< Запитання щодо Біблії з Послання до Ефесян

Питання: У Еф. 1:1 зазначено, що Послання до Ефесян було написано. Коли саме воно було написано?

Відповідь: Згідно з Ефесянам 3:1; 4:1; 6:20, на момент написання Павло перебував у в’язниці. Павло міг написати його, перебуваючи у в’язниці в Кесарії в 57–59 рр. н. е., або перебуваючи у в’язниці в Римі в 60–62 рр. н. е.

Питання: Чи справді Послання до Ефесян, про яке йдеться в Еф. 1:1, було написане до ефесян?

Відповідь: Безумовно, він був адресований церквам у цьому регіоні, але в деяких ранніх рукописах відсутні слова «в Ефесі».

Докази того, що слова «в Ефесі» були додані пізніше:

1. У рукописі p46 Честера Бітті II (100–150 рр. н. е.) немає пропусків і місця для цих двох слів. Цей рукопис також містить Послання до галатів, філіп’ян, колосян, 1-е Послання до солунян, 1-е та 2-е Послання до коринтян, і в кожному випадку назва міста з’являється там, де має бути. (Хоча в ньому є частини Послання до римлян, 1–4 розділи Послання до римлян відсутні.)

2. Олександрійські рукописи «Ватиканус» (325–350 рр. н. е.) та «Синайський» (340–350 рр. н. е.) не містять цього слова. В обох випадках воно було вписане пізніше коректором.

3. Серед ранніх авторів, у яких відсутнє «в Ефесі», — Тертуліан (писав у 207 р. н. е.) та Оріген (225–253/254 рр. н. е.).

4. У сучасному «Посібнику з вирішення біблійних труднощів» (с. 294) зазначається, що якби Павло писав цей лист виключно до ефесян, то можна було б очікувати особистих привітань на адресу людей, з якими він прожив три роки, але таких привітань немає.

5. Подібно до цього, у Посланні до ефесян 1:15 здається, що Павло говорить про регіон, а не лише про місто, де він прожив три роки.

6. Оріген та Єронім зазначали, що слова «в Ефесі» відсутні в найкращих рукописах, які вони мали, хоча Єронім, перелічуючи церковні писання, зазначив, що Павло написав один лист до ефесян (Єронім та Геннадій (бл. 485–492 рр. н. е.), розділ 5). Тертуліан також зазначав, що послідовники Маркіона вважали цей лист адресованим лаодикійцям.

Серед прихильників теорії «циркулярного листа» були Теодор Беза та архієпископ Джеймс Ушер.

Докази того, що «в Ефесі» було в оригіналі:

1. Ранній автор Ігнатій у своєму «Листі до ефесян» (110–117 рр. н. е.) у 12-му розділі зазначає, що Павло згадує ефесян у своєму листі.

2. Щодо слів «в Ефесі», то як у Синайському, так і у Ватиканському рукописі ці слова додані іншою рукою.

3. У «Александрійському» (бл. 450 р. н. е.), «Кларомонтанському» (V–VI ст.) та Візантійському лекціонарії містяться слова «в Ефесі».

4. Церковний письменник Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) наводить це у своєму коментарі. Коментарі Златоуста містять прямі цитати з Писання.

5. Циркулярний лист, здавалося б, суперечить місії Тихика, який мав доставити лист до Ефесу (Ефесянам 6:21–22). Тихик також доставив інший лист до Колосян (Колосянам 4:7–9).

6. Нам не відомі інші циркулярні листи ранньої Церкви, в яких не згадується назва міста чи ім’я особи.

7. Це був би єдиний відомий циркулярний лист, який міг би написати Павло.

Висновок: або слова «в Ефесі» були вилучені з деяких рукописів, таких як «Честер Бітті II», що датуються періодом до 100–150 рр. н. е., або ж вони були додані до деяких рукописів до приблизно 117 р. н. е. Це приклад дуже раннього варіанту в Писанні, щодо якого ми не маємо певності в жодному з цих випадків.

Питання: Який загальний план Послання до Ефесян, виходячи з Еф 1:1?

Відповідь: Майже всі сходяться на думці, що книга поділяється на дві частини: розділи 1–3 та 4–6. Щодо решти існує багато розбіжностей. Ось один із варіантів плану.

Еф. 1–3 Наше становище в Ісусі Христі

- Еф. 1 Таємниця Божої волі

- - Еф. 1:1–2 Привітання

- - Еф. 1:3–14 Наше становище на небесах

- - Еф. 1:15–23 Вам потрібно знати, як усе змінилося для вас

- Еф. 2 Таємниця життя у Христі

- Еф. 3 Таємниця єдності юдеїв та язичників у Христі

Еф 4-6 Наше життя в Ісусі Христі

- Еф. 4 Живіть гідно покликання

- Еф. 5:1-20 Будьте наслідувачами Бога

- Еф. 5:21–6:9 Підкоряйтеся один одному

- Еф. 6:10-20 Одягніться в Божу зброю

Еф 6:21-24 Посланець Тихик і прощання

Питання: У Еф. 1:3, 17 та 1 Пет. 1:3, чи є Отець Богом Ісуса?

Відповідь: У рамках Трійці — так. У Посланні до Євреїв 1:9 показано багатозначність слова «Бог», коли там сказано: «Тому Бог, Твій Бог, помазав Тебе» (BSB). Треба розрізняти природу та роль. Усі троє є Богом у Трійці, але в межах Трійці Отець має найвищу роль як Бог для Ісуса. Син не поступається Отцю, але Його роль є підпорядкованою Отцю.

Питання: Оскільки, за словами Барта Ермана, Ефесянам 1:3–14, як і Колосянам 1:3–8, у грецькому оригіналі є одним реченням, чи вказує довжина речень на те, що їх не написав Павло, який зазвичай писав короткі речення? (Барт Ерман стверджував це у книзі «Ісус, перерваний», с. 126)

Відповідь: Ні. Ерман не лише суперечить загальноприйнятій думці щодо місць розбиття речень, але й ці речення не набагато довші за ті, які, на думку Ермана, найімовірніше були написані Павлом. На це твердження можна відповісти, наводячи чотири аргументи.

1) Ранні грецькі рукописи не містили розділових знаків, тому можна лише припускати, що було крапкою, а що — крапкою з комою чи комою.

2) Навіть якби Бог відкрив нам «богонатхненну пунктуацію», це все одно була б оманлива статистика, адже довжина найдовшого речення залежала б не лише від обсягу книги, а й від її тематики. Наприклад, чи писав Павло більше глибокої теології на початку своїх книг, а наприкінці — більше коротких привітань, і чи відрізнялося співвідношення між теологією на початку, практичним застосуванням у середині та привітаннями наприкінці в різних книгах?

3) Еф. 1:3–6, 1:7–10, 1:11–12 та 1:13–14 — це не одне, а чотири речення, згідно з виданням «Грецький Новий Завіт» Аланда та ін., 4-те перероблене видання (1998). Те саме зазначається у виданні «Novum Testamentum Graece» Нестле-Аланда (1993). Ерман ніколи не вказав джерело, на підставі якого він вважав, що це лише одне речення. Однак 23 роки тому, у 3-му виданні книги Аланда та ін. «Грецький Новий Завіт» 1975 року, ці уривки були подані як одне речення, тож я припускаю, що він користувався значно старішим виданням. Проте, знову ж таки, в оригінальному грецькому тексті не було розділових знаків, тому будувати аргументацію на тому, де, на думку людей кінця 20 століття, мали б стояти крапки — до того, як вони змінили свою думку, — є, у кращому разі, сумнівним аргументом.

4) На відміну від третього пункту, Ерман, «Аланд та ін.» (4-те перероблене видання), «Аланд та ін.» (3-тє видання) та «Нестле-Аланд» одностайно стверджують, що Колосян 1:3–8 є одним реченням. Воно складається зі 156 слів. Ерман пише: «Колосян 1:3-8 — це одне речення грецькою мовою; воно надзвичайно довге і зовсім не схоже на ті речення, які зазвичай писав Павло. Ефесян 1:3-14 ще довше — дванадцять віршів — це зовсім не в стилі Павла» (Jesus, Interrupted, с. 126). Ерман не наводить жодних підстав для порівняння, але я наводжу їх нижче.

Ерман погоджується, що книги, виділені курсивом, найімовірніше, написані Павлом. «Гігантське» речення з 102 слів у Колосян 1:3-8 не тільки коротше за інші речення в Посланні до Колосян, але й коротше за багато інших речень у книгах, які, на думку Ермана, написав Павло. Найдовше речення в кожній книзі та те, які книги, на його думку, написані Павлом, виглядають випадковими.

Питання: Як, згідно з Ефесянам 1:4, ми обрані Богом?

Відповідь: Дехто вважає, що Бог передбачив усе, перш ніж Він зробив будь-який вибір або визначив щось наперед. Інші вірять, що Бог визначив усе наперед, перш ніж Він скористався Своїм передбаченням. Є лише два вірші, де Боже передбачення та Його визначення/обрання нас згадуються в одному й тому ж вірші.

Римлянам 8:29 «Бо тих, кого Бог заздалегідь знав, Він також і визначив» (BSB)

1 Петра 1:2 «вибрані згідно з передбаченням Бога Отця» (BSB)

У цих віршах передбачення передує передбаченню/вибору.

У випадку розп’яття Ісуса порядок зворотний.

Дії 2:23 «Він [Ісус] був виданий за Божим визначеним планом і передбаченням» (BSB)

Однак жоден вірш у Біблії не говорить, що Бог мав обов’язково мати одне, перш ніж мати інше.

Підсумовуючи, Бог може обирати нас так, як Він забажає. Ми знаємо, що Бог відкрив, що Він справедливий, щедрий і не робить нічого без будь-якої причини. Однак, здається, Бог не відчуває обов’язку розповідати нам усі Свої причини.

Питання: Чи все в Ефесян 1:4-5 є предопределением?

Відповідь: Усе, що існує, є визначеним наперед, навіть той факт, що Бог надає нам свободу вибору, не підпорядковуючи її Своєму повному контролю. Нічого не відбувається, крім того, що Бог знає, дозволяє і що є частиною Його плану. Однак Бог дозволяє людям робити те, чого Він конкретно не бажав (див. злі вчинки, згадані в Єремії 5:28; 8:19; 12:8; Єзекіїля 8:6).

Як сказав Френсіс Шефер у книзі «Церква наприкінці ХХ століття»: «Ми можемо прославляти Бога, і як у Старому, так і в Новому Завіті сказано, що ми можемо навіть засмутити Бога. Це надзвичайно». (Гімни для народу Божого, № 364) Див. також наступне запитання для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи повинні християни вірити в предопределение, як про це йдеться в Ефесян 1:4-5?

Відповідь: Одного разу досить зрілий християнин сказав мені, що він не вірить у предопределення. Я випадково знав, що він регулярно читає Біблію, хоча мушу зізнатися, що після того, як він зробив це нерозумне твердження, у мене виникли сумніви.

Ефесян 1:5 та інші вірші показують, що віра в предопределение для християнина не є вибором, так само як і віра в те, що Бог є святим. Звісно, люди можуть вірити в різні істини та помилки щодо предопределения, але саме це слово чітко визначено в Біблії. Бог не тільки знає все про кожного ще до нашого народження, але й визначив нашу долю ще до того, як хтось народився. Предопределение — це не «кальвіністське» вчення. Навпаки, це біблійне вчення. Незалежно від того, чи називає себе християнин кальвіністом, некальвіністом чи армініанином, віра в те, що всезнаючий Бог обрав нас ще до нашого народження, має бути частиною вашої теології.

Питання: Як у контексті Еф. 1:4–5 вписується Боже предопределение?

Відповідь: Ось кілька речей, які відкриває нам Святе Письмо.

1. Бог може чинити так, як Йому заманеться. Він є Суверенним над кожною дрібницею, і нічого не відбувається поза тим, що Бог дозволяє (Йов 1:12; Якова 4:15).

2. Бог може робити те, що Йому заманеться. Він безпосередньо й явно керує кожною подією, якої бажає (Ісая 14:24, 27; 43:13; 55:11; Івана 10:26; Євреїв 6:17).

3. Бог може робити все, що забажає. Він не вирішив безпосередньо й явно керувати деякими подіями (Єремія 5:29; 8:19; 12:8; Єзекіїль 8:6).

4. Бог може чинити так, як Йому заманеться. Кожна подія, навіть ті, що дозволені, але не контролюються, вплетені в Його кінцевий задум (Ефесян 1:11; Приповісті 16:4, 33; Римлян 11:36; 1 Коринтян 8:6; Об’явлення 4:11).

Питання: Які існують хибні уявлення щодо предопределення, згадані в Ефесян 1:4-5?

Відповідь: У Ефесян 1:4-5, коли сказано, що Бог нас визначив, то, якщо ми віримо в авторитет Писання, ми мусимо вірити, що Бог нас визначив. Ми також маємо вільну волю, якщо правильно її розуміти. Можливо, вам важко сприймати концепцію передбачення, оскільки про неї поширюються деякі хибні уявлення. Дозвольте мені поділитися чотирма темами, які можуть допомогти.

Бог з певністю знає все про майбутнє, але Його знання не обмежують нашу вільну волю і не зменшують нашого розуміння. Ми не можемо сказати: «Бог знав, що я це зроблю, тому в мене не було вибору — я мусив це зробити». У Діях 2:23 Ісус Христос був виданий юдеям за Божим задумом і передбаченням, проте ті, хто розіп’яв Ісуса, були винні у гріху (Ів. 19:11). Ось приклад. Ми можемо прочитати книгу про те, як Джордж Вашингтон переправився через річку Делавер понад 200 років тому. Наше майже певне знання, отримане з книги, не змусило Джорджа Вашингтона це зробити. Припустимо, ми могли б повернутися на машині часу на 400 років назад і взяти цю книгу з собою. Ми все одно не зробили нічого, що змусило б Джорджа Вашингтона щось зробити. Бог існує як поза часом (Тит 1:2), так і в ньому, і Його передбачення не змушувало нас робити нічого.

Боже передбачення щодо нас передує Його предопределенню / вибору у двох віршах, де згадуються обидва поняття разом (Римлянам 8:29; 1 Петра 1:2). Кальвіністи, як правило, розміщують їх у зворотному порядку. Бог обирає кожного, кого Він обирає, а потім Він передбачає. Армініани, як правило, стверджують, що Бог обрав ще до початку часу на основі Свого передбачення. Однак, якщо Бог справді перебуває поза часом, то обидва процеси можуть відбуватися одночасно.

Суверенність Всемогутнього Бога не заперечує нашої вільної волі, хоча кальвіністи часто стверджують протилежне. Траплялися події, які «не спадали на думку Богу», наприклад, жертвопринесення немовлят у Єремії 32:35, а також загинули люди, які не мали б померти, як зазначено в Єзекіїля 13:19. Трапляються події, які засмучують Бога. Проте, з іншого боку, усе діє згідно з Божим планом (Ефесян 1:11). Як узгодити ці дві ідеї? За допомогою концепції «делегованої суверенності». Бог міг би мати повний контроль над усім, так що ніщо не могло б Його засмутити, і ми всі були б роботами. Однак Бог, який може все, очевидно, вирішив делегувати Свою суверенність — на певний час і в певних межах — так, щоб ми мали можливість обирати: слухатися Бога чи не слухатися Його. Бог, мабуть, так високо цінував людину, створену за Його образом, що створив людей так, щоб вони могли вільно обирати любити Бога. Бог цінує це настільки високо, що дозволяє людям відкидати Його і зазнавати наслідків свого вибору.

Що таке вільна воля? Мартін Лютер написав цілу книгу «Про рабство волі», де стверджував, що вільна воля — це хибне вчення. У цьому питанні Лютер помилився, бо довів свої міркування до небіблійних крайнощів. Ми народжуємося з волею, яка перебуває в рабстві гріха (з чим погодився б і сам Лютер), але маємо свободу волі, щоб все ж таки волати про допомогу. Ми маємо вільну волю, і наркоман теж має вільну волю. Наркоман, можливо, не має сили позбутися своєї залежності, але він може випадково потрапити до реабілітаційного центру, впасти на підлогу і сказати: «Допоможіть мені». Дехто проводить розмежування між морально нейтральною, необмеженою «вільною волею» (що є небіблійним) та тим, що ми маємо, називаючи останнє «свободою вибору». Інші, особливо християни ранньої церкви, використовували термін «вільна воля» для позначення біблійного поняття.

Підсумовуючи, Бог призначає нас, і ми також маємо вільну волю, якщо правильно її розуміти. Ще до початку часів Божий вибір того, хто потрапить до неба, не був сліпим чи примхливим ( ), але кожен день нашого життя був записаний у Божій книзі (Псалом 139:16), коли Він нас обрав.

Питання: У Еф. 1:4-5 сказано, що ми визначені до спасіння згідно з Божим задоволенням і волею; а як щодо Божого задоволення і волі стосовно тих, хто визначений до пекла?

Відповідь: Ситуація подібна до тієї, коли друга Джорджа Вашингтона засудили до повішення за зраду. Вашингтон любив свого друга і не хотів бачити його смерті. Проте Джордж Вашингтон також прагнув, щоб справедливість була дотримана. Вашингтон не робив жодних спроб втрутитися у справедливий вирок, винесений тому чоловікові за його вибір.

Питання: У Еф. 1:4-13 сказано, що ще до початку часів Бог заздалегідь знав, хто отримає спасіння, а хто ні. Чому ж тоді Йому потрібно призначати нас, щоб ми були «усиновлені як Його сини через Ісуса Христа», що здається дещо зайвим? Я маю на увазі: оскільки Він знає, що це станеться (адже Він існує поза часом), немає потреби в передбаченні цього. Хіба ці події не відбулися б у будь-якому разі, навіть якби Він цього не передбачив? Чому передбачення не є достатнім? Можливо, моя плутанина походить від мого розуміння слова «передбачення». Сподіваюся, ви зможете зрозуміти, у чому саме я маю труднощі з розумінням цієї концепції.

Відповідь: Боже передбачення щодо нас має щонайменше три аспекти.

1. Зрештою, вибір того, хто буде спасений, належить Богу, а не нам.

2. Бог все обертає на добро для тих, кого визначив (див. Рим. 8:28). Іншими словами, наше життя — це «процес підготовки» до Небес.

3. Бог також готує для нас місце в Небесах. Ісус сказав, що в домі Його Отця багато осель. У Небесах не буде жодної порожньої оселі, і кожен у Небесах отримає місце, підготовлене для нього Богом.

Хтось навів таку аналогію. Можливо, на воротах до Небес є два написи. Зовні написано: «Кожен, хто хоче», а зсередини — «Ласкаво просимо, ви, обрані від заснування світу».

Тож, з одного боку, не будьте подібними до багатьох кальвіністів, які кажуть, що, оскільки вибір робить Бог, наша роль є суто пасивною, наче у маріонеток. З іншого боку, не будьте подібними до деяких армініанців і не думайте, що, оскільки вибір робимо ми, роль Бога зводиться лише до пасивного судді. Святий Дух активно діє в житті людей, а Отець притягує людей до Себе, інакше ніхто б ніколи не отримав спасіння.

Існує богословський термін, що описує ситуацію, коли воля людей обирає щось, а Бог вирішує використати їхній вибір. Він називається «співдія». Люди можуть сперечатися, чи Бог передбачає все і лише на основі цього передбачення призначає долю, чи, навпаки, Бог спочатку призначає все, а вже потім передбачає. У двох місцях, де обидва слова вживаються стосовно людей, передбачення йде першим. Однак немає потреби стверджувати, що Бог обмежений тим, щоб робити одне перед іншим; з точки зору Бога, що існує поза часом, обидва процеси могли відбуватися одночасно.

Питання: Які корисні кальвіністські думки щодо вільної волі містяться в Еф. 1:4–5?

Відповідь: Хоча я не є кальвіністом, я можу оцінити деякі концепції, висунуті певними кальвіністами. Слід зазначити, що інші кальвіністи можуть не погоджуватися з ними.

Таємниця: Лорейн Беттнер пояснює: ми маємо свободу дій (але не вільну волю), подібно до того, як золота рибка може вільно плавати в акваріумі. «Передвизначення та свобода вибору — це два стовпи величного храму, які з’єднуються над хмарами, куди людський погляд не може проникнути. Або, іншими словами, можна сказати, що передвизначення та свобода вибору — це паралельні лінії; і хоча кальвініст, можливо, не здатний змусити їх з’єднатися, армініанець не може змусити їх перетнутися» (с. 222).

Дозвільні постанови: Чарльз Ходж із Принстонської богословської семінарії сказав: «Бог ніколи не постановляє робити або змушувати інших робити те, що Він забороняє. Він може, як ми бачимо, що Він це робить, постановити дозволити те, що Він забороняє. Він дозволяє людям грішити, хоча гріх заборонений». (Дисертація Курта Деніела, с. 230). У книзі «Вибрані Богом» (с. 97) Р. С. Спроул пише: «[Бог] визначив Гріхопадіння в тому сенсі, що вирішив дозволити його, але не в тому сенсі, що вирішив примусити до нього».

Співдія: Луїс Беркхоф каже: «Співдію можна визначити як взаємодію божественної сили з усіма підлеглими силами, згідно з заздалегідь встановленими законами дії, що змушує їх діяти і діяти саме так, як вони це роблять». Курт Деніел (с. 201) додає: «Він діє в, з і під впливом природних явищ».

Залежні постанови: Бог не постановив усе окремо в явній формі. Як зазначають В. Д. Сміт і Чарльз Ходж, хоча творення добра може спричиняти злі реакції з боку злих людей, ці злі реакції не можна покладати на Бога, хоча Бог у Своєму плані враховує й їх. Подібно до космічного режисера, Бог явно постановив низку конкретних подій і дав фільму йти своїм ходом. Переглянувши кілька «дублів», Він визначив той, який сподобався Йому найбільше. Якщо ми можемо стирати та редагувати відеозаписи на свій розсуд, чи не може Бог робити те саме?

Взаємодія: Поєднуючи наведені вище пояснення, нижче наведено некальвіністське рішення щодо суверенності та свободи. Ми не можемо сподіватися знати все про Божу дію (як «таємниця» Беттнера), але можемо дізнатися те, що відкривається в загальному контексті Святого Письма, не заперечуючи деталей жодного вірша. Бог мав визначену волю (як у постановах Пінка), дозвільну волю (як у постановах Ходжа) та наказувальну волю (тобто всі мають коритися Богу). Божа воля в багатьох питаннях взаємодіє з нашою волею (як у концепції згоди Беркхофа) у тій мірі, в якій цього бажає Бог. Мабуть, найдивовижнішим із Божих постанов є певна міра свободи з відповідною відповідальністю. Хоча Бог безпосередньо не бажає, не постановляє і не хоче зла, Він допускає зло (як у «залежних постановах») як «екзистенційний паразит» — частину Свого плану для здійснення Своїх цілей, до яких належать люди, що вільно обирають любити Його.

Усі кальвіністи повинні взяти до серця те, що сказав кальвініст Френсіс Шефер у книзі «Церква наприкінці ХХ століття»: «Ми можемо прославляти Бога, і як Старий , так і Новий Завіт кажуть, що ми можемо навіть засмучувати Бога. Це надзвичайно». (Гімни для Божого народу, № 364.)

Як сказав Ісус у Матвія 23:37: «О Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш тих, хто посланий до тебе, скільки разів Я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх пташенят під крила, але ти не захотів!» (BSB) Бог може засмучуватися через нашу волю.

Питання: Чому в Ефесян 1:7 Біблія так сильно наголошує на крові?

Відповідь: Тому що кров Ісуса є надзвичайно важливою. Його кров є для нас такою дорогоцінною, бо Ісус, проливши Свою червону кров на хресті за наші гріхи, відкрив людям шлях до Небес.

Питання: Як у Еф. 1:11 та Прип. 16:4, 33 усе діє разом згідно з задумом Божої волі?

Відповідь: Хоча кожен може побачити, як Бог використовує добрі речі для Своєї слави, Бог не виправдовується за те, що використовує й злі речі. Дивіться відповідь у Бут. 45:8, щоб дізнатися більше про це. Ось кілька способів, якими Бог може використовувати зло.

1. Для виконання конкретного зовнішнього завдання (Буття 45:8; Дії 2:23)

2. Щоб здійснити внутрішню зміну серця (Книга Суддів 3:7-8 тощо)

3. Як попередження для інших (Лука 13:1-5)

4. Як засіб знищення іншого зла (Аввакум 1)

5. Щоб очистити нашу віру (1 Петра 1:6-7)

6. Щоб допомогти нам померти для гріха (1 Петра 4:1)

7. Щоб випробувати нашу віру та розвинути витривалість (Якова 1:2-4)

8. Не заради нас, а заради інших (Колосян 1:24)

9. Щоб бути знаком для невіруючих (Филип’ян 1:28; Івана 9:1)

10. Це просто невід’ємна частина християнського життя (2 Тимофія 3:12; Філіп’ян 1:29)

11. Щоб показати сатані та іншим якість нашого життя (Йов)

12. Іноді ми не бачимо інших причин, окрім того, що наша витривалість прославляє Бога (див. Йов 1:8-12; 2:2-6).

Питання: У Еф. 1:13 сказано, що ми були включені в Христа, коли почули Євангеліє. Як же ми були включені ще до початку часів, як вчить Еф. 1:4, і в майбутньому, як показують Еф. 1:14 та Євр. 9:28?

Відповідь: Біблія вказує на те, що Бог є позачасовим, а також перебуває в часі. Для позачасового Бога відповідь полягає у всіх трьох: минулому, теперішньому та майбутньому.

Чак Свіндолл написав чудову брошуру для вивчення Біблії про спасіння, в якій розглядаються ці аспекти.

Аспекти минулого: передбачення та предопределення. Ще до початку часу Бог знав кінець від початку та всі наші дні (Псалом 139:16; Ісая 44:7; Ефесянам 1:4; Тита 1:2).

Аспекти теперішніх подій: Коли ми почули слово істини й закликали Господа (Римлянам 10:9-10), ми стали новим створінням (2 Коринтян 5:17). Євреїв 4:2 та Дії 10:44 також показують ці теперішні аспекти.

Аспекти, що тривають у сьогоденні: Коли ми втілюємо у своєму житті спасіння, яке є в нас, Бог перебуває в процесі перетворення нашого життя (Филип’ян 2:12-13; 1 Петра 2:2; Євреїв 3:14; 4:11; 6:11).

Аспекти майбутньої надії: Ми прагнемо завершення нашого спасіння (До Євреїв 9:15, 28; Римлянам 8:23-25; 1 Петра 1:4-5, 9, 13; 1 Коринтян 15:50-53; 2 Коринтян 5:5).

Питання: Якщо в Ефесян 1:14 та 2 Коринтян 1:22 сказано, що ми маємо гарантію та запечатані Святим Духом, то чому деякі люди відпадають від віри?

Відповідь: Бути християнином нелегко. Існує низка причин, через які люди можуть відпасти.

1. Деякі з самого початку ніколи не були справжніми християнами (1 Івана 2:18-19; Дії 8:19-23).

1а. Вони можуть обманювати інших (Матвія 7:15; 24:11).

1б. Вони можуть навіть обманювати самих себе, вдаючи, що навернулися (Матвія 7:21-23; Євреїв 3:10-12).

2. Деякі справжні християни відпадають, але повертаються. Справжні християни витримають.

3. Справжні християни розходяться в думках щодо того, чи може справжній християнин відпасти, ніколи не повернутися і навіки загинути в пеклі. До віршів, які деякі використовують, щоб показати, що християни можуть відпасти, належать: Євреїв 6:4-9; 10:26-32; 2 Петра 2:17-22. Вірші, які деякі віруючі використовують, щоб показати, що справжні християни завжди будуть витривалими і ніколи не втратять свого спасіння, — це 1 Івана 5:13-14; Римлян 8:29-39; Івана 10:28-29.

Питання: У Ефесян 1:14, чи «придбане володіння» тут стосується насамперед нашого володіння спасінням, чи Божого володіння нами?

Відповідь: Християни можуть мати різні думки з цього приводу, тож давайте розглянемо контекст, щоб оцінити аргументи обох сторін.

Наше володіння: У 1-му Посланні до Ефесян 1 йдеться про наше становище у Христі, а в 1-му Посланні до Ефесян 1:11, 14 — про нашу спадщину викуплення. 1-е Послання Петра 1:3-4 стосується нашої живої надії та спадщини, збереженої для нас на небі. Хоча ми бачимо Божий народ/належність також у 1 Петра 2:9-10, решта 1-го розділу Послання до Ефесян підкреслює те, що ми маємо у Христі, тож там перелічено наші надбання.

Його власність: Насправді хтось міг би сказати, що 1-й розділ Послання до Ефесян підкреслює не лише те, що ми маємо у Христі, а скоріше те, ким ми є у Христі. Хоча можна сказати, що ми «володіємо» своїм спасінням на небі завдяки заслугам того, що Христос зробив для нас, набагато втішніше знати, що ми «належимо» Богові як Його викуплена власність, і Бог дбає про те, що Йому належить. Джон Р. В. Стотт у книзі «Послання до Ефесян» (с. 46–47) дотримується цієї точки зору.

Питання: Що в Еф. 1:14 означає «застава/гарантія»?

Відповідь: Грецьке слово «застава/гарантія» — arrabon — ймовірно, походить від фінікійських торговців і означало договір, заставу або аванс. Цей термін також використовувався для позначення обручки. Можна уявити собі Святого Духа в нас як нашу «обручку», що обіцяє нам остаточне спасіння та весільну вечерю Агнця.

Питання: Як, згідно з Еф. 1:15, виглядало б життя християнина, якби він мав велику віру, але мало любові?

В: Він міг би говорити правду, але в такий спосіб, що не приносить користі або навіть завдає шкоди. Без любові це було б схоже на висловлювання правди без турботи. Іноді докір можна помилково сприйняти саме так, але при правильному докорі ви дійсно дбаєте про те, щоб людина покаялася, і ви це висловлюєте. Любов може бути лагідною та милосердною; любов також може бути суворою любов’ю. Але любов ніколи не буває байдужою. Йона говорив правду без любові, і Бог показав йому, що Йона навіть більше любив рослину, ніж дбав про всіх тих людей.

Питання: Як описано в Еф. 1:15, яким було б життя християнина, якби він мав велику любов, але або мало віри, або знав про віру лише небагато?

Відповідь: Він би співчував і був би милосердним, але, зрештою, мало що міг би запропонувати з добрих порад чи вказівок.

Питання: У Еф. 1:16-18 Павло молиться насамперед про те, що його читачі вже мають, чи про нове благословення?

Відповідь: Якось і те, і інше, але не зовсім ні те, ні інше. Читачі Павла — віруючі, тож вони вже мають певне знання про Бога та просвітлене розуміння. Але Павло все ж молиться про щось нове. Павло молиться, щоб їхнє знання та розуміння поглибилися, значно перевищивши те, що вони вже мають.

Питання: Чому в Еф. 1:17 ефесянам потрібно було дати Духа мудрості й одкровення, якщо, згідно з Рим. 8:9-11, усі віруючі вже мають Духа в собі?

Відповідь: Усі справжні християни мають Святого Духа, але Бог все одно наказує справжнім християнам наповнюватися Святим Духом. Частиною цього є наповнення мудрістю та одкровенням.

Питання: У Еф. 1:18, чи йдеться тут про нашу спадщину у Христі, чи про святих як Божу спадщину?

Відповідь: Хоча обидва тлумачення є правильними, порівняння цього вірша з Ефесянам 1:11, 14 показує, що тут на першому місці стоїть саме наша спадщина. Біблія в багатьох місцях згадує наші благословення як нашу «спадщину» як синів Божих. Але ми є Божим народом, обраним із світу. Уявіть собі дитину з дуже заможної родини, якій, можливо, поки що ще треба навчитися заощаджувати копійки, але яка знає, що, коли досягне повноліття, успадкує величезні багатства. Ви — саме ця дитина! Але ваша спадщина — це не просто якісь папірці, камінці чи шматки металу, а справжні багатства на небі.

Один із способів, яким віруючий може на це дивитися, — це те, що він або вона має Святого Духа. Але інший спосіб погляду на це полягає в тому, що Святий Дух має їх.

Питання: Що ви думаєте про твердження теолога Рудольфа Бультмана в Ефесян 1:20, що «Христос воскрес у керігмі», тобто лише у вірі та проповіді Його учнів?

Відповідь: Рудольф Бультман був єретиком, приреченим на пекло, і навіть не дуже вміло це приховував. 1 Коринтян 15:1-8 показує, що якщо хтось не вірить у те, що Христос воскрес із мертвих у видимий спосіб, то те, у що він вірить, є марним. Отже, Павло каже, що віра людини, яка так вірить, є марною, тобто вона не принесе їй ніякої користі.

Питання: Як у Ефесян 1:20, Євреїв 8:1; 10:12; Діяннях 2:25; 7:56 тощо Ісус перебуває праворуч Бога?

Відповідь: «Права рука» — це термін, що позначав місце для найпочеснішого гостя, як показує Псалом 110:1.

Питання: У Еф. 1:21-22, оскільки Христос панує над усім, чи панує Він також і над Богом-Отцем?

Відповідь: 1 Коринтян 15:26-28 відповідає на це питання, підкреслюючи, що Христос панує над усім, але «усім» явно не включає самого Бога.

Питання: Що в Ефесян 1:23 означає слово «повнота»?

Відповідь: Це грецьке слово для позначення «повноти», pleroma, було загальновживаним словом, яке можна було використовувати для опису чаші, наповненої водою, корабля, завантаженого вантажем, або корабля з повним складом екіпажу. Це начебто будинок не є «повним», якщо не всі діти вдома. У цьому контексті це поняття може мати активне значення — ми заповнюємо те, що належить Христу на небі, — або пасивне, тобто Христос наповнює Церкву. Оскільки тут є граматична двозначність, це може бути і те, і інше.

Питання: У Еф. 1:23, оскільки Церква є тілом Христа і повнотою Христа, чи слід шанувати християн так само, як під час католицької меси шанують елементи Вечері Господньої?

Відповідь: Ні. Простих людей не слід поклонятися, так само як не слід поклонятися хлібу та вину. Поклоняйтеся лише Богу.

Питання: У Еф. 2:1, у чому полягає різниця між «провинами» та «гріхами»?

Відповідь: Це синоніми одного й того самого: провини проти Бога. Але ці два грецькі слова підкреслюють різні аспекти. Провина (paraptoma) може означати спотикання, неправильний крок, перетин межі або відхилення від правильного шляху. Грецьке слово, що означає «проступок», також займає чільне місце в Колосян 2:13. Гріх (hamartia) означає невдачу, промах або недосягнення мети, як стріла, що не влучила в ціль.

Питання: Як у Ефесян 2:1, 5 ми є «мертвими» у гріхах?

Відповідь: Ці вірші — це ніби звіт коронера. Але так само, як блискучі діаманти найкраще виглядають на темному оксамитовому тлі, Божа благодать яскравіше виявляється на тлі нашого попереднього, мертвого стану. Усі були мертві принаймні у трьох сенсах: юридично, духовно та, у меншій мірі, через фізичний розпад.

З юридичної точки зору: ми вже мертві так само, як засуджений злочинець, якого мають стратити наступного дня, — він уже вважається мертвим. Див. також питання щодо Колосян 2:13.

Духовно: Хоча невіруючі все ще можуть робити деякі відносно добрі вчинки (Матвія 7:10-11; Луки 6:32-34), наша духовна мертвість настільки повна, що ніхто не може навіть прийти до Бога, якщо Отець не притягне його (Івана 6:44) і Святий Дух не почне діяти в житті невіруючого (Івана 16:8-11). Вони не мають зору, щоб побачити славу Христа. Так само, як мертві не можуть розмовляти з живими, духовно мертві не мають спілкування з Богом. Крім того, як християнам, нам і досі потрібна допомога Христа для збереження нашого спасіння (Юда 24; Римлянам 8:29-39). Слава Богу за Його постійну дію!

Фізичний занепад: у книзі «Нібито суперечності Біблії» Хейлі (с. 393) згадується третій шлях. Усі ми страждаємо від «хвороби» смертності, і щоразу, коли наше тіло одужує після хвороби, це є лише відстрочкою смерті.

Однак це не означає, що ми не маємо почуттів чи волі. В Ефесян 2:2 грецьке слово, що означає «жити/ходити», — peripateo, що буквально означає «ходити туди-сюди».

Додаткову інформацію див. у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 11, с. 34; «Коли запитують критики» (When Critics Ask), с. 475–476; «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 1221; праці Джона Р. В. Стотта «Послання до Ефесян» (The Message of Ephesians), с. 72; «Коментарі з біблійних знань: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 622; та «Грецькому Новому Заповіті експозитора» (The Expositor’s Greek Testament), т. 3, с. 283.

Питання: Хто в Еф. 2:2 є володарем повітря, і чому він панує?

Відповідь: Володарем повітря є сатана. Від часу гріхопадіння людини сатана є князем цього світу (Ів. 16:11). Однак він не є Царем. Сатана є богом цього віку (2 Кор. 4:4) і володарем повітря. Весь світ перебуває під владою того, хто є злий (1 Івана 5:19). Як зазначено в Посланні Варнави (100 р. н. е.): «[Бог] справді є Господом навіки віків, але [Сатана] є князем на час беззаконня» (глава 18).

Питання: Чому в Еф 2:3 ми всі були об’єктами гніву?

Відповідь: Спочатку дві причини, чому ми всі були об’єктами Божого гніву, а потім два уточнення.

Дві причини — це те, що ми робили, і те, ким ми є.

Те, що ми зробили: у Рим. 3:23 сказано, що всі згрішили й не досягли слави Божої.

Хто ми є: у Рим. 3:10-20 сказано, що всі відвернулися, і всі негідні. Окрім Бога, ніхто не чинить добра.

Є також дві речі, які не спричиняють додаткового гніву на невіруючих.

Гріх предків: діти не винні у гріхах батьків (або предків) — Єзекіїль 18; Повторення Закону 24:16. Діти можуть все ж таки зазнавати проклять і поганих наслідків, але ніхто, хто страждає в пеклі, не зможе сказати: «Частково це не моя вина: мене підставили».

На жаль, існує теологічна точка зору, яка називається традуціанізмом і стверджує, що людина несе провину за гріхи своїх батьків, гріхи своїх дідів і бабусь та гріхи всіх своїх предків. Дві групи, які вірять у традуціанізм, — це лютерани та православні. У гітлерівській Німеччині євреїв звинувачували в тому, що вони «вбивці Христа». Усім відомо, що єврейський народ, який жив тоді, не вбивав Христа, але малося на увазі, що, оскільки їхні предки видали Ісуса римлянам, вони теж були винні. (Але дивно, що вони звинувачували лише євреїв у вбивстві Христа, а не італійців також!)

Ненавмисний гріх: Гріх не зараховується там, де немає закону (Римлянам 4:15; 5:13). Однак незнання закону не завжди робить нас невинними. Навпаки, коли ми дізнаємося, що ненавмисно порушили закон, і не шкодуємо про це, то тим самим доводимо, що ми б навмисно порушили Божий закон, якби знали про нього.

Християни, які не дотримуються вчення Августина, НЕ вірять, що Бог надзвичайно гнівається на кожне немовля, яке коли-небудь народилося, і хоче катувати занепалих немовлят у пеклі лише тому, що Він вирішив створити їх із гріховною природою як нащадків Адама.

Однак коли хтось усвідомлює, що є грішним, і не хоче змінюватися, він винен у тому, що не хоче, щоб Бог його змінив. Він не несе відповідальності за те, що народився з гріховною природою, але може нести відповідальність за те, що не хоче вийти з цього початкового стану.

Питання: У Ефесян 2:3 чи всі були об’єктами гніву, чи лише деякі, як у Римлянам 9:22-23?

Відповідь: На це відповідає наступний вірш — Ефесян 2:4. Усі (включно з Павлом) спочатку були об’єктами [теперішніми та майбутніми одержувачами] Божого гніву. Але багато хто зазнав перетворення і в очах Бога більше не є об’єктами Його гніву. У першому значенні йдеться про всіх людей у часі до навернення до Христа. У другому значенні — у предестинаційному сенсі, що відкинуті залишаться об’єктами гніву, а обрані є/будуть об’єктами милості.

Питання: У Ефесян 2:4-5, у чому полягає різниця між благодаттю та милосердям?

Відповідь: Милосердя — це уникнення покарання, на яке ти заслуговуєш. Благодать — це отримання благословення, якого ти не заслуговуєш. У гріховному стані людства, на жаль, нам надто легко сприймати речі як належне. Весь тон цього уривка змінюється, починаючи лише з двох слів грецького тексту « »: «Але Бог». Переклад BSB подає 4-й вірш так: «Але через Свою велику любов до нас Бог, багатий на милосердя» (BSB). Ситуація може бути безнадійною для нас самих… але Бог!

Питання: Що Еф. 2:5 говорить про уявлення, ніби людина може постійно вдосконалюватися, виправлятися, аж до того моменту, коли вона отримає спасіння? Чому деякі люди так вважають?

Відповідь: Коли ти мертвий, лише воскресіння може щось змінити. Інакше чому б не застосовувати ті процедури, які проводять у лікарні — такі як призначення ліків пацієнтам, проведення операцій тощо — у морзі? Існує процес поступового ставання більш благочестивим і святим, який називається освяченням, але для цього потрібен Святий Дух, і це відбувається після того, як ми спасенні.

Інші релігії намагаються розповісти тобі, як дістатися до Бога. Але християнство розповідає, що зробив Бог, щоб прийти до тебе.

Питання: У Ефесян 2:5–8 ми спасенні лише благодаттю, чи вірою та ділами, як у Якова 2:14–24?

Відповідь: Формулювання в Ефесян 2:8-10 є чітким: «Бо ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас самих; це дар Божий, не через діла, щоб ніхто не хвалився. Бо ми — Боже творіння, створені в Христі Ісусі для добрих діл…» (BSB). Зверніть увагу на такі моменти.

1. Це завдяки [Божій] благодаті — а не нам.

2. Через віру — не завдяки нашим власним заслугам чи з нас самих

3. Дар Божий — не наші діла.

4. Ми були створені [і спасенні], щоб чинити добрі діла.

Як сказав один індійський християнин, ми спасенні не для того, щоб служити, а спасенні для того, щоб служити.

Найшвидший спосіб пояснити це такий: Послання до Ефесян 2 показує, що ми спасенні благодаттю лише через справжню віру, а Послання Якова 2 показує, що справжня віра ніколи не існує сама по собі, а виявляється через наші діла. У Посланні до Галатів 5:6 сказано, що все, що має значення, — це «віра, виражена через любов».

Інший спосіб поглянути на це — запитати: «Чи належиш ти Христу?» Якщо ні, то чому? Справжня віра означає, що наше життя тепер приховане з Христом у Бозі (Колосян 3:3). Якщо твоє життя не належить Христу, то ти не маєш спасительної віри.

Питання: Як у Ефесян 2:5-8 взаємодіють благодать, віра та діла?

Відповідь: Деякі ключові аспекти спасіння можна побачити, задавши питання: хто, що, як, для чого і чому. Коментатор Зервік називає Ефесян 2:1-10 «коротшим посланням до римлян» через велику схожість змісту.

Хто: Бог спас нас

А саме: не ми самі і не «Бог + ми» (Ефесянам 2:8; 2 Тимофія 1:9)

Що: Спасенні Божою благодаттю через нашу віру (Євреїв 4:2; Ефесян 2:8). А саме не через наші діла чи будь-що, чим ми можемо хвалитися (Ефесян 2:8–9).

Як дано: Божа благодать була дана через Ісуса, який помер на хресті, щоб спокутувати нас (Євреїв 2:17; 1 Івана 2:2) і стати викупом за наші гріхи (Матвія 20:28; Марка 10:45; 1 Тимофія 2:6; Євреїв 9:15)

Як її прийняти: Божа благодать має поєднуватися з нашою вірою (Євреїв 4:2; Римлян 10:10). Однак навіть наша віра не є чимось, чим можна хвалитися, бо й вона дана Богом через Святого Духа (Ефесян 2:8; Івана 16:8-11).

Для чого: щоб творити добрі діла (Ефесянам 2:10), і тому що Бог любить нас (Івана 3:16), і Він хоче виявити до нас Свою доброту (Ефесянам 2:7)

Чому: Є багато причин, ось лише деякі з них: щоб проявити Свою доброту (Ефесянам 2:7), ми є Його творінням (Ефесянам 2:10), тому що Він любить світ (Івана 3:16); завдяки Його власному задуму та благодаті, а не через те, що ми щось зробили (2 Тимофія 1:9)

Питання: Які основні аспекти спасіння викладені в Ефесян 2:5-8?

Відповідь: Ось один із способів розглядати спасіння.

1. Бог дарує нам незаслужену благодать (Ефесянам 2:8-10; Тита 3:4,7).

2. Ми повинні вірити та покаятися (Ефесянам 1:13; Римлянам 10:9-11).

3. Божий Дух живе в нас (Рим. 8:9–11; Ів. 14:15–18; 1 Ів. 3:24; Еф. 2:22; Тит. 3:6).

4. Віра без діл перетвореного життя є мертвою (Якова 2:14-20; 1 Івана 2:6-15; 1 Івана 3:5, 6, 9; Тита 2:11, 14; 1 Коринтян 6:9-11, 19).

5. Бог зберігає Своїх обраних (Івана 10:28-29; Римлян 8:28-29; Ефесян 1:13-14).

Питання: Чи обіцянка в Ефесян 2:6 про те, що ми сидітимемо з Христом на Його престолі, стосується царювання з Христом на землі протягом тисячі років, чи після цього — у вічності?

Відповідь: Це може стосуватися обох випадків. Однак у Ефесян 2:6 сказано, що ми сидітимемо з Христом «у небесних сферах», тож, ймовірно, основне значення цього виразу — вічне. У будь-якому разі, слава Богу за те, що ми будемо з Христом навіки.

Питання: У Ефесян 2:8, до чого відноситься займенник «воно» у виразі «воно є даром Божим»?

Відповідь: Дехто каже, що до «благодаті», а дехто — до «віри». Однак обидва ці слова граматично жіночого роду, а «це» — граматично середнього роду, тож, ймовірно, «це» стосується попереднього речення, яке говорить про всю концепцію спасіння.

Питання: У Еф. 2:12–13, чи в часи Старого Завіту всі, хто не був громадянином Ізраїлю, були приречені на пекло, не маючи жодного шансу на спасіння?

Відповідь: Коли ви потрапите до Небес, ви зможете поставити це запитання неєврею на ім’я Авраам — або Ною, чи Мафусаїлу, чи Еноху, чи Йову, чи Ісааку. Вони були не ізраїльтянами, і вони демонструють, що Бог може відкривати Себе так, як Йому заманеться. Навіть після того, як Мойсей отримав Закон, Рахаб і Руфь — неізраїльтянки — все одно були спасенні, ставши новонаверненими до іудаїзму. Однак усі, хто спасенні, навіть у часи Старого Завіту, спасенні через Ісуса Христа (1 Коринтян 10:4; 1 Івана 2:2; Євреїв 2:9; 1 Тимофія 2:6). Доки людина відкидає справжнього Ісуса як Шлях, Івана 8:24 та Дії 2:37-40 показують, що в неї немає іншого шляху до спасіння. Але Ной, Енох та інші були «спасенні у Христі», хоча й не знали Його імені, коли жили на землі.

Питання: У Еф. 2:12, яких п’яти речей тут бракувало язичникам?

Відповідь: Як невіруючі язичники, вони були: 1) відокремлені від Христа, 2) відчужені від громадянства (politeias) Ізраїлю, 3) чужинцями (xenoi) щодо завітів обітниці, 4) без надії та 5) без Бога (atheoi) у світі. Вони перебували в досить безрадісному становищі.

Питання: У Еф. 2:14, у чому полягає різниця між тим, що Ісус «установлює мир», і тим, що Ісус «є миром»?

Відповідь: Хоча обидва твердження є правдивими, між ними є різниця. Кажуть, що «олія й вода не змішуються». Але насправді вони досить добре змішуються, якщо є емульгатор. (Мило — це простий вид емульгатора.) Отже, подібно до емульгатора, Ісус встановлює мир, ретельно змішуючи дві групи, які були повністю відокремлені одна від одної. Але на відміну від звичайного миротворця, Ісус зробив це не шляхом апелювання до того, що нас об’єднує. Саме Сам Ісус є основою нашого об’єднання. «Єдність» не обов’язково є чимось добрим, якщо ви об’єднуєтеся з чимось або кимось, з ким не слід об’єднуватися. І ми не прагнемо одноманітності, адже маємо різні особистості та дари, і це добре, що ми доповнюємо одне одного. Натомість єдність Духа у Христі — це не лише те, до чого нас заохочують, а й те, що нам наказано робити. Уявіть нас не як людей одного кольору, а як призму світла чи вітраж, що відбиває різні кольори, коли ми прославляємо Христа.

Як сказав Іоанн Златоуст, це не так, ніби Христос розплавив два метали й створив одну скульптуру з двох. Це скоріше так, ніби Христос розплавив срібло та свинець і з них створив скульптуру із золота! Проповіді Іоанна Златоуста на Послання до Ефесян, проповідь 5, у «Нікейських та пост-Нікейських отців», перша серія, т. 13, с. 71.

Питання: Яке значення має зруйнування роздільної стіни, про що йдеться в Еф. 2:14?

Відповідь: Це звучить так, ніби Христос здійснив проект реконструкції будівлі. Замість розділення між євреями та язичниками (неєвреями) Бог об’єднує всіх віруючих як братів і сестер. Будь-які претензії на гордість чи вищість, засновані на етнічному чи культурному походженні або на спадщині у вірі, тепер зруйновані, і це слід визнати. Японський, американський, арабський, єврейський, англійський чи російський християнин не лише є таким самим християнином, як і будь-хто інший, і серед нас немає «християн другого сорту», але ми є братами й сестрами один для одного і повинні радіти спілкуванню один з одним у Господі. Але так само, як у нас немає підстав відчувати гордість чи зарозумілість щодо інших, у нас немає підстав відчувати себе гіршими за інших. У церкві немає «внутрішнього кола» «своїх» проти «чужих».

За межами дворів Єрусалимського храму стояла фізична стіна з написом: «Жоден чужинець не може входити за огорожу, що оточує святилище та огорожу. Той, кого спіймають на цьому, сам буде винен у своїй подальшій смерті». Можливо, Павло мав це на увазі, коли сказав, що в церкві ця стіна повністю зникла, як зазначається в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 11, с. 40. Хоча «The Bible Knowledge Commentary: New Testament» (с. 625–626) та «The Expositor’s Greek Testament», т. 3, с. 294, не погоджуються з цим. Йосип Флавій використовує те саме слово для позначення цієї стіни, і та стіна все ще стояла. До речі, внутрішня завіса, що відокремлювала Святе Святих, була саме завісою, а не стіною.

У Посланні Якова 2:1–9 дуже наголошується на тому, що ми не маємо виявляти упередженості в церкві. Але існують різні погляди на те, як саме ми маємо це робити.

Точка зору «Кому це важливо»: Я розумію, що у вашій церкві існує поділ на різні групи людей: тих, хто любить спаржу, і тих, хто її не любить. Але кому це важливо? Так само ми не повинні зважати на етнічне походження людини, так само як не повинні приймати рішення про членство чи лідерство, частково ґрунтуючись на тому, чи любить вона спаржу.

Точка зору «Слідкуйте, щоб ніхто не був знехтуваний»: На жаль, ми не досконалі на землі. Навіть у великій, зростаючій церкві, як у Діях 6:1, може трапитися прикра ситуація, коли якусь групу можуть знехтувати. Тому церковні лідери повинні стежити за тим, щоб усі були включені — у всіх служіннях і на всіх рівнях. Це забезпечить більшу єдність і стане кращим свідченням для світу, коли світ побачить, що ми є єдині, як молився Ісус у Євангелії від Івана 17:21.

Висновок: Перший спосіб є ідеальним. Однак ми не є досконалими християнами, і якщо першим християнам у Діяннях апостолів довелося вдатися до другого способу, то й нам теж. І я радий, що не є християнином другого сорту лише тому, що не люблю спаржу!

Питання: З чим пов’язане скасування ворожнечі в Ефесян 2:15?

Відповідь: Ворожість — це те, що відчувають вороги одне до одного. Натомість Мойсеєві заповіді, які розділяли євреїв та язичників, залишилися в минулому, і ми маємо право стояти перед Богом завдяки завершеному ділу Христа. Це не стільки створення, скільки «перетворення», яке утворює одне тіло з двох груп.

Питання: Як у Ефесян 2:15 Ісус створив одне з двох?

Відповідь: У Божих очах більше немає євреїв та язичників — тепер у Його Церкві є лише християни.

Питання: У Еф. 2:16–18, хто тут є «обома»?

Відповідь: «Обидва» тут стосується євреїв та неєвреїв, які всі мають однаковий доступ до Бога через Ісуса Христа. З юридичної точки зору це могло б спричинити проблеми. Усі римляни були зобов’язані поклонятися римським богам, за винятком євреїв. Але якби християн-язичників не вважали наверненими євреями, це стало б проблемою. Проте, незважаючи на це, їх мали прийняти в одне тіло.

Питання: У Ефесян 2:20-21 сказано, що церква збудована на апостолах і пророках. Чи потрібні нам сьогодні апостоли й пророки?

Відповідь: Христос є єдиною істинною Главою Церкви. Наше пізнання Бога ґрунтується на вченнях пророків у Старому Завіті та апостолів (і їхніх писарів) у Новому Завіті. Нам не потрібні самі вони як такі, але нам потрібні їхні слова сьогодні. Ось чому Святе Письмо є таким важливим для християн.

П: У Еф. 2:20-21 сказано, що Ісус є наріжним каменем. Чи потрібна нам людина, яка б представляла Ісуса Христа і керувала Божою Церквою сьогодні?

Відповідь: Імовірно, існує багато причин, через які деякі люди можуть стверджувати, що нам потрібен намісник на землі. Це було б добре для зменшення таких негативних явищ:

1. Єресь

2. Приєднання до фальшивих релігій

3. Поклоніння іншим, окрім Бога

4. Інтелектуальна стагнація (Коперник, Галілей)

5. Вбивства та тортури справжніх християн

6. Вбивство та катування людей загалом

7. Легітимізація безбожних правителів

8. Додавання людських доктрин, що маскуються під божественні

Було б добре також вдосконалити наступне:

1. Бути яскравим моральним прикладом для світу

2. Заохочувати до більш глибокого вивчення Святого Письма

3. Християнська єдність (включає відмову від переслідування християн)

Західноєвропейські християни намагалися це робити протягом тисячі років; цей експеримент отримав назву «Римо-католицька церква», і до часів Середньовіччя він зазнав повного провалу. Замість того, щоб зменшити ці явища, він їх посилив. Єдине позитивне в досвіді католицької церкви полягає в тому, що ми можемо вчитися на минулих помилках і бачити небезпеку відходу від простоти наслідування Христа, як вчить 2 Коринтян 11:2-4.

Скептик міг би (жартома) стверджувати, що вся Римо-католицька церква була лише хитрощам, щоб навмисно виконати 1 Тимофія 4:1-5. Я залишу католикам право відповісти на це безпідставне звинувачення.

Питання: У Ефесян 2:21, де можна знайти справжню Церкву?

Відповідь: Справжня Церква не обов’язково там, куди дивиться світ. Доки хтось шукає «простого людини», яка є главою справжньої Церкви, він її не побачить. Справжню Церкву очолює Ісус Христос як наріжний камінь (Ефесянам 2:20). Справжня Церква побудована не з каменю чи цегли, а з віруючих, які є живими каменями ( ) (1 Петра 2:5). Отже, справжня Церква складається зі справжніх християн із усіх конфесій, які поклали свою віру в Ісуса Христа. Говорячи про справжню Церкву, ми можемо говорити про «Церкву Тріумфальну» (тобто віруючих, які зараз перебувають у Небі) та «Церкву Бойову» (тобто віруючих, які все ще борються за віру на землі).

На жаль, іноді християни настільки зосереджуються на своїй конфесії, що втрачають це з поля зору. Коли я підозрюю, що християнин може бути саме таким, я запитую його, до якої конфесії він належить. Коли він відповідає «XYZ», я кажу йому: «Чи знаєш ти, що в Небі немає представників XYZ? У Небі немає й баптистів, хоча я сам відвідую баптистську церкву. Натомість у Небі є християни, які належать до XYZ, і є християни, які є баптистами, але ми потрапляємо до Неба лише через Ісуса, а не через будь-яку організацію».

Брехня про те, що організація важливіша за особисті стосунки з Христом, є одним із інструментів, які використовують секти, такі як мормони та Свідки Єгови, щоб навернути парафіян до свого фальшивого євангелія.

З іншого боку, я не кажу, що спільні зібрання та організація не мають значення. Послання до Євреїв 10:25 наказує нам не нехтувати спільними зібраннями.

Однак те, що я щойно сказав, має певні наслідки. Люди можуть мати досить хибні теологічні погляди, але доки вони дотримуються правильних поглядів щодо найголовнішого (як застерігає нас 1 Коринтян 15:1-4) і знають Ісуса, усі християни повинні «приймати один одного, як і Христос прийняв вас…» (Римлянам 15:7, BSB). Справжні християни можуть мати хибні погляди щодо суботи (Римлянам 14:5) або щодо харчування (Римлянам 14:2-3). Вони можуть робити навіть більш серйозні речі, наприклад, терпіти серед себе аморальну людину (Об’явлення 2:20) або чоловіка, який живе з дружиною свого батька (1 Коринтян 5:1). Вони можуть бути втягнуті у дуже серйозні проблеми з легалізмом (Галатів 3:1). Проте навіть неслухняні християни, які перебувають під Божим покаранням, все одно залишаються християнами.

Щодо багатьох питань, з яких християни досягають згоди, натисніть на «Спільне християнське сповідання» www.Biblequery.org/Doctrine/DoctrinalStatements/ACommonChristianConfession.html, щоб ознайомитися з їхнім переліком.

Питання: Чому в Еф. 3:1 Павло сказав, що він є в’язнем Христа Ісуса, а не в’язнем Риму?

Відповідь: Павло міг поглянути поруч на римських воїнів, які його охороняли, і побачити, що безпосередньою причиною його ув’язнення було зло Риму. Але Павло, дивлячись на ширшу картину, бачив, що кінцевою метою терпіння його ув’язнення була слава Ісуса Христа, нашого Спасителя. Коли ви стикаєтеся з неприємними обставинами — чи то через переслідування, чи просто терплячи те, що кидає вам на шляху цей грішний світ, — чи зосереджуєтеся ви на безпосередній причині, чи ставите кінцевою метою прославлення Ісуса?

Питання: Чому в Еф. 3:3, 9 Павло вжив слово «таємниця», коли існували язичницькі таємничі релігії?

Відповідь: Це не має нічого спільного з містерійними релігіями. «Таємниця» тут може розумітися як щось особливе, секрет, який треба пережити, а не просто почути публічно. Павло «перейняв» це значення, яке використовували ідолопоклонницькі релігії, і, ймовірно, він навмисно вжив цей термін, щоб протиставити його безглуздості, яку вони проповідували.

Питання: У Ефесян 3:3, 9, що тут мається на увазі під «таємницею»?

Відповідь: «Таємниця» в грецькій мові означала те, що ще не було відкрито. Відповідь на це міститься в Ефесян 3:10-11. Таємницею було те, що Ісус Христос заснував Церкву, про що не було відомо в часи Старого Завіту, як зазначається в Колосян 1:26. «Таємниця» тут означає секрет, який не був відкритий аж до цього часу.

Питання: У Еф. 3:4-6, оскільки люди попередніх поколінь не мали можливості почути про Христа, чи міг хтось у часи Старого Завіту спастися?

Відповідь: Так. На найпростішому рівні нас спасає не те, що ми чуємо, у що віримо чи що робимо; нас спасає навіть не Євангеліє. Нас спасає Бог. Бог може спасти будь-кого, кого Він забажає, але ми знаємо, що Бог милосердний, водночас справедливий і святий.

Питання: У Еф. 3:8, у чому Павло є найменшим серед усіх апостолів?

Відповідь: Павло навів дві причини, чому він так вважав.

1. Він народився надзвичайно пізно (1 Кор. 15:8).

2. Що ще важливіше, Павло раніше переслідував Церкву Божу (1 Кор. 15:9; 1 Тим. 1:13). Однак він пройшов найдовший шлях: від вбивці до місіонера.

Питання: У Еф. 3:8, оскільки багатства Христа незбагненні, чому Павло хоче, щоб ми пізнали глибину Христової любові в Еф. 3:17–19?

Відповідь: Відповідь на це міститься в Ефесян 3:18-20. Багатство Христа незмірне, але перед нами стоїть приємне (і нескінченне) завдання — пізнавати, наскільки великою є Божа любов до нас.

Цікавим тут є грецьке слово; воно буквально означає «невідстежуване слідами». Ми не можемо точно з’ясувати, чому чи наскільки сильно Бог нас любить, але можемо радіти тому, що Він нас любить.

Питання: У Еф. 3:9 це слово означає «управління» чи «спілкування»?

Відповідь: Грецьке слово «ойкономія» (oikonomia), від якого походить наше слово «економіка», має широкий спектр значень. Воно означає управління, причому в первісному значенні — це дружина або управитель, які керують сім’єю чи домогосподарством. Воно може стосуватися того, як управляють справами, тобто управління. У церкві це також можна розглядати як управління відносинами.

Питання: У Еф. 3:15 має бути написано: «від Якого кожна родина», «від Якого вся Його родина» чи «від Якого все батьківство»?

В: Грецька граматика тут є незвичайною. Слова «Його» у грецькому тексті немає, тому інші переклади, ймовірно, точніше передають зміст цього вірша. Грецьке слово pater означає «батько», а грецьке слово patria — «сім’я», хоча воно також може означати «батьківство». Павло тут використовував гру слів. Більш точне значення — «батько… сім’я», хоча, щоб зберегти гру слів, деякі перекладачі подають «Батько… батьківство». Докладнішу інформацію див. у «The Bible Knowledge Commentary: New Testament» (с. 631), «The Expositor’s Greek Testament» (том 3, с. 312–313) та «The Message of Ephesians» (с. 133–134).

Питання: У Еф. 3:16–19, про що саме молиться Павло за віруючих в Ефесі?

Відповідь: Христос уже перебуває в них. Тому Павло молиться, щоб Бог надав їм сили протистояти супротивникам, щоб Христос був у центрі їхнього життя, щоб вони були вкорінені в любові та щоб вони осягнули безмежність Божої любові.

У Посланні до Ефесян 3:16 у перекладі BSB написано «з багатства Його слави» (BSB), але грецький прийменник тут більш буквально означає «згідно з». Павло не просто просив Бога зміцнити їх із Свого багатства, як багатий чоловік міг би пожертвувати кілька доларів зі свого багатого банківського рахунку. Натомість Павло просить Бога зміцнити їх «згідно з» Його багатством, як багатий чоловік міг би давати пропорційно до того, що він має. Їхнє спасіння було миттєвим, але їхнє освячення є поступовим.

Чи ви вже закінчили зростати у Христі? — Я щиро сподіваюся, що ви усвідомлюєте: правильна відповідь — «ні», і ви все ще зростаєте.

Питання: У Еф. 3:18, якою є ширина, довжина, глибина та висота Христової любові?

Відповідь: Які межі має любов Христа, якщо такі взагалі є? Можливо, Павло мав на увазі таке. Ширина — це люди по всьому світі. Довжина, або тривалість, — це вічність, від вічності до вічності. Глибина — це не лише живі, а й ті, хто помер. Висота — це небо.

Бог анітрохи не скупиться на те, що Він дає, але іноді ми, як віруючі, скупимося на те, що хочемо отримати.

Питання: Що в Ефесян 3:19 означають три різні грецькі слова, пов’язані з силою?

Відповідь: Вони підкреслюють різні аспекти Божої сили.

Сила (dynameos), від якої походять слова «динамічний» та «динаміт», підкреслює енергійне дію Бога. Це також може бути «динамічна, жива сила».

Зміцнювати (krataiothenai, від kratos) означає отримувати заохочення або силу, яку нам дають, щоб бути сильними й долати опір.

«Осягнути» (exischysete, від ischys) може означати силу осягнути, утримати, сприйняти або зрозуміти. Іншими словами, це сила пізнання.

Питання: Як, згідно з Еф. 3:19, ми можемо мати «повноту» Бога?

Відповідь: Справа не в тому, чим ми наповнені, а в тому, Ким ми наповнені. Це не означає, що ми можемо осягнути нескінченність, а те, що ми можемо зрозуміти: сам Святий Дух перебуває в нас, щоб наділяти наше життя силою. Грецьке слово «eis» тут вказує на мету — осягнути повноту Бога, а не те, що ми вміщуємо в собі всю нескінченну повноту Бога.

Питання: Як, згідно з Еф. 3:20, величезна Божа сила може проявлятися через крихітних християн?

Відповідь: Як каже Тоні Еванс, пожежний гідрант може випускати величезні обсяги води. Це відбувається не завдяки тим 3–5 галонам води, які містяться в гідранті, а завдяки тому, що тече через нього. Так само, справа не в тому, що ми самі маємо таку велику силу, а в тому, що Божа сила тече через нас.

Але молитва Павла все ж є великим проханням: щоб повна сила Божа текла через нас.

Питання: Що в Ефесян 4:1 означає вираз «ходити гідно»?

Відповідь: Грецьке слово «гідно» (axios) тут означає «рівновага/рівноважна вага» або «підняття іншої сторони терезів», а не заслугу. Дієслово тут — peripateo, що буквально означає «ходити», або, в австралійському сленгу, «прогулянка». Отже, ваше «ходіння» по життю має мати таку саму вагу, як те, що ви говорите про себе, коли називаєте себе християнином.

Питання: Які корисні риси, що сприяють збереженню єдності, згадуються в Еф. 4:1-2?

Відповідь: Відповідь складається з трьох частин.

Як ви можете «терпіти» єдність з іншим віруючим? Підтримувати єдність з кимось, хто має протилежні риси, може бути складно. Ключовою частиною є остання риса, яка перекладається як «терпіти один одного» або «довготерпіння». Довготерпіння також означає, що ви контролюєте свої почуття, а не почуття контролюють вас. Пам’ятайте, що Бог терпів вас, ваші гріхи та те, що ви стільки років говорили Йому, що не можете чогось зробити. Оскільки Бог любить вас і терпів вас, ви повинні бути здатні любити й терпіти недоліки інших віруючих.

Наскільки легко іншим терпіти вас? Але вам слід задуматися, чи легко комусь ладнати з вами. Чи маєте ви чотири необхідні якості, щоб люди могли з вами ладнати: смиренність духу (тапейнофросине), лагідність (або покірність) (праотес/праутетос), терпеливість (макротіміас) та терпіння до інших? Іноді ми можемо усвідомити, що маємо власні амбіції, речі, якими пишаємося, та дрібні примхи, які мусимо «придушити», щоб дотримуватися цих віршів і стати людиною, з якою легше ладнати. Бог може послав у чиєсь життя людину, щоб навчити її терпеливості, але, сподіваємося, ви не є тією людиною! У грецькій культурі смиренність вважалася пороком, гідним лише раба.

Чого ви готові відмовитися? Павло, який говорить нам це, відмовився від багато чого (безпеки, свободи, посади, престижу, здоров’я та довшого життя), щоб виконувати своє служіння в церкві. У певний момент Павло переживав серйозну депресію (див. 2 Коринтян 1:8–10). Чого б ви були готові відмовитися, щоб не просто працювати з іншими, а працювати для інших, не отримуючи жодної користі для себе, без жодної земної нагороди чи похвали? Часто робота з іншими не обходиться без певних витрат; вона передбачає відмову від власних амбіцій та гордості.

Питання: Чи говорить Павло в Ефесян 4:3 про єдність у рамках однієї організації, як це вчать римо-католики, греко-православні, мормони, місцева церква, Міжнародні Церкви Христа та інші?

Відповідь: По-перше, просто проігноруймо той факт, що ці групи не можуть бути єдиними між собою. У цьому конкретному вірші йдеться про «єдність Духа», а не про єдність організації. У ньому згадується сім речей, які є «одним», зокрема одне тіло, але не одна організація. Також там сказано, що ми маємо зберігати єдність Духа, а не намагатися створити власну. Отже, цей конкретний вірш нічого не доводить щодо організацій. Насправді, організація теж може бути ідолом. Щодо ширшого питання, чи є організаційна єдність бажаною, див. наступне запитання.

Питання: Чи є організаційна єдність, про яку йдеться в Еф. 4:3, тим, чого повинні прагнути віруючі?

Відповідь: Справжні християни мають різні погляди на це.

Ні. Деякі протестанти вважають, що це або не має значення, або стає небезпечним, коли набуває більшого значення, ніж слідування за Богом у правді, як, на жаль, але переконливо показала історія.

Так. Католики, православні, місцева церква та інші протестанти вважають, що організаційна єдність є бажаною.

Незалежно від цього, усі серйозні дослідники Біблії повинні погодитися з наступним:

1. Біблія згадує про єдність духу та єдність учнів Ісуса, але ніде не говорить про те, щоб бути в єдності з тими, хто відкидає, заперечує або явно спотворює віру.

2. Хоча жоден християнин не є досконалим — ані у святості, ані у вченні — ми маємо стерегтися вовків і відокремлюватися від єретиків.

3. Загалом кажучи, іноді важко досягти справжньої єдності з людьми, які намагаються тебе вбити або спалити на вогнищі.

4. Ми повинні прагнути усунути все, що сіє розбрат серед християн, і приймати одне одного так, як Христос прийняв нас (Римлянам 15:7).

5. Єдність, яка не зосереджена на Ісусі Христі, не є бажаною єдністю, і ми повинні її уникати.

Питання: У Еф. 4:4 сказано, що є лише одне тіло, то чому ж існує так багато церков?

Відповідь: Є щонайменше чотири основні причини.

1. Так само, як існують невеликі розбіжності між різними сунітськими мусульманськими школами, буддистами махаяни, індуїстами-ведантистами, двома сектами бахаїстів та іншими релігіями, так і християни не завжди погоджуються у другорядних питаннях. Наприклад, Павло та Варнава мали розбіжності щодо того, чи брати з собою Івана Марка. Проте згодом вони примирилися (Дії 15:36-41; Колосян 4:10; 2 Тимофія 4:11).

2. Додавання: Протягом років багато хто поводився, як фарисеї з Марка 7:6-8, прагнучи додати до християнства свої власні складні традиції. Загалом багато хто стверджує, що слід дотримуватися Біблії та їхніх традицій, які ставляться на один рівень із Божим Словом. Біблійне християнство — це просто дотримання того, що Бог говорить у Біблії, та визнання людських традицій лише людськими витворами.

3. Віднімання від християнства передбачено у 2 Тимофія 3:5, де сказано, що в останні дні деякі матимуть вигляд благочестя, але заперечуватимуть його силу. Чимало «ліберальних» церков віднімають від Божого вчення, стверджуючи, що Бог не може творити фізичні чудеса і що Неба та Пекла не існує, при цьому все ще вдаючи, що вони є християнами.

4. Спотворення: Як пророковано в Діях 20:29-30, існують духовні «вовки», які через обман відводять учнів за собою, щоб заснувати власну, створену людьми релігію, при цьому все ще стверджуючи, що слідують за Ісусом. Багато з них, окрім Біблії, мають власну книгу. Про ці злі речі було пророковано в 1 Тимофія 4:1-5, 2 Петра 2:1-3 та Юди 8-19.

Питання: У Ефесян 4:5 йдеться про хрещення водою чи хрещення Духом?

Відповідь: Дехто вважає, що це має подвійне значення. Але тоді, якби Павло мав на увазі обидва, це насправді не було б одним хрещенням.

Проте малоймовірно, що тут йдеться про хрещення Духом, оскільки є три розділи, що стосуються Святого Духа, Сина та Отця, а цей уривок знаходиться в розділі, присвяченому Сину.

Питання: У Еф. 4:6 та Еф. 1:23, якщо Бог наповнює все у всіх відношеннях, чи є правдивим пантеїзм, який стверджує, що все є частиною Бога?

Відповідь: Ні. Хоча Псалом 139:7-12 показує, що Божий Дух є всюди, пантеїзм йде далі й стверджує, що все є частиною Бога, якому поклоняються, — наприклад, люди, камені, навіть собачі екскременти. Наприклад, купа сміття — це не Бог, і сторінки брошури атеїста, що заперечує існування Бога, — це не Бог. Ми не повинні поклонятися створеним речам замість Творця (Рим. 1:23, 25). Натомість, як показує Колосян 1:17, усе тримається разом завдяки Христу.

Питання: Чому в Ефесян 4:8 Павло сказав, що Бог «дав» дари людям, тоді як у Псалмі 68:18 сказано, що Бог «отримав» дари від людей?

Відповідь: Серед християн існують дві різні точки зору.

Помилка переписувача: «Дати» могло бути оригінальним словом у Псалмі 68:18. Хоча «отримати» є в Масоретському тексті та грецькій Септуагінті, «дати» є в арамейських таргумах « » та сирійській «Пешитті». Крім того, весь Псалом, за винятком, можливо, цього одного вірша, говорить про те, що Бог дає іншим.

З арамейського Таргуму: Існує інша думка, що Павло зазвичай починає свої цитати з Писання словами «Написано», але в Ефесян 4:7-8 це відрізняється: «Казано». Це дуже точно відповідає усній традиції в арамейському Таргумі до Псалтиря та сирійській Пешитті. Ранні рабини застосовували цей вірш до Мойсея, кажучи, що він отримав Закон, щоб передати його народу. Див. «The Expositor’s Bible Commentary», т. 11, с. 57, та «Evangelical Commentary on the Bible», с. 1027, для отримання додаткової інформації.

Загальний висновок: Павло не цитував жодного вірша, а переказував весь Псалом 68. Див. «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 634, для отримання додаткової інформації щодо цієї точки зору.

У будь-якому разі, Іоанн Златоуст (Проповіді на Послання до Ефесян, бл. 396 р. н. е.) зазначає, що тут, по суті, немає жодної різниці. Бог і дає, і отримує щось від людей. Розглядати спасіння як те, що Бог бере на Себе тягар нашої провини, або як те, що Він дарує нам прощення, — це просто дивитися на дві сторони одного й того самого явища.

Питання: У Еф. 4:9 та Дії 2:27, чи спустився Ісус у пекло після Своєї смерті, чи ні?

Відповідь: Хоча фраза «Ісус зійшов у пекло» була вставлена в Апостольський Символ Віри (Аквілейська форма, 390 р. н. е.), Біблія прямо не вказує ні на те, ні на інше. Ось що говорить Біблія.

Ефесянам 4:9 «спустився в найнижчі глибини землі»

У Псалмі 16:10 згадується «Шеол», що означає могилу.

Дії 2:27-28, цитуючи Псалом 16:10: Ісус не буде залишений у могилі (Аїді)

1 Петра 3:19: Ісус проповідував духам у в’язниці

Згідно з єврейським релігійним вченням, яке відбилося в 22-му розділі Книги 1-го Еноха та інших писаннях, померлі потрапляли у два місця: праведні — до раю, а неправедні — до в’язниці.

1 Петра 4:6 згадує, що Євангеліє проповідувалося тим померлим. (У перекладі NIV є слово «тепер померлі», але слова «тепер» немає в грецькому тексті).

Питання: Чи може Еф. 4:9 означати, що Ісус зійшов на землю, а не спустився до могили?

Відповідь: Існує три погляди, які узгоджуються з контекстом цього уривка.

Зійшов на землю (родовий відмінок апозиції)

Зійшов у смерть (родовий відмінок порівняння)

Зійшов у нижні частини, що належать до землі (родовий відмінок володіння)

Питання: Чи означає Еф. 4:11 «пастор-вчитель» як одну роль, чи пасторів і вчителів як дві ролі?

В: У цьому переліку грецьке слово «kai» відокремлює пасторів від вчителів. Це грецьке слово означає «і/навіть», і в цьому уривку воно може вживатися в обох значеннях, так само як і в англійській мові. Пастори дійсно навчають (Тит 1:9; 1 Тимофія 3:2; 5:17), тож їхня роль є комбінованою. Тож справжнє питання полягає в тому, чи підтримує Біблія роль вчителів, які не є пасторами. Відповідь — однозначне «так», принаймні з п’яти причин:

Степан свідчив перед євреями, навчаючи їх із глибоким знанням Писання, хоча в Діяннях сказано, що він був лише дияконом.

а) Павло високо оцінював вчителя Аполлоса, хоча той не був пастором.

б) Варнава, Тимофій та інші навчали й проповідували Слово, навіть коли вони не були пасторами.

в) Старійшина мав бути здатним навчати (1 Тимофія 3:2), що означає, що вони навчали ще до того, як стали старійшинами.

г) Насправді в Колосян 3:16 християнам загалом наказано навчати й нагадувати один одному.

Питання: У Ефесян 4:11, оскільки сьогодні є пастори та вчителі, чи є сьогодні також пророки та апостоли?

Відповідь: Ефесянам 4:11 згадує важливі служіння в церкві, не розмежовуючи, які з них існують і донині, а які — ні. Ні, сьогодні серед нас немає людей, які б мали новозавітне служіння апостолів чи старозавітне служіння пророків.

Питання: У Ефесян 4:11, у чому полягає різниця між природним талантом і духовним даром?

Відповідь: По-перше, у деяких сферах ці поняття перетинаються. Людина, яка має дуже співчутливе серце до інших, може також мати духовний дар допомоги. Людина, яка має духовний дар знання, може бути розумною та освіченою, хоча це не обов’язково. Не варто применшувати значення природних талантів, адже церковна спільнота отримує від них велику користь, чи то публічні виступи, чи то важливі функції за лаштунками, такі як бухгалтерський облік. Але духовні дари виходять за межі наших природних здібностей, і, згідно з 1 Коринтян 12:7, Бог наділив кожного віруючого принаймні одним духовним даром, хоча цілком можливо, що ваш дар там не зазначений. (Ні, скарги та пошук недоліків не вважаються духовними дарами!) Щодо деяких духовних дарів інші віруючі можуть похитати головою й запитати: «Як, з природної точки зору, вони можуть це робити!» Бог може дати комусь слово, яке та людина має вимовити, а вона сама про це навіть не знала; вона теж вчиться з того, що виходить з її власних уст. Як людина може мати витривалість, щоб продовжувати любити й піклуватися, навіть попри нудьгу, людські переслідування чи духовний опір? Іноді проста відповідь така: з природної точки зору, вона цього не може. Це Божа сила, що тече крізь неї, наче безмежна вода крізь маленький пожежний гідрант.

Питання: Як, згідно з Еф. 4:11–13, церковна громада визначає, хто має які дари і на яких посадах повинен перебувати?

Відповідь: Єдність не означає одноманітності. Як християни, ми маємо різні дари, і слава Богу за це! Але розпізнавання дарів у людей може бути поширеною, але часто недооціненою проблемою у багатьох сучасних церквах. Однією з причин може бути неповне уявлення про те, що таке справжнє учнівство. Учнівство можна розглядати як процес, коли молодих або «зламаних» християн ведуть до зрілості у знанні та практиці віри, а також захищають їх від хибного вчення, щоб вони стали зрілими християнами. Цей погляд є правильним, але неповним. Він також передбачає, що молоді віруючі відкривають свої дари та конкретне Боже призначення для себе саме зараз. Звісно, вони повинні бути відкритими до того, що Бог може розвивати дари, дарувати їм нові дари згодом і змінювати їхнє служіння. Тож належне учнівство передбачає допомогу віруючому у пошуку того служіння, до якого Бог покликав його саме зараз, та допомогу в тому, щоб він долучився до служіння. Служіння молодого віруючого може зовсім не схоже на служіння наставника. Це нормально; може бути ситуація, коли наставнику доведеться передати його комусь іншому.

Чи знали ви, що майже будь-яка шкільна команда з американського футболу може перемогти будь-яку професійну футбольну команду, включаючи чемпіона Суперкубка 2023 року «Канзас-Сіті Чіфс», за однієї умови. У професійній команді потрібно зробити нападників-захисників широкими приймачами, найшвидшого гравця, що повертає м’яч після стартового удару, — центром, хлопця, що розносить воду, — квотербеком, захисників другої лінії — лінійними гравцями, тренерів — бігунами, а талісмана команди — кікером і середнім лайнбекером. Отже, у церкві, як і в спорті, важливо, щоб люди займали ті місця, до яких вони мають дари.

Багато людей турбуються про те, щоб пізнати свої духовні дари, і (сподіваємося) про те, щоб використовувати їх у церкві. Але чи не повинні ми так само піклуватися про те, щоб пізнати духовні дари інших і допомогти їм їх пізнати, а також використовувати їх у церкві? Тож питання має звучати не так: «Чи маєте ви християнське служіння?», а так: «У чому полягає ваше християнське служіння?»

Як жартома зауважив один пастор, нікому не варто турбуватися про відсутність роботи, адже в церкві є безліч вакансій. Однак більшість із них — неоплачувані. Тож кожен у церкві — пенсіонери, молодь, підлітки — повинен мати своє служіння, а церкви повинні докладати більше зусиль, щоб кожен член міг внести свій вклад. Церква не повинна бути схожою на те, як хтось описав гру в американський футбол: 22 людини, які відчайдушно потребують відпочинку, і 50 000 людей, які відчайдушно потребують фізичних навантажень! Можливо, церква стає такою, коли пастор має хибне уявлення про лідерство; він вважає, що більшості членів не потрібно служити, бо він і його невеликий персонал зроблять усе самі.

Коли пастор відчуває вигорання, однією з причин може бути те, що він служить Богу неправильно. Він намагається зробити занадто багато самотужки і виконує те, що повинні робити члени церкви. Наприклад, одного дня пастор отримав схвильований дзвінок від одного з членів церкви. Член церкви сказав, що він багато разів розмовляв зі своїм сусідом про Христа, і сусід нарешті вирішив, що готовий прийняти Христа. Тож чи міг би пастор негайно завітати до нього й помолитися разом із ним? Пастор відповів, що зараз же приїде, і поклав слухавку. Тоді Дух переконав пастора, і той передзвонив. Пастор сказав чоловікові: «Я не приїду. Ти повинен привести його до Христа».

Питання: У Еф. 4:14–15, у чому полягає різниця між християнином, який є «немовлям», і тим, хто є зрілим?

Відповідь: Хоча немовля може робити багато речей, воно не має мудрості чи фізичних здібностей, щоб уникнути неприємностей і триматися подалі від розеток, гарячих плит, дорожнього руху та інших небезпечних речей. Деякі християни, у тому числі й не такі вже й молоді, навіть не уявляють, наскільки важливо триматися подалі від єретичних чи інших хибних вчень, гріха, а також дружніх стосунків і спільнот, які віддаляють їх від Бога. Навіть коли християнин усвідомлює це, його потрібно навчити розпізнавати ті вчення та ситуації, яких слід уникати. У Біблії нам кажуть протистояти дияволу (Якова 4:7; 1 Петра 5:9), але також кажуть тікати від різних спокус (1 Коринтян 6:18; 1 Коринтян 10:14; 2 Тимофія 2:22), при цьому Бог може дати нам силу протистояти спокусі, коли ми самі не в змозі цього зробити (1 Коринтян 10:13).

Питання: У Еф. 4:15, у чому полягає різниця між «говорити правду», «говорити з любов’ю» та «говорити правду з любов’ю»?

Відповідь: Говорити правду може бути різко, без спроби достукатися до слухача. У певному сенсі важливо не стільки те, що ви говорите, скільки те, що вони чують. Говорити з любов’ю може означати говорити те, що емоційно здається найкращим, але при цьому оминати незручні істини, про які їм потрібно знати. Говорити правду з любов’ю означає розповісти людині все, що їй потрібно знати, хоча, можливо, у відповідний час. Але робити це так, щоб показати, що вам не байдуже.

Загалом, говорити правду в любові може бути складніше — доносити те, що людині потрібно почути (приємне чи неприємне), у правильний спосіб. Потрібно зосередитися як на тоні голосу, так і на словах. Також краще зрозуміти, у якому стані перебуває людина, перш ніж виправляти її чи докоряти їй.

Питання: Як у Еф. 4:16 ми всі подібні до суглобів і зв’язок, що зростають?

Відповідь: У відповіді є два моменти.

Усі ми виконуємо важливі ролі в Божій Церкві, навіть якщо вони не мають назви і можуть здаватися незначними. У людському тілі зап’ястя можуть здаватися неважливими, але без зап’ястя ваша рука від’єднана. Без якого суглоба у вашому тілі ви були б готові обійтися? – Мабуть, ні без якого. Ми також не повинні миритися з тим, що в церкві чогось бракує. Якщо група людей нічого не робить для Бога, а низка потреб у церкві залишається незадоволеною, здається, що перед вами дві проблеми. Але, можливо, ці дві проблеми можуть вирішити одна одну.

Усі частини отримують вказівки від голови. Незалежно від того, чи є ваше служіння частиною місцевої церкви, чи ні, ми маємо виконувати вказівки Ісуса Христа, голови тіла. Якщо ви вважаєте, що можете досягти більшого, йдучи на етичні компроміси або, загалом, роблячи те, що, як ви знаєте, Бог не хоче, щоб ви робили ( ), то ви насправді не дієте як частина тіла; якщо ви не готові підкорятися голові, Ісусу Христу. У нас є термін для клітин, які здорово ростуть, але відмовляються підкорятися голові, — ми називаємо їх раком.

Питання: Як у Еф. 4:17 та Рим. 1:21 деякі люди можуть ходити у марності свого мислення?

Відповідь: Слово «маταιотеті», що тут означає «марність», у Новому Завіті вживається лише тут, у Рим. 1:21; 8:20 (щодо Створення) та 2 Пет. 2:18 (щодо слів). Воно означає «ні на що не придатне», «марне», «нікчемне», хоча іноді його також вживають для позначення ідолопоклонства, яке теж має ці риси.

Уявіть собі, що ви думаєте, живете, плануєте та шукаєте щось, що є цілком порожнім, нікчемним і, зрештою, безцільним. Уявити це неважко: так робить метелик, коли кружляє навколо полум’я. Коли людина прагне гріха та планує його, що може їй зашкодити, вона насправді не надто відрізняється від того метелика.

Уявіть собі людину, яка багато років перебуває у в’язниці після того, як скоїла те, що планувала як «ідеальний злочин». Грішне людство має не лише гріховну волю та затьмарені бажання, а й затьмарений розум. Вираз «марнота їхнього розуму» у перекладі короля Якова також є влучним, оскільки він підкреслює одночасно як марність їхнього мислення, так і їхню гордовиту впевненість у важливості цього мислення.

Питання: Як ви гадаєте, яким чином у Еф. 4:17 Бог скаже деяким християнам, так само як і невіруючим: «Ви надто зосередилися на речах, що не мають значення»?

В: Якщо ви ведете щоденник (а ще краще — почніть його вести), підрахуйте, скільки часу на місяць ви приділяєте наступним заняттям.

а. Час, витрачений на молитву, роздуми про Бога та Його Слово, а також на вивчення Божого Слова.

б. Час, витрачений на перегляд інтернету, а також на прослуховування та читання новин.

в. Час, витрачений на перегляд спортивних змагань.

г. Час, витрачений на роздуми про улюблене заняття.

e. Час, витрачений на роздуми про роботу поза робочим часом.

f. Час, витрачений на роздуми про фінанси та інвестиції, зокрема нерухомість.

Яке з цих занять здасться вам набагато важливішим за інші, коли ви потрапите до Небес?

g. Крім того, поки ви цим займаєтеся, підрахуйте час, витрачений на стосунки з родиною та друзями. Сподіваємося, що його не набагато менше, ніж інших пунктів. Було б справді сумно, якби ви сказали, що, судячи з витраченого часу, ваші найближчі особисті стосунки, мабуть, пов’язані з YouTube!

У деяких регіонах країни, на мою думку, всупереч тому, що показують статистичні дані, люди дуже релігійні — їхня релігія — це їхня спортивна команда!

Питання: У Еф. 4:18 має бути «сліпота» чи «затверділість»?

Відповідь: Грецьке слово «porosis» може означати мармур або кальцинований суглоб. Звідси походить англійське слово «остеопороз». Можна уявити це як «закам’яніння». Однак один християнський коментатор, Армітаж Робінсон, стверджує, що, оскільки це не означає, що людина свідомо вирішила бути «затверділою», це скоріше притуплення чуттів, тому він вважає, що «сліпота» є кращим перекладом. Але «затверділість» краще відповідає грецькому оригіналу, за умови, що розуміється: це не раптовий, свідомий акт затвердіння, а поступова втрата сприйняття та здатності до змін.

Питання: Що в Еф. 4:19 означає «займання всякою нечистістю» (BSB)?

Відповідь: Це може означати перетворення на бізнес або отримання фінансової вигоди від будь-якого виду пороку.

Питання: Що Павло говорить про ці вісім пороків у Еф. 4:25–5:2?

Відповідь: Кожне з них протиставляється протилежній чесноті. Деякі з них — це настрої серця, деякі — дії, а деякі — звички. З силою Святого Духа нам потрібно очистити ці настрої серця, припинити вчиняти ці злі дії та позбутися цих поганих звичок. Але проблема в тому, що все це має тенденцію повертатися. Замініть ці погані настрої на добрі, ці злі дії на добрі, а погані звички — на добрі.

Питання: Чи є гріхом гніватися, як сказано в Ефесян 4:26, оскільки Ісус і Павло теж гнівалися?

Відповідь: У багатьох випадках гніватися — це не гріх. Однак Ефесянам 4:26 показує, що гріхом для нас є залишатися в гніві та зберігати образу. Якщо сонце заходить, а ти все ще гніваєшся, значить, ти гніваєшся занадто довго.

Питання: Чи є гріхом, згідно з Еф. 4:26, залишатися в гніві? Здається, Бог залишається в гніві на людей і демонів у Озері Вогню.

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Нам не слід залишатися в гніві, заздрити, приймати поклоніння чи називатися Богом, але Бог не зобов’язаний робити те, що Він наказує Своїм слугам.

2. Бог є нескінченним, і Він може відчувати різні речі одночасно. Він може гніватися на одного нечестивого і водночас радіти одному зі Своїх дітей. Він може робити це одночасно, бо Він є Богом.

3. Писання не говорить, чи залишиться Бог гнівним назавжди. Можливо, зрештою Бог просто перестане взагалі турбуватися про тих, хто вирішив жити без Нього.

Питання: У Еф. 4:26-27, у чому полягає різниця між тим, щоб гніватися і грішити, та тим, щоб гніватися, але не грішити?

Відповідь: Гнів стає гріхом, коли ти зберігаєш образу, відмовляєшся пробачити, прагнеш помститися, втрачаєш контроль над своїми емоціями або гніваєшся через те, через що не слід гніватися. Ісус, Павло та Мойсей інколи гнівалися через справи Божі.

Християнський гнів — це не просто щось, що трапляється і за що ми маємо вибачатися. Навпаки, Джон Р. В. Стотт каже, що проблема в церкві полягає не в тому, що християнського гніву занадто багато, а в тому, що його занадто мало. Коли життя руйнуються й забираються, а ми не гніваємося через це, що це говорить про нашу любов до інших людей?

Питання: Чому в Еф. 4:28 християнам наказано займатися роботою, яка не вимагає фізичної праці?

Відповідь: Цей вислів означає чесне заробляння на життя. Окрім звичайної злочинної діяльності, багато хто в ті часи накопичував значні статки завдяки хабарництву та корупційним політичним і діловим практикам, які часто були законними, але не були правильними. (Можливо, ті часи не так вже й відрізнялися від наших.) Однак, так само як Ісус полюбив митника на ім’я Матвія, так і сьогодні Ісус хоче, щоб корумповані люди покаялися у своїх гріхах, прийшли до Нього та відшкодували збитки своїм жертвам.

Питання: Що в Еф. 4:29 мається на увазі під «злими словами»?

Відповідь: Слово, що позначає «зле», тут не є типовим словом для позначення зла. У грецькій мові це слово — sapros, яке вживається щодо гнилого плоду чи гнилої рослини. «Гниле», «зіпсоване», «зіпсований» або «зле» — це все хороші переклади цієї думки.

Питання: Чому в Ефесян 4:29 так важливо, щоб християни не лаялися?

Відповідь: Просто тому, що Біблія каже цього не робити. У Якова 3:10-12 сказано, що з тих самих уст, що славлять Бога, не повинно виходити лайка. Хоча це правда, що Петро лаявся, коли зрікся Христа, він потім плакав і покаявся у своєму гріху.

Питання: Що Павло протиставляє один одному у цих двох віршах (Еф. 4:31-32)?

Відповідь: Гіркота, гнів, роздратування — це емоційні стани, з яких випливає зле слово. Злість — це загальний термін для всього цього. Гнів (thymos) і роздратування (orge) схожі, але обидва згадуються як окремі гріхи. Гнів — це вибухове втрачання самоконтролю, тоді як роздратування може бути прихованою, мстивою ненавистю. Гнів можна уявити собі як магму, що накопичується у вулкані й просочується назовні, тоді як лють більше нагадує виверження вулкана.

П: У Еф. 5:1, наскільки ми повинні бути просто наслідувачами?

Відповідь: Чи є ви наслідувачем, який лише намагається робити те, що зробив інший? — Сподіваюся, що так. Як дитина наслідує своїх батьків, так і ми маємо наслідувати Бога (Ефесян 5:1). Дитина повинна намагатися зберегти честь своїх батьків. Ми також є наслідувачами Христа (Ів. 15:12; 1 Ів. 3:16), наслідувачами добра (3 Ів. 11), наслідувачами наших провідників (Євр. 13:7) та наслідувачами Павла (1 Кор. 4:16; 11:1; Флп. 3:17; 4:9; 1 Солунян 1:6; 2 Солунян 3:7,9). З іншого боку, у позитивному сенсі ми можемо діяти з власної ініціативи, за власним бажанням або з власної волі, як показують 2 Коринтян 8:17 та 9:7.

До речі, деякі люди стверджують, що, оскільки Бог такий великий і безмежний, а люди такі малі, ми майже нічого не можемо знати про Бога. Але якщо зайти занадто далеко в цьому, це стало б виправданням для нашого непослуху цьому віршу, оскільки ми заперечували б, що маємо здатність це робити. Ми не можемо знати про Бога всього; але Всемогутній і всезнаючий Бог вирішив і має здатність показати нам настільки багато про Себе, що ми можемо бути наслідувачами Бога.

Питання: Що в Еф. 5:2 означає «ходити в любові», і що є альтернативою ходінню в любові?

Відповідь: Багато людей взагалі не мають уявлення про те, що таке «ходити в любові», бо вони дуже далекі від цього. Коли ви живете своїм життям — чи то йдете пішки, чи їдете на машині, чи робите що-небудь інше — про що ви думаєте в першу чергу? Чи про те, як заробити більше грошей, як отримати більше задоволення, чи як досягти якоїсь мети? Сподіваюся, що вашою головною думкою не є жодна з перерахованих. Звісно, можна трохи думати про ці речі, але вашою головною, «основною» думкою має бути те, як ви можете любити й благословляти інших, а також ваші любовні стосунки з Богом. Занадто часто ми намагаємося жити відповідно до вимог культури. Як християни, ми не будемо повністю вписуватися в культуру, і не повинні навіть намагатися цього робити.

Павло дає нам хорошу підказку, як ми можемо зосередитися на цьому. Так само, як Христос прийшов насамперед, щоб стати жертвою за нас, ми повинні розглядати своє життя як жертву Богові. Замість того, щоб запитувати, скільки грошей ви заробляєте або скільки задоволення отримуєте, запитайте, наскільки ваша жертва (тобто ваше життя) приємна Богові.

Як християни, ми іноді настільки занурюємося в інші справи, що, хоча й спасенні, не живемо в любові. У Об’явленні 2:4 Ісус закликає Ефеську церкву (а опосередковано й нас) не відступати від першої любові. Апостол Іван у 1 Івана 2:5-6 каже, що Божа любов має досконалитися в нас, і тому ми повинні жити так, як жив Ісус. Тут Павло також наголошує, наскільки важливо для нас не лише вірити як християни, а й жити в любові.

Питання: Що в Еф. 5:3 означає вираз «навіть натяку на статеву розпусту» (BSB)?

В: Звичайно, це включає сексуальну аморальність, але, зокрема, не потрапляйте в ситуації чи дружні стосунки, де може скластися враження, що ви поводитеся аморально. Це також може стосуватися непристойних жартів та одягу. Коли ви можете сказати щось смішне, але трохи непристойне, Бог хоче, щоб ви не були смішними. У 1-му Посланні до Солунян 5:22 також сказано, що слід уникати навіть видимості зла.

П: У Еф. 5:7, чи слід перекладати це грецьке слово як «спілкуватися» чи «брати участь»?

Відповідь: Грецьке слово в Ефесян 5:7, summetochoi, не означає, що ви ніколи не можете перебувати поруч із ними. Воно означає: не беріть участі, не долучайтеся і не майте жодної частки в тому, що вони роблять. То як щодо інвестицій у компанію, яка пропагує аморальні чи інші гріховні речі? Навіть якщо ви самі не робите цих речей, ваше отримання прибутку, коли вони процвітають у своїй діяльності, є неправильним.

Питання: Як, згідно з Ефесянам 5:11, християни можуть грішно мати спілкування з безплідними ділами темряви?

Відповідь: Якщо ви безпосередньо берете участь у ділах темряви, це, звісно, погано. Однак якщо ви сприяєте, підтримуєте або отримуєте прибуток від безплідних діл темряви, вам також слід припинити це робити. Однією з груп, яка, наче паразит, заразила деякі церкви, особливо консервативні, є масонство. На нижчих рівнях воно виглядає просто як соціальна організація, що займається благодійною діяльністю. Але на вищих рівнях, коли вони поклоняються істоті на ім’я Бафомет і стверджують, що багато провідних релігій поклоняються одному й тому самому богу, вони стають релігійною організацією, яка суперечить християнству. Коли я навчався у старшій школі, я нічого про це не знав. Мене запросили приєднатися до «ДеМолей» — це, по суті, масонська організація для старшокласників-хлопців. Але перед тим, як піти, я дізнався, що чорношкірим хлопцям туди вхід заборонено. Я вважав це дуже дивним і не хотів відвідувати чи приєднуватися до такої організації. Але незалежно від масонів, якщо існує будь-яка організація, яка виключає людей через колір шкіри чи етнічне походження, вам, як християнину, не слід до неї приєднуватися чи підтримувати її. Тож якщо ваша церква прагне бути відкритою для громади, а місцева масонська ложа хоче проводити там свої зустрічі, церква не повинна на це дозволяти.

Дехто намагається поєднувати християнство з нехристиянськими речами. Наприклад, Каміло Торрес Рестрепо, лідер теології визволення, сказав: «Якби Ісус жив сьогодні, Він був би партизаном».

З іншого боку, деякі нехристияни вирішили, що не інвестуватимуть у жодну компанію, яка не підтримує їхню соціальну програму. Група «Блекстоун» була заснована в 1985 році як альтернативна інвестиційна компанія. За даними сайту finance.yahoo.com, станом на 30 вересня 2023 року її ринкова капіталізація становила 130 мільярдів доларів. Вона посідає 175-те місце серед найбільших компаній світу. Багато компаній охоче підтримують певну антихристиянську соціальну програму не тому, що їх до цього змушують США, а тому, що Blackstone та інші можуть відкликати свої інвестиції, якщо вони цього не зроблять.

Питання: У Еф. 5:11, якою мірою ми покликані викривати безплідні діла темряви, а не просто мовчати про них?

Відповідь: Перш за все, слід усвідомити, що ми не будемо популярними, коли викриватимемо діла темряви, і можемо зазнати переслідувань. Але ми повинні викривати діла темряви, коли вони можуть спокусити інших або коли люди вважають їх морально прийнятними. Ми повинні застерігати інших віруючих від причетності до них. Бувають випадки, коли саме мовчання є гріхом.

На думку Маркса, релігія в цьому світі експлуатації є виразом страждання і водночас протестом проти реального страждання. Іншими словами , релігія продовжує існувати через гнітючі соціальні умови. Коли ці гнітючі та експлуататорські умови будуть знищені, релігія стане непотрібною. Водночас Маркс розглядав релігію як форму протесту робітничих класів проти їхніх поганих економічних умов та відчуження. Див. Рейнс, Джон. 2002. «Вступ». Маркс про релігію (Маркс, Карл). Філадельфія: Temple University Press. С. 5–6.

Питання: З огляду на те, що, згідно з Еф. 5:11, християни не повинні мати нічого спільного з ділами темряви, чи повинні християнські адвокати захищати клієнтів, про вину яких їм відомо?

Відповідь: Загалом, бути адвокатом у кримінальних справах — це важкий спосіб заробляти на життя, якщо ви ніколи не брешете, не прикрашаєте правду, заохочуєте своїх клієнтів ніколи не брехати та відмовляєтеся захищати клієнтів, про яких знаєте, що вони брешуть. Саме це мав би робити християнин, щоб бути адвокатом у кримінальних справах.

Однак, як зазначається у книзі «Ось це хороше запитання» (с. 525–527), навіть ті, хто визнає свою провину, потребують справедливого судового розгляду та мають право домагатися пом’якшення покарання. Проте всі християни повинні погодитися, що брехати та натякати на невинність людини, коли вони мають достатні підстави вважати її винною, — це те, чого жоден християнин не повинен робити.

Питання: Про які речі, згідно з Еф. 5:12, нам не слід навіть згадувати?

Відповідь: Можна згадувати, що щось відбувається на загальному рівні і що це неправильно. Однак слід уникати «GSD» (Gross Sin Detail — «детальне описування гріха»), коли ми згадуємо гріх таким чином, що це може стати спокусою для тих, хто схильний до цього гріха. Також не слід давати жодних «корисних порад» щодо того, як уникнути покарання за гріх. Наприклад, я почув від когось спосіб обдурити компанію так, що це абсолютно неможливо виявити. Хочете дізнатися, що це? — Вибачте, я вирішив нікому про це не розповідати.

Питання: У Еф. 5:14, де раніше було сказано цей вірш?

Відповідь: Ці точні слова не зустрічаються в Старому Завіті, хоча окремі частини є відлунням Ісаї 60:1 та 26:19. Ми не маємо запису про те, де це було сказано раніше. Цей поетичний вірш міг походити з пророцтва, вислову Ісуса, не записаного в Євангеліях, або з ранньохристиянського гімну. Павло припускав, що його безпосередні читачі впізнають його.

Питання: У Еф. 5:16, у чому полягають «злі дні»?

Відповідь: Павло має на увазі не денне світло, а те, що часи є злими. Якщо уявити суспільство як океан, то в ньому існує «підводний потік», який затягне вас на дно, якщо ви не будете обережними. Принесення жертв язичницьким богам, аморальність, хабарництво та корупція, а також експлуатація інших не просто практикувалися, а вважалися соціально прийнятними та цілком нормальними.

Християнський письменник Єронім (393 р. н. е.) зазначає, що римському адміралу Дуїлію інші люди сказали, що у нього неприємний запах з рота. Він дорікнув своїй дружині Біллії за те, що вона ніколи йому про це не сказала. Вона відповіла, що не казала йому, бо думала, що у всіх чоловіків неприємний запах з рота. Він був дуже задоволений, бо вона мимоволі показала, що завжди була йому вірною. Римляни вважали її прикладом великої цнотливості. Уявіть собі життя в суспільстві, де одна жінка справді вирізнялася серед інших саме з цієї причини. «Проти Йовініана», книга 1, розд. 46, с. 382

Сьогодні ця підводна течія, можливо, дещо змінилася, але вона все ще існує. Ми, наші подружжя та наші діти можемо надто легко опинитися в її полоні, якщо не будемо свідомо жити всупереч культурі.

Питання: У Еф. 5:16, які звички чи інші речі ми можемо запровадити, щоб якнайкраще використовувати свій час?

Відповідь: Перш ніж щось робити, нам спочатку потрібно усвідомити, наскільки цінним є дар, який нам дано, — «час». Звільніть місце для тих речей, на які ви хочете витратити більше часу, відмовившись від інших справ, які є гіршим використанням вашого часу.

Як пише Джон Р. В. Стотт у книзі «Послання до Ефесян» (с. 201–203): «Джонатан Едвардс ще до свого двадцятиріччя записав у «Рішеннях»: „Рішу: ніколи не втрачати жодної миті часу, а використовувати її найкориснішим чином, як тільки зможу“».

Питання: У Еф. 5:17 Павло звертається до віруючих, тож як деякі справжні віруючі можуть бути нерозумними?

Відповідь: Грецьке слово «aphrones», що вживається тут, означає «безглуздий», а грецьке слово для позначення «нерозумних» у Посланні до Ефесян 5:15 — «asophoi», яке може означати «дурний». Ці поняття дещо відрізняються, хоча й перетинаються. «Безглуздий» в основному означає, що ви не маєте уявлення про те, що відбувається навколо вас або що на вас чекає. «Нерозумний» може означати саме це, а може означати й те, що ти думаєш, ніби чітко бачиш, що на тебе чекає, але повністю помиляєшся. Є нерозумність маленької дитини, є нерозумність, якої навчаються, і є нерозумність, що приходить лише через часту практику.

Віруючі, а не просто люди загалом, повинні залишатися близькими до Бога, у Його Слові, щоб не впасти в нерозумність.

Питання: В Еф. 5:18 є дві заповіді, а не одна, тож як друга заповідь пов’язана з першою?

Відповідь: Перша заповідь є негативною: не напивайтеся. Друга, позитивна заповідь, замінює час, який ви витрачаєте на боротьбу з пияцтвом.

Чому люди напиваються? Причини можуть бути різними, і те, що спонукає людину стати на шлях пияцтва, може відрізнятися від того, що утримує її в стані алкоголізму. Люди можуть напиватися, щоб приглушити біль — як фізичний, так і пов’язаний із болісними спогадами. Люди можуть напиватися від нудьги або намагатися забути порожнечу у своєму житті та те, що вони вважають його безглуздістю. Люди можуть напиватися заради задоволення від спілкування за келихом з друзями або, принаймні, з тими, кого вони вважають друзями. Люди можуть напиватися заради стимулу або того, що вони сприймають як гострі відчуття. Після тривалого вживання алкоголю люди можуть напиватися через потяг до алкоголю, що накопичився в їхньому організмі. Вони не бачать нічого поганого чи шкідливого в тому, щоб напиватися. Вони також не бачать нічого поганого в цирозі печінки, деменції чи прискореному старінні, які настають після значної кількості випитого.

Але наповнення Духом суттєво відрізняється від наповнення алкоголем; по-перше, цього не можна просто досягти, випивши певну кількість рідини. Це свідомий вибір, що вимагає дисципліни, щоб молитися й наближатися до Бога, а також «з радістю» відмовлятися від речей, які здаються приємними й привабливими, бо у вас є вище покликання; Бог хоче вас для Себе. Як згадує Джон Р. В. Стотт у книзі «Послання до Ефесян» (с. 204–205), доктор Мартін Ллойд-Джонс каже: «Якби можна було помістити Святого Духа в підручник з фармакології, я б відніс Його до стимуляторів, бо саме туди Він і належить. Він справді стимулює… Він стимулює кожну нашу здібність… розум та інтелект… серце… і волю…» (Ллойд-Джонс, «Життя в Дусі», с. 20–21.)

Жоден справжній християнин не відмовився б від досвіду Святого Духа; але проблема виникає тоді, коли християни прагнуть обох: і Духа, і гріха. Це не означає сказати «так також» Духу, а означає сказати «ні» іншим речам і «так лише» Духу.

Так само, як перебування під впливом алкоголю впливає на ваші рішення, судження, самоконтроль і бажання, так і перебування під впливом Духа впливає на ваші рішення, судження, самоконтроль і бажання. Апостоли перебували під впливом Святого Духа в Діях 2:13, і це помилково сприйняли як перебування під впливом алкоголю.

Питання: У Ефесян 5:18, що саме є поганим у тому, щоб напиватися?

Відповідь: Є одна причина, і її цілком достатньо: Бог наказує нам не напиватися. Зазвичай люди напиваються заради задоволення, щоб заглушити свої печалі, або, якщо вони мають залежність, через те, як погано вони почуваються, коли не отримують свого напою. Християнин не повинен втрачати самоконтроль або допускати його ослаблення. Окрім шкоди, яку це завдає вашому тілу, це може зашкодити стосункам, вплинути на вашу здатність утримувати роботу та позначитися на ваших фінансах. Одна з проблем п’яної людини полягає в тому, що вона думає, ніби може контролювати алкоголь, але, не усвідомлюючи цього, насправді алкоголь контролює її.

Одного разу я взяв із собою на біблійне вивчення (яке не мало нічого спільного з Посланням до Ефесян) свого нехристиянського друга, який часто напивався. Я не знаю, коли він востаннє відкривав Біблію, але коли він вперше відкрив її там, єдиний вірш, який він прочитав, був саме цей. На жаль, він більше не повернувся на біблійне вивчення, бо сказав, що це було «занадто моторошно»!

А ось трохи легша історія: у «Коментарі комунікатора» (The Communicator’s Commentary), 1, 2 Царів, с. 262, наводиться вислів одного популярного проповідника: «Дехто з вас думає, що може втопити свої проблеми в алкоголі. Я хочу, щоб ви пам’ятали: “Проблеми вміють плавати!”»

Питання: Чи стосується Еф. 5:18 одноразового наповнення, чи постійного наповнення Духом?

Відповідь: Грецький теперішній час тут вказує на те, що це не одноразове наповнення, а повторюване наповнення.

Крім того, це слово вживається у множині, отже, це стосується всіх віруючих, а не лише окремих осіб. Воно вживається у пасивному стані, тому «Наповнюйте себе Святим Духом» було б неправильним перекладом. «Будьте наповнені» або «нехай Святий Дух наповнює вас» краще відображало б пасивний стан. Нарешті, це не прагнення, якого ми повинні намагатися досягти; це наказ, якого від нас очікують.

Питання: Яке зобов’язання ми маємо взяти на себе в Еф. 5:20?

Відповідь: За все, що з вами трапляється, дякуйте Богові за це і за те, як Він може це використати у вашому житті. Це не означає, що все, що трапляється на вашому шляху, є добрим; деякі речі є злими. Ви не повинні дякувати Богові за зло, але ви все одно можете дякувати Богові за те, як Він може це використати. Навіть за повсякденні речі, такі як їжа, інтимні стосунки з вашим партнером або достатнє здоров’я для занять спортом, дякуйте Богові щоразу.

Питання: Як, згідно з Ефесянам 5:21, ми можемо краще демонструвати підкорення один одному з поваги до Христа?

Відповідь: Перш за все, ми маємо перестати перейматися тим, чи перебуваємо ми «на керівній посаді» над іншими, чи ні. Не прагнути підвищити свою роль чи статус суперечить сучасній культурі більшості суспільств. Ми маємо задовольнятися тим, що в певній сфері над нами є хтось інший. Ми маємо подолати свій страх, що ця людина може з нами погано поводитися, маніпулювати нами чи експлуатувати нас.

Нарешті, коли хтось інший підкоряється нам, ми повинні ставитися до нього так, як хотіли б, щоб ставилися до нас. Авторитет — це не підкорення. Ми повинні бути обережними, щоб не знущатися з них, не маніпулювати ними та не експлуатувати їх. Ми повинні надавати їм свободу робити те, що вони хочуть, у межах поставленої мети, та свободу у виборі способу її досягнення, у межах командної роботи з іншими.

Питання: Чому в Еф. 5:22–6:4 Павло так багато говорить про шлюб?

Відповідь: Павло багато говорить про обов’язки та про те, як бути зразком доброго шлюбу й сім’ї. Замисліться над цим: шлюб не існує заради щастя людини. Це лише одна з побічних переваг шлюбу, але головна мета шлюбу, так само як і головна мета решти нашого життя, — прославляти Бога. Покажіть світу, як можна бути щасливим, прославляючи Бога. Але ви не зможете вічно вдавати щастя; люди це розкують. Ви повинні навчитися бути цілком задоволеними, щасливими та вдячними у своєму шлюбі.

Цікаво, що філософи-стоїки також стверджували, що чоловіки повинні любити своїх дружин, але вони використовували лише грецьке слово «філео», яке означає братську любов. Павло ж каже, що чоловіки повинні любити своїх дружин, використовуючи слово «агапе», тобто жертовну любов.

Питання: Чому, згідно з Еф. 5:22, дружини повинні підкорятися своїм чоловікам?

Відповідь: Є дві взаємодоповнюючі відповіді.

1. Якщо дружина хоче бути слухняною Богу, вона буде дотримуватися того, що тут наказано. Дружини повинні слухатися своїх чоловіків, навіть якщо чоловік не є християнином. Однак дружини повинні не слухатися своїх чоловіків, коли виникає конфлікт між тим, чого хоче чоловік, і тим, чого бажає Бог. У такому випадку вони повинні слідувати за Богом — вищою владою.

2. Послух дружин своїм чоловікам — це не все, що стосується християнського шлюбу. Чоловіки повинні любити своїх дружин так, як Христос полюбив Церкву (Ефесян 5:25). Усім наказано підкорятися один одному у Христі, згідно з Ефесян 5:21.

Питання: Чи правда, що в Ефесян 5:22 Біблія ніде прямо не зазначає, що дружини повинні любити своїх чоловіків?

Відповідь: Це неправдиве твердження, яке я колись чула. У Тита 2:4 Біблія говорить, що жінок слід навчати любити своїх чоловіків.

Питання: Що є найбільш незвичайним у цій метафорі в Ефесян 5:22?

Відповідь: Це дивна метафора: Христос є Своїм власним сватом. Христос конкретно зробив п’ять речей для Своєї нареченої. Він полюбив її, віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистив її та представив її Себе.

Питання: Як, згідно з Ефесянам 5:28, чоловіки повинні любити своїх дружин?

Відповідь: На відміну від того, що дехто може думати, грецький текст НЕ говорить просто про те, що чоловіки повинні любити своїх дружин так само, як вони люблять себе. Навпаки, перша частина є навіть сильнішою. Чоловік повинен вважати дружину частиною свого тіла. Ефесянам 5:29-31 також підтверджують це.

Питання: Чому, згідно з Еф. 5:33, дружини повинні поважати своїх чоловіків?

Відповідь: Вони повинні це робити хоча б тому, що так наказує Бог. Однак ми бачимо низку причин, чому для нас добре, що Бог дав цей наказ. Як чоловік, я ціную її повагу. Дітям може бути легше слухатися й поважати батька, коли мати його поважає. Ось чому важливо, щоб чоловіки й дружини не критикували одне одного перед дітьми.

Крім того, діти спостерігають за вашими настроями та поведінкою й наслідують їх, коли ви цього не усвідомлюєте, у способи, яких ви навіть не очікуєте. Одного разу я випадково почув, як мої діти грали в «домік». Одна мала грати роль старшої сестри, інша — молодшої, ще одна — мами, а остання — коханого.

До речі, греко-римське суспільство також визнавало, що дружини мали обов’язки перед своїми чоловіками, але не визнавало, що чоловіки мали якісь обов’язки перед своїми дружинами, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 11, с. 76. Тож Павло тут говорить щось «дивне» порівняно з тим, що вже знають новонавернені християни.

Питання: У Еф. 6:1 сказано, що діти повинні слухатися своїх батьків. А що робити, якщо батьки кажуть відмовитися від християнської віри?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

Це стосується й невіруючих батьків: у Посланні до Ефесян 6:1 сказано не про те, що слід слухатися батьків лише тоді, коли вони є християнами, а про те, що слід слухатися батьків незалежно від їхньої віри.

Лише в Господі: У Ефесян 6:1 Павло уточнив це твердження, сказавши, що слід слухатися батьків у Господі. Ми повинні слухатися будь-якої батьківської та державної влади, якщо це не суперечить Божому слову.

Як історична довідка: цю відповідь, по суті, дав Іоанн Златоуст у «Проповідях на Послання до Ефесян» близько 396 року н. е.

Питання: У Ефесян 6:1,4, який віковий діапазон охоплює грецьке слово, що означає «діти»?

Відповідь: Вікового обмеження немає, оскільки грецьке слово буквально означає «нащадки», а не «маленькі діти».

Питання: Чому в Еф. 6:2 Павло назвав це «першою заповіддю», якщо насправді це була п’ята з Десяти заповідей?

Відповідь: У виразі «перша заповідь» у грецькому тексті немає артикля «the». «Перша» може означати «головна», і це була одна з головних заповідей. У розширеному перекладі Вюеста цей вираз передано так: «яка за своїм характером є першою заповіддю…». Звісно, ця заповідь також є першою, яку вивчають маленькі діти.

Питання: У Еф. 6:3 цей вірш слід перекладати як «на землі» чи «у землі»?

Відповідь: Павло цитує уривки з Виходу 20:12 та Повторення Закону 5:16. У гебрейському та грецькому (включно з грецькою Септуагінтою) текстах усіх трьох віршів це слово може означати як «земля», так і «край».

Однак і у Вихід 20:12, і у Повторення Закону 5:16 сказано: «…щоб довгі були дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (BSB). Отже, контекст — це «земля Ханаану», а не «земля». Оскільки Павло зазначає, що цитує попередню заповідь, обидва значення є допустимими, але основним значенням було «земля».

Питання: Що саме обіцяється в Еф. 6:3, Вих. 20:12 та Втор. 5:16?

Відповідь: Християни можуть бачити, що ця обіцянка справджується не лише в одному, а в чотирьох сенсах. Хоча не всі можуть погодитися щодо того, який із них є основним, усі чотири значення є правдивими.

На колективному рівні: Як показує відповідь на попереднє запитання, старозавітна обіцянка спочатку була дана для того, щоб народ міг довго жити в Землі Ханаані, не зазнаючи вигнання. Це можна узагальнити як «колективний» принцип. Якщо поглянути на значну частину західної історії, то щоб християнство залишалося сильним у якійсь країні, діти повинні вчитися від своїх батьків.

Іншим прикладом колективної обітниці є 2 Хроніки 7:14: «Якщо Мій народ, що називається Моїм ім’ям, упокориться, помолиться, шукатиме Моє обличчя й відвернеться від своїх злих шляхів, то Я почую з неба, прощу їхні гріхи й зцілю їхню землю» (BSB).

На індивідуальному рівні: Як вчить Павло, і ця заповідь, і ця обіцянка стосуються нас сьогодні. Ефесянам 6:3 не обіцяє, що християни житимуть довше за інших, але завдяки Божому захисту християнські діти проживуть на землі довше, ніж це було б інакше. Навіть той, хто помер у віці 25 років, прожив довше, ніж якби помер у віці 20 років. Ми, можливо, не живемо на землі Ізраїлю, але хочемо жити на тій землі, де, на Божий погляд, ми маємо бути.

Ще одним прикладом індивідуальної обіцянки є Матвія 19:29-30, де сказано, що всі, хто залишив домівки чи родину заради Ісуса, отримають у стократ більше та успадкують вічне життя.

Якість життя: Усі три вірші обіцяють не лише довголіття, а й те, що ви будете жити добре. Цікавим є навіть грецьке слово, що означає «довгожитель»: macrochronious, що буквально означає «довготривалий». Існує анекдот про жінку, яка зустріла літнього п’яницю, що спотикався, згорбившись, зі зморшками та пігментними плямами. Вона запитала: «Як це так, дідусю, що ти міг так багато пити й досі прожити таке довге життя?» П’яниця відповів: «Старий! Та мені ж лише 30 років!» Бог не тільки захищає нас, але й те, що ми ведемо чистий спосіб життя, без наркотиків, без пияцтва та без позашлюбних стосунків, часто подовжує тривалість нашого життя на землі.

Ще одним прикладом обіцянки щодо якості життя є Вихід 23:26, де Бог обіцяє слухняним ізраїльтянам, що хвороби та викидні будуть усунені від них і що Бог «доповнить число ваших днів» (BSB), що звучить дуже схоже на обіцянку в Ефесян 6:3.

У контексті Тисячоліття: Звичайно, у Об’явленні 20:4 християни воскреснуть і будуть царювати з Христом протягом 1 000 років, перш ніж воскреснуть решта померлих.

Інші приклади обіцянок, які можуть стосуватися Тисячоліття: воскресіння Ізраїлю в Єзекіїля 37 та Храм у Єзекіїля 40–47, включаючи воду, що витікає з нього в Єзекіїля 47.

Питання: Як, згідно з Еф. 6:3 і далі, поводитися з маленькою дитиною або навіть дорослим, який у дитинстві не отримував ніякої дисципліни чи виправлення?

Відповідь: Ми повинні намагатися бути для них благословенням. Ми є живою Біблією (2 Коринтян 3:2-3), тому маємо показувати їм істину. Попросіть Бога, щоб Він показав вам, як молитися за них. Робіть те, що демонструє вашу повагу до них. Встановіть правила, такі як «ми можемо погодитися, що маємо різні думки».

Але це може бути важко, і спілкуватися з ними може бути нестерпно. Можливо, ви відчуєте певну жалість до того, що їхні батьки не забезпечили їм належного виховання. Але якимось чином вам потрібно спробувати донести до них, що їм потрібно змінитися і бути готовими прийняти виправлення та докір.

Питання: Чи повинні батьки, згідно з Ефесян 6:4, коли-небудь розлючувати своїх дітей?

Відповідь: Іноді — так. Але батьки не повинні доводити своїх дітей до розпачу, і в Колосян 3:21 також сказано, що батьки не повинні розчаровувати своїх дітей. Але важливіше за саме дисциплінування дітей — переконайтеся, що ви також висловлюєте їм свою любов, повагу та радість від того, що вони поруч. Благочестиві батьки не мають права поводитися з дітьми нерозумно. Вони не повинні розлючувати своїх дітей без поважної причини, такої як дисциплінарне покарання. Фізичне покарання (шльопання) є прийнятним і іноді необхідним, як показують Приповісті 13:24; 22:15 та 23:13-14.

Питання: Чи повинні матері також звертати увагу на Ефесян 6:4?

Відповідь: Згідно як з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 11, с. 82, так і з проповіддю Джина Гетца від 16 січня 2000 року, грецьке слово, що позначає «батьків», часто в загальному сенсі стосувалося батьків. У «Новій Женевській навчальній Біблії» (The New Geneva Study Bible), с. 1870, також зазначено, що це стосується батьків. Так само у «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 642, сказано, що тут звертаються до батьків, оскільки «вони є главами сім’ї, на яких лежить відповідальність за виховання дітей».

Питання: Якими способами, згідно з Еф. 6:4, батьки можуть роздратувати, розгнівати чи довести своїх дітей до відчаю?

Відповідь: Грецьке слово parorgizete вживається лише тут, у Рим. 10:19 (див. також Кол. 3:21). Воно буквально означає «розлючувати». У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), том 11, с. 81, зазначено, що цей вірш був справді революційним, оскільки це було сказано в суспільстві, де авторитет батька був абсолютним, а почуття дитини не бралися до уваги.

Ви повинні виховувати їх для їхнього ж блага, а не керуючись власними почуттями. Ставтеся до них так, ніби вони для Бога так само важливі, як і ви самі, бо це дійсно так. Не знущайтеся над ними, не принижуйте їх і не зневірюйте. За винятком тих випадків, коли вони усвідомлюють, що ви їх виховуєте, ви повинні виявляти до них таку саму повагу, ввічливість і відсутність знущань, яку ви виявляли б до свого дорослого друга.

Ось перелік деяких способів, якими батьки можуть довести своїх дітей до розпачу, наведений Джином Гетцом у проповіді 16 січня 2000 року.

Фізичне насильство, зокрема втрата самоконтролю або покарання дітей у стані нестримного гніву

Психологічне насильство, зокрема приниження

Нехтування ними, іншими словами, доведення дітей до розпачу тим, чого ви не робите.

Не намагайтеся їх зрозуміти. Не виявляйте інтересу до їхнього життя, навчання, занять спортом чи днів народження.

Лицемірство. Батьки іноді очікують від своїх дітей поведінки, якої самі не демонструють.

Занадто високі очікування щодо них

Встановіть для них стандарти ефективності

Примушувати їх приймати наші цілі та ідеали не спрацює. Це мають бути їхні цілі та ідеали.

Коли ми не готові визнати свої помилки.

Інші способи:

Встановлення дріб'язкових правил — заборона дитині робити довільні речі, які не є поганими чи небезпечними і які можуть робити інші діти.

Прояв упередженості

Маніпулювання – переконування дитини, що вона нічого не досягне.

Висування вимог, які є або взагалі необґрунтованими, або необґрунтованими саме для них, і при цьому ви нічого не пояснюєте.

Питання: Чи підтримує Біблія рабство в Ефесян 6:5-7?

Відповідь: Біблія визнавала, що деякі християни були рабами, і дозволяла християнам мати рабів. Однак у 1 Коринтян 7:21, 23 вона закликала до звільнення рабів. На відміну від рабства у Новому Світі та мусульманському світі, людей не можна було викрадати й продавати в рабство (Вихід 21:16); рабів не можна було знущатися (Вихід 21:26-27), а рабів-втікачів не слід було повертати їхнім господарям (Повторення Закону 23:15-16).

Біблія допускала як те, що християнин може бути рабом, так і те, що християнин може володіти рабом, оскільки рабство було невід’ємною частиною культури того часу. Однак християнським господарям не дозволялося ставитися до рабів так, як до них ставилися нехристиянські рабовласники. У Новому Завіті господарям заборонялося погрожувати рабам (Ефесян 6:9), і вони мали ставитися до рабів правильно та справедливо (Колосян 4:1).

Питання: У Еф. 6:5-8 сказано, що християнські раби мали слухатися своїх господарів навіть тоді, коли ті були поганими. Тож, наскільки ми повинні слухатися й поважати свого начальника на роботі, якщо він чи вона є поганими?

Відповідь: Так. Це схоже на те, як дитина повинна слухатися своїх батьків у Господі, навіть якщо батьки не є християнами. Біблія більше говорить до рабів, ніж до царів. Царів було відносно небагато, а рабів, залежно від періоду, становило від половини до двох третин населення Римської імперії.

Питання: Чому, згідно з Еф. 6:7, ми маємо робити все можливе, коли ніхто не дивиться?

Відповідь: Колись хтось визначив характер як «те, ким ти є, коли ніхто не дивиться». Однак люди бачать тебе частіше, ніж ти думаєш. Можливо, це висловлювання слід виправити на: «Характер — це те, ким ти є, коли думаєш, що ніхто не дивиться».

Звісно, Бог завжди спостерігає за нами. Хтось колись сказав: «Як християнин, ти можеш робити все, що забажаєш». Звісно, пам’ятай, що Бог завжди спостерігає, ангели спостерігають, демони спостерігають, і, можливо, покійні святі спостерігають, і тобі доведеться звітувати перед Христом за все, що ти зробив. Тож, знаючи, що за тобою спостерігають усі ці істоти і що тобі доведеться звітувати, то, звичайно, йди й роби, що хочеш!

Одного разу клієнт попросив християнського продавця дати йому більше, ніж він заплатив, запевняючи, що його роботодавець не дивиться. Але християнин відповів: «Мій Господь завжди дивиться!» (Коментар до Біблії для віруючих, с. 1951)

Пам’ятайте, що ми служимо Богові та людям якнайкраще, незалежно від того, бачимо ми, що хтось дивиться, чи ні.

Питання: Чому в Еф. 6:9 та 1 Пет. 2:18 Бог не наказав господарям звільнити всіх своїх рабів?

Відповідь: Куди б поділися раби? Щойно минув період частих воєн, і, можливо, дві третини населення Римської імперії становили раби, яким було б важко заробляти на життя чесним шляхом як вільним людям. У той час краще було мати християнського господаря, який усвідомлював, що Бог є Господом для них обох, ніж бути звільненим без жодних навичок чи підтримки. Християнський господар не знущався б над рабами, не зловживав би ними сексуально чи іншим чином і ставився б до них як до рівних перед Богом. Див. також попереднє запитання.

Питання: Що ми знаємо про обладунки римського воїна з Еф. 6:10–18?

Відповідь: Павла охороняв римський воїн, тож він, ймовірно, міг просто поглянути й побачити, що мав при собі римський воїн. Римський воїн у бою завжди мав пілум — різновид списа, але воїн, який охороняв полоненого, його не мав.

Одне, про що тут не сказано, але що сильно натякається, — це те, що нам потрібно захищатися від нападів диявола. Якщо навіть зрілі християни потребують захисту, то наскільки більше його потребують наші діти та молоді християни? Якщо хтось із християн коли-небудь скаже, що дітей слід виховувати нейтрально, і що вони мають самі знайти свій шлях до Бога, я сумніваюся, чи читав він коли-небудь Ефесян 6:10-18.

Ще один момент полягає в тому, що це не власне спорядження, яке солдат виготовив сам. Воно надане Богом. Справа не в тому, що солдату потрібна якась частина цього спорядження; солдату потрібен повний комплект цього спорядження.

Римські воїни були в важкому обладунку, щоб захищати позиції від усього, що траплялося на їхньому шляху. Їм доводилося захищатися як від прямих атак — мечів, списів, ножів « », булав тощо, — так і від атак, які вони не бачили, наприклад, від стріл. Історик Полібій (6.23.2) надав детальний опис піхотинця. Уся броня, яку називали «паноплія» (panoplia) — від якої походить наше слово «паноплія» — була важливою, щоб у солдата не було жодних незахищених місць, у які міг би влучити лучник.

Ось шість елементів обладунків, розділених на дві категорії по три в кожній. Перші три елементи одягалися досить довго, і їх слід було носити постійно. Останні три елементи солдат міг швидко надіти безпосередньо перед боєм. Шолом був спекотним і важким, тому його також одягали лише перед боєм.

Нагрудник, або торакс, називали «захисником серця». Він був бронзовим і покривав як передню, так і задню частину тіла, хоча деякі офіцери замість нього носили легшу кольчугу. Віра та любов у 1-му Посланні до Солунян 5:8 названі «нагрудником».

Пояс, або «зона», утримував обладунки на місці, а до нього кріпилася піхви, в якій лежав меч. Згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 11, с. 87, ослабити пояс означало звільнитися від служби.

Щити в римській армії були довгими прямокутними. Римські солдати найкраще воювали пліч-о-пліч, утворюючи стіну зі щитів, яку вони називали «тестудо» — слово, що означає «черепаха». Їхні розміри становили приблизно 4 на 2,5 фути, або 1,2 на 0,75 метра. Після облоги Дірахіума солдат на ім’я Скева виявив на своєму щиті 220 дротиків, що застрягли в ньому.

Шолом, або «перікефалія» (що означає «покриття голови»), був бронзовим із шкіряними кріпленнями. Про «шолом спасіння» також згадується в Ісаї 59:17 як про те, що його носить Бог. У 1-му Посланні до Солунян 5:8 шолом називають «надією спасіння». Тут важливий порядок. Щит кріпився до солдата за допомогою рукоятки, і його потрібно було прикріпити, перш ніж можна було надіти шолом.

Чоботи були важливими для римлян, щоб не втрачати рівновагу. Солдати мали спеціальні чоботи, які називалися «каліги». Єврейський історик Йосип Флавій («Війни юдеїв», 6.1.8) зазначає, що вони мали короткі гострі цвяхи на підошві, щоб утримувати рівновагу. У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), т. 11, с. 87–88, зазначено, що саме завдяки своїм черевикам армії Олександра Великого та Риму могли швидко маршувати на великі відстані по нерівній місцевості.

Меч: У римського піхотинця було три види наступальної зброї, але, що цікаво, Павло згадує лише один із них. Це були спис, або «пілум», фракійський широкий меч, або «ромфая», та «гладіус», або короткий меч, про який згадує Павло. «Гладіус» був зброєю вибору для ближнього бою.

Єдиним недоліком усього цього обладунку є те, що надягати його доводилося досить довго. Якби хтось здійснив раптовий напад, а солдати були не готові, то минуло б деякий час, перш ніж вони змогли б вступити в бій. Тому нам, так би мовити, доводиться навіть спати в обладунку.

Питання: У Ефесян 6:10-18, у чому церква схожа на військову базу?

Відповідь: З огляду на те, як багато уваги приділяється моді та моделям, можна уявити собі Ефесян 6:10-18 як своєрідний «християнський показ мод» або наш духовний гардероб, з акцентом на «військовій» частині.

Церкву можна порівняти з лікарнею для хворих, щоб рятувати вмираючих, з посольством, з лекційним залом і школою для навчання, із залом для спілкування братів і сестер у Господі, або з музичним концертом чи розважальним заходом. Усе це — аспекти місцевої церкви, але Павло тут про це не згадує, бо він наголошує на важливішому аспекті. Церква — це військова база у воєнний час на ворожій території. Ми маємо прославляти Бога, використовувати наступальну зброю молитви та рятувати людей, що гинуть, проповідуючи Євангеліє. До речі, ми також повинні готувати й допомагати іншим робити те саме. Але готувати інших не має великого сенсу, якщо ми самі не служимо як Божі воїни.

Наша битва не є фізичною і не ведеться за допомогою зброї насильства, а є духовною боротьбою проти сатанинських сил. Іноді ми можемо помилково вважати, що битва ведеться проти людей, яких ми бачимо. Насправді ж битва ведеться проти духовних сил, яких ми не бачимо.

Ми маємо боротися, як воїни, щоб привести людей до Господа. Якщо ви не боретеся або навіть зовсім не докладаєте до цього зусиль, то наскільки ви є добрим воїном Христа?

Питання: Як, згідно з Еф. 6:10, християнин, який сильний у Господі, відрізняється у своїх діях від того, хто не є сильним у Господі?

Відповідь: Християнин, який сильний у Господі, зазвичай виділяється принаймні у чотирьох сферах.

Вони наближаються до Бога з повною впевненістю та щирим серцем, як сказано в Посланні до Євреїв 10:22-23. Вони охоче діляться своїм життям, і кожен може побачити їхнє сяйво, коли вони виявляють свою любов до Бога, живучи за своєю вірою.

Вони покладаються на Бога. Вони довіряють Богові, думають про Нього і не так схильні до спокуси, бо їхні думки зосереджені на Ньому. Вони готові відмовитися від інших речей — чи то добрих, чи то поганих — заради Бога, як показано у Посланні до філіп’ян 3:7-10.

Вони здатні витримати не лише спокуси, а й важкі часи та втрати. Вони подібні до бігунів, які беруть участь у перегонах, як сказано в Посланні до Євреїв 12:2-7.

Вони не так переймаються собою, але щиро й відверто турбуються про інших. Вони вважають благо інших важливішим за своє власне, як сказано у Посланні до філіп’ян 2:3.

Питання: У Ефесян 6:12, у чому полягає різниця між «силами темряви цього світу» та «духовними силами зла у небесних сферах» (BSB)?

Відповідь: Усі вони є злими силами і можуть бути одним і тим самим, але ці два описи висвітлюють різні аспекти. Сили темряви цього світу стосуються злих ідей, сил та людей, які можуть мати владу й авторитет над різними інституціями, такими як уряд, школи, компанії та засоби масової інформації. Духовні сили зла в небесних сферах не стосуються земної влади, а охоплюють як безпосередні демонічні сили, так і злі релігійні впливи — як поза церквами, так і всередині них.

Грецьке слово, що позначає «правителів світу», також можна перекласти як «космічні правителі». Це слово — kosmokratores — використовувалося в грецьких орфічних гімнах на честь Зевса як позначення небесних сил, що керували долею людей.

Питання: У Еф. 6:12, проти кого або чого саме ми боремося?

Відповідь: Важливо зрозуміти, що наша боротьба ведеться не просто проти людської неосвіченості, слабкості та упереджень. Справа не лише в тому, що вже добрим людям потрібно надати інформацію, допомогу та вказати правильний шлях. Натомість весь світ перебуває під владою злого (1 Івана 5:19) і є ворожим до Бога (Римлянам 8:7).

Наша боротьба є незвичайною тим, що Бог закликає нас робити те, що було б абсолютно неефективним, якби ми мали робити це власними силами. Натомість Бог очікує від нас того, що неможливо зробити самостійно, але можливо з Богом.

Питання: Чому саме в Ефесян 6:13 так важливо бути сильними в Господі та мати Божу зброю?

Відповідь: Це не просто щось «приємне», що можна мати, а необхідна складова нашої безпеки та особистої ефективності з трьох причин:

Хто проти нас: диявол і темні сили можуть бути сильними, розумними та підступними, чарівними до роззброєння, але водночас кровожерливими, жорстокими та безжальними, і нам потрібен захист як від прямих нападів, так і від прихованих атак.

Наша місія: ми маємо протистояти хитрощам диявола (Ефесянам 6:11), боротися проти сил темряви цього світу (Ефесянам 6:12) і в день зла стояти твердо (Ефесянам 6:13-14).

Коли ми маємо стояти: як християни, з Божою допомогою та славою, ми повинні розраховувати на те, що завжди зможемо стояти, але особливо тоді, коли ситуація ускладнюється в день зла (Ефесян 6:13).

Так само, як солдат не повинен йти в бій без своєї зброї та обладунків, і так само, як спортсмен не повинен виходити на змагання без захисних накладок та іншого спортивного спорядження, так і християнин не повинен жити та боротися за віру без своєї духовної зброї.

Питання: У Еф. 6:14 пояс істини — це Божа істина, наша правдивість чи наше розпізнавання істини?

Відповідь: Грецьке слово, що тут означає «істина» (aletheia), подібно до англійського слова «truth», може означати будь-що з цього. Але, виходячи з контексту, існують три погляди:

Чесність і вірність віруючого, а не факти Євангелія, згідно з «The Bible Knowledge Commentary: New Testament» (Коментар до Біблії: Новий Завіт), с. 643. «NIV Study Bible» (Біблія для вивчення за версією NIV), с. 1799, стверджує, що це наш характер. «The Evangelical Commentary on the Bible» (Євангельський коментар до Біблії), с. 1032, вказує, що це наша правдивість у стосунках з іншими людьми. «The New International Bible Commentary» (Новий міжнародний коментар до Біблії), с. 1438, зазначає, що це наша щирість та особиста чесність.

Правдивість Божого Слова та наша впевненість, що випливає з цієї правдивості. «New Geneva Study Bible», с. 1871.

Перші два: «Біблійний коментар експозитора», т. 11, с. 87

Іоанн Златоуст у своєму «Коментарі до Послання до Ефесян» присвятив цілу проповідь (23) саме цьому віршу. Він зосереджується насамперед на першому аспекті — нашому правдивому, святому житті. Але на стор. 164 він також запитує, як ми можемо підперезати стегна правдою, і метафорично каже: «Той, хто шукає вчення про правду, ніколи не впаде на землю».

Усі три: «Біблійний коментар віруючого», с. 1952, каже: «Звісно, ми маємо бути вірними у дотриманні істини Божого Слова, але також необхідно, щоб істина тримала нас. Ми маємо застосовувати її у нашому повсякденному житті. Коли ми перевіряємо все істиною, ми знаходимо силу та захист у боротьбі».

Підсумовуючи: ми повинні бути оперезані всіма аспектами істини: ми повинні не лише вірити в джерело істини — Бога, але й дозволити їй вкоренитися в нашому житті, щоб вона перетворила нас, і таким чином ми зможемо розрізняти, що є істинним, а що — хибним у цьому світі.

Питання: Як у Еф. 6:15 наша готовність походить від Євангелія миру?

Відповідь: Готовність може походити від вивчення Божого Слова, навчання та спілкування з іншими віруючими, але тут йдеться не про це. Ця готовність походить від нашої надії та радості від доброї новини для нас і для всіх, хто увірує.

Питання: Чому в Еф. 6:16 нам потрібен щит на додаток до інших частин обладунку?

В: Добре мати багаторівневий захист від атак. Якщо ворог прорве один рівень, у нього все одно залишиться другий. Вони не зможуть прорватися крізь обладунки, якщо їх зупинить щит. Римський щит зазвичай мав прямокутну форму розміром 2 фути на 4 фути і був виготовлений із металу, обтягнутого шкірою. Його вага могла становити 12 фунтів, а то й до 15 фунтів. Іноді воїни били ворога щитами, щоб той втратив рівновагу. Якщо ви вже маєте пояс істини та нагрудник праведності, вам все одно потрібно гасити палаючі стріли лукавого щитом віри. У 11-му розділі Послання до Євреїв наведено багато чудових прикладів віри. У «Біблії для вивчення» (NIV Study Bible), на сторінці 1799, додається, що римські щити були металевими, але обтягнутими шкірою. Шкіру можна було замочити у воді, щоб загасити палаючі стріли, хоча це збільшувало вагу. Грецький історик Геродот зазначає, що стріли занурювали у смолу й підпалювали. Помпей використовував змочені у смолі палаючі стріли у морській битві з Марком Антонієм. Октавіан (Август) застосовував вогняні стріли у морській битві при Актіумі. Нам ніде не відомо про використання отруєних стріл.

Питання: Чому, на вашу думку, у Еф. 6:17 меч згадується останнім?

Відповідь: Перш ніж вийти з мечем, потрібно подбати про захист.

Питання: Як, згідно з Еф. 6:19-20, Павло та ми маємо бути безстрашними?

Відповідь: Грецькі слова, що означають «безстрашний» — en parrhesia та parrhesiasomai — можуть означати «зі сміливістю». Це не означає «зі закритими очима» або не зважаючи на ризики, а — навпаки, незважаючи на ризики, про які ми знаємо, і на ті, про які не знаємо, ми все одно виконуємо Божу волю.

Питання: Що сказано в Еф. 6:19 про римо-католицьке поняття «запасів благодаті»?

Відповідь: «Запаси благодаті» — це римо-католицька ідея, згідно з якою святі, а особливо Марія, мати Ісуса, мають додаткову благодать, яку вони можуть дарувати людям, що моляться до них. Але в Ефесян 6:19 Павло не роздає додаткову благодать іншим, а просить їх молитися до Бога, щоб Він зміцнив його. Цікаво також, що Павло перебуває у в’язниці (ймовірно, під домашнім арештом), коли пише Послання до Ефесян. Його головна молитва — не про дострокове звільнення чи про свою безпеку, а про те, щоб мати змогу говорити сміливо, бо саме це він вважає своєю найбільшою потребою.

Питання: Що цікавого у слові «ланцюги» в Еф. 6:20?

Відповідь: Це слово має подвійне значення. Заможні люди, зокрема жінки та посли, носили невеликі золоті прикраси у вигляді ланцюжків; ми б назвали їх намистами та браслетами. Те саме слово може означати й кайдани в’язня. Те, що римляни вважали б кайданами в’язня, Павло, можливо, уявляв собі як прикраси, видимі на небі.

Питання: Чому у Еф. 6:21–24 є така тісна паралель із Кол. 4:7–8?

Відповідь: Павло написав обидва листи майже одночасно, і, ймовірно, Тихик переніс їх обидва до відповідних церков. Павло, мабуть, поспішав закінчити їх до від’їзду Тихика. Якби хтось пізніше підробляв Послання до Ефесян та/або Послання до Колосян від імені Павла, то подбав би про те, щоб вони не були настільки схожими.

Питання: Які подібності існують між Посланням до Ефесян та іншими листами Павла?

Відповідь: Ось деякі подібності та відмінності з іншими листами Павла. Для підтвердження ми також порівняємо ці книги з Посланням Якова, 1-м і 2-м Посланнями Петра, 1–3-м Посланнями Івана та Посланням Юди, які, як відомо, не були написані Павлом.

(неповно)

Питання: Чи написав Павло Послання до Ефесян?

Відповідь: Усі погоджувалися, що Павло написав Послання до Ефесян, доки батько християнського лібералізму Фрідріх Шлейермахер (1768–1834) не заперечив це. Стверджується, що воно відрізняється через довгі речення, унікальні слова та подібність до Послання до Колосян, авторство якого Павлом вони також заперечують. У Посланні до Ефесян є 39 (або 42) унікальних слів, яких немає в книгах, що визнаються ними як написані Павлом. Однак у Посланні до Римлян їх 100, у 1-му Посланні до Коринтян — 180, у 2-му Посланні до Коринтян — 95, у Посланні до Галатів — 33, а у Посланні до Філіп’ян — 41.

Питання: Які докази ми маємо в Посланні до Ефесян, що ця книга має бути в Біблії?

Відповідь: Є щонайменше три вагомі причини.

1. Її написав Павло, а він був апостолом. У 2-му Посланні Петра 3:15–16 Петро засвідчив, що слова Павла є Святим Письмом.

2. Сам Павло назвав себе апостолом у 1 Тимофія 1:1; 2:7, Римлянам 1:1; 1 Коринтян 1:1; 9:1, 2 Коринтян 1:1, 11:5; Галатам 1:1, Ефесянам 1:1; Колосянам 1:1; 1 Тимофію 1:1; 2 Тимофію 1:1; Титу 1:1.

3. Цитати та посилання з творів ранньохристиянських авторів

У 1-му розділі «Листа Ігнатія до ефесян» (110–117 рр. н. е.) наводиться цитата з Ефесян 5:2, а в 12-му розділі він зазначає, що Павло згадує ефесян у своєму листі. У 5-му розділі «Листа Ігнатія до Полікарпа» наводиться цитата з Ефесян 5:25.

Послання Полікарпа до філіппійців (єпископ у 100–155 рр. н. е.) цитує Ефесянам 2:8–9 та 4:26, а також низку інших віршів, не вказуючи джерела, за винятком того, що цитати з Псалма 4:5 та Ефесянам 4:26 «зазначені в цих Писаннях».

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) у багатьох місцях. В одному місці він цитує Ефесянам 5:30 як слова Павла у його листі до ефесян у праці Іринея «Проти єресей», книга 5, розділ 2.2, с. 528

Від єретика Маркіона (до 170 р. н. е.) ми маємо, за свідченням Тертуліана та Епіфанія, його цитати з Послання до Ефесян 1:1, 18; 3:9; 4:6; 5:14; 6:1, 12, 19

У «Страсті сцилітських мучеників» (180–202 рр. н. е.) згадується, що християни мали писання Павла, хоча й не вказується, які саме листи.

Мураторіанський канон (190–217 рр. н. е.) згадує, що Павло у своїх посланнях звертався до семи церков: до коринтян (2 листи), ефесян, філіп’ян, колосян, галатів, фессалонікійців (2 листи) та римлян. Павло написав листи до Філемона, Тита та два листи до Тимофія.

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) згадує, що апостол писав до ефесян, і цитує Ефесян 4:13–15. «Наставник», книга 1, розд. 5, с. 213

Тертуліан у 207 р. н. е. зазначив, що це був апостол Павло, у праці «Про воскресіння тіла», розд. 40. Тертуліан зазначив, що Павло написав Ефесянам 2:20 у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 4, розд. 38, с. 415.

Теодот (ймовірно, монтаніст) (бл. 240 р. н. е.) посилається на Послання до Ефесян. «Вибрані уривки з пророчих Писань», розд. 20, с. 45

Гностики-наасені (до 235/6 р. н. е.), за словами Іполита, посилаються на Ефесянам 5:14 у праці «Спростування всіх єресей», книга 5, розділ 2, стор. 51

Іполит (222–235/6 р. н. е.) цитує Послання до Ефесян 5:14 як Святе Письмо у праці «Спростування всіх єресей», книга 5, розділ 2, стор. 51.

Оріген (225–253/254 рр. н. е.) цитує Ефесянам 6:12 як слова Павла до ефесян у праці «Про принципи», книга 3, розділ 4, стор. 332

Новатіан (250/254–257 рр. н. е.) цитує Ефесянам 4:10, зазначаючи, що це слова Павла, у «Трактаті про Трійцю», розділ 17, стор. 627

У «Трактаті проти Новатіана» (254–256 рр. н. е.), розділ 17, с. 663, цитується Ефесянам 5:6,7 як слова апостола

Кіпріан, єпископ Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.), цитує «Послання Павла до Ефесян» у «Трактаті» 12, третя книга, 7, 70, 72, 117.

Фірміліан Кесарійський у листі до Кипріяна (256 р. н. е.) цитує Ефесянам 4:5–6 у «Листах Кипріяна», лист 74, розд. 24, с. 396.

На Сьомому Карфагенському соборі (258 р. н. е.) на стор. 571 Віктор Ассурійський переказує Ефесянам 4:5 словами «написано».

Григорій Чудотворець (240–265 рр. н. е.) переказує Ефесянам 5:5–13, кажучи: «Писання говорить» у «Канонічному посланні», розд. 2, с. 18.

Адамантій (= Адамантій Юдейський) (бл. 300 р. н. е.) цитує Ефесянам 2:11–13 як слова апостола до ефесян. «Діалог про істинну віру в Бога», друга частина, с. 99. Він також посилається на Ефесянам 1:5 як на слова апостола, а також на Ефесянам 1:6–7 та 2:17–18.

Вікторін із Петау, Австрія (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) перелічує листи Павла як до Римлян, до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Солунян, до Філіп’ян, до Колосян, до Тимофія.

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) цитує Еф. 2:8–9 як слова апостола у «Фрагменті 2» про Божественну Трійцю, с. 280.

Методій (270–311/312 р. н. е.) цитує Ефесянам 5:28–30 як слова Павла. «Бенкет десяти дів», розмова 3, розд. 2, с. 317.

Атанасій Олександрійський (318 р. н. е., до Нікейського собору) цитує Ефесянам 3:18 як слова Павла. «Втілення Слова», розд. 16, с. 45.

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) цитує половину Ефесянам 4:26 як: «Бог наказав нам не давати, щоб сонце заходить над нашим гнівом». «Божественні інститути», книга 6, розд. 18, с. 185

Євсевій Кесарійський (318–325 рр. н. е.) цитує Ефесянам 6:12 (не 11, не 15, не 3 слова) як «Святе Письмо». «Підготовка до Євангелія», розд. 16, с. 22

«Церковна історія» Євсевія (323–326 рр. н. е.), книга 3, розділ 3, стор. 134 (мається на увазі). Він каже: «Чотирнадцять послань Павла добре відомі й беззаперечні». Далі він зазначає, що деякі сперечаються щодо того, чи написав Павло Послання до Євреїв. Він також зазначає у книзі 3, розділ 25, стор. 155, що листи Павла є Святим Письмом. «Нікейські та пост-Нікейські Отці», друга серія, том 1, стор. 155.

Після Нікеї

Евстафій (323–337 рр. н. е.)

Астерій Софіст (після 341 р. н. е.) посилається на Послання до Ефесян 6:12

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) «Вибрані докази»

Гегемоній (IV ст.) цитує половину Еф. 3:8 як слова Павла у праці «Суперечка з Манесом», розд. 34, с. 207.

Аммон (IV ст. н. е.) посилається на Ефесян 6:12

«Відповідь Марія Канліду Аріаніну» (359–362 рр. н. е.)

Вікторін Римський (після 363 р. н. е.)

Василій Каппадокійський (= Василій Анкірський) (357–378/379 рр. н. е.) цитує Ефесянам 4:15, 16 у праці «Ефесянам» «Про Духа», розд. 5.9, с. 61. Василій також цитує Ефесянам 3:9 як слова Павла. «Про Духа», розд. 11, с. 7

Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.)

У «Синопсисі Святого Письма» (350–370 рр. н. е. або V століття) Послання Павла до Ефесян згадується як частина Нового Завіту. У ньому наводиться весь текст Ефесянам 1:1.

Розкольник Люцифер з Кальярі (370/371 р. н. е.) посилається на Ефесян 4:9; 5:9; 5:15

Марцелл з Анкири (бл. 374 р. н. е.) посилається на Ефесянам 4:6

Тит з Бостри (до 378 р. н. е.)

Ефраїм Сирійський, автор гімнів (350–378 рр. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378 рр. н. е.) посилається на Ефесян 4:32

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) у лекції 2.1, с. 8, цитує Ефесянам 2:10 як слова апостола

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.)

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.)

Григорій Ельвірський (після 392 р. н. е.)

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) згадує Ефесянам 3:18 як «Павло… люди Ефесу». Також у «Великому катехізисі», розд. 32, с. 150

Іоанн Златоуст у 396 р. н. е. написав 23 проповіді на Послання до Ефесян, які збереглися до наших днів. Він стверджував, що це Послання написав Павло.

Дідім (398 р. н. е.)

Розкольник Люцифер із Кальярі, Сардинія (361–бл. 399 р. н. е.) посилається на Послання до Ефесян 5:9, 15

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.)

Руфін (374–406 рр. н. е.)

Северіан (після 408 р. н. е.)

Оросій/Хосій із Браги (414–418 рр. н. е.) цитує половину Ефесян 4:7 як слова апостола. «Захист проти пелагіанців», розд. 17, с. 137

Єронім (373–420 рр. н. е.)

Карфагенський собор (218 єпископів) (393–419 рр. н. е.)

Хромацій з Аквілеї (помер у 407 р. н. е.) посилається на Послання до Ефесян 4:29

Ніл (бл. 430 р. н. е.) посилається на Ефесянам 4:32

Макарій/Симеон (IV або V століття)

Максимін (IV–V ст. н. е.) посилається на Ефесян 4:6

Августин Гіппонський (388–28 серпня 430 р. н. е.) зазначає, що Павло (у праці «Про прощення гріхів та хрещення», книга 1, розд. 43, с. 31 (т. 5)) написав Послання до Римлян, 1-е та 2-е Послання до Коринтян (розд. 44, с. 32), Послання до Галатів (розд. 45, с. 32), «Послання до Ефесян» (гл. 46, с. 33), «Послання до Колосян» (гл. 47, с. 33), «1 Тимофія» та «2 Тимофія» (гл. 48, с. 33), «Тита» (гл. 49, с. 33), «Послання до Євреїв» (що деякі ставлять під сумнів) (гл. 50, с. 34), Іоанна, який цитує «Одкровення» 5:9 (гл. 51, с. 34), «Діяння апостолів» (гл. 52, с. 34)

Іоанн Кассіан (410–430 рр. н. е.) цитує Еф 4:28 як Послання до Ефесян у книзі 10.17 «Інститутів» Іоанна Кассіана, с. 272

Марк Еремітський (після 430 р. н. е.)

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)

Теодот Анкірський (V ст. н. е.)

Гесихій Єрусалимський (помер до 450 р. н. е.) посилається на Ефесянам 5:19; 6:12

Гесихій Єрусалимський (після 450 р. н. е.)

Кводвультдеус (бл. 453 р. н. е.) посилається на Ефесян 5:14

Теодорет Кірський (бл. 466 р. н. е.)

Варімадум (445/480 р. н. е.)

«Спекулум» (V століття) посилається на Ефесян 4:19; 5:2

Теодот Анкірський (V ст. н. е.)

Прокл (412–485 рр. н. е.) посилається на Послання до Ефесян 4:32

Свідчення єретиків та підроблених книг

Єретик Маркіон за версією Тертуліана та Епіфанія Саламського

Наасенці посилалися на Ефесян 5:12, як стверджує Іпполіт

У праці «Тлумачення про душу» (гностична) наводяться цитати з Послання до Ефесян, яке приписується Павлу.

Єретик Присцилліан (страчений у 385 р. н. е.) посилається на Послання до Ефесян 6:12

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.)

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (428 р. н. е.)

Частина цієї інформації наведена за Аландом та ін., четверте перероблене видання, Адамантій: «Діалог про істинну віру в Бога» та «Книга ступенів»: сирійський «Liber Graduum».

Питання: Як ми можемо знати, що сьогоднішнє Писання є надійним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Принаймні 74 рукописи та автори ранньої церкви цитували або посилалися на вірші з Послання до Ефесян. У нас є принаймні три вагомі причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25; Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Автори ранньої церкви аж до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.) цитували Послання до Ефесян приблизно 208 разів, не враховуючи алюзій. Вони цитували 66 % Послання до Ефесян, рахуючи часткові вірші як частки. Це 102,85 із загальної кількості 155 віршів.

Див. попереднє запитання, щоб дізнатися про деяких авторів, які посилалися на вірші з Послання до Ефесян.

3. Найдавніші рукописи Послання до Ефесян, які ми маємо, містять незначні рукописні неточності, але жодних теологічно значущих помилок.

p46 Честер Бітті II (100–150 рр. н. е.) містить 150 віршів з Послання до Ефесян. Зокрема, у ньому містяться Послання до Ефесян 1:1–2:7; 2:10–5:6; 5:8–6:6; 6:8–18, 20–24 та інші частини листів Павла й Послання до Євреїв. Фотографія першої сторінки Послання до Ефесян міститься у книзі «Загальне введення до Біблії» (A General Introduction to the Bible), с. 389, у «Біблійному словнику Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 532, та у «Біблійному словнику Ердманса» (Eerdmans’ Bible Dictionary), с. 340. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 192 розміщено фотографію частини рукопису p46. Також на стор. 197–198 зазначено, що якість та стихіометричні позначки свідчать про те, що цей текст написав професійний переписувач.

Перша половина III століття — 1936 рік — Фредерік Г. Кеньон згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

II століття, 200 р. н. е. — 1935 р. — Ульріх Вілкен, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

81–96 рр. н. е. — 1988 р. — Йонг Кю Кім, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

Приблизно 200 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Приблизно 200 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Від початку до середини II століття н. е. — 1999 р. — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту». Це частково ґрунтується на тому, що почерк дуже схожий на папірус Оксиринх 8 (кінець I або початок II століття) та папірус Оксиринх 2337 (кінець I століття).

p49 + p64 (середина III століття) Ефесянам 4:16–29; 4:31–5:13 У виданні «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 346 наведено фотографію частини p49. Там також зазначено, що p49 та p65 були написані одним і тим самим переписувачем.

Кінець III століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

p92 Ефесянам 1:11-13,19-21; 2 Солунянам 1:4-5,11-12 (бл. 300 р. н. е.) У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 614 міститься фотографія частини p92. Також зазначається, що цей рукопис датується кінцем III або початком IV століття, оскільки почерк дуже схожий на P. Bodmer IX, P. Cairo Isid. 2 та P. Rylands III 389.

Ватиканус [B] 325–350 рр. н. е.

Синайський [Si] 340–350 рр. н. е.

I (Вашингтон, округ Колумбія) V століття Еф 3:20; 4:9,29; 5:22; 6:12; 6:19-20, інші?

Бохайрський коптський [Boh] III/IV століття

Сахідський коптський [Sah] III/IV століття

Файюмський коптський [Fay] III/IV століття

Александрійська [A] бл. 450 р. н. е.

Кларомонтанський 5–6 століття

Вірменська [Arm] з 5 століття

Грузинська [Geo] з 5 століття

Ефіопська [Eth] з бл. 500 р. н. е.

Латинська Вульгата [Vg] IV та V століття

Сирійська Пешитта [Syr P] 400–450 рр. н. е.

с. 13 Лондон/Флоренція, III–IV століття

Філоксенівська сирійська [Syr Ph] 507/508 р. н. е.

Див. www.BibleQuery.org/Ephesians Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи Послання до Ефесян.