< Запитання щодо Біблії з Послання до філіп’ян

Питання: Яка головна думка Послання до філіп’ян?

Відповідь: Однією з важливих тем у Посланні до філіп’ян є радість, адже слово «радість» зустрічається там 16 разів. Це не просто радість «у гарну погоду», яку людина відчуває лише тоді, коли все йде добре. Це «радість за будь-яких обставин» — радість у в’язниці, під час смертельної хвороби, перед обличчям зовнішнього опору та під час перемог у особистому житті. У Посланні до філіп’ян також відверто йдеться про «злодіїв радості».

Обставини не повинні применшувати нашу радість (Послання до філіп’ян1:12 , 15–18). Якщо ваша сестра у вірі скаже вам, що їй, зважаючи на обставини, живеться досить добре, запитайте її, що саме вона робить, живучи в цих обставинах.

Люди не повинні забирати нашу радість, як показують Филип’ян 2:2-4, 14, 21 та Филип’ян 3:2-7.

Речі, або їхня відсутність, не повинні забирати нашу радість. У Посланні до філіп’ян3:19 та4:11 –12 сказано, що наша радість має бути постійною, незалежно від того, що ми маємо. Також не думайте, що ви будете щасливішими, якщо матимете більше речей.

Турботи не повинні забирати нашу радість, а навпаки, спонукати нас до молитви, як показує Послання до філіп’ян 4:6-7.

Розбрат, навіть серед віруючих, не повинен забирати нашу радість, як показує Послання до філіп’ян 4:2-3.

Як зазначено в «New Geneva Study Bible» (с. 1873), «Послання до філіп’ян сповнене радості та вдячності за те, як Бог продовжує Свою спасительну дію серед філіп’ян, та за особливий зв’язок, що існує між Павлом і його читачами».

У «NIV Study Bible» (с. 1801) сказано, що головною метою Павла було подякувати філіппійцям. Він також хотів розповісти про своє становище, підбадьорити філіппійців у час переслідувань, нагадати їм про смиренність і єдність, похвалити Тимофія та Епафродита, а також попередити про юдеїстів і розпусників.

Питання: Послання до філіп’ян можна назвати посланням радості, оскільки радість Павла від Бога, філіп’ян та Євангелія була безмежною. Як нам плекати теплоту та радість у нашому житті сьогодні?

Відповідь: Павло міг би нарікати на своє ув’язнення, на стан здоров’я після побиття чи на інші нещастя. Натомість Павло вирішив зосередитися на Бозі та на оточуючих його людях. Він часто думав про філіппійців та інші церкви. Навіть перебуваючи у в’язниці, Павло знав, що Бог і досі сидить на Своєму престолі, і що одного дня він піде, щоб бути з Христом на небі. Павло не знав, коли він піде на небо, але, зрештою, йому й не потрібно було цього знати. У Павла була мета в житті, більша за нього самого. Чи є у вас мета в житті, більша за вас самих?

Питання: Що ми дізнаємося з 1-го розділу Послання до філіп’ян про місто Філіппи?

Відповідь: Філіппи спочатку називалися «Кренідес», що означає «джерела». Філіп Македонський, батько Олександра, завоював це місто в 356 р. до н. е. і перейменував його на свою честь. Поруч із ним були золоті копальні. У 42 р. до н. е. Марк Антоній та Октавіан розгромили Брута та Кассія під Філіппами. У Марка Антонія були римські солдати, які там мешкали. У 30 р. до н. е. Октавіан (імператор Август) наказав деяким людям з Італії переселитися до Філіпп, зберігши при цьому їхні права як римських громадян, зокрема звільнення від сплати значних податків та можливість називати свою нову землю частиною італійської території. Згідно з «Біблійним коментарем Експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 460, там існувала відома медична школа. Павло заснував там церкву в 50 р. н. е. Він повернувся туди під час своєї третьої місіонерської подорожі в 55–56 рр. н. е. Павло, ймовірно, написав Послання до філіп’ян приблизно в 60–61 рр. н. е., що означає, що церкві на той час було близько десяти років.

Оскільки у Філіппах було занадто мало євреїв, щоб утворити синагогу, Павло не цитує Старий Завіт у Посланні до філіп’ян, як він це робить у Посланнях до римлян, 1 і 2 Коринтян, Галатів та Ефесян.

Питання: Чи є книги Флп. 1:1, 1 Кор. 1:1, Кол. 1:1, 1 Сол. 1:1 та 2 Сол. 1:1 творами кількох авторів, як вони стверджують, чи лише твором Павла?

Відповідь: Так само, як лист від колективу може бути складений лише однією особою, Павло, ймовірно, був єдиним автором. Див. обговорення 3-го розділу Послання до філіп’ян, щоб дізнатися більше про те, що Павло є автором усього Послання до філіп’ян.

Питання: Чи вказує вживання терміна «єпископ/наглядач» у Флп. 1:1 на пізню дату написання листів Павла, як стверджують деякі?

В: Ні, оскільки в громаді Кумрана, де були знайдені сувої Мертвого моря, ще до нашої ери також існувала посада єпископа/наглядача. У Діяннях 20:28 Павло звертався до єпископів Ефесу. У 1-му листі Петра 5:2 також йдеться про єпископів/наглядачів.

П: У Флп. 1:1 та Кол. 1:2 до кого звертається Павло, коли пише про «святих»? Чи можуть звичайні християни ігнорувати ці книги?

Відповідь: У біблійному вживанні слово «святі» або «виділені» означає всіх віруючих.

Питання: Чи справді Павло у Флп. 1:4, Рим. 1:9 та 2 Тим. 1:3 молився за людей безперестанку і в кожній своїй молитві?

Відповідь: Ймовірно, він молився за Божий народ у кожній молитві за них, саме це й мається на увазі.

Питання: Як саме, згідно з Флп. 1:5, філіппійці були партнерами Павла в Євангелії?

Відповідь: Грецьке слово, що тут означає «партнер», — koinonia — походить із ділової лексики. Писання прямо не вказує, як саме вони були партнерами, але, оскільки діловий партнер бере участь у фінансових вкладеннях, витрачає час і отримує винагороду, Писання наводить три моменти:

Фінансові пожертви: місто Філіппи розташовувалося в Македонії, а македонські церкви, згідно з 2 Коринтян 8:1-5, були дуже щедрими. У Філіп’ян 4:15-18 Павло зазначає, що саме філіппійська церква неодноразово забезпечувала його.

Час і люди: Епафродит, Еводія, Синтиха, Сизиг, Климент та інші приєднувалися до служіння разом із Павлом (Филип’ян 2:25; 4:2–3).

Нагороди: Філіппійці, як і Павло, могли сподіватися на своє громадянство на небі та майбутнє перетворення (Филип’ян 3:20–21). Крім того, Павло вважав віруючих у Філіппах частиною своєї нагороди, свого вінця на небі (Филип’ян 4:1).

Питання: У Флп. 1:7 чи слід читати «замкнений у в’язниці» (Вільямс), чи «у кайданах» або «у путах»?

Відповідь: Грецьке слово desmos тут означає пута, кайдани, ланцюги для в’язня або навіть зв’язки тіла. Тож точнішим перекладом є «ланцюги» або «пута», але грецький текст не вказує, з якого саме матеріалу вони зроблені. Проте в стародавньому світі металеві ланцюги для в’язнів були поширеним явищем. У «Дослівному перекладі Гріна» вказано «пута», а в BSB — «ланцюги».

Питання: Що саме означає «плід праведності» у Флп. 1:11?

Відповідь: Це незвичайний вираз. Окрім книги Амоса6:12 , єдині подібні вирази містяться в Посланні до Євреїв12:11 , де йдеться про «урожай праведності», та в Посланні Якова3:18 , де вживається «плід праведності». Плід праведності має щонайменше три аспекти.

Внутрішній характер: праведне життя допомагає виростити праведне серце. Плоди Духа перелічені в Посланні до галатів 5:22-23.

Зовнішні результати: Плід праведності, звичайно, включає праведні вчинки та утримання від гріховних вчинків, але він приносить набагато більше користі. Він включає свободу від страху, що хтось дізнається про те, що ти зробив або не зробив, і допомагає будувати довіру та тісні дружні стосунки з іншими. Якщо ми живемо як діти світла (Ефесянам 5:8), нам не треба турбуватися про те, щоб світло сяяло над нашим життям.

Слава Богу: Праведне серце та праведні вчинки віруючого радують Бога і прославляють Його. Незважаючи на те, яке минуле ми мали, незважаючи на ті спокуси, які маємо сьогодні, і незважаючи на будь-які турботи про наше майбутнє, наша праведність є свідченням, яке бачать ангели, демони та Бог. Наша праведність не повинна стати для нас пасткою, роздуваючи нашу гордість або змушуючи нас думати, що ми заслуговуємо на щось для спасіння. Але наше усвідомлення того, що ми подобаємося Богу, має бути для нас заохоченням.

Питання: Як у Флп. 1:14 ув’язнення Павла підбадьорило інших християн?

Відповідь: Павло не сказав, що вони просто отримали підбадьорення, або що добрі християни раділи, бачачи, як Павло страждає. Натомість вони отримали підбадьорення, щоб ще сміливіше й безстрашніше проповідувати Слово Боже. Часто християни не бачать нагальної потреби виконувати свою роль у поширенні Євангелія, коли поруч є хтось інший, хто добре з цим справляється.

Питання: Як у Флп. 1:15–18 проповідування Христа з заздрості та суперництва, а не щиро, може бути корисним для людей?

Відповідь: Проповідування з неправильних мотивів не таке добре, як проповідування з правильних. Це християнське служіння Богу в силі плоті. Але те, що справжнє Євангеліє правильно проповідується з неправильних мотивів, краще, ніж те, що його не проповідують взагалі.

Питання: Чому в Флп. 1:20 Павло турбується про те, щоб не осоромитися?

Відповідь: Павло говорив, що сподівається, що його мужність і відвага не підведуть його, коли він зазнаватиме страждань і, можливо, смерті за Христа.

Питання: У Флп. 1:21, у якому сенсі було правдою, що «жити — це Христос, а померти — це виграш»?

Відповідь: Павло зазначав, що він перебував у ситуації, коли виграє в будь-якому разі. Якщо він помре, то отримає вигоду, потрапивши до Неба й побачивши Ісуса. Як показує 2 Коринтян 5:8, бути поза тілом означає бути вдома з Господом.

Однак, якби Павло й залишився живим на цій землі, він все одно міг би продовжувати плідне служіння та допомагати іншим, як показують Филип’ян 1:22-24 та Римлян 1:11-12.

Питання: Що саме означає слово «відійти» у Флп.1:23 ?

Відповідь: Це грецьке слово використовували моряки, коли виходили в море. Смерть християнина можна розглядати як «вихід у море» додому. Це слово також використовували селяни, коли знімали ярма з вола. Християни, коли помирають, звільняються від своєї праці та земних труднощів.

Питання: Як, згідно з Флп. 1:27, віруючий живе «достойно Євангелія», а як — ні?

Відповідь: Ісус повністю спокутував наші гріхи, але деякі християни почали жити так, ніби вони все ще перебувають у своїх гріхах. Зрештою вони будуть соромитися. Якби всі знали, що ви християнин, і всі знали, що ви робите, чи були б ви задоволені своїм свідченням?

Питання: Як християни, у Флп. 2:3-4, якими способами ми можемо продемонструвати, що вважаємо інших важливішими за себе?

Відповідь: По-перше, ви можете робити дрібні речі, наприклад, чекати на інших, сповільнювати крок, щоб йти в тому ж темпі, що й інші, та притримувати двері для інших. Не має значення, чи ви хлопець, який притримує двері для дівчини, чи дівчина, яка притримує двері для хлопця; ми всі єдині у Христі.

Важливішими є інші речі, такі як вміння вислухати інших, не перебивати їх і зосередитися на тому, щоб запам’ятати те, що вони сказали.

Крім того, ви можете робити більші, жертовні вчинки, такі як поступитися їм своїм місцем та ділитися з ними своїм часом і грошима. Підвозьте їх, якщо у них є така потреба.

В ідеальному суспільстві люди повинні дружити з іншими та спілкуватися з ними незалежно від їхньої культури, раси чи етнічного походження, фінансового становища, грошей або, як кажуть підлітки, «крутості». Але не забувайте: ми ще не живемо в ідеальному суспільстві, бо ще не перебуваємо в небі. Але щоб продемонструвати передсмак неба та любов, яку ми маємо один до одного вже зараз, будьте з ними, сидіть поруч із ними і нехай інші бачать, що ви з ними. Коли ви йдете на зібрання, вам ніколи не слід турбуватися, що вам немає з ким сісти. Натомість вам слід шукати людей, які самотні або з якими інші, можливо, не хочуть сидіти, і докласти зусиль, щоб сісти поруч із ними та познайомитися з ними.

Пам’ятайте, що Ісус сказав: «Хто хоче бути великим серед них, той нехай буде слугою» (Мт. 20:26 та Мк. 10:43).

Питання: У Флп. 2:6 сказано, що Христос мав вигляд Бога, тож як Христос міг бути Самим Богом?

Відповідь: Слово «постать» також означає «природу». Филип’ян2:10 є перефразуванням Ісаї 45:23, за винятком того, що в Ісаї йдеться про Ягве.

Ісус не є Богом-Отцем, але як частина Трійці Ісус є нашим Богом (Івана20:28 ), називається Богом (Євреїв 1:9) і шанується як Бог (Євреїв 1:6). Він має повноту Божу (Колосян 1:19; 2:9), якої Ісус мав з власної сили позбутися.

Питання: Як саме у Флп. 2:6-9 Христос зрекся Себе?

В: Земний принц може зняти свої коштовності та королівські шати, одягнутися як жебрак і вийти на вулицю. Однак принц, навіть без своїх атрибутів, все одно залишається принцом.

Цей вірш лише конкретно говорить про те, що Христос добровільно упокорив Себе і зробив те, що було потрібно, щоб стати людиною, але не вказує, як саме. У Івана 17:5 Христос просив Отця повернути Йому славу, яку Він мав ще до створення світу. Ісус залишався Богом, перебуваючи на землі (Євреїв 1:8-9; Івана 1:1 + Євреїв 13:8), і був гідний тієї самої честі та поклоніння (Івана5:22 –23;9:39 ).

У книзі «Повна книга біблійних відповідей» (The Complete Book of Bible Answers), с. 101–102, сказано, що Христос не «відмовився» від жодних божественних атрибутів, а лише «добровільно не використовував» деякі з них. Інші християни не погоджуються з цим і стверджують, що Христос «відмовився» від деяких другорядних божественних атрибутів, але це аж ніяк не означало, що Ісус перестав бути Богом. У будь-якому разі факт залишається фактом: Він був і Богом, і людиною. У книзі «Ось це хороше запитання» (Now That’s a Good Question), с. 42–43, наводиться короткий богословський огляд цієї проблеми та підкреслюється, що Бог-Син ніколи не переставав бути Богом. У книзі «Коли запитують критики» (When Critics Ask), с. 481, також зазначається, що Ісус все ще був Богом, але Він зрікся Своїх прав як Божества.

Питання: Чи був уривок з Флп. 2:6–11 ранньохристиянським гімном, а не текстом, спочатку написаним Павлом?

Відповідь: Хоча зовнішніх доказів того, що це ранньохристиянський гімн, немає, поетична ритміка все ж на це вказує. Незалежно від того, чи Павло був автором цього тексту, чи « » скопіював його з гімну, він все одно був записаний у Посланні до філіп’ян під авторитетом Павла.

У книзі Мілларда Дж. Еріксона «Християнська теологія» (с. 689) зазначено, що думка про те, ніби це був арамейський гімн, сягає Ернста Ломейєра. Однак Еріксон вказує, що немає єдиної думки щодо того, як поділити цей уривок на строфи (на відміну від Псалмів). Те, чи є це гімном, чи ні, не впливає на його значення, адже «тлумачення не може визначатися формою».

Питання: Чому, згідно з Флп. 2:10, кожне коліно схилиться перед Ісусом?

Відповідь: Ця думка дуже схожа на Ісаї 45:23–24, де Бог клянеться, що кожне коліно схилиться перед Господом. Ісус — не просто надія світу; Він — єдина надія всього світу. Це, ймовірно, відбудеться під час Суду Великого Білого Престолу. Цей вірш також показує, що до того часу, коли це станеться, кожен почує Євангеліє.

Питання: Чому в Флп. 2:12 Павло розрізняє послух у його присутності та послух у його відсутності?

Відповідь: Тоді, як і зараз, деякі люди добре слухаються лише тоді, коли їхній керівник чи начальник спостерігає за ними. Павло хвалить їх за послідовність у слухняності, незалежно від того, чи був Павло поруч, чи ні. Хтось колись сказав, що «характер» — це те, ким ти є, коли ніхто не дивиться. Звісно, Бог дивиться завжди.

Мій друг з материкового Китаю довго й ретельно розмірковував над наступним питанням, перш ніж стати християнином. Якщо Бога немає, чому б не скористатися нагодою й не зробити все, що можна, коли ніхто не дивиться? На жаль, я побоююся, що й інші замислювалися над цим питанням, повірили, що Бога немає, і… ну, часті фінансові шахрайства та високий рівень злочинності говорять самі за себе.

Питання: У Флп. 2:12 сказано, що ми спасенні благодаттю через віру, тож як же нам «працювати над своїм спасінням»?

Відповідь: Ми не спасаємося власними зусиллями. Однак плід, або результат нашого спасіння, є поєднанням наших зусиль і Божої дії в нас. Див. обговорення Ефесян 2:5-8 та Якова 2:14-25.

Питання: У Флп. 2:14 сказано, що ми справді ніколи не повинні нарікати чи скаржитися на що-небудь?

Відповідь: Як радив Павло у Посланні до філіп’ян 4:9, нам слід брати приклад з Павла. Павло ніколи не нарікав, не скаржився і не висловлював марних нарікань. Однак іноді Павло рішуче вказував на недоліки, щоб показати людям, як їм слід змінитися.

Питання: Як, з огляду на Флп. 2:14, порадити християнину, який завжди налаштований негативно і багато скаржиться?

Відповідь: Тут слід розглянути два окремі аспекти: його розум і його серце.

Розум: Цілком можливо, що людина навіть не усвідомлює, що вона налаштована негативно і багато скаржиться. Пропоную спочатку сісти з нею і пояснити, що така поведінка, якої вона, можливо, не помічає, не є християнською. Заохотьте її взяти на себе зобов’язання змінитися. Дайте їй зрозуміти, що ви вболіваєте за її перемогу в цьому. Скажіть, що коли він все-таки припуститься помилки і скаже щось, чого не слід було б, ви нагадаєте йому про це — не для того, щоб засуджувати, а лише щоб він усвідомив це і навчився припиняти те, що на даний момент, можливо, стало для нього другою натурою.

Серце: Можливо, вони продовжують говорити пригнічуючі речі, бо не відчувають у собі великої радості. Покажіть їм радість, яку вони можуть мати у Господі, і заохотьте їх зосередитися на цьому, як показано у Филип’ян 4:7-9.

Питання: Як у Флп. 2:15 християни «сяють, як світло у світі»?

Відповідь: На землі наша праведність і характер сяють на тлі темряви суспільства. У небі мудрі сяятимуть, як небо, а ті, хто приведе багатьох до істини, сяятимуть, як зірки, навіки віків, згідно з Даниїла 12:3.

Питання: Як і для кого, згідно з Флп. 2:15-16, християни повинні сяяти?

Відповідь: Як зірка сяє незалежно від того, хто її бачить, так і ми маємо виявляти свій характер незалежно від того, хто на землі нас спостерігає. Але Бог завжди спостерігає, і, ймовірно, ангели та демони теж спостерігають. Тож виходьте і робіть те, що вам хочеться робити. Просто пам’ятайте, хто спостерігає, і перед ким вам доведеться звітувати.

Питання: У Флп. 2:19, оскільки Павло мав радість Господню, яку роль відіграє тут підбадьорення інших?

В: Радість — це те, чим найкраще ділитися, а не тримати при собі. Але навіть якщо ми не розуміємо причини, Бог наказує нам підбадьорювати інших у Рим. 1:12; Флп. 2:19; 1 Сол. 5:11, 14; та Євр. 3:13. Ранні християни дають нам приклади взаємного підбадьорення в Дії 15:31-32; 16:40; 18:27; 20:2.

Питання: У Флп. 2:20–21, оскільки всі дбали про власне благо, а не про благо Ісуса, чому Павло дякував Богові за них у Флп. 1:3?

Відповідь: Він не знав інших кандидатів для своєї команди, які б так піклувалися про інших, як Тимофій. Усі в тій чи іншій мірі грішать егоїзмом, але, незважаючи на наші недоліки та гріхи, ми все одно можемо дякувати Богові один за одного, хоч і є недосконалими.

Питання: Чи можуть справжні християни, як зазначено у Флп. 2:21, все ж бути егоїстичними?

Відповідь: На жаль, так. Ми повинні бути зосередженими на Бозі, водночас усвідомлюючи, що Бог хоче, щоб ми дбали й про свої потреби. Однак, так само як християни можуть забути, що вони очищені від своїх минулих гріхів (2 Петра 1:9), так і християни часом залишаються грішними та егоїстичними.

Питання: Що в Флп. 2:21 означає бути егоїстичним, і як ми можемо цього уникнути?

Відповідь: У пісні «Material Girl» героїня не дбає ні про що й ні про кого, крім грошей. У світі є багато таких «матеріалістичних дівчат», але є й чимало «матеріалістичних хлопців». Однак ми, як християни, є повною протилежністю цьому. Ми усвідомлюємо, що гроші — це лише тимчасове, а єдине вічне на землі — це Слово Боже та душі людей. Це не означає, що ми маємо постійно зневажати себе, а скоріше те, що ми маємо так сильно дивитися на Бога та інших, що навіть не дуже часто звертаємо увагу на себе.

У Посланні до філіп’ян 2:21 є дещо, що, ймовірно, було тут ненавмисним: Павло так радівав за Тимофія, так турбувався про філіп’ян і так полегшало йому, що Епафродит все ще був живий. Якби хтось нагадав Павлу, що він сам перебуває у темній в’язниці й, можливо, сам стоїть перед стратою, Павло, мабуть, сказав би: «О так, я майже про це забув!»

Моліться за інших.

Питання: Як ми можемо / повинні поводитися з християнами, які зосереджені на собі, про що йдеться у Флп. 2:21?

Відповідь: Нам потрібна терпеливість. Багато людей, коли вони вперше приходять до Христа, все ще мають багато егоїзму. Замість того, щоб засуджувати їх, ми повинні усвідомити, що Бог ще не закінчив з ними. Але, можливо, Бог міг би використати нас і наш приклад, щоб допомогти їм стати зосередженими на Христі, а не на собі. Якщо серце людини постійно прагне до Божих бажань і зосереджене на любові до інших, то її зосередженість на собі зменшуватиметься.

Питання: Що в Флп. 2:25 є важливим щодо Епафродита?

Відповідь: До Епафродита не зверталися як до церковного лідера, пресвітера чи диякона. Його єдиним титулом у церкві було «один із вас» у Колосян 4:12. Не обов’язково бути лідером, щоб самопожертвно прийти на допомогу іншим.

До речі, ім’я Епафродит було досить поширеним; секретаря Нерона, а згодом і Доміціана, також звали Епафродит.

Питання: У Флп. 2:25, оскільки Павло міг зцілювати, чому ж він не зміг зцілити Епафродита, який ледь не помер?

Відповідь: Павло не мав влади зцілювати на власний розсуд: лише Бог має владу зцілювати. Проте Павло часто був знаряддям зцілення. Однак Бог, який може чинити так, як Він вважає за потрібне, вирішив не зцілювати Епафродита одразу. До речі, сам Павло був хворий, коли звертався до галатів.

Питання: Чому у Флп2:27 –28 Павло турбувався, якщо у Флп 4:6–7 він сам казав: «Не турбуйтеся ні про що»?

Відповідь: Павло ніколи не стверджував, що є безгрішним і досконалим, і в Філіп’ян 2:27–28 він щиро висловлював свої власні почуття. Ми маємо наслідувати приклад Павла лише в тому, як він наслідує Христа (1 Коринтян 11:1). Але, як з’ясував Павло, якщо турбота є вашою хворобою, то молитва до Бога — це ваше зцілення.

Грецьке слово, що означає «турбуватися» у Филип’ян2:20 (merimnao), вживається в Новому Завіті дев’ятнадцять разів. Павло вживає його чотири рази в позитивному значенні (1 Коринтян7:32 , 34;12:25 ; Филип’ян2:20 ). У всіх інших випадках (Матвія6:25 , 27, 28, 31, 34; Луки10:41 ) тощо це слово вживається в негативному значенні.

Питання: Чому в Флп. 2:27–28 Павло турбувався через тяжку хворобу Епафродита, адже в Флп.1:21 –23 він сказав, що жити — це Христос, а померти — це виграш?

Відповідь: Павло турбувався не за себе, а за Епафродита. Див. також попереднє запитання.

Питання: Звичайно, у Флп. 2:29 ми маємо шанувати Бога, але як ми також маємо шанувати зразкових віруючих за їхнє служіння?

Відповідь: Є неправильні та правильні способи.

До неправильних належить ставити їх на п’єдестал і шанувати як зразки досконалих віруючих. Але що станеться, коли нові віруючі дізнаються, що вони не досконалі? Навіть такий добрий віруючий, як апостол Петро, помилився в Посланні до галатів 2:11–14 і потребував публічного докору від Павла. До того, як це сталося, Петра шанували як апостола. Але що ще важливіше, Петра шанували як апостола й після його лицемірства, докору та ймовірного покаяння. Інший неправильний спосіб — це мати таку позицію або давати зрозуміти, що церква не змогла б обійтися без них, або частково покладати свою віру на них, а не лише на Бога.

Правильні способи включають приватне заохочення їх, публічне виокремлення їх для похвали як доброго прикладу (навіть якщо вони не досконалі) та заохочення інших вчитися у них.

Питання: Які, згідно з Флп. 2:29, є межі вшанування інших за їхнє служіння?

Відповідь: Спочатку погляньмо на Ісуса. Ми справедливо говоримо, що Ісус був необхідним для нашого спасіння, Він є нашим посередником, ми молимося, просячи Його про допомогу, співаємо Йому хвалу, поклоняємося Йому та прославляємо Його у богослужінні. Але коли римо-католики роблять те саме щодо Марії, чим це відрізняється від поклоніння, окрім заміни слова «поклоніння» на «шанування»? Нічого з цього не було в Біблії стосовно жодної людини, крім Ісуса.

Але ми можемо шанувати й захоплюватися Марією та іншими віруючими (як тими, що живуть на землі, так і в небі), ми можемо називати Марію «благословенною» згідно з Луки 1:48, і ми можемо розповідати іншим про їхні добрі вчинки. Але будьте обережні, щоб не віддавати їм ту відданість, яку ми повинні віддавати лише Богові, як сказано у 2 Коринтян 11:2-3. «Я ревную за вас божественною ревністю. Бо я обіцяв вас одному чоловікові, щоб представити вас як чисту діву Христу. (3) Однак я боюся, що, так само як Єва була обманута хитрістю змія, так і ваші думки можуть бути відвернені від вашої простої та чистої відданості Христу». (BSB)

Питання: Чому в Флп. 2:30 Павло, здається, висловлюється негативно щодо філіппійців, кажучи: «щоб надолужити ваш дефіцит у служінні мені»?

Відповідь: Бути відвертим — це добре, і це означає не приховувати від людей ані позитивних, ані негативних речей. Однак це не обов’язково є негативним. Павло був надзвичайно вдячний їм за те, що вони послали Епафродита, щоб допомогти йому, і він зазначив, що знав: Епафродит був там, щоб надати йому ту допомогу, яку вони самі не могли надати особисто.

Питання: Чи спостерігається у Флп. 3:1 зміна стилю написання, яка вказує на другий лист від іншого автора?

Відповідь: Ні. Таку гіпотезу висувала формальна критика, яка на сьогодні є в основному дискредитованою. Перш ніж відповісти на запитання, слід зазначити факт, який не використовується у відповіді.

У Филип’ян 1:1 сказано, що Послання до Филип’ян було написане Павлом і Тимофієм. Хоча Павло міг написати одну частину, а Тимофій — іншу, зміна стилю не настільки значна, щоб це підтверджувати. Павло, ймовірно, був єдиним автором.

Відповідь: Немає абсолютно жодних доказів існування іншого автора, окрім зміни стилю. Перехід від заохочення до докору може бути зумовлений поєднанням чотирьох причин.

1. Стародавній стиль написання листів не вимагав перехідних розділів настільки, наскільки це потрібно для сучасних офіційних документів.

2. Раптова зміна пов’язана зі зміною теми.

3. Можливо, у цьому місці Павло був змушений перервати написання листа. (Першим це припустив Лайтфут.)

4. Грецьке слово в цьому місці може означати «нарешті», «крім того», «більше того», «до того ж» або «щодо решти». У 1 Солунян 4:1 це саме слово вживається в тому самому значенні.

У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 11, с. 96–97, 137–138, зазначено, що ніхто ніколи не ставив під сумнів цілісність Послання до філіп’ян аж до Ф. К. Баура (1792–1860) та ліберальної Тюбінгенської школи в Німеччині у XIX столітті, і що точка зору про множинність авторів Послання до філіп’ян ніколи не набула широкого визнання.

Питання: Чому в Флп. 3:1 Павло наголосив саме на радості?

Відповідь: Святе Письмо прямо цього не вказує, але ми можемо виділити чотири причини.

Не зважати на обставини: філіппійці могли бути розчаровані тим, що Павло перебував у в’язниці. Павло хотів, щоб вони раділи й сподівалися на Бога, а не на нього самого.

Це норма для християнського життя: життя християнина має бути сповнене радості, незалежно від обставин.

Для сили: У Неємії 8:10 і далі сказано: «Радість Господня — ваша сила». Усвідомлюючи та радіючи нашим стосункам із Богом, ми можемо мати витривалість, щоб протистояти випробуванням і спокусам цього світу, і не давати себе збити з курсу успіхом у цьому світі.

Щоб заохочувати інших йти вперед із Христом: Важко бути світлом для інших, коли ти сам похмурий і пригнічений.

Питання: Чому в Флп. 3:2 Павло називає деяких юдаїстів «псами», якщо в Мт. 7:1-5 сказано, що ми не маємо судити інших?

Відповідь: Павло не судив їхній вічний стан (чи є вони відкинутими, чи обраними), але його лайка була суворим докором людям, які були схожими на того, ким він сам колись був. Євреї іноді називали язичників собаками. Тут Павло просто повернув ситуацію проти них.

У грецькій мові є два слова, що означають «собака»: «kynarion» означає домашню собаку або улюбленця, а «kuon», слово, вжите тут, означає вуличного пса або собаку з вулиці.

Питання: Як у Флп. 3:4-11 природна перевага може стати недоліком?

В: Павло згадав два види переваг: переваги, отримані від народження, та переваги, здобуті завдяки наполегливій праці. Чи є вони добром чи злом, залежить як від того, для чого ви їх використовуєте, так і від того, як саме ви це робите. Усе залежить від впевненості в плоті. Чи вважаєте ви ці переваги своїми власними або тим, на що маєте право, чи вважаєте їх Божими дарами, наданими нам для використання на Його славу? Чи використовуєте ви їх так, як того хотів би Бог, чи йдете на моральні чи етичні компроміси, щоб досягти своїх цілей або того, що, на вашу думку, є Божими цілями для вас? Якщо ви справді не можете досягти своїх цілей без гріха, то Бог не хотів би, щоб ви мали цю мету.

Філіп’ян 3:7 називають «великим зреченням». Павло перелічує деякі зі своїх природних переваг і каже, що ці переваги ніщо порівняно з пізнанням Христа. Ми мусимо запитати себе, наскільки ми намагаємося покладатися на свої переваги, а не на Бога. Якщо природна перевага замінює нашу залежність від Бога, то вона стає тягарем.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 11, с. 140; «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 660; та «Біблійний коментар віруючого», с. 1971 для отримання додаткової інформації.

Питання: Які права ми маємо як християни згідно з Флп. 3:7–8?

Відповідь: Нам дано право бути дітьми Божими. Усе, як ми користуємося своїми правами чи не користуємося ними, відбувається в рамках цього права. Спочатку наведемо кілька чітких правил, а потім — загальні настанови щодо захисту своїх прав та прощення образи.

Чіткі правила

1. Те, що ми маємо право, не означає, що ми мусимо ним користуватися. Павло вирішив не користуватися правом брати гроші за проповідування Слова (1 Кор. 9:6) або мати дружину-віруючу (1 Кор. 9:5).

2. Іноді реалізація політичних прав є прийнятною, як це зробив Павло у Філіппах (Дії16:37 –40), уникнувши бичування (Дії22:25 –29) та звернувшись із апеляцією до Цезаря (Дії 25:10–12).

3. Ми не маємо права позиватися до суду проти інших віруючих (1 Коринтян 6:1–8).

4. Ми маємо право, щоб суперечки з іншими християнами вирішувалися іншими християнами (1 Коринтян 6:1-8).

5. Ми не маємо права намагатися помститися (Римлянам12:19 –21; Повторення Закону 32:35).

6. Ми не маємо права зберігати образу (Ефесянам4:26 –27).

7. Ми не маємо права захищати себе способами, що суперечать Божим заповідям (Ефесянам5:11 –12). Ми не маємо права чинити те, що суперечить закону (Римлянам 13:1–7).

Загальні настанови

У деяких випадках Павло захищав свої права заради Євангелія, а Єремія 22:15–16 показує, що ми маємо захищати права пригноблених. Першим природним поривом людини є розлютитися або помститися. Однак Ісус також сказав підставляти іншу щоку (Лука6:29 ).

Вибір, коли захищати свої права, а коли ні, слід робити з огляду на те, що найкраще сприятиме досягненню нашої кінцевої мети. Але що є нашою кінцевою метою? Це не має бути захист своєї «території» чи збільшення нашого багатства чи влади. Натомість нашою кінцевою метою є прославлення Бога. Тож захищайте свої права там, де це найкраще прославить Бога, і підставляйте іншу щоку там, де це найкраще прославить Бога.

Пам’ятайте: захищати свої права — це добре, але коли наше бажання захищати свої права переважає наше бажання якнайкраще прославити Бога, наше бажання захищати свої права стає гріхом.

Питання: Чому, згідно з Флп. 3:8, деякі втратили прагнення просто «пізнати Христа»?

Відповідь: Грецьке слово, що тут вжито, не є звичайним словом, яке означає «знати». Це слово gnonai, що означає «знати з власного досвіду». Чи прагнете ви налагодити з Богом тісніші стосунки, ніж ті, що маєте зараз?

Хадсон Тейлор сказав: «Нам необхідно віддавати себе заради життя світу… Принесення плоду передбачає несіння хреста. “Якщо зерно пшениці не впаде в землю й не помре, то залишиться одне”. Ми знаємо, як Господь Ісус став плідним — не лише несучи Свій хрест, а й померши на ньому. Чи багато ми знаємо про спілкування з Ним у цьому? Немає двох Христів — легкого Христа для легких християн і страждаючого, трудящогося Христа для виняткових віруючих. Є лише один Христос. Чи готові ми перебувати в Ньому і таким чином приносити плід?» Цитується з «Біблійного коментаря віруючого», с. 1974 (цитується пані Говард Тейлор у книзі «За гірськими хребтами», с. 170).

Питання: Чи думав Павло у Флп. 3:10, що він може пропустити перше воскресіння?

Відповідь: Ні. Надія Павла тут була певною надією, а не просто мрією. Так само, коли Павло з нетерпінням чекав на повернення Христа, це не означає, що він не був упевнений, чи Христос коли-небудь повернеться. В обох випадках висловлення Павлом свого щирого бажання не слід неправильно тлумачити як заперечення його впевненості в тому, що це бажання здійсниться.

Питання: Чому, як зазначено у Флп. 3:15, деякі християни вміють бачити фінансові потреби інших, а інші до цього сліпі?

Відповідь: Деякі християни мають дар «допомоги», завдяки якому вони швидше помічають потреби інших людей. Інші, можливо, не хочуть цього бачити, бо не бажають опинитися в ситуації, коли відчуватимуть, що повинні допомогти.

Якщо в церкві якийсь член громади, здається, ніколи не з’являється на заходах, які можуть коштувати грошей, можливо, у нього просто немає зайвих коштів. Ви можете ввічливо поцікавитися, чи не потрібна йому допомога, і надати йому фінансову підтримку.

Часто церква може оголошувати про проведення церковного табору, реколекцій чи інших заходів, які вимагають витрат, але просить людей, яким важко оплатити участь, але які все одно хочуть поїхати, звернутися до церкви, і церква може надати їм стипендію, щоб допомогти їм.

Питання: У Флп. 3:17, Флп. 4:9 та 1 Кор. 11:1 сказано, що ми маємо наслідувати приклад Павла. Чи виправдовує це авторитарне керівництво?

Відповідь: Ні. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Павло був апостолом, і ми маємо ставити його писання в Святому Письмі вище за будь-якого сучасного лідера чи так званого апостола.

2. У 1 Петра 5:3-4 сказано, що лідери мають бути добрими прикладами для пастви. Імовірно, ми маємо наслідувати ці добрі приклади.

3. У Посланні до Євреїв 13:17 сказано, що ми й сьогодні маємо слухатися своїх керівників. Однак у 1 Петра 5:3-4 сказано, що керівники не повинні панувати над паствою.

Більш розгорнуту відповідь див. у книзі «Коли запитують секти» на сторінках 229–230.

Питання: У Флп. 3:18, хто такі люди, що живуть як вороги Хреста Христового?

Відповідь: У Филип’ян 3:18 йдеться не про ворогів Бога чи ворогів істини, а саме про ворогів Хреста Христового. Це не обов’язково язичники, адже багато язичників нічого не знають про Хрест Христовий; це люди, які почули послання про Хрест і стали його ворогами. Іноді люди, які виросли в церкві, але більше не хочуть слідувати за Христом, можуть стати ворогами того, що вони чули.

Це не лише юдеїзатори, бо про них уже йшлося в попередньому розділі. Натомість це християни за віросповіданням, які дотримуються вчення про «легку віру» і живуть так, як їм заманеться.

Їхня доля — загибель.

Чому Павло плакав за них? Це було через шкоду, яку вони заподіяли церкві, і через шкоду, яку це завдало їм самим.

Питання: Як, згідно з Флп. 3:18, люди в церкві можуть жити як «вороги Хреста Христового»?

Відповідь: Павло каже, що їхній «кінець — загибель», отже, ці люди не є справжніми віруючими, а є людьми в церкві, які потраплять до пекла. Павло говорив це не з задоволення чи гніву, а «зі сльозами» та сумом.

Питання: Чи, згадуючи в Флп. 3:20 Ісуса як нашого Спасителя, Павло запозичував цей титул із язичницьких джерел?

Відповідь: Ні. Хоча грецьке слово, що тут вжито (soter), насправді використовувалося стосовно ідолів та людських правителів, у грецькій Септуагінті це слово (soter) застосовувалося до Бога у Псалмі 24:5; 26:9 та в інших місцях. Якщо вже на те пішло, то Новий Завіт «запозичив» цей титул із Старого Завіту.

Питання: Що означає слово «вінець» у Флп. 4:1?

Відповідь: Грецьке слово «diadema» може означати лише «корону», але тут вжито не це слово. У цьому місці вжито грецьке слово «stephanos». Воно означає перемогу та нагороду, а не обов’язково владу. Те саме слово вживається щодо тернового вінця Ісуса. І дивовижно замислитися над тим, що Ісус зніс терновий вінець, щоб ми могли отримати вінець перемоги.

Питання: Як, згідно з Флп. 4:2-3, слід поводитися з одновірцями, з якими вам важко ладнати, або з якими їм важко ладнати з вами?

Відповідь: У філіппійців не все було ідеально. Судячи з усього, Еводія та Синтиха працювали на благо Євангелія, обидві навіть поруч із Павлом, проте між ними виникали суперечки. Пишучи це, Павло розумів, що це не була короткочасна, одноразова ситуація, а, ймовірно, тривала проблема.

Павло не вказав, хто з них був неправий, чи, можливо, обидві. Єводія та Синтиха були поширеними грецькими жіночими іменами. Ім’я Сизигус більше ніде не зустрічається у всій грецькій літературі, тож, можливо, Павло вживає вираз «товаришка по ярму», бо не хоче називати цю особу, а вона сама знає, про кого йдеться.

У великій первосвященицькій молитві Ісуса в Євангелії від Івана 17, у вірші 23 Ісус молиться, щоб Його діти були єдині, щоб світ пізнав, що Бог послав Ісуса. Якщо ваша суперечка відбувається публічно, яке ж послання це надсилає світові? У 1 Івана 3:10 містяться ще сильніші слова. Якщо ви не любите свого брата, то ви не від Бога. Там не сказано, що іноді це не буде важко, і що вам може не подобатися ваш брат, але якщо ви не маєте до нього любові, то перевірте, чи ви взагалі є справжнім християнином.

Пам’ятаючи про те, що Господь поруч, ми можемо ефективно поставити наші дрібні суперечки у правильну перспективу. Згадайте, як сильно Бог їх любить; настільки сильно, що Ісус помер за них. Зло, або принаймні те, що ти сприймаєш як зло, яке вони заподіяли такій тендітній, грішній істоті, як ти, є настільки, настільки малим порівняно з гріхами проти Бога, які Він тобі пробачив. Уклади з ними мир, якщо це залежить від тебе. Якщо ж ні, переконайся, що вони бачать: ти готовий укласти з ними мир. Нарешті, пам’ятай, що ти будеш у небі, вічно славлячи Бога — разом із ними.

Питання: У Флп. 4:3, хто такий «Сизигус», або «товариш по ярму»?

Відповідь: Грецьке слово означає «товариш по ярму», і існують дві точки зору:

1. Грецьке слово «Сизигус» може бути ім’ям. Однак ми не маємо жодних свідчень про те, що хтось із греків використовував це слово як ім’я.

2. Павло міг навмисно не називати ім’я того, кому він особливо хотів допомогти у вирішенні суперечки між Еводією та Синтихою. Іноді люди, які дипломатично примиряють інших, працюють ефективніше, коли увага не привертається до них.

Питання: Чи повинні християни радіти, як сказано у Флп. 4:4, оскільки Ісус у Мт. 5:4 сказав, що блаженні ті, хто плачуть?

Відповідь: Перш ніж радіти як дитина Божа, потрібно сумувати й каятися у своїх гріхах. Навіть як християни ми сумуємо через те, що розбиває Боже серце, але навіть у нашому смутку ми радіємо нашим стосункам із Богом. У книзі «Коли критики запитують» (с. 482–483) наголошується, що смуток є умовою, а наша радість — результатом правильних стосунків із Богом.

Питання: Як, згідно з Флп. 4:5, Господь був близько до нас 2000 років тому?

Відповідь: Як і тоді, так і зараз Господь близький до нас не одним, а трьома способами.

1. З огляду на мінливість нашого життя, ми можемо померти й зустріти Господа в будь-який момент.

2. Ніхто не знає дня чи години повернення Христа (Матвія 24:36), а також того, чи це відбудеться скоро, чи ще далеко в часі. Проте це неминуче, оскільки необхідні передумови для повернення Христа можуть виконатися швидко.

3. Христос є поруч і перебуває в усіх віруючих (Івана 14:23; Римлян 8:9).

Питання: Як, згідно з Флп. 4:6-7, Божий мир допомагає нам, коли ми турбуємося?

Відповідь: Як би ми не старалися, Божий мир — це не те, чого ми можемо досягти самостійно; це те, що дається нам. Коли ми звертаємося до Бога з проханнями в молитві, Божий мир може охороняти (тобто захищати) і наші серця, і наші думки. Коли ми зосереджуємося на Бозі та вічних речах, наші власні тимчасові турботи можуть здаватися незначними.

Питання: У Флп. 4:10, 20 люди бачили в Павлі все, що завгодно, але не стоїка. Як нам здаватися менш стоїчними в очах інших?

Відповідь: У цьому контексті стоїк — це людина, яка завжди здається розсудливою та спокійною; яка не виявляє особливих емоцій чи хвилювання. Павло, безперечно, був розсудливим, але часто він був не спокійним, а емоційним — чи то від шоку через вчинки людей, чи то від смутку через гріх, чи то від хвилювання, переповненого радістю від прославлення Бога. Деякі сучасні християни, можливо, добре опанували розсудливість, але, ймовірно, втратили деякі інші риси, які мав Павло. Існує два «ліки» від стоїцизму: вторинне та первинне. Вторинне ліки полягає в усвідомленні того, ким ви є. Завдяки Божій благодаті та милості ви маєте цілком незаслужену привілею бути дитиною Божою. У Христі ви народилися заново й обміняли своє старе гріховне життя, з його гріховними спокусами та егоїстичними амбіціями, на свободу нового життя у Христі. Над тим, що перемагало вас у вашому старому житті, Бог тепер дав вам силу, через Святого Духа, здобувати перемогу. Але це лише вторинний засіб. Первинний засіб — це усвідомлення того, ким насправді є Ісус. Ісус не є лише частково Богом, а повністю Богом; і Він так низько схилився, щоб прийти на землю, втілившись у справжню людину, щоб померти за наші гріхи, бо Він нас любив. Ісус, який мав силу воскреснути з мертвих, тепер живе в нас через Святого Духа. Ми є спадкоємцями разом із Христом, і коли Христос виявиться у славі, як сказано в Колосян 3:4, ми також виявимося у славі разом із Ним.

Павла захоплювало не лише те, що Христос зробив для нього особисто; Павло також був захоплений тим, що міг ділитися Євангелієм і бачити, як люди приходять до Христа. А що насамперед захоплює вас?

Питання: У Флп. 4:11 йдеться про те, що у світі відбувається так багато, що ми можемо щось пропустити. Як же нам навчитися бути задоволеними у Христі?

Відповідь: По-перше, якщо у вас немає справжніх, особистих стосунків із Христом, вам потрібно запросити Христа у своє серце. Це є необхідною умовою для задоволеності; ви можете бути по-справжньому задоволеними лише у Христі.

Далі запитайте себе: «Чого ви прагнете?» Деякі люди прагнуть слави, амбіцій, влади чи грошей; інші — задоволень через гріховні речі, такі як пияцтво, наркотики чи позашлюбні стосунки. Ще інші прагнуть приємних вражень, які не є гріховними, таких як подорожі, стосунки, музика, смачна їжа, яхта чи певні інші матеріальні речі. Деякі люди прагнуть не задоволень і вражень, а інших речей: краси (з косметичними процедурами чи без них), здоров’я або спортивної форми. Інші люди стоять на протилежному боці: вони, можливо, нічого не прагнуть; і, можливо, не мають великих сподівань, хіба що якісь крихітні. А до якої категорії належав Павло? Павло, безперечно, не належав до жодної з перерахованих. У нього була велика, ще нездійснена надія, до якої він прагнув. Павло прагнув досягти Божої мети — привести весь світ до Христа, щоб світ пізнав Ісуса. Чи досяг Павло своєї мети? У певному сенсі — ні, бо коли Павло помер, весь світ ще не дізнався про Ісуса. Але в іншому сенсі Павло все-таки досяг успіху, бо, завдяки Божому провидінню та власній ініціативі, він був слухняним. Я б стверджував, що Павло зробив усе, що Бог призначив йому зробити. Хоча наприкінці свого життя серце Павла все ще боліло за загублених, я вірю, що Павло був задоволений тим, ким він був у Христі, і тим, що він робив для Христа.

Чи хочете ви бути задоволеними у Христі? Проводьте час із Христом, як це робив Павло, моліться, як Павло, і будьте активними, як Павло. Не займайтеся тим, що Бог доручив Павлу, а з молитвою беріться за те, чого Бог хоче від вас.

Питання: Чого нас вчить Флп. 4:16–18 про пожертви?

В: Судячи з усього, філіппійці надсилали Павлу грошову допомогу, не чекаючи, поки він про неї попросить. Принаймні в деяких випадках Павло цього не очікував. Чи надаєте ви фінансову допомогу християнським служителям, які її потребують, навіть якщо вони вас про це не просили? Сумно, коли християнські місіонери, покликані виконувати Божу справу за кордоном, змушені повертатися додому виключно для того, щоб зібрати додаткову фінансову підтримку.

П: Чи справді, як сказано у Флп. 4:19, Бог задовольняє всі наші потреби, як, наприклад, тоді, коли Павло голодував (див. Флп. 4:12)?

Відповідь: Коли ми дозволяємо Йому, Бог справді задовольняє всі наші потреби. Ніколи не голодувати — це бажання, а не потреба. Життя християн на цій землі не завжди таке райдужне, як зауважив Павло в 1 Кор. 15:19. Однак, як показують Рим. 8:18 та 1 Пет. 4:12–14, наші земні страждання — ніщо порівняно з нашою майбутньою славою.

Питання: Хто саме входив до складу дому Цезаря, про який йдеться у Флп. 4:22?

Відповідь: Згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 11, с. 159, вчені склали списки домочадців Цезаря на основі надгробних написів. До них входила велика кількість імператорських слуг та іноземних рабів.

Питання: Як ми можемо знати, що саме Павло написав Послання до філіп’ян?

Відповідь: Про це сказано у Посланні до філіп’ян 1:1, і рання церква ніколи не ставила це під сумнів.

Ранньохристиянські автори, які прямо стверджували, що Павло написав Послання до філіп’ян, — це Полікарп, Іриней Ліонський, Мураторіанський канон, Климент Олександрійський, Тертуліан, Іполит, Оріген, «Трактат про повторне хрещення», Кипріан Карфагенський, Вікторінус з Петау, Петро Олександрійський, Атанасій Олександрійський та Євсевій Кесарійський. Новатіан цитує Послання до філіп’ян 2:6–11 як «апостола».

Питання: Які докази ми маємо в Посланні до філіп’ян, що ця книга має бути в Біблії?

Відповідь: Є щонайменше три вагомі причини.

1. Її написав Павло, а він був апостолом. Петро засвідчив, що слова Павла є Писанням у 2 Петра 3:15–16.

2. Сам Павло назвав себе апостолом у 1 Тимофія 1:1; 2:7; Римлянам 1:1; 1 Коринтян 1:1; 9:1; 2 Коринтян 1:1; 11:5; Галатам 1:1; Ефесянам 1:1; Колосянам 1:1; 2 Тимофія 1:1; Тита 1:1.

3. Свідчення ранньої церкви. Див. наступне запитання, частина 3, щодо авторів, які посилалися на Послання до філіп’ян.

Питання: Звідки ми знаємо, що сучасний текст Послання до філіп’ян є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Принаймні 72 рукописи та автори ранньої церкви цитували або посилалися на вірші з Послання до філіп’ян. Існує принаймні три вагомі причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10-11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6-8; 1 Петра 1:24-25; Матвія 24:35.

2. Найдавніші рукописи Послання до філіп’ян, які ми маємо, містять незначні рукописні відмінності, але жодних теологічно значущих помилок.

p16 Флп. 3:10–17; 4:2–8 (кінець III століття). У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 86 наведено зображення p16.

III–IV століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

p46 Честер Бітті II, 100–150 рр. н. е., містить 84 вірші Послання до філіп’ян. Зокрема, у ньому містяться Флп 1:1, 5–15, 17–28; 1:30–2:12; 2:14–27; 2:29–3:8; 3:10–21; 4:2–12; 4:14–23 та інші уривки з листів Павла й Послання до Євреїв. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 192 наведено фотографію частини стор. 46. Також на стор. 197–198 зазначено, що якість та стихометричні позначки свідчать про те, що цей текст написав професійний переписувач.

Перша половина III століття — 1936 рік — Фредерік Г. Кеньон згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

II століття, 200 р. н. е. — 1935 р. — Ульріх Вілкен, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

81–96 рр. н. е. — 1988 р. — Йонг Кю Кім, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

Приблизно 200 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Приблизно 200 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Початок — середина II століття — 1999 — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту». Це частково ґрунтується на тому, що почерк дуже схожий на папірус Оксиринх 8 (кінець I або початок II століття) та папірус Оксиринх 2337 (кінець I століття).

С. 61 Римлянам 16:23, 25–27; 1 Коринтянам 1:1–2, 2–6; 5:1–3, 5–6, 9–13; Філіп’янам 3:5–9, 12–16; Колосянам 1:3–7, 9–13; 1 Солунян 1:2-3; Тит 3:1-5, 8-11, 14-15; Філемон 4-7. бл. 700 р. н. е.

бл. 700 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

Близько 700 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Близько 700 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Ватиканус [B] 325–350 рр. н. е. Весь Новий Завіт аж до Послання до Євреїв 9:15. Відсутні 1 і 2 Послання до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Філемона та Одкровення.

Синайський [Si] 340–350 рр. н. е. Увесь Послання до філіп’ян

«Александрійський» [A] (бл. 450 р. н. е.) — весь Послання до філіп’ян

«Ефраемі Рескриптус» [C] V століття

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III–IV століття

Латинська Вульгата [Vg] IV та V століття

Сирійська Пешитта [Syr P] 400–450 рр. н. е.

Філоксенівська сирійська [Syr Ph] 507/508 р. н. е.

Кларомонтанус [D] V–VI століття

Вірменська [Arm] з 5 століття

Грузинська [Geo] з V століття

Етіопська [Eth] — приблизно з 500 р. н. е.

Готична [Goth] 493–555 рр. н. е.

3. Свідчення ранньої церкви. Писарі ранньої церкви аж до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.) цитували Послання до філіп’ян близько 90 разів, не враховуючи алюзій. Вони цитували 41 % Послання до філіп’ян, рахуючи часткові вірші як частки. Це 42,4 з 104 загальних віршів.

Ось автори до Нікейського періоду, які цитували Послання до філіп’ян.

У «Посланні до Діогнета» (бл. 130–200 рр. н. е.), розд. 5, с. 27, міститься алюзія на Послання до філіп’ян 3:20 «громадяни неба».

У «Листі Полікарпа до філіппійців», розд. 3, с. 33, згадується, що Павло писав до філіппійців у 110–155 рр. н. е. Полікарп також згадує «Павла та решту апостолів» у розд. 9, с. 35.

У Листі Полікарпа до філіппійців (100–155 рр. н. е.), розд. 3, с. 33, сказано, що блаженний і прославлений Павло написав філіппійцям листа. Він також посилається на Послання до філіппійців 2:16 у розд. 9, с. 35.

Християни Відня та Лугдунума (177 р. н. е.) цитують Послання до філіп’ян 2:6, с. 783–784

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) посилається на Послання до філіппійців у багатьох місцях. У праці Іринея «Проти єресей», книга 4, розділ 18.4, Іриней цитує Послання до філіппійців 4:18, додавши перед цим: «Як також Павло каже до філіппійців». Він також цитує Послання до філіппійців 2:11.

У «Страсті сцилітських мучеників» (180–202 рр. н. е.) згадується, що ранні християни мали писання Павла, хоча й не вказується, які саме листи.

«Мураторіанський канон» (190–217 рр. н. е.) згадує, що Павло у своїх посланнях писав до семи церков: до коринтян (2 листи), ефесян, філіп’ян, колосян, галатів, фессалонікійців (2 листи) та римлян. Павло написав Послання до Філемона, до Тита та два листи до Тимофія.

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) стверджує, що Філіп’ян 4:5 написано апостолом Господнім. «Настанова язичникам», розд. 9, с. 196

Тертуліан у праці «Проти Маркіона», книга 4, розділ 5 (207 р. н. е.), зазначає, що Павло написав Послання до філіп’ян. Це була книга, «яка походить від апостолів і зберігалася як священний скарб у церквах апостолів».

Іпполіт (222–235/6 р. н. е.) у «Фрагменті 10», с. 244, наводить половину Филип’ян 3:2а як написану Павлом

Оріген (225–253/254 р. н. е.) цитує Филип’ян 4:13 як твір Павла у праці «Про принципи», книга 3, розділ 2.5, с. 333

Новатіан (250/254–257 рр. н. е.) цитує Филип’ян 2:6–11 як слова апостола у «Трактаті про Трійцю», розд. 22, с. 632

У «Трактаті проти Новатіана» (254–256 рр. н. е.), розділ 1, с. 657, дві третини Филип’ян 3:2 наводяться як Святе Письмо

«Трактат про повторне хрещення» (254–256 рр. н. е.), розд. 6, с. 670, цитує Филип’ян 2:9б–11 як слова Павла.

Кіпріан, єпископ Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.), згадує Послання до філіп’ян і цитує Филип’ян 2:21; 3:19–21 у «Трактатах Кіпріана — Свідченнях», розд. 11, с. 536. У «Трактаті 4», розд. 34, с. 456, він цитує уривок з Послання до філіп’ян 4:18, зазначаючи, що його автором є апостол Павло.

Вікторін, єпископ Петау в Словенії (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.), згадує Старий і Новий Завіти у своєму «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», с. 345. Він перелічив листи Павла: до Римлян, до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Солунян, до Філіп’ян, до Колосян, до Тимофія, і цитує 1 Тимофія 3:15 у розділі 16, с. 345

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) цитує Філіп’ян 1:23, 24 як слова «блаженного апостола Павла» у «Канонічному посланні», канон 10, с. 274

Методій (270–311/312 рр. н. е.) цитує половину Філіп’ян 2:5 у фрагменті зі свого «Трактату про мучеників», с. 382.

Атанасій Олександрійський (318 р. н. е., до Нікейського собору) цитує Филип’ян 3:14 як слова Павла у праці «Проти язичників», розд. 5, с. 6

Після Нікейського собору

Євсевій Кесарійський (318–339/340 рр. н. е.) цитує Филип’ян 2:6 у «Церковній історії» Євсевія, книга 5, розділ 2, с. 216. Він цитує Филип’ян 2:6–8 як «Святе Письмо» ( ) у книзі 8, розділ 10, с. 330–331. Він зазначає, що Павло називав інших християн «співпрацівниками» у книзі 3, розділ 4, стор. 136

Астерій Софіст (після 341 р. н. е.)

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) натякає на Послання до філіп’ян у своїй праці «Вибрані доведення»

Гегемоній (IV століття) цитує Послання до філіп’ян 3:19 як слова апостола. «Суперечка з Манесом», розділ 38, стор. 212

Амброзіастер (IV століття)

Вікторін Римський (після 363 р. н. е.)

Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» 39, с. 552

Гіларій з Пуатьє (355–367/368 рр. н. е.)

У творі «Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) Послання Павла до філіп’ян згадується як частина Нового Завіту. У ньому наводиться повний текст 1:1 Послання до філіп’ян.

Ефраїм Сирійський, автор гімнів (350–378 рр. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.) цитує Филип’ян 3:10, 11 як твір Павла. «Про Духа», розд. 15.34, с. 21

Тит з Бостри (до 378 р. н. е.) посилається на Послання до філіп’ян 2:11

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.), канон 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.)

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.)

Аполлінарій Лаодікійський (бл. 390 р. н. е.)

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.)

Пацій Барселонський (342–379/392 рр. н. е.)

Григорій Ельвірський (після 392 р. н. е.)

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) цитує Филип’ян 2:10 як «Филип’ян» у «Великому катехізисі», розд. 32, с. 150

Дідім Сліпий (398 р. н. е.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) згадує Послання до Філемона, Послання до Євреїв, два Послання до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Римлян, Послання до Галатів, Послання до Філіп’ян, Послання до Ефесян. «Панаріон», розділ 3, зі схоліонів 1 і 5, с. 334

Руфін (374–406 рр. н. е.) згадує, що Павло пише про Климента у Посланні до філіп’ян 4:3 у своєму «Епілозі до Памфіла», с. 423

Гаудентій (після 406 р. н. е.)

Єронім (373–420 рр. н. е.)

Карфагенський собор (218 єпископів) (383–419 рр. н. е.)

Іоанн Златоуст близько 396 р. н. е. записав 15 проповідей на Послання до філіп’ян, які збереглися до наших днів. Іоанн Златоуст стверджував, що його автором був апостол Павло (Коментар до Послання до філіп’ян, проповідь I та інші місця).

Максимін (IV–V ст.)

Максим Туринський (IV–V ст.) посилається на Послання до філіп’ян 2:30

Хромацій (помер у 407 р. н. е.) посилається на Послання до філіп’ян 4:7

Северіан (після 408 р. н. е.)

Нікета з Ремезіана (366–бл. 415 р. н. е.)

«Speculum» (V століття)

Августин Гіппонський (388–28 серпня 430 р. н. е.) у книзі «Про місто Боже», 17-й розділ, 4-й розділ, стор. 341, згадує Филип’ян 3:7, 8 як слова апостола

Напівпелагіанець Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) цитує Филип’ян 4:15, 16 як слова блаженного апостола до філіп’ян у праці «Інститути» Іоанна Кассіана, книга 7.17, с. 254.

Марк з Ереміти (після 430 р. н. е.)

Паулінус з Ноли (431 р. н. е.)

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.) посилається на Послання до філіп’ян 4:7 та інші вірші

Евталій із Сульки (бл. 450 р. н. е.)

Теодот з Анкири (V століття) цитує Послання до філіп’ян 2:5

Кводвультдеус (близько 453 р. н. е.)

Гесихій Єрусалимський (після 450 р. н. е.)

Теодорет Кірський (423–458 рр. н. е.) посилається на Послання до філіп’ян 2:5, 9

Папа Лев I Римський (440–461 рр. н. е.)

Проспер Аквітанський (426–465 рр. н. е.)

Варімадум (445/480 р. н. е.)

Макарій/Симеон (IV або V століття)

Свідчення про єретиків та фальшиві книги

Єретик Маркіон за словами Тертуліана

Єретик Присцилліан (загинув мученицькою смертю у 385 р. н. е.) посилається на Послання до філіп’ян 2:11

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.) посилається на Послання до філіп’ян 1:11, 14; 2:5, 11; 3:3, 12, 13, 15; 4:7, 8, 13, 19

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (428 р. н. е.) написав коментарі до листів Павла, які, на жаль, не збереглися. Однак у деяких його збережених працях наводяться цитати з Послання до філіп’ян 1:11,14; 2:11–12,26,30; 3:3, 12–13, 15; 4:3, 7–8, 13, 16, 19, 23.

Єретик Несторій (451/452 р. н. е.) у творі «Базар Гераклеїда» цитує Филип’ян 2:5,9

Частина цієї інформації наведена згідно з четвертим переглянутим виданням Аланда та ін. та Адамантієм: «Діалог про істинну віру в Бога»

Див. www.BibleQuery.org/Philippians Manuscripts.html для отримання додаткової інформації про ранні рукописи Послання до філіп’ян.