< Запитання щодо Біблії з Послання до Колосян

Питання: Яка головна ідея Послання до Колосян?

Відповідь: Для благочестивої церкви, в яку проникли люди з «надто вигадливою» теологією, що спонукала віруючих зосередитися на ангелах, філософії тощо замість Бога, послання Павла було дуже простим і зводилося до однієї головної думки, хоча й мало багато глибоких наслідків: Христос — це все, що вам потрібно; якщо ви живете у Христі, ви повинні бути мертвими для всього іншого. Інші релігійні речі можуть бути приємними чи цікавими, але якщо вони замінюють вашу відданість Богу, то стають для вас шкідливими.

Насправді досить важко знайти «той самий» вірш, який найкраще підсумовує Послання до Колосян, адже є так багато гідних варіантів. Ось деякі з них: Колосян 1:17-18; 2:3; 2:6; 2:8-10; 3:1-3; 3:11; 3:17. Особисто моїми двома улюбленими є Колосян 2:8-10 та 3:1-3.

Питання: Який план книги Колосян?

Відповідь: Ось досить детальний план.

Оскільки ви прийняли Христа, продовжуйте жити за Євангелієм Христа

I. Вступ

...А. Привітання Кол. 1:1-2

......1. Від Павла та Тимофія Кол. 1:1

......2. Привітання святим і вірним у Колосах Кол. 1:2

...Б. Подяка Богові за них Кол. 1:3-8

......1. Їхня віра та любов, що випливають із надії (Кол. 1:3–6а)

......2. Євангеліє приносить у них плоди Кол. 1:6б-8

...В. Молитва до Бога за них Кол. 1:9-14

......1. Щоб вони були наповнені знанням і жили так, щоб догоджати Йому та приносити плоди в Його силі Кол. 1:9-11

......2. Щоб і вони були вдячні Богові Кол. 1:12-14. (Перехід: Кол. 1:13б-14)

ІІ. Розуміння верховенства Христа Кол. 1:15-23

...А. Як Христос є усім, що вам потрібно Кол. 1:15-18

......1. Образ Божий і Господь усього створіння Кол. 1:15-17

......2. Глава Церкви і первородний (Кол. 1:18)

...Б. Чому Христос — це все, що вам потрібно Кол. 1:19-23

......1. Повнота Божа, що мешкає у Христі Кол. 1:19

......2. Христос примирив вас Кол. 1:20-22

...В. Але лише якщо ви будете тривати в цьому Кол.1:23 (Перехід: Павло — слуга цього Євангелія Кол. 1:23б)

......1. Тримайтеся своєї віри та надії в Євангелії Кол. 1:23а

......2. Це Євангеліє ви вже почули, і воно було проголошене Павлом. Кол. 1:23б

Тримайтеся Христа, щоб не потрапити в полон

III. Боротьба та праця Павла за них Кол. 1:24–2:7

...А. Що Павло робить для них (Кол.1:24 –29)

......1. Радість у стражданнях Павла (Кол. 1:24)

......2. Слуга, що проповідує таємницю Кол. 1:25-29

...Б. Чому Павло боровся (Кол. 2:1-5)

......1. За що бореться Павло Кол. 2:1-3

......2. Проти чого бореться Павло Кол. 2:4-5

...В. Продовжуйте бути вкоріненими й зміцнюватися у Христі Кол. 2:6-7

......1. Продовжуйте жити у Христі (Кол. 2:6)

......2. Бути вкоріненими та зміцненими у вірі, якої їх навчили, та у вдячності (Кол. 2:7)

IV. Стояти у Христі проти старих помилок Кол. 2:8–3:4

...А. Не покладатися на людські засоби, а на Христа

......1. Не людська філософія, а повнота Христа (Кол. 2:8-10)

......2. Не людське обрізання, а хрещення у Христі (Кол. 2:11-12)

...Б. Не триматися гріхів чи обрядів, а Христа

......1. Не мертві в гріхах, а живі у Христі завдяки перемозі хреста Кол.2:13 –15

......2. Не тінь старих обрядів, а реальність Христа (Кол. 2:16-17)

...В. Не насолода ангелами чи правилами, а Христос

......1. Не фальшива смиренність і поклоніння ангелам, Кол. 2:18-19

......2. Ми померли разом із Христом, тож не дотримуємося аскетичних правил Кол. 2:20-23

Оскільки ми померли й воскресли з Христом, то й живімо в Христі

V. Нове життя у Христі (Кол. 3:1–4:6)

...А. Внутрішнє життя: мертві для себе, живі у Христі, Кол. 3:1–3:17

......1. Умертвіть земні справи, Кол. 3:1-9

......2. Наше життя одягнене в Христа (Кол. 3:10-17)

...Б. Сімейні та робочі стосунки Кол. 3:18–4:7

......1. Шлюб і сім’я Кол. 3:18–21

......2. Раби та господарі Кол. 3:22–4:1

...В. Спілкування Кол. 4:2-6

......1. Посвячення молитві Кол. 4:2-4

......2. Мудре спілкування з іншими Кол. 4:5-6

VI. Заключні привітання Кол. 4:7-18

...А. Привітання від Павла та друзів Кол. 4:7-15

......1. Тихик і Онесим йдуть до вас Кол. 4:7-9

......2. Павло та ще шестеро надсилають вітання Кол. 4:10-15

...Б. Настанови та благословення Павла Кол. 4:16-18

......1. Обміняйтеся листами з лаодикійцями Кол. 4:16

......2. Архіппе, виконуй свою роботу Кол. 4:17

...В. Останні слова Павла Кол. 4:18

......1. Власноручний напис Павла, що перебуває в кайданах. Кол. 4:18а

......2. Благодать нехай буде з ними. Кол. 4:18б

Питання: Який зв’язок між Посланням до Колосян та Посланням до Ефесян?

Відповідь: Є дві подібності та одна головна відмінність.

Щодо часу, «...напевно, ці два листи були написані з невеликим проміжком часу», згідно з «Біблійним коментарем експозитора», т. 11, с. 166.

Щодо змісту, приблизно чверть матеріалу в Посланні до Колосян має схожість із змістом Послання до Ефесян.

Проте Павло не докоряє ефесянам, а в Посланні до Колосян виступає проти синкретичного юдаїстського/ебіонітського легалізму, аскетизму та поклоніння ангелам. Дехто вбачає тут аргументи проти протогностицизму. Письменники ранньої церкви простежували деякі витоки пізнішого гностицизму аж до Симона Самарянина в Діях 8:9-25. Протогностицизм відрізняється від істинного гностицизму тим, що протогностицизм не відкидав Старого Завіту як походження від іншого бога.

Питання: Чи виступає Павло в Посланні до Колосян проти протогностицизму?

Відповідь: Ні, але спочатку давайте розберемося з самим питанням.

Гностичні релігії становили групу з понад 30 язичницьких греко-християнських синкретичних вчень, які виступали проти Старого Завіту. Різні секти гностиків об’єднували такі переконання: вони вірили, що Бог Старого Завіту є злісним або нерозумним; що матеріальний світ створений злим, темним і нижчим за езотеричний духовний світ; вони мали розгалужені пантеони грецьких та нововигаданих божественних істот; і лише вони володіли таємним знанням, необхідним для злиття з божественними істотами та втечі з матеріального світу. Деякі з них вели аскетичний спосіб життя, а інші — розпусний. Протогностицизм відрізнявся від істинного гностицизму тим, що не відкидав Старого Завіту як походження від іншого бога. Ранньохристиянські автори простежували деякі витоки протогностицизму аж до Симона Самарянина, згаданого в Діяннях 8:9–25.

Дехто припускає, що можуть існувати аргументи проти протогностицизму, оскільки Послання до Колосян засуджує: 1) поклоніння ангелам; 2) применшення першості Христа; 3) те, що Христос не є єдиним посередником; 4) особливі обряди; 5) аскетизм; та 6) таємне знання. Крім того, Маркіон, батько гностицизму, був фрігійцем із Понту, що на північ від Колос. Див. «The Expositor’s Bible Commentary», т. 11, с. 166; «The NIV Study Bible», с. 1811; «Believer’s Bible Commentary», с. 1986–1987.

Однак я не погоджуюся з цим, оскільки ці шість елементів, про які застерігає Послання до Колосян, були присутні також у єврейських сектах та/або у юдаїстів/ебіонітів. По-друге, що не менш важливо, хоча Маркіон відкидав багато книг Нового Завіту, він визнавав Послання Павла до Колосян, отже, Маркіон, очевидно, не бачив у ньому жодних явних антигностичних вчень.

Питання: Що ми знаємо про місто Колоси?

Відповідь: Колоси були великим містом, розташованим за 100 миль на схід від Ефесу на березі річки Лікус. Воно знаходиться лише за 12 миль від Ієраполіса та Лаодікеї. Ці три міста мали родовища корисних копалин і багаті пасовища, але були схильні до землетрусів. У міру поширення грецького впливу на схід після завоювань Олександра Македонського, Колоси залишалися етнічним оплотом фрігійців та лідійців, хоча там проживали й греки. У « » (2 століття до н. е.) імператор Селевкідів Антіох III змусив багатьох євреїв оселитися в Колосах.

Питання: У Колос. 1:3 сказано, що є Бог і Отець Ісуса, тож як Ісус може бути Богом?

Відповідь: Насправді це два питання, викладені як одне. По-перше, як Ісус може бути Богом, а по-друге — як Ісус може підкорятися Отцю. Давайте розглянемо тут лише першу частину; відповідь на другу частину буде надана в наступному питанні.

У Біблії слово «Бог/бог» може означати як фальшивого ідола, так і Єдиного Істинного Бога. Але коли воно означає Єдиного Істинного Бога, воно може мати чотири значення. Воно може стосуватися лише Бога-Отця, лише Ісуса, Бога-Сина, а в Діяннях апостолів — лише Святого Духа. Четверте значення полягає в тому, що воно може стосуватися всіх Трьох у Трійці. Так, наприклад, у Євангелії від Івана 1:1, коли Слово (Ісус) «було з Богом», слово «Бог» тут стосується Бога-Отця, але далі в тому ж вірші, коли сказано, що «Слово було Богом», мається на увазі Єдиний Бог у Трійці.

Послання до Євреїв 1:9 також показує багатозначність слова «Бог», коли там сказано: «Тому Бог, Твій Бог, помазав Тебе». Вчення про Трійцю говорить про три окремі Особи — Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого — і лише одного Бога у Трійці.

Отже, у Посланні до Колосян 1:3 ми розуміємо, що слово «Бог» тут стосується лише Бога-Отця.

Питання: Як у Колосян 1:3 Отець є Богом Ісуса?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

На землі, коли Ісус втілився як людина, Він добровільно «позбавив Себе» значної частини Своєї слави ще до того, як прийшов на землю, як про це йдеться у Филип’ян 2:7 та Івана 17:5. Перебуваючи на землі, Ісус був покірним Отцю в ролі Свого Бога. Однак у Євангелії від Івана 17:5, коли Ісус молився до Отця, щоб Той повернув Йому славу, яку Він мав ще до створення світу, Отець, ймовірно, відповів на цю молитву позитивно, тож те, як саме Ісус упокорив Себе, перебуваючи на землі, є спірним питанням у цьому контексті.

1 Коринтян 15:23-28 показує, що в кінці часів, після Тисячоліття, Син «буде підпорядкований» Отцю, який поклав усе під Його ноги. Отже, навіть зараз Син виконує роль підпорядковану Отцю.

Але чи означає це, що Син є «меншим за» Отця? – Ні. Отець, Син і Дух є рівними за природою, славою та честю. Але вони, очевидно, виконують різні ролі: наприклад, саме Син молився до Отця в Гефсиманському саду, а не навпаки. Не Святий Дух, а Син на хресті сказав: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» ( ; Матвія 27:46 та Марка 15:34). Не міг це бути Отець, хто сказав: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять» (Луки 23:34).

Але так само, як вони відрізняються за роллю, так само вони відрізняються й за рангом. Саме Отець послав Сина, а не навпаки. Саме Отець і Син послали Духа, а не навпаки.

На землі немає нічого, що було б точно подібним до Трійці. Але те, що ми можемо побачити з певною подібністю, — це стосунки між батьком і сином. Син є «рівним» своєму батькові: за своєю природою, в очах закону. Якби батько був більшим за свого сина, а його батько — більшим за нього, і так далі, то його пра-пра-прадід мав би бути надлюдиною! Ні, за своєю природою ми всі рівні. Однак у стосунках між батьком і сином існує різниця в ролях, і існує різниця в ранзі.

Як історична довідка: одним із стародавніх християнських богословів, який чітко це усвідомлював, був Тертуліан (писав у 200–240 рр. н. е.). Іншим стародавнім християнським богословом, який заперечував будь-яку різницю в ранзі, був Амброзій Міланський (370–390 рр. н. е.). Обидва вірили в Трійцю, і погляди кожного з них узгоджуються з Апостольським символом віри та Нікейським символом віри. Але в межах загальної віри в Трійцю існує ця другорядна відмінність.

Питання: Як у Колосян 1:3 Павло завжди молився за людей, яких він ніколи не зустрічав?

Відповідь: Щодня, згадуючи про них, Павло молився за них. Як образно зазначається у «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (с. 1252): «Вам не потрібні миттєві переживання з Богом; вам потрібні тривалі переживання з Ним. Повільно визрівайте в Його присутності і впливайте на життя інших тим впливом, який Господь має на вас».

Питання: Біблійний критик Барт Ерман пише: «Колосян 1:3–8 — це одне речення грецькою мовою; воно надзвичайно довге і зовсім не схоже на ті речення, які Павло зазвичай писав» («Ісус, перерваний», с. 126).

Відповідь: Послання до Колосян не надто відрізняється від інших книг Павла. Історично ніхто не сумнівався, що Павло був автором Послання до Колосян, аж до Мейєроффа у 1838 році, згідно з «The Expositor’s Greek Testament», т. 3, с. 488. Мені незрозуміло, чому Ерман не наводить жодних підстав для порівняння. Я наводжу один приклад нижче. Оскільки деякі вважають, що Послання до Євреїв могло бути написане Павлом, я вирішив включити його також. Щодо Євангелія від Луки та Діянь апостолів існує загальна згода, що вони належать одному автору, тому їх включено лише для порівняння.

Ерман погоджується, що книги, виділені курсивом, найімовірніше, написані Павлом. «Гігантське» речення зі 102 слів у Колосян 1:3–8 не тільки коротше за інші вірші в Посланні до Колосян, але й коротше за багато інших віршів у книгах, які, на думку Ермана, написав Павло. Найдовше речення в кожній книзі та те, які книги, на його думку, написані Павлом, виглядають випадковими.

То що ж можна сказати про авторство, виходячи з довжини цих речень? Якщо розглядати лише одну-дві книги, можна, по суті, стверджувати що завгодно. Але якщо розглянути всі книги, ці цифри нічого не говорять про авторство.

Заперечення Ермана не походить від якогось незнавця; двоє різних мусульман сказали мені, що Ерман — найвидатніший сучасний дослідник Нового Завіту. Я просто не розумію, як людина, яку вважають дослідником Нового Завіту, могла висунути цей аргумент на основі довжини найдовшого речення, якщо тільки вона не розглядала дані як об’єктивний науковець.

Питання: Хто такий Епафрас у Колосян 1:7 та Филимону 23?

Відповідь: Це скорочена форма імені Епафродит. Однак Епафродит було поширеним ім’ям, тож це може бути та сама особа, що згадується у Посланні до філіп’ян 2:25–30 та 4:18, або ж інша людина.

Епафрас вірно проповідував колосянам послання Євангелія, яке він отримав від Павла. Павло висловлює йому похвалу, а також похвалу вірним колосянам. Але деякі пізніші частини листа наводять на думку, що, можливо, деякі колосяни сумнівалися, чи справді Епафрас передав їм «повну картину», чи, можливо, були інші фундаментальні речі, про які їм слід було дізнатися, як, можливо, говорили їм лжевчителі.

Нарешті, звідки Павло знав про деякі проблеми в церкві, яку він ніколи не відвідував? Можливо, Епафрас відвідав Павла і розповів йому про це.

Питання: У Колос. 1:9–20, де слід ставити розділові знаки?

Відповідь: Ранні грецькі рукописи не містили розділових знаків, тому це ускладнює визначення. Але згідно з «Грецьким Новим Завітом» Аланда та ін. (четверте переглянуте видання) та 28-м виданням Nestle-Aland UBS, Колосян 1:9–11а є одним реченням, а 11б–20 — другим. Однак, згідно з третім виданням, Колосян 1:9–17 — це одне речення, а 1:18–20 — друге. У п’ятому переглянутому виданні 1:9–20 розглядається як одне речення. Один уважний читач зазначає, що Колосян 1:9–20, ймовірно, слід розглядати як одне речення з огляду на два докази:

а) у 11b-20 немає самостійного дієслова у фінітивній формі, та

б) діаграми Нового Завіту Ліді в програмі Bibleworks також показують, що Колосян 1:9-20 є одним реченням.

Ситуацію ускладнює точка зору деяких теологів, які вважають, що Павло, можливо, взяв частину цього тексту з існуючого раніше гімну, вже відомого раннім християнам, про що побіжно згадується у книзі Діка Лукаса «Послання до Колосян та Філемона: перероблене видання» (The Message of Colossians and Philemon Revised Edition), с. 28.

Питання: Як у Колосян 1:10 ми можемо жити життям, гідним Господа, якщо ми спасенні благодаттю?

Відповідь: Спасіння — це не кінець наших стосунків із Богом, а лише початок. Як віруючі, ми не просто заохочуємося, а зобов’язані вести святе життя (1 Петра 1:15–16). Нам дають ці настанови не для того, щоб, спасившись, увійти у стосунки з Богом, а тому, що ми вже народилися згори і перебуваємо у стосунках із Богом, і нам дано силу це робити.

Питання: Як, згідно з Колосян 1:11, виглядає християнин, який не зміцнений усією силою у Христі?

Відповідь: Така людина може вірити, молитися та робити благочестиві вчинки, але їй бракує сили, терпіння, довготерпіння та радості. Можливо, вона намагається жити християнським життям, покладаючись на власні сили, а не на силу Христа. Треба вміти «відпустити все і довіритися Богу».

Питання: Як, згідно з Колосян 1:12, ми стаємо гідними бути учасниками небесної спадщини?

Відповідь: Як віруючі, ми всі розуміємо, що самі по собі не маємо гідності, щоб коли-небудь потрапити до неба. Лише один гріх, скоєний у будь-який момент нашого життя, завадив би нам потрапити туди, якби не Божа благодать. Але ми, можливо, не усвідомлюємо, що не тільки не гідні потрапити до неба своїми силами, але й не здатні це зробити.

У «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 1993) це добре викладено: «Насправді, якби неспасенних людей якось можна було б перенести до неба, вони б не насолоджувалися цим, а, навпаки, перебували б у найглибшому стражданні. Щоб оцінити небо, потрібно бути до нього придатним. Навіть як віруючі в Господа Ісуса, ми самі по собі не маємо жодної придатності для неба... Коли Бог спасає когось, Він миттєво дарує цій людині придатність для неба. Ця придатність — це Христос. Ніщо не може цього перевершити». Отже, навіть та людина, яка прийняла Христа, а незабаром після цього була вбита, все одно буде придатною для того, щоб потрапити до неба.

Питання: У Кол. 1:15–18 та Євр. 1:6, якщо Ісус є нествореним і не є створінням, то як же Ісус є «первістком усього створіння»? (Про це зазвичай згадують Свідки Єгови)

Відповідь: Грецьке слово «прототокос» означає «найвидатніший». Ми є братами та сестрами Христа, але Христос є найвидатнішим первістком.

У біблійні часи поняття «первісток» означало не лише того, хто народився першим, а й спадщину та первородне право первістка. У книзі «Свідки Єгови відповідають: вірш за віршем» (с. 97–98) наводиться приклад того, що «первісток» не означає першу дитину, яка народилася: у Псалмі 89:27 сказано, що Давид буде призначений його первістком, хоча Давид був наймолодшим сином Іссея.

Як зазначено у книзі «Коли критики запитують» (с. 485), Христос не є первістком у творінні, але первістком над творінням. Христос не є першим, хто народився на землі (люди Старого Завіту передували Йому), але Христос є первістком воскресіння та спадкоємцем усього.

На це питання також відповів Атанасій Олександрійський приблизно у 330 році н. е. Він сказав, що оскільки Христос є і Єдинородним, і первістком, ці терміни позначають різні аспекти Христа. Розрізнивши поняття «створений» ( ) та «народжений», Атанасій Олександрійський показує, що «Єдинородний» вказує на те, що Ісус походить від Отця, тоді як «первісток» вказує як на Його перевагу над людством, так і на Його перевагу серед усіх, хто народився згори. Повний текст докладного обґрунтування Атанасія див. у праці «Чотири промови проти аріан», Промова II, розд. 21, пп. 57–60.

Однак ще до Атанасія Іполит Римський (222–235/6 рр. н. е.) відповів на це у своєму коментарі до Луки 2:7. Він каже: «І, якщо дозволите, ми говоримо, що Слово було Первородним Божим, яке зійшло з неба до благословенної Марії і стало первородним людиною в її лоні, щоб Первородний Божий міг виявитися в єдності з первородним людиною».

Питання: У Колосян 1:15, 18 які джерела вказують на те, що грецьке слово prototokos має значення, відмінне від біологічного первістка або першого створеного?

Відповідь: Я запитав професора Далласької семінарії, і сучасні грецькі лексикони, які вказують, що «prototokos» (Конкорданс Стронга 4416) може означати «перший за рангом» або щось інше, окрім біологічного первістка чи першого створеного, — це «Бауер-Арндт-Гінгріч-Данкер» та «Лідделл-Скотт-Джонс».

У Старому Завіті, в Єремії 31:9, Бог каже: «Ефрем — Мій первісток». Однак у Буття 48:17–19 Манасія народився раніше за Ефрема, але саме Ефрем отримав від Якова благословення первістка. У Псалмі 89:27 сказано, що Давид буде призначений його первістком, хоча Давид був наймолодшим сином Ієссея.

У деяких місцях ранні християни не вживали слово «прототокос» у значенні лише біологічного первістка. У Посланні Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 13, с. 145, йдеться про Манасію та Ефраїма, а в 1-му Посланні Климента (96–98 рр. н. е.), розд. 4, т. 1, с. 6, згадується про первістка серед овець Авеля.

Саме це грецьке слово конкретно НЕ означає «біологічно первісток» або «перший створений» у «Посланні Полікарпа до філіппійців» (100–155 рр. н. е.), розд. 7, с. 35. «Бо хто не визнає, що Ісус Христос прийшов у тілі, той є антихрист; і хто не визнає свідчення про хрест, той від диявола; і хто перекручує слова Господні на користь своїх власних пожадливостей і каже, що немає ані воскресіння, ані суду, той є первістком сатани».

Крім того, Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) пише: «І сам Полікарп відповів Маркіону, який одного разу зустрів його й запитав: „Чи знаєш ти мене?“ — „Я знаю тебе, первісток сатани“. Такою була огида, яку апостоли та їхні учні відчували навіть до словесного спілкування з будь-якими спотворювачами істини». Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 3.4, с. 416

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) каже: «Там сказано: „Ніхто не піднявся на небо, окрім Того, хто зійшов з неба“. Слова „піднявся“ вказують на минулий час. Там не сказано, що ніхто не підніметься, а „ніхто не піднявся“. Отже, це чітко показує, що до Христа ніхто не піднявся. Це так, як каже апостол : «первородний»; і ще: «перші плоди тих, хто заснув». Далі він каже: «перші плоди — Христос; потім ті, хто належить до Христа». «Діалог про істинну віру», п’ята частина, 855b, с. 157

Атанасій Олександрійський (326–373 рр. н. е.) «як Павло в іншому місці називає Його „первородним усього створіння“ (Кол.1:15 ). Але, називаючи Його Первородним, Він показує, що Він не є створінням, а Потомком Отця. Адже називати Його створінням суперечило б Його божественності. Бо все було створене Отцем через Сина, але лише Син був вічно породжений від Отця, відтак Бог-Слово є «первородним усього створіння», незмінний від незмінного. Однак тіло, яке Він прийняв заради нас, є створінням». «Визнання віри», розд. 3, с. 85

Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.) докладно розглядає питання про те, у якому сенсі Христос є первістком. Розрізнивши, що Христа називають «первістком», але не «першим створеним», він зазначає, що одне з значень — «первісток із мертвих» (Кол. 1:18; Рим. 8:29) — стосується першого воскресіння. «Так само й слово «первородний» у значенні «основа». Але це не означає, що створіння є єдиносущними з Ним; а те, що все існує через Нього, і в Ньому все утримується». Проповіді на Послання до Колосян, Проповідь 3, с. 270–271

Питання: Чи свідчить теологічно глибокий і розвинений текст у Кол. 1:15–20 [якимось чином] про те, що Павло не був автором Послання до Колосян? (Барт Ерман стверджує це на с. 127)

Відповідь: Ні. Ерман стверджує, що деякі листи були написані Павлом, а деякі — ні. Хоча Колосян 1:15–20 є дуже глибоким уривком, більшість із 18 понять і формулювань тут дуже схожі на інші тексти, написані Павлом, або принаймні на інші вірші в Біблії.

В інших місцях Послання до Колосян містяться такі подібні поняття.

Є й інші.

Питання: Чи стає хтось ангелом після смерті, як зазначено в Кол. 1:16?

Відповідь: Ні. Ті, хто потрапляє до Неба, не стануть ангелами, але, згідно з 1 Коринтян 6:3, ми будемо судити ангелів. Згідно з Ефесян 2:6, ми будемо сидіти разом із Христом на Його престолі.

Дехто, можливо, хотів би народитися ангелом, а не людиною. Як ангели, вони мали б радість служити Богові та перебувати на Небі, не зазнаючи гріховності, страждань і смерті. Однак, на відміну від ангелів, ми фізично беремо участь у боротьбі на землі через наші слова, життя та молитви, проповідуючи Євангеліє. Ми можемо мати дітей, і 1 Коринтян 6:2-3 показує, що на Небі віруючі будуть вищими за ангелів.

Питання: Чи потрібні були Богові ангели для створення світу, як зазначено в Колосян 1:16?

Відповідь: Ні. Те, що Він використовував їх, не означає, що Бог потребував їх.

Питання: Чи існують у Кол. 1:16 різні чини серед ангелів?

Відповідь: Так, хоча Біблія не описує детально всі звання та обов’язки. Ми знаємо про серафимів з Ісаї 6:2,3, херувимів з Єзекіїля 1:5-21; 10:1-22; та чотирьох живих істот з Об’явлення 4:6-9. Ймовірно, це все одне й те саме. Ми також знаємо про архангела Михаїла в Посланні Юди 9, Об’явленні 12:7 та Даниїла 12:1. Гавриїл служив посланцем у Даниїла 9:21 та Луки 1:26.

Питання: Що цікавого є в грецькому тексті у Колосян 1:17-22?

Відповідь: Христос є (теперішній час) первородним усього створіння. Своїм воскресінням Христос став (аоріст) первородним Церкви. Грецьке слово «мешкати» (katoikēsai) тут, точніше, означає «постійно мешкати», на відміну від погляду, що Бог перебував у Христі лише тимчасово. У Колосян 1:22 грецький текст тут написаний у не надто вишуканому літературному стилі — ймовірно, навмисно, для надзвичайного, подвійного наголосу. Це можна перекласти як «тілесне тіло Христа», надмірно підкреслюючи тілесність тіла Христа.

Питання: У Колос. 1:20, Еф. 1:10 та 2 Кор. 5:19 — чи примирені також і демони?

В: Ні. У Посланні до філіп’ян 2:10 Бог розрізняє поняття «на небі», «на землі» та «під землею». У Посланні до Колосян не згадується про примирення тих, хто «під землею». Якщо демони є частиною сфери, позначеної як «під землею», то вони вже зробили свій вибір, маючи повне усвідомлення, коли впали. Послання до Євреїв (2:16 ) показує, що Ісус спокутував гріхи людей і не допомагав ангелам чи занепалим ангелам.

Питання: У Колосян 1:20, Ефесян 1:10 та 2 Коринтян 5:19, оскільки Бог примирив усе на небі та на землі, чи будуть усі люди спасенні, як вчить єресь універсалізму?

Відповідь: Ні. Бог примирив усе до Себе, але не все примирилося з Богом. Усі люди «можуть спастися», але не всі поєднують те, що чують, з вірою, як показує Послання до Євреїв 4:2. Послання до Римлян 4:2-5, 16 та Послання до Ефесян 2:8-9 показують, що ми виправдовуємося вірою.

Спасіння — це не просто прощення чи навіть виправдання. Спасіння — це життя, і в Євангелії від Івана 5:39,40 сказано, що світ не прийде до Христа, щоб мати життя.

Пекло — це вічне покарання, як зазначено в Матвія 25:41,46. Диявол та інші будуть мучитися вічно, як сказано в Об’явленні 20:10. Пекло — це вічне знищення, як зазначено в 2 Солунян 1:9.

Питання: Що саме примиряється в Колосян 1:20?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Там не сказано «під землею» чи «в Аїді», а лише «на небі й на землі». Навіть те, що під землею, схилиться й підкориться Христу (Филип’ян 2:10-11), і хоча це можна вважати мимовільним примиренням, це не є добровільним з боку тих, хто «під землею». У Посланні до Євреїв 2:16 сказано, що Ісус спокутував гріхи людей, але Він не допомагає ангелам. Згідно з Матвія 25:41, 46, покарання є вічним, і, як зазначено в Об’явленні 20:10, диявол та інші будуть там мучитися вічно. Пекло — це вічне знищення, як зазначено у 2 Солунян 1:9.

Відповідь складається з двох частин: загальної та конкретної.

У загальному сенсі, зрештою все у всесвіті добровільно примириться з Богом. Однак ті, хто перебуває в Озері Вогню, не належать до цього всесвіту. Навіть ті речі/істоти, які ніколи не впали й не згрішили, тепер будуть під владою Христа, Який буде над усім. Але вираз «усе» передбачає більше ніж один тип речей. Тож давайте конкретно розглянемо, що саме потребує виправлення.

Конкретно, Писання натякає на низку речей.

Спасені люди колись були загублені й відчужені від Бога, а тепер вони примирилися з Ним.

Саме творіння було підпорядковане рабству, коли людина впала. Чому грішна, занепала людина мала б жити в досконалому світі? Але саме творіння, хоч зараз і зіпсоване, буде відновлене згідно з Римлянам 8:19-21. Земля була проклята Богом після того, як Адам і Єва згрішили (Буття 3:17).

Навіть зірки не є чистими в очах Бога, як стверджує Білдад у Іова 25:5.

У небі все потрібно буде очистити, згідно з Посланням до Євреїв 9:23. Можливо, це тому, що сатана мав доступ до неба, як показують Іов 1:6,7 та Об’явлення 12:10.

Ми будемо судити ангелів, згідно з 1 Коринтян 6:3. Однак не зовсім зрозуміло, чи ми просто оцінюватимемо, наскільки добре вони виконали свою роботу.

Питання: У Колосян 1:21-23, як можна коротко підсумувати те, що Павло тут говорить?

Відповідь: Є три частини: тим, ким ви колись були, тим, ким ви є зараз, і тим, як ви повинні жити далі.

Питання: Чи, згідно з Колосян 1:22, як частина викупу, Христос назавжди відмовився від фізичного тіла, як навчають Свідки Єгови, Реверенд Мун та інші єретики?

Відповідь: Ні. Примирення нас через смерть фізичного тіла Христа не означає, що Христос не отримав це тіло назад під час Свого воскресіння. Якщо ви вірите в Ісуса, то ви мусите погодитися з тим, що фізичне тіло Ісуса було воскрешене, з огляду на наведені нижче вірші.

1. У Євангелії від Івана 2:19-22 сказано: «Ісус відповів: „Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я його знову відбудую“. … Але Ісус говорив про храм Свого тіла».

2. У Євангелії від Івана 20:25-29, коли Ісус сказав Томасу покласти на Нього пальці та руки, або

2а) Ісус «робив Томасу жарт», іншими словами, обманював Томаса, або

2б) це справді було фізичне тіло Ісуса.

3. У Євангелії від Луки 24:39 Ісус сказав: «Подивіться на Мої руки та Мої ноги. Це Я Сам. Доторкніться до Мене й переконайтеся — адже дух не має тіла та кісток, як бачите, що Я маю».

Апостоли навчали нас про те, що вони пережили на власному досвіді, про те, що вони бачили і навіть торкалися своїми руками (1 Івана 1:1-4). Якщо ви належите до релігії, яка заперечує те, що про це говорили як Ісус, так і Його апостоли, вам потрібно вирішити: чи слідувати за богом вашої релігії, чи слідувати за Богом Ісуса та апостолів. Сподіваюся, ви зробите правильний вибір.

Питання: Чи вчить Колосян 1:23, що люди, які не залишаються у вірі, втратять своє спасіння?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

Бог знає обраних: на землі багато хто може здаватися християнами, але ще до Створення Бог знав, хто потрапить до Неба, і Бог ніколи не буде здивований. Стверджувати, що Бог напевно знав, що хтось потрапить до Неба, а потім ця людина не потрапить туди, — це суперечність у термінах.

Фальшиве навернення: Людина може обдурити інших, змусивши їх думати, що вона є християнином. Ще гірше те, що люди можуть обдурити самих себе, як показує Матвія 7:21-23.

Необхідність перевіряти себе: Упевненість у спасінні не мала б сенсу, якби фальшиве навернення було абсолютно непомітним. Але воно не є непомітним. Павло закликає нас перевіряти себе, щоб переконатися, що ми перебуваємо у вірі (2 Коринтян 13:5-6).

Відступництво: Люди іноді дійсно залишають християнську віру — щоб більше ніколи не повернутися. Але в 1 Івана 2:19 сказано, що вони вийшли з-поміж нас, бо ніколи не належали до нас . У Посланні до Євреїв 3:10 і далі також сказано, що старозавітні відступники «не пізнали» Божих шляхів.

Крім того, справжні християни розходяться в думках щодо принципу «раз спасений — завжди спасений». Або

а) ті, хто не залишається у вірі, втратили її, або

б) ті, хто не залишається у вірі, насправді ніколи її не мали.

Питання: Як у Колосян 1:24 Павло міг намагатися «доповнити те, чого бракує у стражданнях Христа»?

Відповідь: Два слова, про які слід пам’ятати: послідовність та приблизність висловлювання.

Послідовність: Єдиний спосіб неправильно витлумачити його слова — це проігнорувати те, що він говорив в інших місцях. Майже ніхто, ані тоді, ані зараз, не міг би вважати, що Павло намагався замінити хрест, про який він проповідував, або що він коли-небудь вважав себе другим месією. Однак у 2-му розділі Послання до Колосян деякі колосяни намагалися заповнити те, що, на їхню думку, бракувало у Христі, за допомогою Закону, поклоніння ангелам та обрядів. У 1-му розділі Послання до Колосян Павло заповнював те, чого бракувало в їхньому розумінні достатності страждань Христа. Павло робив це не лише своїми словами в 1 Колосян 1:15–23, а й своїм життям та витривалістю у стражданнях, що підтверджувало його слова та демонструвало достатність Ісуса.

Приблизний переклад: Павло висловлювався достатньо чітко для всіх, хто хотів його зрозуміти. Павло не вважав, що займає місце Христа, коли намагався «врятувати деяких» (1 Кор. 9:22); Павло також сказав, що Тимофій може врятувати своїх слухачів (1 Тим. 4:16), а Яків зазначив, що ми можемо врятувати інших (Як. 5:20).

Питання: Про що, насамперед, проповідував Павло в Колосян 1:28 та 1 Коринтян 2:2?

Відповідь: Ми повинні прагнути зростати в знанні (Кол. 1:10), але знання не повинно бути самоціллю. Павло НЕ проповідував насамперед іншу філософію чи вчення, ніж єретичні вчителі, хоча він це теж робив. Але на відміну від них Павло насамперед проповідував Особу. Коли ми проповідуємо Євангеліє, чи проповідуємо ми насамперед факти, філософію чи Особу?

Питання: Чому в Колосян 1:28 Павло навчає «кожного чоловіка», а не жінок?

Відповідь: Подібно до англійського та гебрейського слів, що означають «людина», грецьке слово «anthropos» може позначати як чоловіків, так і жінок. У Галатам 3:28 конкретно сказано, що у Христі немає ні чоловіка, ні жінки.

Питання: Як у Колосян 1:29 ми можемо боротися («напружуватися») з Божою діючою силою, як це робив Павло?

Відповідь: Ми перебуваємо в Ньому, проводячи час із Ним у молитві, роздумах про Нього та вивченні Біблії. Ми спочиваємо в Бозі й прагнемо наполегливо працювати для Нього. Ми не відволікаємося на прагнення інших речей. Ми не намагаємося працювати для Нього лише власними силами. Ми не настільки заклопотані, навіть у Божій силі, щоб вважати, ніби активність замінює близькість із Ним.

Питання: Що в Колосян 2:4 означає слово «обманювати»?

Відповідь: У грецькій мові існують різні слова для позначення різних способів обману. Конкретне грецьке слово, вжите тут для позначення обману, — paralogizetai. Воно означає «помилятися в розрахунках» або «міркувати не по суті». Наприкінці Колосян 2:4 Павло конкретно зазначає, що він має на увазі не відсутність будь-яких міркувань чи аргументів, а, скоріше, хибне міркування. Одне грецьке слово, перекладене як «гладка риторика», означає «переконлива риторика» або, використовуючи сучасний англійський сленг, «швидкомовність». Існують як гріхи розуму, так і гріхи серця. У розширеному перекладі Вюеста це передано як «збивати вас з правильного шляху хибним міркуванням».

Колосян 2:8 наказує нам перевіряти вчення, яке ми чуємо чи читаємо. Як зазначає Дік Лукас у книзі «Послання до Колосян і Філемона» (переглянуте видання): «Нам потрібно перевіряти кожне вчення на правдивість його змісту, а не на привабливість його «упаковки». Іноді, якщо людина обманута, вина за це може, принаймні частково, лежати на ній самій.

Питання: Як у Колосян 2:5 та 1 Кор. 5:3 Павло був у дусі з іншими, адже він не міг бути присутнім усюди?

Відповідь: Павло міг знати, бо Бог міг навчати його через його дух. Християни об’єднані особливим зв’язком Духа, згідно з Ефесянам 4:3.

Питання: Яке значення мають часи дієслів у Колосян 2:7?

Відповідь: Перші три основні дієслова — «вкорінені», «збудовані» та «утверджені» — є пасивними. Іншими словами, це те, що Бог робить з нами. «Вкорінені» — це доконаний час, що вказує на одноразову дію. Вираз «переповнені вдячністю» є активним і вказує на нашу реакцію на те, що зробив Бог. Багато людей керуються насамперед жадібністю, похоттю, страхом або бажанням здаватися кращими в своїх очах та в очах інших. Однак для християн головною мотивацією має бути подяка Богові. Ми повинні мати вдячне ставлення.

Крім того, слово «вкорінений» у грецькій мові має два значення. Так само, як і в англійській мові, воно може означати, що рослини добре вкорінені. Але друге значення полягає в тому, що будівля «вкорінена» в тому сенсі, що має міцний фундамент. Як можна визначити, чи добре вкорінене дерево або будівля? Це неможливо визначити, коли світить сонце. Але коли настає буря чи ураган, те, що добре вкорінене, встоїть; а те, що не вкорінене, може бути знесено вітром.

Питання: Чому в Колосян 2:8 філософія, що ґрунтується на людських традиціях та принципах цього світу, є злом?

Відповідь: По-перше, що саме є філософією? Філософія означає любов до мудрості, і це може бути як правильна любов, так і нав’язливе ідолопоклонство. Філософії — це не лише офіційні західні чи азіатські філософські системи, а й те, як люди мислять про речі, чи то формально, чи неформально. Можливо, кращою назвою для них є «світогляди», які є просто ментальними моделями життя, космосу, людей та/або етики. Однак модель — це лише модель, а не саме життя. У математичному моделюванні хороша модель статичної поведінки хімічного заводу чи іншої системи часто не є хорошою моделлю динамічної поведінки, і навпаки. Отже, модель життя, навіть якщо вона достатньо хороша, щоб бути корисною для певних цілей, не гарантує всеосяжної корисності для всіх цілей. Коли ваша філософія займає місце життя, вона може стати ідолом, причому досить поганим вибором. Так само навіть теологія може стати ідолом, якщо вона стає важливішою за Слово Боже. Ми можемо і повинні допомагати іншим звільнитися від розумового рабства жорстоких ідолів, але давайте переконаємося, що у наших власних думках теж немає ідолів.

Однак багато філософів, навіть світських, не поклоняються своїй філософії. Тим не менш, будь-яка філософія «цього світу», яка претендує на те, щоб розібратися в житті без Бога, є злом. Існують як брехні собі, так і брехні іншим. Існують як гріхи розуму, так і гріхи язика. Як приклад візьмемо Жана-Поля Сартра, який сказав: «Життя — це порожня бульбашка на морі ніщо». Можливо, Сартр мав би рацію, якби Бога не існувало. Але Бог є сенсом нашого життя, і тому Сартр веде нас у діаметрально протилежний напрямок.

Іронічні філософські міркування можуть бути досить привабливими. Як приклад візьмемо філософа Девіда Юма. Він писав: «Якщо ми візьмемо до рук будь-який том — наприклад, з богослов’я чи шкільної метафізики — запитаймо себе: чи містить він якісь абстрактні міркування щодо кількості чи числа? Ні. Чи містить він якісь експериментальні міркування щодо фактів та існування? Ні. Тож киньте його у вогонь: адже він містить лише софістику та ілюзію». Мало хто з інших атеїстичних філософів мав таку відвертість і чесність, щоб сказати людям, що їхні власні твори є нікчемними і їх слід спалити, за винятком того, що Девід Г’юм, ймовірно, не усвідомлював, що засуджує власні праці. Адже, як я міркую, оскільки праці Г’юма не є математичними міркуваннями чи експериментальною наукою (принаймні згідно з моїми особистими визначеннями), я можу зробити висновок, що Г’юм закликає спалити саме свої твори.

Інший приклад: Іммануїл Кант намагався визначити добро окремо від Бога. Кант дійшов висновку, що добро — це те, що робиться з почуття обов’язку. За цією аналогією, німецькі солдати-нацисти, які катували й вбивали євреїв з почуття обов’язку, та комуністи, які вбивали навіть жінок і дітей з почуття обов’язку ( ), — усі вони чинили добро. Якби я якимось чином відчув, що моїм обов’язком є спробувати знищити всі твори Канта, то, як я міркую, Кант погодився б, що я роблю добру справу.

Світські філософи-атеїсти та я, мабуть, можемо погодитися в одному: можливо, мені слід залишити свою повсякденну роботу, адже присвячувати своє життя філософствуванню для мене не дуже вигідно!

І останнє зауваження. Колосян 2:8 може начебто натякати, що ми не повинні навчати порожньої та оманливої філософії (NIV), але це не зовсім те, що там сказано. Натомість ми повинні переконатися, що ніхто інший не зможе взяти нас у полон (грецьке слово означає «бути взятим у полон у бою») через порожню та оманливу філософію. Колосян 2:8 говорить, що тут існує небезпека, і ми маємо обов’язок уникнути цієї небезпеки. Я не читав праць Г’юма (як він радив), ані праць Канта. Навіщо шукати істину там, де, за словами Бога, існує небезпека? Навіщо приєднуватися до церкви, де керівництво навчає речей, що суперечать Євангелію?

Питання: У Колосян 2:8-9, у чому полягає контраст, і як християнин може бути викрадений / взятий у полон?

Відповідь: Павло протиставляє порожнечу людської філософії повноті Христа. Порожня людська філософія може проникнути в церкву, маскуючись під християнство або видаючись сумісною з християнською вірою.

Як християни, нам, можливо, хотілося б думати, що ми тепер вільні від того, щоб нас обманом збили з правильного шляху, але застереження Павла натякає, що, на жаль, це не так. І якщо християнин пишається своїм духовним життям чи знаннями, це може статися ще легше. Християнин може бути духовно викрадений, спочатку слідуючи порожній філософії як «додатку» після того, як він пішов за Христом. Але нам не потрібно «виходити за межі» віри, щоб знайти більше істин у фальшивих релігіях та філософіях, що заперечують Бога. Однак для християнина, який так чинить, ця порожня філософія може стати для нього такою ж важливою, як і слідування за Христом. А потім вона може стати для нього навіть важливішою, ніж слідування за Христом. Простий тест, який варто собі поставити: якби Бог хотів, щоб ви відмовилися від усього, чим ви займаєтеся, і від усього, у що ви вірите, за винятком Бога та того, що Він сказав у Своєму Слові, наскільки неохоче ви б це зробили?

Питання: Як ми, віруючі, маємо повноту в Христі, про що йдеться в Кол. 2:9-10?

Відповідь: Те, що Христос є Головою, означає, що Він є правителем, а Церква — живим організмом. Нам нічого іншого не потрібно. Значна частина Послання до Колосян присвячена не тому, що слід почати робити, а тому, чого слід припинити. Як сказав Пітер Друкер: «Ми витрачаємо багато часу на те, щоб навчити лідерів, що робити. Ми не приділяємо достатньо часу тому, щоб навчити лідерів, чого слід припинити. Половина лідерів, яких я зустрічав, не потребують навчання того, що робити. Їм потрібно навчитися того, чого слід припинити». Цитується за книгою Маршалла Голдсміта «Те, що привело вас сюди, не приведе вас туди», с. 36.

Питання: Чи вказує Кол. 2:10 на те, що Бог має фізичний образ, подібний до нашого?

В: Ні. У Посланні до Колосян1:15 , 17 йдеться про «образ невидимого Бога». Однак Бог дійсно має реальний фізичний образ, оскільки Ісус сьогодні має фізичне, прославлене тіло, як свідчать Івана 20:25-29; 2:19-22 та Луки 24:39. У Посланні до Євреїв 13:8 сказано, що Ісус є той самий вчора, сьогодні і навіки.

Питання: Як ми, віруючі, можемо мати повне спілкування з Христом, про що йдеться в Колосян 2:11-12?

Відповідь: Ми маємо не просто часткову єдність, а повні стосунки. Ми можемо звертатися до Нього не лише час від часу, коли справи йдуть погано, а завжди — і в добрі, і в лихі часи.

Питання: З огляду на те, що у Колосян 2:11-12 хрещення названо «типом обрізання», чи слід хрестити немовлят?

Відповідь: Хрещення є зовнішнім знаком «обрізання, здійсненого Христом», яке відбувається тоді, коли ми були мертві у своїх гріхах із гріховною природою. Справжні християни мають різні погляди щодо хрещення немовлят.

За хрещення немовлят: так само, як обрізання єврейських хлопчиків було знаком їхньої приналежності до видимого вираження Божого народу на землі, так само і хрещення є подібним. Термін «немовлята» означає, що їхня згода не була необхідною, а «хлопчики» — що це робилося не для особистої вигоди, а для колективного вираження віри. З часів Амбросія Міланського (бл. 378 р. н. е.) та Августина Гіппонського (388–430 рр. н. е.) церква безперервно практикувала хрещення немовлят.

Р. С. Спроул у книзі «Ось це хороше запитання» (Now That’s a Good Question), на сторінках 341–342, у контексті ситуації, коли людина, яка пройшла хрещення немовлят, хреститься знову вже в дорослому віці, зазначає: «Я б сказав, що повторення цього акту [хрещення] було б ледь прихованою образою Божої цілісності, хоча я цілком усвідомлюю, що жодна людина з мільйона, яка проходить друге хрещення, не має наміру образити Бога».

На користь хрещення віруючих: Колосян 2:12 та Римлян 6:3–7 показують, що хрещення є видимим виразом нашої ідентифікації з похованням і воскресінням Христа. Хоча немовлята, які помирають, все ще можуть бути врятовані Божою благодаттю, хрещення є знаком нашої обітниці перед Богом (1 Петра 3:21) та отримання Святого Духа. Так само, як єврейських хлопчиків обрізали одразу після того, як вони приєдналися до єврейського народу (через природне народження), так і християни повинні хреститися одразу після того, як вони приєднуються до Божого народу, до Церкви, через друге народження. Юстин Мученик (писав приблизно у 138–165 рр. н. е., «Перша апологія», розділ 61) зазначає, що в ранній Церкві хрещення давалося «тим, хто переконаний і вірує», і одразу після розмови про немовлят він каже не те, що немовлят хрестять, а що хрещення здійснюється над «тим, хто вирішив народитися знову і покаявся у своїх гріхах». Юстин називає віруючих «дітьми вибору та пізнання».

Ебіонітський єретик у «Климентовій проповіді» 17, розд. 7, каже: «Він послав нас до неосвічених язичників, щоб ми хрестили їх для відпущення гріхів, і наказав нам спочатку навчати їх» (анонімний автор, I–IV століття).

Для всіх: якщо кінцевою метою хрещення є послух Ісусу, справжні християни не повинні відокремлюватися від інших християн, які щиро намагаються слухатися Ісуса.

Більше про хрещення немовлят див. обговорення 1 Кор. 1:16; 7:14 та книгу «Християнська теологія» Мілларда Еріксона (Baker, 1985), с. 1089–1105.

Питання: Чи можуть люди, які мертві у гріху, згідно з Кол. 2:13 та Еф. 2:1, 5, мати більше свободи волі, ніж мертві тварини?

Відповідь: Згідно з Псалмом 14:1–3; 53:1–3 та Римлянам 3:10–12, без Божої благодаті ніхто не шукає Бога. Проте, згідно з Псалмом 9:10;22:26 ; 24:6; 27:4, 8; 40:16; 105:3,4; 119:2,30,45,94,173. Бог не тільки діє в людях після того, як вони народилися згори, але й необхідно, щоб Бог діяв у житті людей ще до того, як вони прийдуть до Нього, щоб народитися згори, як показують Івана 6:44; 15:5.

Весь світ «ув’язнений у гріху», як сказано в Посланні до галатів 3:22. Окрім того, що ми духовно мертві, ми також юридично мертві, на нас лежить вирок вічної смерті. Чарльз Сперджен навів таку аналогію із засудженими злочинцями у брошурі «Вільна воля — раб» (с. 3): «Хоча, можливо, мине місяць, перш ніж його приведуть на ешафот, щоб він зазнав покарання, передбаченого законом, проте закон розглядає його як мертву людину».

Питання: Як ми, віруючі, маємо свободу у Христі, про що йдеться в Колосян 2:13–15?

Відповідь: Ми не маємо свободи грішити; натомість ми маємо свободу від гріха. Ми маємо свободу від світу, свободу від Закону та свободу від плоті. Ми живемо, щоб прославляти Бога, що включає робити те, що Йому до вподоби, і не робити того, що Йому не до вподоби.

Питання: Що саме мав на увазі Павло в Колосян 2:14 під словами «борг, записаний проти нас у постановах, що були проти нас»?

Відповідь: Грецький термін, що означає «скасування», буквально означає «витерти», тобто стерти або розірвати написане. Християнські вчені мають дві точки зору щодо того, що саме це означає.

Божий Закон, записаний Мойсеєм. Він стирається, коли ми перебуваємо у Христі. Ми служимо за новим порядком Духа, дотримуючись Закону Христа, а не за старим порядком писаного закону (Рим. 7:6; Євр. 7:18-19; 8:6-8, 13). Таку точку зору висловлює «Біблійний коментар для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 2004.

Наше власне визнання своєї провини. Навіть для людей, які ніколи не мали Мойсеєвого Закону, їхня власна совість свідчить, що вони чинили зло і не заслуговують потрапити до досконалого світу без гріха.

Можливо, відповідь можна знайти, прочитавши розгорнуте міркування самого Павла про наше становище перед Богом без Христа в Римлянам 2:1–3:20. Це означало б, що відповідь — і те, і інше.

Питання: У Колосян 2:16, що змушує людей надавати великого значення дрібницям, а дрібного — важливим речам?

Відповідь: Мойсеїв Закон не містив заборон щодо напоїв, тож Павло тут говорить про аскетизм, а не лише про дотримання Мойсеєвого Закону. Багато людей відчувають «задоволення» від того, що можуть показати іншим, ніби вони дуже релігійні чи духовні завдяки тому, що дотримуються певних обмежень у їжі та напоях. Дехто не їсть свинини, яловичини чи червоного м’яса у п’ятницю, або взагалі м’яса, або м’яса та риби; бо це дає їм відчуття більшої духовності.

Що б ви подумали, якби я сказав вам, що особисто я не їм цвітну капусту, виключно для того, щоб показати іншим, наскільки я духовний? Але якщо відмова від цвітної капусти, про яку не згадується в Біблії, є безглуздим способом продемонструвати духовність, то чому відмова від м’яса чи риби мала б робити когось більш духовним, якщо про це немає згадки в індуїстських Ведах, Упанішадах, Корані, Біблії чи будь-якій іншій книзі, яку хтось вважає Святим Письмом? Якщо ви хочете краще слідувати за Богом і більше догоджати Йому, витрачайте свій час і енергію на те, що, за словами Бога, Він хоче, щоб ми робили, і припиніть робити те, що Бог нам забороняє. Не починайте вигадувати щось своє, з нізвідки, стверджуючи, що ви більш духовно слідуєте за Богом.

Питання: Як у Кол. 2:16 деякі люди сьогодні приділяють надмірну увагу їжі та напоям?

Відповідь: Мормони не повинні вживати стимулюючі напої, такі як кава, чай або газовані напої з кофеїном. Римо-католики часто не їдять м’яса (крім риби) у п’ятницю. Римо-католики часто відмовляються від чогось на Великий піст і святкують Марді Гра з усіма його надмірностями безпосередньо перед початком Великого посту. Багато баптистів вважають неправильним вживати будь-який алкоголь. Звичайно, ніщо з цього прямо не зазначено в Біблії. У Старому Завіті сказано, що Божий народ у ті часи не мав їсти свинину, креветки, молюсків, верблюжатину чи кров. Мусульмани не їдять свинину та кров. Багато індуїстів не їдять яловичину. Релігія джайнізму вчить, що духовно вищим є утримуватися від їжі, наскільки це можливо. Тому деякі нібито «побожні» джайністи голодують до смерті.

Питання: Що означає у Колосян 2:18 застереження про те, щоб не поклонятися ангелам?

В: У серцях багатьох людей протягом століть закріпилося переконання, що вони повинні поклонятися комусь або чомусь. У Колосах деякі люди поклонялися ангелам. Оскільки ангели визнаються Божими творіннями, вони , ймовірно, намагалися поклонятися як ангелам, так і Богу. Хоча вони, безсумнівно, мали свої причини (це не було відданість чи поклоніння, а лише шанування тощо), Павло просто сказав, що все це було неправильно.

У деяких творах єврейської апокрифічної літератури зустрічам з ангелами на небі приділялося не менше уваги, ніж самому Богу. Єврейська апокрифічна література, зокрема «Ювілеї» 2:2, «1-а Книга Еноха» 43:1–2; 80:6; «2-а Книга Еноха» 4:1–2, стверджує, що кожен елемент мав свого ангела-покровителя. У гностичній літературі значна частина текстів присвячена нижчим еонам / напівбогам та тому, як вони взаємодіють між собою та з найвищою істотою, яка виступала проти створення фізичного світу. У буддизмі махаяни великий наголос робиться на бодхісаттвах, які відмовляються від нірвани або відкладають перехід у неї, щоб допомогти тим, хто молиться до них. У деяких течіях шиїтського ісламу наголос робиться на мусульманських «святих» та заслузі відвідування їхніх могил. Також на Близькому Сході існує релігія єзидів, яка стверджує, що поклоняється істоті, яка була злою та повстала проти Бога, але покаялася і тепер слідує за Богом — принаймні, саме це вона їм сказала, і вони в це вірять. Тож вони поклоняються цій істоті, «Павичу», замість того, щоб поклонятися лише Богу. У римо-католицизмі та східному православ’ї не поклоняються ангелам, але моляться до Марії та інших «святих» як до посередників, щоб отримати благодать із їхніх «запасів заслуг», хоча насправді вони мали б молитися лише до Бога.

Грецьке слово «дискваліфікувати» (katabrabeueto) може означати «засуджувати» або «виносити рішення проти», згідно з «Новим міжнародним біблійним коментарем» (New International Bible Commentary), с. 1457. Воно може стосуватися судді, який дискваліфікує когось у спортивному контексті. Отже, цей вислів також можна перекласти як «не дозволяйте нікому бути вашим суддею», згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 11, с. 205.

Можна зробити висновок, що серед грішного людства по всьому світі існує сильне бажання поклонятися посередницьким істотам.

Питання: Які приклади гордості, що маскується під смиренність, наводяться в Кол. 2:18–23?

Відповідь: Деякі православні та римо-католики моляться до Марії та покійних святих, оскільки вважають себе надто смиренними, щоб молитися до Ісуса чи Отця.

Питання: Як у Колосян 2:20; 3:3 християни є мертвими у Христі?

Відповідь: Ми маємо бути мертвими, що стосується життя для себе. Так як Христос буквально помер у цьому світі, хрещення символізує нашу смерть для життя для себе, з нашими власними шляхами, мудрістю, амбіціями та бажаннями.

Питання: Чому, згідно з Колосян 2:21, деякі релігійні люди так схильні додавати щось до Божого Слова?

Відповідь: Приповісті 30:6 застерігають нас не додавати нічого до Божого Слова, щоб не виявитися брехунами. 1 Коринтян 4:6 застерігає нас не виходити за межі написаного. Проте багато релігійних людей все одно прагнуть давати визначення, що виходять за межі написаного. Ідея додавання «не торкайся» до того, що заповідав Бог, сягає корінням аж до спокушання Єви Змієм у Буття 3:3.

Один із способів, яким римо-католики та східні православні додають до Божого Слова, — це те, що римо-католицькі богослови називають «триногим табуретом»: Писання, Папи та церковні собори. Вони ставлять їх на один рівень із Писанням. Східні православні стверджують, що слова благочестивого святого є такими ж істинними, як і Писання. На їхню думку, для обох груп одного лише Писання недостатньо. Деякі протестанти також можуть порушувати це своїм власним традиціям. Другий спосіб — це так званий «розвиток доктрини». Ідея полягає в тому, що Писання дало нам необхідну доктрину в елементарній формі. Благородним завданням богословів протягом століть було вдосконалювати, уточнювати та розвивати доктрину, яку нам потрібно знати. Вони перетворили своє завдання з тлумачення Писання на побудову власної надбудови поверх Писання. На противагу цьому стоїть погляд, який я називаю «бібліцизмом». Будь-яке вчення, якого не викладається в Писанні, може бути як хибним, так і правильним. Але навіть якщо воно правильне, якщо воно не було достатньо важливим для Бога, щоб викладати його в Писанні, то воно насправді не має великого значення. Якщо ваше вчення не узгоджується з тим, що говорить Писання, то не зволікайте з тим, щоб відкинути «помій».

Одного разу читач-католик (ввічливо) заперечив мені з цього приводу. Він запитав, які докази ми маємо того, що після написання Нового Завіту ранні християни вважали Писання авторитетним у своєму житті (а не просто приємним для читання)? Мені знадобився деякий час, щоб зібрати всі докази, і я розділив це питання на дві частини: Старий Завіт і Новий Завіт. Після дослідження я знайшов 41 донікейського церковного автора, які говорили про Писання як про наш авторитет. 38 донікейських авторів говорили про Старий Завіт як про Слово Боже, 28 вчили, що Новий Завіт є Словом Божим, а 35 вчили, що слова Павла є авторитетними. Насправді, два слова «Старий Завіт» вживають 18 донікейських авторів, маючи на увазі Новий Завіт. Два слова «Новий Завіт» вживають 16 донікейських авторів. Вони мали стільки ж любові, послуху, турботи та дбайливості щодо Святого Письма, скільки мають сьогодні євангелісти. З деталями цього дослідження можна ознайомитися на сайтіwww.biblequery.org/history/churchhistory/WhatEarlyChristiansTaughtOnDoctrine.html (та у форматі .docx) у розділах Sc1, Sc2, Sc3, Otc26, Ntc19.

Питання: Чому в Колосян 3:1 саме наше серце/прихильність є ключовим моментом?

Відповідь: По-перше, для віруючого слово «якщо» у деяких перекладах краще перекладати як «оскільки». Прихильність — це те, чого ми прагнемо, або те, чого ми прагнемо уникнути. Ми маємо викорінити зі свого розуму погані нахили та шкідливі звички. Так само у 2 Коринтян 4:18 сказано, що ми маємо спрямовувати свій погляд на те, що нагорі, бо наші нахили підуть за ним. Як сказано у Приповістях 23:7, : «Бо як він думає у своєму серці, таким він і є» (NKJV). Якщо в наших нахилах не відбудеться змін, то не відбудеться змін і в нашій поведінці.

Як вчить Павло, нам слід пам’ятати, що ми померли, наше життя сховане з Христом, і ми воскресли з Христом.

Питання: Колосян 3:5 звучить так, ніби це наша відповідальність. Оскільки ми слабкі й грішні, як ми можемо виконувати те, що нам наказано?

Відповідь: Слабкість і гріховність — це лише виправдання для того, хто наповнений Святим Духом.

Питання: Зокрема, у Кол. 3:8, якщо ви схильні до одного з цих гріхів, як саме ви маєте «умертвити» те, що може здаватися вам природним?

Відповідь: Термін «відкинути» означає щось на кшталт того, як відкинути одяг, тож тут може бути корисною аналогія. Для нашого одягу є «природним» ставати дедалі бруднішим і смердючішим, коли ми носимо його місяцями, не змінюючи й не праючи. Як можна боротися з тим, що є «природним»? Ви можете переодягнутися, випрати одяг і вимитися. Ми можемо щодня приходити до Христа через молитву, вивчення Біблії та роздуми. Перебуваючи у Христі, ми отримуємо духовну силу, щоб «переодягнутися» і дозволити Святому Духу освятити нас. Ми можемо бути готовими або навіть з нетерпінням чекати, щоб Святий Дух ще більше освятив наше серце, щоб ми могли краще любити те, що подобається Богу, і ненавидіти те, що ненавидить Бог.

Слово «жадібність», яке тут вживається — «плеонексія» — означає бажання мати більше і передбачає переконання, що все й усі існують для вашої власної вигоди.

Кілька корисних порад: ведіть щоденник своїх успіхів та невдач як нагадування. Також можна розглянути можливість мати християнського «партнера з підзвітності», який а) піклується про вас такими, якими ви є, і б) піклується про вас настільки, що не дозволить вам залишатися на місці, коли вам слід рухатися далі, щоб ставати більш подібними до Христа.

Ви керуєте своїм язиком, шлунком і звичками, чи вони керують вами?

Питання: Як у Колосян 3:12 ми маємо «змінити свій гардероб» і додати ці речі?

Відповідь: Щоб досягти успіху в християнському житті, ви повинні цього прагнути. Ніщо не замінить постійної практики; коли ви будете робити те, чого хоче від вас Бог, це стане легшим. Усвідомте, що деякі аспекти вашого життя нібито «зникнуть», і ви хочете, щоб ці аспекти зникли.

Питання: Чому, згідно з Колосян 3:13, для нас важливо прощати інших?

Відповідь: У серці християнина немає місця образі. Як каже Тоні Еванс, відмова пробачити — це спалити міст, через який вам доведеться перейти. Вам доведеться перейти, і набагато важче перепливати річку, коли ви могли б просто перейти по мосту, який щойно спалили.

Пробачити означає відпустити те, що вони зробили. Це означає відмовитися від зобов’язань, які вони мають перед тобою, або які, на твою думку, вони мають перед тобою за те, що зробили.

Питання: Як, згідно з Колосян 3:15, у напружених і стресових ситуаціях ми можемо все ж плекати мир у своєму серці?

Відповідь: Спочатку давайте розберемося. У Колосян 3:15 не сказано, що не буде напружених чи стресових ситуацій, а також у Колосян 3:15 не сказано, що ми маємо мати мир лише тоді, коли все спокійно й без стресу. Ми маємо мати цей мир постійно, навіть у напружених і стресових ситуаціях. Як вчить брошура «Моє серце — дім Христа», ми маємо дозволити Христу бути господарем кожної кімнати в нашому домі, тобто в нашому серці. Передайте Йому все, і результат — це Його відповідальність.

Питання: Чи вказує Колосян 3:16 на те, що ми не повинні використовувати музичні інструменти?

Відповідь: Насправді це вказує на протилежне. Члени Церкви Христа зазначають, що слова в цьому вірші стосуються співу, а спів не потребує музичного супроводу.

Члени Церкви Христа часто вважають, що якщо в Новому Завіті немає прикладу чогось, то цього не слід робити. Однак якщо немає прикладу того, що люди миють руки перед їжею, і Ісус не мив руки перед їжею (Лк. 11:38–41), то чи заборонено сьогодні християнам мити руки перед їжею? — Звичайно, ні.

Але повернемося до головної теми: у Посланні до Колосян3:16 йдеться про використання Псалмів. У багатьох Псалмах містяться вказівки щодо використання музичних інструментів. Серед них — Псалми 4, 5, 6, 54, 55, 61, 67 та 76. Можливо, є й інші, але ми не впевнені щодо музичних термінів. У Посланні до Колосян 3:16 сказано, що під час співу слід використовувати псалми. Спробуйте використати цей псалом: «...Я співатиму й гратиму всім своїм єством. Прокиньтеся, арфо та ліро! Я пробуджу світанок» (Псалом 108:1-2, BSB). Хоча, мабуть, членам Церкви Христа не слід прислухатися до того, що вони співають. ;-)

Псалми, в яких згадуються арфи, — це Псалом 33:2; 43:4; 49:4; 57:8; 71:22; 81:2; 92:3; 98:5; 108:2; 147:7; 149:3; 150:3.

Ось ще кілька доказів того, що музичні інструменти — це нормально.

Згідно з Хабакуком 3:19, Хабакук 3 був піснею, яку слід було співати та супроводжувати грою на струнному інструменті.

Божі пророки в Старому Завіті пророкували під акомпанемент лір, бубнів, флейт та арф (1 Самуїла 10:5).

Пророчиця Міріам славила Бога, граючи на бубні (Вихід 15:20).

Згідно з 1 Самуїла 18:10, а також Псалмів 4–6, Давид грав на лірі та славив Бога.

За часів Давида багато хто грав на трубах, цимбалах та інших інструментах (1 Хронік 16:5, 6, 42).

У храмі Соломона деякі використовували арфи, дякуючи та славлячи Господа (2 Хроніки 5:12–13).

У храмі Неємії його освятили за допомогою цимбалів, арф та лір (Неємія 12:27).

У Об’явленні 5:8; 14:2; 15:2 поклонники Бога грали на арфах.

Підсумок: Те, що Давид та інші пророки робили, аби догодити Богу в часи Старого Завіту, те, що чотири живі істоти та Божий народ робитимуть під час небесного поклоніння, не викликає незадоволення у Бога й зараз. Сам Бог дає Своєму народу арфи, щоб вони славили Його (Об’явлення 15:2). Якщо ви справжній віруючий, звикайте до цього.

Однак дивіться також наступне запитання, де наведено дві відповіді, які можуть дати люди, що належать до Церкви Христа.

Питання: У Колосян 3:16, з огляду на докази щодо використання музичних інструментів, наведені в попередньому питанні, як би відповів хтось із Церкви Христа?

Відповідь: Є два можливі варіанти відповіді.

Тільки під час богослужіння: Багато хто (ймовірно, майже всі) у Церкві Христа не проти музичних інструментів за будь-яких обставин, а також не проти музичних інструментів для поклоніння Богу. Вони проти музичних інструментів лише у приміщенні церкви та/або під час богослужіння. Я чув про одного служителя Церкви Христа, який колись дискутував з іншим християнином щодо використання механічних музичних інструментів, а згодом його бачили, як він із задоволенням слухав християнську радіостанцію у своїй машині. Він не був лицеміром, оскільки, очевидно, він був проти музичних інструментів лише під час церковного богослужіння.

Однак у Святому Письмі немає місця, яке б розрізняло церковне богослужіння та богослужіння поклоніння. Насправді, у Святому Письмі немає жодного місця, де б говорилося, що під час будь-якого богослужіння поклоніння співати можна, а використовувати музичні інструменти — ні.

Часи Нового Завіту: Дехто може сказати, що музичні інструменти були дозволені лише в Старому Завіті, оскільки в Новому Завіті немає прикладів поклоніння з використанням музичних інструментів на землі.

Однак у Новому Завіті не сказано, що це було скасовано, і насправді це не скасовано, якщо люди й надалі використовуватимуть арфи в Небесах.

Усі можуть погодитися з трьома пунктами.

1. Славити Бога та співати без музичних інструментів — це нормально.

2. Хоча у «Одкровенні» сім ангелів мали труби, ці сім труб не призначалися для створення музики.

3. Якщо під час богослужіння людина зосереджується на чомусь іншому, ніж на Бозі, наприклад, на прослуховуванні інструментальної музики чи співу, то їй потрібно перенаправити свою увагу на Бога.

Питання: Що ви думаєте про Церкву Христа, згадану в Кол. 3:16; наскільки вона відповідає Біблії?

Відповідь: Церкви Христа дуже неоднорідні. Я служив у міжконфесійних християнських студентських спільнотах на кампусі разом із чудовими братами та сестрами з Церкви Христа. На жаль, у деяких питаннях — таких як музичні інструменти, водне хрещення тощо — вони відхиляються від біблійного вчення. Проте як члени Церкви Христа, так і ті, хто до неї не належить, могли б погодитися, що Той, Хто нас об’єднав, був більшим за те, що нас розділяло. Однак жодна з цих відмінностей не є тут головною проблемою. Головна проблема тут пов’язана з другою групою людей, яких також називають Церквою Христа.

Перша група стверджує (здебільшого), що в церкві не слід використовувати механічні музичні інструменти. Друга група також стверджує, що механічні музичні інструменти в церкві є знаком антихриста і відправляють людей до пекла. Перша група вірить, що Бог здійснює відроджуючу дію під час водного хрещення. Друга група також вірить, що кожен, хто не погоджується з їхнім тлумаченням, потрапляє до пекла.

Перша група має дуже «армініанський» світогляд і не вірить у впевненість у спасінні. Щодо другої групи, я особисто чув, як вони високо оцінювали Пелагія, і вони заперечують, що люди народжуються грішними. Предестинація, здається, є для них лайливим словом.

Люди з першої групи — це християнські брати й сестри, які припускаються деяких помилок. Люди з другої групи, здається, дуже близькі до того, щоб замінити спасительну кров Христа своїми доктринальними тлумаченнями.

Окрім цих двох широких категорій Церкви Христа, існує третя група, яка називається Бостонська Церква Христа (= Міжнародна Церква Христа). Ці люди вважають, що вся решта Церкви Христа (а також усі інші конфесії) помиляються і є фальшивими групами, які не прославляють Бога. На відміну від перших двох груп, Бостонська Церква Христа також має сектистські практики, такі як обов’язок віруючих сповідати кожен гріх перед старійшинами, які вносять їх до бази даних і можуть використовувати це проти члена, якщо той спробує піти.

Питання: Як, згідно з Колосян 3:17, нам робити все, навіть світські справи, в ім’я Господа Ісуса?

Відповідь: Усе, що ми робимо, ми повинні робити так, ніби робимо це для Бога. Це може включати чотири аспекти: покладатися на Господа, визнавати владу Ісуса, працювати так само старанно, як для Господа, та працювати так, як Бог хоче, щоб ви були свідками. Коли ви на роботі, і ніхто не дивиться, чи все одно ви старанно працюєте на благо компанії?

Один християнин повісив над кухонною мийкою, де мив посуд, табличку з написом: «Тут тричі на день відбувається богослужіння» (Коментар до Біблії для віруючих, с. 1950).

Питання: У Кол. 3:18 йдеться про те, що в правильному, благочестивому шлюбі дружини повинні підкорятися чоловікам, тоді як чоловіки не повинні підкорятися дружинам, хоча в Еф. 5:21 сказано, що всі мають підкорятися один одному?

Відповідь: Слід усвідомлювати, що чоловіки й дружини є рівними перед Богом. Але так само, як Отець і Син можуть бути рівними, і все ж Син підкоряється Отцю, так і чоловік та дружина є рівними, і все ж дружина підкоряється чоловікові, як зазначається в «Коментарі до Біблійних знань: Новий Завіт», с. 683, та у книзі Діка Лукаса «Послання до Колосян і Філемона» (перевидане видання), с. 136.

Якщо ви не згодні, обговоріть це. Але якщо згоди все одно не буде, тоді рішення має прийняти чоловік.

А що, якщо дружина не слухається? Біблія ніде не каже, що чоловік має примушувати дружину чи змушувати її слухатися. Чоловік повинен звернутися з цим до Господа. Якщо ви більше схильні до власних дій, ніж до молитви, то це проблема в будь-якій ситуації.

Дружини підкоряються своїм чоловікам, як Сара підкорялася Аврааму (1 Петра 3:5). Підкоряйтеся лише в Господі. Чоловіки не є диктаторами, а дружини — не є власністю. Насправді, у Приповістях 31:10–31 показано, що жінки відіграють важливу роль у придбанні майна та у прийнятті власних фінансових рішень.

На відміну від цього, в ісламі дружини та рабині є ніби власністю.

Коли людині дарують жінку, раба чи худобу, вона повинна взяти їх за чоло і помолитися Аллаху. Ібн-і-Маджа, т. 3, № 1918, с. 157

Щодо жінок загалом, ось що сказав Мухаммед: «Раб є пастухом майна свого господаря, а дружина — пастухом дому та дітей свого чоловіка». Абу Дауд, т. 2, № 2922, с. 827. Зверніть увагу, що тут дім і діти належать чоловікові.

Ях’я переказав мені від Маліка від Зайда ібн Аслама, що Посланець Аллаха, нехай Аллах благословить його і дарує йому мир, сказав: «Коли ти одружуєшся з жінкою або купуєш рабиню, візьми її за чубчик і попроси про бараку [благословення]. Коли ти купуєш верблюда, візьми його за верхівку горба і шукай притулку в Аллаха від Шайтана». «Муватта» Маліка 28.22.52

Питання: Що спільного між усіма цими віршами з Колосян 3:18–22?

Відповідь: Це взаємні пари. Павло не говорить про дружину без чоловіка, про дитину без батьків та про раба без господаря. Коли ви вважаєте, що інші люди несуть відповідальність за вас, а ви не маєте жодних обов’язків перед ними, ваші думки далекі від того, що Павло мав на увазі в цьому місці.

Питання: У Колосян 3:18-22, які є правильні та неправильні способи підкорятися комусь іншому?

Відповідь: Навіть якщо хтось не має над вами влади, але наказує чи просить про щось, і це не є незаконним, аморальним чи суперечить Богу, то чому б не зробити те, про що просять? Звісно, якщо вони наказують або бажають, щоб ви зробили щось, що суперечить тому, що подобається Богу, то як слухняна дитина Божа ви не можете цього робити. Бог часто використовує людей, які мають над нами владу, щоб направляти нас, і ми часто повинні слідувати їхнім вказівкам, — але не завжди.

Давайте розглянемо приклад і побачимо, як відповідь на це питання іноді виявляється не такою простою. Скажімо, наприклад, чоловік або батьки наказали вам ніколи не ходити на богослужіння і не слухати їх. Оскільки в Посланні до Євреїв 10:25 Бог наказав нам не нехтувати спільними зібраннями, ви все одно мусите дотримуватися Послання до Євреїв 10:25. Чи слід вам лагідно, але відкрито заявити, що ви мусите не підкоритися цьому наказу і все одно зустрічатися з іншими віруючими, чи робити це таємно? Можливо, якщо на кону стоїть ваше життя, то таємно. А що, якщо вам забороняють відвідувати певну церкву, але ви можете ходити до іншої? Тоді вам слід з’ясувати кілька речей. По-перше, якщо та інша церква, до якої вони хочуть, щоб ви ходили, не ставиться серйозно до дотримання Божого Слова, то вам слід не підкорятися цьому. Ви також повинні запитати, з якої причини вам забороняють відвідувати конкретну церкву. Причина може бути вагомою, наприклад, якщо ця церква грубо не підкоряється Богу. Але якщо це відбувається через те, що вони не погоджуються з другорядним або дріб’язковим вченням, або через дрібну, непрощену образу, то така вимога не походить від Бога. Однак, коли ви не підкоряєтеся чиїмось наказам, бо мусите слухатися Бога, вам часто доводиться зазнавати наслідків або конфліктів. Але радійте, бо Бог бачить переслідування, яких ви зазнаєте заради Нього.

Як другий приклад, припустимо, що ваш начальник на роботі або висміює, або ставиться з неповагою до вашого друга, незалежно від того, присутній той чи ні. Ви не повинні сміятися разом із ним над цим принизливим гумором, але чи слід вам просто мовчати, чи варто заступитися за свого друга, навіть ризикуючи розлютити або принаймні роздратувати свою керівну особу? Як вам слід вчинити?

Питання: У Кол. 3:18–22, як протилежність цьому віршу, які є неправильні способи, якими хтось може намагатися узурпувати владу іншої людини?

Відповідь: Принижувати його авторитет за його спиною або ж у його присутності. Іноді добре ставити під сумнів те чи інше, але не слід постійно це робити, особливо в присутності інших. Ви повинні радити йому щодо прийняття рішення, але якщо рішення належить йому, і він його вже прийняв, то не слід постійно ставити його під сумнів або підривати його авторитет.

Питання: Чи повинні діти слухатися батьків, як сказано в Кол. 3:20 та Мт. 10:37?

Відповідь: Діти повинні шанувати своїх батьків (Вихід20:12 ; Повторення Закону5:16 ) і слухатися їх (Колосян3:20 ; Вихід 21:17; Левит 20:9) у Господі (Ефесян 6:1), але вони не повинні любити своїх батьків чи когось іншого більше, ніж вони люблять Бога (Матвія10:37 ). Як аналогія: ви повинні дотримуватися законів вашої держави, за винятком випадків, коли вони суперечать законам вашої країни. Так само ви повинні слухатися своїх батьків, за винятком випадків, коли це суперечить тому, що сказав Бог.

Як досконалий приклад можна навести Ісуса та Його матір. Коли батьки Ісуса повернулися до Храму й знайшли там Ісуса, Він спокійно пояснив Свої дії в Луки 2:41-50. Ісус підкорився проханню Марії перетворити воду на вино, хоча ще не настав Його час (Івана 2:1-11). Однак, коли мати та брати Ісуса прийшли, щоб забрати Його, Ісус відмовився йти з ними (Марка 3:31-35).

Питання: Як, згідно з Колосян 3:20, ми маємо виховувати своїх маленьких дітей?

Відповідь: Наш приклад може бути принаймні так само важливим, як і те, що ми говоримо. Батьки повинні бути єдиними у своєму вихованні. Дитині важко, коли один з батьків каже, що щось неправильно, а інший підриває авторитет першого.

Ми не повинні карати дітей у гніві, несправедливо або без пояснення причини. Цілком нормально сказати дитині: «Я покараю тебе за це, але не зараз. Спочатку я заспокоюся». Ніколи не робіть того, що може назавжди травмувати дитину, наприклад, тягнути її за вуха, бити по голові або сильно трясти.

Не доводьте своїх дітей до розпачу і не зневірюйте їх.

Питання: Яку роль відіграють батьки у стосунках зі своїми дорослими дітьми, як зазначено в Кол. 3:20?

Відповідь: Те, що для молодших дітей є наказами, для дорослих дітей стає скоріше настановами та рекомендаціями. Батьки повинні усвідомлювати, що в одній чи кількох сферах дитина знатиме більше, ніж батьки, і батьки повинні радіти цьому. Але дорослі теж можуть робити нерозумні помилки. Сподіваємося, що завдяки мудрим словам і довірі, яку ви напрацювали роками, вони все одно будуть до вас прислухатися.

Питання: Як, згідно з Колосян 3:20, дорослі діти повинні шанувати своїх батьків?

Відповідь: Подумайте про минуле, сьогодення та майбутнє.

Минуле: У якийсь момент ви зрозумієте, що в певних сферах ви тепер знаєте більше, ніж вони знають або коли-небудь знали. Можливо, зараз ви здатні краще захищати і їх, і себе, ніж вони здатні захищати себе та вас. Проте ви повинні виявляти вдячність за те, що вони присвятили вам своє життя, піклувалися про вас і захищали вас, забезпечували вас і ділилися своєю мудрістю, якою б вона не була. Ви, мабуть, усвідомили, що вони не були ідеальними батьками, і ви теж ними не будете. Але шануйте їх за те, що вони намагалися, як могли.

Сьогодення: Як у приватному колі, так і публічно ви повинні висловлювати вдячність за ту роль, яку вони відіграли, та виявляти повагу до них. Одне з того, чого багато батьків найбільше прагнуть від своїх дорослих дітей, — це трохи їхнього часу. Можливо, у вас напружений графік, але ви все одно повинні зробити відвідування батьків або спілкування з ними своїм пріоритетом.

Майбутнє: У якийсь момент вашим батькам, ймовірно, знадобиться більше допомоги, мудрості та, можливо, фінансової підтримки, ніж вони матимуть. Так само, як вони піклувалися про вас, коли ви були маленькими, ви можете віддячити їм, коли вони постаріють. Крім того, пам’ятайте, що ваші власні діти спостерігають за вами і вчаться на прикладі того, як ви піклуєтеся про своїх батьків.

Питання: Чому в Колосян 3:22 раби повинні слухатися своїх господарів?

Відповідь: Новий Заповіт не рекомендував рабства, але й не засуджував його. Навіть у несприятливих обставинах, наприклад, коли християнин мав несправедливого господаря, що завдавав йому страждань (1 Петра 2:18–19), християни все одно мали терпіти ці важкі умови. Зазвичай це сприяло кращому життю християн у цьому світі й було свідченням для інших про те, що Христос живе в них.

Питання: Як, згідно з Колосян 3:22, ми маємо ставитися до тих, хто підпорядковується нам на роботі?

Відповідь: Ставтеся до підлеглих з гідністю та повагою. Своєчасно виплачуйте їм заробітну плату за виконану роботу та дотримуйтесь своїх обіцянок щодо них. «Золоте правило» — «Ставтеся до інших так, як хотіли б, щоб ставилися до вас» — допоможе вам досягти багато чого. Які позитивні риси ви помічали у своїх попередніх керівників? Як до вас ставилися, або як мали б ставитися, ваші попередні керівники? Ставтеся до своїх підлеглих так само. Визнавайте свої помилки. Не дивуйтеся, що ваші підлеглі роблять помилки — хіба що ваша компанія наймає лише ідеальних людей. Ви можете вказати на помилки та обговорити, як навчитися уникати подібних помилок у майбутньому. Але не варто створювати враження, що ви ніколи не пробачите цю помилку — принаймні, якщо хочете, щоб вони й надалі працювали на вас. Не створюйте враження, ніби ви хочете знати лише про негативні моменти, щоб використати їх проти них під час оцінки, а про всі позитивні моменти забудете.

Ніколи не висміюйте своїх підлеглих, незалежно від того, присутні вони чи ні.

Нарешті, щодо підлеглих, з якими ви працюєте щодня, майте на увазі, що вони можуть навчити вас чомусь важливому. У вас можуть бути «сліпі зони», аспекти, які вам потрібно змінити та вдосконалити, про які ви, можливо, навіть не здогадуєтеся. Попросіть їх надати відгук щодо того, як ви могли б покращити свою роботу.

Питання: Як, згідно з Колосян 3:22, нам слід шанувати й поважати тих, хто стоїть над нами на роботі?

Відповідь: Покажіть їм, що ви поважаєте їх або, принаймні, їхню посаду. Але не намагайтеся просто догоджати людям. Можна робити компліменти та підбадьорювати, але не кажіть того, що не відповідає дійсності, і не будьте нещирими. Коли ви не згодні з їхнім підходом, ви зобов’язані хоча б один раз запропонувати їм те, що, на вашу думку, є найкращим варіантом дій. Але якщо вони не хочуть цього приймати, немає сенсу на них нарікати з цього приводу. Вони вже прийняли рішення і мусять з цим жити. Цілком нормально надсилати електронні листи та документувати все, щоб у майбутньому мати підстави для своїх дій. Керівник має право вказувати вам, що робити, але не має права робити з вас козла відпущення. Як написано на табличці над кабінкою одного менеджера (у жартівливому тоні): «Я не кажу, що це ваша вина. Я кажу, що звинувачую тебе». Але з іншого боку, ми повинні брати на себе відповідальність і визнавати помилки, яких припустилися ми самі, або наші неправильні рішення.

Керівники — теж люди, і вони теж можуть зневіритися та потребувати підтримки. Вони також можуть змінити свою думку через непередбачувані зміни зовнішніх умов. Керівники також можуть змінити свою думку, коли нічого не змінилося, за винятком того, що вони, можливо, чогось навчилися. Як завжди казав один архітектор програмного забезпечення: «Я залишаю за собою право ставати розумнішим». Немає нічого поганого в тому, щоб згадати про це один раз, щоб переконатися в новому напрямку, який суперечить старому, але не варто постійно на цьому наголошувати. Ми теж не ідеальні.

Питання: Як, згідно з Кол. 4:1, справедливо поводитися з підлеглими — на роботі, у церкві, у війську чи на політичній посаді?

Відповідь: Є щонайменше три аспекти «правильного та справедливого» ставлення до тих, хто перебуває під вашим керівництвом.

Дотримуватися свого слова: якщо людина погодилася працювати на вас на певних умовах та за певну винагороду, відмовившись від інших потенційних можливостей працевлаштування, чи будете ви дотримуватися домовленостей? Або, оскільки вона тепер не має таких хороших можливостей піти кудись інше, чи зміните ви умови та/або винагороду на свою користь? Якщо ви — потенційний працівник і погодилися усно чи письмово працювати за певну суму грошей, то чи порушите ви своє слово, якщо з’явиться краща пропозиція; чи повернетеся і погрожуватимете порушити своє слово, якщо вам не дадуть більше; чи будете людиною, яка дотримується свого слова?

Золоте правило: у Матвія 7:12 сказано: «Усе, що ви хочете, щоб люди робили вам, те й робіть їм». Якби ви опинилися на місці свого працівника і мали хорошого керівника, як би цей добрий і справедливий керівник ставився до вас? Будьте таким хорошим керівником!

Відсутність упередженості: чи ви більш або менш поблажливі до деяких своїх підлеглих, які припускаються помилок, ніж до інших? Чи цінуєте ви старанну працю та внесок одних співробітників більше, ніж інших, лише через те, хто вони є? Ви, ймовірно, розподіляєте різні завдання між співробітниками, виходячи з їхніх навичок та досвіду, але чи послідовно доручаєте деяким співробітникам «найкращі» завдання, які майже гарантовано сприятимуть їхньому розвитку та дозволять їм добре виглядати, тоді як іншим співробітникам доручають завдання, при виконанні яких, хай як добре вони працюють, їхній внесок буде забутий? Чи, можливо, ви, навіть несвідомо, ставите деяких співробітників у ситуацію, що приречує їх на невдачу? У Посланні Якова 2:1 Бог наказує нам не виявляти упередженості. У контексті Послання Якова йдеться про людину, яка приходить до церкви, але це правило має універсальне застосування. У Левит 19:15 сказано, що не слід виявляти прихильності ані до багатих, ані до бідних, і хоча ми більше не підпорядковуємося правилам Мойсеєвого Закону, ця заповідь залишається чинною.

Чи хочете ви, щоб підлеглі були мотивовані працювати наполегливо? Тоді перестаньте нехтувати цими трьома речами.

Питання: Як 4-й розділ Послання до Колосян (4:2-18) пов’язаний із 3-м розділом (3:18-25)?

Відповідь: Колосян 3:1-17 розповідає нам, як вести справжнє, приємне й зріле християнське життя індивідуально з Христом. Колосян 3:18–4:1 розповідає нам, як віддати наші стосунки в Божі руки. Але Колосян 4:2–18 — це не просто короткі привітання та завершення листа, а скоріше Павло наводить нам приклади того, як стосунки «надавали потужного імпульсу» його служінню завдяки його «партнерству в Євангелії» з іншими віруючими.

Питання: Що в Колосян 4:2 означає бути «пильним» у молитві?

Відповідь: У Посланні до Ефесян 6:11-17 нам сказано одягати повну Божу зброю, а потім у Посланні до Ефесян 6:18 — молитися. Чи чули ви про ефективного воїна, який був добре озброєний, але з’являвся на битву лише тоді, коли йому хотілося? — Я теж ні.

Бути пильним у молитві означає стерегтися, щоб не втомитися в молитві й не впасти в «духовну дрімоту». Нам потрібна дисципліна, щоб наполегливо молитися за Боже Царство, за потреби інших і за наші власні. У притчі про несправедливого суддю в Луки 18:1-8 Ісус наводить приклад наполегливості, яку ми маємо виявляти. Якщо наполегливість діє перед несправедливим суддею, то наскільки більше вона діятиме перед нашим добрим Отцем? Але наприкінці притчі Ісус не ставить під сумнів волю Отця, а скоріше нашу віру в те, що ми витримаємо. Коли Бог бачить, як ви молитеся, чи бачить Він у вас «постійність»? Епафрас завжди трудився в молитві за них (Кол. 4:12), тож чому б і їм не долучитися до цієї праці? Кол. 4:2-3 вказує, що Павло не мав спокою, доки не використав кожної нагоди — словом, ділом чи молитвою — щоб поділитися Євангелієм, і їм теж не слід зупинятися.

Питання: У Колосян 4:3 Павло був таким духовним, таким мудрим і таким працьовитим, то чому ж така людина, як він, бачила необхідність просити колосян про молитву?

Відповідь: Тут Павло конкретно просить, щоб відкрилися двері для Євангелія. Павло чітко бачив, що його власне вірне духовне життя, відданість, мудрість, віра та працьовитість не відкриють тих можливостей для Євангелія, яких Павло прагнув; лише Бог міг це зробити. Бог зробить це через наші молитви. Це не було викликано якимось почуттям власної недостатності з боку Павла, а скоріше усвідомленням ним того, наскільки важливою для Бога є молитва, інакше його праця була б неефективною. Найцікавіше, що, на противагу цьому, Павло не просить людей молитися за його звільнення з в’язниці, за винятком короткого й непрямого зауваження «пам’ятайте про мої кайдани» у Колосян 4:18. Складається враження, ніби Павло думає: «Те, що мене кинули до в’язниці, не має великого значення для ефективності мого служіння, а от те, що ви не молитеся за мене, — має». Якщо молитва — як його власна, так і інших — була настільки важливою для роботи Павла, то наскільки важливою ви вважаєте молитву для свого служіння?

Питання: Якими способами, свідомо чи несвідомо, ми можемо не поводитися мудро в присутності нехристиян (Кол. 4:5)?

Відповідь: Ми можемо приховувати, що є християнами, можемо йти на компроміси у своєму свідченні та можемо безпричинно налаштовувати інших проти себе.

Приховування: Щодо приховування того, що ми є християнами, то одного разу, коли я був студентом коледжу і працював на літній роботі, я сидів у їдальні з кимось, кого не знав, і ми почали розмовляти. Я згадав про свої довгострокові мрії та бажання стати місіонером. Він одразу сказав: «Ага! Я думав, ти мормон». Я швидко виправив його, але не розповів про Ісуса і про те, що Він для мене означає.

Я читав про чоловіка, який одного дня прийшов на роботу й оголосив, що став християнином. Християнин із колеги привітав його, а новонавернений дивно подивився на старшого колегу-християнина. Він сказав: «Ти знаєш, що саме ти був причиною того, що я кілька років відкладав прийняття християнства?» Старший християнин здивувався й запитав, чому. Новонавернений відповів, що той завжди здавався задоволеним і мав упорядковане життя. Я ніколи не знав, що ти християнин, і думав: якщо ти можеш мати все в порядку в житті, не будучи християнином, то мені й не потрібно ставати ним».

Компрометація нашого свідчення може полягати у відвертому непокорі Богу або ж у відкладенні нашої покори Богу заради роботи, друзів чи сім’ї.

Коли ми легковажно ставимося до християнства, до наших зобов’язань або до відвідування церкви.

Чи витрачаєш ти весь свій час на дурні розмови та жарти, через що наші друзі вважають, що в нас немає ані краплі серйозності? Бувають моменти, коли нам потрібно бути серйозними з ними, ділячись Євангелієм.

Провокування інших: Євангеліє неминуче ображає деяких людей, і нам не слід через це турбуватися. Але ми повинні уникати того, щоб без потреби ображати чи дратувати нехристиянських сусідів.

Питання: Як, згідно з Колосян 4:6, має бути наша мова — благодатною, приправленою сіллю та такою, що здатна відповісти кожному?

Відповідь: Наша мова має бути ввічливою, а не образливою, ворожою чи гіркою. Але ми також повинні шукати способи поділитися Божою благодаттю. Сіль зберігає, надає смаку та викликає спрагу. Ми повинні говорити лише здорові слова, вільні від нецензурної лексики, наклепів, пліток та сварок. Ми повинні говорити на основі свого життя, щоб показати їм радість спасіння. Нарешті, ми повинні говорити так, щоб у них з’явилося прагнення дізнатися більше про Христа, нашу Живу Воду. Чи варта уваги ваша мова? Чи варто говорити те, що ви збираєтеся сказати, і чи потрібно це говорити?

Нам потрібно знайти баланс між сміливим проповідуванням Євангелія та тактом і розсудливістю. Правильний баланс залежить від ситуації та аудиторії. Іноді, особливо в офісній обстановці, існують обмеження щодо того, наскільки прямо можна займатися євангелізацією, особливо під час робочого часу. Але ви можете вести благочестиву мову та відповідати на запитання про надію, яку маєте, коли вони виникають. Або, як сказано у книзі Діка Лукаса «Послання до Колосян і Філемона» (перероблене видання), с. 152: «використовуйте нагоди для свідчення, а не створюйте їх».

Питання: У Колос. 4:7 згадується, що Послання до Колосян було написане в той самий час, що й Послання до Ефесян, 2-е Послання до Тимофія та Послання до Тита?

Відповідь: І в Посланні до Ефесян6:21 , і в Посланні до Колосян 4:7 сказано, що Тихік розповість їм про це особисто. У 2 Тимофія 4:12 Павло каже, що він послав Тихіка до Ефесу. У Посланні до Тита 3:12 Павло каже, що пошле до Тита Артемаса або Тихика. Тихик був носієм цих листів, і, ймовірно, він навіть не підозрював, що завдяки пергаментним листам, які він ніс, про нього будуть знати ще понад 2 000 років.

Однак у Тита 3:12 Павло був на волі, а інші згадки стосуються часу, коли Павло перебував у в’язниці, тож було щонайменше дві подорожі. Оскільки було щонайменше дві подорожі, їх могло бути три або й більше. У будь-якому разі це не впливає на християнське вчення чи біблійний авторитет (так звану канонічність) цих листів.

Питання: Чому в Колос. 4:9 Павло не підкреслив тут свою значимість, розповівши читачам, що Онесим втік і що Павло переконав його повернутися?

Відповідь: Павло лише згадав його ім’я та зазначив, що Онесим був вірним. Колосяни й так знали, хто такий Онесим, адже він був одним із них. Павлу не було потреби розповідати їм, хто такий Онесим, вихваляти себе чи згадувати, що Онесим втік. Павло не бачив сенсу згадувати щось негативне про Онесима, так само як і ми не повинні згадувати негативне про інших, якщо для цього немає вагомої причини . Як зазначено в книзі «The Expositor’s Greek Testament», т. 3, с. 545, «таке упущення тут є характерним для делікатності Павла». До речі, коли хтось докладає великих зусиль, щоб виставити себе в кращому світлі, зазвичай для всіх, або принаймні для всіх, крім нього самого, очевидно, що саме це він і робить.

Питання: Чому в Кол. 4:10 Павло каже колосянам прийняти Марка, якщо він не казав їм приймати нікого іншого?

Відповідь: Було очевидно, що вони повинні приймати кожного, хто служив Господу, але в їхніх думках могло виникнути питання щодо Марка. Багато хто, ймовірно, добре знав, що Марк раніше покинув своє місце та служіння Павла. Замість того, щоб вдаватися в подробиці щодо Марка для тих, хто ще не знав про його провал, Павло говорить непрямо, щоб ті, хто в курсі, зрозуміли: Марк повернувся, примирився з Павлом, і їхні стосунки та партнерство в Євангелії були відновлені.

Питання: У Кол. 4:11, про що саме з сумом говорить тут Павло?

Відповідь: Павло дотримувався принципу: спочатку йти до єврейської синагоги й проповідувати євреям, а потім — язичникам. Але попри його особливу увагу до євреїв, серед його співробітників були лише ці євреї. Іноді, коли ми думаємо, що «все розібралися» у служінні — або принаймні так нам здається, — те, що ми вважали важливим, приносить мало плоду, а те, чому ми не приділили належної уваги, приносить більше плоду.

Питання: У Кол. 4:16 згадується лист із Лаодикії. Чи є це втрачена книга Біблії?

Відповідь: Ні, з двох причин.

1) По-перше, це не обов’язково мала б бути частина Біблії, бо навіть якби справді існувала втрачена книга, Бог не «зобов’язаний» зберігати ті книги, які Він не хотів зберегти. До речі, існував підроблений лист до лаодикійців, але його було написано у IV столітті, і вже тоді його визнали підробкою.

2) По-друге, чи існувала втрачена книга, чи це той лист, який нам відомий як «Послання до Ефесян»?

2а) Імовірно, це міг бути лист, який не зберігся, як вказують «Новий міжнародний біблійний коментар» (The New International Bible Commentary), с. 1459, та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 11, с. 226.

2б) У Посланні до Колосян Павло не каже, що він сам написав лист до лаодикійців, а згадує про один із своїх листів, який поширювався і надійшов із Лаодикії. Ефес знаходився приблизно за 100 миль (160 км) від міста Колоси, а Лаодикія розташовувалася між ними, за 10–12 миль (16–19 км) на захід і трохи південніше від Колоси. Отже, цей лист був циркулярним листом, який ми знаємо як «Послання до Ефесян».

Питання: Як християнський керівник чи наглядач, як ви, посилаючись на Кол. 4:17, можете сказати підлеглому, що йому слід приділяти більше уваги виконанню своїх обов’язків?

Відповідь: Архіпп, згаданий у Посланні до Філемона 1–2, ймовірно, був сином Філемона та Апфії. Можливо, це стосувалося того, що всі троє прийняли назад втікача-раба Онесима. З іншого боку, це могло стосуватися й інших обов’язків у служінні, окрім прийняття Онесима назад.

Щоб сказати комусь, що йому потрібно краще виконувати свою роботу — чи то у служінні, чи то на роботі — можна виокремити щонайменше п’ять кроків.

1) Перший — це обміркувати найкращий підхід до цієї людини, зважаючи на серйозність проблеми.

2) Другий — це підтвердження того, що ви поважаєте цю людину, цінуєте її працю та те хороше, що вона зробила.

3) Третій — привернути її увагу до того, що насправді потрібно змінити. Це може включати наслідки для організації, якщо вона не зміниться або повторить свою поведінку, а також наслідки для неї самої.

4) Четвертий крок — збереження стосунків, демонстрація того, що ви й надалі піклуєтеся про цю людину та поважаєте її, і сподіваєтеся, що після виправлення ситуації ця проблема просто залишиться в минулому.

5) Нарешті, можливо, вам варто зафіксувати дату, що ви сказали, що вони сказали, про що домовилися, конкретні дії та термін, до якого ці дії мають бути виконані.

Питання: Коле, чому ця книга має бути в Біблії?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

1. Її написав Павло, а він був апостолом. Петро засвідчив, що слова Павла є Писанням у 2 Петра 3:15–16.

2. Сам Павло назвав себе апостолом у Посланні до Римлян 1:1; 1-му Посланні до Коринтян 1:1; 9:1; 2-му Посланні до Коринтян 1:1, 11:5; Посланні до Галатів 1:1; Посланні до Ефесян 1:1; Посланні до Колосян 1:1; 1-му Посланні до Тимофія 1:1; 2:7; 2-му Посланні до Тимофія 1:1; Посланні до Тита 1:1.

3. Свідчення ранньої церкви. Див. наступне запитання щодо авторів, які посилалися на вірші з Послання до Колосян.

Питання: Як ми можемо бути впевнені, що те, що ми маємо сьогодні в Посланні до Колосян, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три вагомі причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25; Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Автори ранньої церкви аж до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.) цитували Послання до Колосян приблизно 105 разів, не враховуючи алюзій. Вони цитували 69,4 % Послання до Колосян, рахуючи часткові вірші як частки. Це 65,97 із загальної кількості 95 віршів.

Ось 17 донікейських авторів, про яких нам відомо, що вони посилалися на вірші з Послання до Колосян.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) натякає на Послання до Колосян 1:18: «1-е Послання Климента», розд. 24, т. 1, с. 11; т. 9, с. 236

Послання Варнави, розд. 12, с. 145, містить алюзію на Послання до Колосян 1:16.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує Колосян 3:5 як слова апостола з Послання до Колосян. Іриней, «Проти єресей», книга 5, розд. 12.3, с. 538

Мураторіанський канон (бл. 190–217 рр. н. е.) згадує Послання Павла до Колосян, а також інші 12 послань Павла.

Климент Олександрійський каже: «А в іншому місці він [апостол] каже: “Для пізнання всієї таємниці Бога у Христі, в якому сховані всі скарби мудрості та знання”» (Колосян 2:2б–3). «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 5, розд. 12, с. 463

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) перефразовує Колосян 1:21 як «апостол… його Послання до Колосян» у праці «Про воскресіння тіла», розд. 23, с. 561

Іполит (222–235/6 рр. н. е.) цитує Колосян 1:19 (кілька слів у іншому порядку) у праці «Спростування всіх єресей», книга 8, розділ 6

Оріген (225–253/254 р. н. е.) цитує Колосян 1:15 як слова Павла у праці «Про принципи», книга 1, розділ 5, стор. 247

Новатіан (250–257 рр. н. е.) цитує Колосян 1:16 як слова «апостола» у «Трактаті про Трійцю», розділ 13, с. 622

Новатіан (250–257 рр. н. е.) цитує Колосян 1:15 як слова «того самого апостола» у «Трактаті про Трійцю», розділ 21, с. 632

Кіпріан був єпископом Карфагена з 248 року до своєї мученицької смерті в 258 р. н. е. Він цитує «Послання до Колосян» у «Трактатах Кіпріана», трактат 12, третя книга, 11.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) посилається на Колосян 1:21–22 як на слова Павла. «Діалог про істинну віру», п’ята частина, с. 151

Теонас Олександрійський (бл. 300 р. н. е.) вільно цитує половину Колосян 4:6. «Лист до Луціана, головного камергера», розд. 8, с. 161

Методій (270–311/312 рр. н. е.) натякає на Колосян 1:15 як на слова Павла. «Бенкет десяти дів», Розмова 3, розд. 3, с. 317. Павла згадують у самому кінці 2-го розділу та на самому початку 4-го розділу.

Методій (270–311/312 рр. н. е.) посилається на Колосян 3:4 згідно з «Грецьким Новим Завітом», 4-м переглянутим виданням Аланда та ін. Однак мені не вдалося підтвердити це в тих творах Методія, які я маю.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) цитує Колосян 4:10–11 як «Лист Павла до Колосян»

Вікторін, єпископ Петтау (Поетовіо, на території сучасної Словенії) (загинув мученицькою смертю у 304 р. н. е.), згадує Старий і Новий Завіти у своєму «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана» (с. 345). Він перелічив листи Павла: до Римлян, до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Солунян, до Філіп’ян, до Колосян, до Тимофія — і цитує 1 Тимофія 3:15 у розділі 16, с. 345. Далі він цитує 1 Коринтян 15:53 на с. 346.

Методій (270–311/312 рр. н. е.) натякає на Колосян 1:15: «Бо як же його можна вважати “первородним усього створіння”?» — «Бенкет десяти дів», книга 3, розділ 3, с. 317

Атанасій Олександрійський (318 р. н. е.) цитує Колосян 1:15–18 у праці «Проти язичників», розділ 41, стор. 26

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 2:9 як слова апостола Павла та Колосян 1:16, 17 як слова Павла у «Листах про аріанську єресь», Лист 1, розд. 5, с. 293

Після Нікейського собору

Євсевій Кесарійський (318–339/340 р. н. е.)

Гегемоній (IV ст.) цитує Колосян1:23 та 2:6-9 і натякає на Колосян 1:24 у «Суперечці з Манесом», розд. 35, с. 209

Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Вікторін Римський (після 363 р. н. е.) посилається на Послання до Колосян 1:14

Іларій Пуатьєський (355–367/368 р. н. е.) посилається на Колосян 2:2–3 як на твір Павла у праці «Про Трійцю», книга 9, розділ 62, стор. 177

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує Послання Павла до Колосян як частину Нового Завіту. У ній наводиться цитата з Колосян 1:1–2а.

Ефраїм/Ефрем Сирійський, автор гімнів (350–378 рр. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.) цитує Колосян 2:19 як «Колосян». У праці «Про Духа», розд. 5.9, с. 6

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.), канон 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Амброзіастер (після 384 р. н. е.) посилається на Послання до Колосян 1:2–3, 7, 12, 14, 20, 22; 2:7, 8, 13, 18, 23; 3:4, 6, 13, 16, 17, 21; 3:3, 8, 12

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) цитує Послання до Колосян на стор. 19

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.)

Донатистський розкольник Тиконій (після 390 р. н. е.) посилається на Послання до Колосян 3:6

Паціан Барселонський (342–379/392 рр. н. е.)

Іоанн Златоуст у 396 р. н. е. написав 12 проповідей на Послання до Колосян, які збереглися до наших днів. Він стверджував, що його автором був Павло.

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) у праці «Проти Еномія», книга 1, розділ 22, стор. 63–64, цитує Послання до Колосян 1:16 як слова Павла. Він також посилається на Послання до Колосян 1:14.

Дідім (398 р. н. е.) посилається на Послання до Колосян 1:12

Розкольник Люцифер із Кальярі, Сардинія (361–бл. 399 р. н. е.)

Гаудентій (після 406 р. н. е.)

Хромацій (407 р. н. е.)

Северіан (після 408 р. н. е.)

Єронім (373–420 рр. н. е.)

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) стверджує, що Павло (у праці «Про прощення гріхів та хрещення», книга 1, розд. 43, с. 31 (т. 5)) написав Послання до Римлян, 1-е та 2-е Послання до Коринтян (розд. 44, с. 32), Послання до Галатів (розд. 45, с. 32), «Ефесянам» (розд. 46, с. 33), «Колосянам» (розд. 47, с. 33), «1 Тимофію» та «2 Тимофію» (розд. 48, с. 33), «Титу» (розд. 49, с. 33), «Послання до Євреїв» (що деякі ставлять під сумнів) (розд. 50, с. 34)

Напівпелагіанець Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) у «Семи книгах», книга 6.21, с. 601, цитує Колосян 1:16 як написане Павлом

Ніл (бл. 430 р. н. е.) посилається на Колосян 3:13

Паулінус з Ноли (431 р. н. е.) посилається на Колосян 1:12

«Speculum» (V століття) посилається на Колосян 1:12

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)

Кводвультдеус (бл. 453 р. н. е.)

Варімадум (445/480 р. н. е.) посилається на Послання до Колосян 1:12

Теодорет Кірійський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)

Серед єретиків та фальшивих книг

Єретик Присцилліан (помер у 385 р. н. е.) посилається на Послання до Колосян 2:13

Єретик Маркіон за Тертуліаном

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.) посилається на Послання до Колосян 3:4

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (428 р. н. е.)

3. Найдавніші рукописи Послання до Колосян, які ми маємо, містять незначні варіації, але жодних теологічно значущих помилок.

p46 Честер Бітті II (100–150 рр. н. е.) містить 79 віршів Послання до Колосян. Зокрема, у ньому містяться Послання до Колосян 1:1–2, 5–13, 16–24;1:27-2:19 ;2:23-3:11 ;3:13 –24; 4:3–12, 16–18 та інші уривки з листів Павла й Послання до Євреїв. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 192 наведено фотографію частини рукопису p46. Також на стор. 197–198 зазначено, що якість та стихометричні позначки свідчать про те, що цей текст написав професійний переписувач.

Перша половина III століття — 1936 рік — Фредерік Г. Кеньон згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

II століття, 200 р. н. е. — 1935 р. — Ульріх Вілкен, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

81–96 рр. н. е. — 1988 р. — Йонг Кю Кім, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

Приблизно 200 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Приблизно 200 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Початок — середина II століття — 1999 — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту». Це частково ґрунтується на тому, що почерк дуже схожий на папірус Оксиринх 8 (кінець I або початок II століття) та папірус Оксиринх 2337 (кінець I століття).

С. 61 Римлянам 16:23, 25–27; 1 Коринтянам 1:1–2, 2–6; 5:1–3, 5–6, 9–13; Филип’ян 3:5-9, 12-16; Колосян 1:3-7, 9-13; 1 Солунян 1:2-3; Тита 3:1-5, 8-11, 14-15; Филимона 4-7. бл. 700 р. н. е.

бл. 700 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

Близько 700 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Близько 700 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Ватиканський [B] 325–350 рр. н. е.

Синайський [Si] 340–350 рр. н. е.

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III–IV століття

Готичний 493–555 рр. н. е.

Більше інформації про ранні рукописи Послання до Колосян див. за посиланням www.BibleQuery.org/ColossiansManuscripts.html.