться непохитним. Він буде як князь серед своїх братів. Йосип матиме достаток. Два напівплемені Йосипа, Ефрем і Манасія, були найчисленнішими після Юди. Дійсно, Ефрем пізніше став синонімом північного царства, так само як Юда стала синонімом південного царства.

Веніамін буде ненаситним вовком. Ехуд, бенямінець, був суддею, який вбив Еглона з Моаву. Веніамін, хоч і був невеликим племенем, запекло боровся проти інших племен у 20-му розділі Книги Суддів.

Питання: Що означає вираз «початок сили чоловіка» у Бут. 49:3 та Втор. 21:17? Деякі переклади припускають, що йдеться про початок репродуктивної здатності чоловіка або його чоловічу силу. Пс. 127, можливо, вказує на інше значення цього терміна, коли говорить про те, що діти, народжені в молодості чоловіка, подібні до стріл у сагайдаку могутнього воїна.

Відповідь: Чоловік може бути плідним і ніколи не мати дітей, хоча без дітей не можна довести, що він плідний. Але якщо розбиратися до дрібниць, існує чотири можливі варіанти точного значення цього виразу.

а) немовля, що також вказує на те, що чоловік може мати ще дітей після цього.

б) син-хлопчик, який зможе утримувати сім’ю, коли чоловік постаріє, та воювати за країну.
в) Це вислів про право первістка.
г) нащадок, що означає, що чоловік може заснувати тривалий рід.

Я вважаю, що тут, ймовірно, мається на увазі варіант г), оскільки наявність нащадків для продовження роду була дуже важливою в тій культурі. Насправді, коли одружений чоловік помирав, не залишивши нащадків, його брат мав одружитися з його дружиною, а перший син мав носити ім’я померлого брата.

Варіант в) безумовно також мається на увазі в Повторенні Закону 21:16-17.
Але я також вважаю, що тут мається на увазі варіант б), як сказано у Псалмі 127:4-5.

Проте «початок...» — це не те, що мають багато дітей, і не те, що вони разом були «початком». Це означає, що дитина була початком сили чоловіка в момент її народження, що вказує на варіант а). Рувим втратив право первородства, але в Книзі Буття 49:3 він все ще був біологічним первородним, «початком моєї сили».

Отже, моя думка полягає у всьому вищезазначеному.

Питання: Чому в Бут. 49:3-4 було справедливо, що Рувим, який перевершував інших у честі та силі, більше не мав перевершувати? Чи траплялося це з іншими частинами церкви?

В: Насправді це гра слів, пов’язана зі словом «excel». Це пов’язано з тим, що зробив Рувим у Книзі Буття 35:22 та 1-й Книзі Хронік 5:1-2.

П: Як Яків міг проклясти Левія в Книзі Буття 49:5-7, якщо пізніше Мойсей благословив Левія в Повторенні Закону 33:8-11?

В: Нащадки Левія були розсіяні по всьому Ізраїлю через цей жорстокий вчинок. Нащадки Левія отримали благословення у вигляді привілею навчати Ізраїль. З цього можна винести урок. Прокляття, коли ми терпимо його і слідуємо за Богом, може перетворитися на благословення.

Питання: У Бут. 49:7, коли народ чи нація повинні відчувати лють і жорстокий гнів?

Відповідь: У Бут. 49:6 вони навіть скалічили волів через свій гнів: вони не були носіями справедливості, а носіями нестримного гніву.

Відповідь на це запитання така: ніколи. Ми маємо бути люблячими. Згідно з 1 Івана 4:8, 20, ненависть є ознакою того, що людина не спасена. «Бо гнів людини не приносить праведності, якої бажає Бог», — йдеться в Якова 1:20.

Симеон і Левій були наступними за віком синами після Рувима. Їх було дискваліфіковано виключно через їхній лютий гнів. Так само й сьогодні іноді компетентних, досвідчених та розумних людей не беруть на посаду або звільняють з неї через їхній характер. Через гнів ми можемо втратити багато хороших речей і добрих стосунків.

Питання: Чому в Бут. 49:9 Юда не був відсторонений через історію з Тамарою, описану в Бут. 38?

Відповідь: Юда — наступний за віком після Рувима, Симеона та Леві. Усі четверо були дітьми Лії. Юда намагався вбити Тамару, але після того, як його власний гріх було викрито, він виправив ситуацію — або, принаймні, настільки, наскільки міг, — у кінцевому підсумку.

Питання: Що саме пророкує уривок з Бут. 49:9-11?

Відповідь: «Шіло» означає просто «той, кому це належить». Самі євреї тлумачили Буття 49:10 як месіанське пророцтво. У Вавилонському Талмуді, у трактаті «Сангедрін», розділ 4, після 37, на лицьовій сторінці, рабин Рахман сказав: «Коли члени Сангедріну виявили, що їх позбавили права над життям і смертю, їх охопило загальне збентеження; вони покрили голови попелом, а тіла — волосяницею, вигукуючи: „Горе нам, бо скіпетр відійшов від Юди, а Месія ще не прийшов!“»

У коментарі до Книги Буття з Сувоїв Мертвого моря (4Q252 [=4QpGen^a ]), у фрагменті 2 під час обговорення Буття 49:10 сказано: «Коли Ізраїль правитиме, на троні [не] бракуватиме нащадка Давида. Бо жезл правителя — це Завіт царства, [а роди] Ізраїлю — це його частини, аж доки не прийде Месія Праведності, Гілка Давида». Див. «Сувої Мертвого моря» англійською мовою, 4-те вид., с. 300–302, де також зазначається, що цей коментар розглядає єврейських царів з династії Хасмонеїв як нелегітимних правителів, оскільки вони не походили з Юди.

Вавилонський Талмуд, Санхедрін 98б: рабин Йоханан писав: «Світ був створений заради Месії, як же звучить ім’я цього Месії? Школа рабина Шили сказала: “Його ім’я — Шило, бо написано: “доки не прийде Шило”».

Єрусалимський Талмуд, Санхедрін, фоліо 24: «Трохи більше ніж за сорок років до руйнування Храму у євреїв було відібрано право виносити смертні вироки».

Таргум Онкелос говорить: «Передача влади не припиниться в домі Юди, а писар не зникне з-поміж дітей його дітей, навіки, аж доки не прийде Месія».

Таргум Псевдо-Йонатана до Буття 49:11а: «Царі та правителі не зникнуть із дому Юди… аж доки не прийде Цар-Месія».

Ще одним єврейським джерелом, яке вказує на те, що євреї розуміли це як месіанське пророцтво, є Таргум Йонатана до Буття 49:10,11а.

Серед ранніх християн, які посилалися на це месіанське пророцтво, — Іриней Ліонський (бл. 160–202 рр. н. е.), Іполит Портський (222–235/236 рр. н. е.) та Оріген (225–253/254 рр. н. е.). Серед єретиків про це згадується в «Климентінових проповідях» ебіонітів (до 188 р. н. е. — дата непевна).

Питання: Оскільки в Бут. 49:10 сказано, що скіпетр не відійде, доки не прийде «Шіло», як це може стосуватися Месії?

Відповідь: У грецькому та латинському перекладах вказано «той, кому воно належить». Історичні єврейські тлумачі розцінювали це як месіанське, оскільки арамейський таргум перекладає це як «Месія». Це також має месіанське значення згідно з Таргумом Йонатана та Псевдо-Йонатана (= Таргум Єрусалимський I, = Таргум Езез). Євреї втратили право на смертну кару приблизно в 6 році н. е. Про це згадується у Вавилонському Талмуді в трактаті «Сангедрін», розділ 4 після 51б; розділ 4 після 37; ректо. У книзі Єзекіїля 21:27 міститься паралельна конструкція до книги Буття 49:10.

Дехто розглядає це як офіційного правителя Палестини. За часів римського панування єврейського царя Архелая було позбавлено престолу, і його замінив римський прокуратор Копоній.

До речі, у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 1, с. 224, зазначено, що, згідно з Вавилонським Талмудом, Таргум Йонатана був написаний Йонатаном бен Уззіелем, який жив у I столітті до н. е. і був найвидатнішим учнем Хілеля.

У коментарі до Книги Буття з Сувоїв Мертвого моря (4Q252 [=4QpGen(a)]) у фрагменті 2 під час обговорення Буття 49:10 сказано: «Коли Ізраїль правитиме, на троні [не] бракуватиме нащадка Давида. Бо жезл правителя — це Завіт царства, [а роди] Ізраїлю — це його частини, аж доки не прийде Месія Праведності, Гілка Давида». У виданні «Сувої Мертвого моря» англійською мовою, 4-те вид., с. 300–302, також зазначається, що цей коментар розглядає єврейських царів з династії Хасмонеїв як нелегітимних правителів, оскільки вони не походили з Юдеї.

Йосип Флавій у своїй книзі «Війна юдеїв» (93–94 рр. н. е.), книга 2, розділ 8, пише: «І ось частина Юдеї, що належала Архелаові, була перетворена на провінцію, а Копоній, один із римських вершників, був посланий як прокуратор, якому Цезар доручив владу над життям і смертю». Йосип Флавій також згадує, що Синедріон втратив повноваження щодо справ, пов’язаних зі смертним вироком, у праці «Старожитності юдеїв», 20.9 (написаній приблизно 93–94 рр. н. е.).

Самі євреї розцінювали це як месіанське пророцтво. У Вавилонському Талмуді, у трактаті «Сангедрін», у 4-му розділі після 37-го, на лицьовій сторінці, рабин Рахман сказав: «Коли члени Синедріону виявили, що їх позбавили права вирішувати питання життя і смерті, їх охопило загальне збентеження; вони посипали голови попелом, а тіла вкрили волосяницею, вигукуючи: „Горе нам, бо скіпетр відійшов від Юди, а Месія не прийшов!“» Це сталося приблизно в 6 році н. е. (Взято з книги Джоша Макдауелла «Докази, що вимагають вироку», т. 1, с. 169, та книги «Ісус перед Синедріоном» Августина Леманна, 1886 р., перекладеної Юліусом Магатом, NL#0239683, Бібліотека Конгресу № 15-24973.) Див. також «Pugio Fidei», Мартіні, Раймунд, опубліковано Де Восіном у 1651 р., с. 148.

Вавилонський Талмуд, Сангедрін 98b: рабин Йоханан писав: «Світ був створений заради Месії, як же звучить ім’я цього Месії? Школа рабина Шили сказала: “Його ім’я — Шило, бо написано: “доки не прийде Шило””». С. 147

Талмуд: «[30 р. н. е.] Трохи більше ніж за сорок років до руйнування Храму у євреїв було відібрано право виносити смертні вироки». Єрусалимський Талмуд, Санхедрін, фоліо 24, с. 147

Таргум Онкелос говорить: «Передача влади не припиниться від дому Юди, ані посада писаря від дітей його дітей, навіки, аж доки не прийде Месія». («Месія: арамейське тлумачення»; Месіанська екзегеза Таргуму, Самсон Г. Леві (Цинциннаті: Єврейський інститут релігії при Єврейському союзному коледжі, 1974) с. 2) с. 146

Таргум Псевдо-Йонатана до Книги Буття 49:11а: «З дому Юди не перестануть виходити царі та правителі… аж до приходу Царя-Месії», там само, с. 7

Ще одним єврейським джерелом, яке вказує на те, що євреї розуміли це як месіанське пророцтво, є Таргум Йонатана до Буття 49:10, 11а. Юстин Мученик (писав приблизно 138–165 рр. н. е.) згадує це як посилання на Христа у своїй «Першій апології», розд. 32.

Питання: Що саме означає тут, у Бут. 49:10, єврейське слово «Шіло»?

Відповідь: У оригінальному гебрейському тексті не було голосних, і через це існує певна невизначеність.

а) Це може бути ім’я, що позначає особу: «Шіло»

б) Це може означати «чиє це» або «що належить йому» — «сілох» / «селлох». Цю версію певною мірою підтверджують Септуагінта та сирійська Пешитта. Про це йдеться в книзі Єзекіїля 21:26–27.

в) Це може означати «данина йому» — say loh. Це було б паралеллю до наступного вірша.

г) Це може бути місце Шило.

e) Нарешті, у Біблії є багато словесних ігор, тож це може бути більше ніж одне з перерахованих значень.

Питання: У Бут. 49:10 про царський скіпетр сказано: «доки не прийде Шило». Як це войовниче пророцтво може стосуватися Ісуса?

Відповідь: Ісус був духовно войовничим, перемігши сатану під час Свого першого приходу. Крім того, Ісус буде войовничим і вб’є багатьох під час Свого Другого приходу, як описано в Об’явленні 19:11-16.

Питання: У Бут. 49:10 сказано, що скіпетр не відійде від Юди, доки не прийде Месія. Чому ж після вигнання з Юдеї не було царів, крім Макавеїв?

Відповідь: Буття 49:10 не гарантувало, що будуть незалежні царі. Там сказано лише, що буде правитель, і Гедалія та багато інших виконували цю роль як намісники під владою Вавилону, Персії та інших урядів. Див. книгу «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 28, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь.

Питання: У Бут. 49:10 сказано, що Юда мав царювати аж до приходу Месії, то чому ж Саул походив із племені Веніаміна?

Відповідь: На момент пророцтва не було царя. Саула було відкинуто як царя, але коли царем став Давид (з Юди), було визнано, що Юда є царською лінією аж до приходу Месії. Ісус походив з Юди «юридично», оскільки Йосип був Його законним батьком, і біологічно, оскільки Марія також походила з Юди.

Питання: Чому в Бут. 49:14-15 Яків пророкував рабство для Іссахара, тоді як у Втор. 33:18-19 пророкується благословення?

Відповідь: Обидва пророцтва збулися. Іссахар отримав велике благословення у вигляді своєї родючої землі. Однак за часів ассирійців вони стали рабами, і їхнє плем’я залишалося в такому стані. Божі благословення, коли ми сприймаємо їх як щось само собою зрозуміле, можуть спонукати нас до лінощів і схильності піддаватися гріху. Див. Суддів 8:27, 33, де наведено ще один сумний приклад із життя Гедеона.

Питання: На що може вказувати уривок з Бут. 49:16-17?

Відповідь: Самсон походив із Дану. Дан — це найпівнічніше плем’я ще з часів Суддів 18. Дан мав забезпечувати справедливість, але замість цього, як зазначено в Суддів 18:30, вони поширювали ідолопоклонство. У Єремії 4:15-16 та 8:16 сказано, що лихо прийде саме з Дану.

Гілеад, Дан та Ашер не підтримали Дебору та Барака (Книга Суддів 5:17).

В «Одкровенні» 7:5-8 жоден із 144 000 не походить із племені Дана. Дехто вважає, що Антихрист може бути євреєм із племені Дана.

Питання: Чому в Бут. 50:3 на бальзамування тіла Якова пішло саме 40 днів, а не більше чи менше?

Відповідь: Немає потреби шукати тут алегоричного значення, коли Біблія сама вказує причину. У Буття 50:3 сказано, що 40 днів — це час, необхідний для бальзамування. У журналі «KMT: A Modern Journal of Ancient Egypt», т. 3, № 3, осінь 1993 р., с. 7, зазначено, що експерименти з муміфікації щурів показують: сорок днів — це час, необхідний для повного висушування тіла за допомогою солей натрону. Там також згадується, що сорок днів і досі є періодом жалоби в сучасному Єгипті.

Питання: У Бут. 50:13 Якова поховали в печері, яку Авраам купив поблизу Мамре, чи деяких патріархів поховали поблизу Сихема, як натякає Дії 7:15–16?

Відповідь: Спочатку три зауваження, пов’язані з відповіддю, а потім два можливі варіанти відповіді.

По-перше, це були два різні місця, оскільки відстань між Мамре та Сихемом становила приблизно 45 миль (72 кілометри).

Як зазначено в Бут. 50:13, до Виходу Якова поховали поблизу Мамре. У Бут. 50:24–26 сказано, що тіло Йосипа було забальзамоване й поміщене в труну в Єгипті з наміром пізніше поховати його в Землі Обітованій.

Після Виходу, через понад 477 років, сини Якова були поховані поблизу Шехема, як зазначено в Діях 7:15-16. У книзі Йошуа 24:32 також додається, що кістки Йосипа були поховані на ділянці землі поблизу Шехема.

Ось дві окремі відповіді.

«Вони»: у Діях 7:15 сказано: «І Яків зійшов до Єгипту й помер [тобто відійшов у вічність], він і наші батьки» (Дослівний переклад Гріна). Слово «вони» у Діях 7:16 стосується дванадцяти синів Якова (наших батьків), яких поховали після Виходу, а не Якова, якого поховали понад 477 років тому.

Помилка Стефана: Якщо Стефан під час своєї промови неправильно «об’єднав» ці дві події в одну, то Дії 7:15–16 все одно залишаються безпомилковими. Дії 7:15–16 безпомилково фіксують дрібну помилку, якої припустився Стефан. Ніщо не вказує на те, що Стефан мав бути безпомилковим у всьому, що він говорив. Однак, з огляду на попередні висловлювання Стефана щодо інших питань у 7-му розділі Діянь, можна віддати перевагу першій відповіді.

Проте, навіть якщо правильним є другий варіант відповіді, для нас у цьому є урок. Коли сучасні віруючі перебувають у центрі Божої волі й говорять до інших так, як того хоче Бог, Бог також не обіцяв, що всі наші слова та вчення будуть безпомилковими. Але це нормально. Бог діє в нас попри наші помилки, і навіть через наші помилки, щоб виявити Свою істину.

Незалежно від того, чи Степан не дотримувався сучасної точності у вживанні займенників, чи помилився він у дрібному історичному моменті, Боже послання полягає не в тому, чи був Яків включений до числа «тих», кого поховали в Сихемі, чи ні. Боже послання полягає в тому, що Бог вів ізраїльтян у завітних стосунках із Ним, і Бог використовував ізраїльтян протягом тисячоліть, щоб створити передумови для найвеличнішої події всіх часів — приходу Божого Сина, Ісуса Христа.

Питання: У Бут. 50:16 чи збрехали брати Йосипа, коли сказали, що Яків наказав Йосипу не чинити їм зла?

Відповідь: Біблія не вказує, чи Яків коли-небудь прямо наказував це, тож брати, можливо, і брехали. З іншого боку, безперечно, Яків неявним чином бажав, щоб Йосип не мстився своїм братам. Сьогодні ми чуємо від людей багато чого, не маючи певності, чи та людина говорить повну правду, чи ні. Нам все одно потрібно реагувати мудро, так, як хотів би, щоб ми реагували Бог, навіть коли ми не можемо довести чи спростувати правдивість сказаного.

Питання: Як ми можемо робити власний вибір у ситуації, описаній у Бут. 50:19–20, якщо Бог «заманює» нас до того, щоб ми робили саме такі вибори?

Відповідь: Три прості тези, що пояснюють цю сумісність.

Бог ніколи не примушує людей грішити чи обирати зло. Згідно з Якова 1:13, Бог нікого не спокушає.

Бог заздалегідь знав їхні рішення і дозволив їм їх прийняти. Чарльз Ходж називає це поняття «дозвільними постановами».

Бог використав їхні злі рішення як частину Свого плану. Дійсно, згідно з Ефесянам 1:11 та Приповістями 16:4, усе входить у Божий план. Луїс Беркхоф ввів термін «співпадіння» для позначення цієї концепції.

Питання: Чому в Книзі Буття слово «Елохім» згадується 33 рази в перших 34 віршах, потім «Яхве-Елохім» — 20 разів у 45 віршах, а потім «Яхве» — 10 разів у 25 віршах (книга «Докази, що вимагають вердикту», том 2, с. 121)? Чи свідчить це про наявність кількох авторів?

Відповідь: Це не було випадковістю, а мало на меті навмисно виразити спочатку універсальну, трансцендентну природу Бога, а потім — Його більш особистісні аспекти. Дуже схожа ситуація спостерігається в Корані. Слово «Аллах» переважає в пізніших, мединських сурах, тоді як у ранніх, мекканських сурах переважно вживається слово «Господь», а не «Аллах». Ось мої підрахунки щодо мединських сур: 4 (приблизно 211 разів), 9 (приблизно 152 рази), 24 (75 разів), 33, 48, 49, 57 (33 рази), 58 (37 разів), 59 (29 разів), 60–66. Ось мої підрахунки вживання слова «Господь» у мекканських сурах, а також приблизна кількість вживань слова «Аллах». 15 (3 рази), 32 (1 раз), 50–53, 54–55 (0 разів), 56 (2 рази), 67 (4 рази), 68 (0 разів), 75 (0 разів), 78 (0 разів), 85–96 (9 разів), 100–109 (1 раз), 110–112 (6 разів), 113–114 (0 разів).

Так само в Посланні до євреїв у Новому Завіті в 1-му розділі ніколи не вживаються слова «Христос» чи «Ісус», а про Нього згадується лише як про «Сина». Однак «Ісус» та «Христос» часто вживаються в решті Послання до євреїв.

Це не свідчить про те, що Коран мав кількох авторів, або що Послання до євреїв мало кількох авторів, так само як і докази не свідчать про те, що Книга Буття мала кількох авторів. Натомість це показує, що асиметричне вживання імен не було чимось незвичайним у близькосхідній літературі.

Питання: Коли була написана Книга Буття?

Відповідь: Ранні єврейські та християнські писання одностайно стверджують, що її написав Мойсей. Незалежно від того, чи Мойсей сам тримав перо, чи це робив писар під його керівництвом, це все одно відбувалося за часів Мойсея.

Ліберал Юліус Веллгаузен у 1885 році стверджував, що ці книги були створені під час або після вавилонського вигнання (598–539 рр. до н. е.). Однак сьогодні ніхто, навіть ліберали, у це не вірить.

Сучасні ліберали вважають, що вона була написана через століття після часів Мойсея.

Питання: Як ми можемо знати, що те, що ми маємо в Книзі Буття, є тим, що було написано спочатку?

Відповідь: Як християни, ми віримо, що Старий Завіт, який підтвердив Христос, є тим самим Старим Завітом, який ми маємо. До речі, у Корані мусульман у сурі 5:46 сказано, що Ісусу було дано Тору. У нас є ранні рукописи часів Христа, про що йдеться в наступному питанні. Однак існує ще один ланцюг доказів. Філон Олександрійський був єврейським вченим, який жив з 15/20 р. до н. е. до 50 р. н. е. Він написав коментар до Книги Буття та відповідав на запитання щодо Старого Завіту. Він писав грецькою мовою, але цікаво, що його грецькі цитати зі Старого Завіту більше збігаються з єврейським масоретським текстом, а не з грецькою Септуагінтою. Він дуже детально розбирав значення різних віршів. Зі 1 533 віршів Книги Буття Філон посилався на всі або на частини 410 з них. Ось вірші з Книги Буття, на які він посилався.

1:1–2, 4, 26, 27, 31; 2:1–10, 13–25; 3:1–24; 4:1–12, 14, 25–26; 5:1, 3, 23–24, 29, 32; 6:1–12, 14–17; 7:1–2, 4–5, 10–11, 16–17, 19, 21–24; 8:1–18, 20–22; 9:1, 3–8, 10–11, 13, 18, 20–28; 10:1, 6, 8; 11:1–2, 4, 6–8, 10, 29; 12:1–4, 6–7; 13:1, 9; 14:1, 3, 7, 17, 18, 20–24; 15:1-3,5,20; 16:1-9,11-16; 17:1,6,8,10-22,24,26,27,32; 18:1,3,6,7,9-11,15-17,22,23,27,32,33; 19:4, 11, 20, 20, 32, 33, 35; 20:7, 12; 21:1–2, 5–7, 11–12, 14, 19–20, 33; 22:1–2, 4, 6, 7, 9, 16, 22, 62–63, 67; 25:5, 8, 11, 17, 21, 23–25, 27, 29, 33; 26:2, 3, 5, 9, 12, 32–33; 27:1, 20, 28, 30, 33, 36, 40–43, 45; 28:1–2, 7, 11–17, 21–22; 29:4, 13, 26, 31, 35; 30:1, 2, 13, 16, 18, 24, 30, 36, 37, 42;

31:3–5, 10–14, 20, 27–28, 33, 35, 43; 32:10, 25, 28–29, 31; 33:5, 11; 34:1, 3; 35:2, 4, 16, 18, 25; 36:12; 37:2-3, 7-9, 12-13, 15, 33, 36; 38:7, 9, 11, 20, 25; 39:1, 3, 7, 21; 40:8–10, 15–17, 20; 41:17, 28, 45, 49; 42:1, 11, 16, 18, 36; 43:9; 45:5, 11, 16, 18, 22, 26, 28; 46:1, 4, 27, 33–34; 47:3, 9, 24; 48:1, 5, 13, 15–16, 22; 49:2, 15–18, 22, 33; 50:7–8, 19, 24

Однак у його посиланнях на вірші є чотири розбіжності, усі в книзі Буття.

Як ви можете бачити з попереднього переліку, він докладно коментував ранні розділи Книги Буття, а до пізніших ставився менш детально. Для мусульман, які читають це: у 22-му розділі Книги Буття Філон зазначає, що в жертву було принесено Ісаака, а не Ісмаїла, так само, як і в тих примірниках Книги Буття зі Старого Завіту, які ми маємо сьогодні.

Питання: Які найдавніші рукописи книги Буття збереглися до наших днів?

Відповідь: Сувої Мертвого моря: (до нашої ери) 20 примірників або фрагментів, що, за оцінками, становлять 15 або 18 окремих примірників. Ці рукописи називаються:

1Q1 — фрагменти Книги Буття

2Q1 — «Буття»

4Q1 — «Буття» + «Вихід»

4Q2 — Книга Буття, ідентична масоретському тексту

4Q3 — Книга Буття, розділи 40–41

4Q4 Книга Буття 1

4Q5 Книга Буття, схожа на Масоретський та Самарійський тексти

4Q6 — частина книги Буття 48

4Q7 — уривки з Книги Буття 1 та 2

4Q8a Книга Буття 2:17–18

4Q8b Парафраз Буття 12:4-5

4Q8c Назва рукопису Книги Буття

(4Q8a, b та c походять із трьох різних рукописів)

4Q9 Книга Буття, схожа на самарійський текст

4Q10 Книга Буття 1–3

4Q11 Книга Буття 50:26 — до Виходу 36

4Q12 «Буття» 26, написаний палео-івритськими літерами

6Q1 — фрагмент Книги Буття 5

8Q1 — два фрагменти Книги Буття 17:12–19 та 18:20–25.

Загалом у Сувоях Мертвого моря збереглося 265 із 1 533 віршів Книги Буття (17,3 %).

Бут. 1:1–28; 2:1–3, 6–7, 14–19; 3:1–2, 11–14; 4:2–11; 5:13–14; 6:13–21; 8:21; 10:6; 12:4–5; 17:12–19; 18:20–25; 19:27–28; 22:13–15; 23:17–19; 24:22–24; 26:21–28; 27:38–39, 42–43; 32:4–5, 30, 33; 33:1, 18–20; 34:1–3, 5–10, 17–21, 30–31; 35:1, 4–10, 25–29; 36:1–17, 19–27, 35–37, 43; 37:1–2, 5–6, 22–30; 39:11–23; 40:1, 12–13, 18–23; 41:1–11, 15–18, 23–27, 29–44; 42:15–22, 38; 43:1–2, 5–14; 45:14–22, 26–28; 46:7–11?; 47:13–14; 48:1–11, 15–17, 18–22; 49:1–8; 50:3, 26?

Коментар до Книги Буття з сувоїв Мертвого моря, знайдених у печері № 4

Септуагінта — це грецький переклад Старого Завіту та апокрифів. Фрагмент, Rahlfs 814, Книга Буття 14:12-15, датується приблизно другою половиною II століття н. е. (150–200 рр. н. е.)

Грецька копія Книги Буття, позначена інв. 319, датована до 100 р. н. е.

На сторінці 7.2 згадується, що Книга Буття 1:1–5 у Септуагінті була записана на сторінці 12 (Папірус Амхерст 3b). Цей папірус датується 264–282 роками н. е.

Віденський рукопис був написаний у V або VI столітті н. е., і в ньому збереглося 24 сторінки Книги Буття.

Серед інших грецьких рукописів можна назвати

Папірус Оксіринх 656 — це рукопис II століття н. е., що містить «Буття» грецькою мовою.

Папірус Оксиринх 1007 — це фрагмент III століття н. е. Переписувач незвично подвоїв початкову літеру «йод» у Тетраграматоні.

Папірус Честера Бітті № 5 містить Книгу Буття 42:7–19. Він датований 350–400 роками н. е.

Ватиканус (325–350 рр. н. е.) містить Книгу Буття 46:29–50:26. Ватиканус містить решту Старого Завіту.

«Александрійський» (бл. 450 р. н. е.) містить всю Книгу Буття, за винятком уривків 14:14–17; 15:1–5, 16–19; 16:6–9, які є пошкодженими.

Синайський (340–350 рр. н. е.) — Книга Буття 21:26–22:17; 22:21–23:16; 23:19–24:20; 24:23–24:46;

Самаряни створили власну копію Тори у II столітті до н. е., хоча найдавніші збережені самарянські копії датуються Середньовіччям.

Ранньохристиянські рукописи: папіруси Честера Бітті (II–IV століття н. е.) містять Книгу Буття.

Сирійський переклад «Буття» — «Пешитта» — датується V століттям н. е.

Сирійський переклад Септуагінти був зроблений єпископом Павлом Телльським (616–617 рр. н. е.), і цей переклад зберігся до наших днів.

Питання: Які ранні автори посилалися на «Книгу Буття»?

Відповідь: Філон Єврей (15/20 р. до н. е. — 50 р. н. е.) посилається на всі або на окремі частини 410 віршів Книги Буття. Однією з його праць, у якій широко цитується Книга Буття, є «Алегоричне тлумачення», I.

29 церковних авторів до Нікейського собору посилалися на Книгу Буття.

«1-й лист Климента» (96–98 рр. н. е.) цитує або посилається на зміст 25 віршів Книги Буття: Бут. 1:26–28; 2:23; 4:3–8 (Септуагінта); 5:24; 9:6; 12:1–3; 13:14–16; 15:5, 6; 18:27; 19:24; 21:22; 22:17; 27:41; 37:6.

Юстин Мученик (творив приблизно у 138–165 рр. н. е.) цитує або посилається на Бут. 1:26, 28; 2:3; 3:15, 22; 6:16; 8:10,12; 9:24–27; 11:5,6; 15:6; 18:1,2,10,13,14,16,17,20–23,33; 19:1,10,16–25,27,28; 21:9–12; 26:4; 28:10–19; 31:10–13; 32:22–30; 35:6–10; 49:5, 8–12, 18.

Мелето/Меліто з Сардів (170–177/180 р. н. е.) у своєму листі до Онесима в праці «Про Пасху» (On Pascha, с. 72) зарахував «Буття» до книг Старого Завіту. Про це згадується в «Церковній історії» Євсевія, книга 4, розділ 26.

Теофіл Антіохійський (168–182/8 р. н. е.) дослівно цитує «Буття» 2:8–3:19, у вигляді одного блоку з 37 віршів, у творі «Теофіл до Автоліка», книга 2, розділ 21, с. 102–103. Він також цитує «Буття» 2:4–5, 7 у «До Автоліка», розділ 19, с. 102.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) пише: «Крім того, ми дізнаємося це з самого Писання», — і незабаром після цього цитує Книгу Буття 17:9–11. Іриней, «Проти єресей», книга 4, розділ 26.1, с. 480. Він цитує безліч уривків із Книги Буття.

Теодот, ймовірно монтаніст (бл. 240 р. н. е.), цитує Бут. 1:1 як уривок із «Книги Буття» у «Витягах з Теодота», розд. 1, с. 43. Він також цитує Буття 1:2 у розділі 7, с. 44, Буття 1:3 у розділі 38, с. 48, та частину Буття 1:18 у розділі 56, с. 50.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.). Він цитує Книгу Буття, згадуючи її як «Буття», зокрема у «Трактаті 12», третій книзі, 20,32, та в інших місцях.

Серед інших донікейських церковних письменників, які цитували «Книгу Буття», — «Послання Варнави», Мелето/Меліто з Сардів, Атенагор, Климент Олександрійський, Тертуліан, Іполит, Оріген, Новатіан, Архелай, Олександр Олександрійський та Методій.

Після Нікеї

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Старого Завіту. Зокрема, він аналізує «Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Повторення Закону», Тору, «Йова», «Ісуса, сина Наве [Йошуа]», «Суддів», «Рут», «Царів Самуїла» (2 книги), дванадцять пророків: Осію, Йоіла, Амоса, Овадію, Йону, Міхея, Нахума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії, Малахії, Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла, Естер, Езри, Неємії, Лист 53, розд. 7–8, с. 99–101.

Питання: Наскільки точними були цитати Філона з Книги Буття?

Відповідь: Ось цитати, які Філон послідовно використовує у творі «Про створення світу»:

«На початку Бог створив небо й землю» … «темрява була над поверхнею безодні» … «назвав це “днем”». … «Створімо людину за нашим образом і на нашу подобу». … «вони були створені чоловіком і жінкою» … «це книга створення неба й землі, коли це відбулося, у той день, коли Бог створив небо й землю, і кожну зелену траву, перш ніж вона з’явилася на землі, і всю польову траву, перш ніж вона проросла». … «І джерело виривалося з землі й напувало всю поверхню землі». … «Бог створив людину, взявши глину з землі, і вдихнув у її ніс дихання життя». … «Бог привів до людини всіх тварин, бажаючи побачити, які імена вона дасть кожній з них». …
Ось цитати, які він використовує у нехронологічному порядку в «Аллегоричному тлумаченні», I та невеликій частині II.

«І небо, і земля, і весь їхній світ були завершені». … «І на шостий день Бог закінчив Свою працю, яку Він створив». … «Бог завершив Свої твори на шостий день». … «Він дав відпочинок тому, що Він розпочав». … «Відповідно, на сьомий день Бог дав відпочинок від усіх Своїх творів, які Він створив». … «І Бог благословив сьомий день та освятив його». … «Це книга про походження неба та землі, коли вони були створені». … «У той день Бог створив небо та землю, і кожну зелену траву на полі, ще до того, як вона з’явилася на землі, та всю траву на полі, ще до того, як вона проросла. Бо Бог не посилав дощу на землю, а людини ще не було, щоб обробляти землю». … «Але джерело виринуло на землі й напувало всю поверхню землі». … «І створив Бог людину, взявши грудку глини з землі, і вдихнув у її обличчя подих життя: і людина стала живою душею». … «І насадив Бог рай у Едені, на сході; і там Він помістив людину, яку створив». … «І людину, яку Він створив», … «Бог помістив у Рай». … «І Бог зробив так, що з землі виросли всі дерева, приємні на вигляд і добрі для їжі, а дерево життя Він поставив посеред Раю, а також дерево пізнання добра й зла». … «І річка витікає з Едену, щоб напувати Рай. Звідти вона розділяється на чотири рукави: ім’я одного з них — Феїсон. Це та, що омиває всю землю Евілат. Там є країна, де є золото, і золото тієї землі добре. Там також є карбункул і сапфір. А ім’я другої річки — Гіхон; це та, що омиває всю землю Ефіопії. А третя річка — Тигр. Це річка, що тече перед ассирійцями. А четверта річка — Євфрат». … «І взяв Господь Бог людину, яку Він створив, і помістив її в Рай, щоб вона обробляла його й охороняла його». … «І наказав Господь Бог Адаму, кажучи: «З кожного дерева, що є в Раю, ти можеш вільно їсти; але з дерева пізнання добра й зла не їжте; бо в той день, коли ви з’їсте з нього, ви помрете смертю». (ІІ) «І сказав Господь Бог: „Не добре людині бути самій: створимо їй помічника, відповідного їй.“ … „І сказав Бог: Нехай земля виплодить живих істот за їхнім родом: чотириногих тварин, плазунів та диких звірів.“ (Він продовжує, згадуючи Авраама).

Порівняння цих двох уривків показує, що Філон не обов’язково використовував точно ті самі слова, цитуючи один і той самий уривок.

Питання: Які існують розбіжності в перекладі книги Буття між гебрейським оригіналом та грецькою Септуагінтою?

Відповідь: Зосередившись переважно на 1-му розділі, наведемо кілька відмінностей у перекладі 1 533-х віршів Книги Буття. Згідно з «Anchor Bible Dictionary», т. 5, с. 934, Самарійський П’ятикнижжя збігається з Септуагінтою, а не з Масоретським текстом у 1 900 випадках. Якщо не вказано інше, перше речення взято з Масоретського тексту (MT), а друге — з Септуагінти (LXX).

Бут. 1:1 «небеса» (MT) проти «небо» (Септуагінта)

Бут. 1:2 «без форми й порожнє» проти «непривабливе й неосвоєне» (Септуагінта) проти «порожнє й ніщо» (Акіла) проти «необроблене й невиразне» (Симмах) проти «пустельне, без людей та тварин, позбавлене будь-якого вирощування рослин і дерев» (Таргум Неофіта I [переказ]) проти «порожня і без нічого» (Вульгата)

Бут. 1:2 «поверхня безодні» проти «безодня»

Бут. 1:2 «поверхня вод» проти «вода»

Бут. 1:5 «день» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «день» (Сувій Мертвого моря 4QGen(g))

Бут. 1:6 «води» проти «вода» (3 рази)

Бут. 1:7 «І так сталося» проти (відсутнє) (2 гебрейські слова, 3 грецькі слова)

Бут. 1:8 «небеса» проти «небо»

Бут. 1:9 «і сталося так» проти «і сталося так. І вода, що була під небом, зібралася у свої місця, і з’явився сухий берег» (17 грецьких слів)

Бут. 1:11-12 «ніжні паростки» проти «трави» (двічі)

Бут. 1:14 «небеса, щоб розділити» проти «небеса, щоб світити на землю, щоб розділити»

Бут. 1:16 «панувати» проти «регулювати» (двічі)

Бут. 1:16 «і зірки, щоб панувати над ніччю» проти «регулювати ніч, а також зірки».

Бут. 1:20 «комахи» проти «плазунів» (reptilia грецькою)

(Зверніть увагу, що в Бут. 1:20,21 у «Дослівному перекладі Гріна» помилково вказано «птахи», тоді як мало б бути «літаючі істоти», оскільки те саме гебрейське слово позначає кажанів та крилатих комах у Левит 11:19-22 та Второзаконня 14:18-20.)

Бут. 1:21 «і все, що повзає» проти «і кожна жива плазуна»

Бут. 1:21-25 «воно» проти «вони» (багато разів) (це дрібне граматичне зауваження)

Бут. 1:22 «розмножуйтеся» проти «розмножуватися»

Бут. 1:24 «худоба та повзучі тварини» проти «чотириногі та плазуни»

Бут. 1:26 «за нашим образом, за нашою подобою» проти «за нашим образом і подобою»

Бут. 1:26 «дикі тварини та над усією землею» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «дикі тварини землі» (сирійський переклад)

Бут. 1:26 «повзучі тварини, що повзають» проти «рептилії, що повзають»

Бут. 1:27 «за Своїм образом; за образом Божим» проти «за образом Божим»

Бут. 1:28 «І благословив їх Бог, і сказав їм Бог» проти «І благословив їх Бог, кажучи»

Бут. 1:30 «усяке живе створіння» проти «усі дикі звірі»

Бут. 2:1 «усе їхнє військо» проти «весь їхній світ»

Бут. 4:8 «Авель» проти «Авелю, ходімо на поле» (Самаритянський П’ятикнижжя, Септуагінта, Таргум Неофіта I, Сирійський переклад, порівняйте з Вульгатою)

Бут. 4:15 «Тому» (Масоретський текст, таргуми) проти «Ні. Тому» (Септуагінта, сирійська версія, Вульгата) (зміни у значенні немає)

Генеалогічні таблиці в Буття 5 та 11:10–26 дещо відрізняються у Самарійському П’ятикнижжі (The Anchor Bible Dictionary, т. 5)

Бут. 5:24 «ходив з Богом» (MT) проти «був до вподоби Богові» (LXX, Євр. 11:5б)

Бут. 6:4 «сини Божі» (MT, деякі варіанти Септуагінти) проти «ангели Божі» (деякі варіанти Септуагінти) проти «сини богів» (переклад Акіли-єврея). Див. твір Августина Гіппонського «Про місто Боже» (413–426 рр. н. е.), книга 15, розділ 23, с. 304

Бут. 6:5 «ГОСПОДЬ» (MT, Таргуми) проти «ГОСПОДЬ Бог» (Септуагінта) проти «Бог» (Вульгата)

Бут. 7:22 «подих духа життя» проти «подих життя» (Септуагінта, Вульгата)

Бут. 9:25 У деяких рукописах Септуагінти та арабського Старого Завіту зазначено, що прокляття стосувалося не «Ханаана», а «Хама, батька Ханаана».

Бут. 10:4 «Доданім» (більшість масоретських рукописів) проти «Роданім» (деякі масоретські рукописи, Самаритянський П’ятикнижжя, Септуагінта)

Бут. 10:23 «Маш» (Масоретський текст) проти «Мешех» (Септуагінта та 1 Хронік 1:17 у Масоретському тексті)

У Септуагінті, а також у Луки 3:36 між Арфаксадом і Шелахом вставлено ім’я «Каїнан» (Бут. 11:12).

Бут. 11:32: Терах помер у віці «205 років» (МТ) проти «145 років» (Септуагінта, Самарійський П’ятикнижжя)

Бут. 14:1, 9: «Аріох з Елласара» (єврейські рукописи) проти парафрази «цар Аріох, цар Елласар» у книзі «Теофіл до Автоліка», книга 2, розділ 31, стор. 107. Шумерська археологія виявила «царя Аріоху з Ларси».

Бут. 14:23 «ремінь/сандалія» (MT) проти невідомого слова в Самаритянському П’ятикнижжі (різниця в 1 літері, найімовірніше, спотворення)

Бут. 18:22 «чоловіки стояли перед Господом» проти «Господь стояв перед Авраамом» (давня традиція єврейських переписувачів)

Бут. 19:17 «він сказав» проти «вони сказали» (Септуагінта, сирійський переклад, Вульгата)

Бут. 20:13; 31:53; 35:7 «Елохім» проти «Ель» (Самарійський П’ятикнижжя). Також у Вихід 22:8.

Бут. 21:9 «з Ісаком» проти «зі своїм сином Ісаком» (Септуагінта, Вульгата)

Бут. 22:2 «твій син, Ісаак, твій єдиний, якого ти любиш» проти «Візьми свого сина, улюбленого, якого ти любив, Ісаака»

Бут. 22:13 «баран за [ним]» (більшість масоретських текстів) проти «баран» (деякі масоретські тексти, Самарійський П’ятикнижжя, Септуагінта, сирійська версія)

Бут. 23:1 «роки, роки життя Сари» проти «роки» (Септуагінта, Вульгата)

Бут. 24:62 «від приходу до» проти «від» (сирійські таргуми)

Бут. 30:36 відсутнє проти «що ангел з’явився Якову уві сні, відкривши йому його частку у стадах Лавана» (Самаритянський П’ятикнижжя)

Бут. 30:11 «з/у щасті» (МТ, Кетіб, Септуагінта, Вульгата) проти «загін» (Кере, сирійські переклади, Таргуми) (Кере — це певні арамейські слова, що читаються вголос і відрізняються від написаних слів у Масоретському тексті. Кетіб (написані арамейською мовою) — це написані слова Старого Завіту на івриті)

Бут. 31:40 «палюча спека» (МТ, Септуагінта) проти «час жнив» (Самаритянський П’ятикнижжя, очевидно, спотворення)

Бут. 31:49 «Міцпа» проти «столпів-свідків» (Септуагінта) проти «стовпа Міцпи» (Самарійський П’ятикнижжя)

Бут. 33:4 «і [він] поцілував його» (у Масоретському тексті це слово є, але позначене крапками) проти відсутнього (Септуагінта)

Бут. 36:2,14 «дочка» проти «син» [Зібеон/Себегон] (П’ятикнижжя, сирійська версія)

Бут. 36:3 «Басемат» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «Махалат» (Самаритянський П’ятикнижжя)

Бут. 36:16 «Корах/Коре» (Масоретський текст та Септуагінта) проти (відсутнє) (Самаритянський П’ятикнижжя, 1 Хронік 1:36)

Бут. 36:24 «вода» (МТ, Вульгата) проти «гарячі джерела» (Септуагінта)

Бут. 36:39 «Хадар» (більшість масоретських текстів) проти «Барад» (Септуагінта) проти «Хадад» (деякі масоретські тексти, Самаритянський П’ятикнижжя, сирійська версія)

Бут. 37:36 «меданіти» проти «мідіаніти» (Септуагінта, Самаритянський П’ятикнижжя, Вульгата, сирійська версія)

Бут. 41:22 «і я побачив» проти «я заснув вдруге і побачив» (Септуагінта, сирійська версія, Вульгата)

Бут. 41:48 «продовольство на сім років, що були в країні» проти «продовольство на сім років, у які в країні був достаток» (Септуагінта, Самарійський П’ятикнижжя)

Бут. 41:56 «відкрили все, що було в них» проти «всі сховища» (Септуагінта, Вульгата, сирійський переклад)

Бут. 44:4 «добре?» проти «добре? Чому ти вкрав мою срібну чашу?» (Септуагінта, Вульгата)

Бут. 46:13 «Пуа» проти «Фуа» (Септуагінта) проти «Пува» (Самарійський П’ятикнижжя, сирійська версія, 1 Хронік 7:1)

Бут. 46:13 «Йоб» проти «Яшуб» (деякі версії Септуагінти, Самарійський П’ятикнижжя)

Бут. 46:16 «Зіфіон» проти «Зефон» (Септуагінта, Самарійський П’ятикнижжя, Числа 26:15)

Бут. 46:20 «його» проти «його, [а саме] Манасії та Ефраїма. І народилися сини Манасії, яких народила йому сирійська наложниця, [а саме] Махір. І Махір породив Галаада. А сини Ефраїма, брата Манасії: Суталаам і Таам. А сини Суталаама: Едом». (Септуагінта, порівняйте Сувої Мертвого моря 4QExod(a))

Бут. 46:23 «Хушим» проти «Хашум»

Бут. 46:27 «у Єгипті — дві душі. Усі душі з дому Якова, що прийшли до Єгипту, становили сімдесят». (Масоретський текст) проти «у землі Єгипту було дев’ять душ; усі душі з дому Якова, що прийшли з Йосипом до Єгипту, становили сімдесят п’ять душ». (Септуагінта)

Бут. 47:21 «він переселив їх до міст» проти «він зробив їх рабами» (Септуагінта, Самарійський П’ятикнижжя)

Бут. 49:4 «осквернив його — він» проти «осквернив його — ти» (Септуагінта, сирійський переклад, таргуми)

Бут. 49:5 «Йосип» проти «їх»

Бут. 49:7 «їхній гнів проклятий» проти «їхній гнів прекрасний» (Самарійський П’ятикнижжя)

Бут. 49:20 «від Ашера» проти «Ашера» (Септуагінта, Вульгата, сирійська версія)

Бут. 50:16 «вони наказали Йосипу» проти «вони підійшли до Йосипа» (Септуагінта, сирійська версія)

Бут. 50:23 «на колінах Йосипа» проти «за днів Йосипа» (Самарійський П’ятикнижжя)

Вживання слів «Елохім» та «Єгова» у Септуагінті та Масоретському тексті відрізняється. Юліус Веллгаузен вважав це найслабшою ланкою своєї теорії документальної гіпотези.

Бібліографія до цього питання: переклад з івриту взято з «Literal Translation» Джея П. Гріна, а переклад Септуагінти — з перекладу сера Ланселота К.Л. Брентона «The Septuagint: Greek and English». Також використовувалися «The Expositor’s Bible Commentary», «The Anchor Bible Dictionary» (том 5) та примітки в Бібліях NASB, NIV, NKJV і NRSV.