< Запитання щодо Біблії з 1-го Послання до Коринтян
Питання: Яким було місто Коринф, про яке йдеться в 1 Кор. 1:1?
Відповідь: Стародавнє місто Коринф було старшим за Авраама (2000 р. до н. е.); греки почали селитися там лише близько 1350 р. до н. е. У 146 р. до н. е., після того як провінція повстала проти Риму, римляни спалили Коринф і вбили або поневолили все його населення. Століттям пізніше, у 46 р. до н. е., Юлій Цезар заново заснував місто, заселивши його колишніми римськими солдатами та вільновідпущениками. Але вже через трохи більше століття, за часів Павла (50 р. н. е.), Коринф був величезним містом, що було центром торгівлі всього східного Середземномор’я між Сицилією та Антіохією. Його населення становило близько 650 000 людей, дві третини з яких були рабами. У ньому проводилися Істмійські ігри, які за важливістю поступалися лише Олімпійським іграм.
Коринф мав погану репутацію; у греків існував сленговий термін, що означав перехід до цілком аморального способу життя; це було буквально «коринфізувати» (вперше вжито Арістофаном у фрагменті 354). Платон у «Державі» (404d) вживав термін «коринфська дівчина» на позначення повії. Частина багатства Коринфа пояснювалася храмом Афродіти Пандемос, який щоночі відправляв у світ 1 000 повій.
Проте посеред усього цього темного зла Євангеліє сяяло, здійснюючи спасіння в коринфській церкві. Але не все, що добре починається, завжди добре закінчується. Церква там терпіла серйозні моральні та доктринальні проблеми. Якщо хтось каже, що ми хочемо бути саме такими, як перші християни, то насправді ми не хочемо бути точно такими, як коринтяни. Але якщо щось не закінчиться добре, Бог може використати таку людину, як Павло, щоб виправити й налагодити ситуацію.
У 96–98 роках н. е. Климент Римський написав листа до коринфської церкви, в якому, по суті, дорікав їм за те, що вони не виконували деякі речі, які Павло наказав їм робити майже п’ятдесят років тому.
Питання: Чи свідчить 1 Кор. 1:3 про те, що Ісус є Богом-Отцем, як стверджують деякі п’ятидесятники-оністи?
Відповідь: Дійсно, грецьке слово, що тут вжито (kai), може означати як «і», так і «навіть». Хоча 3-й вірш можна тлумачити по-різному, 1 Коринтян 1:4 вказує на розмежування між Богом [Отцем] та Ісусом. Див. обговорення Римлян 1:7 для отримання додаткової інформації.
Питання: Як у 1 Кор. 1:8 ми можемо бути «бездоганними»?
Відповідь: Грецьке слово, що тут вжито, — anenkletous — буквально означає «вільний від звинувачень». Це не означає безгрішної досконалості чи того, що нам ніколи не доведеться просити прощення, а скоріше те, що саме зараз ми маємо жити «вільними від звинувачень».
Питання: Чому в 1 Кор. 1:9 Бог не покликав усіх до спілкування з Ісусом Христом?
Відповідь: Бог справді пропонує спасіння всім людям (Тит 2:11), адже всім наказано підкоритися цьому в 2 Солунян 1:8, 1 Петра 4:17 та Діяннях 2:38. Ми маємо нести слово життя (Филип’ян 2:16) усім. Однак Бог вирішив наділити людей свободою волі, щоб вони могли відкинути Божий задум щодо себе (Лука 7:30) і зазнати наслідків, у яких винні самі (Єремія 17:4).
Питання: Чи показує 1 Коринтян 1:10, що слухняні християни не повинні розділятися через незалежне мислення, як вчать Свідки Єгови?
Відповідь: Ні. Два приклади того, як Павло терпимо ставився до самостійного мислення, наведені у Филип’ян 3:15 та Римлян 14:1–10. У книзі «Відповіді Свідків Єгови: вірш за віршем» (с. 92–94) зазначається, що Свідкам Єгови наказано «уникати самостійного мислення… ставити під сумнів поради, які надає видима організація Бога», а також «боротися проти самостійного мислення» (журнал «Сторожова вежа», 15 січня 1983 р., с. 22, 27).
Що стосується мормонів, то мормонський пророк Езра Тафт Бенсон, коли він був мормонським апостолом, сказав: «Коли пророк говорить, думати більше не треба».
Але християни повинні ставити під сумнів. Навіть коли християнський лідер помиляється, ми повинні вказувати на це, як це зробив Павло в Посланні до галатів 2:11–21.
Питання: У 1 Кор. 1:10–13 та 1 Кор. 3:3–7, оскільки двоє справжніх християн мають стосунки з Богом, як же може між ними виникнути розкол?
Відповідь: Навіть справжні християни, які мають стосунки з Богом і в яких мешкає Святий Дух, все одно грішать і все одно мають гріховну природу. Щоб побачити відвертий приклад цього, прочитайте Дії 15:36-41.
Одна з причин розколу тонко натякається в 1 Коринтян 1:1-10. Павло згадує Христа десять разів у десяти віршах. Чи зосереджуємо ми свою увагу на церкві (яка не є досконалою) чи на Христі (який є досконалим)?
Друга причина розколу полягає в ігноруванні 1 Коринтян 1:2. Пастор, пресвітери, диякони чи звичайні члени можуть обурюватися, коли в ЇХНІЙ церкві справи йдуть не так, як їм хочеться, — але ж це не їхня церква. Це Божа церква. Ми не можемо про це забувати.
Розкол часто виникає, коли є дві групи, які хочуть діяти по-різному. Одна з них може зрештою відокремитися від іншої. У цьому випадку так не сталося. Існувало кілька груп, і вони все ще були разом, хоча й мали різні погляди. У церкві можуть бути різні групи, і ми, як християни, повинні усвідомлювати, до якої групи ми належимо, та налагоджувати зв’язки, щоб досягати всіх інших груп і «об’єднуватися» з ними.
Однак, навіть попри наші недоліки, Бог все одно використовує християн. Але коли віруючий помиляється і робить те, що сіє розбрат у церкві, чи зможете ви коли-небудь знову поважати його? А що, якби його звали Петром чи Яковом? Ми всі — грішники, врятовані благодаттю, і оскільки ви самі не були без гріха, а Христос пробачив вас, ви повинні пробачати й іншим.
Щоб дізнатися, як християни з різними поглядами можуть все ж таки уживатися між собою, ви можете дослідити історію міста Росток у Німеччині та менонітів і пуритан, які туди приїхали.
Питання: У 1 Кор. 1:14–16 Павло не пам’ятав точно, скількох він охрестив, тож чи доводить це, що слова Павла тут не є Святим Письмом?
Відповідь: Ні. Католики іноді посилаються на цей вірш, щоб спростувати консервативну протестантську точку зору на Біблію, але насправді цей вірш її підтверджує.
Теорія механічного диктування Божественного натхнення стверджує, що Біблія є виключно Божим творінням, і в ній немає людського компонента. Отже, ми можемо погодитися, що цей вірш прямо спростовує теорію механічного диктування.
Консервативний погляд на Біблію викладено у 2 Петра 1:21: «Бо жодне пророцтво ніколи не було дане з волі людини, але люди говорили від Бога, натхненні Святим Духом». Отже, Писання є Божим Словом, переданим через авторів, яких Він обрав. Писання також містить людський компонент, оскільки Бог керував тим, що вони писали. Тож хоча Писання є безпомилковим у оригінальних рукописах, у ньому все ж можна розпізнати стиль Петра, стиль Павла, стиль Луки тощо.
Важливим моментом є те, що ми не повинні говорити: «Я буду тлумачити Писання так-то, бо я такий-то». Натомість усі ми повинні прагнути тлумачити Писання так, як воно саме себе представляє, як його слід тлумачити. Ось що Петро написав про Павла у 2 Петра 3:15б-16: «…як і наш улюблений брат Павло написав вам з мудрістю, яку дав йому Бог. Він пише так у всіх своїх листах, говорячи в них про такі справи. Деякі частини його листів важко зрозуміти, і невігласи та нестійкі люди перекручують їх, як і решту Писань, на свою власну загибель».
Питання: Чи підтверджують 1 Кор. 1:16 та Дії 16:15 хрещення немовлят через хрещення домочадців Стефана?
Відповідь: Ні. У 1 Кор. 16:15 весь дім Стефана навернувся, а немовлята не можуть навернутися. Дім не завжди включає немовлят. Однак діти віком від 6 років можуть прийняти рішення прийти до Христа, і я чув про один випадок, коли чотирирічна дитина розуміла, що відбувається, і була хрещена як віруюча. Я почув це від того самого колишнього чотирирічного хлопчика, який зараз є дорослим вчителем у Біблійній школі під час канікул.
Хоча справжні християни мають різні погляди щодо хрещення віруючих та хрещення немовлят, усі повинні погодитися з тим, що «домогосподарства» у 1 Коринтян 1:16 та Діяннях 16:15 не підтверджують і не спростовують, що практикувалося хрещення немовлят. Див. також обговорення щодо Колосян 2:11-12.
Питання: Чи був Павло в 1 Кор. 1:17 проти водного хрещення?
Відповідь: Ні, Павло підтримував хрещення, оскільки він хрестив Криспа, Гая та домочадців Стефана. Павло мав на увазі, що, оскільки деякі коринтяни помилялися, кажучи, що «вони належали до Павла», він був радий, що не хрестив особисто дуже багатьох із них. У ранній церкві Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Про корону» (гл. 3, с. 94) прямо згадує воду у водному хрещенні.
Питання: Чи не слід нам, згідно з 1 Кор. 1:17, практикувати водне хрещення, оскільки воно минуло, як вчить помилкова доктрина ультрадиспенсаціоналізму?
Відповідь: Ні. Див. відповідь на попереднє запитання. Крім того, як 1) концепція існування іншої диспенсації між воскресінням Христа у 33 р. н. е. та 52 р. н. е., так і 2) концепція того, що хрещення відійшло у минуле, були повністю відсутні у всіх церковних писаннях щонайменше до середини XV століття. Натомість Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «De Corona», розд. 3, с. 94, згадує хрещення, причому явно через занурення у воду.
Уявіть на мить, що ви зустріли християнина, який любив Ісуса як Господа, але виконував усі старозавітні жертвоприношення та дотримувався кожного старозавітного харчового закону. А що, якби хтось сказав вам, що в цьому немає нічого страшного? Це звичайна справа, адже він просто ще не почув про нову епоху. Що б ви на це відповіли?
А тепер уявіть, що ми потрапили до Неба, і ангел сказав нам: «Ви, хлопці, не отримали звістки про нову епоху, яка розпочалася приблизно у 100 році н. е. Протягом майже 1 900 років християни думали, що живуть у тій епосі, яка насправді тривала лише 100 років. Це не є великою справою, і це звичайне явище, адже Бог забув відкрити це жодному віруючому у зрозумілій для них формі протягом 1 900 років». Що б ви на це відповіли?
Дивіться наступне запитання, щоб дізнатися більше про ультрадиспенсаціоналізм.
Питання: Що в 1 Кор. 1:17 мається на увазі під «ультрадиспенсаціоналізмом» і чому це неправильно?
Відповідь: На практиці існує різке розмежування між ультрадиспенсаціоналістами, диспенсаціоналістами та іншими християнами: ультрадиспенсаціоналісти вважають, що водне хрещення не слід практикувати сьогодні, і загалом вони вірять, що ми живемо в іншому диспенсаційному періоді, ніж той, коли було написано Новий Заповіт. На основі їхньої брошури «Чи слід практикувати водне хрещення сьогодні?» ось (сподіваюся) те, що вони вважали б справедливим підсумком.
1. [Правильно] зазначають, що грецьке слово «baptisein» є загальним терміном, що означає очищення
2. [Правильно] стверджувати, що водне хрещення в церкві не можна довести на підставі Старого Завіту чи діяльності Івана Хрестителя.
3. [Правильно] вірити, що Євангеліє спочатку проповідувалося євреям, і більшість із них відкинула його.
4. [Неправильно] стверджувати, що водне хрещення було дійсним лише в часи, описані в Діяннях, коли Ісус ще пропонувався Ізраїлю як їхній Месія, як зазначено в Діяннях 3:19-21. Див. також Дії 2:16-40, особливо 22, 36; Дії 3:12-36, особливо 12, 25, 26; Дії 5:29-32, особливо 31; Дії 2:37, 38; Дії 3:19.
5. [Неправильно] стверджують, що хрещення не слід практикувати сьогодні, оскільки:
5а. Очищення (грецьке «baptisein») було частиною Мойсеєвого Закону. (До речі, до приходу Ісуса новонавернені в іудаїзм також хрестилися.)
5б. Хрещення здійснювалося до того, як змінилося Боже ставлення до Ізраїлю.
5в. Хрещення [нібито] здійснювалося до того, як Бог відкрив вчення про Церкву, приблизно у 52 році н. е. Павло сказав: «Христос не послав мене хрестити, а проповідувати Євангеліє» (1 Кор. 1:17).
5d. Сьогодні існує «одне хрещення» (Еф. 4:5), і це — хрещення Святим Духом.
Існує три різні способи спростувати це твердження, і будь-який з них сам по собі є достатнім.
1. Аналіз Святого Письма: Усі мають погодитися, що 1 Коринтян 1:13–16 було написано одночасно з 17-м віршем. Ці вірші свідчать, що коринтяни були хрещені так само безсумнівно, як і те, що Христос помер за них, а Павло проповідував їм Євангеліє. Оскільки Павло охрестив Криспа та Гая, то або Павло помилився, зробивши це, або між їхнім хрещенням і тим, що Павло більше нікого з коринтян не хрестив, сталася якась «переломна подія», що є малоймовірним.
1 Івана 5:7-8, як у грецькому оригіналі, так і в сучасних перекладах, згадує свідчення Духа, води та крові. Якщо «Дух» — це Святий Дух, що перебуває в віруючих, а кров — це кров Ісуса, то що ж іще може бути «водою», як не наше водне хрещення?
1 Петра 3:21, написаний після 60 року н. е., вчить про хрещальну воду для «вас».
У Посланні до Ефесян 5:26, оскільки Христос омив Церкву водою, чим це відрізняється від водного хрещення?
Не менш важливо, що мовчання Писання щодо нової епохи, яка настала саме в розпал написання Нового Завіту, є оглушливим.
Підсумовуючи, те, що заповідав Ісус, що робили учні Ісуса та Павло, використовуючи воду, про яку згадував Іван, слід практикувати й сьогодні, оскільки Бог не вважав за потрібне говорити у Своєму Слові про будь-яку нову диспенсацію, яка була таємницею, прихованою від християнства аж до сучасних часів.
2. Тлумачення Святого Письма: Дивно, скільки суперечок ХХ століття щодо давньогрецьких слів не ставлять найосновнішого питання: «Як би носії грецької мови, керовані Святим Духом, загалом розуміли свою власну мову?» Рання Церква не тлумачила жодного вірша таким чином, щоб відмову від практики водного хрещення. Юстин Мученик (загинув мученицькою смертю у 165 р. н. е.) у своїй «Першій апології» присвятив цілий розділ (61) християнському хрещенню. Він також обговорює хрещення у своєму діалозі з євреєм Трифоном.
У «Дідахе» (бл. 60–120 рр. н. е.), розд. 7, с. 379, сказано: «Хрести в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, у живій воді. Але якщо ти не маєш живої води, хрести в іншій воді; а якщо не можеш у холодній, то в теплій. А якщо не маєш ні того, ні іншого, тричі вилий воду на голову в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».
Інші ранні християни, які обговорювали важливість водного хрещення, це:
Лист Ігнатія до смірнян, розд. 8, с. 90 (бл. 107/116 р. н. е.)
Послання Варнави (бл. 70–130 р. н. е.)
2-е Послання Климента (120–140 рр. н. е.), т. 7, розд. 6, с. 519
«Пастир Герми» (бл. 115–155 рр. н. е.), книга 3, притча 9, с. 49 (натяк).
Іриней, «Проти єресей» (182–188 рр. н. е.), книга 1, розд. 21.1, с. 345.
Климент Олександрійський (193–217/220 р. н. е.)
Тертуліан (198–220 рр. н. е.) має цілий твір під назвою «Про хрещення».
Іполит, єпископ Портуса (222–235/6 рр. н. е.) «Проти єресі Ноета», розд. 14, с. 228. Див. також «Роздуми про Святе Богоявлення», розд. 10, с. 237
Оріген (бл. 227–240 рр. н. е.) «Коментар до Євангелія від Івана», книга 1, розд. 25, с. 312. Також у багатьох інших місцях.
Новатіан (250/4–256/7 рр. н. е.) «Трактат про Трійцю», розд. 10, с. 620
Анонім. «Трактат про повторне хрещення» (254–257 рр. н. е.), розд. 7, с. 671. Також розд. 5, с. 669–670
Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) вчив, що людина має бути хрещена в церкві; хрещення, здійснене єретиками, не вважається «законним». Листи Кіпріана, лист 70, с. 377. Також
лист 71, с. 378
Фірміліан (бл. 246–258 рр. н. е.) у своєму листі до Кипріана, лист 74, с. 390
Новат із Тамагуди на Сьомому Карфагенському соборі (258 р. н. е.), с. 566
Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) Лист 6.1 (до єпископа Сикста), с. 102
Собор в Ельвірі (306/307 р. н. е.) у 21 безспірних канонах сім разів згадує охрещених чоловіків і жінок у канонах 1, 2, 4, 9 та 10.
Анкірський собор (314 р. н. е.)
Неокесарійський собор (бл. 315 р. н. е.)
Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.)
Меліто Сардський
Памфіл (309 р. н. е.) «Тлумачення розділів Діянь апостолів», O, X, т. 6, с. 167
Страсті Перпетуї та Феліцити (бл. 201/205 р. н. е.),
Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) Коментар до Одкровення від першого розділу (16), с. 346
Методій (270–311/312 р. н. е.)
Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) «Божественні інститути», книга 4, розділ 15, с. 115
Згідно з «Біблійним словником Вікліфа», с. 441, єврейська секта в Кумрані також практикувала хрещення через занурення.
Дуже детальний погляд на те, як благочестивий грекомовний християнин тлумачив 1 Коринтян 1:10–17, див. у проповіді II Іоанна Златоуста на 1 Коринтян, що займає 5 ½ сторінок.
Підсумовуючи, не стверджується, що будь-хто з цих постбіблійних християнських вчителів був непомильним. Однак, якщо рання церква повсюдно практикувала водне хрещення, то, жартома кажучи, можливо, ультрадиспенсаціоналістам слід постулювати ще одну диспенсацію, під час якої Бог знову ввів водне хрещення.
3. Застосування Писання: Оскільки Ісус наказав нам робити учнів, хрестити їх і навчати їх «третій речі» (Матвія 28:19-20), а жоден вірш прямо не говорить, що хрещення відійшло в минуле, то, виходячи з логічної послідовності, це означало б, що й роблення учнів та навчання також відійшли б у минуле.
«Третє», про що згадується в Матвія 28:20, полягає в тому, щоб виконувати все, що заповідав Ісус. Оскільки Ісус наказав їм хрестити, ми повинні бути дуже обережними, відкидаючи заповідь Ісуса, коли жоден вірш Святого Письма цього не говорить. Нарешті, хоча хтось міг би спробувати стверджувати, що Матвія 28:19-20 стосувалося лише одинадцяти учнів, це неправда, оскільки в Матвія 28:20 Ісус каже: «Ось Я з вами повсякчас, аж до кінця віку».
Підсумовуючи, якщо ваша теологія заважає вам слухатися Христа, ви повинні слухатися Христа і змінити свою теологію.
Питання: Що саме в 1 Кор. 1:20-21 Павло мав на увазі під «мудрістю світу», про яку він застерігав?
Відповідь: Це можна розглядати як будь-яку філософію, психологію чи світогляд, які нерозумно беруть до уваги лише цей світ або ставлять себе за еталон. Павло також говорив про те, що помилково називають знанням, у 1 Тимофія 6:20.
Однак, хоча Павло критикує довіру до мудрості цього світу, він не бачив проблеми в тому, щоб погоджуватися з істинними твердженнями, які висловлювали також грецькі філософи. Як зазначив Климент Олександрійський у книзі «Стромати» (193–202 рр. н. е.), у 1-му розділі 14-ї книги, обговорюючи Тит 1:12–13: «Бачите, як навіть грецьким пророкам він [Павло] приписує частину істини і не соромиться, коли , розмовляючи для настанови одних і ганьби інших, використовувати грецькі вірші».
Питання: У 1 Кор. 1:20–21, з огляду на широкий спектр сфери християнського консультування, як розрізнити християн, які використовують гуманістичне консультування, та те, чим повинні займатися християнські консультанти?
Відповідь: Те, що консультант є християнином, або навіть те, що він намагається привести людину до Христа, не є достатнім доказом того, що він проводить належне християнське консультування. Натомість, згідно з книгою Роберта Макгі «У пошуках сенсу» та особистою розмовою з ним 13 червня 2000 року, справжнє християнське консультування полягає в тому, щоб запитати, чого Бог хоче досягти в цій ситуації, а потім бути використаним для цього. Бог — найкращий психолог. Макгі, засновник християнських центрів психологічного консультування «Рафа», зазначає, що ключовим фактором є те, що коли людина починає взаємодіяти з Живим Богом, він бачив, як за дуже короткий час можуть відбутися кардинальні зміни. Окрім психологічного консультування, у своїй книзі він також визнає, що медикаменти відіграють певну роль у лікуванні захворювань та хімічних дисбалансів.
Питання: Чому в 1 Кор. 1:27–28 Бог обрав те, що в цьому світі вважається нерозумним?
Відповідь: Відповідь на це міститься в 1 Коринтян 1:29–31. Ніхто не зможе хвалитися перед іншими, що став християнином завдяки своїй більшій розумності. Ніхто не зможе хвалитися перед Богом, що зрозумів завдяки своєму вищому інтелекту.
Бути «педантичним» означає здобувати знання виключно заради самого знання. Нам потрібно наближатися до Христа, краще служити Йому та прославляти Його, а не просто здобувати знання заради знань. Як сказав один чоловік: «Він не був євреєм, що любив знаки, чи греком, що любив мудрість, а християнином, що любив Спасителя». Хоча не всі греки були такими, грецька культура, як правило, наголошувала на пошуку мудрості. Хоча в цьому є свої позитивні сторони, парадоксально, але саме те, що це є самоціллю, може насправді завадити людині пізнати істину в таємниці Бога. Деякі люди можуть мати більшу схильність до педантизму, ніж інші.
Більший інтелект не дає людині більших шансів потрапити до Неба. У деяких випадках інтелектуальна гордість людини може заважати їй визнати, що її мудрість дуже мала порівняно з Божою. Християнство захоплює тим, що воно достатньо просте, щоб дитина могла зрозуміти всі важливі речі, але водночас настільки глибоке, що навіть найрозумніша людина не може сподіватися знати все про нескінченного Бога. Прийняти Ісуса означає віддати все, що ти маєш, незалежно від того, наскільки мудрим ти себе вважаєш.
Так само Ісус сказав, що багатій людині важко прийти до Бога (Матвія 19:24; Марка 10:25; Луки 18:25). Але в 1 Коринтян 1:26 не сказано, що «ніхто» з мудрих, могутніх чи знатних; там сказано: «небагато». Як жартома зауважила одна заможня англійська аристократка, її врятувала літера «м».
Питання: У 1 Кор. 2:1–7, коли йдеться про проповідування Євангелія, у чому полягає різниця між «проповідувати словом», «проповідувати мудрістю» та «проповідувати лише Ісусом», і як у 7-му вірші до цього вписується «таємниця»?
Відповідь: Мабуть, це можна узагальнити, задавши собі питання: чому людина має повірити? Чи має вона повірити насамперед через мою чудову промову, коли я переконав її дебатами та риторикою, чи тому, що я так багато знаю і надав їй стільки фактів, що не вірити просто неможливо, чи тому, що Бог діє в її серці та розумі? У перших двох випадках, по суті, чи має вона повірити головним чином завдяки «мені»? Таке ставлення є небіблійним: «якщо це має статися, то це залежить від мене». Лише в останньому випадку «це залежить від Бога», а я є лише знаряддям, з усіма моїми помилками. Останній підхід дає більше свободи, бо ви не думаєте, що їхнє спасіння залежить від вас; воно залежить від Бога. Але зникає виправдання, що ми не можемо ділитися, бо не вміємо гарно говорити або не маємо відповідей на всі питання.
У 6-му вірші Павло все ще вбачає цінність у використанні мудрості, але навіть найкраща мудрість не може замінити Бога. Проте жоден із нас не знає всього; Бог навіть не відкрив усіх речей, які ми дізнаємося, коли опинимося на небі. Тож незалежно від того, скільки людина знає, наша віра все одно залишається таємницею.
Питання: Чи свідчить 1 Кор. 2:3 про те, що Павло мав епілептичні напади, як припускає «Довідник Азімова по Біблії» (с. 1047–1048)?
Відповідь: Ні. Азімов ґрунтує це лише на словах Павла про те, що у нього був «посланець сатани, щоб мучити мене» (2 Кор. 12:7), і що досвід на дорозі до Дамаска міг бути нападом. Той факт, що Павло зізнався у 1 Кор. 2:3, що він був схвильований, не означає, що у нього були епілептичні напади. На дорозі до Дамаска інші люди також бачили світло й чули голос, хоча й не розуміли, що він говорив. Це теж не означає, що всі вони мали епілептичні напади. Припущення Азімова насправді є «повчальним» у тому сенсі, що воно показує нам, як далеко можуть зайти скептики, спираючись на найслабші докази, аби дискредитувати авторів Біблії та саму Біблію як Слово Боже.
Питання: Чи не повинен, згідно з 1 Кор. 2:3, той, хто проповідує Євангеліє, завжди випромінювати впевненість і рішучість?
Відповідь: Не обов’язково, як чітко показує 1 Коринтян 2:3,7. Тут Павло проповідував із страхом і трепетом та згадував про таємницю нашої віри. В інших місцях Павло був упевненим. Але тривалий вплив Євангелія залежить не від нашої впевненості, красномовства чи інтелекту, а від того, як Бог діє в житті іншої людини.
Питання: У 1 Кор. 2:5, у чому полягає різниця між вірою, що ґрунтується на людській мудрості, та вірою, що ґрунтується на Божій силі?
Відповідь: Віра в іншу людину, яку можна побачити, часто здається легшою, ніж віра в Бога, якого не можна побачити. Глибина віри залежить від глибини об’єкта віри. Якщо віра ґрунтується лише на людині, вона не перевершить віри в цю людину. Віра може зникнути, коли ґрунтується на іншій людині.
Але ваша віра в безмежного Бога може зростати й зростати. Ваша віра не стоїть на межі краху через одне нібито протиріччя чи одне питання, на яке немає відповіді. Віра в Бога не слабшає й не зникає, коли зазнає поразки звичайна смертна людина.
Питання: Чи є в 1 Кор. 2:6 вчення про Боже Створення несумісним із концепцією правителів цього віку, як вважав Рудольф Бультман?
Відповідь: Ні. Це несумісно лише з спрощеним поглядом на Боже Створення. Бог є цілковито суверенним над усім, і Бог може робити все, що забажає. Ніщо не заважає Богу вирішити, на певний час, делегувати частину Свого суверенітету.
Питання: Як у 1 Кор. 2:8 всі правителі цього віку не зрозуміли Христа, адже Ісус з’явився ще за часів Ірода та Пілата?
Відповідь: Навіть за часів Павла чимало римських правителів чули про Христа та християн. Однак Павло наголошує на тому, що жоден із них не впізнав Ісуса таким, яким Він насправді був. Див. «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 449, та «Нібито суперечності Біблії» (Haley’s Alleged Discrepancies of the Bible), с. 358, для додаткових відповідей.
Питання: У 1 Кор. 2:9–10, чи знають віруючі про майбутні великі речі небес, чи ні?
Відповідь: Нам розповіли про деякі величні речі Небес, але не про все, і ми ще не пережили їх. Як сказано в 1 Коринтян 13:12: «Тепер ми бачимо лише неясне відображення, немов у дзеркалі; тоді ж побачимо віч-на-віч. Тепер я знаю частково; тоді ж пізнаю повністю, так само, як і мене пізнано повністю».
До речі, цей вірш був особливо дорогий для християн донікейського періоду; це один із віршів, які вони цитували найчастіше. До 325 року н. е. його 21 раз цитували 9 авторів.
Питання: Чому в 1 Кор. 2:12–14 Павло каже, що природна людина не може сприймати те, що походить від Духа Божого, тоді як у Рим. 1:19–20 він стверджує, що Бог відкрив Свою істину всім людям?
Відповідь: Римлянам 1:19-20 стосується загального одкровення, а 1 Коринтян 2:14 — знання про спасіння.
Загальне одкровення: Римлянам 1:19-20 стосується істини про існування Творця, Його невидимі властивості, вічну силу та божественну природу. Цього знання недостатньо для спасіння, але можна було б подумати, що його вистачить, аби кожен прагнув пізнати цього Творця. Однак це не так. Римлянам 1:18 та 3:23 показують, що люди придушують істину своєю нечестивістю, а Римлянам 3:9-20 детально описує, як ніхто самостійно не шукає Бога. Загальне одкровення є першим кроком: людина повинна піти далі, щоб пізнати Бога особисто. Однак людина підлягає осуду, якщо відкидає істину загального одкровення, яке вона має. Люди можуть так чинити через гордість, не бажаючи визнати, що вони помилялися, або більше покладаючись на інші речі.
Римлянам 1:19-20 є частиною ширшого міркування, яке висловлює Павло, про те, що кожна людина винна у гріху і що всім нам потрібен Спаситель — Ісус.
Знання про спасіння: 1 Коринтян 2:14 продовжує цю думку і говорить, що природна людина не може сприймати Боже; нам потрібен Божий Дух. 1 Коринтян 2:14 є частиною ширшого міркування в 1 Коринтян 2 про суттєву роль Духа в нашому спасінні та християнському зростанні.
Питання: Як, згідно з 1 Кор. 2:12–16, наявність Духа змінює те, чого ми здатні навчитися?
Відповідь: Це може змінити ситуацію щонайменше п’ятьма різними способами.
Самодисципліна: заглиблюватися в Писання та «видобувати» з нього золото й діаманти.
Розсудливість: серед усієї інформації, яку ми отримуємо, Бог допомагає нам розрізнити, що є правдою, а що ні.
Бачення: бачити те, чого не бачать наші фізичні очі, і розуміти поняття, які ми не можемо осягнути на землі. Уявіть собі рибу, яка могла б хоч трохи зрозуміти, як це — жити на суші.
Освітлення: Подібно до сліпого критика живопису чи глухого критика музики, людина без Духа може досягти лише певних меж.
Дух дарує віруючим знання та мудрість (це не одне й те саме), а також розсудливість, серед інших дарів.
Іноді люди не здатні чогось навчитися не через брак інтелекту, а через брак базової інформації або, навпаки, через надмірну кількість дезінформації.
Питання: У 1 Кор. 3:1-2, у чому полягає різниця між християнським вченням «молока» та християнським вченням «твердої їжі»?
Відповідь: Молоко не лише підтримує життя немовлят, але й дозволяє їм рости й ставати більшими та повнішими. Однак для подальшого зростання їм потрібна більш концентрована їжа та більше білка. Яловичину, курку, свинину чи інші білкові продукти не слід давати немовлятам; їм це занадто важко перетравлювати. Але старшим немовлятам слід вводити невелику кількість м’яса чи білка, щоб вони почали звикати до перетравлювання більш концентрованої їжі.
Так само й новонавернені християни повинні бути міцно вкорінені у своєму спасінні, у тому, ким вони є у Христі, та в тому, як проводити час із Богом і Його Словом. Але не зупиняйтеся на цьому. Їм також потрібна тверда їжа — знання про те, як їхнє життя має змінитися, щоб стати більш подібним до Христа, та розуміння складніших тем, таких як Трійця, втілення та кінці часів.
Коли ви вивчаєте уривок, є чотири запитання, які ви можете поставити, щоб отримати більше «твердої їжі».
1) Чого це вчить нас про Бога?
2) Що це вчить нас про Божий народ?
3) Що це вчить мене про мене самого?
4) Як, на думку Бога, я мав би тепер поводитися інакше?
(Ці запитання взяті з проповіді Річарда Керрі від 17 березня 2019 року)
Питання: Чому, згідно з 1 Кор. 3:1-2, одні новонавернені християни зростають, а інші — ні?
Відповідь: Можливо, вони не усвідомлюють, що повинні зростати, або не бачать у цьому потреби. Ісус розповів притчу про чотири види ґрунту в Матвія 13:1-23; Марка 4:1-20; Луки 8:4-15. У ній мета насіння — зростати й приносити врожай. Урожай може бути в 100, 60 або 30 разів більшим за те, що було посіяно. Одна з головних причин, чому ми досі перебуваємо на землі, — це приносити врожай. У Єремії 29:11 Бог говорить про Свої плани щодо нас. Замість того, щоб будувати власні плани, давайте намагатимемося виконувати Божий план для нас.
Питання: Що Павло очікує у 1 Кор. 3:3?
Відповідь: Павло не просто наказує їм не мати заздрості та суперечок серед християн. Натомість Павло очікував, що вони є настільки зрілими християнами, що між ними взагалі не буде ніяких суперечок та заздрості.
Заздрість є однією з основних причин суперечок, але це все ж таки дві різні речі. Заздрість — це неприємне почуття, яке виникає, коли бачиш, що хтось інший досягає успіху або добре справляється. Заздрість пов’язана з гріхом жадібності, коли ти бажаєш, щоб успіх дістався тобі, а не їм. Суперечки можуть виникнути, коли ти робиш кроки, щоб здобути цей успіх для себе, а не для них.
Протиотрутою від заздрості є усвідомлення того, що ми всі в одній команді; як брати й сестри у Христі, ми маємо бути «вболівальниками для нашої сім’ї», підбадьорюючи їх на цьому шляху. Важко заздрити чиємусь успіху, коли ти молишся за його успіх. Протиотрутою від суперечок є усвідомлення того, що стосунки любові з цією людиною важливіші за дрібні питання. Зберігайте свої розбіжності лише для того, що є важливим, а в дрібницях йдіть на поступки.
Але ми не можемо очікувати, що християни будуть досконалими — ані в давні часи, ані в наші. Павло та Варнава мали гостру суперечку щодо того, чи брати Марка з собою у місіонерську подорож (Дії 15:37–39).
Питання: У 1 Кор. 3:5 Павло наголошує, що слуг Христа, включаючи його самого та Аполлоса, не слід обожнювати. У яких випадках християни можуть помилятися, обожнюючи інших сьогодні?
Відповідь: Якщо інша людина помиляється в чомусь, то, якщо ваша віра ґрунтується на ній, ви припуститеся тієї самої помилки, замість того щоб самостійно досліджувати Писання. Якщо ви покладаєте свою віру на іншу людину — свідомо чи несвідомо — то коли вона впаде, ваша віра також може впасти. Коли ви ділитеся з іншими, чи розповідаєте ви про те, яким величним є Бог, чи про те, якими величними є вони? Навіть найкращий християнин, якого ви знаєте, далеко не досягає тієї подоби до Христа, до якої ми покликані прагнути в цьому житті. Не ставайте нікого, хто грішить або не є досконалим, на п’єдестал, адже всі ми грішимо і є недосконалими.
Питання: Які, згідно з 1 Кор. 3:5, є способи не допустити, щоб інші — чи то християни, чи нехристияни — ставили вас на п’єдестал?
В: Будьте відкритими та щирими, визнаючи, що ви не ідеальні. Переконайтеся, що ви вказуєте їм шлях до Христа, щоб вони слухали Його, а не випадково звертають увагу на вас самих. Коли люди говорять речі, які ставлять вас на п’єдестал, направте їх погляд вище за вас і за межі вас — до Бога.
П: У 1 Кор. 3:11 — чи є Ісус фундаментом, чи фундаментом є апостоли та пророки, як зазначено в Еф. 2:20?
В: Хоча грецьке слово для позначення фундаменту, themelion, є однаковим в обох віршах, Ефесян 2:20 чітко розмежовує два значення слова «фундамент». Апостоли та пророки є наріжним каменем, який, у свою чергу, спирається на єдиний наріжний камінь — Ісуса.
Так само, як будинок, зведений на стовпах і балках, спирається на весь свій фундамент із стовпів і балок, але сам будинок і балки спираються на стовпи, так і Церква спирається на фундамент апостолів і пророків, який, у свою чергу, спирається на наріжний камінь — Ісуса.
Питання: Чи будуть християни судитися в 1 Кор. 3:12-15?
Відповідь: Під час «Суду Великого Білого Престолу» справжні християни не будуть судитися; вони будуть визнані праведними, оскільки покриті кров’ю Христа. Про це можна прочитати в Об’явленні 20:11–15 та в притчі про овець і козлів у Матвія 25:31–46.
Деякі християни вважають, що ці два уривки стосуються одного й того самого суду, а інші — що це окремі суди. Окремі суди означали б, що віруючі не будуть присутні на Суді Великого Білого Престолу, як зазначено в книзі «Повна книга біблійних відповідей» (The Complete Book of Bible Answers), с. 276–277. Р. С. Спроул у книзі «Ось це хороше запитання» (Now That’s a Good Question), с. 501–502, зазначає, що як віруючі, так і невіруючі постануть перед Останнім судом. У будь-якому разі віруючим немає чого боятися Суду перед Великим Білим Престолом.
Під час наступного «суду перед бемою»: християни отримують небесні нагороди за справи, вчинені з правильних мотивів. Про це можна прочитати в 1 Коринтян 3:11–15 та 2 Коринтян 5:10. Християни зазвичай називають це «судом перед бемою», оскільки за грецьким правом «бема» (або, точніше, лава) — це те, на чому сидів суддя.
Питання: Чи підтверджує 1 Кор. 3:13–15 католицьку теорію чистилища?
Відповідь: Ні. Здається, що це підтверджує її лише тоді, коли хтось плутає
1) випробування ділами та болісне очищення віруючих
2) діла та проходження віруючого через вогонь
Католик міг би (правильно) заперечити, що згадка в цьому вірші про проходження діл віруючого крізь вогонь для випробування не виключає також вогняного випробування для віруючого з метою очищення. Однак, оскільки це єдиний уривок у всій Біблії, який католики використовують на підтримку чистилища (за винятком 2 Макавеїв 12:46 у католицьких апокрифах), інших підстав для цього позабіблійного вимислу немає.
Крім того, у 2 Петра 1:11 сказано, що ми отримаємо «щедрий прийом» у вічне царство, а не «теплий» прийом. Послання до Євреїв 10:2, 16–19; 9:14 показує, що саме Ісус очищає нас.
Можливо, якщо ви вірите в чистилище, цей аргумент ad hominem, спрямований проти католиків, допоможе переконати вас у протилежному.
1. Католики вчать, що час, який померла людина проводить у чистилищі, можна скоротити, якщо жива людина молиться за неї або робить фінансові пожертви на користь церкви. Отже, існують способи скоротити час, протягом якого людина очищується вогнем чистилища.
2. Католики вчать, що ті, хто носить особливий одяг, який називається скапулярієм, будуть звільнені з чистилища протягом одного тижня, оскільки Марія відвідує чистилище раз на тиждень і забирає звідти всіх, хто носив цей скапулярій. Якби всі їхні гріхи були очищені вогнем, їм не була б потрібна особлива допомога Марії. Особлива допомога Марії має очищувальну силу. Отже, вогонь Чистилища не є необхідним для очищення від усіх гріхів, якщо хтось у Небі має очищувальну силу замість вогню.
3. Марія не єдина, хто має очищувальну силу. Ісус «очищає» нас усіх, згідно з 1 Івана 1:7, 9; Євреїв 9:14, 22; 10:2, 16–19. Оскільки Ісус уже пообіцяв це, все, що нам потрібно зробити, — це довіритися Його очисній силі. Отже, покладатися на Марію та вогонь Чистилища не потрібно, якщо Ісус уже пообіцяв зробити все сам.
Питання: Як, згідно з 1 Кор. 3:16-17, справжні християни є храмом Божим?
Відповідь: При поверхневому прочитанні здається, що тіло віруючого є храмом Божим. Хоча це й правда, але не це має на увазі цей вірш. Усі займенники вживаються у множині («ви»), а слово «храм» — в однині. Отже, як підкреслюється у «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1756, справжнє значення цього вірша полягає в тому, що всі ми разом є єдиним храмом Божим. Більш детальне обговорення див. у книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 579–581.
Питання: Які, принаймні, десять видів самообману, навіть серед християн, згадуються в 1 Кор. 3:18 та Як. 1:26?
Відповідь: Християни та інші люди можуть мати хибні уявлення про деякі речі, або ж не стільки хибні, скільки неправильні пріоритети.
Помилкові уявлення
Помилкові уявлення щодо істини: християни не заперечуватимуть основних речей, таких як непорочне зачаття, смерть Ісуса за наші гріхи, фізичне воскресіння Ісуса з мертвих тощо, бо якщо вони це зроблять, то вони не будуть справжніми християнами. Але християни можуть помилятися щодо важливих другорядних питань, таких як хрещення, Вечеря Господня, кінець світу, футуризм/претеризм, апокрифи, доктрина «раз спасений — завжди спасений», підходи до євангелізації, диспенсаціоналізм/теологія завіту, роль євреїв у Божому плані, духовні дари, вік Землі, креаціонізм/теїстична еволюція, кальвінізм/армініанство, проміжне знання Бога, безпомилковість/непогрішність, заклики до вівтаря/пробудження, субота/неділя, служіння солдатом, диякониси тощо.
Християни можуть шукати істину з дріб’язкових або педантичних міркувань, замість того щоб прагнути глибше пізнати Бога та краще служити Йому. Ви повинні прагнути знати все те, що Бог хоче, щоб ви знали, і не знати того, чого Бог не хоче, щоб ви знали.
Помилкові уявлення щодо Божого забезпечення: Деякі християни вважали, що, як тільки вони прийдуть до Христа, Бог вбереже їх від усіх страждань. Або що Бог зробить їх багатими, або що вони завжди матимуть міцне здоров’я.
Але нам не потрібно турбуватися про те, чи забезпечить нас Бог. Як Бог дбає навіть про польові лілії, так і про нас Він подбає, згідно з Матвія 6:28-29 та Луки 12:22-23.
Іноді віруючі забувають, що вони очищені від своїх гріхів згідно з 2 Петра 1:9. Ми очищені, і замість того, щоб боротися з гріхом самотужки, нам потрібно пам’ятати про те, щоб черпати з очищувальної сили Бога, яку Він дав нам через Свого Святого Духа.
Ошукані розчаруванням: Якщо ми любимо Бога так, як слід, слухаємося Його та служимо Йому, то думаємо, що можемо розраховувати на успіх і відсутність розчарувань чи проблем. Але чому ми маємо так вважати, якщо це не було правдою навіть для Павла? У 2 Коринтян 2:12-13 Павло мав відкриті двері для проповіді в Троаді, але в його серці панував неспокій через турботу про Тита.
Ошукані щодо світу: Вони можуть розглядати світ як свого друга. Або ж вони можуть розглядати світ як щось, з чого їм слід вийти й від чого втекти. Ми не повинні покидати свою першу любов, як застерігає ефеську церкву Об’явлення 2:4.
Оману щодо себе: Вони можуть надто високо оцінювати себе та свою працю. Вони можуть вірити, що Бог вважає їх особливішими за інших, бо вони роблять більше. Або ж вони можуть думати, що те, що вони роблять на землі, взагалі не має великого значення. Вони можуть вірити, що Бог не дбає про них. Або ж вони можуть вірити, що Бог їх не дуже любить, бо вони не роблять нічого такого, що було б помітно. Ви ніколи не занадто великі, щоб бути слугою. І доки ви більші за лілію, ви ніколи не занадто малі, щоб Бог особливо піклувався про вас.
Іноді християнин, який раніше багато робив для Бога, може «спочивати на своїх минулих справах» і думати, що йому не потрібно так пильно слідувати за Богом або так само добре служити Йому зараз, з огляду на те, що він зробив у минулому. Але хіба ти не повинен прагнути виявляти свою любов до Бога саме зараз?
Омана щодо інших: Усі способи, якими людина може помилятися щодо себе, можуть також стосуватися інших. Вона може надто високо оцінювати когось, ставлячи цю людину на п’єдестал. Або, навпаки, може погано думати про іншого віруючого, вважаючи, що той не робить нічого значного. Нам не слід прагнути бути вище за інших чи кращими за них; нам слід дбати про те, щоб догоджати нашому Господу.
Омана щодо гріха: Люди можуть помилково вважати, що «гріх зробить життя кращим». У короткостроковій перспективі це може здаватися правдою, але в довгостроковій перспективі гріх ніколи не робить життя кращим. Усе, що ви робите, бачить Бог; багато з того, що ви робите, бачать також ангели й демони. Переконайтеся, що ви не робите того, чого не хочете, щоб бачили. Люди можуть думати: «Гріх впливає лише на мене самого». Однак гріх може вплинути на всіх, хто знає про ваш гріх, а також на інших.
Неправильні пріоритети
Божа справа: Що у вас є важливішого, ніж служіння Богу? Якщо ви нехтуєте служінням Богу або приділяєте йому лише трохи часу, що залишився, не сподівайтеся на Боже благословення більше, ніж ті, про кого йдеться в книзі Аггея 1. Бог міг би забрати вас додому, у небо, прямо зараз. То чому ви все ще тут? У Бога є для вас певні справи.
Ваша родина: Божа справа — це не лише проповідування Євангелія, допомога іншим та виконання різних справ. Не менш важливо бути самим собою. Щоб бути хорошим чоловіком, дружиною, матір’ю, батьком, сином чи дочкою, сестрою чи братом, дідусем чи бабусею, або родичем з боку чоловіка чи дружини, потрібна цілеспрямована, свідома та робота. Багато християн, які активно служать у служінні, зруйнували своє сімейне життя через свою недбалість у приділенні часу своїм рідним. Чи хочете ви добре служити Богу? Ви не служите Йому добре, якщо не робите це також добре.
Ваші друзі: Не весь ваш час має бути присвячений друзям, але ви повинні бути зразковим другом у двох аспектах. Ви можете допомагати своїм друзям спастися або залишатися сильними в Господі. По-друге, ви можете слухати благочестивих друзів і вчитися у них. Ви зможете бути сильнішими перед спокусами, зокрема перед зневірою, якщо у вас є благочестиві друзі, з якими ви ділите своє життя. Але вибирайте друзів мудро. Друзі можуть тягнути вас на дно, спокушати вас і відволікати вашу увагу. Набагато краще, якщо ви разом із друзями берете участь у служінні Божій справі, а вони також дружать із вашим чоловіком чи дружиною та іншими членами родини.
Світові відволікаючі чинники: Вас можуть відволікати не лише злі речі, а й усі марні речі цього світу. Один автор сказав, що наше суспільство «розважається до смерті». Спорт, природа, кіно, походи по магазинах, походи в ресторани та культурні заходи самі по собі не є чимось поганим, але якщо вони забирають занадто багато вашого часу, заважаючи вам дотримуватися правильних пріоритетів, то вони стають для вас шкідливими.
Відволікаючі чинники гріха: Величезну частину свого часу люди витрачають на телебачення та розваги, гонитву за романтичними стосунками, пияцтво (а також на похмілля після нього) та жадібність. Якби ви могли відійти від своєї сім’ї, залишити всіх своїх друзів, опинитися в ситуації, де ви могли б служити Богу лише в обмеженому обсязі, щоб подвоїти свою зарплату на рік чи два, чи зробили б ви це? Що ще важливіше, чи хотів би Бог, щоб ви це зробили?
Імовірно, існує ще більше способів самообману, ніж цей. Насправді, страшно, скільки їх існує. Ще страшніше те, що люди можуть виправдовувати кожен із них, вважаючи їх добрими або принаймні думаючи, що «Бог розуміє». Єдина надія, яку ми маємо, щоб уникнути всього цього, — це залишатися близькими до Бога в молитві, дотримуватися Його Слова та прислухатися до порад наших благочестивих друзів.
Питання: Чому в 1 Кор. 3:19 Павло процитував як істинне Писання слова Еліфаза з Іова 5:13, якщо в Іова 42:7 Бог сказав, що Еліфаз не говорив про Нього правильно?
Відповідь: У Іова 42:7 не сказано, що кожне слово, яке вимовив Еліфаз, було неправильним. Зокрема, Еліфаз помилився там, де припустив, що Бог не допустить, щоб лихо спіткало тих, хто цього не заслуговує. Однак загальновизнано, що Еліфаз мав рацію, коли сказав, що Бог «ловить мудрих у їхній хитрості».
Чи було це вчення вперше висловлене саме через Еліфаза, чи Еліфаз дізнався про це від благочестивої людини, яка навчала його, невідомо, але це не має значення. Ключові моменти такі
1. Це істина про Бога.
2. Це було записано в Старому Завіті, який визнавали Ісус, євреї та рання церква.
3. Павло просто говорив, що це істина, записана в Писанні. Павло мав рацію.
Питання: У 1 Кор. 3:21–22, у чому полягає цей «перелік надбань дитини Божої»?
Відповідь: Він включає вчителів, яких ми потребуємо, усе необхідне для нашого життя, і навіть усе, що нам потрібно для того, щоб «добре померти» для Бога. Він включає те, що нам потрібно зараз, і те, що знадобиться нам у майбутньому. Однак він не обов’язково включає все, чого ми хочемо.
Питання: Що незвичайного в грецькому слові, яке тут вживається для позначення «слуги» (1 Кор. 4:1)?
Відповідь: У грецькій мові є чотири слова, що означають «слуга»:
doulos (1401) — загальне слово, що означає «раб» або «слуга». Це найпоширеніше слово, яке вживається для позначення слуги.
diakonos (1249) — від нього походить слово «диякон»
huperetes / (множина) hyperetas (5257) — походить від слова «веслувати»; буквально означає галерного раба, що веслує на кораблі. Воно також може означати управителя, підлеглого, служителя, офіцера або слугу. Споріднене слово hypereteo означає «бути підлеглим».
pais (3816) — дитина, яка є рабом або слугою.
Інше слово, oikonomous (3623), насправді означає не раба, а управителя. У 1 Коринтян 4:1 Павло вжив слово huperetas стосовно себе та інших співпрацівників. Це єдине місце, де Павло вжив це слово.
Питання: У 1 Кор. 4:1-3, на відміну від звичайного слуги, управителю довіряють зберігати та виконувати певні справи. У чому полягає різниця в нашому християнському житті між тим, щоб бути слугою Христа, і тим, щоб бути управителем Христа?
Відповідь: Загалом слуги просто повинні виконувати те, що їм наказано. За ними зазвичай наглядають — іноді тому, що вони не працюватимуть старанно, якщо за ними не стежити, а інколи просто тому, що за ними завжди потрібно наглядати. Управителі подібні до Йосипа або до трьох слуг із притчі про таланти. За ними не дуже пильно стежать; насправді від них очікують прояву ініціативи. Але хоча за їхніми діями не стежать, їхні результати ретельно перевіряються. Чи зберегли вони довіру, яку їм довірили? Чи брали вони те, що не належало їм? Чи виконали вони, або намагалися виконати, те, що від них вимагалося?
Ми є не лише слугами Христа, а й управителями Христа. Справа не лише в тому, чи зробили ми те чи не зробили іншого. Справа не лише в тому, чи любили ми Бога сильно чи слабо. Справа також у тому, чи виявляли ми Божу любов у своєму житті тим, як дбали про дітей, літніх родичів та підлеглих. Який вплив ми чинили на свого подружжя та колег?
Якщо ваш віруючий чоловік чи дружина отримає велику нагороду на небі за те, що їм довелося терпіти вас і слідувати за Христом попри вас, то тут справді є проблема!
Питання: Які неправильні способи судити інших або судити до призначеного часу згадуються в 1 Кор. 4:3-5?
Відповідь: У 1 Коринтян 12:10 розрізнення духів є духовним даром; судження про інших — ні. Ми можемо розрізняти, що є правильним, а що — неправильним; що відповідає Біблії, а що суперечить їй, а також те, що виходить за межі Біблії (наприклад, жування жуйки чи розв’язування алгебри). Християни можуть виключати з церкви грішників, які не покаялися. Але утримання від осуду інших і утримання від судження про речі до призначеного часу насправді йдуть рука в руку. Чи прийде ця людина зрештою до Христа? Чи покається вона пізніше? Це знає Бог, а не ми.
Одна з причин, чому ми не можемо судити про ці речі, полягає в тому, що ми не вміємо цього робити. Ми не кращі за тих, хто в 7-му розділі Діянь намагався судити, що станеться з Савлом з Тарсу, або хто одразу після історії про Давида та Голіафа намагався передбачити, що Давид зробить пізніше.
Друга причина полягає в тому, що це принижує іншу людину. Інший віруючий — не ваш слуга; він — Божий. Бог знає, як судити людей, а ми — ні, але Бог також має право судити інших, а ми — ні. Чи є невіруючий одним із обраних, який зрештою отримає спасіння, чи його серце ніколи не відкриється і він є одним із відкинутих? Ми не маємо про це уявлення. Тож якщо ми називаємо невіруючих відкинутими, ми гордо заявляємо, що напевно знаємо їхню вічну долю та те, чи покаються вони коли-небудь, чи ні.
Питання: Як Павло не судив себе в 1 Кор. 4:3?
Відповідь: Павло не порівнював себе з іншими і не намагався вгадати, яку нагороду отримає на Небесах. Натомість Павло ретельно аналізував своє життя, щоб переконатися, що він — ні мимоволі, ні навмисно — не відхиляється від мети у своєму прагненні уподібнитися Христу.
П: 1 Кор. 4:3, чому Павло не судив себе, якщо у 2 Кор. 13:5 він сказав, що ми маємо перевіряти себе?
В: Це різні грецькі слова. У 1 Коринтян 4:3-4 вжито anakritho / anakrinun (судити), а у 2 Коринтян 13:5 — грецьке слово peirazete (Конкорданс Стронга 3985), яке краще перекладати як «перевіряти».
Питання: У 1 Кор. 4:5 вжито незвичайний вираз: «те, що приховане (krypta) у темряві». Які різні речі, приховані в темряві, потребують покаяння? Яким має бути обсяг публічного визнання?
Відповідь: Усе, чого ви не хотіли б, щоб бачили Бог, ангели чи інші віруючі, ви не повинні робити. Перш ніж згрішити, подумайте, як ви будете це пояснювати, коли опинитеся на небі. Межі публічного визнання гріхів повинні збігатися з межами обізнаності про гріх. Немає потреби оприлюднювати визнання гріха тим, хто про нього не знав; але ті, хто був у курсі, повинні знати про визнання та покаяння.
Якщо ви хочете бути «суперхристиянином», вас не має зачіпати «ніч крипти».
Питання: Що в 1 Кор. 4:6; Прип. 30:6 та Втор. 4:2 означає «не виходити за межі написаного»?
Відповідь: Це повторення відповіді щодо Приповістей 30:6.
Не тільки нерозумно, а й грішно й небезпечно говорити: «Бог так сказав», коли Бог цього не говорив. Можна висловлювати власну думку чи тлумачення, якщо при цьому зрозуміло, що це не Боже Слово. У євреїв був звичай: вони стояли, коли читали Боже Слово, і сідали, коли тлумачили його. Так люди могли бачити, де закінчується Боже Слово і починається людське тлумачення.
Коли люди відверто додають щось до Божого Слова або тонко стверджують, що їхнє людське тлумачення є Божою істиною, люди можуть подумати, що Боже Слово зазнало поразки, якщо людські слова виявляться помилковими. Це означає не просто «не додавайте неправди до того, що написав Бог», а просто «не додавайте нічого до того, що написав Бог». Хоча християни не погоджуються щодо багатьох теорій (і це нормально), багато нехристиянських розколів виникають через те, що люди стверджують, ніби щось є Божим словом, хоча їхні логічні висновки насправді не викладені в Писанні. Наприклад,
1. Коли слід хреститися?
2. Чи прийде Христос до, під час чи після великої скорботи?
3. Як хліб і вино стають тілом і кров’ю Христа?
4. Який саме ступінь свободи мають люди?
5. Чи є Бог поза часом, у часі, чи й тим, і іншим?
Оскільки деякі християни дотримуються кожної з можливих точок зору, то, отже, у деяких християн мають бути правильні погляди на ці питання. Однак, якщо християнин вважає, що Біблія підтверджує його або її точку зору з цього приводу, то він або вона прирівнює людську думку до Божого Слова. Це недобре, навіть якщо людська думка насправді є правильною.
Питання: У 1 Кор. 4:8–21 здається, що Павло тут роздратований коринтянами, їхньою поведінкою, дріб’язковими суперечками та гордістю. Що нам робити, коли нас дратують інші християни?
Відповідь: Є п’ять речей.
1. Пам’ятайте, що іноді Бог може бути дуже незадоволений і нашою поведінкою.
2. Ми не маємо судити чужого слугу (Рим. 14:4).
3. Моліться за них, а також просіть про терпіння та більшу любов для себе.
4. Бог може підказати вам, щоб ви звернулися до них із докором, виправленням або словами заохочення, але завжди з любов’ю.
5. Любов може звучати лагідно, але справжня любов може бути й безкомпромісно суворою та строгою.
Питання: У 1 Кор. 4:9, яке значення має те, що Павло тут згадує про ходу?
Відповідь: Процесії були рідкісним, але значущим явищем у житті Стародавнього Риму. Коли римський полководець вигравав важливу війну, на його честь у Римі влаштовували переможну процесію, яку він очолював. У процесії брали участь багато його полонених, закутих у ланцюги. М’яко кажучи, досвід Павла як апостола дав йому змогу легко співвіднести себе з такими полоненими. Павло протиставляв свій досвід самозадоволенню коринтян.
Питання: Чи визнають християни в 1 Кор. 4:10, що вірять Павлу, який сам називав себе дурнем?
Відповідь: Ми не віримо в Павла, але віримо в Ісуса, який знав, що робить, коли призначив Павла Своїм апостолом. Павло мав на увазі не лише те, що його мудрість була нерозумністю порівняно з Божою мудрістю, але й усвідомлював, що мудрість кожного є нерозумністю порівняно з Божою мудрістю. Однак у 1 Коринтян 2:6-7 Павло також стверджував, що його промова була Божою мудрістю, яка не походить із цього світу.
Питання: Чому в 1 Кор. 4:15 коринтяни повинні вважати Павла своїм батьком, якщо Ісус у Мт. 23:9 сказав, щоб нікого не називати батьком?
Відповідь: Вони не повинні були і не називали Павла батьком. Павло лише наводить приклад того, як він став для них немов батьком, познайомивши їх з Євангелієм. Подібно до цього, у Посланні до філіп’ян 4:1 Павло називає філіп’ян частиною своєї вінця.
Питання: Чому в 1 Кор. 5:1 Павло виключив з громади чоловіка, а жінку — ні? Чи не було це подвійним стандартом?
Відповідь: Якби обоє були членами церкви, обох слід було б виключити. Хоча Писання мовчить щодо жінки, Павло, можливо, нічого про неї не сказав, оскільки вона ніколи не заявляла, що є християнкою.
У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 514) міститься цікава примітка. Чоловік, який вступав у інтимні стосунки зі своєю матір’ю або дружиною свого батька, не лише порушував Закон Старого Завіту (Левит 18:8 та Повторення Закону 22:30), але й римське право (Цицерон, «У справі Клуентія», 6:15 та «Інститути» Гая, 1:63).
Грецький текст вказує на те, що це не було постійним діянням. Ми не знаємо напевно, як відреагувала коринфська церква на цей гріх. Можливо, це була гордість, що вони терпіли те, що помилково вважали «своєю свободою у Христі», як припускає «Коментар до Біблії для віруючих» (с. 1759). Або, можливо, вони хотіли ігнорувати будь-які подібні проблеми, що виникали. Або, можливо, вони не терпіли цього від одних, але для інших — тих, хто багато давав або служив, — дозволяли їм бути винятком. Ми цього не знаємо, але будь-який із наведених варіантів був гріхом з боку церкви. Церква мала б сумувати та вжити заходів, щоб виключити члена, який не покаявся у скоєнні цього гріха. У 1 Коринтян 5:9–12 сказано, що ми не маємо судити тих, хто поза церквою, але маємо виключати тих, хто всередині церкви чинить так.
Питання: Що в 1 Кор. 5:5 означає «віддати цього чоловіка сатані для знищення тіла»?
Відповідь: Коли християнин або нехристиянин знає, що є правильним, але відмовляється дотримуватися цього, ця молитва є «останнім засобом», щоб Бог передав цю людину у фізичні страждання від сатани з метою дисциплінування.
Варто зауважити, що, незважаючи на відкритий бунт сатани проти Бога, Бог все ж вирішує використовувати сатану як знаряддя Свого виправлення та покарання. Як сказав один християнин, сатана є мимовільним слугою Всевишнього Бога.
Питання: У 1 Кор. 5:7, у чому полягав сенс порівнювати гріх із закваскою?
Відповідь: У часи Старого Завіту їм раз на рік наказували видаляти весь заквас зі своїх осель. Вони мали очищати знаряддя для випікання хліба. Вони використовували лампу, щоб шукати будь-який інший заквас. Насамкінець вони молилися: «О Боже, я вигнав усю закваску зі свого дому, і якщо є якась закваска, про яку я не знаю, то всім серцем я виганяю її також». Це ілюструє ретельність і серйозність, з якими ми маємо намагатися позбутися гріха у своєму житті. Див. «Біблійний коментар для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1760, для отримання додаткової інформації.
Питання: Чи є уривок з 1 Кор. 5:9 свідченням існування попереднього листа до коринтян?
Відповідь: Консервативні християнські вчені дотримуються трьох точок зору.
1. Втрачений лист: це стосується більш раннього листа, який Бог не вважав за потрібне зберегти як Святе Письмо. Не все, що коли-небудь писав Павло, мало бути Святим Письмом.
2. Збережений у 2-му Посланні до Коринтян: це стосується попереднього листа, який зберегся у вигляді уривку в 2-му Посланні до Коринтян, зокрема в розділах 1–9.
3. Попереднього листа не було написано. Павло вжив у грецькому тексті аорист, що може стосуватися того, що Павло пише саме зараз. Приклад того, як Павло вживає аорист « » саме в цьому значенні, міститься в 1 Коринтян 9:15. На користь цієї точки зору свідчить повне мовчання ранньої церкви щодо будь-якого попереднього листа.
Питання: Як слід застосовувати церковну дисципліну, про що йдеться в 1 Кор. 5:9–13?
Відповідь: Церковна дисципліна іноді є необхідною як форма «суворої любові», що здійснюється заради церкви, світу та грішника. Як зазначається у «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1760–1761, відлучення від церкви не є самоціллю, а лише засобом. Воно має потрійну мету. Вона покликана пробудити грішного віруючого до усвідомлення, що таке не терпиться. Вона покликана захистити інших членів церкви від можливого наслідування його чи її поганого прикладу. Вона покликана показати світу, що ми не такі. Але ті, хто зазнав дисциплінарного покарання, після того як виявлять покаяння, можуть бути відновлені в церкві.
Якщо в певних гріхах не було покаяння, то члена церкви слід виключити з церкви. Прикладами можуть бути вбивство, сексуальна розпуста, крадіжка, ідолопоклонство та інші гріхи. Але ще серйознішим є випадок, коли це стосується пресвітера чи диякона. Вони повинні знати істину та вміти навчати, але вони також повинні бути прикладом. Якщо вони не є добрим прикладом, їх слід усунути з керівних посад і замінити кимось, хто був добрим прикладом.
Питання: Чи повинні християни, згідно з 1 Кор. 6:1-8, позиватися один до одного в світських судах?
Відповідь: Ні. Християни можуть і повинні підкорятися обов’язковому арбітражу з боку інших християн, але слухняні християни не подають позовів один проти одного у світських судах. Якщо хтось дивується, як інша сторона може залишатися справжнім християнином і поводитися таким чином, це не є приводом для позову проти неї. Якщо інша сторона заявляє, що є християнином, але не погоджується з другорядними доктринами, такими як вид хрещення, втрата спасіння тощо, це також не є приводом для позову проти неї. Однак якщо інша сторона заявляє, що є християнином, але не визнає таких основних доктрин, як спокутна жертва Христа, божественність Христа, розп’яття, фізичне воскресіння (згідно з 1 Коринтян 15), то вона не є справжнім християнином, і подавати на неї до суду можна, хоча, якщо це можливо, все ж краще домовитися поза судом.
Увесь Псалом 133 розповідає, як добре й приємно християнам жити разом у єдності. Коли між справжніми християнами виникає розбіжність, обидві сторони повинні докласти зусиль, щоб вирішити цю суперечку та відновити радість спілкування один з одним.
Питання: Як у 1 Кор. 6:2-3 святі (усі віруючі) будуть судити про все, якщо суддею є Бог?
Відповідь: Бог судитиме всіх людей. Однак частину свого суду над речами та ангелами Бог делегує християнам у Небі.
Питання: У 1 Кор. 6:9-10 сказано, що ці люди не потраплять до Небес, тож як тоді хтось може потрапити до Небес?
Відповідь: Спочатку ускладнімо це запитання, а потім відповімо на нього. Павло ніколи не казав, що цей перелік є вичерпним; іншими словами, хоча ці речі можуть завадити комусь потрапити до Неба, людина може дотримуватися всіх цих настанов, але порушувати інші, і все одно не потрапити до Неба.
Відповідь на це запитання міститься в 1 Коринтян 6:11. Це відверте визнання того, що деякі з них робили ці речі до того, як прийшли до Христа, але що Ісус очистив, освятив і виправдав їх. Справа Ісуса полягає в тому, щоб зробити неможливе можливим, взяти людей, які ніколи не зможуть потрапити до Небес самостійно (а це всі), і привести їх до Небес разом із Собою.
Питання: Чи був погляд Павла на гомосексуалізм у 1 Кор. 6:9 лише його особистою думкою?
Відповідь: Ні. Це було вчення апостола Павла, і слова Павла мали авторитет від Бога, як показують 1 Коринтян 14:37 та Галатів 1:12.
Питання: Чи в 1 Кор. 6:9 йдеться про засудження будь-якої гомосексуальності, чи лише про «гомосексуальних грішників»?
Відповідь: Немає жодної невизначеності ані щодо визначення, ані щодо грецького слова, яке він використав. Деякі люди ставлять під сумнів сферу застосування цього вірша.
Визначення: Для греків, особливо спартанців, гомосексуалізм був поширеною практикою. Дехто навіть виховував дітей з єдиною метою — щоб вони стали чоловіками та жінками-повіями. Греки розрізняли: 1) чоловіків, які вступали у статеві стосунки з хлопчиками, та 2) хлопчиків, яких використовували ці чоловіки. Грецьке слово «арсенокоітай» означає саме чоловіків.
Сфера застосування: Дехто стверджує, що, оскільки Павло вжив саме це грецьке слово, він якимось чином скасував те, що сказано в Левит 18:22; 20:13 та Римлянам 1:26-27 про гомосексуалізм загалом. Однак правда полягає в тому, що Павло використовує конкретне слово, щоб нагадати своїм читачам про засудження всієї цієї практики.
У ранній церкві не було жодних натяків на те, що ця заборона не поширювалася на всі прояви гомосексуалізму. Див. Климент Олександрійський, «Наставник», 3:12, а також обговорення Римлян 1:26-27 та Левит 18:22; 20:13.
Питання: Як у 1 Кор. 6:13 Бог може воскресити наші тіла, якщо Він збирається їх знищити?
Відповідь: «Знищити» не означає, що тіло назавжди втратить здатність до воскресіння. Бог воскресить нас і дасть нам фізичні тіла, навіть тим християнам, яких вбили й з’їли звірі.
Питання: Чи повинен християнський пастор, згідно з 2 Кор. 6:14, проводити шлюбну церемонію між християнином і нехристиянином?
Відповідь: Християнин, який вступає в такий шлюб, не підкоряється Божій волі, тому пастор не повинен цього робити. Втім, я вважаю, що одруження двох нехристиян є прийнятним.
Р. С. Спроул каже щодо одруження християнина з нехристиянином: «Як правило, я цього не роблю. Я не роблю цього, бо переконаний, що Бог не дозволяє мені цього робити». Загалом, пастори, як і решта з нас, повинні бути обережними, щоб не давати свого схвалення гріху.
Питання: Як ми маємо змінитися, усвідомлюючи, що нас «купили за велику ціну», про що йдеться в 1 Кор. 6:20?
Відповідь: Наше життя більше не належить нам. Вільям Борден з Єльського університету був мільйонером, сином родини Борденів, яка продавала молоко під брендом «Борден». Він писав, що як віруючі, «якщо ми беремо своє життя і робимо з ним те, що хочемо, ми заволодіваємо тим, що нам не належить, а отже, ми є злодіями!» (цитата з «Біблійного коментаря для віруючих», с. 1993).
Питання: Чи, згідно з 1 Кор. 7:2, усі повинні одружуватися?
Відповідь: Шлюб є нормальним станом для людства загалом. Проте Павло, коли писав цей вірш, та інші не мали одружуватися, як показує 1 Коринтян 7:7–8, 25–29.
Питання: Чи дозволено, згідно з 1 Кор. 7:3–5, утримуватися від статевих стосунків із подружжям протягом певного часу?
Відповідь: У цьому випадку людина вступала у шлюб, розраховуючи на сексуальну близькість, а її чоловік або дружина в односторонньому порядку вирішили змінити те, про що вони обоє домовилися. Зміст грецького тексту полягає в тому, що людина не повинна утримуватися від сексуальних стосунків зі своїм чоловіком або дружиною, за винятком випадків, коли це відбувається за взаємною згодою з метою молитви протягом короткого часу. Це стосується незалежно від того, чи є чоловік або дружина віруючим чи невіруючим. Отже, використання сексу або його відсутності як нагороди (або покарання) суперечить Біблії.
У книзі 3, розділі 14, на сторінці 293 «Церковної історії» Созомена (370/380–425 рр. н. е.) розповідається про відступників-ченців, які засуджували шлюб, та про людей, які не вживали їжі тваринного походження. Багато жінок були введені ними в оману й покинули своїх чоловіків, але, не маючи змоги дотримуватися целібату, впали в перелюб. Деякі жінки одягалися в чоловічий одяг.
Питання: Чи суперечить 1 Кор. 7:10–16 Мт. 5:32 та 19:8–9 щодо розлучення?
Відповідь: Ні. У Матвія 5:32 та 19:8-9 йдеться про ініціювання розлучення незалежно від того, чи є людина християнином, чи ні. У 1 Коринтян 7:10-16 сказано, що ми можемо дозволити невіруючому подружжю ініціювати розлучення, якщо це справді те, чого воно хоче.
Питання: Чи дозволяє 1 Кор. 7:10-16 розлучення у випадку покидання подружжя?
В: Звичайно, розлучення — це досить остаточне розставання, але грецькі слова насправді означають не «розлучення», а «розставання» або «відхід», тож під це поняття підпадає як розлучення, так і втеча з сім’ї. Однак короткочасне або пробне розставання не є остаточним відходом і не входить до цього поняття. Більш детальне обговорення цих питань див. у «Енциклопедії біблійних труднощів» (Encyclopedia of Bible Difficulties), с. 398–401.
П: Чи міг Павло у 1 Кор. 7:10–16 та 1 Кор. 7:25–29 викласти якісь особисті думки, що не є частиною Святого Письма? Як рання церква (і ми) могли б знати, що не слід їх приймати?
Відповідь: Звичайно. Вони мали багато розмов, які не зафіксовані в Святому Письмі. Крім того, Павло, ймовірно, написав попередній приватний лист до коринтян ще до 1 Коринтян, як свідчить 1 Коринтян 5:9.
Тертуліан, який писав у 198–220 рр. н. е., також згадує, що вчення Павла тут було Святим Письмом, але він розрізняв те, що було сказано з його власної ініціативи, від того, що було повторенням слів Ісуса. У праці «Заклик до цнотливості», розд. 3, с. 52
Дехто намагається стверджувати, що це лише особиста думка Павла, а консервативні християни кажуть, що це все ще авторитетне вчення. Усі повинні погодитися з п’ятьма речами:
1. У сусідніх віршах 1 Коринтян 7:8–13 та 7:17 немає вчення, яке ми не могли б почерпнути з інших місць Біблії.
2. 1 Коринтян 7:14–16 — це нове вчення, якого немає більше ніде в Новому Завіті, а 1 Коринтян 7:12–13 є його прелюдією.
3. Павло зазначає, що Господь безпосередньо цього не говорив.
4. Павло сказав, що те, що він написав, є словами Божими (1 Коринтян 2:13; 14:37). Петро сказав, що слова Павла є Писанням (2 Петра 3:15–16).
5. Павло ніколи не стверджував, що це вчення не має апостольського авторитету, як його інші вчення.
Питання: Чи можуть християни, згідно з 1 Кор. 7:12-13, розлучатися зі своїми невіруючими подружжями?
Відповідь: Християни не повинні ініціювати розлучення, за винятком випадків невірності (Матвія 5:32) або в крайніх випадках, коли йдеться про життя чи смерть подружжя або дітей.
Однак, якщо невіруючий чоловік чи дружина ініціює розлучення, християни можуть дозволити їм піти, як сказано в 1 Коринтян 7:15: «Бог покликав вас жити в мирі» у цій ситуації. Багато хто вважає, що залишення сім’ї рівнозначне ініціюванню розлучення. У книзі «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 247) також пояснюються 1 Коринтян 7:14, 15, 39.
Питання: У 1 Кор. 7:12–16, якщо невіруючий чоловік або дружина розлучається з християнином, чи може християнин одружитися вдруге?
Відповідь: У 1 Коринтян 7:15 сказано, що християнин у таких випадках «не зобов’язаний». Це вказує на те, що християнин може одружитися вдруге, якщо саме він не був ініціатором розлучення.
У «Новому міжнародному біблійному коментарі» (с. 1362) та «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (с. 518) зазначено, що грецький текст підтверджує це.
Питання: Чи доводить 1 Кор. 7:14, або принаймні підтверджує, хрещення немовлят?
Відповідь: Ні. Якби «святість» дітей була підставою для їхнього хрещення, то освячення одного з подружжя було б підставою для хрещення й невіруючих подружжя.
Цей вірш означає, що Бог і надалі благословлятиме дітей віруючих, навіть якщо один із подружжя не є віруючим. Якщо дитина, один із батьків якої є християнином, не була хрещена в дитинстві через бажання нехристиянського батька чи матері, цей вірш все одно залишатиметься істинним і застосовуватиметься до цієї дитини.
У Швеції, яка до 2000 року була офіційно лютеранською державою, не проводять публічних церемоній хрещення немовлят. Хрещення немовлят повністю суперечить суті особистого вибору людини прийняти хрещення.
Але діти, яких виховує віруючий батько чи мати, почують (або принаймні повинні почути) Євангеліє, отримають біблійне виховання та навчаться молитися до Бога й допомагати іншим.
Див. також обговорення Колосян 2:11-12 та 1 Коринтян 1:16 для отримання додаткової інформації.
Питання: У 1 Кор. 7:14 сказано, що діти віруючого батька освячені; чи залишаються ці діти грішними?
Відповідь: Так, оскільки «освячені» не означає «безгрішні». Усі, крім Адама, Єви та Ісуса, народилися з гріховною природою. 1 Коринтян 7:14 просто говорить, що діти віруючого перебувають під особливим Божим піклуванням. Додаткову відповідь див. у книзі «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 244–255.
Питання: У 1 Кор. 7:18–19 сказано, що обрізання нічого не означає, а в Гал. 5:2–3 — що ми не повинні обрізатися, то чому ж Павло обрізав Тимофія в Діях 16:3?
Відповідь: Павло обрізав Тимофія, оскільки євреї в тій місцевості знали, що батько Тимофія був греком. Див. обговорення Дії 16:3 для отримання додаткової інформації.
Питання: Чи суперечить Павло у 1 Кор. 7:21-23 тому, що він сказав у Еф. 6:5-8 про рабство?
Відповідь: Ні. Ось стислий виклад вчення Павла.
а) Намагайтеся не ставати рабами.
б) Якщо ти раб і можеш здобути (викупити) свою свободу, зроби це. (1 Коринтян 7:21, 23)
в) До того часу навчіться задовольнятися своїм теперішнім становищем.
З огляду на те, що бідному вільному людині було важко чесно заробляти на життя у великих містах, а також на те, що дві третини коринтян були рабами, 1 Коринтян 7:21-23 є мудрим і прагматичним.
У Старому Завіті заборонялося викрадати людей і продавати їх у рабство (Вихід 21:16); не можна було знущатися над рабами (Вихід 21:26-27), а втікачів-рабів не слід було повертати їхнім господарям (Второзаконня 23:15-16).
До речі, пізніший єврейський письменник Маймонід стверджував, що жоден раб не міг бути пророком. Але в церкві, оскільки немає розрізнення між рабами та вільними, пророком міг бути будь-хто. Див. «The Expositor's Greek Testament», т. 2, с. 80, щоб дізнатися більше про це.
Див. також обговорення Тита 2:9, Філемона 10–15, «Біблійний коментар Тоні Еванса» (Tony Evans Bible Commentary), с. 1232, та «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 591–593 і с. 642–644 для отримання додаткової інформації.
Питання: У 1 Кор. 7:25–26 йдеться про незайманих чи про чоловіків?
Відповідь: Це стосується як чоловіків, так і жінок. Той самий термін «діви» вживається стосовно чоловіків у Об’явленні 14:4. У Біблії часто наводяться приклади з чоловіками для речей, що стосуються обох статей.
Питання: Чи слід було християнам 2000 років тому уникати шлюбу, як зазначено в 1 Кор. 7:29, оскільки час був коротким?
Відповідь: З точки зору ретроспективи, дана порада була мудрою, оскільки вже за десять років почалися жорстокі гоніння. Павло не надав нам усіх подробиць щодо того, чому час був коротким, а лише згадав про «нинішню кризу» та великі зміни в 1 Коринтян 7:26, 31.
Подібно до земних батьків, іноді Бог говорить нам щось, не надаючи всіх причин чи контексту. Якщо ми мудрі, то підкоримося Богу незалежно від цього.
Тертуліан, який писав у 198–220 рр. н. е. у праці «De Corona», розд. 13, с. 101, згадує, що «апостол [Павло] наказує людям одружуватися в Господі».
Питання: Чи слова «цей світ у його нинішньому вигляді минає» у 1 Кор. 7:29–31 стосувалися переслідувань того часу чи повернення Христа?
В: Перш ніж відповісти на це питання, давайте зробимо кілька зауважень щодо змісту цього уривка. Павло дає як поради, так і настанови, і зазначає, що робить це на підставі пророцтва та спостереження. Він радить (а не наказує) людям не одружуватися. Він каже віруючим не плакати, не радіти й не турбуватися про своє майно (тобто стоїчно приймати те, що має статися). Він наводить дві причини (7:28б): пророцтво про короткий час і майбутні тілесні неприємності, а також спостереження: (7:31б) «Бо цей світ у своїй нинішній формі [наразі] минає». Щодо того, що світ у його нинішньому вигляді (schema грецькою) минає, у «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1770, зазначено, що останнє речення насправді було запозичене з грецького театру і означає зміну сцени.
Щодо відповіді, християнські вчені не дійшли згоди, оскільки вона підходить до обох варіантів.
(ймовірна відповідь) Переслідування: Окрім місцевих інтенсивних переслідувань, протягом десяти років після того, як Павло написав ці слова, відбувалися інтенсивні загальні переслідування. Отже, на християн чекали дуже важкі часи, і для одружених це було б ще важче. Не дайте себе захопити плачем, бо буде багато переслідувань. Не віддавайтеся радістю чи прив’язаністю до своїх матеріальних благ, бо все це дуже швидкоплинне. Павло тут нічого не сказав про те, коли світ у його нинішньому вигляді повністю зникне. Натомість Павло сказав, що світ у його нинішньому вигляді перебуває в процесі зникнення. Християнство стало легальною та привілейованою релігією в Римській імперії лише в 325 році н. е., але цей процес був важким і болісним для послідовників Христа. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1363, та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 10, с. 235, дотримуються думки, що Павло говорить про гоніння за свого часу.
(малоймовірно) Повернення Господа: Ця точка зору стверджує, що Павло має на увазі повернення Христа. Знову ж таки, Павло не робив жодних передбачень щодо того, коли світ у його нинішньому вигляді зникне, а лише зазначив, що зараз він перебуває в процесі зникнення. Іншими словами, Павло не каже, коли пролунає будильник, а скоріше те, що годинник тикає вперед. Однак, оскільки годинник тикає, Павло радить їм віддатися всім серцем Господу та Його справі й не заплутуватися у світських справах, незалежно від того, чи приносять вони смуток, радість чи матеріальні блага. Він радить утримуватися від шлюбу, щоб люди могли більше присвятити себе справі Господній, адже ми ніколи не знаємо, коли Христос повернеться. «Коментар до Біблії» («Bible Knowledge Commentary: New Testament»), с. 519, та «Біблійний коментар віруючого» («Believer’s Bible Commentary»), с. 1770, дотримуються думки, що йдеться саме про повернення Господа. «Навчальна Біблія NIV» (NIV Study Bible), с. 1743, зазначає, що дехто дотримується цієї точки зору, але сама її не підтримує.
Найімовірніше, правильним є перший погляд, оскільки ця порада, яку Павло дає в цьому вірші, зокрема про те, щоб бути такими, хто не плаче й не радіє, стосувалася б як того часу, так і інших часів гонінь. Другий погляд означав би, що порада Павла стосувалася б того часу та всіх наступних часів аж до повернення Христа.
Питання: Що означає 1 Кор. 7:30–31?
Відповідь: Ці вірші містять дуже добру пораду як для часів Павла, так і для будь-якого часу, коли християни мають зазнати суворих переслідувань. Навіть коли християни не зазнають переслідувань, мудро «не триматися занадто міцно» за всі земні речі, чи то радість шлюбу, чи інше щастя, чи матеріальні блага, чи навіть скорбота. Ніколи не знаєш, коли їх можуть відібрати, або скільки часу тобі залишилося. Але ти знаєш, що за той короткий час, що ми тут перебуваємо, Бог хоче, щоб ми сяяли для Нього і виконували Його волю.
Ми не можемо жити так, як сказав маленький хлопчик Кальвін у коміксі «Кальвін і Гоббс»: «Бог послав мене на землю, щоб я здійснив певні речі, і, судячи з того, як йдуть справи, я житиму вічно!»
Питання: Як у 1 Кор. 7:31 «цей світ у його теперішньому вигляді… минає»?
Відповідь: Прихід Ісуса та поширення християнства були найважливішими історичними подіями того часу. Однак до того, як християнство стало легальною та привілейованою релігією в Римській імперії за часів імператора Костянтина у 324 році н. е., християни мали пережити великі страждання під час десяти гонінь.
Питання: У 1 Кор. 7:36, хто тут є чоловіком: батько чи наречений і майбутній чоловік?
Відповідь: Це наречений. Не батько видає її заміж, а саме наречений турбується про неналежну поведінку.
Інша точка зору полягає в тому, що слово «діва» стосується не особи, а її цнотливості. Отже, чоловік турбується про свою власну цнотливість і про те, що він втрачає розквіт молодості. Таку точку зору висловлює «Коментар до Біблії для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1771.
Питання: У 1 Кор. 7:23; 6:20, яка спільна тема між 1 Кор. 6 і 7?
Відповідь: Обидва вірші наголошують на тому, що ми маємо жити так, ніби нас «викупили дорогою ціною»: кров’ю Ісуса. У 1 Коринтян 6:20 сказано: оскільки нас викупили дорогою ціною, то прославляймо Бога своїм тілом. У 1 Коринтян 7:23 сказано: оскільки нас викупили дорогою ціною, то не ставаймо рабами людей.
Питання: У 1 Кор. 8:4 сказано, що «ідол — це зовсім ніщо», то чому ж ідолопоклонство так суворо засуджується в 1 Кор. 10:20, Вих. 20:4, Лев. 19:4, 26:1, 30?
Відповідь: Тут допоможе аналогія. Уявний парашут — це ніщо, але покладатися на парашут, якого не існує, — це смертельно небезпечно. Так само ідол — це ніщо, але покладати надію на ідола — це смертельно небезпечно. Бог у багатьох уривках наголошує, що не можна покладати надію одночасно на Нього й на ідола.
Питання: Чи дозволено, згідно з 1 Кор. 8:4, 7–13, їсти м’ясо, принесене в жертву ідолам, чи слід утримуватися від цього, як сказано в Дії 15:28–29?
Відповідь: 14-й розділ Послання до Римлян показує, що це може бути як неправильним, так і допустимим, залежно від обставин.
а) Неправильно бути присутнім на бенкеті, присвяченому ідолу. Неправильно їсти м’ясо звідти, якщо ви розглядаєте це як певну форму поклоніння ідолу. У Посланні до Римлян 14:23 сказано, що все, що не випливає з віри, є гріхом.
б) Їсти таке м’ясо (за одним винятком) можна, якщо ви усвідомлюєте, що вся їжа походить від Бога, а не від ідолів, і що ви не поклоняєтеся жодним ідолам.
б2) Виняток становить ситуація, коли слабший християнин або нехристиянин може сприймати ваше споживання їжі як зраду вашої віри. Ми не повинні ставати спокусою для інших (Римлянам 14:10, 13), і нам слід уникати навіть видимості зла (1 Солунян 5:22 та 2 Коринтян 8:21).
Питання: Чи вчать 1 Кор. 8:5 та Ів. 10:35 про існування багатьох богів?
Відповідь: Ні. 1 Коринтян 8:5 стосується всіх ідолів, у яких вірили нехристияни. Існує багато богів, але є лише Один, якого по праву називають Богом. Ми повинні поклонятися «єдиному Богу» (1 Тимофія 1:17). Див. також обговорення Івана 10:35. Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Проти Гермогена», розділ 4, «Донікейські отці», том 3, с. 479, був одним із перших, хто обговорив 1 Коринтян 8:5. Він сказав, що багато богів є богами лише за назвою, тоді як існує лише один істинний Бог. Оріген (225–253/254 рр. н. е.) також відповів на це заперечення у праці «Проти Цельса», книга 8, розділ 4, с. 641.
Чи стали б ви їсти в храмі ідола, суперечачи 10-му віршу того самого розділу? І справді, існує багато ідольських богів, але чи стали б ви вчити, що ці боги є справжніми, суперечачи 4-му віршу? Якщо ні, то ви не можете використовувати 5-й вірш, щоб говорити про існування багатьох справжніх богів. У 6-му вірші сказано, що ми відрізняємося тим, що віримо лише в одного Бога.
До речі, першою людиною, яка розглянула це питання і дала, по суті, ту саму відповідь, був Іриней, єпископ Ліона, у праці «Проти єресей», книга 3, розділ 6.5, стор. 420.
Один мормон колись сказав моєму християнському сусіду по кімнаті Грегу, що існує багато богів, але є лише один бог цього світу, і він поклоняється богу цього світу. Однак, згідно з 2 Коринтян 4:4 та 1 Івана 5:19, бог цього світу — це сатана. Іриней Ліонський (жив у 120–202 рр. н. е., писав у 182–188 рр. н. е.) у «Фрагменті 46», с. 575, також стверджує, що бог цього світу — це сатана.
Питання: Чи вчить 1 Кор. 8:6, що Ісус не є Всемогутнім Богом, як стверджують Свідки Єгови?
Відповідь: Ні. У цьому вірші слово «Бог» стосується Бога-Отця, але Свідки Єгови мусили б ігнорувати всі інші вірші, які стверджують, що Ісус є Богом, такі як Івана 20:28–29 та Івана 8:58. Їм довелося б заперечувати, що слово «Бог» має принаймні два значення, що суперечить Євреїв 1:8 та Євреїв 1:9. Їм довелося б відмовитися шанувати Сина так само, як вони шанують Отця, що суперечить Івана 5:23.
Свідки Єгови намагаються провести розмежування між «Всемогутнім Богом» (Отцем) та «Могутнім Богом», якого, за їхніми словами, є Сином. Хоча в Трійці існує розмежування між цими трьома особами, оскільки Бог є Всемогутнім, то або існують окремі боги, як це натякають Свідки Єгови, або існує лише Один Бог, і Бог є Всемогутнім.
Питання: Що, згідно з 1 Кор. 8:6–13, повинні робити християни щодо святкування мусульманського Рамадану, індійського Дівалі та інших свят?
Відповідь: Загалом, не беріть участі в жодних релігійних обрядах. Але якщо вас запросять на трапезу, це може бути прийнятно, а може й ні. Якщо це може стати спокусою для новонаверненого у його вірі, то не їжте. Якщо хтось може подумати, що ви йдете на компроміс зі своїми християнськими принципами, то не їжте. В іншому випадку цілком прийнятно прийняти їхню гостинність і поїсти. Звісно, ви також можете запросити їх на наші свята.
Згідно з одним джерелом, індійське свято Дівалі, свято вогнів, настільки давнє, що ніхто не знає його походження, і воно насправді не є релігійним. Згідно з іншим джерелом, пояснення походження Дівалі в одному місці повністю відрізняється від пояснення в іншому. Згідно з третім джерелом, це релігійне свято, під час якого вшановують момент, коли богу Рамі, що втілився на землі, дозволили повернутися додому після вигнання. Тож ситуація стає досить складною, хіба що ви просто не будете там у цей день. Тому, якщо відбуватиметься якась церемонія, пропустіть її. Ви можете їсти, якщо вас запросили. Звісно, не їжте нічого, якщо ви просто приєдналися до трапези без запрошення.
Питання: Чи повинні християни, згідно з 1 Кор. 8:6–13, їсти м’ясо, яке є халяльним, тобто таке, яке мусульмани зарізали, просячи благословення Аллаха на це м’ясо?
Відповідь: У язичницьких храмах теж молилися над жертвою. Молитва до іншого бога не впливає на м’ясо, тому християнину можна його їсти, якщо це не зачіпає совість іншої людини.
Питання: Як, згідно з 1 Кор. 8:11, наші дії щодо м’яса, принесеного в жертву ідолам, можуть призвести до того, що наш християнський брат буде «загинути», якщо в Ів. 10:28 сказано, що вони ніколи не загинуть?
Відповідь: Хоча грецькі слова однакові (лише з різним закінченням) — apoleitai/apoluntai — їхнє значення різне. Справжні християни розходяться в думках щодо того, чи можуть віруючі втратити своє спасіння. Незалежно від цього, віруючі, на жаль, можуть втратити своє свідчення та чисту совість, споживаючи їжу, коли вважають це неправильним.
Питання: У 1 Кор. 9:1-2 Павло був апостолом лише для коринтян чи для всіх?
Відповідь: Сам Павло сказав, що він був апостолом не лише для коринтян, а для всіх у 1 Тимофія 1:1; 2:7; Римлянам 1:1; Галатам 1:1; Ефесянам 1:1; Колосянам 1:1; 2 Тимофія 1:1 та Тита 1:1.
Питання: У 1 Кор. 9:1-7 дехто ставив під сумнів авторитет Павла як апостола. Що ви можете сказати християнам, які сьогодні неналежним чином заперечують авторитет пастора, пресвітера чи іншого християнського лідера?
Відповідь: У Біблії є багато прикладів людей, які неправомірно ставили під сумнів своїх лідерів. Міріам виступила проти шлюбу Мойсея з кушиткою, і Бог уразив її проказою (Числа 12). Ізраїльтяни нарікали на Мойсея, і Бог погрожував позбавити їх землі обітованої (Числа 14:11-12). Корах та його послідовники повстали проти Мойсея і були поглинуті землею (Числа 16:1-36). Народ кинув виклик Мойсею та Аарону щодо Корея, і спалахнула пошесть (Числа 16:41–50).
Якщо лідер робить щось, про що слід повідомити іншим старшим, то підніміть це питання перед ними. Але крім цього, ми не повинні пліткувати про наших лідерів.
Якщо лідер приймає неправильне рішення або робить щось неправильне, вам слід поговорити з ним, щоб це виправити, пам’ятаючи, що ми всі колись приймали неправильні рішення або робили щось неправильне. Якщо лідер причетний до єресі, що веде до загибелі душ, до крадіжки або до грубого гріха, за який він не кається, його слід усунути з посади лідера. Але в іншому випадку ви не хочете бути подібними до тих прикладів у Біблії й зрештою постати перед судом Христа.
Питання: Чи мав Ісус братів, як зазначено в 1 Кор. 9:5 та Мт. 12:46-47; 13:55-56; Дії 1:14; Гал. 1:19?
Відповідь: Так, у Ісуса були зведені брати.
Більшість некатоликів, як правило, сприймають ці вірші в їхньому буквальному значенні, тобто вважають, що в Ісуса дійсно були брати. Ранні християни трактували це так само. Згідно з Матвія 13:55-56, братами Ісуса були Яків (автор Послання Якова), Йосип, Симон та Юда [Юда] (автор Послання Юди).
Більшість католиків вважають, що під словом «брати» маються на увазі двоюрідні брати, оскільки Католицька Церква вчить, що Марія назавжди залишалася дівою.
Однак грецьке слово для позначення двоюрідного брата — «суггеннес» (suggenes), яке вживається в Євангелії від Луки 1:36 та 1:58, було доступним для використання Павлом і Матвієм, але вони його не вжили. Оскільки деякі католики полюбляють нагадувати людям про важливість християнської традиції, Іполит (222–235/6 рр. н. е.) у 2-му розділі твору «Спростування всіх єресей» згадує Якова як брата нашого Господа.
Інші вірші, де згадуються брати Ісуса, — це Матвія 13:55; Марка 3:31–32, Луки 8:19–20 та Івана 2:12; 7:3, 5, 10.
Питання: Чи мав Петро (Кефа) дружину, як зазначено в 1 Кор. 9:5?
Відповідь: Окрім того, що про це йдеться в 1 Коринтян 9:5, у Матвія 8:14 та Луки 4:38-39 Ісус зцілив тещу Петра від лихоманки. Климент Олександрійський («Стромати», 193–202 рр. н. е.) та Євсевій у «Церковній історії» (3:30) також вчать, що Петро був одружений і мав дітей.
Згідно з «Церковною історією» Євсевія 3:30: «Кажуть, отже, що коли блаженний Петро побачив, як його власну дружину вивели на смерть, він зрадів через її покликання та повернення додому, і звернувся до неї дуже підбадьорливо та втішно, називаючи її по імені та кажучи: „О ти, пам’ятай про Господа“. Таким було подружжя блаженних і їхнє досконале ставлення до найдорожчих для них людей» (Stromata, книга 7, розд. 2)
Ісус зцілив тещу Петра на початку Свого служіння (Матвія 8:14–17; Марка 1:29–34; Луки 4:38–39). Отже, Петро, ймовірно, був одружений ще до зустрічі з Ісусом.
Питання: Як, згідно з 1 Кор. 9:12, можна перешкоджати Євангелію Христа?
Відповідь: «Євангеліє» — це просто «добра новина» про Ісуса Христа. Поширенню та проповідуванню Євангелія можуть перешкоджати невіруючі. Воно також може обмежуватися віруючими, які через страх переслідувань або з інших причин не бажають проповідувати його в повному обсязі.
Євангеліє можна передати за допомогою чотирьох простих пунктів.
1. Зрозуміти, ким є Бог, що існує лише один Триєдиний Бог і що ми не повинні поклонятися жодним іншим так званим богам.
2. Усвідомити, хто ми є: що ми народжуємося з гріховною природою і потребуємо очищення та прощення гріхів. Ми не можемо потрапити до Небес завдяки власним заслугам.
3. Зрозуміти, що Ісус Христос Своєю смертю на хресті та воскресінням з мертвих забезпечив єдиний шлях для кожного, хто прагне потрапити до Небес.
4. Усвідомити, що нам потрібно взивати до Бога, покладатися на Господа та розуміти, що кров Ісуса заплатила ціну за наші гріхи.
Після того як ми народилися знову як діти Божі, ми знаємо, що Святий Дух живе в нас, діючи в нас, щоб ми жили так, як подобається Богу. Хоча ми й надалі грішимо, Бог освячує нас, щоб зробити нас більш подібними до Христа. Ми маємо жити, слухаючись Божих заповідей, прийняти водне хрещення та вести життя, в якому на першому місці — любов до Бога та любов до ближніх.
Питання: У 1 Кор. 9:12, 18–19, 22 сказано, що в яких випадках нам не слід користуватися своїми правами?
Відповідь: Ніхто не вчинить мудро, якщо скористається незначним правом у дрібній справі, якщо це означає відмову від важливого права у чомусь суттєвому. Одне з наших найважливіших «прав», а насправді привілеїв, — це брати участь разом зі Святим Духом у несенні життєдайного послання Євангелія іншим. Ми повинні бути готові негайно відмовитися від більшості інших наших прав, аніж відмовитися від нашого привілею виконувати Божу справу.
Питання: Чи повинен, згідно з 1 Кор. 9:14, кожен, хто проповідує Євангеліє, заробляти на життя за рахунок Євангелія?
Відповідь: Як показує 1 Коринтян 9:15, це привілей, а не наказ. Для благочестивого християнина цілком нормально заробляти на життя благовістуванням, але він не зобов’язаний цього робити.
Питання: Чому, згідно з 1 Кор. 9:16–17, Павло мусив проповідувати Євангеліє, незалежно від того, чи було його проповідування «добровільним», чи «недобровільним»?
Відповідь: Не слід думати, що ви повинні служити Богу стільки, скільки вам заманеться. Павло був покликаний проповідувати Євангеліє. Він охоче й добровільно прагнув проповідувати його. Однак він наголошував, що навіть якби він не мав бажання проповідувати, він все одно відчував би обов’язок це робити через довіру, яку Бог поклав на Павла. У книзі «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 125–126) зазначається, що, подібно до Павла, усі справжні християни мають урочистий обов’язок проповідувати Євангеліє і муситимуть постати перед Богом та дати звіт перед Ним про те, що було нам довірено. Наші вічні нагороди на Небі залежать від того, що ми робимо або чого не робимо. У книзі Єзекіїля 3:17–21 Господь сказав Єзекіїлю, що той буде відповідати за чиюсь кров, якщо не виконає свій обов’язок сторожа.
Питання: Якими способами, згідно з 1 Кор. 9:19–23, ми можемо відмовитися від колишніх сумнівів заради Христа?
Відповідь: У випадку Павла, як побожного єврея, він не їв свинини, креветок та інших продуктів, заборонених у Старому Завіті. Фарисеї вважали, що не повинні спілкуватися з неєвреями. У них було також чимало інших правил.
Сьогодні люди мають такі «упередження», як, наприклад, щоденний душ. А що, якби вам довелося вирушити на місіонерське поле у віддалене місце, де ви не змогли б цього робити? Чи відмовилися б ви тоді їхати? Не слід бачити когось протилежної статі без одягу, крім вашого подружжя. Але що, якби це сталося випадково або через медичну надзвичайну ситуацію, і цього не можна було уникнути? Чи просто пішли б ви геть, коли вас потребували б, щоб допомогти? У християнському житті є добрі правила, яких ми маємо дотримуватися, але зрештою справа не в правилах; скоріше, справа в тому, щоб робити те, чого Бог хоче від нас, і не бути Йому неслухняними.
Питання: Як у 1 Кор. 9:20–23 Павло стає «всім для всіх»?
Відповідь: Павло не йшов на компроміси у проповідуванні чи дотриманні істини. Однак у Діях 17 та в інших місцях він використовував різні підходи до проповідування єдиного істинного Євангелія, і він навчав, що ми повинні змінювати свої звичаї в неістотних питаннях заради слабших віруючих (Римлянам 14) та, наскільки це можливо, жити в мирі з усіма (Римлянам 12:18).
Питання: У 1 Кор. 9:20; 1 Кор. 10:33 чи намагається Павло догоджати людям, хоча в Гал. 1:10 сказано, що Павло цього не робить?
Відповідь: Павло намагається бути всім для всіх, щоб привести їх до Христа, але це не означає, що він йде на компроміс щодо істини.
Питання: У 1 Кор. 9:24 ми маємо бігти, щоб досягти мети, чи не бігти, як сказано в Рим. 9:16 («це не залежить від бажання чи зусиль людини»)?
Відповідь: Ми маємо прагнути так, ніби досягаємо мети, і Рим. 9:16 цьому не суперечить. Рим. 9:16 нагадує нам, що всі наші зусилля не спасають нас; саме Бог нас спасає.
Ми прагнемо не для того, щоб спастися, а щоб виявити свою любов і вдячність Богові, який нас спас.
Питання: Чи, згідно з 1 Кор. 9:24, лише один християнин отримає нагороду?
Відповідь: Ні, згідно з 2 Тимофія 4:8. Однак, так само як бігун робить усе можливе, щоб посісти перше місце, ми маємо прагнути не менш старанно, щоб наше життя стало «перемогою на першому місці» для Христа.
Питання: Чому в 1 Кор. 9:24 Павло говорить до коринтян про змагання?
Відповідь: Можливо, тому що він знав, що це ілюстрація, яку вони могли зрозуміти. Істмійські ігри, що проводилися поблизу Коринфа, за важливістю поступалися лише Олімпійським іграм. Вони відбувалися кожні два роки. Спортсмени проходили суворий десятимісячний процес підготовки, а метою було здобути лавровий вінок, який, однак, швидко в’яне.
Питання: У 1 Кор. 9:26–27, якими способами наше тіло може опанувати нас, якщо ми не будемо обережними?
Відповідь: Щоразу, коли ви відчуваєте, що просто «мусите» щось зробити, і це не те, що наказав Бог, або це суперечить Божим заповідям, вам слід запитати себе, чи не маєте ви залежності. Чи ви просто «мусите» багато їсти й не пропускати жодного прийому їжі, якщо маєте зайву вагу? Чи ви просто «мусите» дивитися телешоу чи фільм? Іноді корисно «поститися», не роблячи того, що ваше тіло відчуває, ніби «мусить» робити.
Цікавим є слово «проповідувати» (keryxas), яке тут вжито. Воно буквально означає глашатая, який скликає людей на змагання.
Питання: Що означає грецьке слово, яке перекладається як «дисципліна», у 1 Кор. 9:27?
Відповідь: Грецьке слово hupopiazo означає «отримувати удари, аж до синців». Коринтяни були серйозними спортсменами, а бокс і боротьба були серед їхніх головних видів спорту.
Питання: Чи існувала в 1 Кор. 9:27 ймовірність того, що Павла могли «дискваліфікувати»? Якщо ні, то що це означає?
Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.
1. З вічної перспективи Бог точно знав, хто витримає до кінця і отримає вічне життя.
2. Обрані, які потрапляють до Неба, можуть втратити свою нагороду.
3. З нашої земної точки зору деякі можуть здаватися спасенними, але в кінці потрапляють до пекла.
4. Християни розходяться в думках щодо того, чи можуть справжні християни втратити своє спасіння.
Див. обговорення Ефесян 1:14 та Євреїв 6:4-10 для отримання додаткової інформації.
Питання: Чого нас вчить 1 Кор. 10:1-5 про Божі дари?
Відповідь: Порівнюючи цей уривок із кінцем 1-го Послання до Коринтян 9, бачимо, що те, чого спортсмени (духовні та інші) досягають завдяки дисципліні, ізраїльтяни втратили, потураючи своїм бажанням. 1-е Послання до Коринтян 10:1-4 підкреслює, що всі, тобто кожен ізраїльтянин, отримали ці благословення. Однак 1-е Послання до Коринтян 10:5 говорить, що більшість із них все одно загинула в пустелі. Сьогодні люди отримують благословення завдяки основам, закладеним благочестивими жінками та чоловіками, матерями та батьками. Однак багато хто розтрачує те, що їм було дано, і те, з чим вони виросли.
Питання: У 1 Кор. 10:8, хто були ті 23 000 людей, які загинули за один день?
Відповідь: Справжні християни пропонують чотири тлумачення.
1. У Вихід 32:28 згадується час на початку Виходу, коли Аарон виготовив золотого теля, і 3 000 людей було вбито мечем за один день. Водночас, як зазначено у Вихід 32:35, інших було вбито мором. Див. «Енциклопедію біблійних труднощів» (с. 141, 401), «Коли критики запитують» (с. 458–459) та «Коментар до Біблійних знань: Новий Завіт» (с. 526) для детальнішої інформації щодо цієї відповіді.
2. Павло припустився числової помилки, коли записував це. Таке тлумачення наводиться у книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 597–598. Це означало б, що Біблія не є безпомилковою (без жодної помилки), але вона є непохитною (без суттєвих теологічних помилок).
3. У Числах 25:9 згадується подія, що сталася наприкінці Виходу в Шіттімі, коли мідіанські жінки спокусили ізраїльських чоловіків, і було вбито 24 000 чоловіків. Існують два можливі способи тлумачення цих чисел:
3а) 23 000 — це лише за один день, а 24 000 — загальна кількість
3б) 23 000 — це лише народ, а 24 000 — це народ разом із вождями.
Тертуліан зазначив, що під час мідіанської пошесті загинуло 24 000 осіб, але не вказав, за скільки днів (у праці «Про скромність», розд. 6, с. 79)
4. Павло має на увазі тих, хто загинув, а 24 000 — це округлене число, можливо, походить із рабиністичної традиції.
Питання: У 1 Кор. 10:9, оскільки Бог не може бути спокушений, як же ізраїльтяни спокусили Бога в цьому випадку?
Відповідь: Грецьке слово, яке тут вжито, може також означати «випробовувати» Господа. Див. обговорення Вихід 17:2.
Питання: Що Біблія розповідає нам у 1 Кор. 10:10 про погані вчинки людей?
Відповідь: Мудра людина може вчитися на чужих помилках, перш ніж сама їх повторити. Біблія хоче, щоб ми були мудрими.
Питання: Чи бувають у нас нестерпні спокуси, як сказано в 1 Кор. 10:13?
В: Ні. Незалежно від того, що ми можемо відчувати в той момент, 1 Коринтян 10:13 є істиною. Покладаючись лише на власні сили, ми, можливо, зіткнемося з нестерпною спокусою. Але коли ми покладаємося на Бога, ми ніколи не зіткнемося з нестерпною спокусою. У моменти спокуси ми можемо молитися до Бога, читати Біблію та телефонувати іншим віруючим, щоб помолитися разом з ними. Якщо ми волаємо до Бога, Він завжди дасть вихід із спокуси.
П: Оскільки в 1 Кор. 10:14 сказано «утікайте від ідолопоклонства», чи не повинні християни носити хрести, як стверджують Свідки Єгови?
Відповідь: Ні. Відповідь див. у обговоренні Виходу 20:4–5.
Питання: У 1 Кор. 10:20 та Втор. 32:16–17 чи не сказано, що релігія — це завжди добре?
Відповідь: Ні. Спочатку розглянемо, що говорить фальшива релігія пастора Муна, відома як Церква Об’єднання, а потім — що говорить Біблія.
«Божественний принцип», с. 9: «Релігія виникла як засіб для досягнення мети добра у слідуванні шляхом Бога… відповідно до задуму первісного розуму. Потреба в різних видах розуміння зумовила появу різноманітних релігій».
Біблія багато говорить про релігійне ідолопоклонство.
1 Коринтян 10:20 «...жертви язичників приносяться демонам, а не Богу...» (Можливо, це посилання на Псалом 106:37)
Йона 2:8 «Ті, хто тримається марних ідолів, відвертаються від Його люблячої відданості».
Єремія 2:5 «...і пішли за марними ідолами, і самі стали марними?»
Є ще багато інших віршів проти ідолопоклонства. Суть у тому, що якщо ви хочете слідувати за справжнім Богом, вам треба знищити всіх своїх ідолів.
У ранній церкві Оріген, використовуючи релігію скіфів як приклад, так тлумачив це: «І хоча скіфи цілком можуть називати Паппаеуса ( ) верховним Богом, ми все ж не погодимося з цим; визнаючи, звичайно, що існує Верховне Божество, хоча ми не надаємо Йому імені Паппаеус як Його власного титулу, а вважаємо його таким, що до вподоби демону, якому було відведено пустелю Скіфії разом із її народом та мовою. Однак той, хто називає Бога Його ім’ям скіфською мовою, чи єгипетською, чи будь-якою іншою мовою, на якій він виріс, не буде винним у гріху». Оріген, «Проти Цельса», книга 5, розд. 46, с. 564.
Питання: Чи не повинні ми, згідно з 1 Кор. 10:21, 27, їсти те, що принесено в жертву ідолам, як показують 1 Кор. 10:21 та Дії 15:29, чи це дозволено, як показують 1 Кор. 10:27 та 1 Кор. 8:4, 8?
Відповідь: На це питання відповідає сам 1-й Послання до Коринтян.
1. Це неприпустимо, якщо ви берете участь у релігійному обряді. (1 Коринтян 10:20–21)
2. Оскільки вся їжа походить від Бога, їсти її можна, якщо це не суперечить вашій совісті. (1 Кор. 8:4, 8; 10:23–27)
3. Це неприпустимо, якщо це суперечить вашій совісті або в ситуаціях, коли це може стати спокусою для когось іншого. (1 Коринтян 8:9-13; 10:28-30)
Питання: Чи вказує 1 Кор. 11:2-16 на заборону гомосексуалізму?
Відповідь: Там про це прямо не сказано, але мається на увазі, що чоловіки та жінки не повинні виконувати ролі, протилежні їхній статі. Хоча Римлянам 1:26-27; Левит 18:22, 24; 20:13 та 1 Коринтян 6:9-10 висловлюються більш прямо, 1 Коринтян 11:2-16 вказує, що чоловічий одяг для жінок та жіночий одяг для чоловіків не є тим, чого бажає Бог. Кірк Р. Макгрегор написав статтю на цю тему: «Чи є 1 Коринтян 11:2-16 забороною гомосексуалізму?» у журналі «Bibliotheca Sacra», т. 166 (квітень–червень 2009 р.), с. 201–216.
Питання: У 1 Кор. 11:3, оскільки слово «Бог» має два значення в Біблії, чи правда, що ми можемо називати Ісуса «богом» у значенні великої та могутньої особи (1 Кор. 8:5; Ів. 10:35–36), але не називати Його «Богом» як єдиного Істинного Бога (Втор. 6:4; 1 Кор. 8:6; 1 Кор. 11:3), як стверджують Свідки Єгови?
Відповідь: У Біблії слово «Бог» має щонайменше чотири значення. У найширшому сенсі це — істота, яку вважають могутньою, так званий бог, як у 1 Коринтян 8:5 та Івана 10:35. Інше значення — це Бог-Отець (Колосян 1:3 та Ефесян 1:3). Третє значення — це Ісус (та Святий Дух), як у Івана 1:1; 20:28–29 та інших віршах. Ще одне значення — це всі Троє. Сам Ісус показує, що Він є Богом не лише у найширшому значенні, як зазначено в Івана 10:36 та Івана 5:22–23. Якби Ісус мав на увазі, що Він є Богом лише у значенні Івана 10:35, то чому Він сказав те, що записано в Івана 10:36?
У книзі «Відповіді Свідків Єгови: вірш за віршем» (с. 96–97) переконливо вказується, що якщо Свідки Єгови хочуть, щоб слова «один Бог» у 1 Коринтян 8:6 доводили, що лише Отець, а не Ісус, є Богом, то їм доведеться вірити, що «один Господь» у тому ж вірші означає, що Ісус є нашим Господом, а Бог-Отець — ні.
Питання: Як у 1 Кор. 11:3 чоловік є головою жінки?
Відповідь: У сім’ї дружина підкоряється чоловікові згідно з 1 Петра 3:1 та Ефесян 5:22, 24. Коли не вдається дійти згоди, дружина повинна слухатися чоловіка, якщо це не суперечить тому, що говорить Біблія.
Питання: Як у 1 Кор. 11:3 Бог є «головою» Христа?
Відповідь: Людський син і батько однаково є людьми і рівноцінні в очах Бога, проте батько і син виконують різні ролі. Батько може послати сина кудись, і син повинен слухатися батька. Подібно до цього, Ісус і Отець рівні за природою та честю, проте вони також виконують різні ролі. Саме Ісус прийшов на землю і слухався Отця (Євреїв 5:8; Філіп’ян 2:7-8).
До речі, обговорюючи 1 Коринтян 11:1-3, Амвросій Міланський (340-397 рр. н. е.) у праці «Про християнську віру» 4:3:31 тлумачив слово «Бог» як Бога у Трійці, а не як Бога-Отця. Однак тлумачення майже всіх інших авторів у цьому питанні розходиться з поглядом Амвросія. Тлумачення Амбросія важко узгодити з Ефесянам 1:3, 17 та Євреям 1:9.
Питання: Чи є Ісус у 1 Кор. 11:3, Мт. 24:36 та Флп. 2:7–8 меншим за Отця?
Відповідь: Звичайно, коли Ісус перебував на землі, Він був меншим за Отця у славі. У небі Він рівний Богу-Отцю за природою, славою, честю та іншими аспектами. Він (сьогодні в небі) менший за Отця щодо походження (Ісус був породжений Отцем), ролі та рангу. Грубо кажучи, Ісус рівний Отцю так само, як син рівний своєму батькові. Ісус поступається Отцю так само, як син поступається своєму батькові. Біблія показує обидві сторони, і чесні віруючі не можуть чинити інакше. Ми маємо шанувати Сина так само, як шануємо Отця, як наказує Іоанна 5:22-23.
Питання: Чи суперечить твердження в 1 Кор. 11:3 про те, що Ісус є меншим за Отця, в будь-якому сенсі доктрині Трійці?
Відповідь: Ні. Якщо ви неправильно розумієте Трійцю або зустрічаєте інших, хто не знає про неї, це ніяк не применшує Божої істини. Від єпископа Теофіла Антіохійського (168–181/188 рр. н. е.) і дотепер християни безперервно навчали про Трійцю. Християни вчили, що Ісус був рівний за природою, проте Отець є Його Главою.
Питання: Чи є уривок з 1 Кор. 11:3–9 проявом чоловічого шовінізму?
Відповідь: Можливо, за мірками радикальних феміністок — так, але за Божими мірками — ні. Чоловіки й жінки мають рівну цінність (Галатів 3:28), але вони виконують різні ролі, як показують 1 Коринтян 11:3–9; 14:34–35 та 1 Тимофія 2:11–15. Див. обговорення цих віршів для отримання додаткової інформації.
До речі, у єврейській традиції жінки повинні покривати голову під час богослужіння, згідно з 3 Макавеїв 4:6; Мішна «Кетубот» 7:6; Вавилонський Талмуд «Кетубот» 72а-б. У греко-римській культурі жінки повинні покривати голову, як зазначено у Плутарха «Моралії» 3.232c; 4:267b; Апулея у «Золотому ослі» 11:10. Також у Овідія «Мистецтво кохання» 3:135-165. У грецькій культурі жінка з поголеною головою вважалася ганьбою згідно з «Тесмофоріазусами» Арістофана 837. Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 529, для отримання додаткової інформації.
Питання: Чи повинні жінки сьогодні, згідно з 1 Кор. 11:5, носити покривала під час молитви?
В: У тій культурі вони повинні були це робити як знак поваги та покірності своїм чоловікам. У ті часи жінки носили хустки під час молитви. Сьогодні справжні християни мають різні погляди на це.
1. Дехто каже, що це було так через особливості їхньої культури.
2. Інші християнки дійсно носять головні убори, коли перебувають у церкві
П: Чому в 1 Кор. 11:10 жінкам наказано покривати голову «заради ангелів»?
В: Хоча дехто зазначає, що грецьке слово angelos може означати людського посланця, контекст вказує саме на ангелів, а не просто на людських посланців. Існують ще три тлумачення:
1. Падші ангели: такі, як істоти, згадані в Книзі Буття 6:2–5. (Тертуліан (200 р. н. е.) «Про покриття голови дівиць» 9 та «Про молитву» 22). Ці істоти могли бути лише падшими ангелами, а могли бути й людьми, одержимими демонами. Одягатися так, як культура вважає нескромним, дає падшим ангелам можливість спокушати людей.
2. Усі ангели: «Ангели були спостерігачами за церквою». Саме посеред поклоніння Богу, за яким спостерігали ангели — як добрі, так і злі, — неповага до їхньої ролі є вкрай недоречною. Павло висловлює подібну думку про присутність ангелів під час поклоніння в 1 Тимофія 5:21.
3. І те, і інше: Оскільки обидва попередні твердження є правдивими, Павло, можливо, мав на увазі обидва варіанти.
Питання: Як у 1 Кор. 11:11-12 те, що жінка походить від чоловіка, а чоловік — від жінки, пов’язано з тим, що все походить від Бога?
Відповідь: Немає сенсу існування самців того чи іншого виду окремо від самок цього ж виду, і навпаки. Зрештою, ніщо не має сенсу окремо від Бога. Як метафорично запитав один російський християнин: «Якщо дорога не веде до церкви, то навіщо вона взагалі потрібна?»
Питання: У 1 Кор. 11:13, які види духовних істин ми повинні «судити самі», чи приймати їх, чи ні?
Відповідь: Ми повинні беззастережно приймати всі істини, про які говорить Писання. Ми повинні перевіряти й розсуджувати всі інші нібито істини, включаючи всі тлумачення Писання. Важливо не плутати наше тлумачення Писання з тим, чого вчить саме Писання. Приповісті 30:5–6 та 1 Коринтян 4:6 наголошують, що ми не повинні додавати нічого до Божого слова. Навіть під час гріхопадіння Єви і сатана, і сама Єва подавали свої тлумачення як Боже слово.
У 1 Коринтян 11:13 Павло запрошує читачів звернути увагу на те, що те, про що він тут пише, узгоджується з їхніми уявленнями. Він не каже, щоб вони судили Боже Слово, або що, якщо ці істини не узгоджуються з їхніми уявленнями, то слід відкинути ці істини.
Питання: Чи вчить 1 Кор. 11:14, що чоловіки не повинні мати довге волосся, а жінки мусять мати довге волосся?
Відповідь: Деякі християни кажуть, що це так само актуально сьогодні, як і тоді. Інші християни кажуть, що це було пов’язано з культурними особливостями. Усі християни можуть погодитися з трьома пунктами.
1) У ті часи, оскільки жінка з поголеною головою заробляла на життя аморальним способом, християнські жінки не повинні мати дуже коротке волосся. Це створювало б враження зла (2 Коринтян 8:21; 1 Солунян 5:22).
2) 1 Коринтян 11:14 та Повторення Закону 22:5 однаково засуджують те, щоб чоловіки виглядали як жінки, а жінки — як чоловіки.
3) Якщо християнин помиляється в цьому питанні, це незначна помилка порівняно з поклонінням ідолам або слідуванням за фальшивим Ісусом.
Іншу відповідь див. у книзі «Коли критики запитують», с. 460–461.
Питання: Якщо, згідно з 1 Кор. 11:14, церква помиляється щодо довжини волосся чоловіків і жінок, чи доводить це, що ця церква не є церквою Божою?
Відповідь: Перш ніж відповісти на це запитання, зробимо кілька зауважень. Церква все одно може бути справжнім місцевим зібранням єдиної Церкви Божої, якщо вона, принаймні тимчасово:
а) терпіла наявність аморального члена (1 Кор. 5:1)
б) допускає розкол серед своїх членів (1 Коринтян 3:3)
в) мала серед своїх членів деяких, хто дотримувався законничества (Галатів 2:13)
Щоб відповісти на запитання: якщо церква може залишатися справжньою церквою Божою, маючи ці проблеми, то, ймовірно, вона може залишатися церквою Божою і в тому випадку, якщо її члени мають хибну думку щодо другорядного питання, такого як зачіска.
Однак якщо хтось проповідує інше Євангеліє (Галатів 1:6-9) або заперечує спокуту чи воскресіння (1 Коринтян 15:1-7), його віра є марною. Щодо тих, хто має вигляд благочестя, але заперечує його силу, ми маємо триматися від них подалі, як наказує 2 Тимофія 3:5.
Питання: Чому в 1 Кор. 11:19 Павло сказав, що серед коринтян мають бути «розбіжності»?
Відповідь: Це слово може означати єресі, але тут воно означає угруповання чи розколи. Вони не були бажаними, але були неминучими серед людей, які не слухалися Божого авторитету.
Питання: Які ще приклади того, що форма зберігається після втрати або викривлення первісної мети, наведено в 1 Кор. 11:20–22?
Відповідь: Є багато прикладів, які можуть бути правдивими для одних людей, але не для інших. Усі ці речі можуть бути добрими, але водночас треба пильнувати, щоб жодна з них не стала самоціллю.
Історія та знання теології можуть допомогти нам наблизитися до Господа, дати нам правильну перспективу та навчити інших. Але це може стати самоціллю і вимагати від інших вивчення багатьох речей, які не мають нічого спільного з Божим характером, нашим життям чи благочестям.
Музика для поклоніння під час богослужіння призначена для прославлення Бога. Але якщо ми не будемо обережними, музика може стати самоціллю — щоб добре звучати для інших.
Євангелізація — це заповідь нашого Господа, — так би мовити. У Матвія 28:19 нам наказано йти й робити учнями всі народи. Там не сказано: «Збільшуйте цифри» або «навертайте більше людей», які не мають наміру зробити Ісуса Господом свого життя.
Спілкування є важливим у християнському житті. Однак, якщо спілкування зводиться лише до налагодження випадкових знайомств та балаканини, то ви втрачаєте можливість налагодити глибокі стосунки з іншими віруючими. Крім того, спілкування не повинно бути головною причиною зустрічей з іншими віруючими, витісняючи поклоніння та вивчення Божого Слова. Спілкування має бути причиною, але другорядною.
Літургія та організація богослужіння можуть мати сенс. Але існує небезпека, що цей сенс втрачається, і все перетворюється лише на ритуал.
Навіть молитва може перетворитися на марне повторення, на механічне виконання. Молитва є життєво важливою для християнського життя, але люди можуть молитися лише тому, що знають, що так належить робити, а не з любові до Господа.
Питання: Чи є слова в 1 Кор. 11:23–26 точним відтворенням слів Таємної Вечері, чи точні слова містяться в Євангеліях: Мт. 26:21–29; Мк. 14:18–24 та Лк. 22:14–20?
Відповідь: Ймовірно, жоден із цих текстів не є повним записом Таємної Вечері; переказ все одно може бути правдивим. Мета Павла та авторів Євангелій, які переказують частину розмови під час Таємної Вечері, полягає в тому, щоб ми дивилися далі, ніж просто механічне запам’ятовування формул, і бачили спільний зміст.
Один із ключових моментів, який не слід випускати з уваги, — це те, що Вечеря Господня була «вечерею», тобто трапезою. У різні періоди в Римо-католицькій Церкві мирянам (несвященикам) давали лише облатку, а не чашу. З іншого боку, 1 Коринтян 11:34 показує, що це була не звичайна трапеза, а особлива трапеза. Якщо ви просто хочете звичайної трапези, не чекаючи на інших, то не їжте під час Вечері Господньої, а просто залишайтеся вдома.
Питання: У 1 Кор. 11:24 має бути написано «розламаний за вас» чи «за вас»?
Відповідь: Існують грецькі рукописи з обома варіантами.
Слово «зламаний» відсутнє:
с. 46 (Честер Бітті II) 100–150 рр. н. е.
Ватиканський 325–350 рр. н. е.
Синайський [Si] 340–350 рр. н. е. (оригінал)
Ефраемський рескриптус [C] V століття (оригінал)
«Александрінус», бл. 450 р. н. е.
Атанасій Олександрійський, 326–373 рр. н. е.
Термін «поламаний» присутній
Синайський [Si] 340–350 рр. н. е. (виправлений)
Ефраїм Рескриптус [C] V століття (3-й коректор)
Готичний, 493–555 рр. н. е.
Іоанн Златоуст, 370–407 рр. н. е.
Візантійський лекціонарій
Питання: Як у 1 Кор. 11:28–29 негідне споживання Таїнства Вечері є гріхом проти Тіла і Крові нашого Господа?
Відповідь: Те, як ми ставимося до вшанування жертви Ісуса, показує, наскільки ми її цінуємо. Несерйозне ставлення до того, що Ісус зробив для нас, є надзвичайно тяжким гріхом.
Питання: Чи повинні ми, згідно з 1 Кор. 11:28, 31, судити самих себе, чи ні?
Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.
Ми маємо судити себе в тому сенсі, що маємо оцінювати себе та шукати шляхи, як жити життям, більш подібним до життя Христа. Павло серйозно закликає нас перевіряти себе у 2 Коринтян 13:5-6. Давид просить Бога показати йому все, що в ньому є гріховним, у Псалмі 139:24.
Ми не повинні судити себе в тому сенсі, щоб порівнювати себе з іншими або намагатися визначити, як ми постанемо перед Богом.
Питання: Якщо сьогодні люди негідно причащаються у 1 Коринтян 11:29-31, чи захворіють вони і помруть?
Відповідь: Бог може дисциплінувати віруючих як тоді, так і сьогодні, як Він забажає. Це не означає, що вони автоматично захворіють, але ніщо не обмежує Бога у тому, щоб дисциплінувати кожного віруючого так, як Він вважає за потрібне.
Питання: Якщо, згідно з 1 Кор. 12:3, хтось серйозно тричі скаже, що Ісус є Господом, чи буде він тоді спасений, як навчали деякі члени місцевої церкви Вітнес Лі?
Відповідь: Ці або подібні слова потрібно вимовити лише один раз, щоб прийняти Ісуса. Однак ці слова не є магічною формулою. Жодна магічна формула не є достатньою, навіть якщо її вимовляють щиро. Зрештою, нас спасають не слова чи вчинки, і навіть не Євангеліє, — нас спасає Бог.
Питання: У 1 Кор. 12:3 чи кожен, хто каже «Ісус є Господь», говорить це під дією Святого Духа?
Відповідь: Ні. Важливим є не вимовляння складів якоюсь мовою, а значення цих слів. Людина може сказати: «Ісус є Господом» будь-якою мовою і справді прийняти Ісуса як свого єдиного Господа лише завдяки Святому Духу.
Цей вірш також говорить про наші здібності без Бога. Без дії Святого Духа грішна людина не здатна щиро визнати Ісуса Господом.
Питання: Чи, згідно з 1 Кор. 12:7 і, можливо, Рим. 8:9–11, кожен християнин має прояв Духа? Іншими словами, якщо у вас немає такого прояву, чи означає це, що ви не є справжнім християнином?
Відповідь: Кожен справжній християнин має або один із дарів, перелічених у 1 Коринтян 12:8-31, або ж інші дари, які тут не зазначені. Ніщо в 1 Коринтян 12 не вказує на те, що цей перелік є вичерпним. Не всі ці дари є «вражаючими», такими як чудеса, зцілення та говоріння мовами. Деякі з них — це дари мудрості, знання та допомоги. У Римлянам 12:6-8 згадуються й інші дари.
Питання: Для кого саме призначені духовні дари в 1 Кор. 12:7-11 і чому?
Відповідь: У 1 Коринтян 12:7 сказано, що духовний дар призначений НЕ насамперед для тієї людини, якій він дано, а для загального блага. Він потрібен нам, щоб допомагати іншим, особливо іншим віруючим. Якщо ви маєте духовний дар і не використовуєте його на благо Тіла Христового, то ви марнуєте свій духовний дар.
Ми повинні розуміти, що таке духовні дари, і 1 Коринтян 12 вчить нас трьом аспектам. У цьому уривку йдеться про джерело дарів (12:1-11), різноманітність дарів (12:12-31а) та важливість любові у використанні дарів (12:31б-13:13).
Питання: Які саме духовні дари згадуються в 1 Кор. 12:7–11?
Відповідь: Ось короткий опис.
Мудрість – застосування Божого Слова до нашого життя та поточних ситуацій
Знання – не просто знання фактів, а насамперед знання Божого Слова, а отже, Його загальної волі та бажань.
Віра – повна віра та довіра до Бога, щоб молитися про те, щоб щось здійснилося.
Зцілення – фізичне, а іноді й психологічне зцілення
Чудеса – інші чудеса, що прославляють Бога
Пророцтво – розкриття конкретної Божої волі щодо поточних ситуацій
Розпізнавання духів – знання джерела духів, які зазвичай стоять за людьми, щоб мотивувати їх і впливати на них. Одного разу я чекав на когось на вулиці, і до мене підійшов незнайомець та почав зі мною розмову. Але ще до того, як він щось сказав, тихий голос у моїй голові промовив: «Церква Об’єднання» (фальшивого Христа, пастора Муна).
Говоріння мовами – Надприродна здатність говорити мовою, невідомою для того, хто говорить.
Тлумачення мов – здатність перекладати на зрозумілу людям мову те, що сказав той, хто говорить мовами.
Питання: Чи перелічені в 1 Кор. 12:7–11 усі духовні дари?
Відповідь: Ні, це не всі дари, оскільки в Ефесян 4:11-12 наведено перелік дарів, який має як певні подібності, так і відмінності. Не можна просто взяти цей перелік дарів і категорично стверджувати: «Бог не може дарувати ніяких інших».
Питання: Як, згідно з 1 Кор. 12:12-26, християни з різними духовними дарами можуть краще працювати разом як команда?
Відповідь: Слід врахувати принаймні три аспекти: синергію, перешкоди та розвиток.
Синергія: Не думайте, що ви або інші віруючі, подібні до вас, мусите робити все самотужки. Шукайте можливості використовувати дари, якими наділені інші віруючі.
Перешкоди: Перестаньте турбуватися про те, якому смертному людині дістанеться заслуга; заслуга належить Богу. Не розглядайте інших віруючих як конкурентів чи загрозу, а радше як членів команди. Не пишайтеся своїм духовним даром і не вважайте себе менш важливими через те, що не маєте певного дару. Наші відмінності не повинні розділяти нас на угруповання, а навпаки — об’єднувати як співпрацівників.
Розвиток: Багато людей хочуть знати свої духовні дари та те, як їх розвивати й використовувати. Це добре, але чому б також не запитати, які духовні дари чи потенційні духовні дари є в інших, і як ви можете стати каталізатором їхнього розвитку та використання на благо церкви?
Питання: Чи вказує 1 Кор. 12:28 на те, що сьогодні ми маємо мати апостолів?
Відповідь: Щодо дванадцяти апостолів — ні. Але слово «апостол» має три значення.
1. Грецьке слово, що означає «апостол», може означати «той, кого послано». Варнава був посланцем і апостолом у цьому сенсі в Діях 4:36 та 14:14. У попередні століття в грецькій мові « » це слово могло позначати адмірала у флоті. Хоча сьогодні є апостоли, так само як є листоноші та офіцери флоту, саме це значення слова «апостол» ми тут не маємо на увазі.
2. У Об’явленні 21:14 сказано, що місто Новий Єрусалим матиме саме дванадцять фундаментів, і на них будуть імена дванадцяти «апостолів Агнця». Оскільки дванадцять апостолів уже жили, більше немає «апостолів Агнця».
3. Існує ще одне значення слова «апостол» у Новому Завіті. Так само, як можуть бути фальшиві пророки та вчителі, 2 Коринтян 11:13 та Об’явлення 2:2 показують, що можуть бути люди, які видають себе за апостолів. Це фальшиві апостоли, яких не послав Бог.
Питання: Які ролі, пов’язані з цими духовними дарами, згадуються в 1 Кор. 12:28–31?
Відповідь: Ось короткий опис перелічених тут дарів.
Апостоли – В основному це були ті, хто, згідно з Ефесянам 2:20, становили основу Церкви, і багато з них брали участь у написанні Нового Завіту. Оскільки Святе Письмо завершене, воно є повним і достатнім, і ми вже маємо всю необхідну нам істину, сьогодні ми не маємо і не потребуємо таких апостолів. Хоча, у меншій мірі, є люди, які очолюють групи церков.
Пророки – У широкому сенсі вони також були фундаментом Церкви згідно з Ефесянам 2:20, і багато хто з них брав участь у написанні Старого Завіту. Оскільки Святе Письмо завершене, з часів Івана Хрестителя нам не потрібні були пророки, які б писали Святе Письмо. Однак у меншій мірі навіть після Івана Хрестителя церква потребувала пророків, таких як Агав у Діях 21:10-11, щоб Божий народ міг краще розуміти Боже діяння у свій час.
Вчителі – Хоча церква потребує вчителів, у Посланні Якова 3:1-2а міститься застереження, щоб не багато хто з нас ставав вчителем, оскільки Бог судитиме вчителів суворіше. Одне діло – вірити в хибне вчення, а інше – навчати й переконувати інших у хибному вченні.
Чудеса – Ті, хто творить чудеса, мають один із найбільш «вражаючих на вигляд» дарів. В Остіні була церква, яка вірила, що всі духовні дари минули. Тоді пастор, дуже добре обізнаний у Святому Письмі, захворів на рак у термінальній стадії. Люди молилися за нього, і він чудесним чином зцілився. Тоді церква змінила свою точку зору: вони заявили, що всі дари минули, крім зцілення. Хіба вони не могли врахувати можливість того, що, можливо, існують і інші духовні дари?
Зцілення — Дехто має надприродний дар бути знаряддям, через яке Бог зцілює людей від фізичних хвороб. Інші, наприклад лікарі та медсестри, наполегливо навчалися й мають природні здібності. Незалежно від того, чи маєте ви надприродний чи природний дар допомагати іншим, ви повинні допомагати іншим.
Допомога — Дехто має фінансові кошти, час, будинок чи нерухомість або інші ресурси, які можна використати для розбудови Божого Царства. Але, розпоряджаючись тими ресурсами, що маємо, ми маємо бути обережними й пам’ятати: «Не дозволяйте тому, що ви робите добрі справи, заважати вам робити найкращі справи».
Управління – також зване керівництвом, це дар керувати Божим народом. З одного боку, це передбачає бачити виклики, проблеми та загрози для Божого народу й вирішувати їх. З іншого боку, це означає бачити можливості, людей та місця, де може відбуватися розвиток, і мобілізувати зусилля, щоб дати людям змогу скористатися цими можливостями та відкрити нові двері. Нарешті, це також передбачає розробку послідовної стратегії, щоб спрямувати церкву в ті напрямки, де вона зможе краще служити та прославляти Бога.
Мови – Говоріння невідомими людськими мовами з основною метою переконання невіруючих, як зазначено в 1 Коринтян 14:22. Говоріння невідомими мовами людей чи ангелів з любов’ю також прославляє Бога, як зазначено в 1 Коринтян 13:1. Бог не «заплутав би ситуацію», змусивши Павла навіть згадати про мови ангелів у 1 Коринтян 13:1, якби мов ангелів не існувало.
До речі, ніщо в 1 Коринтян 12 не вказує на те, що це вичерпний перелік, або що в межах цих категорій не може бути підкатегорій. Це лише важливі приклади деяких різних ролей у церкві, суть полягає в тому, як усі ці ролі повинні працювати разом. Наявність місцевої церкви, в якій майже всі члени мають лише одну з цих ролей, зовсім не є тим, чого хоче Бог.
Питання: Чи повинні всі істинні християни, згідно з 1 Кор. 12:30, говорити мовами, чи ні?
Відповідь: Як нехаризматичні, так і деякі харизматичні християни погоджуються, що більшість християн не мають дару говоріння мовами, згаданого в 1 Коринтян 12:30, так само як і більшість з них не є апостолами та пророками.
Християни, що не належать до харизматичного руху, стверджують, що навіть за часів Павла не всі християни мали говорити мовами — і крапка.
Більшість харизматичних християн розрізняють між тим, що дехто має дар публічного говоріння мовами в церкві, та приватним говорінням мовами під час особистої молитви. Багато хто, хоча й не всі, стверджують, що всі християни повинні (але, на жаль, не роблять цього) практикувати приватне говоріння мовами. Єдине біблійне підтвердження того, що всі повинні говорити мовами (1 Кор. 14:5), є, у кращому разі, непрямим.
Багато харизматів пов’язують термін «хрещення Святим Духом» з говорінням мовами і вірять, що це друге благословення, якого не мають нехаризмати. Однак у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1794, прямо зазначається, що вчити, нібито кожен має дар мов або що мови є [єдиною] ознакою хрещення Духом, є помилкою.
У 1 Коринтян 14:1, 5 сказано, що Павло бажає, щоб усі не просто говорили мовами, а пророкували. Ця формулювання подібна до тієї, коли Елдад і Медад пророкували в Числах 11:27–29, а Йошуа сказав Мойсею зупинити їх. Мойсей відповів: «Якби весь народ Господній був пророками!» Це не означає, що кожен ізраїльтянин мав бути пророком.
Питання: Чи справді хоча б деякі християни сьогодні говорять мовами, як зазначено в 1 Кор. 12:30?
Відповідь: Справжні християни мають різні погляди на це питання.
Харизматики: вірять, що цей дар практикується й сьогодні. Як пояснив один мій друг-харизматик, харизматиків можна розділити на дві категорії: «харизматики з великої літери» та «харизматики з малої літери». Харизматики з великої літери «Х» наголошують на духовних дарах так само, як і на Христі. Вони не часто бажають працювати в єдності з нехаризматиками. Харизматики з малої літери «Х», хоча й вважають, що нехаризматики помиляються щодо цієї доктрини, бачать, що нехаризматичні християни використовуються Богом багатьма іншими способами, і хочуть працювати з ними, бо Христос, який нас єднає, є більшим за другорядні доктрини, що нас розділяють.
Культові п’ятидесятники єдності: окрім заперечення Трійці, вчать, що кожен, хто сьогодні не говорить мовами, потрапить до пекла.
Антихаризмати: вчать, що всі даровані Богом дари говоріння мовами давно минули, і що говоріння мовами не повинно допускатися на жодному християнському зібранні, а 1 Коринтян 14:39 — це вірш Нового Завіту, який сьогодні слід ігнорувати.
Інші нехаризматики: розходяться в думках щодо того, чи зникло говоріння мовами або всі духовні дари. Вони або вірять, що деякі випадки говоріння мовами можуть бути справжніми, або вважають, що жодне говоріння мовами не є натхненним Богом, але ніхто не є досконалим, і це є таким видом помилки, яку можна терпіти, а 1 Коринтян 14:39 сьогодні не слід ігнорувати.
Застереження: Неправильно стверджувати, що всі випадки говоріння мовами сьогодні є сатанинськими. Нехаризматики та багато харизматиків погоджуються, що принаймні деякі спроби говоріння мовами походять ані від Бога, ані від сатани, а є результатом того, що хтось нерозумно намагається говорити мовами, покладаючись на власні природні здібності.
Питання: Чому в 1 Кор. 13:7-8 сказано, що ми завжди маємо довіряти іншим, якщо в Міх. 7:5-6 та Єр. 9:4-5; 17:5 сказано, що не слід цього робити?
Відповідь: Ми маємо довіряти іншим, але не покладати на них надію. Навіть коли ми довіряємо іншим, існують певні умови.
Єремія 9:4-5 та Міхей 7:5-6 наказують пророку та віруючим, які жили в ті темні часи, не покладати надії на своїх сусідів чи навіть на членів своєї родини.
Єремія 17:5 говорить, що той, хто покладає надію на людину (на себе чи на інших) замість Бога, проклятий.
1 Коринтян 13:7-8 подає нам ідеал любові. Грецькі слова «panta pisteuei» буквально означають «вірити у все». Грецьке слово, що тут позначає віру, означає не просто інтелектуальну згоду, а спасительну віру, яка включає в себе не лише інтелектуальну згоду, а й довіру та залежність.
Оскільки ніхто серйозно не вважає, що Павло закликає вірити в фальшивих пророків та брехню, заради чого треба не вірити Божому слову, то що ж означає «вірити в усе»? Цей вислів не означає вірити всім людям, а вірити всій істині. У «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (с. 535) зазначається, що те, у що ми маємо вірити особливо, міститься всього за одну-дві сторінки далі в нашій Біблії, у 1 Коринтян 15:11.
Питання: Чи доводить 1 Кор. 13:9–11, що духовні дари минули?
Відповідь: Три дари, згадані в 1 Коринтян 12:8-10 (знання, пророцтво та мови), минуть, коли прийде «досконале». «Досконале» може означати досконалу річ, стан або особу. Існують три можливі варіанти цього стану:
1) Завершення Нового Завіту
2) Коли церква достатньо дозріє
3) Коли Христос прийде вдруге
«Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 536 — це коментар, підготовлений викладацьким складом Далласької богословської семінарії. У ньому стверджується, що перше тлумачення (1) є малоймовірним, оскільки воно не узгоджується з 1 Коринтян 13:12. Автори зазначають, що третій варіант заслуговує на особливу увагу. У Захарії 13:3-6 також сказано, що після відкриття джерела, яке очистить Єрусалим від гріха та нечистоти, дух пророцтва зникне. Так само в «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1377, також зазначається: «Припущення, що досконалість стосується завершення канону Святого Письма, не знаходить жодної підтримки в біблійному вживанні слова «досконалий» або в будь-якій з його споріднених форм. Таке тлумачення існує лише через необхідність пояснити відсутність певних харизм у багатьох сучасних церквах» (курсив у оригіналі).
Дехто стверджує, що якщо 1 Коринтян 13:9–11 доводить, що говоріння мовами минуло, то минуло й знання, а досконалість уже настала. Однак, можливо, минуло не саме знання, а надприродний дар знання.
Питання: У 1 Кор. 13:12, чи використовували тоді для дзеркал бронзу чи скло?
Відповідь: Сучасні дзеркала відрізняються від тих, що були 2000 років тому. (Тоді також не було ні телескопів, ні мікроскопів.) Сучасні дзеркала мають срібне покриття ззаду скла, а цей винахід було розроблено лише в 1800-х роках. Грецьке слово в цьому місці означає «дзеркало», яке могло бути виготовлене з будь-якого матеріалу. У багатьох перекладах вживається слово «дзеркало», але в давнину існували лише скляні або ретельно відполіровані бронзові дзеркала.
У ті часи дзеркала зазвичай виготовляли з полірованої бронзи, яку можна зробити дуже плоскою, але вона не дає дуже чіткого зображення. Однак у Малій Азії деякі розкішні дзеркала виготовляли з обсидіанового скла ще до часів Авраама. Відразу після часів Павла римський письменник Пліній Старший у своїй книзі «Природнича історія» згадує про використання скла у дзеркалах. Однак ця розкіш, як правило, не була доступна простим людям, і навіть найкращі скляні чи обсидіанові дзеркала того часу не були плоскими, а давали спотворене зображення.
Питання: У 1 Кор. 13:13 сказано, що якщо хтось має віру, надію та любов, то навіщо йому ще читати Біблію чи знати доктрину?
Відповідь: Віра, надія та любов не означають віри у саму віру, надії на що-небудь і любові до себе. Вони означають віру в Бога, надію на Божі обіцянки та любов до Бога й інших людей.
Нам потрібно більше знати про Бога, у Якого ми віримо, щоб усвідомити, що наша надія є певною, і щоб більше любити Його та інших людей. У Посланні до Ефесян 1:17 Павло пише, щоб вони краще пізнали Бога, щоб ми могли пізнати надію, до якої Бог нас покликав.
Питання: Якщо коротко, про що говорить Павло в 1 Кор. 14?
Відповідь: Павло сказав коринтянам наступне:
1. Він говорив мовами, і кожному з них було б добре прагнути говорити мовами. (вірші 5а, 18)
2. Кожен повинен прагнути пророкувати більше, ніж говорити мовами (вірші 1, 5б, 19).
3. Про справді слушну мету говоріння мовами (вірші 2, 4а) та пророцтва (вірші 3, 4б).
4. Вони надто наголошували на говорінні мовами; натомість їм слід було б наголошувати на дарах, що зміцнюють Церкву (вірші 4–5, 26, 28).
5. Правильний спосіб практикувати говоріння мовами в церкві — це робити це впорядковано, не більше ніж двоє чи троє, за наявності перекладача (вірші 6–13, 26–33).
6. Не забороняйте впорядкованого говоріння мовами за наявності перекладача (вірш 39).
Питання: Чи слід нам, згідно з 1 Кор. 14:1, 5, 12, «прагнути» духовних дарів?
Відповідь: Так. Ми повинні прагнути всього доброго, що Бог хоче нам дати. Крім того, якщо ми маємо духовний дар, жоден уривок з Писання не говорить, що ми повинні перестати прагнути інших дарів. 1 Коринтян 12:31 говорить, що ми маємо [завжди] «прагнути більших дарів», а 1 Коринтян 14:12 та 1 Петра 4:10-11 згадують, що ми повинні намагатися досягати досконалості в тих дарах, які маємо. Проте ми не повинні прагнути дарів більше, ніж близькості з Богом. Павло, бажаючи, щоб усі мали духовні дари, повторює слова Мойсея, який у Числах 11:29 сказав, що хотів би, щоб весь Божий народ пророкував.
Існують три застереження щодо духовних дарів. По-перше, будь-що, окрім Бога, може стати ідолом, навіть духовний дар. Не прагніть духовного дару більше, ніж самого Бога. По-друге, не дозволяйте, щоб вас визначали ваші духовні дари. Ваша ідентичність полягає в тому, що ви — дитина Божа, а не в духовних дарах, які дав вам Святий Дух. По-третє, якщо ви знаєте, що Святий Дух наділив вас духовним даром, не дозволяйте цьому зупинити вас у пошуках духовних дарів; Святий Дух може надати вам більше цього дару або додаткові духовні дари пізніше.
Дивіться обговорення 1 Коринтян 12:30, щоб дізнатися більше про те, чи актуальні сьогодні говоріння мовами та пророцтво.
Питання: У 1 Кор. 14:1, 5 Павло каже коринтянам, що вони повинні прагнути дарів говоріння мовами та пророцтва, чи ні?
Відповідь: Дивіться обговорення 1 Коринтян 14, щоб дізнатися відповідь.
Питання: Як саме, згідно з 1 Кор. 14:3-4, ми маємо надихати/зміцнювати інших?
Відповідь: Коли хтось щось будує, важливо не стільки те, що він робить, скільки те, що в результаті виходить. Наприклад, якщо хтось зводить цегляну стіну, потім її зносить, потім знову зводить, а потім знову зносить, то чи побудував він у підсумку щось? Зміцнення інших полягає не стільки в діях, які ми виконуємо, служачи іншим, скільки в тому, чого ми досягаємо (або намагаємося досягти) у їхньому житті.
Питання: Чому в 1 Кор. 14:21 Павло сказав, що цей уривок походить із Закону (Тори), хоча насправді він взятий з Іс. 28:11-12?
Відповідь: Садукеї та інші визнавали Торою лише перші п’ять книг Біблії, тоді як фарисеї вважали Торою весь Старий Завіт.
Питання: Як у 1 Кор. 14:22-25 говоріння мовами є знаком для невіруючих, а пророцтво — знаком для віруючих?
Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.
Таємниця: Говоріння мовами (без перекладача) буде таємницею для невіруючих, що змусить їх думати, ніби ви божевільні, а це неприйнятно. (1 Коринтян 14:23)
Доказ: Коли невіруючий чує правильне пророцтво і чує, як розкриваються таємниці його серця, він сприйме це як доказ того, що Бог серед нас. (1 Кор. 14:25)
І те, і інше: І одкровення (пророцтво), і говоріння мовами мали своє належне місце в коринфській церкві. (1 Коринтян 14:26)
Питання: Чи повинні християни, згідно з 1 Кор. 14:23, робити щось таке, що змусить інших людей вважати їх божевільними?
В: Так і ні, якщо правильно це зрозуміти.
1. Деякі невіруючі вважають християн божевільними лише за те, що вони живуть як християни. Цього не уникнути, і християни повинні слухатися Бога, не зважаючи на те, що думають інші. Ісуса та пророків звинувачували в божевіллі та/або в тому, що вони від диявола.
2. Однак ми не повинні робити нічого з єдиною метою — щоб люди вважали нас божевільними, оскільки це не сприяє духовній зрілості. Єдиний приклад у Біблії — це вчинок Давида, вчинений у страху та відчаї (1 Самуїла 21:13–15).
Питання: Чи слід, згідно з 1 Кор. 14:28, говорити мовами в церкві без перекладача? А як щодо співу в дусі?
Відповідь: 1 Коринтян 14:28 чітко вказує: не слід говорити мовами в церкві (публічно чи приватно) без перекладача.
Питання: У 1 Кор. 14:32 сказано, що духи пророків перебувають під контролем пророків. Чи доводить це, що Святий Дух не є Богом, як стверджує один з нетринітаріїв?
Відповідь: Ні. Спочатку пояснення логіки, а потім відповідь. Оскільки А) духи пророків перебувають під контролем пророків, і Б) Бог не перебуває під нашим контролем, отже: Святий Дух не є Богом.
Хоча А і Б є правдивими, аргумент є хибним: духи людей не є Святим Духом.
Не забувайте про «s»: слово «духи» у грецькій мові вживається у множині, а не в однині. У переліку варіацій рукописів, складеному Аландом та іншими, немає жодного рукопису, який би свідчив про інше.
Згідно з 1 Солунян 5:23, кожна людина має дух, душу та тіло. «Духи» у 1 Коринтян 14:32 — це ані Святий Дух, ані демонічні «знайомі» духи, а дар або дух пророцтва, який дається людині Святим Духом. Більше інформації можна знайти в «Проповіді» Іоанна Златоуста на 1 Коринтян (с. 219) та в «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 540).
Однак «духи пророків» все ж перебувають у спілкуванні зі Святим Духом, і Новатіан помилково використав цей вірш, говорячи про Святого Духа, та перефразував його як «дух» в однині у «Трактаті про Трійцю», розділ 29.
Питання: Як це так, що в 1 Кор. 14:33 Бог не є «Богом безладу», якщо ж у Бут. 11:7–8 Він змішав мови людства біля Вавилонської вежі?
Відповідь: Грецьке слово, що перекладається як «безлад», може також означати «плутанину» або «хаос». Бог не є творцем плутанини в церквах, але інколи Він справді змішує думки, плани та мови тих, хто повстає проти Нього.
Питання: Оскільки в 1 Кор. 14:33 сказано, що Бог не є Богом безладу чи плутанини, чи доводить цей вірш, що Трійця є помилковою, як стверджують Свідки Єгови у своїй брошурі «Чи слід вірити в Трійцю?» (1989), с. 4?
Відповідь: Навряд чи. Прихід Ісуса на землю був незрозумілим для фарисеїв не тому, що вони були недостатньо розумними, а тому, що Месія, який прийшов до них, не вписувався в їхню теологію чи плани.
Свідки Єгови майже одностайно стверджують, що Трійця є хибною. Мормони зазвичай також так вважають, хоча я зустрічав декількох, які стверджують, що Трійця є істинною. Однак у випадку зі Свідками Єгови та обома групами мормонів проблема полягає не стільки у запереченні Трійці, скільки в тому, що вони навіть не розуміють, що таке Трійця насправді. Дивіться обговорення Матвія 28:19, де наведено семипунктний підсумок того, що Бог відкрив у Біблії про Трійцю.
Таємничі аспекти істинного Бога величні, як зазначає Павло в 1 Тимофія 3:16. Насправді, у тій самій книзі, з якої Свідки Єгови беруть цей вірш, Павло в 1 Коринтян 2:6-16 каже, що люди без Божого духа не зрозуміють Божої мудрості. Хоча для справжніх віруючих, які отримали наставлення, це не є заплутаним, можна зрозуміти, чому Свідки Єгови можуть називати своє нерозуміння цього питання плутаниною.
Питання: У 1 Кор. 14:33 та Рим. 15:33 сказано, що Бог є «Богом миру», то чому ж у Вих. 15:3 та Іс. 42:13 Бог зображений як войовничий?
Відповідь: Якщо провести людську аналогію, то країна може прагнути лише миру, але при цьому запекло вести війну, коли на неї або на її союзника нападуть. Те, що Бог є творцем миру, не заважає Йому бути також войовничим. Ісус є Князем Миру, проте в книзі «Одкровення» Ісус прийде і, по суті, поведе війну, знищуючи цілі армії.
Питання: Чому в 1 Кор. 14:34–35 та 1 Тим. 2:11, 12 жінки мовчали в церквах, якщо в часи Нового Завіту вони пророкували, як зазначено в Дії 2:18; 21:9 та 1 Кор. 11:5?
Відповідь: Справжні християни не мають єдиної думки щодо цього питання. Багато християн вказують на те, що це слово може означати «балаканину». Інші християни кажуть, що це стосувалося саме того часу та тієї культури. Ще інші християни вважають, що це правило діє й сьогодні.
1. Якщо припустити, що 1 Кор. 14:34-35 забороняє будь-яке говоріння в церкві, то це стосується лише «в церквах». Жоден вірш не забороняє віруючим жінкам пророкувати поза церквою.
2. Дехто стверджує, що грецьке слово в 1 Коринтян 14:34–35 може означати «балаканину», і хоча пророцтво, молитва та спів для них є прийнятними, балаканина — ні. Однак у «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary, с. 1802) зазначено, що в коїнській грецькій мові це слово не означало балаканину. «Це саме слово вживається стосовно Бога у 21-му вірші цього розділу та в Посланні до Євреїв 1:1. Воно означає «говорити з авторитетом». У 1 Коринтян 11:5 жінки і пророкували, і молилися під час церковного богослужіння.
Проте в 1 Тимофія 2:11,12 сказано, що жінки повинні навчатися в тиші й не навчати чоловіків.
Питання: У 1 Кор. 14:38, чи має бути слово «невіглас» чи «ігнорований»?
Відповідь: Як мінімум, це цікаве дослідження того, як відрізняються біблійні рукописи. У грецькому тексті різниця полягає у двох літерах («ai» проти «w»). Третє видання грецького Нового Завіту (під ред. Аланда та ін.) класифікує цю варіацію рукопису як «B» — «певний ступінь сумніву».
«Ігнорований» — зустрічається в таких джерелах:
Оригінальний Синайський [Si], 340–350 рр. н. е.
«Александринський» [A], бл. 450 р. н. е.
Бохайрський [Boh] та сахідський [Sah] коптські, III–IV століття
Грецький текст Орігена, 225–253/254 рр. н. е.
Пізніший сирійський, VI–VII століття
Невідомий — міститься в наступних джерелах:
с. 46 (Честер Бітті II), 100–150 рр. н. е.
Старосирійська мова IV–V століття
Виправлення в Синайському рукописі [Si] 340–350 рр. н. е.
Вірменська [Arm] з 5 століття
Виправлення в Олександрійському кодексі, бл. 450 р. н. е.
Латинська Вульгата [Vg], IV та V століття
Ефіопська [Eth] з бл. 500 р. н. е.
Візантійська традиція
Підсумок: Варіант «Ignored» видається найперспективнішим для тих, хто віддає перевагу оригінальній александрійській рукописній традиції. Варіант «Ignorant» видається найперспективнішим для тих , хто віддає перевагу найдавнішому рукопису та латинській і візантійській рукописним сім’ям. У будь-якому разі, ця варіація виникла рано, у 200–254 рр. н. е. Нарешті, хоча це одна з двох-трьох найважливіших варіацій у 1-му Посланні до Коринтян, чи справді це має значення, якщо ми про неї не знаємо або ж ігноруємо її?
Питання: Щодо 1 Кор. 15:1–4, як бути з деякими ліберальними християнами, які називають себе християнами, але заперечують, що Христос помер за наші гріхи і що Він насправді воскрес на третій день?
В: Як сказано в 1 Коринтян 15:1-4, на жаль, їхня віра марна. На жаль, якщо вони не зміняться, то після смерті потраплять до пекла. Римлянам 3:25, 5:6–10, 1 Івана 2:2, Євреїв 9:11–10:18 та Івана 1:29 — це лише кілька з багатьох інших віршів, які підкреслюють центральну роль спокути.
Цікаво, що навіть єврейський скептик Айзек Азімов у книзі «Посібник Азімова з Біблії» (с. 1023) зазначає: «Навернення Якова до віри, можливо, відбулося завдяки тому, що він побачив воскреслого Ісуса». Принаймні Павло у своєму Першому листі до коринтян згадує його серед свідків воскресіння:» Якщо навіть такий скептик, як Азімов, може розглядати можливість того, що люди бачили воскреслого Ісуса, то він проявив більше розуміння, ніж деякі ліберальні християни, які навіть не могли допустити такої думки.
Питання: Чи не було у 1 Кор. 15:1–4 воскресіння Ісуса тілесним через те, що тіло Ісуса було захоплене сатаною, як стверджує рев. Мун?
Відповідь: Спочатку розглянемо, що насправді сказано в «Божественному принципі» рев. Муна (п’яте видання, 1977 р.), а потім — відповідь із Біблії.
«Божественний принцип», с. 170: «Досі людина дотримувалася хибної думки, що закінчення фізичного життя людини є смертю, спричиненою гріхопадінням. Відповідно, ми вірили, що воскресіння померлих святих відбуватиметься через відновлення їхніх колись зіпсованих і розкладених фізичних тіл до їхнього первісного стану».
«Божественний принцип», с. 170: «Отже, “воскресіння” означає явища, що відбуваються в процесі відновлення людини, згідно з провидінням відновлення, зі стану, коли вона потрапила під владу сатани, назад до безпосереднього панування Бога».
«Божественне Принцип», с. 289: «Через гріхопадіння людини навіть її мертве тіло було захоплене сатаною... [Яків, Мойсей] Після смерті Ісуса також виникли проблеми щодо Його тіла (Матвія 28:12–13)».
«Божественне Принцип», с. 360: «Як ми добре знаємо з Біблії, Ісус після воскресіння вже не був тим самим Ісусом, який жив зі своїми учнями до розп’яття. Він уже не був людиною, яку можна було бачити фізичними очима… Одного разу Він раптово з’явився у закритій кімнаті…»
«Божественне Принцип», с. 360–361: «Ісус, аби врятувати людство, заклав духовний фундамент віри..., віддавши своє фізичне тіло на хресті як жертву».
«Божественний принцип», с. 147–148: «Оскільки єврейський народ не повірив Ісусу й віддав Його на розп’яття, Його тіло було захоплене сатаною, і Він був убитий. Тому навіть коли християни вірять в Ісуса й стають одним тілом з Ним, чиє тіло було захоплене сатаною, їхні тіла все одно залишаються підвладними сатані».
Що говорить Біблія:
У Євангелії від Івана 2:19–21 Ісус конкретно говорив про воскресіння Свого тіла. Або Ісус помилявся, або помилявся пастор Мун.
У Посланні до філіп’ян 3:21 йдеться про велику обіцянку, що Ісус перетворить наші тіла, щоб вони стали подібними до Його славного тіла. Важко уявити, щоб прихильники Руху Об’єднання (ті, хто слідує за пастором Муном) надто захоплювалися тим, про що з радістю писав Павло.
У Євангелії від Івана 20:24-28 або Ісус обдурив Томаса, змусивши його повірити, що Ісус мав фізичне тіло, або ж Ісус дійсно мав фізичне тіло.
У Діях 2:31-32 сказано, що тіло Ісуса не зазнало тління. Це чітко вказує на те, що тіло Ісуса не було захоплене сатаною.
Висновок: або Ісус та апостоли помилялися, або пастор Мун, мабуть, помиляється.
Питання: Чи, згідно з 1 Кор. 15:1-4, 12-16, все християнство втратить свою основу, якщо якось вдасться довести, що воскресіння Ісуса не відбулося?
Відповідь: Так, впаде. Але навіть за стандартами правил доказування в американській правовій системі ви могли б довести в суді, що воно відбулося без жодних розумних сумнівів. Хоча тут немає місця для наведення всіх аргументів на користь воскресіння, загалом ці аргументи поділяються на п’ять категорій.
1. Боже пророцтво в Старому Завіті
2. Свідчення очевидців
3. Писання інших осіб, як прихильних, так і ворожих
4. Неможливість знайти відповідний мотив, засоби та пояснення зникнення тіла
5. Подальше свідчення апостолів — одинадцяти з дванадцяти, які страждали й померли за Христа. Якщо хтось і міг би знати, чи це було обманом, то це саме вони. Ніхто не помер би за те, що сам вважав брехнею. Як сказав один християнський пастор: або гробниця порожня, або наша віра порожня.
Питання: Які найдавніші небіблійні згадки про християнське вчення, що кров Христа спасла нас, містяться в 1 Кор. 15:1–4?
Відповідь: Найдавніші — у 21-му та 49-му розділах «Першого послання Климента», написаного у 96–98 рр. н. е.
Друге позабіблійне згадування походить від Ігнатія (помер у 107 або 116 р. н. е.), який у своєму листі до смірнян, у 6-му розділі, каже, що якщо хтось не вірить у кров Христа, той буде засуджений.
Третє згадування міститься, зокрема, у 5-му розділі «Послання Варнави» (бл. 70–130 рр. н. е.).
Далі хронологія дещо нечітка. Полікарп (110–155 рр. н. е.) згадав про спокуту у своєму короткому листі до філіппійців, у 1-му розділі. Він сказав: «… Господь Ісус Христос, який за наші гріхи страждав аж до смерті, [але] якого Бог воскресив із мертвих, розірвавши пута могили».
У «Посланні до Діогнета» (бл. 130–200 рр. н. е.) у 9-му розділі згадується, що Бог послав Свого власного Сина як викуп за нас у рамках благородного обміну.
На противагу цьому значну частину ліберального християнства часто характеризують як «безкровне християнство».
Питання: У 1 Кор. 15:4 святий Павло каже, що Ісус Христос «був похований, що Він воскрес на третій день згідно з Писанням». «Писання» означає Старий Завіт. Де в Старому Завіті згадувалося, що Ісус воскресне з мертвих, і саме на третій день?
Відповідь: Про те, що Месія буде відсічений (вбитий), йдеться в Даниїла 9:26 та Ісаї 53:8-9,12. Про Його воскресіння пророкується в Ісаї 53:11 та Псалмі 16:9-10.
Питання: Як у 1 Кор. 15:5 Ісус з’явився «Дванадцятьом», якщо Юда вже пішов?
Відповідь: Учнів було понад 70, але «Дванадцять» було синонімом найближчого оточення, синонімом учнів, навіть попри те, що Юда був відсутній. З іншого боку, це могло стосуватися явлення після того, як Матія вже було обрано на заміну Юді (Дії 1:21-26). Оскільки люди зазвичай використовують фігури мови та приблизні вирази, перше пояснення, найімовірніше, є правильним.
Питання: Чому в 1 Кор. 15:5-8 Ісус з’явився лише віруючим?
Відповідь: Він з’явився не лише тим, хто вже вірив у Нього. Його брат Яків не вірив до воскресіння. Тома був сповнений сумнівів (Ів. 20:24–29) до того, як Ісус з’явився йому. Павло навряд чи був віруючим, коли Ісус з’явився йому на дорозі до Дамаска (Ді. 9:1–9).
Це правда, що кожен, хто бачив Ісуса після Його воскресіння, повірив у Нього, але ж чого ще можна було очікувати?
Питання: Чому в 1 Кор. 15:5-8 та Дії 10:40 Ісус з’явився лише деяким?
Відповідь: У 1 Коринтян 15:6 сказано, що Ісус з’явився понад п’ятистам людям.
П: Чи пише Павло в 1 Кор. 15:6 про те, що понад 500 людей бачили Ісуса після Його воскресіння, подібно до тих, хто сьогодні стверджує, що бачив Елвіса після його смерті?
В: Звісно, те, що Павло каже, ніби 500 людей бачили Ісуса, не має такої ваги, як 500 незалежних письмових свідчень. Однак твердження Павла про понад 500 людей у поєднанні зі свідченнями Матвія, Марка, Луки, Івана та Петра (1 і 2 Послання Петра) має додавати достовірності, а не применшувати її.
Питання: Чому в 1 Кор. 15:10 Павло хвалився, адже людина не повинна хвалитися?
Відповідь: Як і Давид у Псалмах, апостол Павло мав право вільно розповідати нам про свої почуття. Чотири моменти:
1. Те, що сказав Павло, було правдою: він справді зробив більше.
2. Павло не хвалився собою, а сказав, що це не він, а Божа благодать.
3. Так, Павло, можливо, хвалився тут, хоча не повинен був цього робити.
4. Те, що Павло, який не був безгрішним, розповів нам це, не суперечить його натхненню. Натхнення Святого Письма полягає не в тому, що Бог механічно надихав авторів, підказуючи їм кожну приголосну та голосну. Натомість Бог обрав цих людей і надав їм досвід, мудрість та безпосереднє спілкування зі Своїм Духом, щоб вони могли написати Святе Письмо.
Питання: Чому, як зазначено в 1 Кор. 15:12–19, багато хто схильний заперечувати воскресіння Христа?
Відповідь: Існує щонайменше чотири можливі причини.
1) У грецькій та римській культурах, хоча й існувало поняття безсмертної душі, не було уявлення про те, що люди воскресають із мертвих.
2) Вони ніколи не спостерігали такого явища в природі. Єдиним винятком є віра в міфічну істоту — фенікса, який раз на 1 000 років спалював себе до смерті, а потім відроджувався. Сьогодні люди, які покладаються на науку як на свою віру (це називається сцієнтизмом), заперечують, що закони природи можуть бути порушені. Але, як сказав один пастор, якщо прийняти чудо створення Богом Всесвіту, решта стає простою справою.
3) Воскресіння з мертвих було б неможливим, якби не визнати існування Божих чудес.
4) З етичної точки зору, якщо Ісус воскрес із мертвих, то це доводить, що Ісус мав рацію, кажучи, що вони воскреснуть із мертвих, і їм краще дбати про те, як вони живуть зараз.
Питання: Як, згідно з 1 Кор. 15:12–19, змінилося б життя людини, яка вірить, що Христос воскрес із мертвих і що ми також воскреснемо, порівняно з тією, яка в це не вірить?
Відповідь: Колись була жінка, яка перед ампутацією проходила консультації у психолога. Психолог був здивований тим, як спокійно вона до всього ставилася. Зрештою вона запитала психолога: «Воно ж відросте, правда?»
Подібно до цієї жінки, тільки навпаки, ми знаємо, що наші тіла, коли вони травмуються та старіють, відростуть, тільки будуть кращими, ніж будь-коли раніше. Наше ставлення до життя, до негараздів та до стосунків має бути зовсім іншим. Навіть перший мільйон років, які ми проведемо в небі у наших воскреслих тілах, набагато довший за той час, який ми зараз проводимо «тут, на землі». Ми лише проїжджаємо повз на шляху до нашого справжнього дому.
Питання: Чому в 1 Кор. 15:18–19 Павло та інші заслуговують на співчуття, якщо Христос не воскрес?
Відповідь: Було нелегко бути побитим камінням і залишеним помирати, боротися з дикими звірами, а згодом зазнати корабельної аварії. Павло багато витерпів у цьому житті заради того, щоб побачити Бога в наступному. Але якби не було воскресіння, то все це було б марним.
Питання: У 1 Кор. 15:20, 22 первістком є Христос чи деякі віруючі?
Відповідь: Первістком є Христос.
Питання: У 1 Кор. 15:20, оскільки Ісус був первістком серед тих, хто має воскреснути, що ж тоді сказати про Лазаря, якого Ісус раніше воскресив із мертвих?
Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.
Хронологічний: Лазар був воскрешений у своєму звичайному фізичному тілі, яке все одно мало померти. Ісус був хронологічно першою людиною, яку воскресили у прославленому фізичному тілі, яке ніколи не помре і не піддасться тлінню (Дії 13:35-39).
Позиційний аспект: Навіть якщо не брати до уваги хронологію, «первісток» також означає «перший за значимістю», і Ісус займає позицію первістка серед усіх, хто воскресне.
Ісус був першим, кого коли-небудь воскресили у прославленому фізичному тілі, і Він також є найпершим серед тих, кого воскресять.
Питання: Як у 1 Кор. 15:22 всі померли в Адамі, і як же всі оживають у Христі?
Відповідь: Усі оживають у Христі трьома способами.
1. Усі люди оживають до кінця Тисячоліття (Об’явлення 20:5) перед Судом Великого Білого Престолу, описаним в Об’явленні 20:12–14. Людина має бути живою, щоб зазнати другої смерті.
2. Пропозиція спасіння та виправдання доступна для всіх (Римлянам 11:32; Тита 2:11; 1 Тимофія 2:4-6; 4:10). Ісус є спокутною жертвою за весь світ (1 Івана 2:2).
3. Усі, хто вірують, отримають виправдання (1 Тимофія 4:10) і будуть жити вічно на Небі з Богом.
Питання: Чи є 1 Кор. 15:22 помилковим, оскільки всі пророки були безгрішними, як вчать бахаї у книзі «Відповіді на деякі питання» (с. 118–121)?
Відповідь: У 1 Коринтян 15:22 сказано, що всі нащадки Адама згрішили, і це стосується всіх пророків, крім Ісуса. Поширеною помилкою мусульман, яку успадкували бахаї, є переконання, що всі пророки були безгрішними. Однак це призводить до дивних суперечностей. Йона (богобоязливий пророк Юнус для мусульман) втік до Таршішу і був проковтнутий великою рибою. Хіба втеча не була гріхом? Мусульмани вважають Адама пророком, але якщо він не згрішив у Едемському саду, чи не стає ваше визначення гріха беззмістовною фразою? Мойсею було заборонено увійти до Землі Обітованої через те, що він втратив самоконтроль у Мерібі. Оскільки Господь гнівався на Мойсея у Повторенні Закону 3:26, чи може Господь гніватися на того, хто ніколи не грішив?
У цьому є урок для кожного. Іноді спотворені упередження людей майже змушують їх перекручувати Біблію, щоб вона відповідала їхнім упередженням.
Питання: Чи свідчить 1 Кор. 15:23 про те, що Марія була взята на Небо тілом, як вчать деякі католицькі богослови?
Відповідь: Ні. Важко повірити, що будь-який католик посилався б на 1 Коринтян 15:23, говорячи про нібито вознесіння Марії, за винятком того, що у книзі «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), на сторінці 234, зазначено, що Людвіг Отт згадав про «можливість» того, що це стосується Марії, у своїй праці «Основи католицького догмату» (Fundamentals of Catholic Dogma; під редакцією Джеймса Канона Бастібла; видано видавництвом Tan Books у 1960 році, стор. 208).
Очевидно, оскільки в 1 Коринтян 15:23 сказано, що кожен потрапляє на Небо у свій час, а Христос піднявся на Небо першим, то це якимось чином свідчить про те, що Марія піднялася другою.
Оскільки в цьому уривку не згадується Марія, це начебто означає, що
1. Якщо Марія була взята на Небо тілом, то вона має бути тими «першими плодами», про які тут йдеться.
2. Якщо Марія була тими «першими плодами», про які тут йдеться, то Марія була взята на Небо у тілесній подобі.
Можливо, саме через це замкнуте коло міркувань Отт і сказав, що це лише одна з можливостей, а біблійного доказу вознесіння Марії знайти не вдалося.
Окрім циклічного міркування, другою проблемою цього аргументу є те, що в 1 Коринтян 15:22-25 йдеться не про вознесіння, а про воскресіння. Ісус був першим, хто воскрес із безсмертним тілом. Католики та протестанти сходяться на думці, що, хай що б не сталося з Марією наприкінці її земного життя, вона не воскресла. Нарешті, навіть якби тут йшлося про тілесне вознесіння на Небо, а не про воскресіння з мертвих, Енох та Ілля були взяті на Небо ще до Христа.
Спроба використати цей вірш показує, як далеко доводиться зайти деяким кмітливим теологам, щоб обґрунтувати тілесне вознесіння Марії, хоча Отту слід віддати належне за чесність, оскільки він визнає, що біблійних доказів цього не існує.
Питання: Чи справді, як сказано в 1 Кор. 15:24, Царство Христа колись закінчиться і Він передасть усе Богу Отцю, чи ж Царство Христа триватиме вічно, як сказано в Лк. 1:33 та Євр. 1:8?
Відповідь: Обидва твердження є правдивими. Царство Христа має два аспекти. Ісус є Царем-переможцем, який перемагає Своїх ворогів, і ця частина Царства закінчиться. Ісус є вічним Князем Миру, і ця частина Царства ніколи не закінчиться. Див. книгу Хейлі «Нібито суперечності в Біблії» (Alleged Discrepancies of the Bible), с. 137–138, для отримання додаткової інформації.
Питання: У 1 Кор. 15:25–28 сказано, що всі будуть підпорядковані Христу. Чи означає це, що всі потраплять до Неба, як вчить єресь універсалізму?
Відповідь: Ні. Те, що хтось буде підпорядкований Христу, не означає, що він потрапить до Неба. Неживі камені та демони будуть підпорядковані Христу, але вони не потраплять до Неба. Див. обговорення Колосян 1:20, Римлян 5:19; Римлян 8:29–30, а також книгу «Коли запитують сектисти» (When Cultists Ask), с. 234–235, для отримання додаткової інформації.
Питання: Чи означає хрещення за померлих у 1 Кор. 15:29, що людям не потрібно вірити особисто?
Відповідь: Ні. Як показують відповіді на наступні чотири запитання, кожна людина хреститься за себе, і ми не хрестимо за померлих. Див. книгу «Коли запитують критики», с. 464–465, для більш розгорнутої відповіді.
Питання: Чи повинні християни, згідно з 1 Кор. 15:29, хреститися за померлих?
Відповідь: Ні. Павло говорив, що якщо навіть ці нехристияни вірили у воскресіння, про що свідчить їхнє хрещення за померлих, то чому ви не можете вірити у воскресіння? Дуже схожий аргумент міститься у творі «Теофіл до Автоліка» 1:13. (Теофіл був єпископом Антіохії у 168–181/188 рр. н. е.)
«Що ж до твого заперечення того, що померлі воскресають… ти віриш, що Геракл, який спалив себе, живе; і що Ескулап, якого вразила блискавка, воскрес;…» («Донікейські отці», том 2, с. 92)
Якщо хрещення за померлих є однією з найважливіших речей, які ми можемо робити, як вчить мормонізм, то чому в Писанні нам жодного разу не наказано це робити? Павло сказав «інші» (вони) у 1 Коринтян 15:29. Культ у Греції за часів Павла, який називався «керинтіани», хрестив за померлих, але ніхто ніколи не говорив, що християни повинні це робити. (До речі, керинтіяни також вчили, що Христос зійшов на Ісуса під час Його хрещення і покинув Ісуса на хресті, тож, згідно з приміткою до 1 Івана 4:2 на сторінці 1911 у «Біблії для вивчення» (NIV Study Bible), помер лише людина Ісус.)
У рамках Елевсінських містерій існувало вчення про обмивання, необхідні для блаженства в потойбічному житті (Фрагмент Піндара 212, Фрагмент Софокла 753). Про хрещення за інших відомо з фрагмента Орфіка 245. Див. «Складні вислови Біблії», с. 616–618, для отримання додаткової інформації.
Звичайно, ми не повинні наслідувати багато з тих практик, якими займалися коринтяни, таких як плотські вподобання, аморальність, сектантство, зловживання Вечерею Господньою та заперечення фізичного воскресіння Ісуса. Якщо практикування цього сьогодні, як це роблять мормони, змушує нас думати, що Бог вимагає від нас інтенсивного вивчення генеалогій, то 1 Тимофія 1:3,4 та Тит 3:9 наказують Божому народу не присвячувати себе нескінченним генеалогіям.
Питання: Чи слід нам, згідно з 1 Кор. 15:29–30, практикувати хрещення за померлих, як вчать мормони?
Відповідь: Спочатку кілька правдивих фактів, які не мають прямого стосунку до відповіді, а потім сама відповідь.
1. Грецьке слово «huper» означає «через», а не обов’язково «заради».
2. Багато людей стали християнами завдяки свідченню християн, які вже прийняли мученицьку смерть.
3. Хрещення для всіх християн означає, що в певному сенсі ми всі — мертві люди, тобто мертві для себе і живі у Христі (Кол. 2:11–13).
Відповідь: Займенники, які використовує Павло («вони», «вони» та «ми»), чітко вказують на те, що Павло ніколи не говорив, ніби він сам чи його безпосередні читачі практикували хрещення за померлих. Павло не наказував, не рекомендував, не здійснював, не практикував і не говорив, що коринтяни практикували хрещення за померлих. У 1 Коринтян 10:18-22 Павло згадує, що інші приносили жертви ідолам, але ми теж не повинні цього робити. У всій Біблії, а також у ранній церкві немає жодного прикладу того, щоб християни здійснювали хрещення за померлих. Однак деякі релігійні єретики, яких називали керинтіянами, практикували хрещення за померлих.
Оскільки немає ні наказу, ні прикладу цього, а єдиною відомою практикою було хрещення, яке здійснювали нехристияни-керинтіани, мормони стоять на досить хиткій основі, роблячи це найважливішою частиною своєї релігії.
Спілкуючись із греками, Павло використовував твори язичницьких грецьких поетів, щоб підкреслити істинні речі, як-от у Діях 17:23–29. Юда використовував правдиві твердження з апокрифічних книг, щоб донести свою думку до слухачів. Ісус також використовував так званий аргумент «ad hominem», щоб довести, що Він походить від Бога, під час суперечки з фарисеями в Євангелії від Івана 5:31–34.
Павло в 1 Коринтян 15:29-30 вказує на те, що, хоча багато греків не вірили у тілесне воскресіння й глузували з нього (1 Коринтян 15:12; Дії 17:32), водночас протогностичні керинтіани хрестили за померлих. Чому вони вважають за потрібне здійснювати цей тілесний обряд хрещення, якщо тіла назавжди зникли?
Питання: Що таке хрещення за померлих у 1 Кор. 15:29–30?
Відповідь: Окрім цього вірша, нам відомі лише два випадки, обидва — язичницькі практики. Цю практику застосовували мандеї в Месопотамії та керинтіани (які, до речі, перебували в Коринті). Ми не маємо жодних свідчень про те, що хоч один християнин практикував хрещення за померлих.
Питання: У 1 Кор. 15:32-33 кого цитував Павло?
Відповідь: Є дві взаємодоповнюючі відповіді.
1. У 15:33 («Погане товариство псує добрий характер») Павло цитував грецького поета Менандра з його комедії «Таїс». Див. також обговорення Дії 17:16-34.
2. У 15:32 Павло цитував Ісаї 22:13. Як і Павло, Ісая не закликав нас дотримуватися цього порожнього вислову, але Ісая висловлював погляд безбожних людей.
До речі, Менандр жив приблизно у 342–291 рр. до н. е. Ісая пророкував з часу до 739 р. до н. е. і до часу після 682 р. до н. е. Павло, ймовірно, був знайомий як з Менандром, так і з Ісаєю.
Питання: У 1 Кор. 15:36, коли хтось ставить безглузде запитання, на кшталт «як можливо, щоб Всемогутній Бог…», як відповісти на це заперечення з повагою, але водночас показати його безглуздість?
Відповідь: Якщо є хоч якась ймовірність, що це справжнє заперечення, ви повинні на нього відповісти. Ви повинні поважати людину, яка ставить запитання. Але коли запитання містить у собі хибну передумову, наприклад, що Бог не є всемогутнім, ви повинні обов’язково вказати на помилку в хибному припущенні, що лежить в основі цього запитання.
Питання: Чи підтверджує 1 Кор. 15:37 єресь реінкарнації?
Відповідь: Ні, з таких причин:
1. Прославлене тіло є вічним і більше не вмирає.
2. Це перетворення відбувається лише один раз.
3. Це зміна в нашому тілі, а не заміна нашого тіла.
Див. обговорення Івана 3:3 для отримання додаткової інформації.
П: Чи підтверджує уривок з 1 Кор. 15:38–41 концепцію мормонів про небеса небесні, земні та телестіальні?
Відповідь: Ні. Ця аналогія просто показує, що так само, як у (єдиному) фізичному небі існують різні види слави, так і в (Єдиному) Небі існують різні види слави. Той факт, що Павло навів три приклади (сонце, місяць і зірки), не означає, що існує три неба, так само як і те, що Павло навів чотири приклади в 1 Коринтян 15:39 (люди, тварини, птахи та риби), не означає, що існує чотири неба. Небо не було б Небом, якби там не було Ісуса.
Згідно з Павлом у 2 Коринтян 12:2, існує щонайменше три (неназвані) Небеса. Павло відвідав третє з них.
Питання: У 1 Коринтян 15:44, чи є наше воскресле тіло фізичним, чи духовним?
Відповідь: Павло навів аналогію з ізраїльтянами в пустелі та скелею, і ця аналогія дає відповідь на це питання. Ізраїльтяни отримували воду з фізичної скелі, але це була не просто фізична скеля. Саме Христос був тією духовною силою, що стояла за цією скелею. Наші воскреслі тіла будуть фізичними, але не просто фізичними тілами. Завдяки Христу ми також отримаємо додатковий духовний вимір.
Юстин Мученик (писав приблизно у 138–165 рр. н. е.) був грецьким філософом, який навернувся до християнства, яке він називав «істинною філософією». Він добре знав грецькі аргументи, що висміювали фізичне воскресіння «у тілі», і був одним із перших, хто відповів на ці аргументи у праці «Про воскресіння». Фрагменти, що збереглися з цього твору, перекладені у збірці «Донікейські отці», том 1, с. 294–299
Питання: Чому в 1 Кор. 15:45 Ісус названий «останнім Адамом»?
Відповідь: Між Адамом та Ісусом існують ключові паралелі. Від Адама ми успадкували тяжкі наслідки, зокрема зіпсовану, гріховну природу, що веде до смерті. Усі, хто приймає Ісуса як свого Господа та Спасителя, отримують від Нього нову природу та вічне життя.
Питання: У 1 Кор. 15:45 сказано, що Христос був «животворним духом»; чи означає це, що Він не мав також фізичного тіла?
Відповідь: Ні. Тіло Христа є і духовним, і фізичним, а не лише духовним.
Питання: У 1 Кор. 15:50 сказано, що плоть і кров не можуть увійти до Неба; як же ми можемо воскреснути у фізичних тілах?
Відповідь: Хто сказав, що прославлене фізичне тіло обов’язково має мати земні складові, такі як плоть і кров? Біблія цього не стверджує. Натомість у 1 Коринтян 15:35–44 просто сказано, що вони будуть іншими.
Питання: У 1 Кор. 15:50 сказано, що плоть і кров не можуть увійти до Неба, тож як же Енох був піднятий так, що «не побачив смерті», як зазначено в Євр. 11:5?
Відповідь: Очевидно, що Всемогутній Бог має здатність перетворити Еноха, щоб той отримав прославлене тіло, не зазнавши смерті. Крім того, коли живі люди будуть підняті на Небо, вони, можливо, також не зазнають смерті з тієї самої причини.
Підсумовуючи, Бог міг змінити тіла Еноха та піднесених віруючих так, щоб вони не зазнали смерті, аналогічно до віруючих, які помирають.
Питання: Чи терміни «життя» та «смерть» у 1 Кор. 15:51–52 означають тут лише віру та невіру, як вчать бахаї у книзі «Бахаулла та Нова Ера» (с. 270)?
Відповідь: Ні, Святе Письмо послідовно стверджує, що відбудеться фізичне воскресіння.
Окрім 1 Коринтян 15:51-52, див.:
Дан. 12:2 «І багато хто з тих, хто спить у поросі землі, прокинеться: одні — до вічного життя, а інші — на ганьбу та вічне зневаження».
Об’явл. 20:5 «Решта мертвих не ожила, аж поки не скінчилися тисяча років. Це перше воскресіння».
1 Сам. 2:6: «Господь приносить смерть і дарує життя; Він низводить до Шеолу й підносить».
Псалом 49:15 «Але Бог визволить моє життя з Шеолу, бо Він неодмінно візьме мене до Себе».
Псалом 22:29: «…усі, хто спускається в порох, схиляться перед Ним…»
Псалом 23:6 Розповівши про тінь смерті в Псалмі 23:4, Давид каже: «Я буду жити в домі Господньому навіки».
Псалом 49:8-9 «Бо викуп його душі дорогий, і ніколи не вистачить плату, щоб він жив навіки й не бачив тління».
Псалом 52:8-9: «Я покладаюся на милосердя Боже навіки віків. Я буду славити Тебе навіки… у присутності Твоїх святих».
Ісая 25:7-8 «На цій горі Він [Бог] поглине завісу, що огортає всі народи, покривало, що вкриває всі народи; Він поглине смерть навіки…».
Ісая 53:8-10: У віршах 8-9 сказано, що Той, хто страждає за нас, буде вбитий і покладений у могилу багатія, проте у вірші 10 сказано, що Він побачить своє потомство.
Усі ці вірші цитуються з перекладу BSB.
Питання: Що «остання сурма» у 1 Кор. 15:52 та 1 Сол. 4:16-17 говорить про велику скорботу?
Відповідь: Прихильники дотрибуляційної теорії стверджують, що остання сурма була особливою сурмою для віруючих і не є однією з семи сурем з «Одкровення». Інші вказують на цей вірш як на один із найбільших недоліків дотрибуляційної точки зору. Вони кажуть, що це сьома сурма з «Одкровення» 11:15.
Питання: Як, згідно з 1 Кор. 15:52-54, Бог може воскресити смертне тіло віруючого, яке згоріло до попелу або було з’їдене левами?
Відповідь: Бог є Всемогутнім, і Він може все. З наукової точки зору, хоча більшість наших клітин виживають (або розмножуються й виживають) протягом нашого смертного життя, більшість атомів, з яких складаються наші клітини, є іншими, ніж ті, що були сім років тому. Отже, щоб воскреснути з мертвих, нам не потрібно мати ті самі атоми. Так само клітини є «комбінаціями» атомів. Але Бог може, хоча й не зобов’язаний, використовувати ті самі фізичні матеріали (тобто атоми), що містяться в похованому тілі. Тож те, чи тіло християнина поховане, чи кремоване (за його волею чи всупереч їй), не має жодного впливу на те, що зробить Бог. Однак деякі вважають християнське поховання свідченням нашої певної надії на воскресіння.
Питання: Як і чому, згідно з 1 Кор. 15:54, «тлінне… має одягнутися в нетлінне»?
Відповідь: Нам не відкрито всієї цієї таємниці. Проте є кілька природних прикладів, які можуть вказати на частину відповіді.
Коли кущ або невелике дерево уражене цвіллю на всіх своїх листках, єдиний спосіб врятувати рослину — зрубати її, залишивши лише високий пень. Верхівка зникає разом із «гріхом» цвілі, що її уразила, але коріння залишається на місці й є здоровим. Рослина часто відростає, і за час, необхідний для появи нових листків, цвіль може зникнути, оскільки їй не буде де жити.
Якщо ви думали, що кількість ДНК у клітині пов’язана з тим, наскільки великий чи розумний організм, ви, мабуть, будете дуже здивовані, дізнавшись, що клітина жаби містить приблизно у 20 разів більше ДНК, ніж клітина людини. Жаба повинна мати не лише ДНК, необхідну для функціонування як пуголовка, що дихає водою, але й ДНК для всіх перетворень та кінцевого результату — життя як жаби, що дихає повітрям. Ангели та демони, можливо, дивляться на нас і думають, якими ми є незначними та крихкими істотами. Однак ми завжди можемо сказати: «Але погляньте на нашу духовну ДНК, яку ми отримали від нашого Отця!»
Питання: Що ви можете сказати або зробити, коли починаєте відчувати, що ваші зусилля марні, як зазначено в 1 Кор. 15:58?
Відповідь: Хотілося б запитати про це Єремію. Він мав довгу кар’єру пророка — можливо, понад 55 років. Протягом свого життя, вірно служачи, терплячи ув’язнення та змови проти свого життя, він бачив лише жменьку людей, які вірили його словам. Проте, приблизно через 2 600 років, люди надихаються Словом Божим, яке прийшло через нього. Якщо висловити це дещо інакше, Єремія був би поганим суддею того, наскільки впливовими стануть його життя та праця.
У Посланні до галатів 6:9 нам сказано не здаватися, знаючи, що наша праця не марна, якщо ми продовжуємо її.
Наша мета — не в тому, щоб нас вважали впливовими, і навіть не в тому, щоб бути впливовими. Наша мета — просто догоджати Богу й робити те, чого Він конкретно від нас очікує, незалежно від того, чи здається це великим чи малим в очах людей. Зрештою, радість від того, що Бог скаже: «Добре, добрий і вірний слуго!», вартує більше, ніж усі багатства цього швидкоплинного світу. Тримайте погляд спрямованим на найвищу нагороду й залишайтеся близькими до Бога в молитві.
Питання: У 1 Кор. 16:18 сказано, що ми не заслуговуємо на жодне добро, тож як ці благочестиві люди заслуговують на визнання?
Відповідь: В абсолютному сенсі ми не заслуговуємо від Бога нічого, крім справедливості (і слава Богу, що Він дарує нам милосердя).
Однак у відносному сенсі Бог наказує нам висловлювати визнання та підтримку благочестивим лідерам, які добре служать Богу та іншим.
Жартома можна сказати, що християнину було б важко працювати на християнського начальника, який не робив би такого розрізнення. Начальник міг би запитати: «З усіх добрих речей, які ти отримав у цьому житті, на що ти насправді заслуговуєш?» Працівник міг би відповісти: «На ніщо. Усе — завдяки Божій благодаті та милості». Керівник міг би відповісти: «Ну, я радий, що ти це розумієш, бо я саме збирався підвищити тобі зарплату, але ти просто цього не заслуговуєш!»
Питання: Чому в 1 Кор. 16:22 Павло проклинає людей, які не люблять (fileo) Господа?
Відповідь: Якщо хтось вважає, що Павло хоче, щоб вони потрапили до пекла, це не є Божою волею, оскільки Єзекіїль 18:23, 32 та 2 Петра 3:9 показують, що Бог не хоче, щоб хтось загинув. У відповіді слід врахувати три моменти.
1. Незалежно від того, чи говорить нам про це Павло, люди, які не люблять Ісуса, перебувають під прокляттям.
2. Павло, і ми, повинні молитися, щоб ті, хто перебуває під прокляттям через незнання Ісуса, побачили свою порожнечу і щоб Бог послав їм будь-які випробування, навіть болісні, щоб показати їм їхню потребу в Христі.
3. Павло, і ми, повинні молитися, щоб ті, хто виконує прокляту справу — збиває інших з правильного шляху, — були прокляті невдачею.
Питання: Як ми можемо знати, що 1-й лист до Коринтян дійсно був написаний Павлом?
Відповідь: Ми не маємо жодних доказів, які б вказували на те, що Павло не писав цього. Про це говорить сама 1-ша Послання до Коринтян, і рання церква ніколи не ставила це під сумнів. Сімнадцять донікейських авторів стверджували, що 1-ше Послання до Коринтян написав Павло. Климент Римський, Полікарп, «Послання до Діогнета», Іриней Ліонський, Мураторіанський канон, Климент Олександрійський, Тертуліан, Іполит, Оріген, Кипріан Карфагенський, Пірій Олександрійський, Адамантій, Вікторінус з Петау, Методій, Атанасій Олександрійський, Олександр Олександрійський та Євсевій Кесарійський.
Якщо припустити, що Павло помер за часів Нерона, то його смерть припадає приблизно на 67 рік н. е.
Питання: Як ми можемо знати, що сьогоднішній текст 1-го Послання до Коринтян є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?
Відповідь: Є щонайменше три вагомі причини.
1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.
2. Свідчення ранньої церкви. Автори ранньої церкви аж до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.) цитували 1-е Послання до Коринтян приблизно 755 разів, не враховуючи алюзій. Вони цитували 65 % 1-го Послання до Коринтян, рахуючи часткові вірші як окремі фрагменти. Це 282,6 із загальної кількості 437 віршів.
Ось автори донікейського періоду, які посилалися на вірші з 1-го Послання до Коринтян.
«1 Климент» (96–98 рр. н. е.) — це, по суті, лист Климента, єпископа Риму, в якому він нагадує коринтянам, що вони повинні робити те, про що Павло говорив їм 50 років тому. У 47-му розділі Климент згадує Аполлоса та Кефаса
Климент Римський цитує 1 Коринтян 2:9: «1 Климент», розд. 34, т. 1, с. 14; т. 9, с. 239
Ігнатій 1 Коринтян 1:20 ¼ Цитата з «Листа Ігнатія до Ефесян», розд. 18, с. 56–57. Далі йде переказ, але це безсумнівне посилання.
Ігнатій, 1 Коринтян 3:16; 6:19, Алюзія, Лист Ігнатія до філадельфійців, розд. 7, с. 84
1 Коринтян 6:19 Алюзія «ми є храмами Божими» у Листі Ігнатія до Ефесян, розд. 15, с. 56
Папій пише: «Як кажуть пресвітери» і цитує 1 Коринтян 15:25, 26 як слова апостола. Потім цитує 1 Коринтян 15:27, 28; Фрагмент 5, т. 1, с. 154.
1 Кор. 6:9, 10б 1½ Цитата з Послання Полікарпа до філіппійців (110–155 рр. н. е.), розд. 5, с. 34
Послання до Діогнета (бл. 130–200 рр. н. е.)
«Дідахе» (120–150 рр. н. е.)
Мураторіанський канон (170–210 рр. н. е.) ANF, т. 5, с. 603 згадує два листи Павла до коринтян, а також інші 11 листів Павла.
«2-е послання Климента» (120–140 рр. н. е.), розд. 11, с. 254, цитує половину 1 Коринтян 2:9: «Чого вухо не чуло, і око не бачило, і що не прийшло на серце людині».
Мелітон Сардський (170–180 рр. н. е.) згадує Луку та Марка як «Євангеліє». Згадує 1-й лист до Коринтян як написаний апостолом. Цитує Послання до Євреїв. «Промова про Страсті Господні», розд. 9, с. 760–761
Атенагор (177 р. н. е.) каже: «мовами апостола», а потім одразу цитує 1 Коринтян 15:54. «Воскресіння мертвих», розд. 18, с. 159
Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує 1-е Послання до Коринтян 6:12 як слова Павла у праці «Проти єресей», книга 4, розд. 37.4, с. 519
Климент Олександрійський запитував, що таке мудрість цього світу, про яку Павло застерігав нас у 1 Коринтян 3:19–21. «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розділ 11
Тертуліан (198–220 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 8:2 та Галатів 1:7 і 5:7 як слова апостола у праці «Про приписи проти єретиків», розд. 27, с. 256.
Тертуліан (198–220 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 15:29 у праці «Про воскресіння тіла», розд. 48, с. 582
Теодот, ймовірно монтаніст (бл. 240 р. н. е.), натякає на 1 Коринтян 15:49 у розділі 24, с. 46
Іполит (225–235/6 рр. н. е.) цитує частину 1 Коринтян 2:13 як Святе Письмо у праці «Спростування всіх єресей», книга 7, розділ 14, стор. 107.
Юлій Африканський (232–245 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 15:12 і зазначає, що ці слова належать апостолу, у «Листі до Арістіда», розд. 1, с. 125
Оріген (225–253/254 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 1:24 як слова Павла у праці «De Principiis», книга 1, розділ 2.1, с. 246. Він також цитує 1 Коринтян 14:15 як слова Павла у праці «De Principiis», книга 2, розділ 2, с. 287
Кіпріан був єпископом Карфагена приблизно з 246 року до своєї мученицької смерті в 258 році н. е. Він згадує Перше послання Павла до коринтян, а потім цитує 1 Коринтян 7:10, 11 у «Трактатах Кіпріана — Свідченнях», розд. 90, с. 553. Він також посилається на Павла та його Перше послання до коринтян у «Трактаті 12», друга книга, розділ 1, стор. 516
Григорій Чудотворець (240–265 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 6:13 як слова апостола у «Канонічному листі», розд. 1, с. 18.
П’єрій Олександрійський (275 р. н. е.) цитує 6 із 22 слів з 1-го Послання до Коринтян 7:7 як слова Павла у «Фрагменті 1», с. 157
Адамантій (бл. 300 р. н. е.) цитує 1 Коринтян 15:29 у «Діалозі про істинну віру», п’ята частина, розділ 23, стор. 181
Арнобій у праці «Проти язичників» (297–303 рр. н. е.), книга 2, розділ 7, стор. 435: «Хіба ніколи не лунали у ваших вухах ті відомі слова, що мудрість людська — це безумство перед Богом?» (1 Коринтян 3:19)
Вікторін, єпископ Петау (на території сучасної Словенії) (загинув мученицькою смертю у 304 р. н. е.) Згадує Старий і Новий Завіти у своєму «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Іоанна » (с. 345). Він перелічив листи Павла: до Римлян, до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Солунян, до Філіп’ян, до Колосян, до Тимофія, і цитує 1 Тимофія 3:15 у розділі 16, с. 345. Далі він цитує 1 Коринтян 15:53 на с. 346
Методій (270–311/312 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 7:34 як слова Павла. «Бенкет десяти дів», розмова 1, розд. 1, с. 311.
Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 2:9 як слова апостола Павла, а Колосян 1:16, 17 — як слова Павла у «Листах про аріанську єресь», лист 1, розділ 5, стор. 293
Євсевій Кесарійський (318–325 рр. н. е.) цитує весь уривок з 1 Кор. 15:55–56. «Доказ Євангелія», книга 4, розд. 11, с. 7
Після Нікеї
Євсевій Кесарійський (318–339/340 рр. н. е.) написав повні коментарі до Євангелія від Луки та 1-го Послання до Коринтян. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, с. 41
Гегемоній (IV століття) цитує 1 Коринтян 13:8–10 так: «Бо в тому першому Посланні до коринтян Павло говорить…» (говорить Архелай). «Суперечка з Манесом», розд. 37, с. 211
Зенон (IV ст.)
Вікторін Римський (після 363 р. н. е.)
Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552
Іларій Пуатьєський (355–367/368 р. н. е.) цитує 1 Коринтян 3:8 як «ті слова до коринтян» у праці «Про Трійцю», книга 8, розд. 5, с. 139
«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує два листи Павла до коринтян як частину Нового Завіту. У ній наводиться цитата з 1 Коринтян 1:1–2а.
Розкольник Люцифер з Кальярі (370/371 р. н. е.)
Марцелл з Анкири (близько 374 р. н. е.)
Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 3:13 як слова апостола. У праці «Про Духа», розд. 15.36, с. 22. Він також зазначає, що 1 Коринтян 7:6 належить перу Павла. Лист 8, розд. 3, с. 117
Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.), канон 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.
Амброзіастер (після 384 р. н. е.)
Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.)
Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.)
Аполлінарій Лаодікійський (бл. 390 р. н. е.)
Пацій Барселонський (342–379/392 р. н. е.)
Григорій Ельвірський (після 392 р. н. е.)
Амфілохій (помер у 397 р. н. е.) у творі «Іамбі ad Seleucum»
Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) 1 Коринтян 15:51, 52 «божественний апостол… до коринтян» «Про створення людини», розд. 32.6, с. 412
Дідім Сліпий (398 р. н. е.)
Макарій/Симеон (IV або V століття)
Максимін (IV/V століття)
Петіліан (IV/V століття) посилається на 1 Коринтян 7:5
Тимофій Олександрійський (IV/V століття)
Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.)
Флавіан Антіохійський (404 р. н. е.)
Гаудентій (після 406 р. н. е.)
Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) мабуть, дуже цінував 1-е Послання до Коринтян, оскільки написав 44 проповіді на його тему, які збереглися до наших днів. Він стверджує, що 1-е Послання до Коринтян було написане Павлом та Состеном.
Хроматій (помер у 407 р. н. е.)
Северіан (після 408 р. н. е.)
Нікета з Ремесіани (366–бл. 415 р. н. е.)
Оросій/Хосій з Браги (414–418 рр. н. е.) цитує частину 1-го Послання до Коринтян 15:10 як написану Павлом. «Захист проти пелагіанців», розд. 10, с. 127
Єронім (373–420 рр. н. е.)
Созомен (370/380–425 р. н. е.) цитує 1 Коринтян 11:12 як слова апостола Павла. «Церковна історія» Созомена, книга 4, розділ 29, с. 324
Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 10:17 як слова апостола Павла у праці «Про місто Боже», книга 17, розділ 5, стор. 345
Напівпелагіанець Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) цитує чверть вірша з 1 Коринтян 3:16; 4:16 як слова Павла у праці «Настанови Іоанна Кассіана», книга 9.3, с. 264
Марк з Ереміти (після 430 р. н. е.)
Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)
Гесихій Єрусалимський (помер до 450 р. н. е.)
«Speculum» (V століття)
Теодорет Кірійський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)
Варімадум (445/480 р. н. е.)
Свідчення про єретиків та фальшиві книги
Маркіон посилається на 1-е Послання до Коринтян, як стверджує Тертуліан.
Гностик Птолемей посилався на 1-е Послання до Коринтян 2:15, як стверджує Іриней.
Єретик Присцилліан (бл. 385 р. н. е.)
Донатистський єретик Тиконій (після 390 р. н. е.)
Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.)
Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (392–423/429 рр. н. е.)
Усі ці тексти збереглися до наших днів.
3. Найдавніші рукописи 1-го Послання до Коринтян, які ми маємо, свідчать про незначні рукописні відмінності, але не містять жодних теологічно значущих помилок.
с. 11 1 Кор. 1:17–23; 2:9–12, 14; 3:1–3, 5–6; 4:3–5:5, 7–8; 6:5–7, 11–18; 7:3–6, 10–14. VII століття. Збігається з Синайським рукописом
VII століття — 1968 — «Текст Нового Завіту».
с. 14 — 1 Кор. 1:25–27; 2:6–8; 3:8–10 V століття. Олександрійський текст.
V століття? — 1968 — «Текст Нового Завіту».
с. 15 (=Папірус Оксиринхський 1009) 1 Кор. 7:18–8:4 (кінець III століття). У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на с. 84 наведено зображення с. 15. Ось датування:
III століття — 1968 — «Текст Нового Завіту».
3 століття — 1975 — Третє видання Аланда
III століття — 1998 р. — Четверте переглянуте видання Аланда
Кінець III століття (Філіп Комфорт і Девід П. Барретт у праці «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту», 1999 р.)
p34 — 1 Кор. 16:4–7; 10; 2 Кор. 5:18–21; 10:13–14; 11:2, 4, 6–7 (VII століття) — александрійський текст.
VII століття — 1968 — «Текст Нового Завіту».
p46 Честер Бітті II, 100–150 рр. н. е. 1 Кор. 1:1–9:2; 9:4–14:14; 14:16–15:15; 15:17–16:22 (99 % або 431 із 437 віршів) та інші уривки з листів Павла й Послання до Євреїв. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 192 наведено фотографію частини p46. Також на стор. 197–198 зазначено, що якість та стихіометричні позначки свідчать про те, що цей текст написав професійний переписувач.
Перша половина III століття — 1936 рік — Фредерік Г. Кеньон згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».
II століття, 200 р. н. е. — 1935 р. — Ульріх Вілкен, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».
200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».
81–96 рр. н. е. — 1988 р. — Йонг Кю Кім, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».
Приблизно 200 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.
Приблизно 200 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.
Початок — середина II століття — 1999 — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту». Це частково ґрунтується на тому, що почерк дуже схожий на папірус Оксиринх 8 (кінець I або початок II століття) та папірус Оксиринх 2337 (кінець I століття).
С. 61 Римлянам 16:23, 25–27; 1 Коринтянам 1:1–2, 2–6; 5:1–3, 5–6, 9–13; Филип’ян 3:5-9, 12-16; Колосян 1:3-7, 9-13; 1 Солунян 1:2-3; Тита 3:1-5, 8-11, 14-15; Филимона 4-7. бл. 700 р. н. е.
бл. 700 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».
Близько 700 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.
Приблизно 700 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.
Ватиканський [B] 325–350 рр. н. е.
Синайський [Si] 340–350 рр. н. е.
Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття
Сахідський коптський [Sah] III–IV століття
Готичний [Goth] 493–555 рр. н. е.
Александрійський [A] бл. 450 р. н. е.
Ефраїмський рескриптус [C], V століття
Див. www.BibleQuery.org/1 Corinthians Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи 1-го Послання до Коринтян.