< Запитання щодо Біблії з 3-го листа Івана

Питання: Щойно переглянув кілька ваших відео на YouTube. Чи не могли б ви пояснити 3 Ів. 2 та Прип. 10:22? Я не впевнений, наскільки важливі для нас оригінальні мови та який переклад є правильним. Чи можете ви розповісти мені, як, або чи взагалі, я можу застосувати ці вірші у своєму житті?

Відповідь: Звичайно. Я не помітив у цих віршах жодних цікавих проблем із перекладом. «Розширений переклад Нового Завіту» Вюста (Wuest’s Expanded Translation of the New Testament) повніше розкриває часи дієслів, і ось що там наведено щодо 3 Івана 2: «Улюблений, у всьому я молюся, щоб ти процвітав і щоб ти постійно мав міцне здоров’я, так само як процвітає твоя душа».

Перша частина 3 Івана 2 показує, що молитися про міцне здоров’я для інших і для себе — це добре. В останній частині вираз «і душа твоя процвітає» означає, що як віруючий ти є вірним істині, яку знаєш, і продовжуєш зростати в істині. Остання частина натякає на те, що ти (або повинен) ходиш близько до Господа, проводиш плідний час у молитві з Ним, вивчаєш Його Слово, любиш Його, любиш інших — коротше кажучи, робиш усе те, що мають переживати й робити християни. Зв’язок між першою та останньою частинами вказує на те, що процвітання вашої душі є навіть вищим пріоритетом, ніж ваше здоров’я. Іоанн не сказав: «Сподіваюся, що ви будете мати добре фізичне здоров’я незалежно від вашого духовного стану», а скоріше, що ваш духовний стан має бути добрим, і що ваше фізичне здоров’я буде таким самим.
Але бути слухняним християнином не означає, що ви завжди будете мати міцне здоров’я. Епафродит, сподвижник Павла, був дуже хворий і опинився на межі смерті (Филип’ян 2:25–27). Сам Павло хворів, і Бог використав цю обставину, щоб він проповідував галатам (Галатів 4:13). Коли Тимофій часто страждав від шлункових недуг, Павло в цьому випадку не сказав: «Прийди, щоб я (або Бог) міг тебе зцілити», а навпаки: «Вживай трохи вина через твій шлунок і твої часті недуги» (1 Тимофія 5:23). Елісей, який звершив так багато чудес, страждав від хвороби, яка забрала його життя (2 Царів 13:14). Даниїл хворів кілька днів після того, як отримав видіння ( , Даниїл 8:27).
Тож християнин не повинен очікувати, що ніколи не захворіє.
Ми повинні молитися до Бога про здоров’я для себе та інших.

Звертатися до лікарів за ліками та лікуванням — це нормально.

У минулому Бог надприродним чином зцілював людей від хвороб, і сьогодні Бог надприродним чином зцілює людей.

Ми не повинні робити зі здоров’я ідола і прагнути самого Дарувальника більше, ніж Його дарів.

Хоча Бог понад усе бажає, щоб ми були духовно багатими, у Приповістях 10:22 йдеться про те, що Бог благословляє нас також матеріальним багатством. Це не є гарантією для кожного християнина; інакше що ж сказати про апостола Павла, який ніколи не мав великого матеріального багатства? Бог дає християнам те, що їм потрібно для існування, але у Приповістях 10:22 сказано, що благословення Господнє «збагачує», що вказує на достаток, який виходить за межі того мінімуму, що необхідний нам і нашій родині. Чому ж Бог хоче дати нам це? Щоб ми могли прославляти Бога, віддаючи Йому частину того, що маємо, для допомоги іншим. Насправді, здається, що Бог не дає деяким християнам безпосередньо того, що їм потрібно для виживання, а іншим — надмірне достаток, щоб друга група могла свідчити про Божу любов, що переповнює їхні серця, стаючи знаряддями, якими Бог користується для задоволення потреб віруючих, яким самому бракує необхідного. Якщо ви належите до останньої групи, моліться, щоб ви були і мудрими, і старанними у пожертвуванні там, де Бог призначив вам давати.

Багатство відрізняється від багатьох Божих дарів, оскільки воно може дуже легко перетворитися на прокляття. Багатство саме по собі не є злом, інакше не було б написано Приповістей 10:22. Авраам насправді був надзвичайно заможним чоловіком як за стародавніми, так і за сучасними мірками. Проте любов до грошей є коренем усякого зла (1 Тимофія 6:10). Якщо Бог дає нам лише їжу та одяг, які нам потрібні, ми повинні бути задоволені цим (1 Тимофія 6:8). Багато хто відвернувся від віри через гроші (1 Тимофія 6:10), зокрема й Гедеон у Старому Завіті. Насправді, нерозумне давання нужденним набагато більше грошей, ніж їм потрібно, може стати для них смертельною духовною пасткою.

Якщо ви просите Бога про щось — чи то знання, зцілення, гроші чи щось інше — перевірте себе: чому ви просите? Чи для того, щоб прославити Бога, чи щоб задовольнити свою егоїстичну гордість, жадібність чи інші бажання? Або ж виключно для того, щоб ви самі прославили Бога? Якщо у цьому є частка ваших власних егоїстичних бажань, то спочатку вам потрібно очистити своє серце; а потім, якщо Бог і далі хоче, щоб ви просили, просіть. Якщо, наприклад, ви хотіли б великого багатства, щоб допомогти місіонерам, чи були б ви так само раді, якби Бог позитивно відповів на вашу молитву, давши величезну суму грошей комусь іншому, а ви не побачили б від цього ні копійки, і саме вони допомогли б місіонерам замість вас? Якщо ви були б хоч трохи менш раді, то вам потрібно перевірити своє серце.

Питання: Чи ставився Іван у 3 Ів. 1 до Гая як до союзника, який підтримає Івана проти Діотрефа, лідера іншої фракції, як стверджується в «Довіднику Азімова по Біблії» (с. 1171)?

Відповідь: Ні. Немає жодних доказів на користь думки, що Іоанн, апостол Ісуса, потребував союзників для себе. Однак, ймовірно, Іоанн писав, щоб побічно попросити Гая підтримати Деметрія проти Діотрефа.

Питання: Чи міститься у 3 Ів. 1 якесь догана чи зауваження на адресу Гая? Якщо ні, то чому ж Іван витратив стільки часу на те, щоб говорити про те, що вже робилося правильно?

Відповідь: Цей лист був і дуже особистим, і дуже офіційним. Іван тричі звертався до Гая як до «улюбленого» (3 Івана 2, 5, 11). Але Іван також прагнув отримати підтримку Гая на користь Деметрія проти Діотрефа.

Питання: У 3 Ів. 1, у чому полягає різниця між тим, щоб любити когось, і тим, щоб любити когось у правді?

Відповідь: Любити когось у правді може означати, що ти любиш цю людину, але ти любиш правду і те, що вона перебуває в правді, більше, ніж просто її товариство. Якщо ти дружив із кимось, і цій людині потрібно було знати щось правдиве, але ти вважав, що сказати їй про це може поставити під загрозу вашу дружбу, чи сказав би ти їй? Іншими словами, що б ти любив більше: дружбу чи самого друга? Любити когось у правді — це більше, ніж просто любити саму людину; це означає любити когось настільки, щоб сказати йому те, що йому потрібно. Чи вірите ви, що ваші друзі скажуть вам те, що вам потрібно знати, навіть якщо ви, можливо, не хочете цього чути?

Питання: Чи вказує вислів «Молюся, щоб у всьому тобі велося добре і щоб ти мав міцне здоров’я» (3 Ів. 2) на те, що всі християни повинні бути здоровими та багатими?

Відповідь: Ні. Проповідники «процвітання» можуть намагатися використати цей вірш, щоб навчити цієї помилки, але не кожна згадка про здоров’я та благополуччя означає, що ми маємо думати про Бога насамперед у контексті здоров’я та благ, які Він нам дає. Іоанн молився за їхнє благополуччя в усьому. Біблія не має нічого проти заможних віруючих, таких як Авраам, доки вони не люблять грошей.

Питання: Чому в 3 Ів. 2 ми більше зосереджуємося на вражаючих порятунках та зціленнях, ніж на тому, що Бог дарує нам повсякденний захист і здоров’я?

Відповідь: Це не означає, що Гай був хворий. Швидше, це була вдячність за його добре здоров’я.

Питання: Що в 3 Ів. 2 означає, що душа когось процвітає?

Відповідь: Іван каже, що він молиться, щоб Гай мав міцне здоров’я, яке відповідає його доброму життю з Господом.

Питання: У 3 Ів. 3-4: якщо твердження «раз спасений — завжди спасений» є правдивим, чи бачите ви якісь ознаки того, що Іван вважає само собою зрозумілим, що Гай і досі ходить у правді? Якщо ні, то коли ми повинні вважати само собою зрозумілим, що хтось і надалі ходитиме в правді?

Відповідь: Не схоже, щоб Іван вважав само собою зрозумілим, що хтось продовжує ходити в істині, і нам теж не слід так вважати. У притчі Ісуса про чотири види ґрунту з трьох, які спочатку виглядали добре, лише один насправді приніс плід. Переслідування можуть висушити душу, а турботи цього світу можуть задушити духовне зростання і показати, чи є духовне життя справжнім, чи лише уявним. Якщо ви бачите віруючого, якого давно не бачили, було б добре запитати його, як складається його життя з Господом.

Питання: Чому, згідно з 3 Ів. 3–4, ми сприймаємо як належне деякі речі, яких не слід сприймати так?

Відповідь: На жаль, брак вдячності часто є природним. Люди схильні зосереджуватися на тому, чого їм бракує, і часто не цінують того, що мають. Часто люди прагнуть працювати, щоб здобути те, чого не мають, забуваючи при цьому берегти те, що вже мають.

Питання: У 3 Івана 3 деякі брати розповіли Івану про вірність і життя Гая. Коли нам слід розповідати іншим про вірність та життя іншого християнина? Чим це не є пліткою?

Відповідь: Спочатку запитайте себе, чому ви розповідаєте про це іншим. Якщо це для того, щоб вразити слухачів або підняти власний авторитет, то не робіть цього. Запитайте себе: якби людина, про яку ви говорите, почула ваші слова, чи була б вона задоволена тим, що ви сказали, чи вам стало б соромно? Якщо так, то не кажіть цього. З іншого боку, якщо це буде хорошим прикладом для інших, стане для них заохоченням або виправленням, і сама людина не буде проти того, щоб ви про неї говорили, тоді це нормально.

Як дізнатися, чи заперечуватиме вона проти того, що ви про неї говорите? Якщо є можливість, чому б не запитати її? Одного разу пастор розповідав своїй громаді історію про свою доньку-школярку і сказав, що спершу запитав її, чи можна це розповісти. Донька відповіла, що все гаразд, адже вона теж розповідає історії про нього своїм однокласникам!

Питання: Чому в 3 Ів. 4 радість Івана від того, що християнин продовжує ходити в істині, більша за його радість від того, що хтось спасся? Чому ми іноді плутаємо ці речі?

Відповідь: У притчі про чотири види ґрунту, з людської точки зору, спочатку є три «радості» щодо трьох видів ґрунту, які здаються добрими. Але в довгостроковій перспективі була лише одна справжня радість — щодо доброго ґрунту. Якщо хтось стверджує, що прийняв Христа, але не продовжує жити у Христі, це не є доказом того, що є привід для радості. У Матвія 28:19 Ісус не наказав нам навертати всі народи, а саме робити їх учнями. Звичайно, бути наверненим — це необхідна умова для того, щоб стати учнем, але наголос робиться на учнях (які залишаються у вірі), а не просто на навернених (які можуть залишитися у вірі, а можуть і ні).

Питання: Чому, згідно з 3 Івана 5, ми не повинні витрачати ресурси нашого служіння лише на християн, яких ми знаємо (і яким можемо довіряти), а не на незнайомців?

Відповідь: Недостатньо просто давати гроші на Божу справу; ми повинні давати гроші мудро. З одного боку, розумніше давати гроші, обмежуючи їх лише тими людьми, яких ви знаєте і які живуть поруч із вами. З іншого боку, було б складніше поширювати Євангеліє в далекі місця, не даючи грошей християнам, яких ви особисто добре не знаєте. Коли Павло збирав гроші від церков на пожертву для віруючих у Єрусалимі, які страждали від голоду, люди давали гроші Павлу, хоча, можливо, бачили його загалом не більше ніж кілька тижнів.

Питання: Як у 3 Ів. 6 слід проводжати когось у дорогу так, як того гідний Бог?

Відповідь: Це означає щедро надавати їм допомогу, як дар Богові. У притчі Ісуса про овець і козлів Ісус сказав, що вівці годували, одягали, відвідували та допомагали Йому, бо те, що вони робили найменшим із братів, було ніби зроблено Йому.

Питання: Як у 3 Ів. 7 ми маємо виходити «в Ім’я», на відміну від виходу з іншою метою?

Відповідь: Подорожувати у справах, заради сім’ї чи з інших причин, і ділитися Євангелієм, коли ви йдете і зустрічаєте людей, — це добре, але тут йдеться не про це. Тут йдеться про спеціальну подорож, присвячену поширенню Євангелія. У ті часи подорожі були небезпечними: існувала загроза від розбійників, небезпека штормів, якщо подорожували кораблем, та ймовірність захворіти. Але вони все одно вирушали в ім’я Імені. Тож наскільки ж більше ми повинні бути готові вирушати в дорогу в Ім’я Ісуса в наші дні!

Питання: Чи повинні християни, згідно з 3 Ів. 7, приймати що-небудь від «язичників»? А як щодо зарплати?

Відповідь: Християни можуть приймати речі від язичників і невіруючих загалом. Тут слід зазначити дві речі.

1. Тут йдеться про людей, які вирушали, щоб проповідувати Євангеліє. Загалом було б дивно, якби християнські працівники, які присвятили себе служінню на повний робочий день, отримували зарплату від нехристиян. (Хоча так робилося в церквах, що фінансувалися державою, наприклад, у Норвегії, Великій Британії тощо.)

2. Іоанн згадував про це, щоб викрити християн, які відмовлялися допомагати іншим християнам, що проповідували Євангеліє. Навіть сьогодні є справжні християни, які відмовляються співпрацювати з іншими християнами у справі євангелізації. Одне з прикрих виправдань, яке я чув, було таким: «Вони можуть співати пісні, що не відповідають доктрині». Проте вони не були готові заздалегідь ознайомитися з піснями та дійти згоди.

Гайслер і Хау у книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), на сторінці 547, зазначивши, що це стосується служіння Євангелієм, додають, що це «описове, а не наказувальне». Іншими словами ( ), Іван не сказав: «Я наказую вам ніколи не брати грошей від язичників». Натомість Іван згадав це як приклад для нас: у своєму служінні він не брав грошей від язичників.

Питання: У 3 Ів. 7, яку допомогу ми повинні приймати від невіруючих у проповідуванні Євангелія, а яку — ні?

Відповідь: Люди постійно виявляють один до одного звичайну ввічливість і допомагають один одному. Але було б дивно просити у когось, хто сповідує іншу релігію, грошей на поширення того, у що він не вірить. Ще гірше було б, якби хтось просив грошей під хибним приводом. Але навіть якщо вони не запитують про мету пожертви, ви не повинні просити у людей грошей на те, у що вони не повірили б, якби знали, що це таке.

Питання: 3 Ів. 8,10; Мт. 25:38,40; Рим. 12:13; 16:23; 1 Тим. 3:2; 5:10; Тит. 1:8; Фм. 22; Євр. 13:1-2; та 1 Пет. 4:9 свідчать про те, що Бог серйозно ставиться до того, щоб ми виявляли гостинність. Наведіть щонайменше вісім причин, чому ми повинні проявляти гостинність до інших віруючих?

Відповідь: Є щонайменше вісім причин, але їх може бути й більше.

1) Слухняність Богу — навіть якби ми не бачили жодної іншої причини, ми все одно повинні бути гостинними, щоб виконувати Божі настанови, наведені у перелічених віршах.

2) Виявляти любов — Ісус заповідав нам любити ближніх, як самих себе. Це означає не лише мати люблячі почуття, а й «виявляти любов» через практичні вчинки, і гостинність є одним із практичних способів любити інших.

3) Потреба в допомозі — гість може потребувати матеріальної допомоги або місця для ночівлі. Але навіть якщо гість фінансово не потребує допомоги, він може прагнути дружби та спілкування, які дає перебування в родині господаря.

4) Можливість розраховувати на допомогу — не є великим проявом любові допомагати іншим лише тоді, коли вам цього хочеться, або якщо ви того дня у відповідному настрої. Натомість, чи може потенційний гість розраховувати на вашу гостинність як на надійний прояв любові?

5) Ваше свідчення про те, що ви вірите в їхні слова — коли ви надаєте їжу, місце для проживання чи іншу гостинність тому, хто проповідує Євангеліє, ви свідчите іншим, що схвалюєте та погоджуєтеся з їхніми словами. Це було важливо для Івана; у 2-му листі Івана 10–11 Іван конкретно каже нам не приймати до свого дому того, хто проповідує фальшиве Євангеліє.

6) Надання їм заохочення — у зв’язку з попереднім пунктом ви надаєте гостю заохочення у його праці з поширення Євангелія.

7) Щоб вони могли насолоджуватися цим — у Посланні до Римлян 16:23 згадується, що Павло насолоджувався гостинністю Гая. Гай було поширеним ім’ям, тож ми не знаємо, чи це той самий Гай, про якого йдеться у 3-му Посланні Івана, чи ні. Але це не має значення, бо хто б ми не були, інші віруючі повинні мати змогу насолоджуватися нашою компанією та гостинністю, а ми — їхньою.

8) Приймати ангелів, не знаючи про це — у Посланні до Євреїв 13:2 показано, що іноді, коли ми надаємо гостинність незнайомцям, це може бути випробуванням від Бога, бо, не знаючи про це, гість може виявитися не людиною, а насправді ангелом у людській подобі.

Питання: Як Діотреф із 3-го листа Івана 9 міг бути провідником у Божій церкві?

Відповідь: На жаль, історія показала, що фальшивому братові було надто легко стати лідером християн. Однак людям не треба було чекати, поки історія це їм покаже. Павло чітко пророкував, що серед церковних лідерів будуть духовні вовки (Дії 20:29-31 та 2 Тимофія 4:3-5).

Питання: У 3 Івана 9, що поганого в бажанні бути першим у цьому випадку?

Відповідь: У грі цілком нормально прагнути перемоги та першого місця, змагаючись із суперниками. Але в Божому Царстві ми всі в одній команді і повинні діяти відповідно. Коли маленькі діти грають у футбол чи баскетбол, вони, як правило, забирають м’яч собі, замість того щоб передати його своїм товаришам по команді, коли це потрібно. У церкві ми також повинні охоче «передавати» естафету іншим християнам, які, можливо, більш здібні, перебувають у кращому становищі або більше потребують досвіду, ніж ми.

Питання: Чи повинні християни, згідно з 3 Ів. 9, коли-небудь прагнути бути першими в чомусь, чи це завжди неправильно?

Відповідь: Немає нічого поганого в тому, щоб прагнути бути першим у грі, і немає нічого поганого в тому, щоб прагнути успіху своєї компанії в бізнесі. Але пам’ятайте, хто ваші товариші по команді. Навіть у бізнесі ви повинні поводитися чесно та етично щодо своїх конкурентів. У будь-якій серйозній справі, де ви хочете бути першими, ви повинні запитати себе, чому ви хочете бути першими. Якщо Бог отримав би однакову славу незалежно від того, чи першими були б ви, чи хтось інший, то чому б ви воліли бути першими, якщо вашою єдиною метою було б, щоб Бог отримав славу?

Питання: У 3 Ів. 9, у яких аспектах деякі християни, церкви чи конфесії прагнуть бути першими неправильним чином?

Відповідь: У контексті служіння можна неправильно прагнути бути першим щонайменше шістьма способами.

Фінансові міркування — Іноді люди можуть відчайдушно прагнути зібрати кошти, щоб організація продовжувала функціонувати. Іноді вони й надалі поводяться так, ніби відчайдушно потребують грошей, навіть коли гострої потреби вже немає. Також можливо, що вони хочуть накопичити гроші, щоб унеможливити ситуацію, коли вони коли-небудь знадобляться. Історично поширеною тенденцією є те, що деякі християнські конфесії, коли вони зростають і активно поширюють Слово, отримують чимало пожертв. Згодом до них приєднуються інші, можливо, приваблені грошима, запал згасає, і метою стає збереження та збільшення коштів.

Втрата з поля зору мети — Нашою метою має бути прославлення Бога. Іноді цю мету можна несвідомо відсунути на другий план заради особистого просування чи слави окремої особи чи організації.

Однодумці проти конкурентів — Іноді церкви та конфесії можуть розглядати інші благочестиві групи як конкурентів, а не як однодумців. Коли інша благочестива християнська група досягає успіху в чомусь, ви повинні радіти, навіть якщо це не приносить жодної користі вашій організації, якщо слава віддається Богу.

Відсутність зв’язку з іншими — У спортивній команді члени команди спілкуються між собою, щоб підбадьорювати один одного, коригувати тактику та планувати стратегію. Коли востаннє ваша церква чи організація планувала стратегію разом з іншою церквою чи організацією?

Заздрість і ревнощі — іноді дух розбрату може перерости в заздрість до успіху іншої групи. Павло вчив, що це гріхи.

Відсутність відчуття визнання — Іноді заздрість може перетворитися на жалість до себе за те, що ви не відчуваєте визнання з боку інших. Але коли це трапляється, чи цінуєте ви роботу, яку вони виконують для Бога? Крім того, чи шукаєте ви насамперед Боже задоволення та схвалення, чи схвалення інших людей? Хоча нас, як віруючих, Бог завжди схвалює, 1 Коринтян 4 показує, що робота деяких людей для Бога схвалюється і винагороджується Богом, а інша — ні.

Питання: Чи показують Рим. 2:17-21 та Рим. 11:14, що в 3 Ів. 9 можна керуватися мотивацією бажання бути першим або кращим?

Відповідь: Джин Гетц писав, що трьома поширеними мотивами є надія на нагороду, страх покарання та бажання виглядати кращим у власних очах і в очах інших. Біблія пропонує вищу мотивацію — любов агапе, — але вона також використовує й ці інші мотиви. У Римлянам 11:14 Павло каже, що сподівався «розпалити ревнощі свого народу». Іншими словами, використати цю емоцію, щоб відкрити їм очі на необхідність Євангелія.

Це нагадує ситуацію, коли Ісус розповідав Своїм учням, як важко багатієві спастися, не згадуючи про благодать. Коли учні запитали: «Хто ж тоді може спастися?», Ісус відповів: «Для людини це неможливо, але для Бога все можливо».

У Посланні до Римлян 2:17-21 негативно говориться про те, щоб хвалитися тим, що ти єврей. Павло каже, що НЕ слід покладатися на те, що ти єврей, і на власні діла, але що євреї, так само як і язичники, потребують благодаті та милості.

Питання: Як у 3 Ів. 9 уривки з Флп. 1:15-18; Флп. 2:3; Флп. 2:17; Рим. 3:27 демонструють діаметрально протилежні ставлення?

Відповідь: Діотреф, по суті, привніс свої егоїстичні амбіції в церкву. Він прагнув власної слави, маскуючи це під прикриттям служіння Ісусу. Деякі лідери в церквах мають егоїстичні амбіції. Вони хочуть, щоб усі були в їхній команді, і навіть щоб Бог був у їхній команді. Але ми маємо бути в Божій команді, а не мати власну команду. Дехто відчуває заздрість, коли їхні егоїстичні амбіції не реалізуються, і вони бачать, що хтось інший займає вищу позицію, ніж вони.

Іноді ми також можемо робити щось, щоб виглядати добре в очах інших, прикриваючи це прапором служіння Ісусу.

Питання: У 3 Ів. 9, у чому Флп. 3:4-9 містять як подібні, так і протилежні концепції?

В: Як фарисей-законознавець, Савл виступав проти Ісуса та Євангелія, а Діотреф, принаймні на перший погляд, підтримував Ісуса та Євангеліє. Але, окрім цього, вони схожі більше, ніж можна було б подумати. Діотреф прагнув бути першим у церкві і, ймовірно, першим у духовному плані. Савл із Тарсу, як фарисей-законник, намагався бути першим серед своїх однодумців і, ймовірно, у духовному плані. Обидва не мали часу на тих, хто дивився на речі інакше або кого вважали загрозою.

Питання: У 3 Ів. 9, у чому ми повинні намагатися перевершувати інших (див. Флп. 3:12-15; 1 Кор. 9:24-27; Прип. 6:6), а в чому — ні (див. 2 Кор. 10:12; Прип. 3:7)?

Відповідь: Ми повинні прагнути перевершувати інших у тому, щоб подобатися Богові. Ми повинні робити це не для того, щоб здобути чи зберегти спасіння, а тому, що любимо Господа. Ми не повинні прагнути перевершувати інших у тому, щоб підвищити повагу, яку інші до нас відчувають. Нарешті, ми повинні перевершувати інших у допомозі іншим — через євангелізацію та наставництво — щоб стати добрими й ще кращими учнями Ісуса. Чи не здається дивним у бізнесі, що люди, які заробляють найбільше грошей, зазвичай нічого не роблять безпосередньо? Директори та менеджери не копають канави, не пишуть програмне забезпечення і нічого не виробляють. Але якщо вони хороші, то роблять усіх своїх підлеглих більш продуктивними у досягненні найважливіших цілей. Можливо, Бога менше турбує те, скільки ми вклали у власне життя, а більше — те, скільки ми вклали в інших.

Питання: У 3 Ів. 9, чим ця поведінка, що піддається докору, відрізняється від тієї, що піддається докору в 1 Кор. 3:1-5, і чим вона схожа на неї?

Відповідь: Бажання бути першим легко призводить до того, що людей виганяють зі своєї групи. Про розколи в церкві засуджується в 1 Коринтян 3:1-5.

Питання: У 3 Ів. 9–10, коли лідер вашої церкви діє не так, як ви вважаєте за найкраще, коли ви все одно слідуєте за ним, оскільки він є вашим лідером, коли залишаєтеся нейтральними щодо цього, і/або коли активно відкидаєте чи противитеся тому, що робить ваш духовний лідер? (Див. 2 Тим. 3:1–5.)

Відповідь: У 3 Івана 11 сказано: «Улюблені, не наслідуйте зла, а добра». Якщо лідер публічно навчає неправильно або подає поганий приклад іншим, то це питання потрібно винести на загальний огляд заради блага інших. У 2 Тимофія 3:5 про таких людей сказано: «Відвертайся від таких!» Відвернення від них, безперечно, означає не слідувати за ними як за лідерами.

Питання: Як, згідно з 3 Івана 10-11, слід поводитися з християнином або кимось іншим, хто неправильним чином намагається бути першим?

Відповідь: Це може бути складна ситуація, і навіть якщо ви зробите все якнайкраще, результат може виявитися невдалим. Але як перший крок вам слід дати цій людині шанс змінитися, спочатку поговоривши з нею наодинці. Поясніть їй, що справжні нагороди чекають на небі (Матвія 6:19–21; 1 Коринтян 3:14; 1 Петра 1:7). Кожен отримує похвалу чи докір від свого Господа, Бога (Римлянам 14:4; Матвія 12:36). Якщо вона не прислухається до вас наодинці, то попередьте її ще раз, взявши з собою інших. Але якщо вона не слухатиме, а її ставлення чи поведінка завдають шкоди іншим, тоді публічно попередьте церкву. Див. Матвія 18:15-17.

Питання: Як у 3 Ів. 11 та 1 Ів. 2:29 пояснюється, що «хто чинить добро, той від Бога»?

Відповідь: Перш ніж відповісти на це запитання, ми маємо відповісти на запитання: «Що таке добро?» У Марка 10:18 сказано, що тільки Бог є добрим. Добро в цьому контексті означає те, що подобається Богу, а в Посланні до Євреїв 11:6 сказано, що без віри неможливо догодити Богу.

Оскільки Діотреф чинив зло (3 Івана 9–10), Іван виголосив ці слова в 3 Івана 11, щоб побічно показати, чому Діотреф не був від Бога.

Питання: Чи є Деметрій у 3 Івана 12 тією самою особою, що й Деметрій у Діях 19:24?

Відповідь: Ми цього не знаємо, але, найімовірніше, ні. Деметрій було поширеним грецьким ім’ям.

Питання: У 3 Ів. 12 Іван заступився за Деметрія. Коли нам слід заступатися за когось іншого, і чому?

Відповідь: Іноді нам доводиться вибирати, за що боротися, і турбуватися лише про важливі справи, а не про дрібниці. Але якщо лідерство благочестивого керівника не поважається, а ми маємо авторитет, щоб викликати повагу, ми повинні заступитися за цього керівника і виступити проти тих, хто зневажає його авторитет. Якщо комусь (незалежно від того, віруючий він чи ні) чинять кривду, пригнічують або оббріхують, ми повинні заступитися за цю людину.

Питання: Чому в 3 Ів. 13 перо та чорнило або електронна пошта часто виявляються недостатніми?

Відповідь: Перо та чорнило, а також електронна пошта — це іноді цілком підходить, і в деяких випадках це єдині варіанти, які нам доступні. Однак, коли це можливо, часто краще додати особистий контакт, щоб люди могли на власні очі побачити, як ви піклуєтеся про них. Іноді, коли ми опиняємося в делікатній ситуації, нам слід не тільки робити те, що, на нашу думку, Бог хоче від нас, а й робити це найкращим чином.

Питання: У 3 Івана 14, у чому полягає різниця між тим, щоб вітати інших, і тим, щоб вітати їх по імені?

Відповідь: Добре вітати людей загалом, але замість того, щоб просто виявляти загальний інтерес до них, краще виявляти особистий інтерес. Любов може бути загальною та абстрактною, але набагато приємніше, коли ти знаєш, що вона особиста.

Питання: Як ми можемо знати, що те, що ми маємо сьогодні в 3-му листі Івана, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Жоден автор не згадував 3-го листа Івана за назвою чи будь-який із 14-ти віршів до Нікейського собору. Ось що вони все-таки говорили.

(спірне) Оріген (225–254 рр. н. е.): «Що ж сказати про того, хто схилився на груди Ісуса, а саме про Івана, який залишив одне Євангеліє, хоча й зізнавався, що міг би написати стільки, що світ не вмістив би їх? Але він також написав «Апокаліпсис», отримавши наказ мовчати й не записувати голоси семи громів. Та він також залишив послання, що складається з усього кількох рядків. Припустимо, що є ще друге й третє, оскільки не всі визнають їх справжніми; але ці два разом не становлять і ста рядків». Коментар до Євангелія від Івана, книга 5, розд. 3, с. 346–347

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) розглядає питання, пов’язані з 2-м і 3-м посланнями Івана, а також те, чи було «Одкровення» написане тим самим Іваном, що й Євангеліє та 1-е послання Івана. Фрагмент 1, розділи 4–5 у «Церковній історії» Євсевія (319–339/340 рр. н. е.), книга 7, розділ 25, с. 309–310.

Зверніть увагу, що Мураторіанський канон (бл. 170 р. н. е.) згадує лише два листи Івана.

Після Нікейського собору

Євсевій Кесарійський (319–339/340 р. н. е.) докладно обговорює погляди Діонісія Олександрійського на питання, пов’язані з 2-м і 3-м посланнями Івана, а також на те, чи було «Одкровення» написане тим самим Іваном, що й Євангеліє та 1-е послання Івана. «Церковна історія» Євсевія, книга 7, розділ 25, с. 309–310.

Атанасій (367 р. н. е.) не посилається на жодні конкретні вірші з 1-го, 2-го та 3-го листів Івана, але він перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

У «Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) три книги Івана згадуються як частина Нового Завіту. У ній наводиться весь текст 1-го розділу 3-го Послання Івана.

Амброзіастер (бл. 384 р. н. е.) натякає на 3-й лист Івана

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) (побічно) згадує сім послань Якова, Петра, Івана та Юди. «Катехітичні лекції», лекція 4, розд. 36, с. 27–28

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) каже: «Іоанн в одному зі своїх католицьких послань» і цитує 1 Івана 2:1. Це вказує на те, що існували й інші послання. «Проти Евномія», книга 2, розд. 14, с. 128

Епіфаній Саламський (бл. 360–403 рр. н. е.) (натяк)

Папа Іннокентій I Римський (бл. 405 р. н. е.)

Руфін (374–406 рр. н. е.)

Карфагенський собор (218 єпископів, 393–419 рр. н. е.)

Єронім (373–420 рр. н. е.) цитує весь 3-й лист Івана 1 як написаний Іваном. «Листи Єроніма», лист 146, розд. 1, с. 288

Іоанн Дамаскій (706–749 рр. н. е.) «...сім католицьких послань, а саме: одне від Якова, два від Петра, три від Івана, одне від Юди...» «Виклад православної віри», книга 4, розд. 17, с. 90

Серед єретиків та підроблених книг

X Пелагіанець Теодор Мопсуестійський (392–423/429 рр. н. е.) відкидав листи від Якова до Юди.

3. Найдавніші рукописи 3-го послання Івана, що збереглися до нас, містять незначні рукописні відмінності, але не мають теологічно значущих помилок.

с. 74 (=Bodmer 17) Дії 1:2–5, 7–11, 13–15, 18–19, 22–25; 2:2–4; 2:6–3:26; 4:2–6, 8–27; 4:29–27:25; 27:27–28:31; Послання Якова 1:1-6, 8-19, 21-23, 25, 27; 2:1-3, 5-15, 18-22, 25-26; 3:1, 5-6, 10-12, 14, 17-18; 4:8, 11-14; 5:1-3, 7-9, 12-14, 19-20; 1 Петра 1:1-2, 7-8, 13, 19-20, 25; 2:6-7, 11-12, 18, 24; 3:4-5; 2 Петра 2:21; 3:4, 11, 16; 1 Івана 1:1,6; 2:1-2,7,13-14,18-19,25-26; 3:1-2,8,14,19-20; 4:1, 6–7, 12, 16–17; 5:3–4, 9–10, 17; 2 Івана 1, 6–7, 13; 3 Івана 6, 12; Юда 3, 7, 12, 18, 24 (VII століття)

7 століття — 1968 рік — У тексті Нового Заповіту містяться уривки з Послання Якова 2:4 та 1-го Послання Петра 1:12

VII століття — 1975 рік — Аланд та ін., третє видання

6 століття — 1998 рік — Аланд та ін., четверте перероблене видання

Ватиканський [B] (325–350 рр. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст 3-го послання Івана.

У Синайському [Si] (340–350 рр. н. е.) міститься весь 3-й лист Івана на одній сторінці, яку він ділить із кінцем 2-го листа Івана та початком листа Юди.

У Беза-Кембриджському [D] (бл. 450–550 рр. н. е.) збереглися 11–15 розділи 3-го Послання Івана.

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III–IV століття

«Ефраемі Рескриптус» [C], V століття

Вірменська [Arm] з V століття

Грузинська [Geo] з V століття

Ефіопська [Eth] від бл. 500 р. н. е.

Див. www.BibleQuery.org/3 John Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи 3-го послання Івана.